Боротьба Тернопільського партизанського з'єднання ім. М.С. Хрущова проти військової округи УПА "Заграва" (1943-1944 рр.)

В статье на основе архивных документов и материалов прослежено вооруженное противостояние Тернопольского партизанского соединения им. Н.С. Хрущева и повстанческого подполья военной округи УПА “Заграва”. Автор попытался дать оценку деятельности агентуры советского партизанского соединения под командованием И. Шитова на территории Ровенской и Житомирской областей в течение 1943-1944 гг. Определено, что противостояние советских партизан и повстанцев приобретало различные формы борьбы.

Ключевые слова: УПА, военная округа “Заграва”, Тернопольское партизанское соединение им. Н.С. Хрущева, район “Ад", повстанцы, советские партизаны, агент.

Sukhykh A.Yu. The fight of TemopiT region Partisans union named after M.S. Khrushchev against military district of UIA “Zagrava" (1943 - 1944 years)

Keywords: UIA, military district “Zagrava”, Ternopil' region Partisans union named after M.S. Khrushchev, region “Hell”, insurrectionists, soviet partisans, agent.

партизанське з'єднання повстанське підпілля

За останній період українські та зарубіжні історики здійснили значну роботу із дослідження маловивчених сторінок українського національно-визвольного руху. Зокрема, вагомий внесок в об'єктивне вивчення радянського руху Опору на теренах України здійснили А. Гогун, А. Кентій, В. Лозицький, В. Сергійчук, М. Слободянюк, А. Чайковський та інші науковці. Водночас, до цього часу залишається не дослідженим протиборство Тернопільського партизанського з'єднання ім. М. С. Хрущова та ВО УПА “Заграва”.

Спираючись на архівні та опубліковані матеріали, автор здійснив спробу простежити боротьбу партизанського з'єднання під командуванням І.Шитова проти ВО “Заграва”.

Український штаб партизанського руху (УШПР) керуючи бойовою діяльністю радянських партизанських формувань України, надавав Тернопільському партизанському з'єднанню ім. М. С. Хрущова конкретні вказівки щодо створення агентури в упівському запіллі та боротьби з ним. Як випливає із виявлених радіограм УШПР за квітень - травень 1943 р., його начальник Т. Строкач наказував створити агентурно-бойову групу, детально описати діяльність повстанців, їх зв'язки із іншими течіями руху Опору, систему забезпечення харчами, зброєю, боєприпасами [1, арк. 32-33; 2, арк. 91; 3, арк. 10 зв., 55].

18 червня І. Шитов рапортував, що у с. Червона Воля (Воняче) Городницького р-ну (тепер Новоград-Волинський р-он) прибула О. Васильчук з націоналістичною літературою і запискою [4, арк. 97]. В останній, зокрема, зазначалося: “[...] щоб із села відібрали два-три чоловіки [...] які повинні прибути для отримання інструктажу та створити підпільну організацію у Вашому р-ні [...]”. Вказані матеріали потрапили у з'єднання І. Шитова, який негайно вирішив відправити у с. Маринин (Корецький р-он) до О. Васильчук свого агента - “Волкова”. Останній увійшов у довіру до націоналістів, отримав від них псевдо “Генералов” і завдання створити районний провід з організаційним центром у с. Червона Воля, що зробив. У свою чергу, майбутня округа мала діяти під криптонімом “Пекло” [5, с. 20].

Крім того, аби легалізуватися в повстанському запіллі, радянські партизани відправили на курси референтів територіальних округ своїх агентів - “Липенка”, “Іванова”, “Запорожця” [6, арк. 36].

Про результати двохтижневого вишколу в с. Клецьке (тепер Корецький р-он) І. Шитов повідомив УШПР 17 серпня 1943 р., де зазначав, що відправлені агенти були призначені референтами господарства, “політичної безпеки” (тобто СБ) [7, с. 95]. Таким чином, була організована екзекутива району “Пекло”, “провід” якого перебував у с. Червона Воля.

Читаючи радянські та упівські документи, які стосуються району “Пекло”, виникли певні труднощі в інтерпретації фактів. По-перше, у повстанських документах вказано, що діяв район “Пекло”, тоді як в радянських він проходив як підрайон [8]. По-друге, очевидно, що агент “Волков” мав у лавах УПА, окрім псевда “Генералов”, ще й “Дажд” (“Даждь”, “Дожд”), оскільки саме під останнім у повстанських документах проходив комендант району “Пекло” [9, с. 400]. По-третє, упівські документи доводять, що Городницька округа мала, окрім криптоніму “Пекло”, ще й “Керч” Криптонім ".Керч " також мав Степаньський р-он Рівненської області [10, с. 490-492]. По-четверте, із “Доповіді Кам'янець-Подільського підпільного обкому компартії до ЦК КП(б)У і УШПР про кам'янець-подільських партизанів”, підготовленої не пізніше 1 серпня 1943 р., дізнаємося, що до “вмонтування” агентів в район “Пекло” також долучилися партизани із з'єднання С. Олексенка [11, с. 200].

Повстанські документи свідчать, що в районі “Пекло” справно працювало запілля: організовувалися вишколи, а також діяли господарські референтури. Сам же район, очевидно, не мав поділу на кущі, поділяючись тільки на станиці [12, с. 293-294, 13, с. 502, 14, с. 403].

Створення радянської агентури, очевидно, повинна була виявити Служби безпеки ОУН (СБ ОУН), однак з цим завданням вона не впоралась. Натомість, як випливає із звіту окружної політичної референтури запілля ВО “Заграва” за жовтень 1943 р., СБ акцентувала увагу на тому, що “наша література потрапила до більшовицьких загонів, внаслідок прочитання якої багато чeрвoниx бійців пoчaли кpичaти на своїх кoмaндиpiв [...] у рядах червоних відбулися сильні арешти” [15, с. 267]. Крім того, комендант Костопільського надрайону “Долина” у своєму “деннику” лише зазначив, що в одному із сіл Городницького р-ну було “розкидано літературу”, завдяки чому сформувалася боївка УПА, яка мала невелику кількість зброї. Прикметно, що екзекутива надрайону “Долина” мала намір у майбутньому створити надрайон на базі району “Пекло”. З цією метою, останній був укрупнений - йому передавалося від району “Скеля” такі села: Франкнопіль, Більчаки, Устя, Дерманка, Маринін [16, с. 262, 292, 341].

Врешті-решт, самі ж повстанські документи засвідчували, що район не виконував покладених на нього функцій, а саме: збору зброї та теплого одягу, створення зв'язків з іншими повстанськими округами, роботи з юнацтвом [17, с. 278, 280].

Наприкінці грудня 1943 р. І. Шитов повідомляв УШПР про успішні результати боротьби із упівцями. Зокрема він відзначив, що у Городниці агент І. Гаркавий (“Кочубей”) виявив осіб, приналежних до націоналістів: О. Костюка, П. Кухарчука, П. Паюшенка, Г. Лакезюка, Т. Конончука. До того ж, радянська розвідка встановила, що підпільно-націоналістичні організації існували у Чуднівському, Барашівському та Черняхівському районах Житомирщини [18, арк. 104].

Таблиця 1. Співвідношення повстанців взятих на облік Тернопільським партизанським з'єднанням ім. М. С. Хрущова (командир І. Шитов)

(Складено автором за: ЦДАГО України, ф.62, оп.1, спр.220, арк. 123-124)

Шитовцям також вдалося виявити 19 членів ОУН, серед яких 8 проживали в Житомирській області, а решта мешкали в Рівненській.

Ці факти демонструють результати діяльності радянської агентури. Унаслідок того, що з'єднання І. Шитова перемістилося на західноукраїнський терен, створений легендований район “Пекло” та агентурна справа по ньому - “Самостійники”, а також список агентури був переданий командиру партизанського загону ім. Хмельницького Б. Чубенку [20, с. 38, 41-42].

Потрібно наголосити, що СБ ОУН лише в грудні 1943 р. “розкрила” більшовицьку агентуру. Цю інформацію черпаємо із “Нарису політичної кризи, що витворилася в ОУН на ПЗУЗ у 1944 - 1946 рр.”, написаного “Дубовим” (Іван Литвинчук) у лютому 1947 р.. Він зазначав: “На хуторі с. Корост Степанського р-ну 12.12.43 р. під час відправи активу з надр. Костопіль викрито в активі Городнецького р-ну агента Генералова та розвідчицю Галку (обоє - східняки). Шеф її Чубенко був безпосередньо зв'язаний з Москвою радіо-надайником. Видаючи Генералова та сексотську сітку, яку зорганізували чесні революціонери як наших людей в Город[ницькому] рай[оні], коштом їх життя розвідчиця Галка мала влізти в довір'я окр. проводу в характері секретарки-машиністки. Всі матеріяли, які здобула б, мала подавати через рад[іо- надайний] апар[ат] до розвідного партизанського відділу ім. Хмельницького, який мав перенестись з-за Случа в цуманський ліс” [21, с. 1198-1199].

Проте, іншу дату викриття бачимо в “Звіті з діяльності польової жандармерії за час від 1.12 до 31.12.”, складеному “Вороним” (Василь Левкович). Тут вказувалося, що 5 грудня 1943 р. було ліквідовано “комуніста-сексота” Волкова Гната [22, арк. 296].

Востаннє район “Пекло” згадується у березні та наприкінці травня 1944 р. [23, с. 239]. Очевидно, це можна пояснити зміною назв одиниць сітки запілля, яка відбувалася у зв'язку з приходом радянських військ на Волинь [24, с. 400]. Дослідник В. Ковальчук припустив, що на Березненщині (чи Деражненщині) Рівненської області був розташований район УПА “Вода”, який включав у себе села, що понад річкою Случ, тобто там, де раніше був Городницький р-он “Пекло” [25, с. 47]. Так, у своїй “Інформації” “Богдан” відніс до району “Вода” села Більчаки, Устя, Клецьке, Глибочок, Майдан, Маринин, Застав'я станом на 15 травня 1944 р. [26, арк. 33].

Попри успішні результати діяльності псевдопроводу “Пекло”, радянські партизани далі “вмонтовували” агентів в українське підпілля. На початку січня 1944 р. вони завербували у с. Моквин (Березненський р-он) дев'ять націоналістів: А. Кравчука (районний господарчий “Розбишака”), М. Сметанина (“Варшавський”), Ф. Кравчука (господарчий підрайону Славути “Ловець”), Ф. Чернишова (“Гайдук”), А. Чернушка (“Чорний”), Н. Чернушка (шеф зв'язку “Тютювок”), уродженця с. Моквин Я. Яремчука (станичний с. Турин Слависький “Косий”, “Граб”), а також станичного Моквинського хутору (“Пугало”). У свою чергу, агент Ніколайчук (“Хмельницький”) був відправлений у с. Велика Любаша (Костопільський р-он), де оунівці організували вишкіл з пропаганди.

У лютому 1944 р. з'єднанню ім. Хрущова вдалося поповнити агентурну мережу в Березненському р-ні. Так, в націоналістичному підпіллі почали діяти такі агенти: “Григорій” (М. Радиван), “Дуб” (П. Зайко), “Становий” (Є. Ємець), а також “Бирюкова” (З. Петрук), яка працювала в СБ ОУН під псевдом “Голубка”. І. Шитов інформував УШПР, що внутрішніми агентами радянської розвідки в Березненському р-ні, крім того, стали “Червоний” (М. Ящук), в Степанському - “Журавель” (В. Ветров), в Колківському - “Ворошинка” (Кузьмич), “Лаврентьєв” (Б. Лиснінський). Також цього місяця таємними інформаторами шитовців стали двоє бійців УПА: В. Дуняк, І. Бутец [27, арк. 157-161,164-165; 28, арк. 78].

Повстанські звіти повідомляли, що села Михіївка, Суховоля, Кіровка - місця скупчення радянських партизан. Останні рідко здійснювали військові операції на захід від Городницького району, однак основними центрами їх нападів були такі села Кореччини: Сторожів, Кобильня, Миколаївка, Старокорецькі футори, Більчаки, Франкнопіль [30, арк. 81; 31, арк. 35; 32, арк. 79 зв.]. Самі ж “совєти” визначали, що географічно найближче місце скупчення націоналістів - терен між сс. Устя, Сторожів, Клецька, Маринін та м. Людвипіль [33, арк. 11; 34, арк. 104].

Отож, колишній польсько-радянський кордон і річка Случ на захід від Городниці, фактично, перетворилися на межу зон впливу УПА та радянських партизанів, які діяли на Житомирщині. Це, зокрема, підтверджує один із “Теренових звітів” СБ оУн. У ньому писалося: “[...] найбільші сили червоних за р. Случ (біля 2000). [...] На захід ві[д] Случі діють лише малими відділами. Вся їх робота спрямована на диверсію у німецькому] запіллі та на боротьбі з нами. Ведуть пропаганду проти УПА, що [...] УПА грабує і мордує цив[ільне] населення, що в УПА є тільки “западники”, а “східняків” стріляють, що УПА винищує інші (не українці) національності [...]” [35, арк. 164-165].

Наведемо приклади цих сутичок. Відомо, що перші сутички між підлеглими І. Шитова та повстанцями відбувалися з травня 1943 р. [36, с. 632]. У жовтні того ж року радянські партизани здійснили дві невдалі спроби пограбувати сс. Лучиця і Устя (Корецький р-он) [37, с. 271; 38, с. 468].

Про бандитизм, пияцтво, грабування місцевого населення “червоними” згадував після війни Д. Медведєв. Характерно, що І. Шитов на вимогу останнього навести дисципліну, відповідав: “Що Ви хочете, щоб нас в першому ж бою вбили наші партизани ?” [41, с. 431 - 432]. Як свідчать донесення командира Сумського партизанського з'єднання П. Вершигори підлеглі партизани І. Шитова у відношенні з місцевими жителями заявляли: “Ми той загін, який берет все підряд”, “тітка відкривай шафу, ми на операцію приїхали” [42, с. 187]. У свою чергу, про шитовців командир з'єднання Українських кавалерійських партизанських загонів М. Наумов писав так: “Живуть вони, очевидно, в задоволення. Вони мають багато різних делікатесів. Люди живуть не даремно: менше всього думають, а ще менше - говорять про те, як виконати завдання” [43, с. 299].

Вищезазначені грабунки, які практикувалися щодо українського населення Волині та Полісся, провокували подальшу ескалацію конфлікту з відділами УПА. Останні, будучи укомплектовані здебільшого місцевими жителями, об'єктивно виступали захисниками своїх сіл. Про невеликі короткочасні бої між більшовицькою партизанкою та бойовиками розповідають звіти СБ ОУН. Так, з “Теренової інформації” Корецького надрайону “Коліно” дізнаємося, що 10 жовтня до рук есбістів потрапив “совєтський зв'язковий” із с. Мухарів, якого після допиту було ліквідовано. Згодом у с. Середня Деражня вони затримали “вірного комуніста”, який під час допиту “розколовся”, видавши своїх бойових товаришів [44, арк. 44]. Швидше всього, розправа із комуністичним підпіллям у с. Середня Деражня відбулася в ніч на 27 - 28 жовтня. У повстанському документі зазначалося, що бойовики зустріли того дня спротив “червоної банди” [45, арк. 18, 218]. 25 жовтня 1943 р. відбулася сутичка у с. Лучиця, де партизани втратили одного бійця [46, арк. 47].

Найбільша військова баталія між упівцями та Тернопільським партизанським з'єднанням сталася 16 листопада 1943 р. біля с. Мочулянка Березненського р-ну (див. Рисунок 1). Ось як описували цей бій більшовики: “16.11.43 самостійники оточили село силами 13 сотень, Шитов вирішив не здавати пункт, прийнявши кругову оборону [...] бій розгорнувся, група автоматників під командуванням Кутерна, загін ім. Хрущова відбили напад, 1 - а стрілецька група під ком. Ретешняка стримувала наступ півд. - захід. с. Мочулянка. Підрозділ Котлярова здійснив контратаку, пославши роту кіровців разом із хрущовцями (бійців із загонів ім. Кірова, Хрущова - С.А.) атакувати противника [...] в результаті бою загинуло 200 самостійників і 22 в полоні. Трофеї: 2 станкові кулемети, одна 45 мм. Гармата, 4 кулемети ДП, біля 100 гвинтівок, 4 вози із продуктами. Втрати радянських партизан 3 особи [...]” [47, арк. 38]. Як свідчать упівські матеріали про цей бій, бойовики наступали силами шести сотень (повстанський загін ім. Остапа) під тактичним командуванням “Шавули” (Адам Рудик) [48, с. ХХІІ]. За спогадами Олексія Мануйлика, під час бою 56 загинуло і понад 40 вояків УПА були поранені [49].

Самі ж повстанці без жалю карали за зв'язки із “червоною партизанкою”. Так, 29 вересня 1943 р. СБ Корецького надрайону “Коліно” присудила до смерті бойовика “Невського” (О. Білик) за співпрацю із партизанами. Есбісти встановили, що зрадник збирався ліквідувати командний склад сотні “Петра”, у якій він же перебував [50, арк. 231 а].

Розвідка з'єднання ім. М. С. Хрущова постійно спостерігала за діями упівців у терені їх сталої дислокації. Прикладом цього може слугувати одне із її жовтневих донесень: “У районі Більчаків самостійники мобілізують населення віком 18 - 24 років [...] і проводять навчання у с. Холопи, керівник Кобернюк Іван. Самостійники ведуть розвідку в сс.. Поташня і Березники.

29-30.10.1943 р. - Із Сторожева в сторону лісу, с. Рудня Поташня вийшло до 500 осіб озброєних самостійників [...]. В с. Хотин розташований штаб самостійників, де знаходиться до 600 осіб, кількість озброєних не встановлена. В с. Тинне знаходиться штаб самостійників до 250 осіб”.