Анотація

Стаття присвячена висвітленню історії становлення Маріупольського музею краєзнавства як потужної науково-освітньої установи. У ній досліджений процес організації відділів музею, формування та поповнення його фондової колекції, розглянута експозиційна, наукова та просвітницька діяльність музею.

Аннотация

Статья посвящена освещению истории становления Мариупольского музея краеведения, как крупного научно-образовательного учреждения. В ней исследован процесс организации отделов музея, формирования и пополнения его фондовой коллекции, рассмотрена экспозиционная, научная и просветительская деятельность.

Abstract

The article is devoted to elucidating the history of formation of Mariupol museum of local lore as a major scientific and educational institutions. This article is studied the organization of museum's departments, the formation and replenishment of its fund collection, exposition, scientific and educational activities of the museum had considered.

Урочисте відкриття музею відбулося 1922 р., в дні святкування п'ятої річниці Жовтневої революції, відтак установа дістала й відповідну назву - Маріупольський музей краєзнавства імені 5-ї річниці Жовтневої революції [8]. Спочатку музей займав усього 2 кімнати, у яких розміщувався природничо- науковий відділ.

На момент відкриття вже три його відділи розташовувалися у шістьох кімнатах. З часом музей охопив увесь будинок із 45 кімнат, де до цього знаходилося повітове управління народною освітою. Штат музею був на той час досить солідним і налічував 6 з шести співробітників - і це зважаючи на те, що в багатьох окружних музеях штат складався тільки з самого директора. Директором Маріупольського музею краєзнавства було призначено Івана Пантелійовича Коваленка, який мав дві вищі освіти - він закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету та Московський сільськогосподарський інститут.

У 1924 р. музей складався з таких відділів та підвідділів: природничо-науковий відділ із зоологічним, ботанічним, мінералогічним, геологічним підвідділами; соціально-економічний відділ із сільськогосподарським і промисловим підвідділами; історичний відділ, де була представлена історія міста та повіту, включав у себе церковний підвідділ та підвідділ історії революції; етнографічний підвідділ; санітарно-гігієнічний підвідділ; науково-історичний архів; пересувний відділ, який призначався для видачі в тимчасове користування всім шкільним і позашкільним установам навчальних наочних приладь. При музеї були також фізичний кабінет і бібліотека.

З часу заснування музею його фонди поповнювалися дуже жваво. В 1922 р. сюди були передані цінні матеріали, отримані при вилученні церковних цінностей, серед яких - срібні дарохранительниці, дві тарелі ручної роботи, три срібних оклади з Євангелія 1654, 1703 та 1791 р., плащаниця, розшита золотом, сріблом і дорогоцінним камінням, яку віднесено до XVII ст. й інше.

До перлин фондової колекції музею належали грамоти Катерини ІІ та Олександра І, даровані грекам-переселенцям із Криму. Архів грецького суду, ця унікальна збірка документів місцевого самоврядування грецького населення кінця XVIII - середини ХІХ ст., давав невичерпну інформацію з історії грецького населення. У музеї також були представлені численні жахливі свідоцтва голоду 1921-1922 років.

Серед колекцій музею знаходилися і біологічні групи, повний гербарій флори Маріупольського повіту, зібрання мінералів і гірничих порід, колекція ґрунтів, ентомологічна колекція, колекція грецьких писанок тощо. Загалом кількість експонатів вражала: в природничо-науковому відділі їх було 5303, в соціально-економічному - 2548, в історико-географічному - 9188, санітарно-гігієнічному - 421, пересувному - 3000. Бібліотека налічувала близько 12 тис. томів книг.

Незважаючи на те, що перші роки існування музею припали на жахливий початок 1920-х років, колектив музею активно взявся до справи - було ініційоване питання про організацію заповідника на Білосарайській косі, складені «Інструкції для збору матеріалів із зоології, ботаніки, мінералогії та геології, з ґрунтознавства, історії, етнографії» [9].

У 1925 р. завдяки покращенню матеріального становища музей приступив до планової науково-дослідницької діяльності. За два роки природно-науковий відділ зміг значно розширити сферу своєї дослідницької роботи. Якщо раніше вона обмежувалися пішохідними екскурсіями, то з 1925 р. відділ вів дослідження округи вже на всій її території, концентруючи свою увагу на накопиченні матеріалів з орнітофауни місцевості, іхтіофауни Азовського моря та річок округи, збиранні корисних копалин, складанні повного гербарію округи. Різнобічний орнітологічний матеріал збирався на косах Кривій, Ляпіно, Білосарайській, так само й на Кам'яних могилах.

Флористичні дослідження проводилися на території Хомутовського степу, на Білосарайській косі, на Кам'яних могилах й по всьому руслу р. Кальчик. Результатом дослідження став гербарій як систематичний, так і географічний. Велася робота й над фенологічним гербарієм.

Геологічні дослідження ставили за мету виявити розповсюдження та місцезнаходження корисних копалин на території округи і подальше експонування їх у музеї, що давало змогу скласти цілісну картину розповсюдження гірничих порід та мінералів на Маріупольщині. Як результат дослідження була складена геологічна мапа округи.

Культурно-історичний відділ вивчав матеріальну культуру грецького населення округи та збирав побутові матеріали як із метою їх дослідження, так і для поповнення фондів музею. Активно велася робота з дослідження архіву грецького суду. Відділ здійснив також історико-археологічне обстеження північно-східної частини округи вздовж лінії р. Кальміус в її середній та нижній течії, археологічні дослідження передмість Маріуполя і склав мапу обстежених місць. Улітку 1927 р. з дозволу Укрголовнауки були проведені археологічні розкопки шести курганів у с. Чермалик та чотирьох - біля м. Маріуполь.

Соціально-економічний відділ музею опрацював і склав рукопис про стан рибних промислів до революції 1917 р. та після неї, а також зібрав та систематизований матеріал з економічної географії округи: територія, населення, народне господарство, сільське господарство, промисловість, засоби зв'язку, порти, торгівля.

Метеорологічна станція продовжувала накопичувати матеріал для вивчення клімату Маріупольської округи, опрацювала інформацію про повені в Маріуполі 1925 та 1927 р. з метою виявлення механізмів повені та можливості її своєчасного попередження в майбутньому, а також зібрала детальний матеріал про землетрус у вересні 1927 р. [10].

Ще з другої половини 1920-х років музей вів активну роботу з вивчення традиційної культури маріупольських греків, яка здійснювалася в межах державної політики підтримки національних меншин. Саме в 1926 р. музей отримав від НКО УСРР спеціальну дотацію на створення спеціального грецького відділу. До цього часу ті невеличкі кошти, які виділялися музеєві, розпорошувалися на розвиток усіх відділів і це, звісно, призводило до того, що кожен відділ отримував лише невелику частку від необхідного. Більше за інших страждав історико-етнографічний відділ, який поповнювався експонатами переважно шляхом придбання їх у місцевого населення.

Асигнування спеціальних коштів на створення та розвиток грецького відділу дало змогу співробітникам музею зосередити зусилля на устаткуванні та насиченні експонатами в достатній мірі хоча б одного відділу. Як результат, у музеї був створений грецький етнографічний відділ, який розпочав вивчення антропології грецького населення округи з метою порівняння грецького населення, яке розмовляло грецькою мовою, з грецьким же населенням, яке розмовляло кримськотатарською мовою, - порівняння особливостей побуту та матеріальної культури цих двох груп грецького населення. Розпочалося збирання матеріалів, які б характеризували духовну культуру маріупольських греків.

Грецькому відділу в музеї були виділені два великих світлих зали, в одному з яких розміщувався підвідділ місцевої історії, на дві третини представлений експонатами, які стосувалися історії маріупольських греків, а інша була відведена безпосередньо під експонати з грецької етнографії [11].

На 1928 р. було заплановано видання збірки з описанням Маріупольської округи з наступним змістом: географічне положення округи, геологічна будова і корисні копалини округи, флора, фауна, клімат, Азовське море й рибні промисли Маріупольщини, історико-етнографічний обрис населення округи, економіка округи, бібліографія. Крім того, музей уже мав написані для екскурсантів «Путівник по Маріупольській окрузі» та «Путівник по музею», а також низку інструкцій зі збирання краєзнавчого матеріалу.

Музей, що фінансувався коштами з місцевого бюджету, у 1926-1927 звітному році отримав дотацію з державного бюджету для організації грецького відділу та на дослідницьку роботу. Це надало можливість у 1927 році посилити дослідницьку діяльність.

Співробітники музею співпрацювали з багатьма дослідниками, які вивчали Маріупольську округу, або ж допомагали їм у їх дослідницькій діяльності. Наприклад, проводилися спільні роботи з професором Дніпропетровського гірничого інституту Л.Л. Івановим, з фахівцями Ботанічного кабінету УАН Ю.Д. Клеоповим та Є.Н. Лавренком, зі спеціалістом-ботаніком Харківського ботанічного саду М.В. Клоковим, зі співробітником Симферопольського музею лінгвістом Спиридоновим [12].

У 1928 р. Маріупольський музей краєзнавства був одним із великих і потужних окружних музеїв УСРР [13]. Фінансування його значно покращилося, він мав бюджет 22503 крб., з яких місцевий бюджет виділив 14830, державний - 2404, інші кошти надійшли зі спеціальних фондів. На заробітну плату було видано 8832 крб., наукову роботу - 8652, бібліотеку - 225, господарські витрати - 1445, ремонт - 3060 крб. Штат музею складав 11 чоловік, 6 наукових і 5 технічних працівників, проте частина з них були сумісниками, постійних співробітників - лише 6.

Заклад мав неабияку популярність серед жителів міста. Незважаючи на те, що музей протягом року був відкритий для відвідувань досить обмежено - усього 58 днів, тобто 13 годин на тиждень, у ньому побувало 13636 чоловік, було проведено 315 лекцій.

Активні дослідження флори та фауни округи призвели до виникнення необхідності в обробці матеріалу, виготовленні опудал, колекцій - у музеї була створена власна біологічна лабораторія. Співробітники природничого відділу здійснили 75 екскурсій для дослідження фауни округи та вивчення розповсюдження корисних копалин.

Співробітники історико-археологічного відділу музею провели розкопки курганів, які руйнувалися через господарську діяльність. Зокрема, були проведені розкопки курганів на будмайданчику трубного заводу. Грецький відділ провів історико-археологічне обстеження округи, вивчалися питання сільськогосподарської економіки, здійснювалися антропологічні обміри грецького населення округи та збиралися етнографічні матеріали - головним чином, тканини, вишивка й сільськогосподарські приладдя. Метеорологічна станція проводила дослідження з метою вивчення енергетики вітрів, роботу з їх класифікації відносно їх користі чи шкідливості [14].

Музей також мав тісні стосунки з тими науковими експедиціями, що працювали на Маріупольщині, адже був їх активним учасником. Ще в грудні 1927 р. на засіданні президії Маріупольського окрвиконкому розглядалося питання «Про обслідування ґрунту Маріупольської округи». Маріупольський музей краєзнавства планував організувати відділ ґрунтів, а тому пропонував усіляку підтримку експедиції з дослідження ґрунту, надаючи помешкання для членів наукових експедицій. Допомагав і своїми спеціалістами [17]. І вже у 1928 р.

експедиція під керівництвом відомого українського ґрунтознавця Г.Г. Махова проводила на території округи дослідження, в яких брали участь також співробітники Маріупольського музею краєзнавства [18].

Незважаючи на істотні труднощі, музей продовжував свою роботу. Він підтримував активні стосунки з ВУАН, зокрема з її кабінетами: етнології, антропології, зоології, ботаніки, з етнографічною комісією, Упрнаукою, ВУАК, з Дніпровською іхтіологічною станцією, зі Всеукраїнською асоціацією сходознавства, музеями Харкова, Всесоюзним музеєм народів СРСР, з Історичним музеєм у Москві, етнографічним відділом Руського музею в Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург) та ще з цілою низкою музеїв і наукових установ.

Співробітники Маріупольського музею краєзнавства підготували чимало наукових статей: «Музей краєзнавства», «Заповідники на Маріупольщині», «Хомутовський степ», «Степи надазовської кристалічної смуги», «Замітки про фауну Маріупольщини» [19].

Директор музею І.П. Коваленко, як і весь його колектив, розгорнувши досить активну науково-дослідницьку діяльність на території округи, пильно слідкував, щоб усі дослідники, які приїжджали сюди працювати, проводили свої наукові досліди з відома та за участі музею, щоб він був обізнаний із тематикою цих досліджень і щоб частина матеріалів поповнювала колекції музею [20].

Незважаючи на напружену, самовіддану роботу співробітників Маріупольського музею краєзнавства на теренах всебічного вивчення округи та на просвітницькій ниві, він, однак, не зміг уникнути жорсткої критики з боку войовничих комуністів. Ці останні підтримували тенденцію, яка лишень почала зароджуватися, щодо перетворення музеїв на суто пропагандистські осередки. У газеті «Приазовський пролетарій» від 24 листопада 1929 р. № 271 була надрукована нищівна стаття під розгорнутою красномовною назвою: «Покончить с аполитичностью в музейном деле! «Вестник императорского

Музею вдалося зняти з себе всі звинувачення, довівши, що революційна тематика є одним із провідних напрямків науково-дослідницької та виставкової діяльності музею. Нагадувалося, що ще в 1927 р. під керівництвом окружного архівного управління, іспарту та окрполітосу в музеї був створений істо- рико-революційний відділ, а ще до цього тут неодноразово проводилися революційні виставки [22].

Особливістю діяльності Маріупольського музею стала його зорієнтованість на природничі об'єкти, проблеми заповідання й охорони пам'яток природи. До того ж обізнаність І.П. Коваленка, який мав вищу природничу освіту, надавала змогу на високому науковому рівні проводити дослідження в окрузі, широко співпрацюючи зі вченими великих наукових центрів - Харкова та Києва.

Маріупольський музей краєзнавства імені 5-ї річниці Жовтневої революції протягом 20-х років ХХ ст. відігравав значну роль у культурному житті регіону. Організований у 1920 р. музей, завдяки своєму колективу однодумців, незважаючи на фінансові проблеми, за короткий термін став однією з центральних музейних, наукових, просвітницьких установ не тільки рідного краю, але й усієї України. Маріупольщина багата на пам'ятки культурної спадщини, що надавало науковцям чималий простір для проведення досліджень. Політика влади щодо українізації та коренізаціі також знайшла своє відображення як у проведенні етнографічних досліджень, так і в експозиції музею - був створений грецький відділ.

Директор музею І. П. Коваленко, який мав природничу освіту, з перших років існування Маріупольського музею краєзнавства приділяв значну увагу дослідженню саме пам'яток природи, якими регіон був щедро наділений. Для промислового Донбасу, що відрізняється сухим кліматом, природні заповідники мають велике значення. Вони дають змогу зберегти у природному стані ґрунти, ґрунтові води, дикі рослини і тварин. Ці місця є еталонами рослинних і тваринних груп, рівновага й сталість яких формувалася протягом багатьох століть.

Протягом 1920-х років в УСРР відбувалася трансформація адміністративних методів поповнення музейних фондів від варварських - розчленування великих існуючих колекцій царського часу, таких, як, наприклад, колекція Ханенків, до відносно цивілізованих - створення значних обмінних музейних фондів. Плідна діяльність на ниві музейної роботи та цінність сформованих колекцій, в т.ч. й художніх, сприяли включенню Маріупольського музею краєзнавства до переліку найголовніших музеїв Української СРР, у списку якого налічувалося 32 заклади, зокрема такі, як Музей мистецтв ВУАН (Київ), Державний художньо-історичний музей (Харків), Музей українського мистецтва (Харків), Державний художній музей (Одеса) й інші.

Джерела та література

Маріупольська округа: Матеріали до опису округ УРСР : статистистический материал. - Х., 1926. - 56 с.

Коваленко И. П. Заповедники в Мариупольской округе // Приазовский пролетарий. - 1928. - 17, 19 января; Коваленко 1.П. Заповідники на Маріупольщині // Охорона пам'яток природи на Україні, Х, 1928. - Зб. 2. - С. 68-85; ЦДАВО, ф. Р-166, оп. 6, спр. 2188, арк. 74-82.

Там само, арк. 71. Размещено на Allbest.ru