Чи була в Чернігівській фортеці порохова лабораторія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧИ БУЛА В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ФОРТЕЦІ ПОРОХОВА ЛАБОРАТОРІЯ

Ігор Ігнатенко

У XVIII ст., окрім великих порохових заводів, таких як Шосткінський, що забезпечували армію Російської імперії, також існували так звані «лабораторії». Вони, зазвичай, обслуговували гарнізонну артилерію міст-фортець. Тут займалися приготуванням артилерійських снарядів: спорядженням бомб, гранат, брандскугелів (запалювальних ядер), каркасів, лайткугелів (освітлювальних ядер), різних ракет, литтям свинцевих куль, виготовленням гноту, бомбових, гранатних трубок та інш. Місцеві артилерійські лабораторії засновували переважно на головних шляхах сполучення, якими мала рухатися армія. Їх влаштовували зі всілякими пересторогами від вогню і в місцях, віддалених від житла [1, 627]. Важливим елементом артилерійських лабораторій були порохові млини. Їх необхідність у фортецях була пов'язана з особливостями чорного пороху. Він тоді застосовувався у військовій справі. До складу пороху входила калійна селітра, що має здатність вбирати в себе вологу із повітря. Внаслідок чого при зберіганні вибухової речовини у негерметичній тарі вона за кілька років псувалася і ставала непридатною для стрільби. Завезення нового пороху з далеких порохових заводів було дорогим. Тому артилеристи переробляли старий, розділяючи його на окремі компоненти, з яких виготовляли новий. Особливо цінною речовиною в складі пороху була селітра, яку намагалися якомога більше зберегти при переробці.

Місцева лабораторія протягом XVIII - ХІХ ст. існувала у Києві. Однак невідомо, чи була у XVIII ст. подібна в Чернігові? У всякому разі на планах фортеці й міста вона ніде не позначена. Однак на певні припущення щодо предмета дослідження наштовхують два джерела: першим із них є книга під назвою «Учение и практика артилерии или внятное oпиcaниe, в нынешнем времяни употребляющиеся артилерии, купно со иными новыми, и во практике основанными маниры, ко вящшему научению все предложенно надобнеишихчертежеи». Вона була написана артилерійським поручиком на службі саксонського курфюрста - Іоанном Зигмунтом Бухнером та видана російською мовою у Москві в 1711 р. [2]. Друге джерело - документ, що зберігається у фондах Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв'язку в Санкт-Петербурзі (Архів ВІМАІВіВЗ Ф.2, оп.4, спр.37, 12 арк.) фортеця припас порох виробництво

У книзі Бухнера, поміж іншим, подається опис технологічного процесу виготовлення (переробки) пороху за допомогою ручного порохового млина [2, 256 - 262]. Також у виданні поміщена гравюра із зображенням цього пристрою. Розміри ручного млина в «Учении» вказані такі: висота 5 ліктів, ширина/довжина - 3х4 лікті. Зображений на малюнку пороховий млин має три товкачі та може легко управлятися двома людьми. Товкачі із мідними наконечниками ковзають вертикально всередині рами у верхній частині млина. Обертання ручкою зубчастого колеса передається надва великих маховики, на яких закріплені шматки свинцю. Маховики з'єднані віссю, на якій знаходяться диски («круги») із зачепками, що при обертанні чіпляють поперечини («подъемные гвоздья»), приєднані до товкачів, і підкидають їх угору. Униз товкачі опускаються під своєю вагою у мідні ступи («піддони»).

Бухнер рекомендував спочатку окремо перетовкти селітру, сірку та вугілля протягом півтори чверті години, зволоживши «водкою» на траві хелдонії, гарячим вином, уксусом, сечею або простою водою. Після цього складові пороху треба змішати, і одержану масу знову товкти 2-3 години до утворення грудок, які потрібно перетерти руками, а потім розбивати у ступах ще 3-4 години. Коли з порохової маси почне виділятися пил, її треба вийняти, намочити, перетерти руками і далі товкти стільки, скільки необхідно для такого сорту пороху. «Добрий ручний порох для винтовальних (нарізних) пищалей» товкли 24-30 годин, до мушкетів і подвійних затинних пищалей - 12-20 годин, порох для «змій» або маленьких гармат товкли по 10-12 годин, для картаун (великих гармат) по 8-10 годин. Після подрібнення, злегка вологий порох просіювали через сита, вкладаючи у них поверх порохової маси дерев'яні кришки або тарілки для тягаря. Далі вироблений порох просіювали через рідке сито у дерев'яний ящик. Для отримання дрібнішого пороху для пищалей та ручниць суміш додатково просіювали через більш часті сита. Для того, щоб отримати порох із круглими гранулами, його пропускали через пергаментне сито із круглими отворами, через що просіювання відбувалося набагато повільніше. Після цього готовий порох клали на порохові дошки - своєрідні полиці розміром 1,5х3 лікті із бортиками по боках, на які насипали тонкий шар пороху, який часто ворушили граблями. Влітку порох сушили кілька годин на сонці, взимку «у тій ізбі де його просіюють». Просіяний у зерна порох катали (гладили). Останню операцію робили кілька годин на пороховому млині, засипавши порох у діжечку, куди вставляли жердину, що оберталася усередині діжечки за допомогою млинового колеса. Після такої обробки зерна речовини ставали твердішими і не так псувалися, оскільки некатаний порох через 20 років перетворювався на пил. А якщо він був не просушений, то із нього виходила селітра.

Що ж ми знаємо про порохове виробництво в Чернігові? Деякі натяки на його існування знаходимо в документах Петербурзького архіву. Зокрема, до рапорту, що був надісланий начальником Чернігівської гарнізонної артилерії підпоручиком Петром Пузирьовим у канцелярію Головної артилерії в Санкт-Петербург у 1728 році, прикладена відомість, датована 1727 р., «про необхідні для артилерії Чернігівського гарнізону припаси» [3, 1-12]. У ній зазначено, що при гарнізоні належить зробити порохову сушильню «для сушки и перекрутки пороху». Для цього необхідні такі припаси: різні решета і сита, ночви, паруси з полотна, ступи і товкачі, оковані міддю, крила гусячі, ядра свинцеві, діжечки та горілка (див. табл. 1). Оскільки припаси не були надіслані в 1727 р., П. Пузирьов у 1728 р. повторно надіслав донесення у Київ до майора Фон Деберха та у Петербург у Головну артилерію. У ньому він зазначав необхідність збудувати порохову сушильню - «избу-амбаром», для сушки та «перекрутки» негодного пороху. При цьому донесенні знову наводився «реєстр необхідним припасам», але із деякими відмінностями у назвах (див. табл. 2). У документі вказана також вартість цих предметів [3, 12] (див. табл. 3).

Приведений список припасів указує на те, що при Чернігівському гарнізоні планувалося збудувати лабораторію для переробки старого пороху. Зазначені у переліку ступи та товкачі аналогічні елементам конструкції ручного порохового млина, описаного в книзі Бухнера. Так, сита застосовували для просіювання сухих компонентів пороху і видалення із них грудок, решета - для гранулювання виробленого пороху на зерна необхідного розміру: для рушниць, мушкетів та гармат. Гусячі крила використовувались у якості віничків для замітання пороху, циновки, ймовірно, заміщали дошки для сушіння пороху, паруси із полотна могли використовувати у якості запон, які б перешкоджали розлітатися пороховому пилу. У ночвах замішували порохову масу горілкою - «простым вином», така значна їхня кількість - 40 шт., можливо, була потрібна для «розпускання» старого пороху на складові та «літрування» селітри. Ймовірно, свинцеві ядра вкладали до діжки при перекручуванні пороху.

Певно, пороховий млин наприкінці 20-х років XVIII ст. так і не був зроблений, оскільки артилерійський офіцер Ульріх фон Сеперейтор, який прибув до Чернігова у 1733 р. із гарматами та боєприпасами із Брянська, зазначав, що він планує забрати браковані бомби із собою до Києва для виймання з неякісного пороху селітри [4, 2]. Також У. Сеперей- тор вказав у таблиці, що із Чернігова на переробку слід відправити 380 шт.

«нарядних» (тобто заряджених) гранат для 3-х фунтових гармат. Водночас у документі зазначені предмети, належні до реманенту лабораторії, наприклад: порохові казани, нафта, олія конопляна, сірка, селітра, сита волосяні, також окремо перераховані «лабреторные вещи»: тагани залізні, труба, вугілля, «уполовники» (черпаки) залізні, «холст на армяки», циновки, ланцюги, «щит поясной войлочный».

Вірогідно, що порохова лабораторія не була збудована в 1720-х рр. не з при- Рис-1Ручний пораховий млш за чини нестачі обладнання і матеріалів, 1 Бухнером.

бо за документами ми бачимо наявність лабораторного реманента вже у 1733 р., а через відсутність досвідчених кадрів, на що жалілися артилерійські керівники у 1728 та 1733 роках [3, 7-7зв.;4, 3-4]. Однак не виключена можливість існування подібної мануфактури у більш ранній період, наприклад на початку XVIII ст., коли в Чернігові навіть відливали чавунні гармати [5,1], або ще раніше, у XVI - XVII ст., коли у ВКЛ, Польщі і Московії існувала практика утримання містами пушкарів, на яких був покладений обов'язок не тільки в бою стріляти з гармат, а й ремонтувати їх та виготовляти порох для міських гармат власними силами.

Таблиця 1. Необхідні припаси для порохової сушильні (1727 р.)

Таблиця 2. Необхідні припаси для порохової сушильні (1728 р.)

Таблиця 3. Вартість необхідних припасів для порохової сушильні (1728 р.)

Література

1. Военный энциклопедический лексикон, издаваемый обществом военных и литераторов и посвящённый Его Императорскому Высочеству Наследнику Цесаревичу и Великому Князю Александру Николаевичу СПб., 1856. - Т.Х. -741 с.

2. Бухнер И.С. Учение и практика артиллерии (часть 3). М., 1711. -278 с.

Анотація

Ключові слова: Чернігів, фортеця, артилерія, порох.

Ключевые слова: Чернигов, крепость, артиллерия, порох.

Keywords: Chernihiv fortress, artillery, gunpowder.