Місце церковно-історичних та візантинознавчих студій в історії історичної науки, духовної та світської освіти в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Л.Ю. МЕДОВКІНА

Авторське резюме

Стаття присвячена дослідженню питань впливу викладацької та наукової діяльності відомих істо-риків церкви на розширення історичних знань в галузі церковної історії, розвитку історичної науки, духовної та світської освіти на українських землях наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. На основі аналізу біографій, діяльності та наукових публікацій відомих учених, таких як: Олексія Дмитрієвського, Івана Соколова, Костянтина Харламповича, Василя Біднова та Олександра Лотоцького продемонстровано, що ці дослідники сприяли розширенню історичного знання в галузі церковної історії та візантинознавства, завдяки виявленню та публікації нових джерел, дослідженню оригінальної проблематики, яка раніше не була предметом наукового вивчення, використанню історично-порівняльного методу, бажанню розгля-дати теми місцевої історії в контексті загальноісторичного розвитку людства. Крім того, простий перелік посад, які обіймали вчені, навчальних дисциплін, які вони викладали, фахових наукових часописів, з якими вони співпрацювали як автори та редактори, а також внесок цих людей у справу збереження цер-ковних старожитностей у період вилучення історичних цінностей та використання їх за іншим призна-ченням, яскраво свідчать не лише про величезний внесок істориків у справу виховання плеяди церков-них діячів та дослідників, які відзначалися високим рівнем освіти, широким світоглядом та навичками наукової діяльності, але й про принципову громадянську позицію. Саме останнє часто ставало причиною репресій з боку більшовицької влади, спрямованих проти цих науковців, а також причиною їхньої пе-редчасної смерті чи вимушеної еміграції. викладацький історик церква

Ключові слова: біографії, візантинознавчі студії, історія церкви, історична наука, духовна та світ-ська освіта.

The role of church history and Byzantine studies in the history of historical
sciences, religious and secular education in Ukraine in the late
19th and early 20th centuries

L.YU. MEDOVKINA

Donetsk national university, Donetsk, Ukraine, E-mail: lina5-lina5@rambler.ru

Abstract

The historical retrospective of formation of the non-religious phenomenon «new Christianity» in the con- teThe article examines the impact of the educational and scientific activities of famous church historians on the expansion of knowledge in the history of church, development of historical studies, religious and secular education in Ukrainian territories in the late 19th and early 20th centuries. The analysis of the biographies, activities and scientific papers of such well-known scientists as Aleksey Dmitriyevskiy, Ivan Sokolov, Kos- tiantyn Kharlampovych, Vasyl Bidnov and Oleksandr Lototskyi shows that the scholars made a great contri-bution to the expansion of historical knowledge in the history of church and Byzantine studies. They achieved it by finding and publishing new sources, studying new topics that had not been covered earlier, applying the historical comparative method and analysing the local history within the context of general history of hu-mankind. Furthermore, just by reviewing the list of offices held by the above scholars, subjects they taught, and scientific journals where they worked as authors and editors and understanding what role they played in preserving church antiques during the period when objects of historical importance were expropriated and used for other purposes, you can appreciate not only their contribution to fostering a great number of well- educated broad-minded and scientifically oriented researchers and clergy members, but also the importance of the position they took on social issues. Because of the social principles they defended the scholars were often persecuted by the Bolsheviks, which caused their premature death or forced emigration.

Key words: biographies, Byzantine studies, church history, historical studies, religious and secular edu-cation.

Постановка проблеми. Кінець ХІХ ст. - по- Цей час збігся з епохальними політичними, со- чаток ХХ ст. були надзвичайно цікавим та на- ціально-економічними та культурними транс- сиченим різноманітними подіями періодом. формаціями, які потягли за собою зміну дослідницької парадигми. Незважаючи на це, церковно-історичні та візантинознавчі студії, які провадили окремі вчені означеного часу, займали вагоме місце в історії формування іс-торичного знання, розвитку історичної науки, духовної та світської освіти в Україні напри-кінці ХІХ - початку ХХ ст., що заслуговує на спеціальне дослідження.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослід-ження обраної теми вимагає від нас звернути особливу увагу на те, що саме на кінець ХІХ ст. припало становлення на теренах Росій-ської імперії нової самостійної галузі історич-ного знання - візантинознавства. Складовою цієї дисципліни стала історія візантійської церкви. На межі століть, завдяки плідній на-уково-дослідній праці професорів Київської, Московської, Санкт-Петербурзької (Петро-градської) та Казанської духовних академій, почали з'являтися церковно-історичні дослі-дження, побудовані на виключно науковій основі. Прогрес церковно-історичного напрям-ку в богослов'ї, як стверджували Г. Лебедєва та М. Морозов, був обумовлений, з одного боку, «процесом саморозвитку ...богословської дум-ки, з іншого - впливом світської історичної на-уки, яка у свою чергу потребувала розширення поля досліджень, звернення до джерел» [12, с. 140]. Цей процес був би неможливим без по-движницької праці багатьох істориків, які ви-вчали не лише питання історії східної грецької церкви, але й Руської православної церкви, духовної освіти у різних навчальних закла-дах, біографії видатних діячів духовного стану тощо. Серед істориків, які досліджували ці та інші проблеми були В. В. Болотов (1853-1900), О. П. Лебедєв (1845-1908), М. М. Глубоков- ський (1863-1937), Ф. О. Курганов (1844-1920), О.О. Дмитрієвський (1856-1929), Ф. І. Титов (1864-1935), І. І. Соколов (1865-1939), К. В. Харлампович (1867-1932), В. О. Біднов (1874-1935), О. Г. Лотоцький (1870-1939) та багато інших.

З утворенням Української академії наук у 1918 р. відкрилися нові можливості розвит-ку науки, у тому числі історії церкви. Вже у 1919 р. Д. І. Багалієм, А. Ю. Кримським, Г. Г. Павлуцьким та Є. К. Тимченком був роз-роблений проект створення історико-філо- логічного відділу академії (Перший відділ), до складу якого мала входити «кафедра іс-торії української церкви, в зв'язку з усес-вітньою історією церкви», а кафедра візан-тинознавства разом із кафедрами класичної філології, загального мовознавства, східних мов, всесвітньої історії, літератури та філо-софії - до Другого відділу [16]. Отже, напри-кінці ХІХ - на початку ХХ ст. були створені сприятливі умови для розвитку церковно-істо-ричних та візантинознавчих студій, які, без-перечно, відіграли свою роль у процесі фор-мування історичної свідомостіукраїнського народу.

Мета дослідження. У цьому зв'язку, нам уявляється цікавим дослідити, як фахівці з іс-торії візантійської, руської та української пра-вославної церкви, результатами своїх дослід-жень сприяли розширенню історичних знань та формуванню історичної свідомості українців в означений час.

Виклад основного матеріалу. У 1887 р. після двох років викладання у Казанській ду-ховній академії О. О. Дмитрієвський (вже ві-домий на той час дослідник церкви) отримав можливість очолити кафедру церковної архео-логії та літургіки у Київській духовній акаде-мії, з якою його діяльність була пов'язана аж до 1907 р. Працюючи в Академії, вчений не раз здійснював поїздки до країн Православного Сходу, де вивчав знамениті книжкові та руко-писні зібрання з метою виявлення неопубліко- ваних пам'яток православного богослужіння. Завдяки цьому сформувався його відомий тритомник «Описание литургических рукопи-сей, хранящихся в библиотеках Православно-го Востока». У 1896 р., подавши перший том «Опису» до вченої ради Казанської духовної академії, О. О. Дмитрієвський отримав ступінь доктора церковної історії [13].

За час викладання у Київській академії Олексій Опанасович підготував цілу плеяду ві-домих учених-літургістів, що дало можливість вважати його засновником вітчизняної істо-ричної літургіки. Серед його учнів були прот. В. Д. Прилуцький, М. М. Пальмов, Є. П. Діа- ковський, прот. М. А. Лисицин, прот. Корнелій Кекелідзе та ін.

У 1903 р. О. О. Дмитрієвського було об-рано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук по відділенню російської мови та літератури [5], що змусило його у 1906 р. переїхати до Санкт-Петербурга. З 1907 р. він остаточно залишив службу у Київській духов-ній академії та присвятив себе діяльності на посаді секретаря Імператорського Православ-ного палестинського товариства (далі - ІППТ), яку він обіймав 10 років. Протягом цього пе-ріоду вчений написав монографію з історії Палестинського товариства до 25-річчя з дня його утворення [10], здійснив чимало інспек-ційних подорожей до Палестини з метою огля-ду роботи закладів Товариства, написав низку досліджень, присвячених діячам «російської Палестини». Водночас О. О. Дмитрієвський протягом 11 років був старостою Миколо-Олек- сандрівського храму у Санкт-Петербурзі та чле-ном попечительства при ньому [8, с. 105-123]. Протягом 1910-х рр. О. О. Дмитрієвський кіль-ка разів намагався повернутися на академіч-ну службу, але це так йому і не вдалося з ряду суб'єктивних причин. Натомість у той же час він у різні роки обирався почесним членом усіх чотирьох духовних академій Російської імпе-рії: Київської (1907), Казанської (1912), Петер-бурзької та Московської (1914).

Унаслідок оголошення Декрету радянської влади про відділення церкви від держави, вче-ний залишився безробітним та без утримання (пенсії), бо ІППТ, де він офіційно був працевла-штований, припинило своє існування. Через це у 1919 р. О. О. Дмитрієвський прийняв пропо-зицію Астраханського університету стати про-ректором й професором цього навчального за-кладу по кафедрі історії та грецької мови. На цих посадах він перебував аж до закриття уні-верситету у травні 1922 р. В Астрахані вчений не лише викладав лекції, але як повноважний «Петроградского главного управления музеев и Управления делами народного комиссариа-та просвещения на право описания и изучения церковных древностей» [3, c. 179] займався об-ліком пам'ятників старовини міста та навко-лишніх міст і сіл, намагаючись зберегти най-більш цінні з них в історичному, культурному та загальнохристиянському відношенні.

У першій половині 1919 р. О. О. Дмитрієв- ський вперше був заарештований [15, с. 160]. Другий арешт відбувся у 1922 р., коли його звинуватили у протидії вилученню церковних цінностей, за що він був засуджений умовно та звільнений у жовтні того ж року [6, арк. 8].

На початку 1923 р. вчений повернувся до Петербурга, де його було обрано дійсним чле-ном Академії наук та членом Слов'янської комісії. Восени цього ж року його запросили викладати лекції по літургіці на Богослов-ських курсах у Петербурзі, які 1925 р. були реорганізовані та перейменовані на «Вищі бо-гословські курси». Протягом 1923-1929 років О. О. Дмитрієвський брав активну участь у ро-боті Русько-візантійської комісії, де подав на обговорення три доповіді, присвячених захід-ному літургісту та видавцю богослужбових тек-стів Ж. Гоару та одну - «Объяснения к «Уста-ву» Константина Порфирородного». Помер Олексій Опанасович від уремії 8 серпня 1929 р. і був похований на Микільському кладовищі Олександро-Невської лаври [1].

Іван Іванович Соколов, як історик церкви, розпочав свою активну наукову діяльність з 1891 р., коли завершив підготовку магістер-ської дисертації на тему «Состояние монаше-ства в византийской церкви с половины IX в. до начала XIII в.», яка успішно була ним захи-щена того ж року в Казанській духовній акаде-мії. За цю роботу дослідник отримав науковий ступінь магістра богослов'я, а 1896 р. - премію митрополита Макарія.

Протягом 1894-1903 років І. І. Соколов ви-кладав у Петербурзькій духовній семінарії, а з жовтня 1903 р. почав роботу на кафедрі історії Греко-східної церкви Петербурзької духовної академії [21, с. 695], де пропрацював до 1918 р. 1904 р. Іван Іванович захистив докторську ди-сертацію «Константинопольская церковь в XIX в.: Опыт исторического исследования» та був обраний ординарним професором.

Ще до захисту дисертації вчений плід-но співпрацював з різними періодичними ви-даннями, зокрема протягом 1897-1904 рр. очолював відділ «Вести с Востока» у часописі «Церковные ведомости». З 1904 р. керував у тому ж таки журналі відділом «Летопись цер-ковной и общественной жизни за границей», а в 1912-1913 рр. виконував обов'язки головно-го редактора «Церковных ведомостей». З 1895 р. І. І. Соколов редагував матеріали відділу «Церковно-общественная жизнь на Православ-ном Востоке» журналу «Странник». Протя-гом 1895-1903 рр. вчений відповідав за відділ «Библиография. Россия» у «Византийском вре-меннике». З 1912 року став головним редакто-ром «Церковного весника».

З кінця ХІХ ст. І. І. Соколов був членом Палестинського товариства, нагороджений ба-гатьма церковними відзнаками та орденами Східних патріархатів і Грецького королівства. До 1917 р.

Аналіз наукових праць І. І. Соколова свід-чить про наявність двох основних напрямків його досліджень. Перший був пов'язаний з класичним візантинознавством, що відобрази-лося в його таких працях, як: «О византинизме в церковно-историческом отношении», «Изб-рание патриархов в Византии с половины IX до половины XV в. (843-1453): Исторический очерк», «Церковная политика византийского императора Исаака II Ангела», «Церковно-ре-лигиозная и общественно-бытовая жизнь на православном греческом Востоке» та ін. Дру-гий напрям можна було б назвати церковним неоеллінізмом. Він в основному був розвинутий вченим під час його перебування в Україні та співпраці з Українською академією наук, коли історик збирав та досліджував «грецькі мате-ріали, де пояснюються відносини православно-го Сходу до України і української церкви» та «Заходу, себто Ватикану» [20, с. 210]. Однією зі значимих праць вченого того часу слід вва-жати нарис «Відносини Сходу до Української церкви в XVI-XVII ст. по новознайдених до-кументах» [17, с. 53-84]. У нарисі, поданому І. І. Соколовим, основна увага була зосеред-жена на листах і посланнях Александрій- ського патріарха Мелетія Піга (f1601) та па-тріарха Александрійського й Царгородського Кирила Лукаріса (f1638). Серед адресатів па-тріарха Мелетія були віруючі Української пра-вославної церкви; міщани-члени Львівсько-го Ставропігійного братства; Гедеон Балабан (Балабан Григорій Маркович (1530-1607), єпископ Галицький, Львівський і Кам'янець- Подільський, екзарх Костантинопольського патріарха для українських земель, фактичний керівник Київської митрополії; кн. Констан- тин Острозький (Василь-Костянтин Острозь-кий (1526-1608), князь, магнат, політичний та культурний діяч; члени Віленського пра-вославного братства; Констянтин Корнякт (1517/20-1603), львівський купець, шляхтич, громадянин Львова грецького походження, ви-датний церковно-громадський діяч того часу; московський цар Федір І Іоаннович Блаженний (1557-1598), третій син Івана IV Грозного; Іг- натій, протопоп Острозький; князь та великий канцлер Ян Замойський (1541-1605), великий гетьман коронний (1581-1606), польський дер-жавний діяч, засновник академії у Замості; ім-ператор Священої Римської імперії Рудольф ІІ (1552-1612), Павло Анікієв, «прочанин з Поль-щі». Листи, звернення та постанови Кирила Лукаріса в основному були звернені до «усіх православних України»; Ісаї (Івана Балабана (? - f1619/1620), церковного та культурного діяча, племінника Гедеона Балабана; Єремії (Євстафія) Тисаровського (? - f1641), єписко-па Львівського, Галицького і Кам'янецького, якого після смерті єпископа Гедеона (Балабана) духовенство, шляхта і міщани соборно обрали кандидатом для висвячення на Львівську кафе-дру.

Цей текст І. І. Соколов майже повністю по-будував на прямій мові джерел. Основний зміст послань Мелетія - це захист православного на-селення польсько-литовської держави, оборона його прав від зазіхань католиків та протестан-тів, намагання знайти порозуміння з відомими та впливовими політичними діячами не лише Речі Посполитої, але й Європи в цілому. Особ-ливе місце у діяльності патріарха займала підтримка членів Львівського православного братства. 1922 р. вчений вирішив повернути-ся до Петрограда. Протягом 1922-1923 рр. він викладав університетський курс «Социаль-но-политические отношения в государствах Ближнего Востока». З 1920 по 1923 р. І. І. Со-колов також був викладачем Петербурзького Богословського інституту (ПБИ). У цьому при-ватному навчальному закладі історик читав «Историю греко-восточной церкви от разделе-ния церквей до настоящего времени вместе с историей церкви Грузинской»[7, с. 50]. Згодом йому прийшлося зайнятись історією нової Гре-ції та викладанням новогрецької мови в Ле-нінградському інституті історії, філософії та лінгвістики (ЛИФЛИ), що існував при Ленін-градському державному університеті, Інституті східних мов і Науково-дослідному інституті по-рівняльного вивчення мов і літератур Заходу й Сходу ім. А. Н. Веселовського (ИЛЯЗВ).

Наприкінці 1920-х років вченому вдалось стати членом Таврійської краєзнавчо-лінгвіс-тичної експедиції Ленінградського універси-тету (1927) та взяти участь у роботі експедиції Всеукраїнської наукової асоціації сходознав-ства до Надазов'я (1928) [21, с. 695].

22 грудня 1933 р. І. І.Соколов був зааре-штований. У сфабрикованій справі йому було відведено роль одного з керівників «контрре-волюционной церковно-монархической орга-низации «Англикане». Вченого звинуватили у тому, що він мав зв'язок із англіканською церквою, писав та відправляв закордон інфор-мацію про гоніння на релігію, які мали місце в країні. Лише завдяки клопотанням родини та К. Пєшкової, яка очолювала громадську орга-нізацію «Допомога політичним в'язням», вче-ного 1938 р. було звільнено [9]. Однак повер-нутися до нормально життя він уже не встиг. Помер 3 травня 1939 р.

Одним із відомих істориків церкви, духов-ної освіти та церковних старожитностей був Костянтин Васильович Харлампович (1870-1932). На формування поглядів та визначен-ня наукових інтересів вченого суттєвий вплив мали його походження та біографія, зокрема знайомство з відомими тогочасними дослід-никами М. О. Кояловичем, П. М. Жуковичем, П. Ф. Ніколаєвським [11, с. 23], які були ви-кладачами Санкт-Петербурзької духовної ака-демії. У 1894 р. К. В. Харлампович захистив магістерську дисертацію під назвою «Запад-но-русские, по преимуществу православные, школы XVI и начала XVII веков». Протягом перших п'яти років перебування в Казані, де вчений розпочав свою викладацьку діяльність, він написав цілу низку праць, які розвивали тему освіти у «западно-руському краї» (тоб-то на теренах сучасних України, Білорусі та Литви), а також висвітлювали питання цер-ковної історії, діяльності окремих діячів пра-вославної церкви: «Острожская православная школа», «К истории западно-русского просве-щения. Виленская братская школа в первые полвека ее существования», «Западно-русские православные братства и их просветительная деятельность в конце XVI и начале XVII века», «Иосиф Курцевич, Архиепископ Суздальский, бывший Епископ Владимирский и Брестский (1621-1624)», «К вопросу о сущности русского раскола старообрядства» та ін.

1898 р. К.В. Харлампович опублікував текст своєї магістерської дисертації, яку по-дав до захисту до Санкт-Петербурзької духов-ної академії - «Западно-русские православные школы XVI и начала XVII века, отношение их к инославным, религиозное обучение в них и заслуга их в деле защиты православной веры и церкви». Це було перше ґрунтовне досліджен-ня, в якому детально і систематично розгляда-лася діяльність православних братств та брат-ських шкіл на теренах України і Білорусі часів польського панування. Вона була написана на підставі залучення широкого кола джерел, зо-крема матеріалів Архіву греко-уніатських митрополитів, рукописних зібрань бібліотек Москви і Петербурга, а також Києва, де автор вивчав архіви Києво-Печерського і Софіївсько- го монастирів, стародрукованої літератури, полемічних творів, опублікованих джерел з історії Константинопольської патріархії. Ав-тором також були використані дослідження з історії освіти даного періоду в російській і єв-ропейській історіографії. Це стало можливим завдяки тому, що дослідник добре знав грець-ку, латинську, німецьку, французьку, поль-ську мови. Монографія вченого відзначалася аргументованими твердженнями, критичним розбором праць, дотичних або ж безпосеред-ньо пов'язаних з проблемами шкільної освіти на українських та білоруських землях. Він не формулював жодних гіпотез, які б не опирали-ся на джерела. Його ерудиція і знання історіо-графії проблеми були надзвичайно широкими.

25 серпня 1909 р. К. В. Харлампович отри-мав посаду виконуючого обов'язки екстраорди-нарного професора Казанського університету по кафедрі історії російської церкви. Слід за-значити, що саме період з 1908 по 1917 рр. ви-явився найбільш плідним для історика у сенсі продовження його праці над дослідженням іс-торії церкви, духовної освіти та церковних ста- рожитностей. У цей час вчений написав кілька праць, які були присвячені біографіям чи ді-янням численних церковних діячів, зокрема Феодосія Печерського, архімандрита Макарія Глухарєва, Афіногена Крижановського, митро-полита Московського Платона, М. Ільмінсько- го, св. Іннокентія Кульчицького, К. Борков- ського, казанського архієпископа В. Петрова та інших. Особливу увагу дослідник приділив до-слідженню біографії та діяльності Іосифа Кур- цевича, архімандрита Суздальського та Брест-ського, чиє тіло, як виявилося, було поховано у Зилантовому монастирі під Казанню [18].

Будучи одним з фундаторів Казанського Церковно-археологічного товариства, а також членом Казанського Товариства історії, архе-ології і етнографії, К. В. Харлампович багато займався питаннями виявлення та збирання предметів церковної старовини, а також публі-кацією документів. Показовими у цьому сенсі є такі праці дослідника, як: «Историко-архе-ологические очерки церквей города Казани» та «Из церковных архивов Ядринского уезда». Вони демонструють і широку ерудицію вчено-го, і сумлінність та серйозний науковий підхід до будь-якої проблеми, за дослідження якої він брався. Перша праця, яку вчений озвучив на засіданні Церковно-археологічного товариства 16 грудня 1908 р., подає опис 11 церков міста Казані з історичними довідками та докладним описом усіх старожитностей і цікавих книг і предметів церковного призначення. Особливу увагу історик зосереджував на тих речах, які він вважав за потрібне за згодою священиків, описаних ним церков, вилучити та передати до складу музею товариства.

Не менше значення мала й публікація до-кументів, які розкривали цікаві аспекти про-цесу християнізації неросійського населення Казанського краю, зокрема Ядринського пові-ту. Їхній зміст говорить і про помилки у само-му процесі хрещення, і про процедуру обрання хрещених батьків, і про зловживання місцевих священиків, які брали з новохрещених вели-кі суми грошей за організацію та проведення хрестин, відспівувань, вінчань тощо, а також про реакцію на ці повідомлення з боку царської влади, керівництва Казанської духовної кон-систорії, Чебоксарського духовного правління та окремих вищих духовних сановників краю.

У 1910-х роках К.В. Харлампович активно видав матеріали, які стосувалися історії Ка-занської духовної семінарії в XVIII ст., міста Казані, казанських шкіл для місцевих меш-канців, їхньої етнографії та археології, а та-кож колишніх членів Алтайської місії та си-бірських ієрархів, християнізації та просвіті місцевого населення, Казанської духовної ака-демії, церковної старовини. До того ж, предме-том його досліджень була місіонерська діяль-ність на теренах Поволжя та Сибіру вихідців з України. Його статті публікувалися на сто-рінках різних періодичних видань - «Христи-анское чтение», «Православный собеседник», «Журнал министерства народного просвеще-ния», «Чтения в Московском обществе исто-рии и древностей российских», «Церковный вестник», «Церковные ведомости», «Литов-ские епархиальные ведомости», «Волынские епархиальные ведомости», «Томские

епархиальные ведомости» тощо. Всі праці К. В. Харламповича, як пізніше зазначав В. Біднов, відзначалися «новизною, документальністю, багатством фактів, критичністю, об'єктивністю по відношенню до предмета дослідження та са-мостійністю тверджень. Тому-то вони мають високу наукову вартість й на довший час не втратили свого значення» [2, с. 8].

Продовженням досліджень історії освіти в «Західній і Московській Русі» стала доктор-ська дисертація вченого - «Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь», над якою К. В. Харлампович розпочав працю-вати ще 1910 р. У 1914 р. у Казані було опублі-ковано перший том задуманого тритомного ви-дання, метою якого було показати ту роль, яку відіграли вихідці з України, у тому числі ви-хованці Києво-Могилянської академії, працю-ючи на культурно-просвітницькій ниві в Росії з середини XVI ст. до початку царювання Ка-терини II (1762). У передмові автор писав, що в другому томі буде вміщено біобібліографіч- ний матеріал про всіх українських діячів цього періоду, а в третьому - узагальнено здійснене дослідження. Після захисту дисертації у 1914 р., 12 травня цього ж року К. В. Харлампович дістав ступінь доктора церковної історії Санкт-

Петербурзької духовної академії, а з 25 серпня 1914 р. став ординарним професором Казан-ського університету [11, с. 29].

Дослідження К.В. Харламповичем багатьох проблем церковної історії також було зумовле-но його членством у багатьох наукових товари-ствах (Товариства археології, історії і етногра-фії при Казанському університеті, Товариства історії та старожитностей при Московському університеті, Товариства шанувальників ста-ровинного письменства, Російської вченої ар-хівної комісії, Московського археологічного товариства, Товариства любителів давньої пи-семності, Володимирської вченої археологічної комісії, почесним членом Орловського і Сим-бірського церковних археологічних товариств), а також у двох академіях наук: Російської (від 1916 р.) та Всеукраїнської (від 1919 р).

На початку 1920-х років К.В. Харлампо- вич певний час перебував на посаді голови музейної комісії, де провадив велику роботу, спрямовану на збереження культурних та іс-торичних цінностей краю. Ця діяльність щіль-но була пов'язана з членством вченого у лавах Товариства археології, історії і етнографії при Казанському університеті. Найважливішим практичним питанням, що постало в роки ре-волюції і громадянської війни перед Товари-ством, був порятунок історико-культурних і наукових цінностей від загибелі. Товариство спільно з Церковним історико-археологічним Товариством і Казанським міським музеєм створило комісію з охорони пам'ятників мис-тецтва і старовини при Комітеті суспільної без-пеки. На початку 1922 р. почалися вилучення релігійних предметів з храмів під приводом бо-ротьби з голодом. Це мало пряме відношення до членів Товариства, які входили до Музей-ної комісії при Академічному центрі Татнар- компросу (колишній Відділ у справах музеїв і охорони пам'ятників мистецтва, старовини і природи). Після значного скорочення штатів в ній залишилися професори К. Харлампович, О. Миронов та архітектор В. Єгерєв. Від них була потрібна повна згода на всі дії влади. Ар-гументи на захист пам'ятників розглядалися як «контрреволюционные вылазки» [19, с. 93] і лише завдяки позиції членів Казанського під-відділу деякі чудові зразки православної куль-тури Татарського краю все ж таки вдалося вря-тувати від знищення.

Не зупиняючись на всіх труднощах жит-тя К. В. Харламповича протягом середини 1920-х - початку 1930-х рр., зауважимо, що вже перебуваючи на території України, про-живаючи у Ніжині, вчений не полишав спроб будь-яким чином досліджувати ті питання, які були пов'язані з церковною історією. Зо-крема, це вилилося у низку рецензій на праці інших науковців та біографічні нариси про ві-домих істориків церкви, з якими йому свого часу прийшлося бути знайомим. Серед них біо-графічний нарис «Платон Миколайович Жуко- вич», некрологи, присвячені П. Знаменському, М. Ільмінському, рецензії на праці В. Біднова «Православная церковь в Польше и Литве», В. Латишева «Жития св. епископов херсон-ских», О. Лотоцкого «Церковный Устав князя Владимира Великого», М. Петровского «Пись-мо патріарха Константинопольського Фео- филакта царю Болгарии Петру», Є. Шмурло «Римская курия на русско-православном восто-ке в 1604-1654 годах» та ін.

Отже, побіжний аналіз біографії та окре-мих творів К. В. Харламповича (повний пере-лік праць вченого поданий у нашій моногра-фії; див. 11, с. 242-256) яскраво доводить, що він був одним із сумлінних дослідників історії церкви, духовної освіти, церковних старожит- ностей та історіографії предмета своїх науко-вих розвідок. Його науковий доробок у царині церковної історії й донині залишається непере- вершеним та може бути використаний як осно-ва для подальших розробок як вузько тематич-них, так і загальноісторичних проблем з історії церкви, церковних впливів, духовної освіти та історії окремих навчальних закладів тощо.

Серед сумлінних дослідників, які працю-вали у цьому ж напрямку, був і професор Ки-ївської духовної академії Ф. І. Титов, який протягом життя видав низку «Актов и доку-ментов, относящихся к истории Киевской ака-демии» та «Актов по истории заграничных монастырей Киевской епархии XVII-XVIII ст.». Крім того, він видав «Матеріали для іс-торії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII вв.» та праці «Типографія Києво-Печерської лаври», «Русская православная церковь в Польсько-Литовском госудастве», «Очерки из истории Киевской Духовной академии». Між іншим Ф. І. Титов протягом багатьох років пра-цював редактором «Киевских епархиальных ведомостей» та був останнім настоятелем Анд-ріївської церкви у Києві. На жаль, так само, як і багато його колег, історик постраждав від но-вовведень нової, більшовицької влади, що спо-нукало його виїхати за кордон, де він і помер у 1935 р.

Не менше значення для розвитку дослід-жень з історії українських земель, історії церк-ви та духовної освіти мала діяльність Василя Олексійовича Біднова (1874-1935), який був екстраординарним професором, потім дека-ном богословського факультету Українського державного Кам'янець-Подільського універ-ситету, викладачем Кременецької духовної семінарії, професором богословського факуль-тету Варшавського університету. Його наукові інтереси були дуже широкими, а відтак і його праці мали певний вплив на формування іс-торичної та громадської свідомості українства 1920-1930-х років. Оскільки вчений з 1921 р.

перебував в еміграції, це вплинуло на специфі-ку його праць - він в основному публікував іс-торичні матеріали, серед яких, зокрема, були «Материалы для истории церковного устрой-ства на Запорожье (Из архива Екатерислав- ской духовной консистории)», «Сведения об архиве Екатеринославской духовной консисто-рии: Документы XVIII в.», «Список иерархов Екатеринославской епархии» тощо. Водночас йому вдавалося писати невеликі за обсягом праці, які були присвячені окремим історич-ним сюжетам, які тим чи іншим чином були пов'язані з історією церкви, церковним пра-вом, діяльністю окремих її діячів або життєпи-сах істориків церкви: «Православная церковь в Польше и Литве», «Преосвященный Феодо-сий (Макаревский), епископ Екатеринослав- ский и Таганрогский, и его труды по истории Екатеринославщины», «Січовий архімандрит Володимир Сокальський в народній пам'яті та освітленні історичних джерел», «Дзвони», «Одна з спроб перекладу Біблії на українську мову», «Церковна анатема на гетьмана Івана Мазепу», «К. В. Харлампович» та інші.

Наостанок можна згадати про діяльність Олександра Гнатовича Лотоцького (1870-1939), який був автором понад 100 наукових праць, але найбільш відомий як політичний діяч, котрий багато років опікувався церков-ними питаннями. Зокрема, від 28 жовтня до 14 листопада 1918 р. він очолював Міністерство віросповідань Української держави, у грудні того ж року був тимчасовим комісаром віроспо-відань Української Народної Республіки, ініці-ював прийняття Директорією УНР «Закону про Верховну владу в Українській автокефальній православній миротворчій церкві», від січня 1919 р. до березня 1920 р. перебував у Стамбу-лі як надзвичайний посол УНР у Туреччині зі спеціальною місією провадження переговорів із Вселенським патріархатом про визнання авто-кефалії Української православної церкви [22, с. 277-278].

Висновки. Таким чином, як свідчить корот-кий огляд наукових праць та діяльності кіль-кох найбільш відомих учених, які присвятили себе дослідженню історії церкви, духовної осві-ти та церковного права, зміст та висновки їхніх наукових праць та вчинки, не могли не сприя-ти розширенню історичних знань, розвитку іс-торичної науки та освіти, формуванню історич-ної свідомості українців, розуміння ними свого минулого, його значення та місця у світовій іс-торії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Акишин С. Ю. Биография професора А. А. Дмитриевского и характеристика его научной деятельности / С. Ю. Акишкин [Електронний ресурс], 2008. - Режим доступа: http://andreyblag.ru/images/articles/pros- veshenie/iliotropion/ izdatelstvo/9 /book/akishin.pdf. - Назва з екрана.

2. Біднов В. К. В.Харлампович (1870-1932) / В. Біднов [Текст]. - Варшава, 1933. - 32 с.

3. Варламова С. Ф. Из истории борьбы Советского государства с голодом в начале 20-х гг. ХХ столетия: По печатным рукописным материалам из фондов Российской Национальной б-ки / С. Ф. Варламова [Текст] // К 75-летию Дома Плеханова, 1928-2003: Сб. ст. и публ., материалы конференции. - СПб., 2003. - С. 179.

4. Васильков Я. В. Только об одном востоковеде...(Гебраист Михаил Николаевич Соколов, 1890-1937) / Я. В. Васильков [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ihst.ru/projects/sohist/books/inme- moriam/233-252.pdf. - Назва з екрана.

5. Відділ рукописів Російської Національної бібліотеки (ОР РНБ), ф. 253, спр. 10 (Диплом от 29. 12. 1903), арк 1.

6. Відділ рукописів Російської Національної бібліотеки (ОР РНБ), ф. 253, спр. 105 (Объяснительная записка А. А. Дмитриевского по поводу обвинения его в скрытой агитации против изъятия церковных ценностей); ф. 253, спр. 106 (Обвинительное заключение по делу о сопротивлении А. А. Дмитриевского и др. против изъятия церковных ценностей в пользу голодающих. 18 сент. 1922 г.), арк. 8.

7. Востоковедение в Петрограде. 1918-1922. - Пг., 1923. - С. 50.

8. Герд Л. А. А. А. Дмитриевский как староста Николо-Александровской Барградской церкви в Петербурге / Л. А. Герд [Текст] // Родное и вселенское: к 60-летию Н. Н. Лисового: [сб. статей]. Москва, 2006. - С. 105-123.

9. Державний архів Російської Федерації (ДАРФ), ф. 8409, оп. 1, спр. 1587, арк. 181-184; спр. 1642, арк. 214-218; спр. 1683, арк. 3-7.

10. Дмитриевский А. А. Императорское Православное Палестинское Общество и его деятельность за истекшую четверть века 1882-1907 / А. А. Дмитриевский [Текст]. - СПб.: Издательство Олега Абышко, 2008.

11. Добров П. В., Гедьо А. В., Медовкіна Л. Ю. Костянтин Васильович Харлампович (1870-1932 рр.): інтелектуальна біографія історика: Монографія / П. В. Добров, А. В. Гедьо, Л. Ю. Медовкіна [Текст]. - Донецьк: Вид-во «Донбас», 2011. - 300 с.

12. Лебедева Г. Е., Морозов М. А. Из истории отечественного византиноведения конца ХІХ - начала ХХ в.: И. И. Соколов / Е. Г. Лебедева, М. А. Морозов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://elar.urfu.ru/ bitstream/10995/2687/1/adsv-29-11.pdf. - Назва з екрана.

13. Нарбеков В. Отзыв о книге доцента Киевской духовной академии А. Дмитриевского: «Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках православного Востока. Т. 1: Тишка. - Ч. 1: Памятники патриарших уставов и ктиторские монастырские Типиконы. Киев, 1895», представленной на соискание ученой степени доктора церковной истории / В. Нарбеков [Текст] // Протоколы заседаний совета

Казанской духовной Академии за 1896 г. Казань, 1897. - С. 263-297; Антоний [Храповицкий], архим. Отзыв о сочинении А. Дмитриевского: «Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках православного Востока. Т. 1: ТошікСІ. - Ч. 1: Памятники патриарших уставов и ктиторские монастырские Типиконы» / Антоний [Храповицкий] // Протоколы заседаний совета Казанской духовной Академии за 1896 г. Казань, 1897. - С. 297-300.

14. Отзыв о сочинении М. И. Орлова «Литургия св. Василия Великого. Вводные сведения. 1. Греческие и славянские тексты. 2. Заамвонные молитвы. 3. Особенности литургии св. Иоанна Златоуста. С изображением св. Василия Великого и четырьмя снимками с рукописей. Первое критическое издание. СПб., 1909 г.» [Текст] // Сборник отчетов о премиях и наградах, присуждаемых императорской Академией Наук. Отчеты за 1909 г. - СПб., 1912. - С. 176-347 (отд. отт.: СПб., 1912. - 173 с.).

15. Перченок Ф. Ф. К истории Академии наук: снова имена и судьбы... (Список репрессированных членов Академии наук) / Ф. Ф. Перченок [Текст] // In memoriam: Исторический сборник памяти Ф. Ф. Перченка.

- М.-СПб.: Феникс, Atheneum, 1995. - С. 160.

16. Пояснювальна записка до проекту організації Історично-Філологічного Відділу Української Академії Наук // Записки Історично-філологічного відділу Української академії наук. - К.: Друкар, 1919. - Кн. 1. - Частина офіціальна. - С. І-ІІ.

17. Соколов І. І. Відносини Сходу до Української церкви в XVI-XVII ст. по новознайдених документах / І. І. Соколов [Текст] // Записки Історично-філологічного відділу Української академії наук. - К.: Друкар, 1919.

- Кн. 1. - Частина офіціальна. - С. 53-84. (№ 18,19)

18. Харлампович К. В. Иосиф Курцевич, архиепископ Суздальский, бывший епископ Владимирский и Брестский (1621-1624) / К. В. Харлампович [Текст] // Волынские епархиальные ведомости. - 1900. - № 13-15; Окрема відбитка . - Почаев: Тип. Почаевской лавры, 1900. - 39 с.

19. Харлампович К. В. Историко-археологические очерки церквей города Казани / К. В. Харлампович [Текст]. - Вып. 1. - Казань, 1913. - Кн. 1. - С. 93.

20. Чередниченко А. М. Київський період наукової діяльності І. І. Соколова / А. М. Чередниченко [Текст] // Лаврський альманах. Зб. наук. праць. - Вип. 14. - К., 2005. - С. 21.

21. Чернухін Є. К. Соколов Іван Іванович / Є. К. Чернухін [Текст] // Енциклопедія історії України. - К.: Наукова думка, 2012. - С. 695. (22)

22. Швидкий В. П. Лотоцький Олександр Гнатович / В. П. Швидкий [Текст] // Енциклопедія історії України. - Т. 6. - К.: Наукова думка, 2009. - С. 277-278.

Стаття надійшла до редакції 27.12.2013

REFERENCES:

1. Akishin, S.Yu. Biografiya professora A.A. Dmitriyevskogo i kharakteristika yego nauchnoy deyatelnosti (The biography of Professor A. Dmitriyevskiy and description of his scientific work). Available from: http://andrey- blag.ru/images/articles/prosveshenie/iliotropion/izdatelstvo/9/book/akishin.pdf, 2008.

2. Bidnov, V. К^. Kharlampovych (1870-1932). Warsaw, 1933.

3. Varlamova, S.F. Iz istorii borby Sovetskogo gosudarstva s golodom v nachale 20-kh gg ХХ stoletia: Po pechat- nym rukopisnym materialam iz fondov Rossiyskoy Natsionalnoy b-ki (From the history of the fight by the Soviet state against hunger in the early 1920s of the 20th century: based on printed manuscripts from the funds of the National Library of Russia). K 75-letiyu Doma Plekhanova, 1928-2003. Saint Petersburg, 2003, p. 179.

4. Vasilkov, Ya.V. Tolko ob odnom vostokovede...(Gebraist Mikhail Nikolayevich Sokolov, 1890-1937) (Only about one Orientalist scholar...(Hebrew scholar Mikhail Nikolayevich Sokolov). Available from: http://www. ihst.ru/projects/sohist/books/inmemoriam/233-252.pdf.

5. The Manuscripts Department of the National Library of Russia (OR RNB), collection 253, file 10. Diploma of 29.12.1903. File sheet 1.

6. The Manuscripts Department of the National Library of Russia (OR RNB), collection 253, file 105. Obyas- nitelnaya zapiska A.A. Dmitriyevskogo po povodu obvineniya yego v skrytoy agitatsii protiv izyatiya tserko- vnykh tsennostey (A memo of A. Dmitriyevskiy regarding the accusations against him of covert campaigning against the expropriation of valuable church objects). Collection 253, file 106. Obvinitelnoye zaklyucheniye po delu o soprotivlenii A.A. Dmitriyevskogo i dr. protiv izyatiya tserkovnykh tsennostey v polzu golodayushchikh (An indictment related the case on the resistance by A. Dmitriyevskiy and others to the expropriation of valuable church objects for the benefit of people suffering from hunger). 18 September 1922, file sheet 8.

7. Vostokovedeniye v Petrograde. 1918-1922. (Oriental studies in Petrograd. 1918-1922). Petrograd, 1923, p. 50.

8. Gerd, LA. А. А. Dmitriyevskiy kak starosta Nikolo-Aleksandrovskoy Bargradskoy tserkvi v Peterburge (A. Dmitriyevskiy as a warden of the Nikolo-Aleksandrovskaya Bargradskaya Church in Petersburg). Rodnoye i vselenskoye: k 60-letiyu N. N. Lisovogo. Moscow, 2006, pp. 105-123.

9. The State Archive of the Russian Federation (GARF), collection 8409, inventory list 1, file 1587, file sheets 181-184; file 1642, file sheets 214-218; file 1683, file sheets 3-7.

10. Dmitriyevskiy, A.A. Imperatorskoye Pravoslavnoye Palestinskoye Obshchestvo i yego deyatelnost za istek- shuyu chetvert veka 1882-1907 (The Imperial Orthodox Palestine Society and its activities for the past quarter- century 1882-1907). Saint Petersburg: Izdatelstvo Olega Abyshko, 2008.

11. Dobrov, P.V., Hedyo, A.V., Medovkina, L.Yu. Kostiantyn Vasylovych Kharlampovych (1870-1932 rr.): intele- ktualna biografiia istoryka (Kostiantyn Vasylovych Kharlampovych (1870-1932): the intellectual biography of the historian). Donetsk: Donbas, 2011.

12. Lebedeva, G.Ye., Morozov, MA. Iz istorii otechestvennogo vizantinovedeniya kontsa ХІХ - nachala ХХ v.: I.I. Sokolov (From the history of the national Byzantine studies in the late 19 th and early 20th centuries: I.I. Sokolov). Available from: http://elar.urfu.rU/bitstream/10995/2687/1/adsv-29-H.pdf.

13. Narbekov, V. Otzyv o knige dotsenta Kiyevskoy dukhovnoy akademii A. Dmitriyevskogo `Opisanie liturgich- eskikh rukopisey, khranyashchikhsya v bibliotekakh pravoslavnogo Vostoka. T. Тишка. Ch. 1: Pamyatniki pa- triarshikh ustavov i ktitorskiye monastyrskiye Tipikony. Kiev, 1895', predstavlennoy na soiskaniye uchennoy stepeni doktora tserkovnoy istorii (A review of the book written by associate professor A. Dmitriyevskiy `The Description of the Liturgical Manuscripts Kept in the Orthodox Oriental Libraries. Vol. 1: Тошіка. Part 1: Clas-sical Patriarchal and Ktetor Monastic Typikons. Kyiv, 1895', submitted for obtaining Ph.D. in Church History). Protokoly zasedaniy soveta Kazanskoy dukhovnoy Akademii za 1896 g. Kazan, 1897, pp. 263-297. Antoniy [Khrapovitskyi], archimandrite. Otzyv o sochinenii A. Dmitriyevskogo: `Opisanie liturgicheskikh rukopisey, khranyashchikhsya v bibliotekakh pravoslavnogo Vostoka. T. Тошка. Ch. 1: Pamyatniki patriarshikh ustavov i ktitorskiye monastyrskiye Tipikony' (A review of the work written by A. Dmitriyevskiy `The Description of the Liturgical Manuscripts Kept in the Orthodox Oriental Libraries. Vol. 1: Тош . Part 1: Classical Patriarchal and Ktetor Monastic Typikons'). Protokoly zasedaniy soveta Kazanskoy dukhovnoy Akademii za 1896 g. Kazan, 1897, pp. 297-300.

14. Otzyv o sochinenii M.I. Orlova `Liturgiya sv. Vasiliya Velikogo. Vvodnye svedeniya. 1. Grecheskiye i slavy- anskiye teksty. 2. Zaamvonnyye molitvy. 3. Osobennosti liturgii sv. Ioanna Zlatousta. S izobrazheniyem sv. Vasiliya Velikogo i chetyrmya snimkami s rukopisey. Pervoye kriticheskoye izdaniye, SPb, 1909' (A review of the work by M.I. Orlov `The Liturgy of St Basil the Great. Introduction. 1. Greek and Slavonic Texts. 2. Prayers Behind the Ambo. 3. Peculiarities of the Liturgy of St John Chrysostom. With the Picture of St Basil the Great and Four Pictures of the Manuscripts. The First Critical Edition. St Petersburg, 1909'). Sbornik otchetov o premiyakh i nagradakh prisuzhdayemykh imperatorskoy Akademiyey Nauk. Otchety za 1909. St Petersburg, 1912, pp. 176-347.

15. Perchenok, F.F. K istorii Akademii nauk: snova imena i sudby... (Spisok repressirovannykh chlenov Aka-demii nauk) (From the history of the Academy of Sciences: names and fates. (A list of the members of the Acad-emy of Sciences persecuted for political reasons). In memoriam: Istoricheskiy sbornik pamyati F.F. Percehnka. Moscow, Saint Petersburg: Feniks, Atheneum, 1995, p. 160.

16. Poiasniuvalna zapyska do proektu organizatsii Istorychno-Filologichnoho Viddilu Ukrainskoi Akademii Nauk (An explanatory note to the project on setting up a Historical and Philological Department in the Ukrain-ian Academy of Sciences). In: Zapysky Istorychno-Filologichnoho Viddilu Ukrainskoi Akademii Nauk. Kyiv: Drukar, 1919, vol. 1, official part, pp. І-ІІ.

17. Sokolov, I.I. Vidnosyny Skhodu do Ukrainskoyi Tserkvy v XVI-XVII st. po novoznaydenykh dokumentakh (The relations of the East and the Ukrainian Church in the 16th and 17th centuries based on newly discovered documents). Zapysky Istorychno-Filologichnoho Viddilu Ukrainskoi Akademii Nauk. Kyiv: Drukar, 1919, no. 18, 19, vol. 1, official part, pp. 53-84.

18. Kharlampovych, K.V. Iosif Kurtsevich, arkhiyepiskop Suzdalskiy, byvshiy yepiskop Vladimirskiy i Brest- skiy (1621-1624) (Iosif Kurtsevich, archbishop of Suzdal, former bishop of Vladimir and Brest (1621-1624)). Volynskiye yeparkhialnyye vedomosti, 1900, no. 13-15, p. 39.

19. Kharlampovych, K.V. Istoriko-arkheologicheskiye ocherki tserkvey goroda Kazani (Historical and archaeo-logical essays on the history of churches in the city of Kazan). Kazan, 1913, vol. 1, p. 93.

20. Cherednychenko, A.M. Kyivskyi period naukovoi diialnosti I.I. Sokolova (The Kyiv period in the scientific activities of I. Sokolov). Lavrskyi almanakh, 2005, no. 14, p. 21.

21. Chernukhin, Ye.K. Sokolov Ivan Ivanovych (Ivan Sokolov). Entsyklopediia istorii Ukrainy. Kyiv: Naukova Dumka, 2012, p. 695.

22. Shvydkyi, V.P. Lototskyi Oleksandr Hnatovych (Oleksandr Lototskyi). Entsyklopedia istorii Ukrainy. Kyiv: Naukova dumka, 2009, vol.6, pp. 277-278.

Размещено на Allbest.ru