Невідомі імена Сіверщини: Павло Михайлович Дубровський (1857-1916) - уродженець Чернігівської губернії і перший Полтавський агроном

Чернігівсько-Сіверська земля народила не одну плеяду неординарних людей, приватна ініціатива яких сприяла утворенню в державі нових течій, творчих об'єднань, шкіл, лікарень, музеїв, інших різноманітних установ і починань, зокрема й для потреб сільського господарства. Їм були притаманні кращі людські якості.

Стержень і власну думку вони пронесли через все своє життя, незважаючи на перипетії часу. Серед них є відомі, дуже відомі, а є й маловідомі особистості. Таким є Павло Михайлович Дубровський (1857-1916) - перший Полтавський губернський агроном.

Народився Павло Михайлович в с. Гамаліївка Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині священика. Отець Михайло Дубровський був настоятелем Харлампієвського Гамалієвського монастиря [13]. З тих небагатьох джерел, які вдалося віднайти, відомо, що батько Павла Михайловича певний час служив і в селі Саєнки Со- сницького повіту тієї ж губернії. В селі Чепелів того ж Сосницького повіту у 1907 р. настоятелем Миколаївського храму був брат Павла Михайловича - Дмитро Дубровський, 1873 р. н.

В записі сказано, що народився о. Дмитро в с. Саєнках; був одружений з Агафією Олександрівною - донькою священика, разом виховували трьох синів. З о. Дмитром на той час також проживала «вдова священика с. Савинки Сосницкаго уезда Варвара Григорьева Дубровская, 73 лет - мать приходского священника, и дочь ея Мария Михайлова, работавшая учительницей церковно-приходской школы с. Боромли Черниговского уезда» [2]. дубровський академія науковий сільський лісовий

Про дитинство Павла Михайловича існує обмаль інформації, але й ці скупі дріб'язки свідчать, що діти в родині о. Михайла Дубровського мали гарне виховання; цьому слугувала домашня атмосфера. Цілеспрямованість, порядність, інтелігентність, наполегливість помножені на неабиякі природні здібності були притаманні й Павлу Михайловичу.

Одночасно у нього була й безкомпромісна вдача, яка позбавила його характерної для кожного чиновника риси - уміння пристосовуватися. Закінчивши Стародубське духовне училище та Чернігівську духовну семінарію, Павло Михайлович у віці 20- ти років змінює духовний профіль та йде навчатись до Петровсько-Розумовської землеробської і лісової академії.

Протягом всього свого життя він зберіг відданість собі - вирізнявся порядністю та всебічним розвитком. Колеги підмічали в Дубровському не лише гарну освіченість, а й природну сором'язливість і вихованість: «Хорошая агрономическая подготовка, солидное общее образование, знание новейших языков, в том числе английского, давали Павлу Михайловичу Дубровскому большую возможность занять более заметную позицию в общественном или служебном положении, но ему была присуща та скромность, которая часто становится препятствием на пути к этим позициям. Вместе с тем, чрезвычайная скромность и необыкновенная деликатность в отношениях с людьми самых различных положений делали общение с П.А. Дубровским в высшей степени обаятельным» [8, с. 4].

Ще у роки навчання в академії Павло Михайлович долучається до революційного руху, пізніше приїжджає на канікули до батьків, і його заарештовують. З того часу він вважається політично неблагонадійним.

Відповідно до розпорядження жандармського управління від 26 червня 1882 р. Дубровский опинився під «... підконтрольним негласним наглядом», який з нього було знято лише 12 березня 1902 р. згідно з циркуляром Департаменту поліції [4, с. 291]. Та це не завадило його навчанню і не похитнуло національної спрямованості.

Ось як згадує Павла Михайловича у своїх « Спогадах» Євген Чикаленко: «... студент Дубровський був бібліотекарем українського студентського гуртка., хоч і почув від мене українську мову, поставився до мене дуже обережно, почав розпитувати - хто я, звідки; довідавшись, що я скінчив Єлисаветське реальне училище, спитав - чи не знав я там московського студента М. Левицького, з яким він був добре знайомий. Я відповів, що не тільки знаю, а був з ним в одному українському гуртку; Дубровський порадив мені добути запоруку, тоді він мені даватиме книжки з гуртової бібліотеки. Я так і зробив, і через якийсь час ... Дубровський дав мені прочитати у «Вольному слові» високоцінну та інтересну статтю Драгоманова «Історична Польща та великоруська демократія», що потім вийшла і окремою книжкою. З того часу я близько зійшовся з Дубровсь- ким і був з ним у приятельських відносинах до самої його смерти в 1916 році» [18, с. 95].

У 1883 році П.М. Дубровський одружується з Н.В. Беспаловою, яка теж знаходиться під наглядом поліції [3, с. 160-161]. По закінченню Петровсько-Розумовської академії майбутній агроном приймає пропозицію місцевого земського діяча К.П. Арнольді стати управителем його маєтку при Кучерському хуторі Суджанського повіту Курської губернії [4, с. 291]. Там Павло Михайлович проявив себе як наполегливий дослідник, прогресивний фахівець - він не лише досліджував господарство, а й очолював Кучерівську сільськогосподарську школу [12, с. 112-114].

У 1887 р. Дубровський направляється до Тамбовської губернії для налагодження сільського господарства, проводить обстеження приватних господарств низки повітів, складає про це статистично-економічні описи. У 1889 р. його запрошують на роботу до Полтавського сільськогосподарського товариства.

Тут не зайве сказати, що після відміни кріпосного права господарювання на землі зазнало змін. Пошуку нових шляхів роботи в нових економічних умовах слугувало, не в останню чергу, Землеробське Полтавське товариство, першим президентом якого був С.В. Кочубей [11]. Інший представник роду Кочубеїв - Петро Аркадійович - через певні обставини відмовився від служби на теренах держави і присвятив своє життя служінню громадським інтересам, проживав у своєму маєтку «Згурівка» та займався улюбленою справою - сільським господарством, садівництвом, лісорозведенням, що теж дало немалий поштовх розповсюдженню агрономічного досвіду по інших губерніях, розвитку сільськогосподарських шкіл, запровадженню ярмарок, обміну досвідом. Одним словом, поширенню та зростанню сільськогосподарської дослідної справи [6].

Саме на запрошення Полтавського сільськогосподарського товариства у губернію приїжджає Павло Михайлович Дубровський. Товариство не помилилось у виборі. Перший губернський агроном Полтавщини П.М. Дубровсь- кий, віце-президент Полтавського товариства сільського господарства стає одним із його генеруючих організаторів. Маючи уже певні навички в агрономії, він дуже серйозно і ґрунтовно підходить до поставленого завдання.

В одному з перших звітів про роботу агроном доповідає: «Прежде чем перейти к изложению отчета, считаю неободимым изложить несколько замечаний относительно принятой мною программы деятельности ... хозяйства ромен- ского уезда более или менее однородны с теми, в которых мне приходилось работать практически, когда я был управляющим одного из имений Суд- жанского уезда Курской губернии...» [10, с. 3].

Завдяки всебічному розвитку та далекоглядності, П. М. Дубровський організовує повітові зустрічі з власниками маєтків та землеробами, селянами. Бажання «онаучити» населення не полишає Павла Михайловича. «Школа, по его мнению, должна удовлетворять потребности сельских хозяев...» [14, с. 5]. 1895 р. така школа садівництва і городництва ІІ-го розряду була відкрита для перших 30-ти учнів у Полтаві.

Питання просвітництва та втілення прогресивних технологій в діяльності Дубровського простежуються через усе життя. У 1896 р. Павло Михайлович засновнує журнал «Хуторянин», який став допоміжною ланкою для багатьох господарств і господарників.

І на сьогодні «Хуторянин» залишається одним із кращих літописів аграрної історії України, сільськогосподарської справи в Російській імперії та Полтавщини зокрема. Журнал зберігає на своїх сторінках багато цікавих відомостей, що стосуються культурного життя краю.

«Хуторянин» вміщав у себе не лише сільськогосподарську хронічку Полтавської губернії, але й всієї України та прилеглих губерній, Сибіру, Тюмені, Москви, охоплював сільськогосподарські новини заходу, публікував всебічний огляд - оголошення та інформацію культурно-просвітницького характеру (вихід книг, повідомлення про лекції та заняття, пропозицію роботи, продаж земель, садовини, тварин, сільськогосподарського обладнання та машин і т. п.), відповіді на запитання різного роду (не лише сільськогосподарського, а й юридичного чи побутового характеру) [15, с. 449].

Журнал користувався великою популярністю у читачів, його схвально сприйняла громадськість Росії. В «Календаре Хуторянина» друкувались статті вітчизняних науковців, переклади робіт їхніх іноземних колег [12, с. 43]. Як редактор, Дубровский не лише фахово підходив до аграрних питань, а й вів розгляд інших справ суто по-людськи.

На кожний запит, що надходив до редакції, надавалась відповідь, а широкозагальні питання друкувались у номерах. Серед них були і незвичні, як от: «как записаться на службу» і «какие травы посеять на корм скоту»... [16, с. 417].

В «Журналі засідання економічної ради Полтавського губернського земства» від 28 серпня 1900 р. (Приложение к № 40 «Хуторянина») вказується: «. так, как население еще не привыкло к инструкторам по садоводству и потому мало ценит услуги этих лиц, то министерство берет всецело на себя содержание таких специалистов;. » (тобто, надає відрядженим інструкторам не лише платню, а й житло і добові витрати) [14].

Це свідчить про гарну обізнаність побуту та настрою населення, бажання втілення новітніх методів та технологій в науці, не насаджуючи силоміць людям свою думку.

Потужна діяльність журналу сприяла тому, що при видавництві відкрили книжковий склад «Хуторянина», який став справжнім просвітницьким центром із багатющою збіркою літератури з питань сільського господарства, природознавства та кооперації, куди входили книжки, брошури, журнали, плакати тодішніх найвідоміших видавництв, а також інших споріднених товариств (Імператорського Російського товариства плодівництва, Імператорського Російського товариства птахівництва, Харківського товариства сільського господарства тощо).

Цікаво й те, що книжковий склад «Хуторянина» приймав охоче книжки на комісію, виконував послуги з комплектування сільськогосподарських бібліотек, здійснював передплату низки газет і журналів, восени безкоштовно надсилав каталог видань усім передплатникам. «Хуторянина» роздавали на всіх сільськогосподарських виставках та ярмарках як у Полтавській губернії, так і за її межами.

На його сторінках постійно друкувались списки нової літератури, яка надходила на склад; там публікувались відгуки і рецензії на ці видання. Журнал «Хуторянин» був не просто головним публічним друкованим органом з питань сільського господарства, а центром просвітницької роботи регіону [12, с. 45]. І за цим усім стоїть постать Павла Михайловича.

Дубровський володів англійською мовою, був у курсі всіх іноземних новинок того часу. Завдяки цьому в журналі друкували перебіг закордонних новин, переклади цікавих статей і книг, рекламу новинок сільськогосподарської техніки, насіння та свійських тварин, видавали посібники по землегосподарюванню.

За досить короткий період часу Павло Михайлович набуває неабиякого авторитету. Про це згадували і місцеві жителі: «Помітний слід П.М. Дубровський залишив у пам'яті нащадків м. Лохвиці - був Почесним членом Лохвицького товариства сільських господарів (1895) та Костянтиноградсь- кого сільськогосподарського товариства (1900).

Ось що повідомляють на сайті м. Чернухи: «Активну участь у житті нашого міста та повіту брали визначні люди: господарі і представники знаті, інтелігенція та землевласники з інших місцевостей.

Серед них і Павло Михайлович Дубровський. За їхнім керівництвом, коштом та організаційними заходами розвивалось сільське господарство, місцева та переробна промисловість, кустарні промисли, певною мірою, хоча й у малоросійському дусі, - освіта та культура. Будувались нові виробничі, житлові та адміністративні приміщення» [9].

У 1906. році П.М. Дубровського направляють до Уманського училища садівництва. Ось як по це згадано у джерелах: «В 1906 состоял в Полтаве же инспектором сельского хозяйства. Был директором Уманской школы садоводства» [7, с. 669.], но, «как сторонник культурной автономии Украины, снят с должности» [5].

Є. Чикаленко зазначає:«По скінченні академії він був учителем хліборобської школи в Криму, потім полтавським інспектором сільського господарства, пізніше директором Уманської сільськогосподарської школи, і скрізь обережно, але послідовно вів українську лінію, за що по доносу переведено його на службу в Петроград, де він і помер редактором хліборобського журналу» [18, с. 95].

З 1908 р. Павло Михайлович Дубровський жив у Петербурзі, де й помер 30 листопада 1916 р. Петербурзький період потребує подальших досліджень. Відомо, що дух оптимізму та незламність перед труднощами агроном проніс через усе життя.

«Даже позже, утомленный житейскими передрягами и усиленной работой, он соглашается взять на себя руководство ежемесячным журналом «Сельское хозяйство и лесоводство», хотя журнал перед этим пришел в упадок и даже временно перестал выходить в свет» [17, с. 670]. За сімнадцять років, відданих роботі у Полтавському сільськогосподарському товаристві, про Павла Михайловича згадують як про самого дієвого члена і співробітника [17, с. 668].

Досліджуючи життєвий і творчий шлях Павла Михайловича Дубровського, хочеться наголосити на його шляхетності. З відомих особистостей того часу, які вражали самовідданістю, постать Дубровського нагадує Чернігівського святителя Філарета (Гумилевського), який цілеспрямовано і непохитно ніс свої погляди, втілював свої задуми, незважаючи на бурхливість часу, почасти несправедливість з боку начальства та оточуючих [1, с. 5].

Аналіз розвитку сільськогосподарської справи показує, що питання, які виникали у цій галузі понад сто років тому, не втратили своєї актуальності і сьогодні. Висвітлення такого матеріалу у спеціальній літературі може стати затребуваним і корисним для аграріїв не лише колишніх Полтавської або Чернігівської губерній. Досвід, набутий Павлом Михайловичем і викладений у його працях, доцільно використовувати в сучасних умовах і на наших землях.

Посилання