Прочитання топонімів "Сіверщина" та "Чернігів" в контексті парадигми "пічонаги і половці-автохтони"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прочитання топонімів «Сіверщина» та «Чернігів» в контексті парадигми «пічонаги і половці-автохтони»

Н.В. Агафонова

Джерельна база у дослідженні проблеми русько-пічоназьких та русько-половецьких відносин є досить вагомою [1; 2; 3; 4], що не можна сказати про питання походження як пічонагів, так і половців. Узагальнюючі праці початкового етапу (на жаль, без посилань) презентують означені етноосередки автохтонами [5, с. 113-121]. У своїх дослідженнях ми відпрацьовуємо дану тему на основі парадигми «пічонаги та половці-автохтони» [6, с. 123], яка дає ефект зняття багатьох протиріч, уможливлює вмотивоване прочитання онімів, топонімів, ономастиконів. Завдання даного досліду - у контексті парадигми «пічонаги і половці- автохтони» встановити етимологію ономастиконів «Сіверщина» та «Чернігів».

На момент старту державотворчого руху у IX столітті між землями, які будуть примусово включені до означеного процесу, існувала значна різниця. Сіверщина - один з регіонів, що складав геополітичний запит будівничих держави - Рюриковичів. Політичним центром Сіверщини вважаємо стародавній Варонаж (суч. місто Росії

Вороніж), базований на річці Варонаж, що є допливом Дону. Дон - східний кордон Сіверщини. Північно-західний кордон - Десна, доплив Дніпра, яка мала сполучення з Сеймом, а останній з Доном. Чернігів - західний торговий форпост Сіверщини, швидкі темпи розвитку якого знаходять пояснення у його місці в європейській торгівлі для сіварців. Археолог А.Н. Москаленко наполягає на надвисокій розвиненості Верхнього і Середнього Подоння вже у I тис. до н. е.: укріплені городища (вали, рови), осілий спосіб життя, заняття землеробством (ячмінь, просо, пшениця, гречиха), конярство. Автор переконаний, що населяли означені території будини [7, с. 47-52].

Саме з Вороніжчиною і М. Артамонов радить асоціювати будинів Геродота з «Мельпомени». Якщо припустити, що етнонім «будини» фіксує причетність етносу - носія до ідеології Будди, то зможемо прочитати етимологію елементу «наг» в топонімах «Чернігів» (Сарнагів), «Вороніж» (Варонаж) та в етнонімі «пічонаги». Основу виробленої Буддою ідеології складає акцент: світ переповнений жадоби, жадоба породжує страждання. За однією із легенд, Будда, акумулювавши свої знання у форматі книги, залишив їх людству. Оберігати книги призначає нагів - зміїв, які супроводжували Просвітленого упродовж життя. Місія нагів і в тому, щоб охороняти знання до часу, коли люди виявлять потребу відкрити істину, що дасть ефект подолання суспільної кризи.

Криза для варонажців настає у часі державотворчих ініціатив Рюриковичів. Жадібний Олег нерівномірно розподілив між учасниками походів на Візантію контрибуцію (історія про «холстинные» і «копринные холсты»), тому гине від зміїного (наги - викорінювачі жадоби) жала. Звернемо увагу на ту обставину, що пічонаги з'являються (в літописах) в часі правління Ігоря, та літописець не називає їх зовнішніми експансіонерами. Не виключено, що Ігор отримує владу за допомоги пічонагів, адже на цьому часі йому було більше 40 років. В цьому пояснення до можливого застосування ним прийому фізичної ліквідації Олега, який мав передати владу багато раніше. Верифіковані союзницькі взаємини Ігоря з пічонагами проливають світло на крок першого у відношенні останніх: дозвіл перейти на Дунай, що поставило Подунав' я під контроль пічонагів. Менш пасіонарна частина сіварців-нагів залишається на місцях своєї локалізації додержавного часу. Саме про цей розкол пічонагів веде мову Костянтин Багрянородний в «Управлінні імперією»: «... одеяние своё они укоротили до колен, а рукава отрезали от самих плеч, стремясь этим как бы показать, что они отрезаны от своих соплеменников» 8]. Це розповідь про принципові, у зв'язку з розколом, зміни в одязі, що стали демонстрацією відрізаності одних від других. Звідси пояснення до того, що подунавці повідомляють пічонагам про повернення Святослава з дунайського походу: пічоназький князь Куря на порогах Дніпра убиває Святослава.

Його нащадок - Ярополк - «победи печенеги, и возложи на них дань». Як міг Ярополк, влада якого була епізодичною і тимчасовою, перемогти пічонагів-кочівників, яких історики називають злою силою, агресорами та ще й примусити цих кочівників платити данину? Як відомо, одразу після цієї перемоги до Ярополка приходить пічоназький князь Ілдей і проситься в підданство: «Ярополк же приять его, и даде ему грады и власти, и имяше его в чести велици». Навіщо кочівникам міста? Отже, мова йде про той етнічний контингент, що вів осілий спосіб життя і був знайомий з практикою міст.

У часі правління Володимира спостерігається радикальний за методикою зміст наступу на пічонагів. Одним із напрямків державотворення було нівелювання племінних відмінностей шляхом зведення вірувань до спільного ідеологічного знаменника: християнізація - монотеїзм. Вона стала для східного пічоназького світу сигналом про блокаду його економічних ініціатив: шлях «із варяг в греки» після Верденської угоди заблокували нащадки Карла Великого, а «грецький» після хрещення (яке засвідчило тісні зв'язки Києва з Візантією) контролює Русь: Рюриковичі.

Апофеоз кризи для автохтонів-сіварців (від Х ст. - пічонагів) настає у часі встановлення Володимиром інституту посадництва за рахунок знищення племінної влади. Гліб і Борис мали застовбити владу Києва на сіварському сході, та гинуть від рук пічонагів. Боротьба Володимира з пічонагами - боротьба систем: посилено стратифікованої системи соціальних відносин у ході феодалізації і багатовічно експлуатованої родо-племінної. Основна соціальна одиниця у пічонагів - рід. Костянтин Багрянород- ний, ведучи мову про території, підконтрольні пічонагам, подає перелік їх фем, тобто родів.

Володимир воює з пічонагами східними, а не південними. Наведемо доказ: 992 року князь засновує місто Володимир на Клязьмі: «Ходи Володимеръ въ Суздальскую землю, и там окрести всТхъ: бТ же съ Володимеромь два епископа ФотТа патрыарха. И заложи тамо градь вь свое имя Володимеръ, на рТцТ на КлязмТ... Того же лТта посла Володимеръ на ПеченТги, и одолТша имъ, и възвратишася съ побТдою и радостію къ Володимеру» [9, с. 64]. Отже, все піддається логіці: якщо Володимир - це місто на Клязьмі, то північніше - землі пічонагів. А уявімо собі, що пічонаги - це етносоціальна данність, що від кінця ІХ ст. дислокована в пониззі Дністра і Дніпра, тоді як, овоювавши їх, князь повернеться до міста Володимир на Клязьмі. З метою закріплення своєї влади на північно-східному напрямку, Володимир «наче ставити грады по ДеснТ, по Выстри, по Трубежу, по СулТ, по ВстугнТ; а самъ воюяся съ ПеченТги и одолТваше имъ» [9, с. 58].

Гідронім «Сула» демонструє причетність до нагів-будинів, адже в північній культурній традиції Сауле - коханка бога грому Перуна (Перкунаса) пестила вужів. Тому в землях північних славен вужів тримали в кожному домі. Вважалось, що вужі підтримують, збільшують матеріальний статок, привертають увагу, викликають з боку Сауле схильність. Побутувало повір'я, що вбити вужа означало викликати сльози на обличчі богині, зустріти вужа - означало чи то вийти заміж, чи то народити дитину. Голову Савле прикрашав вінець - змія, що символізувала собою плодючість і статок [10, с. 224-225].

На наш погляд, лише частина Сіварщини (межиріччя Десни і Сули) увійшла до складу Русі. Центром Сіварщини стає Чернігів. В цьому моменті візьмемосядо «прочитання» топонімів, щоскладають головний інтерес у даному досліді. «Сіварщина» від «сіварці». Сіварці - ті, що поклоняються родовому богові Сіву (радимичі - Родові, в'ятичі - Вяті, кривичі - Кривсу, поляни - Полелеві) [11, с. 7379]. Слов'янська міфологія презентує його то богом-дателем, то богом-руйнівником [12]. Тактика поводження Сіва є тотожною «поведінці» Шиви. Буддизм не є запереченням «шиваїзму» та «вішнуїзму». На тотальній залежності вірувань слов'ян від ідеології фіксованої в Авесті і Рігведі акцентує А.С. Фамінцин (ХІХ ст.): «Гимны Вед и Авесты могут во многих случаях служить лучшими толкователями основных положений языческого миросозерцания славян. ...Как произведения специально выработавшегося класса жрецов или магов, они служат выражением, лишь в более художественной, более цивилизованной форме, тех коренных религиозных воззрений, которые, в более простой и первобытной, деревенской форме проявляются в произведениях творчества славянина-простолюдина» [13, с. 5]. А.С. Фаміцин називає арійського Шиву Сівою [13, с. 106].

І. Вітте свого часу виступив з ідеєю тотального впливу буддизму на раннє християнство [14, с. 20-21]. Доказом того, що, в землях де тривав у ІХ-Х ст. державотворчий процес, буддизм був ідеологією знаною є той факт, що священні легенди християн, об'єднані назвою «Варлаам і Іосафат», є прямою переробкою переповідок про життя Будди. Християнство, як ідеологія, вело боротьбу не лише з язичництвом, а й з буддизмом. Як приклад, в «Посланні від Лева, царя грецького» йдеться про трьох посланців «за знамениями» до Вавилона. Увійти до міста посланці не змогли, бо місто «огорнув» велетенський змій. Рятувало ситуацію те, що через змія були перекинуті сходи. Посланці (грек, русин, обежанин) мали перейти змія за допомогою сходів. Змій символізує ідеологію буддизму. Перейти його - означало подолати діюче знання.

Звернемо увагу на той факт, що титульна сторінка «Ізборника Святослава» своїм сюжетом відбиває перемогу християнства над буддизмом: трикупольний храм зображено величезною кам'яною брилою, що своєю вагою впала на зміїв, які рятуються втечею, розповзаються в різні боки. Билинний епос демонструє через протистояння богатирів, воїнства, що стоїть на обороні інтересів Русі, зі змієм - конфлікт русичів з пічонагами. Як приклад, в билині «змієборського циклу» [15, с. 77] Добриня перемагає Змія за допомоги «шапки греческой», тобто віри християнської, церкви, що є другою владою в державі.

Єгор Классен (ХІХ ст.), даючи характеристику пам'яткам писемності слов'ян, наполягав на тому, що язичництво населення Чернігівщини, Вороніжчини та Подоння у ХУІІІ ст. (посилається на оцінку стану справ в релігійній сфері єпископа воронізького Тихона Задонського) відбивало своєю практикою «обряды буддистов». Є. Классен цитує Фадея Воланського:«. буддизм в главном существе своем он общий парсам, индусам и европейским славянам.» [16, с. 27].

Дієвість логічного ланцюжка Будда - будди- ни - наги - книга (знання - ідеологія) - пічонаги (в землях включених до києворуського державотворчого процесу) фіксують дані археології: пам'ятки матеріальної культури, знайдені в землях, що були одвічно, на наш погляд, пічоназькими. 1836 року президент Імператорської академії мистецтв А.Н. Оленін пише листа міністрові народної освіти, повідомляючи про зміст і характер доволі оригінальних знахідок: «... стали появляться другие подобные (першу велику золоту медаль знайдено під Черніговом - А.Н.) пам'ятники искусства, как то: два оникса іпіа^ііо (резные внутрь), найденные г. Крузе в Готе. Подобные медальйоны металлического состава, найденныйе на Куликовом поле [17, с. 355] (Верхнє Подоння - А.Н.), и казанский медный медальйон, весьма сходный с Черниговским образом» [18, с. 71]. Чернігівський «образ» чи медальйон знайдено 1821 р. Серед зображень на означених медалях «...голова окруження зміями» [18, с. 43]. Змії - символ знання.

Анна Комнєн називає пічонагів скіфами, що грає на користь парадигми «пічонаги і половці автохтони». Найвидатнішим показником, що уможливлює акцент на прямій причетності пічонагів до скіфського світу є, на наш погляд, мова. Першим кроком у акцентованій проблемі стало дослідження Омеляна Пріцака, в якому автор наголошує: «Правлячі верстви (пічонагів - А.Н.) розмовляли іранською мовою; це виявилося нещодавно, коли у 1958 році Н. Мещерський видав староруський переклад «Історії Іудейської війни» [19].

Другий поступ до визначення пічонагів іраномовними здійснив лінгвіст А.М. Щербак у своєму спеціальному дослідженні «Печенежский язык», де зауважив, що деякі написи лише «условно относимы к печенежским». Вын називає три основні групи написів: на посуді з Надь-сен - Міклоша; на каблучках з Угорщини; на баклажках з фондів Новочеркаського музею. Лінгвістична характеристика А.М. Щербака базована на дослідженні власних імен, топоніміки та етноніміки. Висновок лінгвіста: «Материалы печенежского языка содержат, помимо тюркской лексики, небольшое количество слов иранского происхождения» [20, с. 110]. Марсель Ахметзянов наполягає на тому, що мова нагайців є сумішшю татарської з персидською, тобто іранською [21]. Нагайська орда, будучи явищем поліетнічним, включала іракомовні етноелементи: вчорашніх пічонагів. У зв'язку з цим Н.А. Баскаков прийшов до своєрідного висновку: фонетично нагайська мова і російська співпадають, адже в них однакова кількість звуків [22, с. 328-335].

Наведемо приклад на підтримку тези про іраномовність пічонагів. Ім'я сина славного народу пічоназького з казки про Добриню - Курусь; ім'я пічоназького князя, що вбив на порогах Дніпра князя Святослава - Куря. Цей онім є таким, що пов'язує історію пічонагів з історією етносів Індостану: у народів Північного Індостану нащадки Великого Берута ділилися на дві лінії, одну з яких очолював Курусь. Онім «Курусь» двоелементний: 1-й елемент «кур» в перекладі з давньослов'янської (індоіранської в своїй основі) означає «півень» [13, с. 112], 2-й - «рус» в перекладі з іранської означає «білий». У сумі отримуємо «білий півень». Півень - провісник Сонця. Його приносили у жертву Богу-Сонцю в день зимового сонцестояння. Приносять і сьогодні у формі холодцю.

Пічонаги Х-ХІ ст. - автохтони, бо носії знання будинів Геродота (V ст. до н. е.). В часі Великої Перебудови за сценарієм Рюриковичів будини-наги стають в опозицію. Одна їх частина, що привела до влади Ігоря, мігрує на Дунай. Друга - сіварці (автохтони межиріччя Десна - Сула - Дон ) воює за свій економічний інтерес з Володимиром Першим. Така реконструкція історичної ретроспективи уможливлює достатній рівень її контактності з презентацією пічонагів автохтонами на початковому етапі формування критично осмисленого знання про території і народи, що являють собою основу (чи складову) геополітичної реалії Руська Земля.

Така реконструкція історичної ретроспективи уможливлює достатній рівень її контактності з презентацією пічонагів автохтонами на початковому етапі формування критично осмисленого знання про території і народи, що являють собою основу (чи складову) геополітичної реалії Руська Земля. Саме такий підхід до встановлення історичної ретроспективи уможливлює прочитання етноніму «пічонаги»: «пч», «бч» - «бити», «перебивати», «займатися розбоєм». Пічонаги - наги - розбійники, наги - перебійники. Сучасне «нагайка» - утримує до сьогодні значення «жалити». І це означає, що у давнину (коли були будинами) предки українців користувалися лексемою «наги» у значенні «змії». Топонім «Чернігів» («Сарнагів») можемо прочитувати як «царство нагів», «Варонаж» - «простір нагів». Таке прочитання топонімів та етноніму бачиться історично вмотивованим.

Посилання

історичний пічонаг руський половецький

1. Голубовский П.В. Печенеги, торки, половцы до нашествия татар. История южнорусских степей ІХ-ХІІ вв. / Петр Васильевич Голубовский. - К., 1884. - 297 с.

2. Расовский Д.А. Половцы. Ч. 1. Происхождение половцев / Дмитрий Александрович Расовский. - місто,1935. - 273 с.

3. Плетнева С.А. Половецкая земля / Светлана Александровна Плетнева/ / Древнерусские княжества Х-ХІІІ вв. - М.: Наука, 1975. - С. 260-301.

4. Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь / Петр Петрович Толочко. - Санкт-Петербург: АЛЕТЕИЯ, 2003. - 306 с.

5. Агафонова Н.В. Втрати історичної науки від встановленої в ХІХ ст. державної практики «охранительной истории»: до питання про культурно-досвідні витоки пічонагів і половців / Надія Агафонова // Генерація наукових ідей: соціально- економічні, суспільно-політичні, гуманітарні, історичні, культурологічні та правові аспекти досліджень проблем сучасного українського суспільства. - Вип. 1. - Первомайськ: ПФ КІРУЕ, 2011. - С. 113-121.

6. Агафонова Н.В. Етнікон «половці» у контексті реанімованої парадигми «половці - автохтони»: спроба полідисциплінарного аналізу / Надія Василівна Агафонова // Гуржіївські історичні читання. - Випуск 10. - Національна Академія наук України, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2015. - С. 123.

7. Москаленко А.Н. Пам'ятники древнейшего пришлого Верхнего и Среднего Подонья / А.Н. Москаленко. - Воронеж, 1955. - 184 с.

8. Багрянородный К. Об управлении империей / Константин Багрянородный. - М.: Наука, 1991, в серии Древнейшие источники по истории народов СССР. - [Електронний ресурс].

9. Режим доступу: ййр://«'«'«^г.Ьи^ап-Н1;оп 2010.com/booksRu/ Konstantin_bagrianorodni.pdf.

10. Полное собрание руських летописей. Патриаршая или Никоновская летопись. - [Т. 9-10]. - М: Наука, 1965.

11. Коттерел А. Мифы и легенды Древнего мира: Греции, Рима, Египта, Скандинавии, Персии, Индии, Китая, и стран Дальнего Востока / Артур Коттерел, Рэчел Сторм. - М.: «РОСМЭН» 2003. - 512 с.

12. Агафонова Н.В. До проблеми прочитання змісту етнонімів племен - учасників києворуського державотворчого процесу: поляни, древляни, полочани, кривичі, сєвєряни. в'ятичі, радимичі / Надія Василівна Агафонова // Наша школа. № 5. - 2007. - С. 73-79.

13. Конев Е.Ф. Славянская мифология / Е.Ф. Конев. - Минск: Харвест, 2003. - 256 с.

14. Фамицын А.С. Божества древних славян / А.С. Фамицын. - СПб, 1884. - 167 с.

15. Шохин В.К. Древняя Индия в культуре Руси (ХІ - середина ХВ. в.) / В.К. Шохин. - М, 1988. - 324 с.

16. Гиндин Л.А. Детерминированность двух поединков Алеши Поповича и Добрыни со змеем в мифо-ритуальном освещении / Л.А. Гиндин // Славяноведение. - 2004. - № 4. - С. 77.

17. Памятники письменности славян до Рождества Христова, собранные и объясненные Фадеем Воланским // Егор Классен. Новые материалы для древнейшей истории славян вообще и славяно-руссов дорюриковского времени в особенности с легким очерком истории руссов до Рождества Христова. - Вып. 1. - М., 1854. - 172 с.

18. Нажерский Г. Описание объяснения древней медали / Г. Нажерский // ЖМНП, 1836. - Кн. 1. - С. 351-372.

19. Оленин А.Н. О черниговской медали / А.Н. Оленин // ЖМНП, 1836. - Кн. 2.

20. Пріцак О. Печеніги. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://shron.chtvvo.org.ua/Pritsak Omelian/Pechenihy.pdf.

21. Щербак А.М. Печенежский язык / А.М. Щербак // Языки мира: Тюркские языки. - М., 1997. - 278 с.

22. Ахметзянов М. Язик нагайцев / Марсель Ахметзянов // Звезда Поволжья. - № 33. - 2004. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:// http:tatarica.narod.ru/history/tarih/nogai.htm.

23. Баскаков Н.А. Ногайский язык / Н.А. Баскаков // Языки мира. - Т. 2: Тюркские языки. - Бишкек, 1999. - С. 328-335.

Размещено на Allbest.ru