Просторова семантика міст Волинської губернії (друга половина XIX - початок XX століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:316.334.56(477.82)«18/19»

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки

Просторова семантика міст Волинської губернії (друга половина XIX - початок XX ст.)

Леснича П.С.

Міста як середовища безпосереднього проживання та, відповідно, відображення особливостей повсякденного життя їх мешканців, потребують окремого вивчення. Усе це втілювалося та виражалося у специфіці унормування та впорядкування міського простору. Дослідження семантичних особливостей просторової характеристики міст Волинської губернії другої половини XIX - початку XX ст. дає змогу окреслити вплив тогочасного соціуму на формування середовища, у якому воно проживало. Це також період зародження нового типу міського мешканця з притаманним йому відповідним життєвим укладом, світоглядом та менталітетом.

Наразі проблема просторової семантики міських поселень Волинської губернії кінця XIX - початку XX ст. ще не була предметом спеціального історичного дослідження. Наявні наукові розвідки висвітлюють лише окремі аспекти окресленого питання. Так, О. Прищепа у ряді праць розглянула особливості планування та забудови волинських міст [20; 21]. Процесу становлення Житомира як губернського центру присвячений доробок О.Маркевич [16].

Метою дослідження є узагальнюючий аналіз просторової семантики міст Волинської губернії упродовж другої половини XIX - початку XX ст.

Єдиного підходу до визначення поняття «місто» наразі немає, втім більшість дослідників погоджуються з тим, що універсальної дефініції й не може бути; в кожну конкретну епоху його зміст різнився залежно від тогочасної дійсності [17]. Видимими ознаками наявності того чи іншого населеного пункту є його територіальні межі та простір, який він займає. Саме просторова семантика міста є визначальним фактором, що відокремлює його від сільської периферії.

Адміністративно Волинська губернія остаточно склалася у 1797 р. Тоді ж було унормовано її поділ на 12 повітів, центрами яких стали міста Володимир-Волинський, Дубно, Житомир, Заслав, Ковель, Кременець, Луцьк, Овруч, Остріг, Новоград- Волинський, Рівне та Старокостянтинів, отримавши статус повітових. Усі інші міські поселення були віднесені до розряду містечок. У 1903 р. статус позаштатного міста отримав також Здолбунів (Острозького повіту) [22, арк. 106].

Губернським центром початково мав стати Звягель, який був викуплений у приватного власника та перейменований в Новоград-Волинський, але у зв'язку з відсутністю тут необхідних приміщень для адміністрації губернії вона тимчасово перебувала у Житомирі [14, с. ХХХ-ХХХІ]. У 1802 р. було остаточно вирішене питання переходу його від приватного власника гр. Ю. Ілінського у підпорядкування держави, за що останньому було сплачено значні кошти, а імператорським наказом від 24 червня 1804 р. Житомир був остаточно утверджений у статусі губернського міста [16, с. 270].

Усі офіційні міста Волині мали тривалу історію свого існування та були засновані ще до періоду входження цих земель до складу Російської імперії. Виняток становив лише Здолбунів. Вперше мова про надання йому статусу міського поселення була піднята ще у 1897 р., коли тодішній волинський губернатор, подаючи дані до Міністерства внутрішніх справ про населенні пункти при залізничних станціях, виділив його як найбільш заселене та забудоване серед таких в губернії [22, арк. 1]. У 1900 р. до згаданого міністерства було подано прохання одного з власників Здолбунова (дійсного статського радника Хом'якова) про перетворення цього населеного пункту на міське поселення. Вирішення питання сповільнювалося через те, що не уся залюднена частина майбутнього міста перебувала лише у власності Хом'якова. До неї прилягали також землі селян, залізничного відомства та Акціонерного товариства портланд-цементного заводу «Волинь» [22, арк. 7]. Остаточне рішення було прийняте лише у 1903 р.: поселенню «при станції «Здолбунів», Південно- Західної залізниці, що розташоване в Острозькому повіті Волинської губернії, на землях дійсного статського радника Хом'якова, величиною близько 56 десятин (одна десятина дорівнює 1,09 га - авт.), з ділянкою землі Акціонерного товариства портланд-цементного заводу «Волинь», яка до них прилягає, величиною близько 12 десятин - надати ступінь позаштатного міста з назвою «Здолбунів» [22,арк. 106].

Міські поселення Волинської губернії упродовж майже усього періоду входження цих земель до складу Російської імперії вирізнялися невпорядкованістю внутрішнього простору, що було викликано відсутністю регулярного планування та організацією його відповідно до функціональних потреб. семантичний вулиця міський кошти

Відповідно до міських положень 1870 р. та 1892 р. функція розробки планів та приведення до норми міського простору була покладена на новоутворені органи місцевих органів влади [1, с. 823; 2, с. 423]. Лише у кінці XIX ст. в окремих містах губернії були затверджені нові плани їх забудови. Інші ж, як, до прикладу, Луцьк, користувалися тими, що були затверджені в 60-ті рр. XIX ст. [8, арк. 45].

Кількість вулиць у міських поселеннях Волинської губернії не була сталою і зростала внаслідок розширення території чи впорядкування просторової структури. До прикладу, в 1906 р. в губернському центрі налічувалося 69 вулиць та 14 провулків [18, с. 133-134], то в 1912 р. - уже 93 і 97 відповідно [19, с. 156-157]. В інвентарній книзі Луцька за 1885 р. йшла мова лише про дев'ять вулиць, хоча у тексті згадуються й інші [5, арк. 5зв-6зв].

Складовою міського простору були також майдани, назви яких часто свідчать про їх функціональне призначення чи розташування на них сакральних будівель (Торговий, Сінний, Ярмарково-Мальованський [19, с. 157], Парадний, Соборний [5, арк. 5зв] тощо).

Загалом, зовнішній вигляд волинських міст був далекий від ідеального. Так, у 1896 р. волинський губернатор, оглядаючи губернію, звернув увагу, що «церкви в Ковелі та Володимир-Волинському бідні» [11, арк. 25], «в м. Дубно собор потребує ремонту і не має жодних прибутків» [11, арк. 25], а «м. Рівне утримується вкрай неохайно, випорожнення валяються на вулицях» [11, арк. 27].

Ситуація кардинально не змінилась і на початку XX ст. У 1904 р., інспектуючи міські поселення Київської, Подільської та Волинської губерній, генерал-губернатор відзначив, що «криві та вузькі вулиці, проведені у більшості випадків без будь-якого плану, скупченість садибних будівель, зведених з недоброякісних матеріалів з очевидними відхиленнями від вимог будівельного статуту, бруд на майданах, вулицях і обійстях, звалища нечистот біля житла, а в інших випадках в річку, неохайне утримання колодязів питної води - все це можна спостерігати в містах та містечках Південно-Західного краю, не виключаючи навіть великих повітових міст» [23, арк. 31].

Контроль над дотриманням порядку у містах був покладений на місцеві громадські управління. У їхньому віданні було: «утримання вулиць, майданів, бруківки, тротуарів, міських громадських садів, [...], стічних труб, каналів, ставків, канав і протоків, [...], а також освітлення міста» [1, с. 823] та «пошук способів для поліпшення місцевих умов із санітарного боку» [2, с. 433]. Відповідно, міські управління мали виділяти кошти на брукування та впорядкування вулиць. Усе це вимагало залучення значного фінансування з міської скарбниці і часто ставало непосильним завданням для влади. До прикладу, у 1888 р. міський голова Луцька, звітуючи перед міською думою, зазначив, що «[...] будучи незабрукованою (Ковельська вулиця - авт.), знаходиться у вкрай незадовільному стані, так що проїзд нею навесні, восени і дощовий час ускладнений [...]. Стан означеної вулиці підтримується звезенням у дуже зруйновані місця сміття, але цим вона мало покращується; внаслідок великого руху нею утворюються ями, що стає причиною перекидання екіпажів з пасажирами [...]» [4, арк. 27]. Ситуація не зазнала суттєвих змін й у наступні роки. У 1914 р. в міську управу надійшла скарга від начальника штабу 11-ї піхотної дивізії щодо стану цієї ж вулиці: «Вважаю за необхідне довести до відома [...], що ділянка Староковельської вулиці [...] знаходить в жахливому становищі. Візники відмовляються везти до будинку адмірала Кононова, зупиняються біля поліцейської частини; віз з дровами чи будь-яким іншим важким вантажем проїхати там не може через страшне болото, що утворюється на цій ділянці вулиці. Вважаю, що подібне явище не можливе не лише для міста, що має електричне освітлення, а навіть для глухого села» [9, арк. 211].

Проблеми, з якими стикалися мешканці Луцька, були типовими для усіх без винятку міських поселень Волинської губернії. Те саме було навіть у губернському центрі: «на Соборній вулиці (1908 р. - авт.) правий бік знаходиться у вкрай небезпечному для тих, хто проїжджає, стані, весь цей бік вкритий суцільними вибоїнами та глибокими ямами, наповненими водою; особливо жахливий стан вулиці навпроти міського скверу, біля якого, окрім бруківки, і тротуар ніколи не прибирається, тож на ньому накопичилось в кілька вершків (один вершок дорівнює 4,4 см - авт.) льоду, тому публіка ковзається та падає» [10, арк. 14], а «майже в центрі міста серед вулиці (Хлібної - авт.) тонуть діти та стоїть болото, і місто жодних заходів не застосовує для порятунку обивателів» [10, арк. 104].

Загалом, справа з облаштуванням вулиць та майданів волинських міст частково була вирішена лише на початку XX ст. Так, якщо у 1883 р. у більшості повітових центрів губернії була лише одна-дві бруковані вулиці, а у Володимир-Волинському, Овручі та Старокостянтинові - жодної [14, с. 351], то у 1910 р. Рівне було забруковане на 90%, а Житомир - на 89% [3, с. 687].

До питань упорядкування міського простору належала й проблема унормування найменувань вулиць та майданів. Поряд зі стародавніми назвами з'являлись нові, приурочені до відзначення певних пам'ятних дат чи подій російської історії або увіковічення політичних та громадських діячів імперії. Так, у 1912 р. в Рівному ряд вулиць були перейменовані у Бородінську, Кутузовську, Партизана Давидова, а у Луцьку - в ім'я Миколи II та Олександра І [20, с. 209].

На часі стала також потреба у введенні обов'язкової нумерації міських будівель. Так, у 1902 р. Луцька міська дума підтримала пропозицію міської управи щодо «встановлення на перехрестях вулиць табличок з означеними назвами вулиць, а також щодо введення нумерації будинків, разом з тим спроектована наступна обов'язкова постанова: кожен домовласник зобов'язаний обладнати свою садибу вуличним ліхтарем зі звичайним склом, на якому з двох боків має бути синьою олійною фарбою зазначені назва вулиці, номер та прізвище домовласника, і ліхтар цей має вночі освітлюватись [...]» [7, арк. Збзв].

У 1913 р. Острозьким спрощеним міським управлінням була розроблена «Обов'язкова постанова про нумерацію садиб, будинків і крамниць в м. Острозі», яка передбачала, що «кожен домовласник нерухомого майна в м. Острозі, хто б це не був: приватна особа, казна чи інше відомство, установа, товариство чи компанія, зобов'язаний прикріпити по фронту вулиці на своєму будинку і крамниці, а в незабудованих місцях на паркані своєї садиби біля воріт дощечку з назвою вулиці та номером майна за вказівкою міського управління» [24, арк. 72].

Міською владою більшості волинських міст впродовж початку XX ст. були введені у дію схожі постанови, що мали на меті значно спростити орієнтацію в них як для самих мешканців, так і для гостей. Саме в цей час здійснено й традиційний на сьогодні розподіл номерів на парні та непарні, відповідно до сторони вулиці [12, арк. 148].

Запровадження технічних новацій у повсякденне життя містян також відобразилося на зовнішньому вигляді міських поселень. Так, з кінця 50-х рр. XIX ст. на вулицях волинських міст з'являються телеграфні стовпи, облаштуванням яких займалося Головне управління шляхів сполучення і публічних будівель. Загалом це нововведення викликало як нерозуміння (устаткування телеграфів часто пошкоджувалося місцевими жителями [20, с. 188]), так і зацікавлення серед міського люду: «в ці перші дні можна було часто побачити цікавих, що притуляли вуха до стовпів та зосереджено слухали. Тогочасна чутка передбачила задовго відкриття телефонів: говорили, що за допомогою дроту розмовляють, а так як його вели до кордону, то й виникла природна думка, що це наш цар буде розмовляти про справи з іноземними царями» [15, с. 71]. З запровадженням електричної та телефонної мереж у волинських містах їх кількість відповідно зросла.

Звичною ознакою сучасного міста є наявність численних зелених насаджень, парків та скверів. В міських поселеннях Російської імперії озеленення мало на меті, окрім впорядкування території, також забезпечення санітарного стану, тобто «оздоровлення міста» [13, арк. 99]. Облаштуванням нових та утриманням уже наявних міських парків та скверів, чи, послуговуючись тогочасною термінологією, садів, займалися як міські управління, так і приватні особи та організації. У переважній більшості міст губернії були сквери та парки, які віддавалися у відкуп бажаючим для влаштування тут розваг міських мешканців. У Луцьку на міський сад був перетворений один із майданів міста [6, арк. 45].

Таким чином, упродовж досліджуваного періоду кількість офіційних міст Волинської губернії збільшилася до тринадцяти, за рахунок надання Здолбунову статусу позаштатного міста Острозького повіту. В той же час їх зовнішній вигляд та унормування внутрішнього простору знаходилися у досить незадовільному стані, що викликало незадоволення як самих містян, так і вищих чиновників губернії.

На початку XX ст., завдяки впровадженню в дію обов'язкових постанов міських управлінь, міська просторова структура поступово почала набирати впорядкованого характеру, а з зростанням чисельності міського населення збільшувалась й кількість будівель житлового та нежитлового призначення, значна частина яких збереглась у волинських містах і до сьогодні.

Список використаних джерел

1. Высочайше утвержденное Городовое Положение 16/28 июня 1870 г. И Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. - СПб.: Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1874. - Т. XLV. - Отделение первое. - 1870. -№48498.-0821-839.

2. Высочайше утвержденное Городовое Положение 11 июня И Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. - СПб.: [б. и.], 1895. - Т. XII. - 1892. - №8708. - С.430-456.

3. Города России в 1910 году. -СПб.: Центр, статист, ком. МВД, 1914. -- 1158 с.

4. Державний архів Волинської області. - Ф.З. - Оп.1. - Спр.28.

5. Державний архів Житомирської області. - Ф.62. - Оп.1 (дод.). -Спр.143.

6. Державний архів Тернопільської області. - Ф.242. - Оп.1. - Спр.64.

7. Забелин А. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии. - К., 1887. -4.1 -365 с.

8. Короленко В. Собрание сочинений: В 5 т. / В. Короленко // Редколл. Г. Бялый, Г. Иванов, В. Туниманов; сост. Б. Аверин. - Л.: Худож. лит., 1990. - Т.4: История моего современника: К.1, 2 / Подгот. текста, примем. Б. Аверина. - 656 с.

9. Маркевич О. В. Становлення Житомира губернським центром як фактор формування культурного побуту його городян // Джерела локальної історії. Культурний побут городян XVIII першої половини XX ст. Збірник наукових праць / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. - С.264-279.

10. Памятная книжка Волынской губернии на 1908 год. - Житомир: Изд. Вол. губернск. статист, ком., 1907. - 576 с.

11. Памятная книжка Волынской губернии на 1914 год. - Житомир: Изд. Вол. губернск. статист, ком., 1913. - 548 с.

12. Прищепа О. П. Міста Волині у другій половині XIX - на початку XX ст. I О. П. Прищепа. - Рівне: ПП ДМ, 2010. - 287 с.

13. Прищепа О. П. Планування та забудова міських поселень на Волині в практичній діяльності міських органів самоврядування (XIX - початок XX ст.)/О.П. Прищепа // Архітектурна спадщина Волині: зб. наук, праць / М-во освіти і науки України, Нац. ун-т водного господарства та природокористування, кафедра архітектури. - Рівне: ПП ДМ, 2008. - С.80-85.

Анотація

Метою роботи є узагальнюючий аналіз просторової семантики міст Волинської губернії. З'ясовано, що впродовж майже усього досліджуваного періоду кількість офіційних міст була сталою, і лише на початку XX ст. статус міста отримає Здолбунів. Впорядкування внутрішнього міського простору перебувало у віданні міських громадських управлінь. Саме за рахунок міських коштів відбувалося брукування вулиць та майданів, а за посередництвом приписів місцевої влади здійснювалося централізоване унормування найменувань вулиць та нумерації будинків. В той же час до початку Першої світової війни процес впорядкування міського простору так і не був завершений, причиною чого часто ставала відсутність необхідного фінансування з міської скарбниці.

Ключові слова: Волинська губернія, міста, семантика, простір, планування, вулиці та майдани.

The article is devoted to the study of the problem of semanticfilling of the spatial structure of urban settlements ofthe Volyn province (the end oftheXIX--the beginning oftheXXcentury).

Keywords: Volyn province, cities, semiotics, space, planning, streets and squares.