Почаївський видавничий осередок в культурній спадщині українського народу XVIII - початку XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Почаївський видавничий осередок в культурній спадщині українського народу XVIII - початку XIX ст.

Валентина Бочковська

Анотація

У статті розкрито потужний внесок Почаївського видавничого осередку в культурну скарбницю українського народу XVIII - початку XIX ст. Визначено характерні особливості почаївського друкарства: різноманітний репертуар книг, який включав духовну і світську літературу різних християнських конфесій, оригінальні і перекладні твори релігійно-моралізаторського змісту, полімовність, головним чином україномовність видань, їх високий мистецький рівень. На основі аналізу візитаційних описів монастиря та інших архівних документів з'ясовано місцезнаходження будівель друкарні та її устаткування, персоналізовано штат працівників, зокрема граверів. Детально проаналізовано сюжети хромолітографії про чудесне визволення Почаївської обителі від турецького нашестя у 1675 р. та авторську знахідку - гравюру про чуда Пресвятої Богородиці в Почаївській іконі. Зроблено висновок, що найбільш продуктивним у діяльності Почаївської друкарні був її уніатський період.

Ключові слова: Почаївський видавничий осередок, українське друкарство, Уніатська Церква, візитаційні описи, ікона Почаївської Богородиці.

Аннотация

В статье раскрыт мощный вклад Почаевского издательского центра в культурную сокровищницу украинского народа XVIII - начала XIX в. Определены характерные особенности почаевской печати: разнообразный репертуар книг, который включал духовную и светскую литературу различных христианских конфессий, оригинальные и переводные произведения религиозно-морализаторского содержания, полиязычность, главным образом украиноязычность изданий, их высокий художественный уровень. На основе анализа визитацийних описаний монастыря и других архивных документов установлено местонахождение зданий типографии и ее оборудования, персонализировано штат работников, в частности граверов. Детально проанализированы сюжеты хромолитографии о чудесном освобождения Почаевской обители от турецкого нашествия в 1675 и авторская находка гравюра чудеса Пресвятой Богородицы в Почаевской иконе. Сделан вывод, что наиболее продуктивным в деятельности Почаевской типографии был ее униатский период.

Ключевые слова: Почаевский издательский центр, украинское книгопечатание, Униатская Церковь, визитационные описания, икона Почаевской Богородицы.

Annotation

The powerful contribution of Pochaiv publishing center to the cultural treasury of Ukrainian people of the XVIII - beginning of the XIX century is revealed in the article. The characteristic features of Pochaiv printing industry as so as diverse repertoire of books, which included spiritual and secular literature of various Christian denominations, original and translated works of religious and moralistic content, polyvalence, mainly Ukrainian language publications, their high artistic level were defined. The location of buildings of the printing house and its equipment was determined on the basis of analysis of visiting descriptions of the monastery and other archival documents, and the staff of employees, in particular engravers, was personalized. Chromolithography scenes detailing the miraculous liberation of Pochaiv monastery from the Turkish invasion in 1675 and the author's discovery - an engraving on the miracles of the Blessed Virgin in Pochaiv Icon, were analyzed in details. It was concluded that the most productive activity of the Pochaiv's printing was its Uniate period.

Keywords: Pochaiv publishing center, Ukrainian printing, Uniate Church, iisiting descriptions, icon of Pochaiv Mother of God.

Почаївський Успенський монастир, відомий своєю давньою славою духовної святині українського народу, у XVIII - першій третині XIX ст. був і одним із найбільших культурних центрів. Після друкарні Києво-Печерського монастиря Почаївська монастирська друкарня, хоча й представляла інший конфесійний центр, була найпотужнішим з видавничих осередків на українських землях. За останніми данними до кінця XVIII ст. вона видала понад 320 книг кириличним та близько 300 книг латинським шрифтом різними мовами¹.

Знаний дослідник Православної Церкви І. Огієнко, при всій своїй упередженості до унії, не міг не визнати, що уніатський період (1730-1831) в історії Почаївської друкарні - це період найбільшої її слави, хоча й служила вона тоді лише частині українського народу². Своєрідні суспільно-історичні та релігійні умови, в яких діяла друкарня, обумовили специфіку її видавничої діяльності. Проте безсумнівною заслугою цього культурно-духовного осередку є те, що він продовжив традицію друкування україномовних видань в умовах, коли Києво-Печерська друкарня була позбавлена такої можливості під тиском указів російських світських і церковних властей. Зокрема, сучасні дослідники виявили 39 видань, що є повністю україномовними, або містять україномовні частини більшого або меншого обсягу³.

Почаївська друкарня була однією з найпотужніших і серед усіх друкарень василіанського ордену. Як зазначає Н. М. Яковенко, спираючись на дослідження польського вченого Марії Підлипчак-Маєрович, за період з 1730-х по 1830 роки тут було видруковано 394 видання, з них понад 60% продукції - літургійна література і книги релігійного змісту: збірники проповідей, молитовники, релігійні пісні⁴.

Питання про більш ранній початок діяльності Почаївської друкарні, з наукової точки зору, є безпідставним. Ще в XlX столітті це було добре вивчено і висвітлено відомими вченими (І. Огієнко в книзі «Свята Почаївська лавра», Ю. Тиховським в статті «Мнимая типографія монастыря»)⁵. Адже єдина почаївська книга XVII століття «Зерцало богословія» (1618 р.), була видана в пересувній (тобто в приватній, не монастирській) друкарні Кирила Транквіліона (Ставровецького). На підтвердження цієї думки, А. Щуровський в 1895 році в «Записках НТШ» надрукував з луцької «Гродської записної книги» до того часу невідомий акт - привілей короля Августа II з 18 жовтня 1732 року про запровадження Почаївської друкарні⁶.

Отже, друкарня була заснована стараннями одного з перших уніатських архімандритів монастиря - Феодосія Лубенецького-Рудницького. Першою ж відомою книгою друкарні став «Служебник», виданий в 1734 році (частина тиражу з титульним аркушем 1735 р.) накладом понад 1000 примірників. В музейній колекції є примірник цього видання з 2 збереженими ти-

56© Валентина Бочковськатульними аркушами. Книгу присвячено фундатору Почаївської друкарні єпископу Рудницькому, на звороті титульного аркуша вміщено його герб, а в досить довгій посвяті йде мова про початок друкарства в Почаєві: «Служебнык - сіє бо первенство Типографіи нашой». Під нею (посвятою) підписалися ієромонах Гедеон Козубський, ігумен Почаївський зі «всею о Христи братією». В передмові до читача знаходимо такі слова: «Кныгу Литургікон, аки новую, новой типографіи дило, сладце прійми»⁷.

Як відомо, Служебники в Почаєві уніатського періоду виходили 8^разів, були прекрасно підготовлені і чудово проілюстровані граверами - Андрієм Голотою, Йосифом і Адамом Гочем- ськими, Іваном Стрільбицьким.

Репертуар книг Почаївської друкарні був дуже різноманітний. Це, передусім, православна і уніатська літургійна література, представлена ошатними виданнями Євангелій, Служебників, Апостола і Тріоді та малоформатними книгами - Молитвослов, Требник, Октоїх, Трефологіон. Водночас великим попитом користувалися перекладні і оригінальні твори релігійно-моралізаторського змісту, таких як «Богословія нравоучительна», «Науки парохіальні», «Єгхиридіон

0 священстві», а особливо «Гора Почаївська», яка виходила спочатку слов'янською, згодом польською мовами у 1742, 1757, 1772, 1793, 1803 роках, і «Богогласник» - 1791, 1805, 1825 років видання.

Світська продукція друкарні була представлена шкільними підручниками, словниками, популярною історичною лектурою, перекладами з античних і тогочасних французьких авторів, календарями-порадниками тощо.

Цікавим є питання місцезнаходження Почаївської друкарні, яка в різний час розміщувалася в різних монастирських приміщеннях.

Вперше про друкарню зустрічаємо звістку у візитаційних документах монастиря за 1736 р., де зазначається місцезнаходження будівлі: «Напроти Трапезної мурована будівля [...] за згаданою резиденцією в мурах криниця того року укріплена і зашита камінням [...], там же в тилу будівля з сіньми для Друкарні Нової відремонтована з гратами залізними в окнах в олово оправлені, при тих мурах пекарня простора з двома еркерами (добудовами), за пекарньою в мурі башта, перетворена на ковальську кузню»⁸. Акт візитації цього монастиря засвідчив печаткою

1 підписом єпископ Теодосій Лубинецький-Рудницький.

У цій самій візитації зустрічаємо також опис всього устаткування, яке знаходилось на той час в друкарні: «Wniey Znayduiezcie Pras nowych zo Zrubami Miterniami, Tyglami, pundamctami Spizomi Z ramami y innemi rekwizitami do tego Nalezacemi Zelaznemi drukarskich dwie. Prasa Drukarska ze Srube Zelazna a Miternie Spizowe bez Tygla y fundametu Lytka Zelazna do Pokostu 1: Szpatla do rozeiggania Farby 1: Garnek miedziany do Smazcnia pokostu 1: Pisma Perangonowego albo Psalternego para Kaszt Pisma [...] par duze kaszt - Pisma Mytlowego po trochu w parze karszt. Jtem pisma Mytlowego potrochu w parze kaszt. W tey ze Drukarni Obrazkow roznych na Drzewie rznietych y Liter poczatkowych Skrzynka pelna niewielka. Blach wszystkich sztychowanych do drukowania Obrazkow dziessec (10). Prasa z kolem y dwoma walkami toczonemi do drukowania Obrazkow Na Blasze»⁹. Наведене свідчить, що вже на початку створення друкарні в ній діяло 3 верстати, 1 прес для друку гравюр на міді, була невелика скринька дерев'яних кліше для витиснення гравюр і художніх ініціалів, 10 металевих кліше для виготовлення гравюр.

У візитаційному описі 1798 р. вже зафіксовано 4 преси. А у 1802 р. згадуються ще й два верстати для друку «образков» (гравюр), а також інше устаткування для друку руською і польською мовами - каси шрифтів «євангелічних», «торціальних», «супермитлових», «митлових», «схоластичних», «курсивних», «нотних».

На 1736 р. у монастирі існувала власна ливарня («Gisernia»), де із металу відливали друкарські форми, шрифти, там само знаходилося й інтролігаторське устаткування - «прас металевий, прас дерев'яний [...], один валик для тиснення «на сухо», 2 кульки для тиснення з накладом, лінійка подвійна, доріжників для тиснення на шкірі по-французьки - 3, наріжників пар

2 [...]; кліше для тиснення двостороннє - з одного боку «Ісус Христос», з другого «Діва Марія»; інше кліше менше двостороннє - з одного боку «Ісус Христос», з другого «Давид»; «Євангелістів» пара на обидва боки зняті; пилка, молоток, долото для виготовлення інтролігаторських прикрас»¹⁰.

На гравюрі Н. Зубрицького «Облога Почаєва турками» 1704 р. (відбиток з оригінального мідного кліше зберігається в Музеї книги і друкарства України) можна визначити місце майбутньої друкарні, позаяк на ній позначені під номерами будови монастиря. Під номером 8 познaчено «Reflektarz albo Trapeza» («Трапезна»), під номером 10 - «Studnia» («Колодязь»), близько якого і був збудований будинок, спеціально призначений для новоствореної друкарні.

Важко сказати, як довго друкарня знаходилася в цьому приміщенні. Проте відомо, що 1771 року її перемістили в братський корпус, збудований коштом відомого мецената Миколи Потоцького.

Злистів Потоцького, написаних з Бучача до протоархімандрита василіанського ордену Іпа- тія Белінського в 1761 та 1772 роках, видно, що головним предметом його турботи була побудова у Почаєві Соборної церкви та братських корпусів. На ці справи він виділив 224 тис. золотих, зазначаючи своє бажання провести останні роки життя в Почаївській обителі, і бути в ній похованому. Перейшовши наприкінці 1750-х років на східний обряд, Микола Потоцький 12 квітня 1761 р. записав василіанам 200 тисяч золотих. Загалом внесена ним сума до 1778 р. склала 2 млн. 244 золотих¹¹.

У візитаційному описі за 1802 р. зустрічаємо детальний опис приміщення друкарні, яка розміщувалася в братському корпусі «при лінії східній»: «Друкарня на два поверхи - нагорі займає приміщення для складу матеріалів друкарських, і кімнат дві, внизу - одна кімната для помешкання, а друга - для складу книг. Крім того, два обширних приміщення для прасів і робіт друкарських»¹².

На рукописному плані Почаївського монастиря («Plan klasztoru X.X. Bazilianow Pochaiowskich»)¹³, складеного Адамом Мілевським 26 січня 1823 р., можна абсолютно точно визначити місцезнаходження друкарні в братському корпусі. Розміщувалася вона в східному крилі і була оточена зовні квітником. На плані це приміщення позначено під № 19.

План Почаївського монастиря, складений Адамом Мілевським (1823)

Уявити місцезнаходження друкарні можна і з літографій «Вид Почаевской Лавры с южной стороны», «Вид Почаевской Лавры с восточной стороны». Автором цих гравюр, які надруковані в одній з перших статей про Почаївську Лавру «Краткое известие о Почаевской лавре», є Іван Сєлєзньов¹⁴.

Стан будівлі з часом погіршився, а її розміри не могли вже влаштовувати діючу друкарню. І. Огієнко про це пише так: «Василіяни-уніяти жодних ремонтів у Братському корпусі не робили. Він побитий був ґонтою, яка на 1831 рік зовсім погнила і сильно текла. Підлога й сходи в корпусі порозвалювались. Стіни його назовні були ані оцинковані, ані побілені, крім стіни східньої. За єпископа Інокентія (1832-1840) багато було зо всім цим клопоту, але він таки привів його до повного порядку, що коштувало немалих грошей»¹⁵.

В іншому місці дослідник зауважує, що «стара поуніятська друкарня була зовсім тісна та непридатна - її кілька разів переробляли, але це її не уліпшувало. Нарешті, в році 1893-му постановлено таки поставити добру друкарню. За роки 1894-1897 така постала і стала належно працювати»¹⁶.

Щодо працівників Почаївської друкарні, деяку інформацію виявлено у візитаційних описах монастиря за 1743-1749 роки¹⁷ та інших документах, які зберігаються в Інституті рукопису НБУВ та Державному архіві Тернопільської області.

Хоча у візитаційному описі 1736 р. ми вперше зустрічаємо детальний опис друкарні, інформація щодо її працівників відсутня. Проте зберігся документ - контракт на оправу церковних книг, зокрема Служебника, з міщанином м. Підкаменя Фомою Величковським від 14 січня 1736 р. Таким чином стало відоме ім'я інтролігатора, який оправив перше почаївське видання¹⁸.

У протоколі візитації за 1739 рік зустрічаємо детальний опис насельників монастиря, включно з їх родом занять, походженням, віком, освітою та часом проживання у монастирі. Серед них є і працівники друкарні: диякони - «Габріель Дречевський - 23 років, в монастирі - 3 роки. Русак і вміє польською, служить в друкарні»; «Ліпович - 26 років, в монастирі - 2 роки, диякон і ритор (вчитель), і по-руськи і в інтролігаторстві уміє»; «Сергій Гловацький - 28 років, в монастирі - 8 років, каплан того року, в друкарні літери складає (складальник), русак, вміє польською» ; «Алімпій Лісковський - 29 років, в монастирі мешкає - 6 років, капланом - 3 роки, у друкарні служить коректором, бакалавр»; «Порфирій Гурніду - 28 років, монахом в Почаєві - 8 років, капланом того року, вміє по-руськи і польською, до друкарської справи здібний». В цьому ж описі названі і працівники друкарні серед новиків - «Паїсій Грибовський, польською і по-руськи вміє, до друкарні і новиків (відданий) року 1738», «Діонісій Шерехович - 24 років із Збаража, по-руськи і польською вміє, до друкарні приставлений».

Цінна інформація міститься також в «Реєстрі челяді і пасічників монастиря» (1743-1749). З нього видно, що у 1743 р. в друкарні працював Григорій Зборовський, якому платили «від штуки», в 1744 р. - Іван Цимбалюк. В 1744 р. почав працювати в друкарні Семенко Кацянюк. Щодо останніх зазначалося, що вони мали таку саму платню, як і «хлопці фільваркові»¹⁹.

Про працівників друкарні дізнаємось із візитаційного опису за 1802 р., де зазначено, що префектом друкарні залишався Спиридон Коберський (був префектом вже з 1781 р.); коректором - Валеріан Сєніцький; помічником префекта Ієронім Дворницький. Спиридон Коберський підтримував дружні стосунки з керівником Києво-Печерської друкарні Юстином. Як пояснював пізніше Юстин, обидва друкарі, «враховуючи свою належність до однієї нації і давнє знайомство», домовилися про спільні видання: Спиридон надсилав до Києва дрібні почаївські видання, Юстин додруковував до них титульні аркуші з позначенням Київської друкарні, а частину тиражу пересилав у Почаїв. Ці незаконні, з точки зору властей, дії було розкрито у 1801 р.²⁰.

Заслугою Почаївської друкарні було також впровадження специфічно українського, дуже елегантного курсиву. Творчі зв'язки почаївських граверів з київськими сприяли поліпшенню мистецького рівня друків обох друкарень. Гравери, які співпрацювали з друкарнею, виготовляли і станкові гравюри -- крім сюжету «Облога монастиря», збереглися гравюри з зображенням Почаївської чудотворної ікони, а також сцени її коронування 1773 р.

Заслуговують на увагу майстри, які забезпечували^високомистецьке оформлення книг. На початку діяльності друкарні це були Андрій Голота і Йосиф, в середині XVIII ст. - Йосиф Ґо- чемський, у 70-80-х роках - Адам Ґочемський. Справжніми мистецькими витворами були деякі титульні аркуші²¹.

У 2007 р. в Музей книги і друкарства України на атрибуцію потрапила з приватної збірки хромолітографія (кольоровий друк з кам'яної або металевої форми) «Чудесное избавление Почаевской обители от нашествия турок в 1675 году, во время Збаражской войны». Вихідні дані на самій гравюрі відсутні, автор невідомий. Але і сам сюжет, і деталізація зображення, і мова оригіналу наводять на думку про її місцеве походження - Почаїв. Орієнтовний час друку - кінець XIX ст. або початок XX ст. Хромолітографія виконана на високому мистецькому рівні.

Хромолітографія «Чудесное избавление Почаевской обители от нашествия турок в 1675 году, во время Збаражской войны»

Несподіванкою стала і знахідка гравюри на шовку (дереворит) «Чуда Пресвятої Богородиці в іконі Почаївській» Донедавна вона була відома в бібліографії лише як кліше, відбитки з якого виготовили на початку XX століття у Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. Дослідження і публікацію гравюри на шовку було здійснено вперше автором статті. Детальне її вивчення привело до наступних висновків.

Дана гравюра є одним із перших, дуже чітких і якісних відбитків, виконаних з дерев'яного кліше. На нашу думку, час виготовлення кліше - не пізніше 1757 р. Наведемо аргументи на користь цієї версії.

На гравюрі зображені найулюбленіші сюжети з історії монастиря, і, що є не менш цінним, з точними датами. В центрі - «Чудотворна ікона Почаївської Богородиці», нагорі - «Явління Божої Матері і Блаженного Іова Железа в час рати Турецкой в Почаєві. Року 1675», в клеймах - «Явління Божої Матері на горі Почаївській в стовпі вогняному 1340 року», «Зцілення від сліпоти Філіпа Козинського, брата фундаторки монастиря Анни Гойської 1597 року», «Чудо про монаха, який приніс власну голову, усічену турком, на гору Почаївську 1673 року», «Полонений турками монах, принесений до Почаєва янголом 1674 року», «Юнак, що впав до колодязя, чудесно спасенний Богородицею 1704 року», «Воскресіння померлої дитини з Жовкви 1710 року», «Зцілення хворого з Терембовля 1739 року».

Зауважимо, що останнє чудо, зафіксоване на гравюрі, датується 1739 роком. Це рік, коли обитель вже чітко визначила свій статус як уніатської. При цьому всі перераховані чуда можна знайти в почаївському виданні «Гора Почаївська» (Почаїв, 1742). Варто зазначити, що всі наступні видання цієї книги - 1757, 1772, 1793, 1803 років - обов'язково доповнювалися новими чудами, де фіксувалося не лише чудо, а й, що головне, рік, коли воно відбулося.

Ця традиція продовжилася і з приходом до монастиря Російської Православної Церкви. Архімандрит Григорій в своїй праці «Описание событий и достопамятностей Почаевской лавры» (1846 р.) занотував декілька таких свідчень, що мало увиразнити авторитет обителі як російської православної. Позаяк це, на його думку, підтверджувало Божу благодать над Почаїв- ською лаврою і силу чудодійності Ікони Почаївської Богородиці, яка не полишила обитель за її нових господарів. Отже, припущення, що кліше було вирізане після 1831 року, не має ніяких підстав, як і те, що воно було виконане раніше 1757 року (час виходу наступного видання книги «Гора Почаївська»), бо це, імовірно, мало б знайти своє відображення в гравюрі.

Привертає увагу, що на гравюрі зображені короновані Богородиця і Богодитя. Вперше в почаївській книжковій гравюрі таке зображення натрапляємо в Служебнику 1755 р. (потім повторене в Псалтирі 1763 р.). І хоча вже в першому почаївському виданні, Служебнику 1735 р., поміщена гравюра з зображенням ікони Почаївської Богородиці, яка дуже подібна до зображення в гравюрі на шовку, все ж певні відмінності наявні. Насамперед, це стосується зображення Богодитяти - в гравюрі на шовку Богодитина також в короні.

Вивчаючи названу гравюру в Служебнику 1755 р., можна віднайти ще одну паралель, а саме, зображення з обох боків ікони Почаївської Богородиці в чотирьох клеймах сюжетів чуд. Два з них співпадають в обох гравюрах - «Чудо про монаха, який приніс власну голову, усічену турком, на гору Почаївську» та «Полонений турками монах. принесений до Почаєва янголом». Два інші сюжети в Служебнику 1755 р. є чудами, що сталися в 1664 р. («Зцілення сліпого Давида Гайдука») і в 1736 р. («Зцілення від диявола Прокопія з Лосятина»). Отже, на цій гравюрі останній сюжет датується 1736 р. На жаль, цього недостатньо для більш точного датування гравюри на шовку. Проте, можливо, подальше дослідження дасть відповіді на поставлені запитання, в тому числі і щодо авторства гравюри. Можна припустити, що це міг бути Іосиф, оскільки дереворити з зображенням ікони Почаївської Богородиці, що зустрічаються в Служебнику 1735 і 1755 років, «Горі Почаївській» 1742 р., «Тріоді пісній» 1744 р., близькі за манерою виконання до зображення в гравюрі на шовку.

Згадки про дану гравюру в архівних документах Почаївського монастиря зустрічаються в «Каталоге книг и икон, находящихся в библиотеке Лавры» (1831): «Икон, изображающих Бо- жію Матер с Чудами Ея, на атласе желтом четыре, на красном одна - всех пять - в лист»²².

Розповсюджувалися ці гравюри далеко поза межами Почаївського монастиря. Це питання досліджував відомий український вчений П. Попов. Так, 1792 р. одна з гравюр із зображенням Почаївської Богородиці з чудами продавалася на Подолі в Києві. На цей час приватним особам виготовляти і продавати іконні гравюри було строго заборонено. Проте 5-го жовтня 1792 р. у Києво-Печерську лавру надійшло повідомлення, що ієромонах Донат продає листи із зображеннями святих і календарики «тайним образом дешевле положенной в типографіи цены, и что таковыми листами и календариками наполнены лавки подолскія». Донат визнав, що має 19 примірників «Богородице Діво» а також «листов с изображеніем Почаевской, Черниговской и Успенія богоматери пятьдесять». Лавра порушила клопотання перед духовною і світською вищою владою, щоб наперед у приватних людей, по світських книжних крамницях і «ярмон- ках», як у Київі, так і в провінції, вчиняти контрольні огляди й рішуче забороняти продаж таких «кунштів» і книжок, а якщо буде виявлено подібні «куншти», «доски и буквы» - їх негайно конфіскувати , що й було зроблено²³.

П. Попов припускав київське походження вищеназваних гравюр, в тому числі і Почаївської Богородиці. Вагомим аргументом на користь київського походження кліше послужила вченому дата на гравюрі - 1721 р. Відомо, що друкарня в Почаївському монастирі на цей час ще не працювала. Проте вітчизняний дослідник українського книговидання Я. Ісаєвич стверджує, що на той час в Почаєві вже було налагоджено друкування станкових гравюр.

Можна стверджувати, що сюжет гравюри був одним із найулюбленішим серед народу. Зокрема, нами виявлено чотири варіанти цієї гравюри, надруковані на аркушах паперу, шовку чи атласі. Водночас, як зазначалося вище, сюжет цих гравюр чітко перегукується з дуже популярною книгою «Гора Почаївська». Очевидно, саме з цієї книги автори гравюр запозичили сюжети чуда. Відомо, що на 1721 р. в монастирському літописі вже було зафіксовано 539 чуд від Почаївської ікони Богородиці.

Варто зауважити, що народна гравюра у всіх народів користувалася великою популярністю. Вона слугувала естетичною мистецькою пам'яткою, яка мала символічне наповнення, водночас джерелом інформації про певні події та відображенням існуючого релігійного світогляду. Крім того, гравюри дають можливість дослідити монастирські споруди як пам'ятки архітектури, з'ясувати їх тогочасне місце розташування.

Таким чином, Почаївський видавничий осередок своєю діяльністю зробив потужний внесок в культурну скарбницю українського народу. Найбільш продуктивним у діяльності Почаївської друкарні був її уніатський період - XVIII - початок XIX ст. Характерними особливостями друкарства цього часу були: різноманітний репертуар книг, який включав духовну і світську літературу різних християнських конфесій, оригінальні і перекладні твори релігійно-моралізаторського змісту, полімовність видань, їх високий мистецький рівень. Безсумнівною заслугою цього культурно-духовного осередку стало те, що він продовжив традицію друкування україномовних видань в умовах, коли Києво-Печерська друкарня була позбавлена такої можливості під тиском указів російських світських і церковних властей.

Література

1 Железняк О. Почаївські видання кириличним шрифтом (1734-1830) // Друкарня Почаївського Успенського монастиря та іі стародруки. - К., 2011. - С. 162-192; Рудакова Ю. Почаївські видання латинським шрифтом або з використанням латинського шрифту (1730-ті - 1830 рр.) // Там само. - С. 193-246.

2 Огієнко І. І. Свята Почаївська лавра. - К., 2004.

3 Кисельов Р Є. Лексика української мови в почаївських виданнях XVIII - першої третини ХІХ ст.: Авто- реф. дис... канд. філол. наук. - К., 2005.

4 Яковенко Н. М. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К., 2005. - C. 497.

5 Тиховський Ю. Мнимая типография монастыря (с конца XVI до 1-й четв. XVIII в.) // Киевская старина.

- 1895. -Т. 50. - № 7-8. - С. 1-35; № 9. - С. 248-281.

6 Щуровський А. До питання про початок Почаївської друкарні // Записки наукового товариства імені Шевченка. - 1895. - Т. VII. - Misc. C. 2-3.

7 Музей книги і друкарства України. Служебник, - Почаїв, 1735. - C. [7].

8 Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - Ф. 231. - Оп. 1. - Спр. 152. - Арк. 59.

9 Там само. - Арк. 59, 85.

10 Там само. - Арк. 67.

11 Возницький Б. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. - Львів, 2005. - С. 121, 123.

12 Державний архів Тернопільської області. - Ф. 258. - Оп. 3. - Спр. 1286.

13 Відділ картографії Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - «Plan klasztoru X.X. Bazilianow Poczaiowskih».

14 Галанин Д. Краткое известие о Почаевской лавре // Журнал Министерства народного просвещения. - 1845 - № 1.

15 Огієнко І. Свята Почаївська лавра. - С. 335.

16 Там само. - С. 369.

17 Державний архів Тернопільської області. - Ф. 258. - Оп. 3. - Спр. 1199.

18 Там само. - Оп. 1. - Спр. 38.

19 Там само. - Оп. 3. - Спр. 1199.

20 Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. - Львів, 2002. - С. 284.

21 Там само.

22 Державний архів Тернопільської області. - Ф. 258. - Оп. 3. - Спр. 12. - Арк. 17зв.

23 Попов П. Ксилографічні дошки Лаврського музею. - К., 1927. - С. 8-9.

Размещено на Allbest.ru