Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації України в добу нової економічної політики

Лише в жовтні 1921 р. В.І. Ленін у доповіді про нову економічну політику на VІІ Московській губпартконференції вперше визнав очевидне: задуманий товарообмін не вийшов («зірвався», як він висловився) Ленін В.І. Повн. зібр. тв. - Т. 44. - С. 198.. Була визнана марність титанічних зусиль, витрачених на боротьбу з ринком і збереження централізованого розподілу. Наприкінці 1921 р., коли був узятий курс на повернення до торгівлі, заготівельна діяльність споживчої кооперації почала набувати притаманної їй суті: відновлювалися розрахунки із виробниками сільгосппродукції за гроші з урахуванням кон'юнктури ринку.

Однак ще певний час з огляду на брак необхідних товарів, обмеженість грошового фонду та наслідки голоду 1921-1922 рр. паралельно з товарно-грошовими розрахунками кооперативних організацій зберігався натуральний обмін. Тому споживча кооперація УСРР продовжувала виконувати функцію посередника в товарообмінно-заготівельних операціях як в інтересах своїх членів, так і держави загалом (забезпечення робітників, армії, державних службовців, лікарень, дитячих притулків, санаторіїв, тощо). Зокрема, станом на 1 листопада 1921 р. робітничі споживчі кооперативи УСРР заготували 26% продуктів харчування за гроші, а 74% - шляхом товарообміну Десять років споживчої кооперації УСРР (1920-1930). - Х. : Вукопспілка, 1930. -

С. 27.. Загалом більшовицька ідея про натуральний обмін остаточно зникла лише в середині 1922 р., коли повністю економіка країни перейшла до товарно-грошових відносин.

Таким чином, на початку непу, коли звичайну торгівлю замінили товарообмінні операції, забезпечення як міського, так і сільського населення залежало значною мірою від обсягів заготівель сільськогосподарської продукції і сировини. Оцінюючи товарообмінно-заготівельну практику споживчої кооперації впродовж першого року непу, слід зазначити, що, з одного боку, це суперечило законам ринку, а з другого - було певним виходом з огляду на складну соціально-економічну ситуацію в країні. На думку М.В. Алімана, у перші місяці непу товарообмінна та заготівельна види діяльності споживчої кооперації доповнювали одна одну, виступаючи як єдина галузь Аліман М.В. Кооперація Полтавщини в умовах впровадження нової економічної політики (20-ті роки ХХ ст.) (історико-економічний аспект) / М.В. Аліман // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. - 2005. - 19 серпня. - С. 12..

З переходом до нової економічної політики споживча кооперація одержала значно більше самостійності у заготівлі та збуті продукції сільського господарства, ніж у роки воєнного комунізму. Прийняття низки декретів і постанов вищих органів влади та управління РСФРР і УСРР, без сумніву, сприяло розгортанню господарської діяльності споживчої кооперації України щодо заготівель продуктів харчування та сировини як для потреб членів кооперації, так і на виконання державних завдань. Однак споживча кооперація навіть в умовах проголошення непу не позбулася державної опіки. Уся система організаційно-правових і фінансово-господарських заходів держави була спрямована на те, аби пристосувати відповідним чином кооперацію до нових умов, але під контролем влади. Відтак заготівельні операції споживчої кооперації набували спотвореного вигляду, оскільки більшовики змусили кооперативні організації діяти в контексті товарообміну, де еквіваленти на вирощену селянами продукцію та промислові товари визначали не виробники чи заготівельники, а державні регулюючі органи.

Проте не слід цілком ігнорувати того факту, що практично з перших кроків непу вітчизняна споживча кооперація активно включилася в товарообмінно-заготівельну роботу, тим самим сприяючи подоланню продовольчих труднощів у межах УСРР та РСФРР, а також безперебійному забезпеченню технічною сільськогосподарською сировиною власних і державних промислових підприємств.

2.2 Значення хлібозаготівельної діяльності споживчих товариств та їх спілок для подолання голоду 1921-1922 рр

З переходом до непу українська споживча кооперація, як і кооператори всієї країни, крім своєї безпосередньої функції торгівлі розпочала одночасно з державними структурами та приватними посередниками заготівлю продуктів харчування, передусім зернохліба. Однак розгорнути справжні хлібозаготівлі для забезпечення потреб членів міських кооперативів та сприяння успішному збуту вирощеного селянами збіжжя споживчій кооперації заважав ряд факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Проте основними факторами, які суттєво впливали на обсяги і темпи кооперативних хлібозаготівель, були голод на Півдні України і в Поволжі, викликаний неврожаєм 1921 р., та нав'язування більшовиками товарообмінної форми проведення заготівель сільськогосподарської продукції. Шляхом товарообміну споживча кооперація була зобов'язана забезпечити вилучення у селян хлібних лишків з тим, щоб їх не перехопив приватний посередник та й сам виробник не міг їх збувати поза контролем держави.

Як зазначає відомий російський економіст-емігрант українського походження (уродженець Житомира) О.Д. Билимович, упродовж 1921-1922 рр. більшовики сподівалися через споживчу кооперацію всієї країни отримати від селян зернохліба та інших продуктів на суму 300 млн крб. Однак при цьому кооперація мала отримати з державних товарних запасів для розрахунків із селянами промислової продукції (гас, сіль, мануфактура, тютюн, сірники, скло, шкіра, залізо, фарба) на суму 100 млн крб. Виходить, що влада планувала підняти ціну на виділені для товарообміну товари в 3 рази, тобто на збиток селянам. При цьому споживча кооперація УСРР мала заготовити шляхом товарообміну у селян продуктів на 83 млн крб Билимович А.Д. Кооперация в России до, во время и после большевиков /

А.Д. Билимович. - Франкфурт-на-Майне : Посев, 1955. - С. 66..

Від початку запровадження непу чільною була роль споживчої кооперації УСРР у заготівлях хлібопродуктів для забезпечення потреб своїх членів у містах, робітників промислових центрів не лише УСРР, але й РСФРР, Червоної Армії, службовців державних організацій тощо. З травня 1921 р. хлібозаготівельні операції шляхом товарообміну почали проводити всі ланки споживчої кооперації - від споживчого товариства до Вукопспілки. Однак хлібозаготівельні роботи на початку непу кооператорам доводилося здійснювати у період, коли ще існувала продрозкладка, що вносило додаткові труднощі. Кооператори, з одного боку, здійснювали хлібозаготівлі у тих районах, де було запроваджене скорочення продрозкладки, а з другого, проводили товарообмінні операції на основі вільного розпорядження селянами хлібними лишками після виконання ними розкладки. Щодо цього позиція Полтавського губкому КП(б)У від 2 червня 1921 р. була така: «З огляду на те, що на губпродком покладене завдання щодо викачування хліба, товарообмінні операції мають здійснюватися лише губспілкою» Держархів Полтавської обл., ф. П- 9032, оп.1, спр. 2, арк.75..

Позаяк забезпечення населення промислових центрів хлібом мало не лише економічний, але й політичний характер, більшовики визнали за потрібне встановити систематичний контроль за проведенням хлібозаготівель. Це підтверджує постанова РНК УСРР від 24 травня 1921 р. «Про узгодженість роботи Наркомпроду, Вукопспілки та Південбюро ВЦСПС в галузі закупівельних та товарообмінних операцій» ЗУ України. - 1921. - №9. - Ст. 255. - С. 299., яка наголошувала на тому, що потрібно не допустити приватного заготівельника на хлібний ринок. Директива вимагала чіткої узгодженості роботи вказаних структур у заготівельних операціях, особливо щодо хліба. Для цього при Наркомпроді УСРР створили Центральну комісію з регулювання хлібозаготівель у складі представників від Наркомпроду, Південбюро ВЦСПС та ВУКС, на місцях контролюючі функції надали продкомгубам - органам Наркомпроду. На практиці виходило, що Наркомпрод республіки, виділяючи організаціям споживчої кооперації необхідні промислові товари під хлібозаготівлі, практично був плануючим, координуючим та регулюючим державним органом, який визначав обсяги і хід заготівель зерна. Наприклад, у Балтському повіті Одеської губернії на виконання рішенням губкому КП(б)У товарообмінно-заготівельні операції хлібозерна були розпочаті 1 липня 1921 р., тобто ще до нового врожаю. Щоб зацікавити селян, відповідно до розпоряджень місцевого комітету Наркомпроду кооператори встановили еквівалент на промислові товари на 5% менший від ринкової ціни. На зсипні пункти місцевого продкомгубу надходило заготовлене споживчими товариствами зерно Державний архів Одеської області (далі - Держархів Одеської обл.), ф. П-3, оп.1, спр.247, арк.192. .

Через продовольчі ускладнення в російських промислових містах споживча кооперація УСРР розглядалася більшовиками як найбільш зручна і ефективна система щодо заготівель хліба для РСФРР, оскільки мала розгалужену мережу своїх товариств і тісні контакти із селянами. Не випадково 25 червня 1921 р. Політбюро РКП(б) звернулося до Вукопспілки з пропозицією організувати поставку Москві до нового врожаю 4 млн пуд. хліба. Тоді ж Центроспілка РСФРР на виконання партійної директиви виділила ВУКС 3 млн крб під хлібозаготівлі ЦДАВО України, ф. 2, оп. 2, спр.6, арк. 21. . Отже, задіявши матеріальний і товарний потенціал Центроспілки, більшовики вже в перші місяці розгортання хлібозаготівель намагалися залучити українську споживчу кооперацію до виконання завдань для потреб радянської Росії. При цьому більшовицьке керівництво ВУКС не зважилося проігнорувати вказівки центру, розраховуючи на його фінансову та товарну підтримку.

ЦК КП(б)У, у свою чергу, посилив регулювання хлібозаготівельним процесом на Україні на користь РСФРР. З метою термінового виконання хлібозаготівельних завдань центру представники українських урядових структур, зокрема М.В. Фрунзе (заступник голови РНК УСРР), В.Я. Чубар (голова Вищої Ради Народного Господарства УСРР, ВРНГ) та М.К. Владимиров (нарком продовольства), були призначені відповідальними за своєчасне проведення кооператорами хлібозаготівельних завдань для потреб радянської Росії. Партійно-радянські очільники УСРР - секретар ЦК КП(б)У Д.З. Лебідь і голова ВУЦВК Г.І. Петровський у зверненнях до керівників місцевих партійних осередків та господарських організацій, у тому числі кооперативних, наголошували на тому, що «надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви і Пітера, зокрема в останні місяці, до нового врожаю зобов'язують радянську Україну прийти на допомогу, урізаючи до останнього ступеню власні потреби». Відтак місцеві губкоми правлячої партії були зобов'язані щоденно забезпечувати за рахунок діяльності державних заготівельних структур та споживчої кооперації відвантаження збіжжя до РСФРР у таких кількостях: Полтавська губернія - 20 вагонів, Київська - 10, Запорізька - 7, Кременчуцька, Миколаївська та Одеська - по 5, Чернігівська - 3 Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)… - С.195..

Ще більшої актуальності набуло залучення споживчої кооперації до хлібозаготівель, коли стало відомо про неврожай у Поволжі. Підтвердженням цього є рішення наради партійних інструкторів Сквирського повіту Київської губернії, яка 29 липня 1921 р. визнала першочерговим завданням, щоб «селянин ніс лишки хліба в кооператив, тим самим допомагаючи голодуючим Поволжя» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 503, арк. 48.. Споживчі товариства та їх спілки щодня мусили подавати інформацію про здійснені заготівлі зерна. Наприклад, 22 червня 1921 р. Чернігівська губспоживспілка направила до губвиконкому довідку про те, що до 20 червня її райвідділеннями було заготовлено 2 тис. 486 пудів хліба і фуражу, більша частина яких призначалася для потреб РСФРР Державний архів Чернігівської області (далі - Держархів Чернігівської обл.), ф. Р-15,

оп.1, спр.124, арк. 45..

Попри партійно-радянські директиви влітку 1921 р. Вукопспілка не змогла в повному обсязі виконати державні завдання щодо заготівель зерна для РСФРР, хоча вона заготовила для Центроспілки хліб у зерні й у борошні на суму 500 тис. крб із виділеного їй 3-мільйонного авансу ЦДАВО України, ф. 2, оп. 2, спр. 6, арк. 27. . Причин невиконання хлібозаготівельних завдань було кілька: обмеженість самостійних заготівельних операцій споживчої кооперації, недостатність товарного фонду, вузький асортимент товарів для обміну, слабка мотивація селян щодо здачі зернових лишків, нестача спеціалістів-заготівельників, неврожай у ряді південних районів УСРР та ін.

З 1 серпня 1921 р. замість продрозкладки в усіх губерніях України почали збирати продподаток. З цим більшовики пов'язували суттєву активізацію хлібозаготівель. Проте на практиці селянам важко було помітити якісь відмінності, оскільки радянська влада в директивному порядку намагалась вилучати у них лишки хліба, залучаючи до цього споживчі товариства і категорично забороняючи збувати хліб приватнику. Не випадково на губернській продовольчій нараді у Полтаві, яка проходила на початку серпня 1921 р., відзначалося: «у податковій роботі податкова інспектура часто збивалася на старі принципи розкладки; продагент ще 31 липня брав розкладку, а 1 серпня говорив уже про податок» Бюллетень Народного комиссариата по продовольствию. - Х. : Наркомпрод УССР, 1922. - Июнь. - № 19. - С.5.. Отже, спроба, за висловом В.І. Леніна, «більш або менш соціалістично обміняти в цілій державі продукти промисловості на продукти землеробства» являла собою продовження насильницької реквізиції продовольства. Придбати необхідні промислові товари на ринку тоді було дуже складно, відтак селянину доводилося або віддавати зерно спекулянту, або здавати його кооперативам. Іншої можливості придбати дефіцитні товари не існувало. Відтак споживча кооперація цього періоду, на думку сучасників, більшою мірою являла собою замасковані комітети продовольства - компроди, що діяли за часів «воєнного комунізму» Пумплянский Л.М. Новый кризис кооперации // Производсоюз. - 1922. - №1-4. - С.13. .

З огляду на протиріччя між проголошеною новою економічною політикою і існуючою практикою продовольчого оподаткування хлібозаготівлі здійснювалися при сильній протидії селян. Проводити заготівлю зерна суто на економічній основі кооператорам не вдавалося через ряд політичних та економічних факторів. Для подолання опору селянства при здачі державі хліба радянська влада почала залучати збройні загони. Ситуація ще більше ускладнювалася насуванням голоду на південні губернії республіки, який дав про себе знати з літа 1921 р. У 21 повіті п'яти південних губерній (Одеської, Миколаївської, Катеринославської, Запорізької і Донецької) селяни не зібрали посіяного урожаю. У 10 інших повітах указаних губерній чистий збір хлібів не перебільшував 5 пудів на душу населення. Цієї кількості вистачало тільки на те, щоб не вмерти голодною смертю. Як підкреслює С.В. Кульчицький, третина території радянської України була голодуючим регіоном. Ще 25 повітів Наддніпрянщини, збираючи урожай від 5 до 10 пудів на душу, не мали лишків зерна. А 46 повітів, половина території УСРР, з урожаєм понад 10 пудів на душу сільського населення, мала прогодувати розміщену в Україні мільйонну армію, міста і робітничі селища, біженців, голодуючі південні губернії, міста центральної Росії і, нарешті, голодуюче Поволжя Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 - 1928)… - С. 197-198..

З огляду на надзвичайно складну економічну та продовольчу ситуацію, більшовики прагнули забрати хліб у селян, залучаючи до заготівельних операцій споживчі товариства, даючи їм директивні розпорядження, відтак ні про які самостійні хлібозаготівлі за ринковими цінами у той період кооператорам говорити не доводилося. Керівництво УСРР робило ставку на ті регіони, які менше постраждали від неврожаю та засухи 1921 р. Передусім це були Полтавська, Подільська, Волинська, Київська та Чернігівська губернії.

Ураховуючи, що Полтавщина раніше за інші губернії від початку хлібної кампанії 1921 р. була оголошена територією державних заготівель, тільки 30% заготовлених продуктів, у тому числі зерна, кооператорам дозволялося вивозити за межі губернії. Заготівлі продовольчого і фуражного зерна полтавські кооператори тоді здійснювали переважно на основі товарообміну, але паралельно вони здійснювались і за готівку Аліман М.В. Кооперація Полтавщини в умовах впровадження нової економічної політики (20-ті роки ХХ ст.). Історико-економічний нарис / М.В. Аліман // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. - 2005. - 19 серпня. - С. 13.. У серпні 1921 р. Полтавський губком КП(б)У з метою активізації хлібозаготівельної кампанії споживчої кооперації зобов'язав кооператорів посилити як матеріальну зацікавленість, так і пропагандистську роботу серед селян Держархів Полтавської обл., ф. П-9032, оп.1, спр. 17, арк. 11.. У результаті впродовж місяця до Полтавської губспілки надійшло заготовлених шляхом товарообміну 50 тис. пудів зернохліба В спилке // Известия Полтавского губернского исполнительного комитета совета рабочих, селянских и красноармейских депутатов. - 1921. - 12 октября., до кінця року ця цифра зросла до 480,9 тис. пудів. Загалом протягом 1921-1922 рр. Полтавщина дала для державних потреб більше 1 млн пудів хліба, половину цієї кількості було заготовлено споживчою кооперацієюДесять років існування Полтавської райспілки 1915-1925. З нагоди ювілею. - Полтава: Друкарня райспілки «Друкар», 1926. - С.30.. Зерно тільки в невеликій кількості засипалося у склади споживчої кооперації, а здебільшого воно відразу ж передавався для завантаження у вагони для вивозу до радянської Росії.

Продовольча криза, що все більше давалася взнаки, спонукала керівництво УСРР офіційно запровадити централізовані державні заготівлі хліба. Так, 23 вересня 1921 р. постановою РНК УСРР «Про оголошення частини України територією державних заготівель по товарообміну» заготівельна діяльність кооператорів, потрапивши під посилений контроль радянської влади, набувала централізованого характеру ЗУ України. - 1921. - №19. - Ст. 545.- С. 632.. Волинська, Київська, Кременчуцька, Подільська Полтавська і Чернігівська губернії були оголошені територією державних товарообмінних заготівель хліба, зернофуражу й олійного насіння. У цих губерніях заготівлі хліба та інших продуктів мали відбуватися понад продподаток винятково у вигляді державного товарообміну. Тоді РНК УСРР залучав до державних заготівель у першу чергу Наркомпрод, Вукопспілку та Уцеробкооп. З усієї кількості заготовленого 70% продуктів надходило безпосередньо у розпорядження Наркомпроду УСРР для забезпечення потреб Червоної Армії, державних закладів у порядку планового забезпечення, інші 30% - на забезпечення потреб робітничих організацій УСРР і Радянської Росії.

Архівні дані свідчать про те, що до кінця вересня 1921 р. Подільська губспілка за угодою з місцевим продкомгубом заготовила 3 тис. 669 пудів жита, 1 тис. 741 пуд вівса, 170 пудів пшениці, 113 пудів ячменю, 29 пудів проса, 15 пудів гречки, 13 пудів борошна і 20 пудів сіна, призначених для промислових центрів УСРР та РСФРР Державний архів Вінницької області (далі - Держархів Вінницької обл.), ф. Р-779, оп.1, спр. 94, арк. 28, 52-54.. Тоді ж губернська комісія допомоги неврожайним губерніям при Волинському губкомі партії звітувала до ЦК КП(б)У, що до 25 вересня споживчі товариства губернії зібрали 15 вагонів зерна для промислових центрів Півдня України ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 635, арк. 43.. Упродовж 1921 р. споживчими товариствами Чернігівської губспоживспілки шляхом товарообміну із селянами було заготовлено 2 тис. 511 пудів жита, 197 пудів гречки, 145 пудів вівса, 472 пуди сіна та 4 тис. 442 пуди соломи. Щоб викликати зацікавленість селян, Чернігівський продкомгуб у жовтні уклав угоду з Чернігівським ЄСТ на заготівлю в порядку товарообміну на сіль 6 тис. пудів зерна для голодуючих губерній Голець В. В. Кооперація і неп (20-ті роки ХХ ст.). - Чернігів: Просвіта, 2006. -

С. 46- 47..

Восени 1921 р. продовольча ситуація продовжувала загострюватися. Партійно-радянських очільників країни турбував той факт, що заготовлені споживчою кооперацію РСФРР продукти для промислових центрів складали всього 5% товарообігу країни. Тобто в основному забезпечення російських промислових міст загрожував узяти у свої руки приватний посередник Вместе ради будущего. 170 лет потребительской кооперации России / Ред.

В.С. Гавричкин. - М. : Издательство Центросоюза, 2001. - С. 95.. Звісно, неврожай з кінця літа 1921 р. загострив проблему хлібозаготівель і в УСРР. Однак навіть тоді, коли стало відомо про небезпеку голоду в самій Україні, більшовики змушували організації споживчої кооперації здійснювати заготівлі хліба передусім для російських робітників. Між Вукопспілкою і Центроспілкою РСФРР існували певні домовленості у цьому плані, підкріплені тим, що 8 вересня 1921 р. остання передала ВУКС товарний фонд для термінового проведення заготівель продовольчих продуктів, у тому числі хліба ЦДАВО України, ф. 296, оп. 1, спр. 328, арк. 9..Загалом восени 1921 р. на Україні здійснювали заготівлі хліба 274 робітничі експедиції від робкоопів УСРР та РСФРР, що у більшості випадків спровокувало стихійний рух за хліб та вносило дезорганізацію у справу хлібозаготівель Украина. Рабочая кооперация // Союз потребителй. - 1922. - № 7. - С. 39..

Наприкінці вересня 1921 р. держава виділила робітничій кооперації УСРР під хлібозаготівлі 400 тис. крб ЦДАВО України, ф. 2, оп. 3, спр. 732, арк. 4. і до кінця жовтня на замовлення Церобкоопу РСФРР спільно з Наркомпродом республіки вітчизняні робкоопи заготовили 120 вагонів зернохліба Там само, ф. 296, оп. 1, спр. 75, арк. 89.. Загалом до 1 листопада українські робкоопи заготовили 1 млн 202 тис. 092 пуди хліба, а обсяги заготівель зерна губспілками до кінця року склали 2,5 млн пудів Споживча кооперація Української РСР. - 1917-1967. - К. : «Экономика», 1967. - С. 38.. З цієї кількості лише 26% було заготовлено за гроші, а шляхом товарообміну - 74% всієї заготівлі. Аналогічні обсяги заготівель збіжжя на 1922 р. передбачала угода губпспілок УСРР з Наркомпродом, укладена наприкінці 1921 р. Однак виконання угоди було складним не лише з огляду на загальний стан економіки республіки, але й через те, що товарообмінні фонди кооператори отримали несвоєчасно, до того ж їх асортимент не відповідав потребам селян. Усього ж робітничі кооперативи та інші споживчі кооперативи і споживспілки України до 1 листопада 1921 р. заготовили 3,7 млн пудів хлібопродуктів Десять років споживчої кооперації УСРР (1920-1930). - Х. : Вукопспілка, 1930. - С. 27.. На підставі досліджень, проведених у 1920-і рр., можна стверджувати, що із зазначеної кількості близько 660 тис. 889 пудів зернохліба було спрямовано на підтримку голодуючих Півдня України та Поволжя Попов М. Вукопспілка в житті української споживкооперації (До 10-річчя існування Вукопспілки ) / М Попов // Кооперативне будівництво. - 1930. - № 11-12. - С. 25..

Згідно з постановою УЕР від 5 листопада 1921 р. «Про товарообмінну кампанію» заготівельна кампанія в республіці, навздогін союзним компартійним гаслам, оголошувалась ударною. Відтак мовилося про необхідність активізації хлібозаготівель кооперативними організаціям та обмеження доступу до них приватного заготівельника. Відповідно Наркомпрод, Вукопспілка та їх місцеві організації мали забезпечити виконання «бойового завдання» - заготувати до 1 березня 1922 р. 22 млн пуд. зернохліба і зернофуражу. Для цього кооператорам дозволялося використовувати не лише товарну, але й грошову оплату сільгосппродукції, яка підлягала заготівлі ЗУ України. - 1921. - №23. - Ст. 658. - С. 781-782..

З метою усунення конкуренції приватного заготівельника і заохочення селян здавати хліб державним заготівельним організаціям та споживчій кооперації пропонувалося попередньо збирати їх замовлення на промислові товари. Водночас підкреслювалось, що споживчій кооперації з огляду на обмеженість товарних та грошових запасів належить проявити максимум економії і мобільності у своїх заготівельних операціях. Про посилення централізації хлібозаготівель свідчить і розпорядження УЕР від 30 листопада 1921 р.: протягом тижня від дня виходу даної директиви губспілки та споживчі товариства були зобов'язані в обов'язковому порядку здати заготовлене шляхом товарообміну до 15 вересня зерно місцевим органам Наркомпроду УСРР ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр.119, арк.131 зв..

Упродовж грудня ухвалили ще кілька партійно-урядових актів, які мали активізувати й водночас централізувати заготівельну роботу кооперативних організацій. Так, 5 грудня 1921 р. вийшла постанова УЕР «Про надання відомостей губробкоопами щодо наявності товарів і продуктів» ЗУ України. - 1921. - №25. - Ст.730.- С. 851., за якою вказані кооперативи мали систематично надавати до Уцеробкоопу дані про кількість заготовленого зерна. Відповідно до постанови Раднаркому УСРР від 6 грудня 1921 р. «Про порядок залучення споживчої кооперації органами держави до виконання товарообмінних і заготівельних операцій» кооператори отримали певні повноваження у проведення хлібозаготівель Там само. - Ст. 738. - С. 860-862..

Щоб усунути конкуренцію на хлібозаготівельному ринку не лише з приватним сектором, але й державними структурами, уряд УСРР визнав споживчу кооперацію провідним хлібозаготівельником. Зі своїми пропозиціями державні органи, якщо заготівля відбувалась у межах однієї губернії, мали звертатись до місцевих споживспілок. У ряді випадків ВУКС надавалося право вільного визначення цін і районів заготівлі. Товарообмінні фонди для заготівель споживча кооперація могла реалізувати за своїм рішенням - продаж за гроші, безпосередній товарообмін або комбінований товарообмін. До речі, споживчим товариствам та їх спілкам навіть дозволялося залучати до заготівлі зерна інші види кооперації і приватних осіб. З метою активізації хлібозаготівель держава обіцяла найближчим часом повернути споживчій кооперації націоналізовані у неї в роки воєнного комунізму склади, приймальні та сушильні пункти, зерносховища.

Указана урядова постанова викликала тертя між конкуруючими структурами - Наркомпродом республіки і Вукопспілкою. Звісно, Наркомпрод не хотів позбутися впливу на споживчу кооперацію, висуваючи кооператорам плани хлібозаготівель та обмежуючи їх господарську самостійність. Натомість керівництво ВУКС намагалося розширити права кооперативних організацій у проведенні хлібозаготівельної роботи. Про неузгодженість і конкуренцію між двома хлібозаготівельними організаціями у той період свідчить ряд архівних документів. Зокрема, 12 грудня 1921 р. керівництво ВУКС звернулась до Подільского продкомгубу дозволити вивіз з губернії зерна, «бо страждають інтереси робітничих організацій». Продкомгуб не давав такого дозволу, допоки кооперація не виконає його завдання, тому кооператори змогли вивезти за межі губернії лише 30% хліба Держархів Вінницької обл., ф. Р-779, оп. 1, спр. 94, арк. 28..

Однак з огляду на продовольчі труднощі обом структурам - Наркомпроду УСРР та ВУКС - довелося піти на взаємний компроміс. У зверненні народного комісара продовольства М.К. Владимирова до правління Вукопспілки від 19 грудня 1921 р. акцентувалося на тому, що «Наркомпрод цілком прагне до спільної роботи з ВУКС і до використання повністю всього кооперативного апарату в справі заготівель». Наркомпрод обіцяв Вукопспілці збільшити їй ресурс товарів під хлібозаготівлі, однак лише певної номенклатури ЦДАГО України,ф.1, оп. 20, спр. 415, арк. 167.. Не маючи достатнього запасу ходових на селі товарів, ВУКС і цього разу погодилася на продовження спільної роботи з Наркоматом продовольства у справі державних заготівель хліба.

Водночас УЕР намагалася вплинути на Наркомпрод з тим, що він не чинив опору в проведенні кооператорами заготівель зерна для робітників неврожайних губерній. Так, 28 грудня 1921 р. УЕР зобов'язала указаний наркомат сприяти Уцеробкоопу щодо термінового транспортування на допомогу Катеринославській губернії заготовленого кооператорами зерна: з Київської губернії 12 вагонів, Полтавської - 23, Подільської - 45 ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 119, арк. 166. . Однак більшу частину товарного фонду на покриття хлібозаготівель держава все ж залишала за Наркомпродом і його місцевими організаціями. Так, згідно з рішенням Одеського губвиконкому від 10 січня 1922 р. 60 товарного фонду під хлібзаготівлі отримували місцеві органи Наркомпроду УСРР і 40% - споживча кооперація Держархів Одеської обл., ф. Р-99, оп.1, спр. 22, арк. 19..

В угоді ВУКС з Наркомпродом від 30 грудня 1921 р. ішлося про заготівлю 3 млн 400 тис. пудів хліба, при цьому до 25 лютого 1922 р. кооператори мали заготовити 2 млн пудів, а до 20 березня того ж року - решту. Для розрахунків з селянами за зерно Наркомпрод УСРР тоді виділив споживчій кооперації 200 тис. пудів гасу ЦДАВО України, ф. 1, оп. 3, спр. 119, арк. 168.. З огляду на це місцеві кооперативи помітно активізували збір хлібної продукції як для власних потреб, так і на замовлення державних структур ЦДАВО України, ф. 296, оп.1, спр. 59, арк.18.. У ряді випадків, щоб виконати розпорядження Наркомпроду та ВУКС щодо хлібозаготівель, місцеві заготівельні організації йшли на ризик при зборі продподатку. Так було, зокрема, на Поділлі, коли Жмеринська колегія повітового продовольчого комітету та Жмеринська райфілія губспілки 9 грудня 1921 р. ухвалили спільне рішення: не чекаючи повного виконання продподатку, розпочати заготівлі зерна у тих волостях, де його виконання складало 80% Держархів Вінницької обл., ф. Р-3508, оп. 1, спр. 21, арк. 37.. Усього ж за період з 1 серпня 1921 по 1 травня 1923 р. Жмеринська контора Подільської губспоживспілки заготовила на замовлення робітничих організацій та згідно з державними завданнями 67 тис. 684 пуди жита, 528 пудів пшениці, 1 тис. 498 пудів ячменю, 1 тис. 295 пудів вівса, 1 тис. 247 пудів проса, 7 тис. 694 пуди гречки, 962 пуди гороху, 11 пудів віка, 17 пудів квасолі, 79 пудів кукурудзи тощо Там само, спр. 32, арк. 80. .

Узимку 1922 р., коли голод в УСРР набув загрозливих розмірів відповідно до державних санкцій, порівняно з попереднім роком зменшилась кількість робітничих організацій, яким було надано право здійснювати хлібозаготівлі на території України. Тим самим держава вкотре зробила спробу якомога більше централізувати процес хлібозаготівель. Відтак невеликі, фінансово слабкі кооперативні робітничі об'єднання були відстороенні від заготівель зерна. Утім, зауважимо, що впродовж січня-лютого 1922 р. у межах України дозвіл влади на проведення заготівель хліба отримали 109 експедицій від робітничої кооперації, у тому числі 56 - від робітничої кооперації УСРР і 53 - від робітничих кооперативів РСФРР. Ці експедиції за хлібом мусили діяти лише в межах визначених державою губерній, а саме: у Волинській - 22 екпедиції, Київській - 13, Подільській - 28, Полтавській - 20, Чернігівській - 24 і Кременчуцькій - 2. Водночас владою були визначені орієнтовані обсяги заготівель хліба кооперативними та іншими господарськими організаціями на січень-лютий 1922 р. для потреб робітничого населення УСРР та радянської Росії (табл. 2.2.1).

Таблиця №2.2.1 - Заплановані обсяги хлібозаготівель робітничими кооперативами, міськими ЄСТ та іншими господарськими структурами УСРР на січень-лютий 1922 р.*

* Складено на підставі : Украина. Рабочая кооперация // Союз потребителей. - 1922. - № 7. - С. 39.

Таким чином, на робітничі споживчі кооперативи припадало найбільше навантаження щодо заготівель хліба на січень-лютий 1922 р. - 80% від загальної кількості передбачуваних в Україні хлібозаготівель, транспортні споживчі товариства мали заготовити 12% хліба, ЄСТ - 2%, інші господарські структури - 6%. При цьому понад третю частина запланованого хліба мали заготовити в Подільській губернії, яка менше за інші губернії постраждала від неврожаю, відповідно сюди була направлена третина всіх товарних фондів, які надійшли від Центроспілки РСФРР. Прикметно, що 46% хліба передбачалося залишити в Україні, а 56% - направити для потреб членів робкоопів промислових районів РСФРР, зокрема Поволжя. Через проблеми із залізничним транспортом у Подільській губернії заготівельники місцевого губробкоопу тоді долали снігові замети з тим, щоб доставити товари на село й оперативно заготовити хліб Украина. Рабочая кооперация // Союз потребителй. - 1922. - № 7. - С. 39..

6 січня 1922 р. через голод і нестачу необхідних товарів Вукопспілці довелося піти на зменшення обсягів хлібозаготівель за угодою з Наркомпродом, знизивши їх до 2 млн 400 тис. пудів. Оскільки необхідного товарного фонду для проведення заготівель хліба на селі бракувало, від партійних органів з місць постійно надходили телеграми до ЦК КП(б)У, у яких вони просили посприяти споживчій кооперації щодо надходження солі, мануфактури, гасу, цвяхів, солі та інших дефіцитних товарів. Щоб виправити ситуацію, 26 січня 1922 р. ЦК КП(б)У зобов'язав Наркомпрод з метою мотивації селян негайно передати Вукопспілці 17 тис. 507 пудів солі під хлібозаготівлі ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1004, арк. 30.. У свою чергу, ВУКС намагалася заохотити сільських виробників до здачі зерна. Наприклад, щоб виконати завдання ВУКС на заготівлю 100 тис. пудів хліба, Кременчуцька губспілка у лютому 1922 р. звернулось до центральної спілки з проханням терміново надіслати товари, яких чекали селяни, а саме: гас, будівельні матеріали, цемент, вугілля, мануфактуру, залізо і колісну мазь Заготівля хліба ВУКС по договору з НКП // Вісті ВУЦВК. - 1922. - 19 лютого..

З огляду на зниження темпів хлібозаготівель Наркомпрод УСРР та його місцеві органи посилили мотивацію кооператорів. Так, 30 січня 1922 р. Чернігівський продкомгуб запропонував Чернігівському ЄСТ угоду на комісійних началах: протягом лютого заготовити 10 тис. пудів зернохліба і 3 тис. пудів фуражу (сума заготівель складала 200 тис. крб), за це ЄСТ мало отримати 12% грошової винагороди. 31 січня того ж року Чернігівське ЄСТ ухвалило пропозицію місцевого губробкоопу щодо заготівель хліба, яка передбачала 15% комісійних зерном Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1583, оп. 2., спр. 7, арк. 17-18..

Ускладнення хлібозаготівель узимку 1921-1922 рр. сталося ще й тому, що державне фінансування споживчої кооперації під заготівлі хліба для голодуючих практично припинилося. Якщо 25 листопада 1921 р. УЕР змогла домогтися від Раднаркому УСРР виділення Вукопспілці для проведення хлібозаготівель для голодуючих губерній республіки 60 млрд крб (відповідно до грошового курсу на той період), то взимку, коли голод набув загрозливих масштабів, державної фінансової підтримки споживча кооперація була позбавлена ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 119, арк. 120.. З огляду на це хлібозаготівлі для голодуючих Півдня України, які здійснювалися за завданнями Наркомпроду, тоді проходили складно. Не випадково 21 лютого 1922 р. на засіданні Жмеринської контори Подільської губспілки зазначалося, що «стан заготівель хліба дуже тяжкий» Держархів Вінницької обл., ф. Р- 3508, оп. 1, спр. 21, арк. 70..

Через загрозливий стан продовольчого забезпечення більшовики вкотре вдалися до адміністративного тиску. Так, 23 січня 1922 р. бюро Катеринославського губкому КП(б)У звернулося до ЦК з проханням прикріпити до Катеринославщини одну з урожайних губерній України для заготівлі там зерна. Вихід був знайдений у прикріпленні її до Кременчуцької губернії, яка, до речі, також у деяких повітах зазнала неврожаю. Державний архів Дніпропетровської області (далі - Держархів Дніпропетровської обл.), ф. П- 1, оп.1, спр. 594, арк.13.. Без сумніву, на думку партійних керманичів, з двох указаних губерній Катеринославська губернія мала більш важливе промислово-стратегічне значення для відродження республіки, а відтак і потребувала першочергової допомоги у забезпеченні робітників хлібом.

На полтавських кооператорів ЦК КП(б)У тоді було покладене «почесне завдання безперебійного забезпечення Донбасу». На початку січня 1922 р. ЦК КП(б)У звернувся до Полтавського губкому партії з клопотанням про забезпечення заготівлі силами споживчої кооперації близько 2 млн пудів зерна для Донбасу ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1004, арк. 13.. За період з 30 січня по 5 лютого 1922 р. по Пирятинському повіту Полтавської губернії було заготовлено і направлено на допомогу голодуючим робітникам Донбасу 2 тис. 86 пудів хліба, з 5 по 12 лютого 1922 р. споживчі товариства Лохвицького повіту заготовили для донеччан 770 пудів хліба Там само, спр. 1185, арк. 9-10. , а з 7 по 14 травня спільна робота споживчої кооперації і продкому Гадяцького повіту дали результат у 2 тис. 868 пудів зернопродуктів Там само, арк. 29..

Пленум ЦК КП(б)У (лютий 1922 р.) ухвалив резолюцію «Про допомогу голодуючим», покликану активізувати хлібозаготівельну діяльність Компартия Украины в резолюциях…- Т. 1.- С. 213.. Знову кооператори отримали від Наркомпроду УСРР завдання державного значення. Харківська губспоживспілка мала терміново заготовити для голодуючого Півдня України 100 тис. пудів, Полтавська - 300 тис., Чернігівська - 600 тис. і Київська - 700 тис. пудів зернохліба ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 435, арк. 17.. 27 лютого 1922 р. ЦК КП(б)У затвердив план прив'язки не лише неврожайних губерній УСРР, але й голодуючих губерній Поволжя до врожайних губерній УСРР. Споживча кооперація УСРР мала заготовити 5 тис. пудів хліба для дітей Одеської губернії, відповідно 92 тис. пудів - Миколаївської, 112 тис. пудів - Катеринославської, 131 тис. пудів - Донецької, 142 тис. пудів - Запорізької, а також 149 тис. пудів - для робітників Уралу, для міст Поволжя (Царицину - 190 тис., Саратову 305 тис. і Самарі - 404 тис. пудів хліба) ЦДАГО України, ф.1, оп. 20, спр.1034, арк. 25..

Укотре заявив про свої повноваження й Церобкооп РСФРР. У березні 1922 р. він зобов'язав Уцеробкооп посприяти у заготівлях нової партії зерна для робітників Поволжя. Виконання завдання відвели Ніжинському губробкоопу, якому належало терміново заготовити 700 пудів жита Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1361, оп. 1, спр. 36. арк. 73.. Крім цього, ніжинським кооператорам попри обмеження державними регулюючими структурами кількості робітничих експедицій за хлібом доводилося неодноразово витримувати стихійний «наплив» робітничих делегацій з голодуючих губерній УСРР та радянської Росії. З огляду на це 15 травня 1922 р. Ніжинський губробкооп повідомляв повітовий виконком, що до повіту прибувають робітничі експедиції і, обминувши місцеві споживчі товариства, здійснюють заготівлі хліба, «тим самим вносять повну дезорганізованість у правильний і нормальний хід заготівель» Там само, арк. 58.. Подібна картина спостерігалась і в інших регіонах України. Щоб запобігти подібним явищам, а також максимально охопити селянські лишки зерна, у тому числі для потреб своїх пайовиків, кооператори почали створювати заготівельні контори. Зокрема, заготконтори на Правобережжі навесні 1922 р. відкрили робітничі кооперативи Харкова. Ці контори стали агентурами робітничої кооперації і певною мірою замінили несанкціоновані робітничі експедиції Там само, арк. 73.. Відтак через неврожай у степовій зоні Півдня України на Правобережжя все більше увагу звертали робітничі кооперативні організації для відкриття там заготівельних контор Десять років споживчої кооперації УСРР (1920-1930)…- С. 28..

Навесні 1922 р. з огляду на мізерні державні запаси продовольства в УСРР питання хлібозаготівель набуло ще більшої політичної ваги. З цієї причини пленум ЦК КП(б)У (березень 1922 р.) наголосив на необхідності посилення заготівель зерна, інших продуктів харчування для забезпечення робітників державної промисловості і транспорту Донбасу та інших промислових центрів Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1. - С.214.. Тоді ж держава зважилася повернути кооперативним заготівельникам певну свободу для хлібозаготівельних маневрів. Згідно з постановою РНК УСРР від 7 березня 1922 р. «Про розбронювання України для продзаготівель» на всій території республіки було дозволено вільну заготівлю продовольчих і насіннєвих продуктів. У зв'язку з цим постанова від 23 вересня 1921 р. «Про оголошення частини України територією державних заготівель по товарообміну» скасовувалася ЗУ Украииы - 1922. - №10. - Ст. 175. - С. 173.. Удруге після січневого (1922 р.) зниження було скориговано угоду ВУКС з Наркомпродом за хлібозаготівлю, тому замість 2 млн 400 пудів вітчизняні кооператори мали до 1 квітня 1922 р. шляхом товарообміну зібрати у селян до 1 млн пудів хліба. Однак, як засвідчують статистичні дані, ВУКС через місцеві організації тоді вдалося заготовити лише 600 тис. пудів збіжжя Десять років споживчої кооперації УСРР (1920-1930)… - С. 27..

Водночас більшовики намагалися посилити контроль за заготівельною діяльністю кооператорів. Так, на підставі постанови ВУЦВК від 26 квітня 1922 р. «Про уповноважених Вукоопспілки» в інтересах зв'язку кооперації з державними органами та усунення дублювання при здійсненні заготівельних операцій ВУКС мала направляти в губернії своїх уповноважених. Прикметно, що через уповноважених ВУКС, переважна більшість яких були членами правлячої партії, більшовики продовжували зберігати контроль над заготівлями місцевих споживчих кооперативів ЗУ Украины.- 1922.- № 20. - Ст. 323. - С. 348.. Пленум ЦК КП(б)У (травень 1922 р.) акцентував на тому, що споживча кооперація, інші види кооперації та державні заготівельні організації зобов'язані не допустити розорення господарств селян і протидіяти спекуляції Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1. - С. 217. . Непоодинокими були випадки, коли більшовики у директивному порядку змушували кооперативні організації зерно, заготовлене для підтримки членів споживчих товариств, направляти на допомогу голодуючих робітників Донбасу. Зокрема, 29 травня 1922 р., згідно з вимогою Чернігівського губкому КП(б)У, місцева губспілка зобов'язала Чернігівське єдине споживче товариство виділити з його складів 950 пудів зерна на допомогу голодуючим робітникам міста Бахмута в Донбасі Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1583, оп . 2, спр. 3, арк. 14..

У тих випадках, коли кооперативні організації не виконували зобов'язань щодо заготівель зерна для голодуючих, їм загрожував суд. Це, зокрема, підтверджується архівними документами щодо Подільської губспоживспілки. Так, 8 червня 1922 р. правлінням губспілки було визнано, що її заборгованість із хлібозаготівель відповідно до завдань ВУКС складала 84 тис. пудів зерна. Для вирішення проблеми ухвалили вжити екстренні заходи, зокрема, в райони заготівель терміново направили уповноважених, у тому числі членів правління .Держархів Вінницької обл., ф. Р- 779, оп. 1, спр. 83, арк. 79.. 13 червня 1922 р. правління Подільської губспілки, засідаючи вдруге, мусило визнати, що обсяг заборгованості споживчої кооперації губернії перед ВУКС стосовно заготівель хліба для голодуючих становив 43 тис. пудів. Оскільки терміново заготовити вказану кількість хліба тоді кооператори не могли (у чому члени правління переконалися під час виїзду на місця), щоб уникнути суду, було вирішено терміново повернути ВУКС виділені під заготівлі товари Там само, оп. 2, спр. 60, арк. 28.. Однак зазначимо: недовиконання завдань хлібозаготівель для голодуючих не звільняло вінницьких кооператорів від подальшої роботи у цьому напрямку. Так, 8 серпня 1922 р. силами Подільськиї губспілки для дітей, які перебували під опікою Олександрівського губздраву, було заготовлено 3 вагони зерна, водночас 45 тис. пудів зерна було направлено для голодуючих робітників Запорізької губернії.Держархів Вінницької обл., ф. Р- 779, оп 1, спр. 253, арк. 30. .

Обмеженість товарних запасів, необхідних для обміну на хліб, підштовхувала вітчизняну споживчу кооперацію до розширення хлібозаготівель для РСФРР, бо там можна було придбати дефіцитні промислові товари. Відтак ВУКС погодилась на нові хлібозаготівельні угоди з Центроспілкою РСФРР. У липні 1922 р. між обома спілками була укладена угода на заготівлю в Україні до весни наступного року 2 млн пудів хліба. Районами заготівель, як і попередні місяці, мали бути ті губернії, які не постраждали від неврожаю 1921 р., зокрема Волинська, Київська, Подільська і Чернігівська. Центроспілка тоді виділила ВУКС для хлібозаготівель покриття, а саме: 75% промисловими товарами і 25% готівкою. На середину вересня 1922 р. Центроспілка вже отримала від української споживчої кооперації 97 вагонів хліба (майже 300 тис. пудів) Кооперація. Заготівлі // Вісті ВУЦВК. - 1922. - 1 жовтня..

Улітку 1922 р. Церобкооп РСФРР звернувся до керівництва Уцеробкоопу з проханням сприяти представникам робкоопів Петрограда в заготівлях 30 вагонів жита нового врожаю у межах Подільської губернії ЦДАВО України, ф. 218, оп. 1, спр. 65, арк. 5.. Волинський губробкооп восени погодився заготовити для Івано-Вознесенського губробкоопу 38 тис. пудів хліба Там само, арк. 9.. Щоб не допустити зриву виконання хлібозаготівель на Волині, при місцевому губкомі КП(б)У у жовтні 1922 р. була створена спеціальна планова комісія для регулювання цього процесу, до складу якої ввійшли губпродкомісар, управляючий відділенням Держбанку, голова правління райспілки, уповноважений акціонерної структури «Хлібопродукт» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1004, арк. 58..

За період із січня до вересня 1922 р. Полтавський губробкооп в обмін за отримані промислові товари, зокрема одяг, заготовив: для Саратовського губробкоопу - 13 тис. 250 пудів зерна, відповідно для Нижньогородського - 6 тис. 319 пудів, Самарського - 5 тис. 880 пудів, Катеринославського - 8 тис. 600 пудів, Запорізького - 3 тис. 746 пудів та Харківського робітничо-міського споживчого товариства - 4 тис. пудів Бюллетень 6-й губернской конференции Полтавской организации КП/б/У. - Полтава:

1-а раддрукарня «Більшовик Полтавщини», 1922. - Январь. - С.4.. Згідно з директивою Полтавського губпарткому від 23 червня 1922 р. Полтавська райспілка заготовила для робітників Катеринославської губернії 50 вагонів зернохліба Держархів Полтавської обл., ф. П- 9032, оп. 1, спр. 40, арк. 10.. Натомість полтавські кооператори отримали від Катеринославського губробкоопу партію залізних виробів, потреба у яких тоді гостро відчувалася. Загалом полтавською райспілкою з січня до вересня 1922 р. було заготовлено понад 500 тис. пудів зерна для потреб промислових центрів УСРР та РСФРР Отчет Полтавского губернского Исполнительного Комитета 1922 г. - Полтава, Типо-лит. им. Октябрськой революции, 1922. - С. 386..

Оскільки через продовольчі складнощі конкуренція на хлібозаготівельному ринку України не зникла, держава обмежила вплив приватних заготівельників та ряду господарських організацій. Цю мету переслідувала постанова УЕР «Про регулювання хлібних заготівель державних і громадських організацій» від 1 вересня 1922 р. ЗУ України. - 1923. - №1. - Ст.2. - С. 3-4.. До основних хлібозаготівельників віднесли споживчу і сільськогосподарську кооперацію, державні структури - «Укрборошно» та Держбанк, «Хлібопродукт» (державне акціонерне товариство торгівлі хлібними та іншими сільськогосподарськими продуктами), «Село-Допомогу» (державне акціонерне товариство відбудови і зміцнення сільського господарства України), «Селотехніку» (державне акціонерне товариство торгівлі машинами, знаряддями та технічними приладами для сільського господарства, створене спільними зусиллями Наркомзему та ВРНГ УСРР). Усі інші господарські структури і державні трести, промислові об'єднання та окремі підприємства від хлібних заготівель мали бути відсторонені і проводити заготівлі через указані організації шляхом укладання з ними угод.

Проте були випадки, коли держава, всупереч власним розпорядженням, укладала угоди на заготівлю зерна з приватниками, розраховуючи на їх мобільність щодо виявлення необхідних лишків у селян. Зокрема, 21 вересня 1922 р. Валківське ЄСТ Харківської губернії звернулось до повітової економічної ради з заявою, у якій мовилося, що приватні заготівельники в місті здійснюють заготівлі хліба як для Держбанку, так і для інших державних органів, що обмежує діяльність кооператорів. Між іншим у документі зазначалося: «…у місті Валки є достатньо громадсько-державних організацій, які стоять на сторожі держави і які можуть успішно здійснювати хлібозаготівлю без будь-якої спекулятивної мети» Держархів Харківської обл., ф. Р-89, оп. 1, спр. 567, арк. 2. . Тобто в умовах відродження у середині 1922 р. товарно-грошових відносин конкуренція на хлібозаготівельному полі навіть після тогорічного зібраного урожаю не зникла: у ряді випадків її провокували дії місцевих органів влади, які йшли врозріз з інтересами споживчих товариств та їх спілок.

Отже, із запровадженням продподатку взамін розкладки навесні 1921 р. споживча кооперація розпочала відродження хлібозаготівельної діяльності. Однак кооператорам не вдалося, хоча й були задекларована більшовиками свобода господарювання, побудувати свої хлібозаготівельні операції так, як цього вимагає ринок, бо споживча кооперація була втягнута в товарообмінно-заготівельний експеримент. Радянська влада зобов'язала споживчі товариства та їх спілки приєднатися до збору у селян продподатку і водночас до вилучення лишків сільгосппродукції шляхом їх обміну на промислові товари із державного фонду, аби вони не потрапили до приватних заготівельників чи збувалися селянами, обминувши контроль з боку держави. Суб'єктивні фактори, які обмежували заготівельну ініціативу споживчої кооперації у перші роки непу, доповнили фактори об'єктивні, а саме неврожай та голод, спричинений ним.

Загалом можна стверджувати, що з перших місяців непу хлібозаготівельна діяльність споживчої кооперації УСРР була спрямована на підтримку членів кооперації, водночас вона набула державного характеру і здійснювалася у контексті політики більшовиків, спрямованої на подолання продовольчої кризи. Здійснюючи хлібозаготівлі в умовах неврожаю та голоду 1921-1922 рр., організації споживчої кооперації рятували від голодної смерті як своїх пайовиків, так і допомагали тодішній владі забезпечувати хлібом робітників, установи, що перебували на державному утриманні, у тому числі Червону Армію, лікарні, дитячі притулки, санаторії тощо. Інша позиція, з якою доводилося рахуватися кооператорам, полягала в тому, що хліб, заготовлений організаціями споживчої кооперації, мав надходити для забезпечення потреб промислових центрів не лише УСРР, але й Російської Федерації. Тобто вітчизняна споживча кооперація у перші роки непу була змушена так вибудовувати свої хлібозаготівлі, що доводилось частину заготовленого хліба оперативно направляти в радянську Росію, тим самим урізаючи забезпечення власних пайовиків.