Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації України в добу нової економічної політики

В.В. Калініченко Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу : Історико-економічне дослідження / В.В. Калініченко. - Х. : Основа, 1997. - 400 с., досліджуючи індивідуальні селянські господарства у 20-і рр. ХХ ст., показав вплив непу на розвиток села. Учений вважав, що «боротьба ринкової і тоталітарної моделей розвитку в нашій країні йшла протягом усіх 20-х років». Указана розвідка переконує в тому, що впродовж 1920-х рр. на селі була закладена потужна база для проведення кооператорами заготівель сільськогосподарської продукції як із метою забезпечення внутрішнього ринку, так і для розгортання експорту України.

Про співпрацю кооперації і селян щодо збуту та реалізації сільськогосподарської продукції у 20-і рр. ХХ ст. є згадки у студіях С. Ляха, які ввійшли до обсяжної книги «Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928 рр.)» (частина 1)Лях С. Селянин як економіст / С. Лях / Розділ ІV. Між революцією і колективізацією: селянський ренесанс // Нариси // Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928 рр.) : Колективна монографія / Відп. ред. С.В. Кульчицький. НАН України. Інститут історії України. - В 2-х ч. Ч. 1. - К. : Інститут історії України НАН України, 2010. - С. 138-149; Лях С. Селянин у колі сім'ї / С. Лях // Там само. -С. 156-158.. Якщо радянські дослідники традиційно аналізували значення кооперативних заготівель у роки непу з позиції забезпечення міського населення та експорту України, то С. Лях у центр заготівельно-збутової діяльності кооперації ставить селянина-виробника. Автор висвітлив сприйняття непу з точки зору селянина, відтак результати збуту селянами вирощеної продукції через кооперацію подаються в контексті повсякденного життя селянської родини і її забезпеченості товарами повсякденного вжитку. Учений справедливо вказав на той факт, що, починаючи з урожайного 1922 р., «селяни перш ніж вивезти на ринок хліб та сировину, спочатку вивідують, чи є в кооперації і торговців-приватників необхідні товари», що свідчить про наявність конкуренції на ринку та можливість виробників на початку непу безпосередньо обирати для себе збутового посередника. Поділяємо позицію дослідника, коли він не ігнорував вплив природних катаклізмів на врожайність селянських господарств (посуха в 1921-1922 рр., неврожай 1924 р., частковий недорід у 1925 та 1927 рр., узимку 1927-1928 рр. вимерзли озимі посіви), а отже, і на загострення боротьби на хлібозаготівельному ринку між різними заготівельними організаціями.

О.М. Мовчан упродовж багатьох років переймається проблемою голоду в 1921-1922 р. в УСРР. В останній за часом видання студії з цієї проблеми Мовчан О.М. Голод в 1921-23 рр. в південних губерніях УСРР / Нова економічнв політика в українському селі / О.М. Мовчан // Історія українського селянства : Нариси в 2-х томах. / НАН України, Інститут історії України НАН України / відп. ред. В.А. Смолій.- Т. 2. - К.: Наукова думка, - С. 20-26. авторка свідчить, що більшовицький уряд намагався використати українське зерно для продуктового забезпечення російських червоних столиць і Червоної Армії. Тому збір продподатку перетворився на вилучення запасів збіжжя у селян. Звідси й висновок: нещадна хлібозаготівельна політика мала у своїй основі терористичний характер. Дослідниця підкреслювала, що завдання з хлібопостачання РСФРР під час голоду 1921-1922 рр., до яких залучали і споживчу кооперацію УСРР, насправді виконувалися на шкоду власному населенню. Не заперечуємо тезу, що у 1922 р. надмірні експортні заготівлі радянської держави викликали урізування до мінімуму споживання сільського населення. О.М. Мовчан звернула увагу на незацікавленість більшовиків рятувати українських селян під час голоду, особливо у 1921 р. Як підтвердження, вона навела такий аргумент: держава вперто відмовляла голодуючим українських південних губерній у дозволі на закупівлю зерна у врожайних місцевостях до закінчення державних хлібозаготівель, хоча таке право було надано голодуючим РСФРР. Водночас вважаємо, що дослідниця перебільшила роль іноземних благодійних організацій у наданні допомоги голодуючим УСРР у 1921-1922 рр., недооцінюючи внесок вітчизняних кооперативів.

Про роль споживчої кооперації у заготівлях продуктів харчування для забезпечення робітничо-міського населення в роки непу частково йдеться у монографії О.М. Мовчан «Повсякденне життя робітників УСРР. 1920-і рр.» Мовчан О.М. Повсякденне життя робітників УСРР. 1920-ті рр. / НАН України. Інститут історії України / О.М. Мовчан. - К.: Інститут історії України, 2011. - 312 с.. Авторка підкреслила, що основну частину витратного бюджету робітників становили видатки на харчування. Радянська влада намагалася залучати споживчі кооперативи до заготівель продуктів для робітників за цінами, нижчими від ринкових. Наведені у дослідженні О.М. Мовчан дані щодо структури раціону харчування робітників допомагають краще зрозуміти структуру заготівельної діяльності кооперативів. Заслуговує на увагу опублікований у монографії архівний фактаж про рівень забезпеченості споживчою кооперацією міського населення у період продовольчої кризи 1927-1928 р., коли потреби великих промислових центрів України задовольнялись у хлібі на 48%, м'ясі - на 33%, картоплі - на 36% і ін. Авторка вказала, що тоді діяв так званий «коефіцієнт на індустріальність», тобто першочергове планове постачання робкоопів промислових районів у значно більших розмірах, ніж кооперативів інших міст.

Активно досліджують кооперативний рух України, зокрема історичний досвід споживчої кооперації в хронологічних межах середина ХІХ ст. - початок 1920-х рр. В.М. Половець Половець В.М. Кооперативний рух в Лівобережній Україні (1861-1917 рр.) / В.М. Половець. - Чернігів : РВК «Деснянська правда», 1996.-204 с.; Половець В.М. Історія кооперації Лівобережної України (1861-1917 рр.) / В.М. Половець. - Чернігів : Просвіта, 2002. - 266 с. та І.А. Фареній Фареній І.А. З історії становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / І.А. Фареній. - Черкаси : Відлуння-Плюс, 2003. - 143 с.; Фареній І.А. Кооперативний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття / І.А. Фареній. - Черкаси : Відлуння- Плюс, 2008. - 432 с.. Серед інших аспектів діяльності вітчизняної кооперації автори вказали на становлення практики дореволюційних заготівель, підкреслюючи при цьому взаємну зацікавленість цією справою селян-виробників, споживчої кооперації та держави.

Спільні зусилля істориків, економістів і практиків споживчої кооперації в середині 1990-х рр. сприяли глибшому дослідженню досвіду господарської діяльності кооперативних організацій Історія споживчої кооперації України [Аліман М.В., Бабенко С.Г, Гелей С.Д. та інші].- Львів : Інститут Українознавства НАН України, 1996. - 383 с.; Аліман М. Від витоків до сьогодення. Споживчій кооперації - 130 років. Заготівельна діяльність / М.Аліман,

Т. Оніпко // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. - 1997. - 16 січня. - С. 9; 23 січня. - С. 9.. Певне місце в опублікованих у той період працях відведено заготівельній діяльності споживчої кооперації в 1920-і рр. Автори залучили до наукового обігу ряд архівних матеріалів і статистичних даних системи споживчої кооперації, зробили спробу окреслити основні напрями заготівельної діяльності кооперативних організацій з метою продовольчого забезпечення міського населення, проте глибокого критичного аналізу цього напряму господарювання вітчизняних кооператорів тоді зроблено не було. Однак не варто відкидати того факту, що дані дослідження певною мірою розширюють знання про міжнародні зв'язки споживчої України, хоча цілісної картини про експортно-імпортну практику кооператорів вони, на жаль, не містять.

Про досвід господарювання споживчої кооперації в умовах непу йдеться у праці А.О. Пантелеймоненка «Аграрна кооперація в Україні: теорія і практика» Пантелеймоненко А.О. Аграрна кооперація в Україні : теорія і практика : Монографія / А.О. Пантелеймоненко. - Полтава : РВВ ПУСКУ, 2008. - 347 с., де згадується заготівельний досвід сільськогосподарських і споживчих кооперативів у 1920-і рр. Автор указав на те, що споживча кооперація цікавила більшовиків як одержавлена посередницька структура для здійснення заготівель хліба та іншої сільськогосподарської продукції. Дослідник звернув увагу на те, що за невиконання плану щодо хлібозаготівель губернські, районні (окружні) спілки застосовували так звані товарні санкції, зокрема, сільському споживчому товариству припинявся відпуск дефіцитних товарів, а щодо окремих товариств справи передавалися до прокуратори.

Є окремі розвідки з регіональної історії споживчої кооперації, які містять згадки про кооперативні заготівлі в роки непу. У праці

В. Варнавського, Ю.Г. Гавриленка і В.М. Нікольского Варнавский В.В. Кооперация Донбасса в годы «военного коммунизма» и нэпа /

В.В. Варнавский, Ю.Н. Гавриленко, В.Н. Никольский. - Донецк : ЕАИ - пресс, 1996. - 103 с. окреслена участь споживчої кооперації у заготівлях хліба, інших продуктів харчування для голодуючих і безробітних Донеччини в роки воєнного комунізму та непу. Монографія В.П. Пака і Ф.І. Ленченка «Нариси історії споживчої кооперації Київщини» Пак В.П., Ленченко Ф.І. Нариси історії споживчої кооперації Київщини / За ред. Ленченка Ф.І. - К. : Ірірдіум, 2002. - 200 с. містить окремі згадки про відродження заготівельної галузі споживчої кооперації у 20-і рр. ХХ ст. Певні дані про значення кооперативних заготівель хліба та інших продуктів харчування для членів робітничої кооперації в роки непу містяться в монографії В.В. Гольця, в якій зроблена спроба висвітлити історичний досвід кооперативного руху Лівобережної України в 1920-і рр. Голець В.В. Кооперація і неп (20-ті роки ХХ ст.) / Голець В.В. - Чернігів : Просвіта, 2006. - 244 с. . Цікавим видається той факт, що заготівлі автор пов'язав не лише із налагодженням продуктового забезпечення робітничо-міських членів кооперації, але і з відродженням кооперативної промисловості та необхідністю її забезпечення сировиною. Заслуговуює на увагу проведений автором порівняльний аналіз обсягів і особливостей заготівель споживчих товариств Чернігівщини, Полтавщини та Харківщини. Регіональні особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації Полтавщини в умовах непу стали предметом дослідження

М.В. Алімана Аліман М.В. Кооперація Полтавщини в умовах впровадження нової економічної політики (20-ті роки ХХ ст.). Історико-економічний нарис / М.В. Аліман // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. - 2005. - 19 серпня. - С. 1-24.. Автор акцентував на тому, що кооператорам доводилося, крім власних заготівель, здійснювати контрольовані владою державні заготівлі, до того на шкоду своїм пайовикам.

Роль і місце споживчої кооперації в продовольчому забезпеченні населення України в 1928-1934 рр. розкрита в студії В.П. Рекрута Рекрут В.П. Роль та місце споживчої кооперації в продовольчому забезпеченні населення України в 1928-1934 роках / В.П. Рекрут // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - К., 2010. - Випуск 42. - С. 55-64. . Учений підкреслив, що взимку та навесні 1928 р. для запобігання виступів одеських докерів, з допомогою яких відвантажували мільйони пудів продовольчого зерна на експорт, влада запровадила в Одесі нормоване забезпечення хліба за картками. Наступними містами, як зазначає автор, стали Маріуполь і Херсон, з портів яких також проводилися значні експортні операції хлібних ресурсів. Спираючись на архівні документи, В.П. Рекрут указував на залучення заготівельної галузі споживчої кооперації до продовольчого забезпечення населення за класовим принципом, запровадженим у 1928 р. Тобто йдеться про продовольче забезпечення за принципом пайовик і непайовик. Відтак результатом кооперативних заготівель стало централізоване постачання, тобто члени споживчих товариств мали переважне право на отримання нормованих продуктів харчування. Автор зауважив, що якщо впродовж 1928-1930 рр. споживча кооперація була наділена правом формування списків і так званих забірних книжок на отримання продуктів за картковою системою, то з 1931 р. такого права її позбавили. Цілком погоджуємося з тезою дослідника, коли він стверджував, що наприкінці 1920-х рр. «з метою поспішного «латання» значних дірок у продовольчих фондах, вирішили покласти на споживчу кооперацію - найбільшу і глибоко структуровану економічну систему, величезні завдання». Як випливає зі студії В.П. Рекрута, в останні роки непу більшовики покладали на заготівельну галузь споживчої кооперації непомірні державні завдання для усунення продовольчих труднощів.

Серед праць, у яких окреслене питання залучення споживчої кооперації УСРР до заготівель зерна в 1920-і рр., слід назвати доробок В.В. Подоляна і В.П. РекрутаПодолян В.В. Особливості діяльності споживчої кооперації Вінничини в умовах голодомору 30-х років ХХ століття / В.В. Подолян, В.П. Рекрут. - Вінниця : ПП Балюк, 2008. - 420 с., а також студію В.І. Петренка Петренко В.І. Більшовицька влада та українське селянство у 20-30-х рр. ХХ ст. : причини, технології, наслідки Голодомору-геноциду (за матеріалами Поділля) /

В.І. Петренко. - Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2008. - 320 с.. Особливістю цих розвідок є те, що вони побудовані на залученні значної кількості архівних матеріалів. Автори відтворили процес одержавлення кооперації на прикладі Поділля, тим самим зробивши певний внесок в історіографію регіональних особливостей кооперативного руху. За твердженням дослідників, більшовики свідомо залучали кооперативні установи «до виконання антигуманних планів хлібозаготівель». При цьому В.В. Подолян і В.П. Рекрут акцентували на тому, що з кінця 1920-х рр. кооперація «змушена була виконувати невластиві їй функції провідника економічної політики більшовиків», у результаті чого на початку 1930-х рр. вона «стала дієвим виконавчим механізмом системи економічних репресій і терору». Цілком поділяємо їх висновок щодо того, що в останні роки непу споживча кооперація стала заручницею тодішньої хлібозаготівельної політики, яка призвела до примусового втягування її у «трагічний для українського селянства апокаліпсис 1929-1933 рр.». Науковці підкреслили, що кооперативні установи в директивному порядку були залучені «до виконання антигуманних планів хлібозаготівель, які набули особливої актуальності зі згортанням ринкових засад функціонування хлібного ринку та з уведенням нормованого забезпечення населення хлібом й іншими продуктами харчування». Погоджуємося з тим, що відносини держави і кооперації у заготівлях хліба, який тоді був важливим стратегічним товаром на світовому ринку, потребують подальшого неупередженого висвітлення.

Спробою висвітлити участь селян у кооперативних заготівлях зерна в 1920-і рр. є стаття В.В. Олянич Олянич В. Участь селян в кооперативних заготівлях в УСРР у 20-х рр.. ХХ ст. /

В. Олянич | Актуальні проблеми історії України, Росії та країн Європи (1917- початок ХХ ст.). - Режим доступу до журн. : http : www.nbuv.gov.ua / portal.. Авторка пов'язала обсяги кооперативних хлібозаготівель із загальним станом селянських господарств, звернула увагу на наявність на хлібозаготівельному ринку ряду заготівельних структур. Хоча назва статті передбачає висвітлення участі в заготівлях хліба різних кооперативних центрів, проте виклад матеріалу переважно охопив діяльність «Сільського Господаря», тобто сільськогосподарської кооперації. Не заперечуємо висновку, коли дослідниця зазначила, що впродовж трьох хлібозаготівельних років (1921-1923), хоч і малосприятливих для заготівель, українська кооперація поступово завойовувала хлібний ринок. Погоджуємося з тезою про те, що селянин був поставлений перед вибором: або продати хліб приватнику, щоб збути швидше без бюрократичних перепон, або реалізувати його через кооперацію, яка надавала йому пільги в отриманні промислових товарів та придбанні техніки. Разом з тим, на нашу думку, потребує уточнення теза з приводу того, що кооперація, яка заготовляла хліб для державних структур, отримувала за це комісійні з кожного пуда. Зі статті не зрозуміло, зазначена комісійна практика кооперативних хлібозаготівель існувала впродовж усіх років непу чи на певних його етапах. Водночас дослідниця обійшла питання про наявність чи відсутність конкуренції за селянські лишки між сільськогосподарською та споживчою кооперацією.

Серед учених, які розглядали досвід хлібозаготівель державних заготівельних структур та певною мірою кооперації в останні роки непу, слід згадати статтю Н.І. Земзюліної і В.С. Корновенка Земзюліна Н.І. Державна хлібозаготівельна кампанія в Україні 1926/27-1928/1929 господарських років / Н.І. Земзюліна, С.В. Корновенко // Український селянин. - 2002. - № 6. - С.114-116., де акцентовано на посиленні планових засад та централізації з боку існуючої влади. Однак у статті мовиться не про суцільний досвід непу, а про його останні роки, відтак хлібозаготівельна практика висвітлена на фоні визрівання продовольчих проблем кінця 1920-х рр. До того ж автори передусім розглядали роботу державних хлібозаготівельних структур, звертаючись до споживчої кооперації побічно. Крім того, автори не ставили за мету виявити відмінності хлібозаготівельної діяльності державних структур та кооперації.

В останні роки активізувалися історичні дослідження, в яких аналізуються кроки вітчизняних кооператорів щодо посилення позицій у міжнародному кооперативному русі. Плідно працює у цьому напрямі М.А. Журба Журба М.А. Селянська кооперація радянської України і Міжнародний кооперативний альянс (20-ті рр. ХХ ст.) / М.А. Журба // Український історичний журнал. - 2001. - № 2. - С. 61-74; Журба М.А. Міжнародні зв'язки споживчої кооперації України в 1922-1927 роках [Електронний ресурс] / М.А. Журба // Історія науки і біографістика. - 2006. - № 1. - С. 3. - Режим доступу до журн. : http:nbuv.gov.ua.. Позитивом у його доробку виступає те, що автор вибудовує свої висновки, посилаючись переважно на раніше не відомі в наукових колах архівні документи. Заслуговують на увагу уведені вченим до наукового обігу нові матеріали, які стосуються виходу української кооперації на європейський ринок у 20-і рр. ХХ ст., визнання її Міжнародним Кооперативним Альянсом. Не викликає заперечення висновок про втручання більшовиків у експортно-заготівельну діяльність кооператорів, яка обмежувала як ініціативу їх самих, так і здавачів сільгосппродукції. Однак, як нам видається, попри вказану назву розвідок, учений більшою мірою висвітлив досвід міжнародної та експорто-збутової діяльності не споживчої, а сільськогосподарської кооперації УСРР.

Значення міжнародних контактів вітчизняних кооператорів та їх використання радянською владою для посилення позицій у експортній діяльності країни впродовж 20-х рр. ХХ ст. намагався розкрити О. Крамар Крамар О. Міжнародні зв'язки української кооперації в умовах становлення тоталітарного режиму (20-ті роки ХХ століття) / О. Крамар // Українознавство. - 2008. -

№ 4. - С. 161-164.. Для цього ним залучено ряд нових, раніше не відомих архівних документів. Не викликає заперечення висновок, що через політичні мотиви кооперація під час закордонних операцій зі збуту сільгосппродукції нерідко зазнавала значних економічних збитків від власної держави.

Досвід м'ясо-молочного експорту кооперативних організацій УСРР на завершальній стадії непу вивчав Ю.Г. Раку Раку Ю.Г. Українська сільськогосподарська кооперація в м'ясо-молочному експорті України в роки непу / Ю.Г. Раку // Український селянин. - 2008. - № 11. - С. 262-265.. На нашу думку, у зазначеній розвідці автор необґрунтовано відніс Полтавське пайове м'ясовиробниче товариство «Бекон», яке успішно здійснювало як м'ясозаготівлі беконних свиней, так і експортно-збутові операції в Англії, до сільськогосподарської кооперації. Насправді ж, як підтверджують архівні документи, засновниками цього товариства на паритетних засадах були Полтавська райспоживспілка, Держторг УСРР та одна з голландських м'ясопереробних фірм.

Специфіку діяльності спеціалізованого Всеукраїнського кооперативного товариства «Кооптах» (об'єднувало товариства споживчої і сільськогосподарської кооперації України), створеного у 1924 р. з метою заготівлі і збуту яєць та м'яса птиці на європейських ринках, розглянуто у статті І.М. Романюка і Б.І. Романюка Романюк І.М. Господарська діяльність спеціалізованого Всеукраїнського кооперативного товариства «Кооптах» у середині 20-х рр. ХХ ст. / І.М. Романюк,

Б.І. Романюк // Український селянин. - 2010. - № 12. - С. 228-230.. Авторам удалося розкрити потенційні можливості «Кооптаха» й переконливо показати його внесок у продовольче забезпечення населення, зростання темпів птахівництва на селі, збільшення експорту яєць. Крім цього, дослідники вказали на ряд причин обмеження діяльності товариства державними регулюючими органами. На їх думку, основна причина усунення з експортного ринку «Кооптаху» в останні роки непу полягала у конкуренції між кооперативними центрами та державою за монополію на м'ясозаготівельному ринку.

Спроба узагальнення досвіду налагодження міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків споживчої кооперації УСРР у 1920-і рр. здійснена у розвідці М.В. Алімана та Т.В. Оніпко Аліман М. Міжнародні зв'язки та зовнішньоекономічна діяльність споживчої кооперації України в 1920-ті роки / М. Аліман, Т. Оніпко // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. ДВ-вкладка. - 2011. - 9 вересня. - С. 1-8; 16 вересня. - С. 1-8.. Посилаючись на раніше не відомі архівні документи та праці російських і українських кооператорів-емігрантів, автори проаналізували досягнення та складноші відновлення вітчизнянми кооператорами експортно-збутових операцій до Європи впродовж 1920-х рр. Дослідники дійшли висновку: якщо на початку непу ускладенням для розгортання споживчою кооперацією експортно-заготівельної діяльності був голод 1921-1922 рр. та викликана ним продовольча криза, то з середини 1920-х рр. більшовики свідомо намагалися втручатись у закордонні операції кооператорів для встановлення державної монополії зовнішньої торгівлі. Наприкінці непу, зазначають автори, державний тиск на експортні операції споживчої кооперації ще більше посилився, бо збут за кордоном сільгоспсировини став основним джерелом отримання валютних надходжень, які призначались для закупівлі владою промислового устаткування.

Упродовж останніх двох десятиріч у вітчизняних науковців з'явилася можливість глибше ознайомитися з дослідженнями української діаспори, які стосуються непівського періоду. Серед інших цікавою видається монографія Б. Кравченка Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ століття. /

Б. Кравченко. - К., 423 с., який цілком справедливо вказав на глибокий антагонізм між більшовиками та селом у 20-і рр. ХХ ст. На його думку, «неп не відновив миру в українському селі» Там само. - С. 90.. Погоджуємося з дослідником, коли він наголошує на тому, що селянство, здаючи хліб кооперації, продовжувало годувати Червону армію та міста. Однак вважаємо необґрунтованою тезу, що вже на початку непу при відродженні ринкових засад сільські кооперативи являли собою «бліді копії самих себе під контролем комнезамів» Там само. - С. 92.

Загальна картина забезпечення населення СРСР, зокрема промислових районів УСРР, продовольчими товарами впродовж другої половини 1920-х рр. представлена в монографії російської дослідниці О. Осокіної Осокина Е. За фасадом «сталинского изобилия» : Распределение и рынок в стабжении населения в годы индустриализации. 1927-1941 / Е. Осокина. - М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 1999. - 271 с.. Авторка зробила спробу розкрити причини загострення продовольчих труднощів у країні з осені 1927 р. та висвітлити проблеми, пов'язані із хлібозаготівлями. Вона акцентувала на тому, що у період непу харчування населення СРСР з огляду на активізацію заготівель кооперативними та державними структурами поступово поліпшувалося. На думку авторки, вищою точкою зростання рівня продовольчого забезпечення споживачів став 1926 р. Там само. - С. 37.. Прикметно, що О. Осокіна не відкидала значення приватних заготівель для забезпечення міського населення Там само. - С. 38.. Не заперечуючи загалом тези про роль приватного сектора у поставках продовольства для населення, вважаємо, що дослідниця дещо спрощено підійшла до з'ясування ролі споживчої кооперації у заготівлях продуктів харчування у роки непу. Ряд положень монографії видається дискусійним. Так, авторка зазначає, що у більшовицького керівництва країни не було плану «зруйнування ринку». Не можемо погодитися з дослідницею і тоді, коли вона заявляє, що Й.В. Сталін звернув увагу на продовольчу кризу лише в 1930 р., коли нестача продовольства позначилася на промисловому виробництві Там само. - С. 43.. На нашу думку, потребує глибшого з'ясування питання, звідки з'явилася ініціатива запровадження карткової системи в 1928 р. О. Осокіна наполягала на тому, що відновлення карткової системи розпочали місцеві органи влади. Водночас погоджуємося з тезою, що наприкінці 1920-х рр. у заготівельній справі посилилась бюрократизація, оскільки кооперація згідно з державними завданнями заготовляла у селян масло, м'ясо, яйця та інші продукти, потім здавала їх до органів Наркомторгу з тим, щоб далі Наркомторг повернув усе це споживчій кооперації для продажу населенню Осокина Е. За фасадом «сталинского изобилия» : Распределение и рынок в стабжении населения в годы индустриализации. 1927-1941 / Е. Осокина. - М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 1999. - С. 44..

Серед російських дослідників, праці яких вийшли впродовж 1990-х-першого десятиріччя ХХІ ст., розгорнулася дискусія щодо місця кооперації в умовах непу, так званого «ленінського кооперативного плану» та наявності у кооперації невикористаних потенційних можливостей господарювання в 1920-і рр. Серед інших виокремимо ґрунтовні дослідження Л.Є. Файна,

В.В. Кабанова, Кім Чан Чжина, О.О. Ніколаєва та І.Я. Фроянова, де більшою чи меншою мірою мовиться про значення кооперативних заготівель в умовах непу. Зазначимо, що їх бачення місця і ролі як кооперації у системі непу загалом, так і кооперативних заготівель зокрема у ряді праць збігається, а в окремих положеннях і висновках розходиться.

Зупинимось на позиції відомого дослідника кооперативного руху Л.Є.Файна Файн Л.Е. Российская кооперация : историко-теоретический очерк 1861-1930 /

Л.Е. Файн. - Иваново : Изд-во Ивановского государственного университета, 2002. - 588 с. (наукова школа з проблем теорії та історії кооперації, м. Іваново), який вважав, що одним з індикативних напрямів, котрий дозволяє простежити еволюцію співвідношення ринку і кооперації впродовж 20-х рр. ХХ ст., є участь останньої в державних заготівельних операціях продуктів сільського господарства, передусім зернових. Учений констатував, що ці операції спочатку стимулювали розгортання ринкової діяльності кооперативів, а потім вони ж призвели до краху як кооперації, так і аграрного ринку загалом. Для сучасного дослідника заготівельного досвіду споживчої кооперації у роки непу цікавим у монографії Л.Є. Файна є екскурс в еволюцію кооперативних заготівель. Учений акцентував на тому, що ініціатива в розгортанні хлібозаготівельної діяльності належала кооперативним організаціям, які справедливо вбачали в цих операціях важливий напрям реалізації своїх основних функцій щодо збуту продукції селянського виробництва. Автор підкреслив, що саме Центроспілка СРСР у 1923 р. виступила ініціатором організації хлібозаготівель на комерційних засадах.

Поряд зі споживчою кооперацією до державних завдань щодо хлібозаготівель почала залучатися і сільськогосподарська кооперація, особливо після заміни з 1924 р. натурального податку грошовим. За Л.Є. Файном, питома вага кооперативних заготівель хліба з року в рік зростала. На підтвердження цієї тези він наводив такі дані: в 1925/26 господарському році споживчою та сільськогосподарською кооперацією СРСР було заготовлено 23,1%, а в 1927/28 господарському році - 54,1% усього хліба в країні Файн Л.Е. Российская кооперация: историко-теоретический очерк 1861- 1930…-

С. 496.. Цими даними Л.Є. Файн вступив у полеміку з В.В. Кабановим, який заперечував наявність потенційних можливостей кооперації в роки непу.

Прикметно, що вчений у підсумку зауважив: «Разом з тим заготівлі все більше втрачали кооперативний характер, а потім поступово зосереджувались у руках держорганів», тобто у цьому разі йдеться про те, що хлібозаготівельна діяльність кооперації швидкими темпами централізувалася в руслі планового керівництва. Л.Є. Файн звернув увагу на те, що вказаний процес означав відхід від кооперативних засад у проведенні заготівель. Із середини 1928 р., підкреслено в монографії, простежувалося урізання заготівельних завдань кооперації і штучне завантаження державних заготівельних структур понад їх реальні можливості. Відповідно відбувалося закриття кооперативних заготівельних зсипних пунктів і насильницьке закріплення їх за іншими заготівельниками зерна. Посилаючись на наведенні тези Л.Є. Файна, можемо констатувати, що протягом 1920-х рр. хлібозаготівлі були рентабельною і навіть прибутковою справою, чим і пояснюється прагнення більшовиків домогтися державної монополії в цій справі.

У монографії Л.Є. Файна привертає увагу аналіз цінової політики держави під час заготівель збіжжя. Так, у 1924-1925 рр. кооперація закупляла зерно у селян за договірними цінами, а здавала його державі за так званими лімітними або граничними цінами, тобто з фіксацією верхньої межі, незалежно від ціни закупівлі у селян. Різницю кооперація була змушена покривати за свій рахунок, своїми обіговими коштами. З кінця 1925 р. почали діяти так звані конвенційні ціни, які визначались угодою (конвенцією), але на основі директивних цін союзного Наркомату торгівлі, і які допускали відхилення від них на 5-10% залежно від місцевих умов. Л.Є. Файн підкреслив, що у 1927 р. усілякі «лімітні» та «конвенційні» ціни були відкинуті державою, натомість почали діяти тільки тверді директивні ціни Там само. - С. 497.. Щоправда, останні щоквартально державою підвищувались, однак усе більше відставали від реальних ринкових цін. На цій підставі дослідником зроблено висновок про те, що заготівлі хліба в 1928-1929 рр. уже не були ринковою операцією.

Л.Є. Файн акцентував на тому, що остання спроба спонукати селян здавати хліб не насильницькими, а економічними методами була зроблена Центроспілкою СРСР у другому кварталі 1927/28 господарського року, тобто з 1 січня по 31 березня 1928 р. Тоді була проведена «товарна інтервенція» у хлібозаготівельні райони. Планувалося завезти в ці райони велику кількість потрібних селянам дефіцитних товарів з тим, щоб це підштовхнуло селян продавати зерно державі або в кооперативи. Однак джерела фінансування для «інтервенції» були надто слабкі, кооператори не віднаходили необхідних коштів для придбання значної кількості товарів. Тому, підсумувував Л.Є. Файн, не вийшло не тільки «інтервенції», але і нормального товарозабезпечення, а відтак і добровільної здачі хліба за директивними цінами.

Важливим для розуміння ситуації на хлібозаготівельному ринку в 1927-1928 рр. є те, що розрив між директивними цінами і цінами на ринку, як підкреслив учений, з кожним місяцем швидко наростав, досягаючи в окремі квартали 50-60% Файн Л.Е. Российская кооперация: историко-теоретический очерк 1861- 1930…-

С. 498.. У таких умовах вилучити хліб у селян можна було тільки шляхом залякування, а не кооперативними методами, що робило важливу функцію кооперації - збут селянської продукції - «зайвою ланкою» у державній політиці заготівель. Л.Є. Файн не приховував того, що з середини 1928 р. відкрито був проголошений курс на припинення кооперативних хлібозаготівельних операцій, цю дію він пов'язував із загальним курсом на згортання товарно-грошових відносин. Водночас створений раніше паралельно з кооперативною збутовою системою державний орган - Хлібопродукт (надалі Союзхліб) почав зосереджувати у своїх руках усю справу заготівлі і розподілу зернових продуктів, поступово витісняючи з ринку кооперацію.

Л.Є. Файн навів ряд пояснень такого рішення більшовиків. Тоді серед керівництва країни переважала точка зору, що причини труднощів у вирішенні хлібозаготівельної проблеми полягають у множинності заготівельних структур, особливо, в наявності на ринку споживчої і сільськогосподарської кооперацій, які з метою конкуренції із державними заготовельниками і між собою розгорнули надто глибинну заготівельну мережу. Відтак «провина» кооперації, на думку тодішньої влади, зводилася до того, що вона прагнула працювати за законами ринку: налагодила широку заготівельну мережу, спричинила конкуренцію, заважала нав'язуванню селянам директивних цін. Не випадково як резюме Л.Є. Файн використав витяги з документів Російського державного архіву економіки (РДАЕ). Зокрема, в одному з них ідеться про те, що влада вирішила відмовитися від паралельної роботи на хлібному ринку державних і кооперативних заготовачів, тим самим прагнучи досягти «уніфікації хліботорговельного апарату» і фактичної монополізації на хлібному ринку державою Там само. - С. 499.. Тобто влада планувала перетворити Хлібопродукт на єдиного державного хлібозаготовача, а споживчу кооперацію усунути від заготівель зерна, залишивши за нею лише функцію реалізації хлібопродуктів серед населення.

Улітку і восени 1929 р. була ухвалена низка союзних партійних і урядових рішень, які фактично узаконили усунення споживчої кооперації з ринку хлібозаготівель. До того ж у споживчої кооперації забрали складські приміщення для зберігання зерна з тим, щоб передати їх Союзхлібу. Водночас Наркомторг СРСР аналогічно вчинив і з кооперативними млинами. Звернення Центроспілки зі скаргою до Наркомату торгівлі і Раднаркому СРСР залишилось без відповіді Файн Л.Е. Российская кооперация: историко-теоретический очерк 1861- 1930…-

С. 500.. Загалом погоджуючись із точкою зору Л.Є. Файна щодо насильницького зруйнування кооперації в 1929 р., інший російський дослідник О.О. Ніколаєв зазначив, що більш точно ситуацію кінця 20-х рр. ХХ ст. відображає формула: руйнували остаточно те, що вже було надламане Николаев А.А. Кооперативное движение в России 10-20-х годов ХХ ст. : современная историческая ситуация / А.А. Николаев. - Режим доступу: http:www.philosophy.nsc.ru/.../07_nikola.htm.. Як нам видається, у цьому разі О.О. Ніколаєв більш схильний до позиції В.В. Кабанова, який запевняв, що глибока криза кооперативної системи наприкінці 1920-х рр. була обумовлена антагоністичими протиріччями з радянською державою Кабанов В.В. Крестьянская община и кооперация в России ХХ века / В.В. Кабанов. - М.: Институт российской истории РАН, 1997. - 139..

Ще одна проблема, яка пов'язана із практикою кооперативних заготівель у 1920-і рр., привертає увагу в монографії Л.Є. Файна. Мовиться про контрактацію. Учений вважав, що контрактація, яка широко застосовувалась під час заготівель у 1927-1928 рр., призвела до фундаментальної руйнації засад кооперативної діяльності, особливо в заготівельній діяльності кооперації та державних заготівельних організацій. Загалом автор не відкидав того факту, що контрактація як форма економічного зв'язку між виробником і споживачем продукції, коли останній на суто добровільних, договірних засадах обумовлює закупівлю у першого певної кількості продукції і надання йому пріоритетної допомоги в її виготовленні (аванси, засоби виробництва тощо), цілком закономірна Файн Л.Е. Российская кооперация: историко-теоретический очерк 1861- 1930… -

С. 508.. У середині 1920-х рр. контрактація практикувалась між державою і селянами та їх кооперативними об'єднаннями щодо продукції, яка не може вживатися без переробки поза селянським господарством. Це були головним чином цукровий буряк, бавовна, льон. Допоки дотримувалися умови контракту, які задовольняли обидві сторони, контрактація приносила певну користь Там само., - вважав учений, хоча при цьому вживав модальне слово «напевно».

Однак наприкінці 1920-х рр. контрактації намагалися надати глобальний характер і ввести в планово-директвине русло. У періодичних виданнях того часу були широко розрекламовані переваги контрактації, які впродовж 1928-весни 1929 рр. охопили від 40 до 50% зернових. Селян намагались переконати у перевагах так званої «радянської контрактації» над капіталістичною, бо остання вважалася «комерційною справою», яка приносила користь лише капіталістам. Селян залучали до контрактації, зауважив Л.Є. Файн, видаючи їм аванси, насіння, добрива, а також гарантуючи закупівлю продукції за договірними цінами. Дослідник зробив висновок: коли контрактація із суто технічних культур і окремих груп селян поширилася на всі основні сільськогосподарські культури і почала директивним шляхом нав'язуватися селу, вона перетворилась на страшну авантюру Файн Л.Е. Российская кооперация: историко-теоретический очерк 1861- 1930… -

С. 510.. Ми вважаємо цей висновок таким, що спонукає до дискусії.

Крім цього, не можемо цілком погодитись із авторовою тезою про те, що контрактація охопила практично всі селянські господарства. Підтверджень цього вчений не навів. Посилаючись на монографію Л.Є. Файна, можна зробити висновок, що своїми діями та класовим підходом до справи більшовики знівелювали ідею контрактації, зокрема тим, що видавали аванси передусім маломіцним селянським господарствам і залишали на другому плані дієздатні господарства заможних селян, які могли давати значно більше продукції. У результаті заможніші мешканці села почали втрачати стимул до контрактації. Л.Є. Файн слушно зауважив, що у випадку недопоставки згідно з договором контрактації державними контролюючими органами вживались жорсткі заходи впливу, включаючи конфіскацію урожаю і майна селян, карного переслідування з висуванням їм іноді і політичних звинувачень.

Висновок Л.Є. Файна щодо контрактації як форми заготівель у роки непу нами поділяється лише певною мірою. Автор свідчив, що єдиним реальним наслідком контрактації було катастрофічне зруйнування селянського ринку, яке призвело до зруйнування економічних засад функціонування кооперації Там само. - С. 508.. Що стосується ролі контрактації в підготовці і проведенні колективізації, то вона, на думку автора, полягає в тому, що ця система заготівель створила механізм вилучення лишків продукції на селі. Учений вказав, що поняття «лишки» в останні роки непу було ще більш жорстким та несправедливим, ніж під час продрозкладки. У міру проведення суцільної колективізації контрактація поширювалася на всі колгоспи і на всю їх товарну продукцію. Контрактаційна кампанія 1928-1929 рр., зауважив Л.Є. Файн, стала ніби завершальним акордом непівського «експерименту», призвела до повної руйнації споживчого ринку. Проте нам видається, що досвід контрактації як форми заготівель на основі договору безпосередньо між виробником і споживачем потребує глибшого і неупередженого з'ясування з огляду на нинішню проблему збуту селянами вирощеної сільгосппродукції за економічно обґрунтованими цінами без зайвих посередників та через зростаючу проблему забезпечення населення якісними, екологічно чистими продуктами.

Проаналізуємо точку зору В.В. Кабанова Кабанов В.В. Крестьянская община и кооперация в России ХХ века / В.В. Кабанов. - М.: Институт российской истории РАН, 1997. - 155 с., яка у ряді питань суттєво відрізняється від бачення інших російських дослідників кооперації. Потрібно зазначити, що вчений був одним з активних учасників дискусії серед дослідників аграрної історії та кооперації щодо співвідношення двох досить специфічних рівнів кооперативного руху, пов'язаних з поняттями «община-артіль» і «кооперація». У радянській історіографії переважало акцентування на рівності ознак общини і кооперації. З огляду на це О.О. Ніколаєв указує на істотний внесок В.В. Кабанова у розробку сучасної кооперативної думки, оскільки останній переконливо довів, що рівність між общиною і кооперацією мала суто зовнішній, символічний характер. О.О. Ніколаєв солідаризувався з ученим у тому, що кооперація виводила селян за межі сільського життя на основі особистої, добровільної ініціативи, а, відповідно, і особистої, а не колективної відповідальності, поєднуючи економічні інтереси міського і сільського населення. Відтак кооперація підводила до єдиного алгоритму життя села і життя умовно ворожого міста.

Як уже зазначалось, учений не погодився з Л.Є. Файном, що кооперація в роки непу мала потенційні можливості, які з огляду на її одержавлення не були використані сповна. Серед інших положень В.В. Кабанова зупинимось на заготівельній діяльності кооперативних організацій. Автор виходив з того, що кооперація потрібна була більшовикам як канал для проведення аграрної політики, вона отримувала державну підтримку, остільки слугувала проведенню політики партії на селі. Учений підкреслював, що кооперація трималася за рахунок фінансової підтримки держави, штучно створеної ситуації, коли селянин необхідні товари міг придбати тільки в кооперативах і тільки через них збував вирощену продукцію. Звідси авторів висновок, що потенційних можливостей розвитку у кооперації за часів радянської влади ніколи не було. В.В. Кабанов критично ставився до тих дослідників, у тому числі Л.Є. Файна, які не відкидали можливості поєднання ленінської ідеї непу з ідеєю кооперації. Він вважав такий підхід соціальною утопією.

Більш критично вчений налаштований тоді, коли йдеться про контрактацію. Не випадково один із параграфів указаної монографії має назву «Контрактація - перший досвід масового закабалення громади за допомогою кооперації» Кабанов В.В. Крестьянская община и кооперация в России ХХ века… - С. 125-131.. Зокрема, у ньому зазначається, що контрактація продукції сільського господарства виникла як одна з форм заготівлі сировини для промисловості. В.В. Кабанов зауважив, що в 1920-і рр. контрактаційний договір укладався державою через посередництво кооперації із селянськими господарствами. Цей договір мав гарантувати заготовачам надходження певного обсягу сільгосппродукції в певні терміни. Контрактуючі організації зобов'язувались виплатити за здану їм продукцію наперед встановлену ціну незалежно від ринкових коливань. У 1926/27 господарському році контрактаційні договори були поширені на цукровий буряк, бавовну, льон, тютюн, соняшник і меншою мірою - на зерно. За даними В.В. Кабанова, це складало близько 5% селянських посівів Там само. - С. 126.. Автор зазначив, що спочатку контрактаційні договори укладались з окремими господарствами. Проте держава і кооперативи були зацікавлені в охопленні контрактацією якомога більшого числа селянських господарств. Однак далі дослідник переймався поясненням переваг контрактації власне для держави. Чіткої відповіді на питання - чи був позитив від контрактації для селян і споживчих товариств - учений не дав.

Цілком справедливо автор підкреслив, що контрактація зерна почала широко застосовуватися в 1928-1929 рр. Не виникає заперечень, свідчення В.В. Кабанова про те, що практика розподілу авансів під контрактацію за трьома категоріями - бідняк, середняк, заможний - тоді себе не виправдала. Однак вважаємо дискусійною тезу, що за допомогою кооперації, яка практикувала контрактацію, «держава одягала на селян хомут» Кабанов В.В. Крестьянская община и кооперация в России ХХ века… - С. 127.. На нашу думку, автор свідомо уникав з'ясування питання, чи був у практиці контрактації досвід, вартий уваги. В одному місці В.В. Кабанов зауважив, що кооперація заготовляла зерно на свій розсуд, а в іншому підкреслив, що кооперація, здійснюючи контрактацію, втратила свою природну гнучкість під тягарем єдиних інструкцій і єдиної цінової політики держави.

Спонукає до дискусії авторова теза, що контрактація швидко перетворилась на «всепожираючого звіра» Там само.. Вважаємо, що це твердження не узгоджується з таким положенням ученого: «Державна політика свідомої інтервенції кооперативоподібних ідей на село з другої половини 20-х років призвела дійсно до потужного поширення контрактації»Там само. . На нашу думку, ці заяви більшою мірою є декларативними, а досвід контрактації між селянами і кооперацією В.В. Кабановим всебічно не проаналізований. Як нам видається, дослідникові бракує об'єктивного погляду на контрактацію на певних етапах непу, зокрема у середині 1920-х рр. Напевно, слід більш аргументовано підходити до заяв про те, що головним знаряддям закабалення селян була кооперація та методи контрактації, застосовувані нею. Відтак на підставі проаналізованих досліджень Л.Є. Файна та В.В. Кабанова можна констатувати, що проблема контрактаціі в роки непу та використання кооперацією цієї практики в заготівельній діяльності донині є дискусійною і потребує глибокого неупередженого висвітлення.

Один із розділів монографії російського вченого-політолога Кім Чан Чжина Ким Чан Чжин. Государственная власть и кооперативное движение в России-СССР (1905-1930) / Ким Чан Чжин/ - М. : Рос. акад. наук, Ин-т рос. истории, 1996.- 250 с. - Режим доступу : http:www. fedy-diary.ru/?page_id=5947. присвячений аналізу кооперативної політики радянської влада в 1920-і рр. Нашу увагу привернули кілька його положень. Автор наголосив на тому, що, з одного боку, більшовики сприяли розвитку кооперативного руху, а з другого - обмежували його. Відтак учений вказав на двоякий характер результатів радянської кооперативної політики. Він не відкидав факту, що кооперація у роки непу мала великі потенційні можливості, і в цьому його точка зору не збігається з позицією В.В. Кабанова. Кім Чан Чжин підкреслив, що до середини 1920-х рр. практично всі види кооперації були значним фактором у житті села. Щодо заготівельної діяльності кооперативних організацій у монографії є вказівка на те, що, на думку керівництва країни, кооперація в першу чергу мала допомогти державній промисловості, організувавши систематичне надходження сировини, а в другу - забезпечити продуктами промисловості населення.

Як указав автор, саме в кооперації влада вбачала засіб для подолання ринку і непу «з усіма його потворністю і небезпеками». На думку вченого, більшовики розглядали кооперацію в класовому ракурсі як безпосередню арену зіткнення протилежних сил епохи, тобто боротьби між соціалізмом і капіталізмом. Привертає увагу точка зору вченого на процес накопичення в кооперації. Він указав, що Л.Д. Троцький у 1923 р., лише на початку процесу пожвавлення кооперації, запевняв, що вона має стати джерелом соціалістичного накопичення. Безперечно, кошти для соціалістичного накопичення більшовики планували отримати за рахунок заготівель на селі. Особливо проблема соціалістичного накопичення, підкреслив автор, актуалізувалася з початком індустріалізації. Більшовики мали на меті вилучити додаткові кошти з кооперації, оскільки вважали, що не можна допустити таку «розкіш», як власні накопичення кооперації. Тому саме з 1926 р., на думку Кім Чан Чжина, виявилися негативні результати державної політики щодо селян. Зокрема, рішення про одностороннє зниження цін на сільськогосподарські продукти в 1926 р. зашкодило промисловості, яка залежала від поставок сільськогосподарської сировини.

Автор вважав, що вжиті навесні 1928 р. надзвичайні заходи були діаметрально протилежні як економічним законам, так і інтересам населення. Хоча обсяги заготівель після конфіскації селянських запасів зросли, проте наслідком примусових заходів стала криза продовольчого забезпечення. Кім Чан Чжин підкреслив, що держава була не здатна організувати харчування населення, оскільки вона ліквідувала місцеві ринки. З викладу матеріалу монографії можна зробити висновок, що з кінця 1927 р. розв'язання проблеми продовольчого забезпечення населення радянська влада більшою мірою переклала на кооперативні організації.

Нашу увагу привернув запропонований О.О. Ніколаєвим аналіз сучасного стану історіграфії коперативного руху в Росії впродовж 1910-1920-х рр., який базується на нових методологічних підходах до висвітлення історичного минулого Николаев А.А. Кооперативное движение в России 10-20-х годов ХХ ст. : современная историческая ситуация / А.А. Николаев. - Режим доступу : http:www.philosophy.nsc.ru/.../07_nikola.htm.. Автор зробив спробу виявити місце кооперації в соціально-економічному житті країни в перші десятиріччя ХХ ст. як модернізаційної, так і соцільної методологічних наукових позицій. Звідси його теза про те, що кооперація виступила механізмом подолання формаційного розриву між великою індустрією, що формувалася, та селянським господарством. Заслуговує на увагу авторове твердження про те, що у споживчій кооперації для їх членів виник достатньо високий, персоніфікований економічний і соціальний ефект.

Аналізуючи історіографію кооперативної проблематики 1990-х рр., О.О. Ніколаєв зауважив, що серед досліджень цього періоду можна виділити окрему аграрно-кооперативну лінію, представники якої (В.В. Кабанов, Кім Чан Чжин, Л.Є. Файн та ін.) обґрунтували можливу альтернативу російській модернізації і показали історичну роль більшовизму в надломі цієї тенденції. Цікавим є тлумачення О.О. Ніколаєвим кооперативної політики більшовиків у роки непу. Він вважав, що виокремлення двох рівнів у кооперативній практиці дозволяє глибше зрозуміти й оцінити наслідки більшовицької ідеології і політики, які ототожнювали поняття «община-артіль» і «кооперація». Відтак в офіційних партійних документах 1920-х рр. ішлося про перехід кооперації від простих форм до більш складних у галузі сільського господарства і кустарно-ремісничої промисловості. Дослідник констатував, що під час одержавлення споживчої кооперації більшовики зробили наголос на общинно-артільному рівні кооперативного руху. Крім того, на думку О.О. Ніколаєва, на етапі великого перелому в 1928-1929 рр. колгоспний лад був проголошений ядром радянської кооперативної системи, що остаточно позбавляло кооперацію ринкової перспективи.

Ґрунтовна монографія І.Я. Фроянова Фроянов И.Я. Погружение в бездну: (Россия на сходе ХХ века). - Спб. : Издательство

С-Петербургского университета, 1999. - 800 с. / И.Я. Фроянов [Електронинй ресурс]. - Режим доступу : http : www.lib.ru/POLITOLOG/froyanow.txt. присвячена аналізу політики партійних очільників СРСР на межі ХХ і ХХІ ст., при цьому вона не зачіпає безпосередньо питання заготівель у роки непу і не стосується заготівельної діяльності української споживчої кооперації в 1920-і рр. Проте наше звернення до праці є цілком мотивованим, оскільки вона містить ряд положень щодо кооперативної політики більшовиків у роки непу, які часто є протилежні тому, про що говорить В.В. Кабанов. На наше переконання, ця монографія сприяє глибшому розумінню дискусії між відомими російськими дослідниками щодо взаємовідносин держави і кооперації у добу непу. Якщо Л.Є. Файн, Кім Чан Чжин та І.Я. Фроянов дотримувалися думки, що споживчій кооперації більшовики в роки непу не дали розкрити її господарський потенціал, то В.В. Кабанов переконував, що такого потенціалу у неї не було, оскільки з перших кроків радянської влади між державою і кооперацією існував антагонізм, усунути який обом сторонам не вдалося.