Сучасні Україна та Польща, як зразок для дослідження міфологічної ідеології (2014-2016 рр.), або "історичні копанки" у відносинах України та Польщі

В работе исследуется влияние мифологических представлений об украинцах, которые сформировались на протяжении истории взаимоотношений украинцев и поляков. А также влияние этих устоявшихся мифологем на современные украинско-польские отношения через восприятие их широкой аудиторией сторонников и противников. А также приводятся характерные изменения и этапы в процессе распространения негативных образов украинцев на польское общество в 2013-2016 годах во время украино-российской войны (АТО).

Автор вводит в научный оборот характеристику современных идеологизированных антиукраинских публикаций «историческая копанка» -- процесс использования ангажированным исследователем непроверенных исторических материалов для создания негативного образа украинца, основанного на исторических стереотипах прошлого.

Исследуется процесс формирования и идеологической окраски современной негативной волны обвинений украинцев в «Волынской трагедии», исходя из основных идеологических задач анти-украинской пропаганды со стороны Российской Федерации, основанных как на советских, так и на польских мифах об Украине и украинцах.

Приводятся основные примеры разрешения ситуации и развития украинско-польского исторического диалога, исходя из открытых архивов КГБ, украинских исторических источников и исторического анализа. Приводятся примеры украино-польского сотрудничества с Институтом национальной памяти.

Ключевые слова: мифологема; идеологические стереотипы; украино-польские отношения; ««историческая копанка».

In this work examines the impact of Ukrainian mythological representations that were formed during the history of relations between Ukrainians and Polish. And the use of established myths on contemporary Ukrainian-Polish relations in the perception of a wide audience of supporters and opponents. Also serves typical stages and changes in the distribution of negative images on Ukrainian Polish society in the years 2013-2016 during the Ukraine-Russian War (ATO).

The author introduces the scientific revolution characteristic of modern ideological anti-Ukrainian publications «historical kopanka» -- the process of using biased researcher unverified historical materials to create a negative image on Ukrainian historical stereotypes of the past.

The process of formation and ideological coloration modern wave of negative charges in Ukrainian «Volyns'ka tragedy,» based on the fundamental ideological problems of anti-Ukrainian propaganda of the Russian federation, based on both the Soviet and the Polish myths about Ukraine and Ukrainians.

It gives the basic examples of the solution of the situation and development of the Ukrainian-Polish historical dialogue, based on open archives KGB Ukrainian historical sources and historical analysis. It gives the examples of Ukraine-Poland cooperation with the Institute of National Remembrance.

Key words: mythology; ideological stereotypes; Ukrainian-Polish relations; «the historical kopanka» (Cisterna).

Актуальність теми дослідження полягає в необхідності визначення основних протиріч міждержавних відносин в плані як історичному, так і суспільно-психологічному, коли міфологеми двосторонніх відносин використовуються в сучасних історичних та популярно-періодичних виданнях обох країн для створення образа ворога і дегуманізації союзника в сучасних умовах.

Для двосторонніх відносин як правило важливі такі пріоритети як довіра, консолідація, міжнаціональні взаємини та приналежність обох країн до єдиного визначення системи права.

Мета статті полягає в дослідженні застосування міфологем у сучасних україно-польських відносинах та їх впливу на міждержавні стосунки.

В ситуації напружених стосунків між країнами ЄС та РФ, Україною та РФ на перший план виступають питання довіри між країнами, що знаходяться на кордоні з РФ. І основне завдання сучасної гібридної війни та інформаційної політики Кремля полягає в застосуванні як міфологем історичних створених в історичній перспективі польсько-українських взаємин від XVI до XX століття, так і міфологем, створених партійно-комуністичною ідеологією, які застосовуються для впливу на посткомуністичному просторі. Тому визначимо цей процес як застосування «історичних копанок». Від слова «копанка» -- незаконна приватна шахта, де працюють невідомі працівники.

Саме «історичні копанки», якими займаються заангажовані історики, журналісти та політичні діячі обох країн, можуть суттєво вплинути на двосторонні відносини і відіграти негативну роль в консолідації антипутінського пакту.

Проголошення В. Жириновським під час війни між Україною та РФ плану щодо розділу України між навколишніми державами фактично є суттєвим поштовхом для крайніх реваншистських сил і до активізації «копачів історії» [1].

Створення неприємного образу українців на Заході проходило у кілька етапів. Першим можна вважати появу фейкових закликів «лайків» про «розп'ятих хлопчиків та безчинства бандерівців на майдані». Однак коли ці міфі були спростовані, відбувся перехід до посилених «технічно обґрунтованих фейків» щодо збиття «Боїнга» та застування забороненої зброї українськими військовими. Останній етап можна пов'язати з використанням міфологем минувшини та посиленням звинувачень українців в етнічних чистках євреїв та поляків. міфологічний негативний українець поляк

Найбільш впливові міфологеми минувшини щодо кривавих козаків, гайдамаків та бандерівців, що залишились у польській свідомості, створили в сучасній Польщі значну хвилю звинувачень українців у Волинський різанині та перші міждержавні непорозуміння.

Першим каменем спотикання в україно-польських відносинах завжди було визначення козацтва -- як руйнівної сили, що послабила та знищила Польсько-Литовську республіку. «Уперше проблеми козаччини викликали інтерес у польських хронікарів, які, виправдовуючи політику давньої Речі Посполитої та польської шляхти стосовно українців під час козацьких війн кінця XVI-XVII ст. і часів Руїни, створили стереотип українця-варвара, жорстокого й аморального розбійника та дикуна, на відміну від добропорядного польського шляхтича, змушеного протистояти зазіханням на «польську Русь»... на сучасному етапі українсько-польських відносин важливим є утвердження взаєморозуміння між двома народами шляхом аналізу суперечливих сторінок спільної історії та подолання успадкованої щодо них упередженості. Міфологеми та стереотипи, які вплинули на сучасне сприйняття українцями та поляками історичного минулого, особливого поширення набули наприкінці XIX -- на початку XX ст.» [2].

Для українців козацтво завжди визначалось як сила державотворення і захисту українців від іноземного панування. Хоча М.С. Грушевський, який вперше розділив історію козацтва на два етапи, перший -- руйнівна сила, другий -- козацтво, як захисник України періоду національно-визвольних змагань, може слугувати зразком для подальших визначень історії козацтва в загальноісторичних умовах і певної лінії нормалізації у визначенні цього образу у міждержавних відносинах [3].

Другим характерним образом, що сформувався під впливом тривалих конфліктів між поляками та українцям, став міфологічний образ кривавого гайдамаки-українця, який походив з польської трактовки козацько-селянських повстань і пізніше трансформувався в загальний образ «кровожерливих українців повстанців».

Саме цей зразок став основою для формування антиукраїнської міфологеми радянського часу, що поділяла українців на дві частини «хитрі хохли», що співають гарних пісень і люблять «руську землю», і нелюди-бандити -- «петлюрівці, махновці, сільські бандити-кулаки, бандерівці...»

Міфологема «бандеровців» настільки часто повторювалась більшовицькими пропагандистами, що залишила свій слід і в Україні і у Польщі, яка, перебуваючи в «радянському таборі» (1945-1989 рр.), насильно засвоїла ідеологію більшовизму, часто змішуючи її із власними міфологемами українських карателів на Східних Кресах (Волині).

А прийняття Польським сеймом постанови щодо Волинської різанини і вихід художнього фільму з кривавими подробицями значно посилили негативні характеристики українців у польських громадян.

Аналіз фільму, проведений під час круглого столу польськими та українськими критиками в ефірі Радіо Свобода, є прикладом ґрунтовної дискусії інтелектуальної еліти обох країн.

«Фільм «Волинь» -- якісна ілюстрація негативних польських стереотипів українця -- експерти», зазначає Адам Бальцер, експерт із Центру східних досліджень Варшавського університету, і каже, що з мистецької точки зору «Волинь» добре зроблена. Водночас у нього є застереження щодо повноти й об'єктивності історичного минулого, яке показане у фільмі. Він наголошує, що «у Польщі немає великої серйозної дискусії на цю тему, в якій йшлося б про слабкі сторони цього фільму. Я написав критичну статтю для видання Dziennik. Gazeta Prawna і під моїм текстом -- у коментарях на сайті газети з'явилася хвиля ненависті. Крім цього, Збіґнєв Парафіяновіч, журналіст, цієї газети написав статтю, в якій натякає на відсутність у моїй оцінці польської патріотичної точки зору й порівнює мене з Володимиром В'ятровичем», -- розповідає експерт [4].

Тобто замість критики та діалогу проводиться шельмування і звинувачення у співробітництві з українським істориком, який ще у 2013 році наголошував на неповному висвітленні цих подій польськими істориками та політиками. «Проте інформація про географічний масштаб акцій (теза про те, що вони охоплювали мало не всю Волинь, тоді як у документах ідеться лише про південну частину Володимирського повіту; вказування на понад півтори сотні атакованих польських населених пунктів, хоч у польських документах мова йде про кільканадцять) є суттєво перебільшеною. Саме перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну антипольську операцію, «генеральний антипольський наступ», який нібито мав відбутися одночасно мало не по всій території Волині» [5].

Адам Бальцер наголошує, що у «Волині» нема якихось грандіозних перекручувань історичного минулого, утім після перегляду фільму, глядач матиме викривлений образ того, що відбулося в 1943-му. «Подивившись «Волинь», пересічний польський глядач матиме враження, що українці, за невеликими винятками, -- це натовп диких людей. Тобто він посилить старий польський стереотип українця-різуна і гайдамаки. У фільмі українці представлені як німецькі та радянські колаборанти. Тим часом тема польської колаборації, яка також була, представлена епізодичною роллю одного поліцая, який намагається переконати інших поляків вступати в німецьку поліцію, та ніхто на це не погоджується. А це історична неправда» [4].

Павел Смоленський, публіцист видання Gazeta Wyborcza, стверджує, що фільм «Волинь» -- це яскрава ілюстрація польських уявлень про минуле, а також старих стереотипів українця. Тому перегляд фільму дає багатий матеріал для роздумів про те, як ці стереотипи долати. Водночас Петро Тима, історик та голова Об'єднання українців у Польщі, вважає фільм Смаржовського згустком негативних стереотипних уявлень про польсько-українське минуле [4].

За твердженням В. В'ятровича, «Тема Волинської трагедії 1943 року періодично спалахує, породжуючи напругу у стосунках України та Польщі... Польська сторона очікує від України офіційного визнання не лише героїчних сторінок діяльності ОУН та УПА, але й засудження їхніх злочинів. Українська офіційна позиція -- злочини українців та поляків на Західній Україні були взаємними. Тим часом російська пропаганда знову прагне використати цей конфлікт між Україною та її ключовим адвокатом на Заході». «Я часто чую від польських політиків і колег, що те, як оцінювати події на Волині, є внутрішньою справою Польщі, а до теперішньої України не має негативного стосунку. Однак я впевнений, що має. У даному разі, як і в 40-ві роки, виграє третя сторона -- Росія, яка зацікавлена у загостренні польсько-українських стосунків. Врешті недавні події у Перемишлі, де молодики, що стояли із транспарантами про «геноцид», напали на церковну ходу українців, -- яскраве свідчення того, як політизація теми минулого конфлікту провокує нові [6].

Для боротьби з намаганнями певних «історичних копачів» і «політичних провокаторів» застосовується -- на жаль не в повному обсязі -- елемент історичного діалогу між професійними істориками обох країн з визначеним колом історичних документів. А не ідеологічних штампів минувшини.

Позиція українських істориків-дослідників чітко сформульована В. В'ятровичем під час українських історичних розвідок, що це була чергова польсько-українська війна. А вихід його чергової монографії «За лаштунками «Волині-43». Невідома польсько-українська війна» у 2016 році слугує подальшому діалогу в українсько-польських відносинах. «Війну між поляками і українцями у 1942-1947 роках автор розкриває завдяки невідомим раніше документам української та польської підпільних армій, звітам німецької окупаційної влади та радянських партизан. В основі дослідження -- свідчення безпосередніх учасників подій, документи українського та польського підпілля, Армії Крайової та УПА. Автор пропонує поглянути на події 1943 року на Волині в контексті історії двох народів до, під час та після Другої світової війни» [7].

У пострадянський період у відносинах між Україною та Польщею намітився значний компроміс у ставленні до питань міжетнічних чисток, цю проблему як правило не розглядали чи намагались залишити її поза увагою міждержавних стосунків. Однак посилення діяльності «копачів історичної правди», значно заангажованих пропагандистів, можна лише співвідносити з намаганнями Росії розмити стихійно функціонуючий союз між Україною, Литвою, Латвією, Естонією, Румунією та Польщею. Тим більш, що витрати на пропаганду РФ значно посилено через мережу телевізійних каналів та систему «консервів» (проплачених агентів).

Іншим чинником виступають маргінальні політики у невеличких ультраправих партіях, в гаслах яких фігурують заклики до міжетнічних розборок. Важливим внеском польсько-українського діалогу повинні стати групи з дослідження проблем, а не їх створенням.

В таких умовах призупинення конфліктних гасел та фейкових дій (спалення прапорів, стихійні побиття у супермаркетах та інше), як правило підготовані агентами впливу, необхідним і вкрай ефективним має стати узгодження позицій та професійна робота між українськими і польськими істориками, заснована не на «фейкових новинах копанок минулого», а на історичних документах та свідченнях очевидців -- зафіксованих та перевірених.