Стратегічні території скіфського часу в середній течії Дніпра

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Стратегічне значення окремих територій обумовлюють природні чинники, від яких залежить господарська цінність угідь, але вирішальне значення мають також природні умови, сприятливі для прокладання шляхів сполучення, насамперед транспортного. Володіння місцями перетину головних суходільних і водних шляхів у всі часи мало важливе значення для військових дій і торгівлі, особливо для суспільств, які становили великі військово-політичні об'єднання. Функціонували вони протягом багатьох століть і відомості про них відображені в письмових джерелах давньоруських, литовсько-польских (козацьких) і пізніших часів, коли існувало розвинене судноплавство на Дніпрі і деяких його притоках. Для раннього залізного віку і доби бронзи вирішальне значення мають археологічні пам'ятки, насамперед скарби металевих виробів, городища, кургани тощо, які маркують шляхи пересування торговців і військових.

У Середньому Подніпров'ї серед головних -- шляхи мерідіонального напрямку вздовж Дніпра, особливо «степовий коридор» на лівобережній терасі Дніпра, а також субширотні трансєвропейські траси, які перетинали Дніпро в місцях найбільш зручних переправ. Для останніх важливими чинниками були скелясте дно або наявність островів у річищі. Серед переваг сухопутних шляхів вздовж Дніпровскої тераси були багаті природні ресурси заплави і надзаплавних територій. Для степової та лісостепової смуг Євразії найважливіше значення мали субширотні шляхи, оскільки, через широтну орієнтацію природних ландшафтів, всі головні переміщення людей (міграції, навали), як і розповсюдження культурних досягнень людства відбувалися головним чином в широтному напрямку, тобто в межах однакових природно-географічних зон. Для раннього залізного віку особливе значення набувають, окрім торгівлі, такі різновиди переміщення людей як воєнні навали і міграції. Субмерідіональні шляхи частіше використовувалися для набігів на сусідів, насамперед з боку Степу, на осіли регіони Лісостепу і навіть лісової смуги. Або для обмінної торгівлі на відносно недалекі відстані -- наприклад, так званий ольвійський торговий шлях.

У скіфські часи особливу роль в суспільному житті відігравали головні стратегічні території в середній течії Дніпра навколо найважливіших переправ: в районі Києва, Канева, Кременчуга. Реконструкцію мережі торговельних шляхів скіфського часу і відповідно дніпровських переправ, в тому числі в лісостеповій смузі, запропонував Б.А. Шрамко, пізніше подібні маршрути були відтворені для часів енеоліту--бронзи; переправам степової зони і територіям навколо них найбільшу увагу приділив Ю.В. Болтрик.

Переправи в районі Києва відомі із джерел давньоруських і козацьких часів. Особливо часто у XII ст. згадується Київський Перевіз, а також Витачівський брід (близько 60 км південніше Києва). У X--XIII ст. активно функціонував шлях «від Булгара до Києва». Він перетинав Дніпро в районі Видубицького монастиря [Моця, Халиков, 1990, с. 17], одного із значних перевозів на Дніпрі. Очевидно, це й був Київський Перевіз. Давність цього маршруту сягала ще часів енеоліту і бронзи, за даними археології, існував він також в ранньому залізному віці і ранньому середньовіччі. Археологічні дані різних періодів доби бронзи засвідчують існування субширотного західного шляху, який проходив північними кордонами лісостепу в напрямку Київських переправ. Відгалуження цього трансєвропейського шляху доводять до районів Києва і Канева; на лівому березі Дніпра найголовніша його траса проходила верхів'ям Трубежу, через переправу на Удаї в районі Пірятина, верхів'ями Сули і Псла далі на схід. За реконструкцією С.Д. Лисенка західний (Дністровський) шлях також доходить до району Києва, а на лівому березі йде межиріччям Сейму і Сули.

За часів Київської Русі, зокрема в XII ст., шлях Київ--Булгар також був частиною транс'європейського путі Центральна Європа -- Галич -- Київ -- Булгар. Для XVII--XVIII ст. було реконструйовано трасу транс'європейського шляху від Києва до Константинополя, яка на Білоцерківській рівнині, судячи з усього співпадала зі згаданим шляхом XII ст. На підході до Києва з півдня та південного заходу скупчення курганів доби бронзи і скіфського часу досить чітко окреслюють головне (?) відгалуження цього транс'європейського шляху. Для скіфського часу цей напрямок позначений також на мапі Б.А. Шрамка. Саме до нього тяжіли великі курганні поля Білоцерківської рівнини (Великокняже та Перепетове) на південь--південний захід від Києва, серед яких кургани різного часу, в тому числі середньодніпровської культури і ранньоскіфські, VII--VI ст. до н. е.. Важливо, що серед них кургани вищого рангу Глеваха, Гатне, Мала Офірна, Переп'ятиха та інші. Остання пам'ятка є курганом-святилищем царського рангу, які зазвичай споруджували в стратегічно важливих місцях. Це, зокрема, Мельгуновський курган у верхів'ї Інгульця або Старша Могила (20 м заввишки) на Верхній Сулі, споруджені також на важливих торгових шляхах. На підступах до київських переправ розташовані також городища скіфського часу: величезне Ходосівське городище і Хотівське, найдавніші відкладення якого, за останніми даними, датують не пізніше початку VI ст. до н. е.

Вочевидь, що скіфські прийшлі дружини не випадково в VII ст. до н. е. просунулися до північної підзони Лісостепу -- вони підкорили не лише багатші, менш розорені в попередні бурхливі часи землі, але й перехрестя важливих торгово-воєнних шляхів, як на правому березі Дніпра, так і на лівому. Адже в передскіфський (чорноліський) період шляхи постачання металу з Центральної Європи і виробів з нього проходили саме центральною і північною підзонами лісостепу. Дещо пізніше цим шляхом пройшли кіммерійці; райони Басівського городища на Верхній Сулі і Лубен в її середній течії позначені як пункти їхнього перебування.

На лівому березі Дніпра навпроти Києва траса транс'європейського шляху ранньоскіфських часів поки що чітко не простежується. Тут вздовж траси Київ-Бориспіль-Переяслав Хмельницький на відтінку між двома останніми пунктами розташовані ланцюжки великих курганів, але їхня культурна приналежність залишається не з'ясованою. Так само немає тут і надійних індикаторів шляху давньоруських часів від Булгара до Києва, хоча дослідники, як вже згадувалося, вважають, що він проходив межиріччям Дніпра і Десни (точніше: їх приток Сейма і Сули) і цей маршрут освоювався ще в епохи енеоліту і бронзи, а також пізніше, виходячи з концентрації курганів і знахідок метала.

Східне продовження згаданого вище субширотного шляху ранньоскіфського часу уловлюється лише в верхній течії Сули, де розташовані величезні курганні могильники Роменської групи. Серед досліджених 120 курганів, дату яких можна визначити, більшу частину, 80, -- споруджено наприкінці VII -- у VI ст. до н. е., 31 -- у V ст. і лише 9 -- у IV ст. до н. е. Подібну концентрацію дружинних поховань можна пояснити лише близькістю важливих торгових шляхів. Стратегічне значення Верхньої Сули, де перетиналися широтні і меридіональні (від басейну Сіверського Дінця і південніше) як великого торгового осередка особливо постає у давньоруський період (Глебль, Липовий).

Давність бродів і преправ в районі Канева поза сумнівом. За М. Максимовичем, на Дніпрі в межах Канівського повіту наприкінці XIX століття було близько десятка значних мілин. До цього осередку, до пониззя Росі, доводить відгалуження вже згаданого транс'європейського шляху доби бронзи В.В. Отрощенко. Дослідник вказує на значення Трахтемирівських бродів, через які відбувалися міграції східних племен у XVIII--XVII ст. до н. е. вглиб Поросся і далі до Карпатських перевалів. Також за С.Д. Лисенком, райони Канева--Трахтемиріва позначені як перехрестя двох субширотних шляхів -- Бузького і південного лісостепового, які на лівому березі Дніпра проходили межиріччям Супія і Трубежа і далі до головного шляху в межиріччі Сейму--Сули. До канівських переправ йдуть і шляхи постачання західноєвропейського металу чорноліських часів.

Для скіфського часу напрямок цього шляху позначив Б.А. Шрамко. Щодо локалізації Канівських бродів, то найважливішими були, мабуть, Зарубський, поєднаний дорогою з Трахтемировим, а також у Каневі, при злитті Росі й Дніпра. Саме до шляху, який йде від сучасної Канівської переправи, тяжіють дружинні курганні могильники ранньоскіфського часу на невеликій відстані від міста (Бобриця, Синявка, Бересняги, Яблунів та інші), а також Велике і Мале городища під Каневим, декілька поселень поблизу с. Селище, поселення, грунтовий і курганні могильники біля с. Грищенці, де фіксується, особливо в V--IV ст. до н. е., важливий центр металообробки. На північ від Канева вирізняється велика «Трахтемирівська агломерація», що охоплювала пам'ятки по обох берегах Дніпра. На високому правому березі це велике Трахтемирівське городище (на його території близько 50 поселень різних епох) і декілька малих поселень і городищ в околицях, а на низькому лівому березі -- район Переяслава, який є найбільш укріпленим районом Лісостепу. Тут знаходиться Велике Каратульське городище з навколишними багатокілометровими валами, які захищали заплаву на підступах до Трахтемирівського городища, з невеликими поселеннями і великими скупченнями курганів. Скупчення курганів маркують шляхи до району Каратульського городища -- по дніпровській терасі -- з півдня і з півночі. Вже згадувалися ланцюжки великих курганів вздовж сучасної автотраси Київ--Переяслав, в тому числі на підступах до Каратульського городища.

Шляхи від Канівських бродів в північно-східному напрямку позначені численними знахідками скіфських стріл VI--V ст. до н. е. в пісках Дніпровської заплави поблизу сс. Келеберда і Лепляво на лівому березі Дніпра навпроти Канева, багаті воїнські поховання поблизу Софіївки (V ст. до н. е.) і Гладківщини (VI ст.), клад бронзових посудин з Піщаного (V ст. до н. е.) у пониззі Супоя. До цих пунктів можна додати недавні знахідки в басейні Трубіжу (зливається з Дніпром біля валів Каратульського городища): бронзову античну матрицю для золотих прикрас початку IV ст. до н. е. (див. статтю Бессонової, зимовця, Скорого в цьому збірнику) і т. зв. скарби бронзоливарника чорноліського часу, до якого входили браслети суботівського типу. Пункти знахідок тяжіють до сучасних автоі залізнічного шляхів, які проходять від Києва на Лубни і далі на Полтаву на Ворсклі. Нагадаємо ще дуже коштовні скарби металевих виробів пізньої бронзи в Лубнах. Всі ці знахідки засвідчують інтенсивність торгівлі на цьому шляху (Піщане, Трубіж, Лубни), що сприяло розвитку місцевої металоробної справи. До району канівських переправ сходилися річкові шляхи по Трубежу (к Переяславу) і Супою (перетинался з суходільним шляхом, який вздовж тераси також йшов до канівських переправ). Дослідження останніх часів виявили численні поселення, в тому числі скіфського часу, вздовж Трубежу.

Перевіз на Дніпрі при місті Трахтемирів згадується в привілеї Стефана Баторія останньої чверті XVI ст. Тоді, до 1637 р., містечко Трахтемирів фактично було козацькою столицею України. З ХІ по XVIII ст. там містився один з релігійних центрів Подніпров'я -- Успенський Зарубський монастир, який вважають одним з чотирьох головних козацьких монастирів. В ці часи Канів, що знаходився на досить безпечній відстані від кочового степу, «виставляв сторожу» на південних кордонах литовсько-польської держави, зокрема, на Тясмині, які охороняло головним чином козацьке військо. Власне район Канева був сторожевим пунктом відносно південніших земель («степу») і раніше, в давньоруські часи. Так, у другій половині XII ст. у Канева зустрічали купецькі каравани і взагалі виходили «стерегти землі» від набігів. Землі за Россю до Тясмину вважалися «Диким Полем», і лише в окремі періоди, після успішних війн, руські князі спускалися на лодіях по Дніпру в гірло Тесмені (Тясмину) на полювання.

В скіфські часи кордони місцевих лісостепових племен зі скіфським степом проходили південніше, по Тясмину і Висі, на лівому березі по Ворсклі. Але, виходячи з кількості і масштабності укріплень, район Канева розглядався як найважливіша стратегічна територія для проникнення в глибини лісостепу. Один з масштабних нападів скіфів відбувся в середині VI ст. до н. е. після закінчення кавказьких походів. Дослідники реконструюють маршрут нападу: від Зарубського броду на Трахтемирів, потім через проходи між кручами канівського кряжа на Богуслав і Корсунь і далі до басейну Тясмину і в напрямку Центральної Європи. Пізніше, наприкінці V -- на початку IV ст. до н. е. на лівобережній Дніпровській терасі з'являється нова хвиля степових скіфів, які просунулися до широти Київа і залишили численні курганні могильники. Саме у ці часи зростає значення меридіональних шляхів вздовж Дніпра і переправ на ньому, оскільки пожвавлюється торгівля лісостепових племен з причорноморськими античними містами, яку контролювали скіфи. Про це свідчать, зокрема, вже згадані унікальні знахідки в заплавах Супою і Трубежу.

Менше згадок маємо про шляхи, які проходили через басейн Тясмину на Кременчуцьку переправу. Ця переправа знаходилася нижче Тясминського гирла, на відстані близько 15 км. На мапі Б.А. Шрамка в районі Кременецької переправи позначений шлях, який складається з відгалуження трансєвропейського «Канівського» шляху (південного лісостепового), спрямованого вздовж лівого берега Сули до верхів'їв Псла і далі на Сіверській Донець і Дон, а також південного степового -- з території Боспора, спрямованого всередину тясминської луки.

Значення Кременчуцького перевозу обумовлено не лише наявністю зручного броду (дніпровське річище тут перетинає кам'яне пасмо), але й близькістю до гирла Тясмину -- ріки, по якій позначали кордон між світом степових номадів і населенням лісостепу в козацькі й, мабуть, в попередні часи. за Тясмином і вздовж нього розпочиналися багаті заплавні і прирічкові угіддя, що контрастували зі степовими ландшафтами південніше річки. В давньоруські часи кордоном частіше була р. Сула. Широка дніпро-тясминська заплава була вагомою перешкодою при просуванні правим берегом Дніпра, вздовж якого пролягали головні комунікації зі степом, в північному напрямку. До того ж, з півдня до неї близько підходила заплава р. Цибульник, а вище по Дніпру знаходилася інша водяна перешкода -- заплава р. Ірдинь. Тому в районі Кременчуга правобережний придніпровський шлях розгалужувався: одне відгалуження переходило на терасу лівого берега Дніпра (ним широко користувалися степові номади під час воєнних походів), а інше повертало до Тясмину, звідки можна було дістатися Поросся і земель на північ і північний захід від нього. Польський історик середини XVI -- початку XVII ст. А. Гваньїні відзначає важливе стратегічне значення острова Томашівка навпроти гирл Тясмені і Фезані (Цибульника?), а також Кременчуга на Днепрі і перевозу, де можна було налагодити оборону проти татар, які часто ходили на Литву і Польщу -- по дорозі, яка одержала назву «татарська». Саме тут наприкінці XVI ст. було споруджено фортецю Кременчук для оборони Лівобережного Подніпров'я від нападів кримських татар. Кременчуг і Крюків (нині правобережна частина Кременчуга) як прикордонні перевалочні бази, не раз були відправними пунктами воєнних експедицій або місцями боїв XVI--XVIII ст. Тут правим берегом Дніпра проходили два відомі шляхи козацьких часів для сполучення з запорізьким Низом: Крюківський і Кизкерменський, останній починався саме від Крюкова. скіфський історичний стратегічний військовий

Свідоцтвами походів ранніх номадів є поховання передскіфського і скіфського часів в районі Кременчуга, на підступах до якого взагалі багато курганів різних часів. Судячи з усього, «татарський шлях», що проходив від району Кременчуга-Крюкова до тясминського гирла і далі, існував і на початку раннього залізного віку. «Перелаз» скіфських часів був, певно, на каменуватому березі Тясмину, де в козацькй часи знаходилося, на відстані 4 верст від Дніпра, польське торгове і військове місто Крилов. Про це свідчить, зокрема, великий Світловодський могильник кінця V -- початку IV ст. до н. е. в низов'ї правого берега р. Цибульник, на відстані приблизно 4--5 км від криловського перевозу на Тясмині. вірогідно, Світловодський могильник виник на місці перевозу скіфського часу, як, наприклад, Михайлівський могильник на Дніпрі, поряд із Сергеєвським перевозом. значна кількість імпорту в похованнях Світловодського могильника вказує на наближеність його до торгового шляху. Це було, певно, відгалуження Пантікапейського шляху з території Боспора, який йшов вздовж правого берега Дніпра, а в районе Кременчуцького перевозу повертав на лівий берег. Значення торгового шляху вздовж Дніпра зростає після утворення наприкінці V -- у IV ст. до н. е. центра Степової Скіфії, який виник біля найважливіших перевозів Нижнього Дніпра.

Вірогідно, Світловодський могильник маркує «форпост» на підступах до тясминського перевозу, так само як Крилов в козацькі часи був форпостом на шляху до Чигирина. Л.І. Похилевич згадує численні насипи могил (курганів) в околицях Крилова на лівому березі Тясмину, а також уламки давньої зброї і монети. На правому березі біля Новогеоргієвська (передмістя Крилова на правому березі Тясмину) знаходили римські монети. На жаль, розкопки тут не проводилися, а зараз давне місто і його передмістя поглинуті Кременчуцьким водосховищем. Зі знахідок скіфського часу відомі тригранні і листоподібні наконечники стріл між сс. Скубієвка і Новогеоргієвськом. До траси «воєнної дороги» скіфського часу тяжіють, мабуть, могили V--IV ст. до н. е.: поховання в катакомбі з мідним казаном біля с. Велика Андрусівка, а також воїна в набірному панцирі і коня в ямі зі спаленим перекриттям поблизу с. Миронівка за Цибульником; рядове поховання в підбої на валу Калантаївського городища.

Розміри Світловодського могильника (лише в дослідженій його частині відкрито 160 поховань) свідчать про стабільність ситуації на цій ділянці придніпровського шляху в кінці V -- IV ст. до н. е. Інша ситуація спостерігалася в ранньоскіфський час, коли ділянка правого берега Дніпра від Кременчуга до Новогеоргієвська, густо заселена в період чорноліської культури, майже повністю занепала. Відповідно, в чорноліські часи перевози в районі Кременчука і Крилова теж функціонували, як і перевоз або брід поблизу городища Московська Гора, що знаходилося поряд із сучасною пристанню. Час від часу постає питання щодо маршрутів міграцій населення часів пізнього Чорнолісся -- раннього Жаботина з правого берега Дніпра до басейну ворскли, а також походів кіммерійців з протилежного берега Дніпра. Оскільки переселення «жаботинців» мали відбуватися в межах однакових ландшафтів, тобто південної підзони Лісостепу, можна припускати, що вони перетинали Дніпро саме в районі Кременчуга. вірогідно, напрямок давнього шляху від Кременчуга до Ворскли маркують сучасні автоі залізнична траси на Полтаву (вони майже співпадають), на ньому знаходиться кіммерійська пам'ятка Бутенки (на схрещенні доріг, одна з яких йде до Мишурінорігского броду), а ближче до Полтави -- комплекс ранньоскіфського часу поблизу с. Мачухи. Через Кременчуцький брід проходили, мабуть, кіммерійці при вторгненні зі східу на правий берег Дніпра. Перевоз в районі броду Мишурин Ріг навпроти гирла Ворскли мав найбільше значення при пересуванні з боку степу на північ.

Лытература

1. Бессонова С.С. Курганы скифского времени на Киевщине // Археологічні пам'ятки Київщини. -- Фастів, 2001. -- С. 67--69.

2. Бокий Н.М. Отчет Кировоградского педагогического института о раскопках в пгт Петрово г. Светловодске / НА ІА нАн України. -- 1983/175.

3. Бокий Н.М. Греко-варварские связи в Причерноморском регионе (по материалам правобережноднепровского пограничья степи и лесостепи VIII--III вв. до н. э.) // Международные отношения в бассейне Черного моря в древности и в средние века. -- Ростов-на-Дону, 1986. -- С. 3--14.

4. Бокій Н.М., Могилов О.Д. Перший сезон робіт на Світловодському могильнику // Феномен Нільського городища. -- Київ; Полтава, 2014. -- С. 26--29. Болтрик Ю.В. Сухопутные коммуникации Скифии (по материалам новостроечных экспедиций от Приазовья до Днестра) // СА. -- 1990. -- № 4. -- С. 30--44. Болтрик Ю.В. Переправы Нижнего Днепра в скифское время // ПССАСП. -- Запорожье, 1999. -- С. 45--47.

5. Бруяко И.В. Ранние кочевники в Европе X--V вв. до РХ. -- Кишинев, 2005. -- 368 с.

6. Грибенко П.М. Матеріали до археологічної карти Новогеоргієвського району Кіровоградської області // МАПП. -- Одеса, 1959. -- Вип. III. -- С. 155--164. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. -- К., 1991. -- 541 с.

7. Ивакин Г.Ю., Дараган М.Н., Орлюк М.И. и др. Геофизические и археологические исследования Хотовского городища скифской епохи // АДУ 2003-- 2004 рр. -- Запоріжжя, 2005. -- С.400--405.

8. Клепатский П.Т. Очерки по истории Киевской земли. Литовский период. -- Белая Церковь, 2007. -- 480 с.

9. Клочко В.И., Козыменко А.В. Наш недавний бронзовый век: Книга-альбом. -- К., 2011. -- 193 с. Коваленко В.П., Сытый Ю.Н. Черниговское ответвление пути Булгар--Киев // Археологическое изучение микрорайонов: итоги и преспективы: Тез. докл. науч. конф. -- Воронеж, 1990. -- С. 42--44

10. Кракало І.В., Кулатова І.М. Кинжал з Кременчуччини // АЛЛУ. -- 1998. -- № 1--2. -- С. 168. Кулатова И.Н. Некоторые находки киммерийского времени с территории Полтавщины. Приложение // Скорый С.А. Киммерийцы в Украинской Лесостепи. -- К., 1999. -- С. 1--2.

11. Кулатова І.М., Скорий С.А., Супруненко О.Б. Кургани поблизу с. Волошине в пониззі Псла. -- К., 2010. -- 160 с.

12. Лагодовская Е.Ф., Сыманович Э.А. Скифский могильник у с. Михайловка на Нижнем Днепре // Скифские древности. -- К., 1973. -- С. 235--242.

13. Лысенко С.Д. К вопросу о локализации коммуникаций поздней бронзы в Правобережной Лесостепи // Матеріали міжнар. наук. конф.: Секц. «Археологія» (17--18 травня 2002 р., Луганськ). -- Луганськ, 2002. -- С. 104--111.

14. Максимов Є.В., Степанович О.С. Загадка Зарубського монастиря // Археологія. -- 2001. -- № 2. -- С. 152--158.

15. Максимович Н.И. Днепр и его басейн. -- К.,1901. -- 370 с.

16. Моця А.П., Халиков А.Х. Путь из Булгара в Киев: результаты и задачи исследований // Археологическое изучение микрорайонов: итоги и преспективы: Тез. докл. науч. конф. -- Воронеж, 1990. -- С. 17--19.

17. Отрощенко В.В. Історія племен зрубної спільності: Дис. ... докт. іст. наук. -- К., 2002. -- 672 с.

18. Отрощенко В.В. Система шляхів сполучень за доби бронзи на теренах Північного Причорномор'я // Mizdzy Baitykiem a Morzem Czarnym. Szlaki mizdzymorza IV--I tys. przed. Chr. -- Poznan, 2011. -- С. 441-- 451.

19. Петрашенко В.О., Козюба В.К. Узбережжя Канівського водосховища: Каталог археологічних пам'яток. -- К., 1999. -- 329 с.

20. Петренко В.Г. Культура племен Правобережного Приднепровья в IV--III вв. до н. э. // МИА. -- 1962. -- № 96. -- С. 53--102.

21. Покровська Є.Ф., Ковпаненко Г.Т. Могильник біля с. Калантаево // Археологія. -- 1961. -- Вип. 12. -- С. 129--142.

22. Полтавец В.И. Браслеты суботовского типа (к вопросу о контактах чернолесской культуры Среднего Поднепровья) // Revista arheologica, SN. -- 2013. -- Vol. IX, 1. -- С. 198--220.

23. Похилевич Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. -- Біла Церква, 2009. -- 641 с. Русов А.А. Русские тракты в конце XVII и начале XVIII в. -- К., 1876. -- 150 с.

24. Скорий С.А. Курган Переп'ятиха (до етнокультурної історії Дніпровського Лісостепового Правобережжя). -- К., 1990. -- 121 с.

25. Скорый С., Костенко Ю., Боряк В. Клады чернолесской культуры на севере Приднепровской Террасовой Лесостепи // Revista arheologica, SN. -- 2016. -- Vol. II, 1. -- В печати.

26. Тереножкин А.И. Комплексная экспедиция на Кременчугской ГЭС и раскопки у Ново-Георгиевска в 1956 году // КСИА УССР. -- 1959. -- Вып. 8. -- С. 12--13.

27. Фіалко О.Є., Болтрик Ю.В. Напад скіфів на Трахтемирівське городище. -- К., 2003. -- 150 с. ЯворницькийДІ. Історія запорізьких козаків. У 3х тт. -- К., 1990. -- Т. І. -- 592 с.

28. Ястребов В.Я. Опыт топографического обозрения древностей Херсонской губернии. -- Одесса, 1894. -- 116 с. (ЗООИД. -- Т. XVII).

29. Sramko B.A. Die Osteuropaische Steppe und Waldsteppe in ihren wechselb eizehungen wahrened der Fruhen Eisenzeit // Archaologische Mitteilungen aus Iran. Herausgegeben vom Deutschen Archaologischen Institut Abteilung Tegeran. -- 1992. -- B. 25. -- S. 47--63.

Размещено на Allbest.ru