Втрати українського селянства від голодомору в дзеркалі сучасної історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Втрати українського селянства від голодомору в дзеркалі сучасної історіографії

В.В. Гудзь

Анотація

голод український село демографічний

Annotation

Питання про демографічні наслідки штучного голоду в Україні 1932-1933 рр. становить предмет дискусій із перших місяців трагедії. На Заході про мільйонні жертви в українському селі газети писали вже в 1933 р. У наступні півстоліття найбільший внесок у з'ясування кількісних вимірів Голодомору зробили С. Сосновий, В. Гришко, В. Косик, Р. Конквест, С. Максудов, С. Віткрофт [1, 241 245]. У Радянському Союзі ця тема стала доступною з кінця 80-х років і більш прикладною після опублікування В. Цапліним у 1989 р. архівного документа про реальні результати перепису 1937 р. В Україні піонером вивчення демографічних наслідків Голодомору є заступник директора Інституту історії України НАН України Станіслав Кульчицький. У 1990 р. учений нарахував 4,5-5 млн. жертв голоду [2, 78], проте в подальшому були спроби інших науковців скорегувати ці дані.

В емігрантських колах, із їхніми віктимними почуттями, оперували вищими показниками. Так, В. Микула на форумі українців Америки (липень 1993 р.), керуючись обрахунками товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, заявив: «Зібрані цим товариством дані на території Чернігівської, Сумської, Харківської та Полтавської областей, говорять, що в кожній з тих областей від голоду померло приблизно 400000 чол. А таких областей на Центральній та Східній Україні нараховується 15. Таким чином доходимо до цифри біля 7 млн. чоловік жертв» [3, 8]. На наш погляд, застосована В. Микулою схема підрахунку кількості жертв геноциду була б прийнятною за умови фахового уточнення наведених відомостей, зібраних аматорами, та в разі їх наявності з більшості областей. Насправді з весни 1933 р. облік смертей у більшості айонів не вели, а на деяких територіях він відсутній узагалі.

Свою думку щодо втрат від Голодомору висловив В. Косик: «... в 1932 році в Україні згинуло дещо більше як півтора мільйона осіб, а в 1933 році нових 3.300.000 осіб, тобто за весь час голоду згинуло в страшних муках понад 5 мільйонів людей, а інші згинули в концтаборах, на засланні і в тюрмах, разом 6 до 7 мільйонів. ... До них треба додати приблизно один мільйон втрат з причини зменшення народин. У всякому разі за час Голодомору знищено більше ніж 15 % усього населення України» [4].

Іноземні дослідники переважно схильні сприймати менші цифри. Зважаючи на результати демографів Б. Андерсен і Б. Сілвера (2-3 млн.), відомі історики Р. Девіс і С. Віткрофт нарахували 3-4 млн. безпосередніх людських втрат від голоду 1932-1933 рр. [5, 71 77].

А.Граціозі (Італія) вважає, що від голоду-геноциду в Україні померло 3,5-3,8 млн. осіб. Дослідник оперує підрахунками С. Максудова: якщо в 1933 році в Російській Федерації (із Казахстаном) смертність на селі становила 138,2 на 1 тис. осіб, то в Україні - 367,7, або майже втричі більше! [6].

Російські вчені, оцінюючи людські втрати в 19321933 рр., проаналізували в 1990 роках матеріали всіх довоєнних переписів (зокрема «розстріляний» 1937 р.) і статистику динаміки населення в 1930 роки. Загальну тенденцію їхніх пошуків схарактеризував

В.Кондрашин: «. ..з'явилися серйозні публікації на цю тему, в яких, вслід за В. П. Даниловим, піддалися сумніву високі цифри жертв голоду 1932-1933 років, наведені в ряді робіт західних дослідників» [7].

Російські дослідники часто применшують масштаби втрат, не визнаючи специфіки українського голоду як геноциду. Так, наприклад, О. Осокіна, визначала обсяг втрат України від Голодомору до 3 млн. осіб [8, 25], але не взяла до уваги всього комплексу демографічних чинників у республіці.

А.Марчуков категорично заперечив концепцію геноциду в Україні й узагалі національні аспекти голоду, зазначивши такі дані: «У 1927-1931 роках смертність по республіці дорівнювала 2,6 млн. осіб щорічно, а в 1932-1933 рр. - 4 млн., тобто щорічно від голоду вмирало 1,4 млн. А за два роки безпосередні втрати УРСР становили від 2,9 до 3,5 млн осіб» [9]. О. Шубін спростовував думку про організацію Сталіним Голодомору. Автор вважав, що в республіці безпосередньо від голоду загинули 1-2 мільйони людей, а втрати в СРСР перебувають у «коридорі» 2-3 мільйони осіб [10, 194]. Проте доказова база аргументів O.Шубіна вкрай сумнівна.

Провідний науковий співробітник Інституту російської історії РАН М. Івницький вважає прийнятними розрахунки українських учених: «.. .в Україні померло від голоду не менше ніж 4 млн. осіб; у Казахстані загинуло від 1 до 2 млн. осіб; на Північному Кавказі, у Поволжі, ЦЧО, Західного Сибіру й на Уралі - 2-3 млн. та ін. Отже, можна вважати, що голод 1932-1933 рр. забрав 7-8 млн. людських життів» [11, 122]. Щоправда, наведені М. Івницьким «дані українських учених» мають розбіжності. На цьому зосереджує увагу Н. Араловець: «.жертви голоду в Україні, у Поволжі й Казахстані визначаються вченими в розмірі від 5,2 (за даними по Україні С. В. Кульчицького) до 8,8 млн. осіб (за висловом П. К. Василевського). Підсумовуючи їх із даними

P.Конквеста (Північний Кавказ - 1 млн. осіб, «решта» районів - 1 млн. осіб), отримуємо кількість безпосередніх людських втрат від голоду - від 7,2 до 10,8 млн. осіб» [12, 140]. Утім, Н. Араловець справедливо критикує П. Василевського за ненадійність основного джерела відомостей і некоректність визначення коефіцієнта смертності.

Попри це підрахунки українських учених здаються найбільш професійними. Ще в 1992 р. С. Пирожков (Інститут демографії та соціологічних досліджень НАН України) обґрунтував власну методику обрахунку втрат. Він зіставив реконструйований віковий склад населення УРСР у 1939 р., розрахований за даними вікової структури, що її зафіксував перепис 1926 р., - із реальною віковою структурою, виявленою переписом 1939 р. Розрахунки автора за власним методом дали змогу зробити висновок, що демографічні втрати в республіці між 1926 і 1939 рр. становили близько 5,8 млн. осіб [13, 63]. Згодом С. Пирожков удосконалив свою методику. Із комбінованого аналізу вікових структур 1927 і 1932 рр. була одержана віково-статева структура населення 1929 р. На цій основі виконано два кроки п'ятирічного переміщення та, за даними перепису 1939 р., з ' яс ов а н о ві кову ст руктуру на поч аток р оку. Розрахунок засвідчив, що втрати населення за 19291938 рр. становили 4758 тис. осіб [14, 40]. У своїй доповіді до 50-річчя голоду 1946-1947 рр. С. Пирожков розкритикував метод прямої реконструкції демографічних показників, яким користувалися Р. Конквест і С. Кульчицький, через неякісний поточний облік природного руху населення в період демографічних катастроф [І4, 32]. Водночас метод С.Пирожкова не є ідеальним: різниця в його розрахунках 1991 р. і 1997 достатньо велика мільйон осіб.

Масштаби нищення села в 1932-33 рр. обрахував і В. Марочко - керівник Центру досліджень геноциду українського народу. «За нашими підрахунками, - пише науковець, - лише в УСРР від голоду померло щонайменше 5,3 млн. чоловік. Очікуваного приросту у 4,3 млн. чоловік не відбулося. До цієї кількості слід додати 1 млн. померлих, незареєстрованих органами ЗАГСів» [15, 135]. Дослідник вважає можливим виявлення й більших жертв, якщо порахувати архівні дані по областях.

Оригінальні методи оброблення демографічної статистики запропонував у 2003 р. географ Ф. Заставний, зазначивши, що, згідно з переписом аселення на 6 січня 1937 р., в УРСР налічували 28,4 млн. осіб, це на 4,2 млн. менше, ніж на 1 січня 1932 р. «Беремо до уваги і те, що вже через два роки після голодомору (1935 р. і 1936 р.) мав місце певний приріст населення, але він був нижчий, ніж у доголодоморний час, - розмірковує науковець. - Оцінюємо цей приріст в 1 млн. осіб (по 500 тис. щорічно). Далі уточнюємо, що на кінець голодомору кількість населення дорівнювала 27,4 млн. (28,4 млн. 1 млн.). Це означає, що прямі втрати населення під час голодомору досягли 5,2 млн. осіб (32,6 млн. 27,4 млн. осіб). .Отже, з урахуванням втрат зарубіжних українців загальні втрати українського населення становили понад 7 млн. осіб (5,7 млн. + 1,5 млн. осіб)» [16]. Додавши величину людських втрат за рахунок ненароджених під час Голодомору, яку він оцінив в 1,7 млн. осіб, Ф. Заставний підсумував, що «сумарні демографічні втрати в Україні від голодомору 1932-1933 рр. визначаються майже в 9 млн. осіб (7,2 млн. + 1,7 млн. осіб)» [16].

Запропонована автором технологія підрахунків має суттєві недоліки. По-перше, Ф. Заставний послуговувався завищеними показниками народжуваності між переписами, по-друге, кінцем Голодомору назвав 1934 р., що зменшує втрати на 0,5 млн. осіб, по-третє, завищив показник доприселенців і мігрантів в Україну (0,5 млн.). Нарешті, автор допустив механічну помилку, приєднавши до втрат у республіці 1,5 млн. осіб за її межами.

До 75 річниці Голодомору в Україні з ініціативи Президента Віктора Ющенка була проведена величезна робота з відновлення історичної пам'яті про цю національну катастрофу й уточнення відомостей щодо людських втрат. Але автори Післямови до першого зведеного тому «Національної книги» так само нарікали на прихованість даних перепису 1937 р. та накладання на втрати 1932-1933 рр. втрат Другої світової війни. Застосування різних методик підрахунку спричинило різнобій цифр. «У науковій літературі можна зустріти цифри від 3 до 10 млн., а в публіцистиці - навіть більші, - зазначають автори Післямови. - Це свідчить про остаточну нерозв'язаність проблеми підрахунку втрат. Нам здаються виваженими дані Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ. Вони виходять з того, що перевищення природного рівня смертності за час Голодомору становило 3,4 млн. осіб, а дефіцит народжуваності сягнув 1,1 млн., кумулятивні ж демографічні втрати склали близько 6 млн. осіб. У сумі це перевищує 10 млн. осіб» [17, 759].

Отже, аналіз численних публікацій про кількісні показники людських втрат через голод 1932-1933 років доводить, що в працях висловлено суперечливі думки стосовно демографічних наслідків голоду. Це вмотивоване насамперед відсутністю потрібних даних щодо демографічної статистики. Із достовірних статистичних відомостей у розпорядженні дослідників є лише дані з перепису населення 1926 р., інформація про кількість населення за 1931 р. та окремі показники з перепису 1937 р., що засвідчує намагання комуністичної влади приховати злочин. Оперуючи тільки цією інформацією, дуже важко точно оцінити кількість жертв голоду 1932-1933 рр.

На нашу думку, найбільш вірогідні міркування з приводу безпосередніх і опосередкованих втрат від Голодомору в межах УСРР обґрунтовує С. В. Кульчицький, який ще в 1990 р. назвав їхній обсяг, що дорівнює 4,5-4,8 млн. осіб. По-перше, ці дані отримані з використанням продуктивної методики ретроспективного обрахування динаміки природного руху населення, принцип якої застосував ще С. Сосновий і розвинув С. Максудов. По-друге, його можна перевірити за допомогою методики демографа С. Пирожкова та істориків С. Віткрофта, С. Максудова [18, 410-412]. По-третє, такі відомості узгоджуються з результатами Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, що здобуті із залученням даних щодо кількості жертв геноциду по регіонах, наведених у «Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні», - мінімум 4,5 млн. осіб.

Варто зауважити, що, попри інтенсивне вивчення демографічних наслідків Голодомору, дослідники ще надто мало уваги звертають на аналіз економічних, демографічних, соціально-психологічних і морально-етичних наслідків цього геноциду, який зруйнував село й підірвав генофонд нації. Зрештою, питання про кількісні втрати людських життів під час катастрофи 1932-1933 років потребує подальшого дослідження й уточнення.

Література

1. Гудзь В. В. Історія дослідження демографічних наслідків Голодомору в Україні у 30-ті -- 80-ті роки ХХ століття / В. В. Гудзь // Українознавчий альманах : зб. наукових праць. -- К., 2014. -- Вип. 16. С. 241--245.

2. Кульчицький С. В. Трагічна статистика голоду / С. В. Кульчицький // Голод 1932--1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів [кер. кол. упоряд. Р. Я. Пиріг]. -- К. : Вид. політ. л-ри України, 1990. -- С. 66-- 84.

3. Микула В. 60-та річниця Великого Голоду / В. Микула // Вісник. Квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно політичного життя: Ч. 1--2, весна літо. -- Нью- Йорк : Видає Головна управа ООЧСУ, 1993. -- С. 1--9.

4. Косик В. Підсовєтська Україна між двома Світовими війнами. -- Ч. 6 [Електронний ресурс] /В. Косик. -- Режим доступу : http://maidan.org.ua/static/mai/1184229595.html

5. Wheatcroft S. Population / S. Wheatcroft, R. Davies // The Economic Transformation ofthe Soviet Union, 1913--1945 [eds. R. Davies, S. Wheatcroft, M. Harrison]. -- Cambridge, 1994. -- P 71-77.

6. Грациози А. Советский голод и украинский голодомор [Электронный ресурс] / А. Грациози //«Отечественные записки» (Россия). -- 2007. -- Ns 1 (34). Режим доступа : polit.ua/documents/2007/ 05/09/graciozi.html.

7. Кондрашин В. В. Голод 1932 -- 1933 гг. в отечественной и зарубежной историографии [Электронный ресурс] /В.В. Кондрашин. -- Режим доступа :http://www.hist.msu.ru/ Labs/UkrBel/ Kondrasin_ist.doc.

8. Осокина Е. А. Жертвы голода 1933 года: сколько их было? (Анализ демографической статистики ЦГАНХ СССР) /Е. А. Осокина //История СССР. -- 1991. -- N 5. --18--26.

9. Марчуков А. В. «Голодомор» в идеологической системе українства [Электронный ресурс] / А. В. Марчуков // Вестник Юго-Западной Руси. Архив. -- 2008. -- N 2. -- Режим доступа :http://www.vestnih-jzr.org.ua/vestn ih20082-marcuhov.html.

10. Шубин А. 10 мифов Советской страны. Правда о Великой эпохе / А. Шубин. -- М. : Яуза, Эксмо, 2008. -- 416 с.

11. Ивницкий Н. Хлебозаготовки 1932--1933 годов и голод 1933 года / Н. Ивницкий // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально- демографічних та морально-психологічних наслідків : матеріали Міжнар. наук. -теор. конф. (Київ, 28 листопада 1998 р.) /[peдкол: С. Кульчицький (відп. ред.) та інші]. -- К.; Нью-Йорк : вид-воМ. П. Коць, 2000. -- С. 84--123.

12. Араловец Н. А. Потери населения советского общества в 1930-е годы: Проблемы, источники, методы изучения в отечественной историографии / Н.А.Араловец // Отечественная история. -- 1995. -- № 1. -- С. 137-141.

13. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении / С. И. Пирожков. -- К. : Наук. думка, 1992. -- 180 с.

14. Пирожков С. Смертність населення України та демографічні втрати в екстремальній ситуації / С. Пирожков//Голод 1946--1947років в Україні: причини і наслідки : матеріали Міжнародної наукової конференції (Київ, 27 травня 1997р.). -- К.; Нью-Йорк : вид-воМаріан Коць, 1998. -- С. 26--33.

15. Марочко В. І. Геноцид українського народу (1932 1933 рр.) / О. М. Веселова, В. І. Марочко, О. М. Мовчан // Голодомори в Україні 1921--1923, 1932--1933, 1946--1947: Злочини проти народу. -- 2-е вид., допов. -- К.; Нью-Йорк : вид-во М. П. Коць, 2000. -- С. 83--151.

16. Заставний Ф. Український голодомор 1932--1933років та його географія: через призму сучасної демографічної статистики [Електронний ресурс] / Ф. Заставний // Географія та основи економіки в школі. -- 2003. № 1. -- Режим доступу : http://ukrhist.at.ua/publ/66-1-0-950.

17. Національна книга пам 'яті жертв Голодомору 1932-- 1933 років в Україні [ред. колегія: В. Ющенко (голова ред. кол.); кер. авт. колект. І. Юхновський]. -- К. : вид-во імені Олени Теліги, 2008. -- 1000 с.

18. Кульчицький С. В. Голодомор 1932--1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення / С. В. Кульчицький. -- К. : Наш час, 2008. -- 424 с.

Размещено на Allbest.ru