Початок відродження чорної металургії України (1943-1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Початок відродження чорної металургії України (1943 - 1944 рр.)

Ігор Вєтров

Розкриваються особливості відродження металургійної галузі України на завершальному етапі Другої світової війни. Аналізуються характер і масштаби збитків, завданих цьому сегменту промисловості в ході евакуаційних заходів та бойових дій.

Ключові слова: Друга світова війна, Україна, індустрія, чорна металургія, відбудовна стратегія, фінансові, матеріальні, трудові ресурси.

Раскрываются особенности возрождения металлургической отрасли Украины на завершающем этапе Второй мировой войны. Анализируются характер и масштабы ущерба, нанесённых этому сегменту промышленности в ходе эвакуационных мероприятий и боевых действий.

Ключевые слова: Вторая мировая война, Украина, индустрия, чёрная металлургия, восстановительная стратегия, финансовые, материальные, трудовые ресурсы.

The main features of metallurgical industry in Ukraine on the ending period of Second World War are reviled in the article. The character and the scale of loses that caused damages to this segment of industry during evacuation and military operations are analyzed as well.

Keywords: Second World War, Ukraine, industry, siderurgy, renewable strategy, financial, material and staff resources.

Чорна металургія поряд з вуглевидобувною, залізорудною і машинобудівною галузями становили фундамент індустріального потенціалу України. У ході евакуації 1944 р., бойових дій і реалізації тактики «випаленої землі» воюючими сторонами промисловим об'єктам було завдано величезних збитків. Їхнє відновлення потребувало нестандартних і водночас вивірених організаційно-технічних рішень, концентрованих інвестицій, а також залучення значних контингентів робочої сили.

У радянські часи відбудовна епопея стала одним з провідних історіографічних напрямів, однак більшість цих праць була виконана в історико-партійному, глорифікаційному ключі й не давала справжнього уявлення про труднощі відбудови, засоби, якими вона здійснювалася, та її внутрішній зміст [1, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10].

У незалежній Україні ця тема привертала увагу лише кількох дослідників, зокрема М.В. Коваля, М. Лободи, П. Чернеги, М. Головка, О. Лисенка, які торкалися окремих її аспектів [2, 5, 6, 7, 11].

Сучасні методологічні підходи, доступні джерельні масиви створюють підґрунтя для плідних дослідницьких зусиль у цьому напрямі.

Мета і завдання цієї статті полягає в тому, аби з'ясувати мотивацію та концепцію відбудовної стратегії радянського керівництва, розкрити арсенал засобів, що використовувалися в процес організації та налагодження виробництва, простежити наслідки початкової фази відновлювальних робіт у машинобудівній галузі республіки.

Бойові дії та гітлерівська окупація завдали індустріальному комплексу України гігантських збитків. У другій половині 1941 р. - першій половині 1942 р. радянське керівництво організувало демонтаж і вивезення у віддалені райони країни обладнання і матеріали 550 найбільших промислових підприємств республіки, а те, що не вдавалося евакуювати, знищувалося. Відступаючи, нацисти довершили справу: 28 об'єктів металургійної та 25 коксохімічної промисловості було перетворено на руїни, кваліфіковані робітничі кадри, інженерно-технічний персонал виявився розпорошеним.

На відміну від підприємств інших галузей обладнання металургійних заводів можна було демонтувати й вивезти у східні райони СРСР лише частково. Тому в руслі тактики «випаленої землі» устаткування, що не підлягало евакуації та вся інші інфраструктура спеціальними саперними підрозділами висаджувалась у повітря чи приводилась у стан непридатності. У зв'язку з цим масштаби і характер руйнувань на об' єктах чорної металургії ставили керівництво держави перед необхідністю відновлення галузі практично з нуля. Вкрай несприйнятливі стартові умови погіршувала майже цілковита руйнація супутніх галузей - вуглевидобутку, залізорудної та коксохімічної промисловості, енергетики, а також гострий дефіцит основного технічного обладнання, матеріалів та кваліфікованих кадрів.

Стрижневим концептом відбудовної стратегії в цій галузі стало: по-перше, максимальне використання місцевих ресурсів; по-друге, залучення робочої сили з інших регіонів республіки, по-третє, концентрація фінансово-матеріальних ресурсів на тих підприємствах, які могли вже найближчим часом дати продукцію, адже країна ще продовжувала війну і фронт потребував нових танків, літаків, гармат.

Нормативно-правовою базою відродження чорної металургії формували рішення ДКО, центральних, республіканських та місцевих органів, влади, спрямовані на реалізацію економічних планів радянського керівництва. Так, у постанові ДКО «Про першочергові заходи щодо відбудови вугільної промисловості Донецького басейну» від 26 жовтня 1943 р. ставилося завдання забезпечити вугіллям об'єкти металургії та інших галузей індустрії. 19 вересня 1944 р. ДКО ухвалив постанову «Про заходи з відбудови Криворізько залізорудного басейну Наркомчормету», 1 жовтня - «Про посилення уваги в справі відбудови і розвитку вугільної і нафтової промисловості, чорної і кольорової металургії та електростанцій», 23 листопада - «Про заходи допомоги чорній металургії Півдня», в яких відбудовна стратегія набувала конкретних обрисів.

Одночасно республіканські органи здійснювали комплексне обстеження підприємств галузі, встановлювали обсяги збитків і характер ушкоджень, кількість наявного обладнання і на цій підставі виробляли відповідні рішення та відбудовний алгоритм.

Та ще до того, як управлінський апарат з' ясовував ситуацію і займався економічним плануванням, на щойно визволеній від гітлерівських військ території силами місцевих органів влади і цивільного населення розпочиналися відновлювальні роботи: розбирання завалів, вивезення сміття, впорядкування території та виробничих площ, збирання і ремонт інструментів, апаратури, відновлення приміщень тощо.

У вересні 1943 р. Д. Коротченко надіслав Г. Маленкову інформацію про стан відновлення металургії та енергетики Ворошиловградської області. У документі повідомлялось, що на території області розміщується 3 металургійні і 4 коксохімічні заводи Наркомчормету: Лутугінський чавуноливарний, Ворошиловградський трубний ім. Якубовського, Ольховський коксохімічний та інші.

Взимку 1943 р., відразу після звільнення, на цих об'єктах почалися відбудовні роботи. За півроку на підприємствах сталися великі зрушення.

Лутугінський чавуноливарний завод до війни виробляв вальцепрокатні й млинарні валки. Колектив підприємства (директор - Скориков) відновив вагранку № 5, механічну ковальську й модельну майстерні, встановив кран, підготував 15 фундаментів для встановлення вальцетокарних верстатів, зібрав 150 двигунів, відремонтував один ланкаширський котел, всі основні залізничні шляхи, водну магістраль. Всі вагранки заводу могли бути відновлені й завод мав можливість розпочати роботу за умови повернення верстатів для обробки вальців.

Ворошиловградський трубний завод ім. Якубовського (директор - Кондрашов) спеціалізувався на виробництві газових зварних труб. Тут вдалося швидко відновити механічний і ковальський цехи, підготувати до пуску зварювальну піч, прокатний 2-ланцюговий стан № 2, парові котел, машину і лебідку, поновити заводські шляхи. Вже 20 квітня на заводі почався прокат труб і впродовж двох місяців на власних ресурсах він давав по 100 - 150 т труб на місяць. Надалі через відсутність заготовок труб - штрипсів - виробництво зупинилось.

До війни на заводі працювало 700 осіб, у 1943 р. - 60. Саме дефіцит заготовок і кадровий «голод» гальмували відродження підприємства [12].

На Ольховському коксохімічному заводі (директор - Тяпкін) було відновлено механічний цех, підготовлені до пуску кокосові батареї № 2 і № 3, вуглеприйомні ями двох елеваторів, вугільні башти, всі основні залізничні шляхи. Однак з травня відбудовні роботи припинилися через відселення місцевих мешканців з прифронтової смуги. Наявні кадри були переведені на Лутугінський завод. Влітку відродження підприємства продовжилося і в жовтні на коксових печах першої черги вироблялося до 200 т ливарного коксу на добу. На об'єкті до війни було зайнято 900 чол., а восени 1943 р. - 150 [13].

За інформацією Сталінського облвиконкому від 13 грудня 1943 р., на Маріупольському металургійному заводі ім. Ілліча 23 вересня завершили відновлення турбіни потужністю 100 кВт, 12 жовтня - турбіни 1000 кВт постійного струму та генератор змінного струму на 250 кВт. 8 листопада стали діяти турбіни потужністю 750 кВт. Пуск цих енергетичних потужностей дав змогу відновити роботу кисневої станції, прискорити введення в дію інших агрегатів, налагодити водопостачання.

13 жовтня 1944 р. відбувся запуск мартенівських печей № 1, 2, 6, на яких до 6 листопада було виплавлено 384 т сталі.

Подальше введення в експлуатацію заводських агрегатів залежало від пуску на заводі ЦЕС потужністю 20 тис. кВт.

Дирекція заводу, ІТП та робітники докладали великих зусиль, аби запустити прокатні стани «6» до 15 грудня, «420» - до 20 грудня, № 1 і № 4 - до 15 грудня 1944 р. [14].

На «Азовсталі» вдалося відремонтувати кисневу станцію продуктивністю 100 балонів кисню на добу, відновити роботу в механічному й ливарному цехах. Відбудований міст через р. Кальміус знову з'єднав завод з містом. Продовжувалися роботи з розбирання завалів та очищення території підприємства.

Колектив Єнакієвського металургійного заводу одним з перших розпочав відродження об'єкту, підготувавши до пуску доменну піч № 6. Завершувалась підготовка до пуску домни № 4, а також повітродувних машин «Клейн» та «Ердгард-Зімлер», здатних повністю задовольнити киснем печі № 4 і № 6. Продовжувався ремонт газодинамічних машин № 1 і № 2. На заводі встановили першу машину стану «555», що виробляла 380 кВт електроенергії. Готувалися до пуску мартенівська піч № 5, а також 2-й конвертор, ремонтувалися повітродувні машини для бесемера. На підприємстві вже діяли механічний, цехи вогнетривів та ширвжитку.

На Макіївському металургійному заводі пустили в експлуатацію відновлену електростанцію потужністю 750 кВт, завершили роботи на одній з домн. Перебувала в ремонті повітродувна машина, після завершення якої планувалося пустити в дію цю доменну піч. На той час працювало 3 мартенівські печі й готувалась до пуску піч № 4.

За напруженим графіком велись роботи з введення в дію двох доменних печей добовою продуктивністю 2000 т чавуну, а також забезпечення нормального ритму роботи 4 мартенівських печей добовою продуктивністю 700 т сталі. У першому кварталі 1944 р. їх пуск давав можливість виплавляти 20 % довоєнних обсягів чавуну й сталі. Всі ці потужності потребували 10 тис. кВт електроенергії.

Робітники та ІТП Сталінського металургійного заводу підготували до пуску доменну піч № 3, ремонтували 2 повітродувні машини. Дві домни планувалося здати в експлуатацію наприкінці грудня 1943 р.

Вівся ремонт на мартенівських печах № 3 і № 4. Газогенератори, що подавали газ мартенівської печі № 4, відновили, а от неготовність розливного прольоту затримував її введення в дію. Прокатний стан «350» і цех вогнетривів були готові до експлуатації, але для її початку бракувало електроенергії. Технічною водою, необхідною для функціонування першої черги, завод був забезпечений.

На Костянтинівському металургійному заводі повністю відновили мартенівську піч № 1, підготували розливний візок та крани. Відновлювалась і мартенівська піч № 2, працювали 2 вагранки ливарного цеху. Пущена в хід парова машина, що виробляла 500 кВт електроенергії.

Колектив Краматорського металургійного заводу готував до введення в дію доменну піч № 3, мартенівські печі № 2 і № 3, а також прокатний стан «600».

Розгортанню повноцінного виробництва металу перешкоджали перебої з постачанням коксу, електроенергії, води, енергетичних потужностей, брак деяких матеріалів і сировини, зокрема, марганцю.

19 лютого 1944 р. начальник оперативної групи Наркомбуду СРСР у Донбасі Вишневський підготував на ім' я Д. Коротченка довідку про хід робіт з відбудови заводів Наркомчормету в Донбасі. У документі було розписано терміни ремонту і введення в дію окремих агрегатів, потужностей, обладнання на об'єктах галузі.

Так, на Макіївському металургійному заводі до 25 березня 1944 р. належало поставити до ладу турбогенератор № 1 потужністю 25 мгвт, до 15 лютого - котел № 4 на 90 т пари на год., до 20 березня - котел № 6 (90 т пари на год.), Краматорському металургійному - до 15 березня - турбогенератор (12,5 мгвт), до 25 березня - котли № 1 і № 2 по 60 т пари на год., Ворошиловському - до 15 квітня - турбогенератор (7 мгвт) і до 20 березня - котел (45 т пари на год.), «Азовсталі» - до 15 травня - турбогенератор (24 мгвт), 15 грудня 1943 - котли № 3 і № 4 (по 90 т пари на год.), до 15 квітня 1944 р. - котел № 1 (90 т пари на год.), до червня 1944 р. - котли № 2 і № 5, Пантелеймонівському динасовому заводі - до 20 лютого - турбогенератор (1,2 мгвт), до 20 січня - котел № 3, до 25 листопада 1943 р. - котли № 1 і № 2 (по 5 т пари на год.), Ново-Єнакієвському коксохімічному заводі - до 10 березня - 2 коксові батареї загальною продуктивністю 1200 т коксу, Ново-Макіївському - до 15 квітня - 2 коксові батареї загальною потужністю 1500 т коксу, Ворошиловському - до 25 лютого - батарею на 500 т, до 10 квітня ще одну таку батарею, Маріупольському - до 5 березня одну батарею на 1000 т, Чумаківській збагачувальній фабриці - до 15 квітня довести продуктивність до 200 т вугілля на год., Горлівському КХЗ - до 10 березня коксову батарею (600 т), до 15 квітня - другу батарею такої ж потужності, Краматорському - до 10 квітня - коксову батарею (250 т), Нікітовському - до 20 квітня - 2 коксові батареї на 150 т, до 5 червня - вуглемийку (25 т на год.), Смолянинівському - до 15 квітня та 20 травня - по 1 батареї по 175 т на добу, до 10 червня - ще 2 такі батареї,

Мушкетівському - до 25 листопада 1943 р. 6 коксових батарей по 150 т, 20 січня 1944 р. - 3 батареї на 300 т, 10 березня - 2 по 130 т коксу на добу.

У 1944 р. планувалося на Маріупольському металургійному заводі відновити 2 доменні та 6 мартенівських печей, Макіївському - 2 доменні та 6 мартенівських [15, арк. 18 - 22].

Така деталізація термінів ремонту й будівництва на об'єктах металургійної галузі була покликана забезпечити високу виконавчу дисципліну, розпорядливість, відповідальність керівників усіх ланок. Але масштаби робіт, задіяність багатьох наркоматів та відомств, збої в роботі транспорту, гострий дефіцит обладнання, матеріалів, сировини, електроенергії та кваліфікованої робочої сили ускладнювали дотримання визначених центральними органами графіків.

До лютого 1944 р. вдалося виконати такий обсяг робіт. «Азовстальбуд» вів роботи з відновлення електростанції, в лютому завершувалося виготовлення металоконструкцій, а 25 лютого почався монтаж споруди. Розпочався демонтаж металоконструкцій та їхній ремонт для доменної печі № 3.

На Макіївському металургійному заводі вилися роботи з розбирання зруйнованих конструкцій корпусу ТЕЦ. Виготовлялися металоконструкції для електростанцій, відбудовувалися споруди розподільного пристрою. Відновлювалися житлові приміщення для робітників, які прибували на підприємства, та підсобні підприємства.

Відновлювані електростанції та коксохімзаводи не мали належного теплосилового та електричного устаткування. Незадовільно здійснювалося відвантаження на ці об' єкти деревини, цементу, скла, інших будматеріалів. Існувала гостра потреба в 3000 т металу. За наявності 20 екскаваторів для проведення робіт необхідні були ще 8, компресорів-відповідно -12 і 8, пересувних електростанцій - 43 і 15, автомашин - 249 і 250, металорізальних верстатів - 82 і 120, електрозварювальних агрегатів - 60 і 20, електрозварювальних апаратів - 160 і 120, лісопилорам - 6 і 15 [15, арк. 18 - 24].

27 квітня 1944 р. Наркомчормет затвердив план введення в дію відновлюваних потужностей у визволених від окупантів областях України (див. табл. 1) [15, арк. 50 - 52].

металургійний відродження радянський війна

Наприкінці березня 1944 р. до ЦК КП(б)У надійшла доповідна записка «Про хід відбудовних робіт підприємств чорної металургії та електростанцій Дніпропетровської області». У ній повідомлялося, що до 10 березня на Дніпропетровщині відновлена одна доменна піч на заводі ім. Дзержинського з усіма допоміжними агрегатами. Ще дві домни передбачалося поставити до ладу у квітні: одну - на заводі ім. Дзержинського (на 556 м3), другу - на заводі ім. Петровського (650 м3).

За цей час відновлено 8 мартенівських печей загальною «садкою» 330 т: 3 - на заводі ім. Дзержинського, по 2- на заводах ім. Петровського й ім. Леніна, 1 невелика - на заводі ім. К. Лібкнехта.

До 4 лютого 1944 р. одна мартенівська піч на заводі ім. Дзержинського виплавила 4944 т сталі. Як паливо використана кам'яновугільна смола, що надходила з коксохімічних підприємств. Однак у березні - квітні виплавка припинилася через відсутність палива.

На початку квітня 1944 р. планувалося ввести в дію 5 мартенівських печей на заводах: ім. Дзержинського, ім. Леніна, ДЗМО - по 1 печі, на заводі ім. Петровського - 2.

До весни 1994 р. вдалося відновити 17 прокатних станів: на заводі ім. Дзержинського - тонколистовий, товстолистовий, середньосортовий (500) і бандажний, на заводі ім. Петровського - крупносортовий № 5 (550) і тонколистовий № 10. На тонколистовому стані заводу ім. Дзержинського прокатано 97 т листа для покрівлі цехів заводу, після чого він зупинився через відсутність електроенергії.

На заводі ім. Леніна були зібрані й встановлені основні вузли і деталі прошивного «фасля», редукційного станів, а також 4 стани для виготовлення труб внакладку, 2 - для виготовлення труб встик і 2 калібрувальних стани.

У квітні 1944 р. на заводі ім. Петровського планувалося завершити підготовку до пуску товстолистого стану № 4, на заводі ім. Комінтерна - дрібносортовий стан.

Завдяки значному напруженню матеріальних і людських ресурсів на об' єктах галузі поступово налагоджувалося виробництво.

У вересні 1944 р. підприємства чорної металургії Дніпропетровської області давали такий асортимент продукції (табл.) [15, арк. 124, 124 зв.].

У вересні на заводі ім. Дзержинського вичерпалися запаси палива, через що піч № 2 продовжувала простоювати. Внаслідок дефіциту електроенергії замість двозмінної роботи прокатного стану працювала одна зміна. Для виробництва вогнестійкої цегли бракувало вогнетривкої глини і кварцитів. Незважаючи на це, динаміка виробництва демонструвала стійку тенденцію до зростання.

Враховуючи гігантські масштаби відбудовних робіт, союзне керівництво не поспішало з відновленням невеликих підприємств, аби не розпорошувати кошти, матеріали й обладнання. Прикладом може слугувати ситуація, що склалась довкола сталепрокатного заводу ім. Дзержинського в Одесі. У вересні 1944 р. головний інженер підприємства Небрат повернувся з Моски з рішенням НКЧМ про те, що у IV кварталі відбудовні роботи обмежуються ливарним цехом, оскільки керівництво наркомату не визначилося з профілем заводу. У III кварталі було надано 250 тис. крб., що дало можливість завершити роботи тільки на відновленні під'їзних шляхів і складських приміщень. У зв'язку з вказівками наркомату 99 робітників, ІТП і службовців були зайняті винятково на відбудові ливарного цеху та підсобному господарстві [15, арк. 139].

Тим часом на великих об' єктах металургійної індустрії темпи відбудовних робіт неухильно зростали.

З вересня 1943 р. до 1 вересня 1944 р. колектив металургійного заводу ім. Кірова (Макіївка) відновив аглострічки № 3 і № 4 на аглофабриці, доменну піч № 2, розливну машину № 3, газоочистку № 2, рудно-грейферний кран № 2 у доменному цеху, а також печі № 2 -7 у мартенівському цеху № 2. Восени 1943 р. стала до ладу газогенераторна станція на 23 агрегатів, а в липні 1944 р. - міксерне відділення.

У прокатному цеху № 3 до травня 1944 р. ввели в дію стани «600» (заготовки), «330», (сортовий), «280» (дрібносортовий), у прокатному цеху № 4 - стан № 3 тонколистовий.

Загальний обсяг капіталовкладень у відродження Макіївського металургійного заводу ім. Кірова з вересня 1943 р. до вересня 1944 р. становив 47 млн. 746,6 тис. крб., у тому числі 27 млн. 22,8 тис. крб. - з бюджету заводу [15, арк. 174].

Обсяги виконаних робіт були такими: земляні - 14195 м3, бетонні й залізобетонні - 2957 м3, цегляна кладка - 6167 м3, вогнетривка кладка - 4634 м3, покрівля - 51328 м2, скляні роботи - 9548 м2, монтажні - 3714 тонн [15, арк. 174 зв.].

У липні - серпні 1944 р. завод давав 46 тис. т агломерату, 3773 т чавунного литва, 12 тис. т сталі, 7 тис. т товарного дроту, а також 450 чавунних пічок, 1200 ліжок [15, арк. 181].

До річниці визволення Донбасу від гітлерівських загарбників (8 вересня 1944 р.) було підготовлено звіт «Про підсумки відбудови підприємств металургійної та коксохімічної промисловості Ворошиловградської області». Наслідки руйнувань оцінювались на Ворошиловградському металургійному заводі - у 167 млн. крб., Ворошиловському коксохімічному - 65 млн. крб., Кадіївському КХЗ - 32 млн. крб., Алмазнівському металургійному - 42 млн. крб., Ольховському КХЗ - 6,7 млн. крб., Лутугінському чавунно- ливарному - 16,8 млн. крб., Брянському КХЗ - 14,5 млн. крб., Кадіївському ливарно- механічному - 4 млн. крб., заводі ім. Якубовського - 3,32 млн. крб., всього - 387,3 млн. крб.

Відразу після вигнання ворога розпочалися роботи з відродження промислового потенціалу області. До 1 вересня 1944 р. були відновлені та введені в експлуатацію 7 батарей коксових печей, 2 мартенівські печі. 5 жовтня 1944 р. відбувся пуск доменної печі № 2 Ворошиловського металургійного заводу. Введений до ладу Лутугінський чавуно-ливарний завод, відновлено 30 тис. м2 житлової площі, дитячі садки, яслі, лазні, клуби та інші об'єкти.

До 1 вересня 1944 р. завод освоїв 66 млн. 15 тис. крб. коштів, асигнованих на відбудову.

За цей час Ольховський КХЗ випустив 41,5 тис. т коксу, Кадіївський - 42,854 т, Брянський - 5850 т, а всього - 90204 т, Ворошиловський металургійний дав 6 тис. т сталі, Лутугінський - 2 тис. 60 т, а Кадіівський - 55 т чавунного литва.

Зростав кадровий потенціал підприємств. Якщо у жовтні 1943 р. на Ворошиловському металургійному було задіяно 1062 робітники, то у червні 1944 - 5672, Алмазнівському - відповідно 286 і 510, Кадіївському КХМ - 344 і 1035 (у липні), Ольховському КХЗ - 188 і 681 (у серпні).

Від жовтня 1943 р. до серпня 1944 р. продуктивність праці зросла на Алмазнівському металургійному заводі - на 188 %, Брянському КХЗ - 207 %, Кадіївському КХМ - 162 %, Лутугінському - 174, Ворошиловському металургійному - 180 %, Кадіївському ливарно- механічному - на 187 %.

Значною була частка жіночої праці: на Алмазнівському заводі працювало у липні 1944 р. 298 жінок, Ворошиловському металургійному - 2500, Брянському коксохімічному - 217, Лутугінському - 278, Ольховському - 390, ім. Якубовського - 92.

Проблема дефіциту кадрів вирішувалася шляхом їх підготовки власними силами. Так, до кінця літа 1944 р. на Ворошиловському металургійному заводі було підготовлено 400 кваліфікованих робітників, Алмазнівському - 177, Лутугінському - 108, Ворошиловському КХЗ - 194, Брянському - 177, Кадіївському КХЗ - 166, Ольховському - 268, Кадіївському ливарно-механічному - 44, ім. Якубовського - 110.

У документі описувався хід відбудовних робіт на підприємствах області. Так, гігант металургійної промисловості - Ворошиловський завод - у довоєнний час мав 4 діючих домни продуктивністю 250 - 300 т на добу, 7 мартенівських печей продуктивністю 750 - 800 т сталі на добу, 4 прокатних стани (750 - 850 т на добу), а також 24 допоміжних цехи, паровозний парк на 30 паровозів, вагонний парк на 1500 одиниць рухомого складу, 130 км під'їзних шляхів.

Продукція підприємства - швелери, квадратний, круглий та смуговий метал, а також метал для снарядів - надходила у ВПК та будівельну галузь.

З метою розширення виробництва на заводі почалося зведення нового мартенівського цеху (2000 т сталі на добу), блюмінг, безперервний листопрокатний стан, пресовий і калібрувальний цехи. Однак війна перешкодила реалізації цих планів.

7 березня 1944 р. мартен № 5 дав першу сталь. До 1 вересня 1944 р. на заводі було відновлено: домну № 5 продуктивністю 500 т чавуну на добу, повітродувну машину на 1500 м3/хв., газоочисну систему, розливну машину № 3, мартенівську піч № 5 продіктивністю 80 т сталі на добу, мартенівську піч № 4 (80 т на добу), парокотельні № 6 - 8 т та ВЕЦ, ливарний цех (2 вагранка), мехцех на 22 верстати, ковальський цех на 3 молоти, цех металоконструкцій на 10 верстатів. Крім того, вдалося укласти 40 км під'їзних шляхів.

Продовжувалися роботи на домні № 4 і мартенах № 6 і № 7, турбогенераторі на 7500 квт.

Восени 1944 р. заст.. зав. відділу металургії ЦК ВКП(б) Шевченко склав довідку «Про потужності, введені в дію на металургійних заводах Наркомчормету в Україні до 25 листопада 1944 р.».

З 1 січня до 20 листопада 1944 р. на відновлених агрегатах вироблено продукції (див. табл.) (у тис. т.): [16, арк. 207, 208]

Звичайно, спираючись лише на місцеві ресурси, складно було розраховувати на успіх. Об'єкти металургійної галузі одержували й незначну кількість імпортного устаткування.

Про асортимент надходжень з-за кордону для чорної металургії УРСР дає уявлення відомість № 7 (додаток до наказу НКЧМ № «258» від 29 листопада 1944 р.) Можна лише припускати, чи ці надходження здійснювались у рамках ленд-лізу, чи згідно з окремими економічними угодами [16, арк. 244].

Партійно-радянські органи постійно тримали в полі зору питання забезпечення металургійних підприємств необхідними видами сировини.

10 листопада 1944 р. з Москви до ЦК КП(б)У надійшла урядова телеграма, в якій наводився уривок з постанови ДКО № 6861 від 4 листопада 1944: «Зважаючи створення зимових запасів металургійної сировини для забезпечення нормальної роботи підприємств чорної металургії найважливішим завданням Наркомчормету й НКШС, Державний Комітет Оборони ухвалює:

Пункт 3. Для забезпечення виконання встановленого плану накопичення запасів - металургійної сировини та відвантаження його підприємством Наркомчормету у листопаді 1944 року, зобов'язати НКШС (т. Кагановича) і начальників Південно-Донецької і Сталінської залізниць забезпечити подачу порожніх вагонів, Наркомчормет (т. Тевосяна) і директорів заводів та рудоуправлінь забезпечити відвантаження: по Південно-Донецькій залізниці: залізної і марганцевої руди по станціях Єнакієве і Макіївка у першій, другій та третій декадах листопада по 45 вагонів на добу; флюсів у першу чергу декаду листопада по 172 вагони на добу, у другій декаді листопада по 193 вагони на добу, у третій декаді листопада по 172 вагони на добу, вогнетривів у першій декаді по 172 вагони на добу, у другій декаді листопада по 145 вагонів на добу, у третій декаді листопада по 127 вагонів на добу, в тому числі по Часів-Ярському рудоуправлінню та інших заводах у першій, другій і третій декадах листопада по 74 вагони на добу; по Красногорському заводу вогнетривів у першій, другій і третій декадах листопада по 33 вагони на добу; по Сталінській залізниці: залізної і марганцевої руди: по Криворізькому рудоуправлінню в першій, другій і третій декаді листопада по 460 вагонів на добу, по Нікопольському рудоуправлінню в першій, другій і третій декадах листопада по 24 вагони на добу, металолому в першій, другій і третій декадах листопада по 25 вагонів на добу» [16, арк. 244].

Очевидно, наказ № 953 НКШС від 4 листопада був підготовлений в руслі виконання постанови ДКО. Тому дещо незвично сприймається детальніший розпис рухомого складу для вивезення металургійної сировини у постанові порівняно з наказом наркомату.

Звертає на себе увагу й ще одна обставина. Якщо наказ Наркомату шляхів сполучення датований одним числом з постановою ДКО, то можна припустити два варіанти його підготовки: або його текст складався на підставі заздалегідь доведених апаратом ДКО вказівок (у цьому випадку діяла звичайна практика, коли проект постанови ДКО готувало певне відомство), або ж (що менш імовірно, враховуючи зміст документа) існують підстави для висновку про неймовірну оперативність та виконавську дисципліну керівництва наркомату.

Ситуацію в галузі наприкінці 1944 р. ілюструють дані, наведені в таблиці [16, арк. 296, 297].

Виконання плану з виробництва чавуну, сталі, проката і руди підприємствами Наркомчормету в України за грудень 1944 року (в тоннах)

Дані таблиці свідчать про труднощі, з якими зіткнулися трудові колективи практично всіх підприємств галузі. Однак, слід мати на увазі, що йдеться про період, коли бойові дії велися ще на території республіки. Всі основні ресурси спрямовувалися на діючі об'єкти ВПК, які в цей час перебували за межами УРСР. Долаючи дефіцит матеріалів, фінансових асигнувань, кваліфікованої робочої сили, керівники об' єктів чорної металургії переважно на ентузіазмі й самовідданості робітників та ІТП піднімали їх з руїн, монтували обладнання й запускали технологічні лінії.

Укладачі з якихось причин не вказали дані по трубах, які катав лише один завод ім. Леніна (Дніпропетровська обл.).

Напевно, цей метал був найціннішим з того, який виплавляли металурги за все своє життя, адже він допомагав тим, хто перебував у лавах діючої армії, громити ворога і гнати його з рідної землі. Ця мотивація виявилася сильнішою за всі негаразди що супроводжували початковий етап відбудови: важкі умови праці, брак житла, одягу та їжа, страждання від загибелі родичів і друзів. Саме у ці найважчі роки закладалася база для повноцінного відродження металургії республіки як однієї з провідних галузей економіки.

Джерела та література:

1. Вознесенский Н. А. Военная экономика СССР в период Великой Отечественной войны / Н. А. Вознесенский. - М.: Госполитиздат, 1947. - 192 с.

2. Головко М. Л., Лисенко О. Є. Профспілки України 1941-1945 рр. / М. Л. Головко, О. Є. Лисенко - К.: АПСВ ФПС України, 2002. - 311 с.

3. Історія робітничого класу Української РСР: у 2 т. - Т. 2. - К., 1967. - 507 с.

4. История рабочих Донбасса: В 2. т. - К.: Наукова думка. 1982. - Т. 2. - 432 с.

5. Економічна історія України: історико-економічне дослідження в двох томах. - Т. 2. - К.: Ніка-Центр, 2011. - 608 с.

6. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.) / М. В. Коваль. - К.: Альтернативи, 1999. - 336 с.

7. Лобода М. Трудові ресурси у важкій промисловості України під час нацистської окупації у відбудовний період (1941-1950 рр.) / М. Лобода. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2011. - 206 с.

8. Митрофанова А. В. Рабочий класс СССР в годы Великой Отечественной войны / А.В. Митрофанова. - М.: Наука, 1971. - 575 с.

9. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу у 1941 - 1945 рр.: У 3 т. - К.: Наукова думка. - Т. 3. - 1969. - 455 с.

10. Чадаев Я. Е. Экономика СССР в годы Великой Отечественной войны (1941 - 1945 гг) / Я. Е. Чадаев. - 2-изд., перераб. и доп. издание. - М.: Мысль, 1985. - 492 с.

11. Чернега П. М. Вклад робітників України у зміцнення воєнно-економічної могутності СРСР в роки Другої світової війни (1939 - 1945 рр.) / П. М. Чернега. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - 428 с.

12. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 1077. - Арк. 164 - 165.

13. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Ч. І. - Спр. 626. - Арк. 16 - 18.

14. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 1082. - Арк. 77 - 85.

15. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Ч. І. - Спр. 1067.

16. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Ч. І. - Спр. 1071.

Размещено на Allbest.ru