Коливання смертності чи неточність обліку: до питання про вивчення рівня дитячої смертності в Гетьманщині ХVIII ст.
Проблема верифікації джерел при вивченні дитячої смертності в Україні. Тлумачення коефіцієнтів вірогідності доживання дітей до п’ятирічного віку. Порівняння смертності в різних регіонах Гетьманщини. Вікова структура дитячої смерті в XVIII столітті.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.02.2018 |
| Размер файла | 57,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http: //www. allbest. ru/
Коливання смертності чи неточність обліку: до питання про вивчення рівня дитячої смертності в Гетьманщині ХVIII ст.
Ігор Сердюк
Анотація
У статті досліджується проблема верифікації джерел при вивченні дитячої смертності в ранньомодерній Україні. Висувається припущення, що низька точність метричного обліку та недореєстрація хрещень ускладнюють тлумачення обчислених демографічних коефіцієнтів та порівняння смертності в різних регіонах Гетьманщини.
Ключові слова: дитина, Гетьманщина, смертність.
Аннотация
В статье исследуется проблема верификации источников при изучении детской смертности раннемодерной Украины. Выдвигается предположение, что низкая точность метрического учета и недореестрация крещений затрудняют толкование исчисленных демографических коэффициентов и сравнение смертности в различных регионах Гетманщины.
Ключевые слова:ребёнок, Гетманщина, смертность.
Annotation
The article examines the problem of verification of sources used for research on infant mortality in early modern Ukraine. Two related themes are being considered research of main parameters of mortality and accuracy (reliability) of historical sources. The main source is the 1778 register of Kyiv eparchy churches, which documents the age of deceased males in different protopopes of the eparchy.
The research demonstrates that the source does not cover neonatal mortality, which significantly understates all the demographic indices of this phenomenon for the Hetmanate. This happened primarily because the church register of XVIII century captures death records only for christened children and there is a certain period between the actual birth and christening ceremony when some children could die. At that time children were not christened earlier than one week after birth, but traditionally the interim period could reach as many as 40 days. According to historical demography, mortality is the highest in the first days of life, including its neonatal component, i.e. the number of deaths within the first 28 days of life, which was not documented in the source.
Additionally, the accuracy of records could vary in different parishes and depended on diligence of priests who kept them. This was confirmed by dependency between the rates of infant mortality and accuracy of documenting in different protopopes. This parameter can be verified by the Whipple index and hence, demography historians have source verification tools and can choose the registers of the paraphies where the most diligent priests worked. After all, for the correlation of the death ratio the data of the XIX century can be applied, when the population accounting on the Russian Empire territory was conducted in a more severe way and the demographic indices of the populations did not change significantly.
Keywords: child, Getimanschina,death.
«Увійшов у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо-невидимо! Манюсінькі, та усе в білих сорочечках, та бігають круг церкви, та просяться у двері, та щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать: «Пусти, мамо; пусти, мамо, і мене на празник! Зачим мене породила, нехрещену схоронила, під порогом положила та й до себе не приньмаєш!»1 Таку картину побачив Нечипір герой оповідання «Мертвецький Великдень», коли сп'яну вночі забрів на сільський цвинтар. Цим сюжетом Григорій Квітка-Основ'яненко (автор твору) зобразив традиційні уявлення про потойбіччя, як місце, де має бути купа дітей померлих малолітніми, причому частина з них без хрещення. У подібних конотаціях пекло змальоване й в «Енеїді» Івана Котляревського, так, Еней, проходячи повз ватаги грішних душ, бачить, як «діти гуртові кричали, своїх паньматок проклинали, що не дали на світі жить»2.
Малюки не дарма «кишіли» у потойбічні, адже в ранньомодерну добу саме вони займали основне місце в структурі смертності. Це явище детально (з численними даними та коефіцієнтами) досліджене на матеріалах Західної та Центральної Європи, натомість українська історіографія пропонує тільки констатацію самого факту високої смертності дітей і обмежується кількома розвідками про її розміри. На перший погляд, подібні студії не повинні викликати істотних ускладнень, адже вони мають практичний характер і можуть ґрунтуватися на «західних» методиках, пристосованих до «наших» джерел3. Однак специфіка окремих з них може готувати пастки та вводити в оману як на етапі обчислень розмірів (коефіцієнтів) смертності, так і їхніх тлумачень.
Відтак у даному дослідженні я спробую зупинитися на двох взаємопов'язаних сюжетах дослідженні основних параметрів смертності та точності (достовірності) історичних джерел. Для подібних студій традиційно використовуються метричні книги, оскільки вони мають спеціальну частину «о усопших» з вказівкою віку померлих. Матеріали однієї парафії застосовують для «поздовжніх» досліджень смертності, переважно в сенсі її сезонних чи річних коливань в окремому населеному пункті. Для «поперечного зрізу» необхідний більш масовий матеріал наприклад, зведені метричні відомості церков певної єпархії. Подібна інформація є цінною, оскільки дає підстави говорити про смертність на основі матеріалу великого обсягу, а також порівнювати її значення на рівні протопопій.
Останнє спробуємо зробити на основі зведених метричних відомостей церков Київської єпархії 1778 р. Справа на 58-ми аркушах являє собою зведені відомості про шлюби, народження та смерті, подані окремими протопопіями. У кінці є узагальнюючі таблиці, у тому числі й з інформацією, скільки людей, якого віку чоловічої статі померло за рік в єпархії, всього ж таких значиться 15040 осіб4. Себто ми маємо справу з доволі масовими даними, вже побіжний погляд на які дозволяє отримати певне уявлення про структуру смертності. Для візуалізації останньої скористаємось відповідним графіком, на осі Х якого представлене число записів про смерть, а на осі У вік померлих осіб (див. мал. 1).
Як добре помітно з графіка, смерть у Київській єпархії була прерогативою малюків. Рівень смертності найбільший поміж дітей віком 1 рік, далі він поступово зменшується і стабілізується після 6-7 років, що загалом відповідає так званому парадоксу дитячої смертності, за яким рівень останньої різко зменшується з кожним прожитим роком до досягнення 5-річного віку. Необхідно зауважити, що дія парадоксу гарно проявляється передусім у традиційних суспільствах з високою дитячою смертністю, а в модерний час поступово нівелюється з розвитком знань про новонародженого, кращим доглядом тощо, відтак, наприклад, у Росії цей парадокс остаточно був подоланий у 2002 році5.
Відповідно в історичній демографії використовується коефіцієнт «вірогідності доживання до п'ятирічного віку». За підрахунками Олени Замури такий коефіцієнт для населення містечка Сорочинці Миргородського полку становив 0,4206. Це означає, що тільки 420 сорочинських дітей з 1000 (тобто менше половини) мали шанси дожити до п'яти років, інакше кажучи, дитина, охрещена в Сорочинцях, мала більші шанси померти, аніж стати дорослою. Мої обчислення аналогічного коефіцієнту для сусіднього сотенного містечка Яреськи на 1762-1766 рр. показали майже аналогічне значення 0,4607. дитячий смертність гетьманщина
Загалом, 24,9% всіх померлих Київської єпархії становили діти віком 1 рік, а 48,9% віком до 5 років, себто кожен 2-й померлий в єпархії був дитиною до 5 років. Вікова структура дитячої смертності населення Київської єпархії переконує, що однорічний вік був найбільшою зоною ризику у цьому відношенні. Цей факт підштовхує звернути увагу на «неонатальну смертність» (або ж смертність новонароджених), це поняття позначає смертність дітей щойно від народження до 28-денного віку. Спеціальних досліджень неонатальної смертності в ранньомодерну добу не вдалося віднайти (зустрічаються лише констатації її великого рівня), однак навіть станом на 80-ті рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи частка померлих на першому місяці життя становить 60-80% померлих віком до 1 року. Основними її причинами вважаються вроджені пороки розвитку, родові травми, асфіксії, пневмонії, діагностика і лікування яких ускладнені навіть сьогодні8.
У ранньомодерну добу такі проблеми мали виникати частіше, хоча б через умови пологів і рівень так званого «акушерства». Проблема неонатальної смертності змушує задуматися про значний пласт дитячої смертності, не зафіксований в обліковій документації. Навіть метрична книга фіксує акт хрещення, а не народження, тож між цими подіями проходив певний час (мінімум тиждень), за який частина дітей могла померти. У щоденнику священиків Кернецьких (1780-ті рр.), є записи про виняткові хрещення в день народження «ради опасности страха смертного»9.
Зауважимо, що недооблік смерті немовлят явище поширене не тільки в ранньомодерну добу, а й сьогодні. Звісно, що розміри та причини цього явища у різні часи різні, однак спільним є вплив на достовірність визначення рівня смертності. Наприклад, станом на 2008 рік рівень смертності немовлят в Україні за національними даними становив 9,8 пром., а за даними ВОЗ 14 проміле10.
Недооблік смертності немовлят може проявлятися в зростанні її рівня за даними джерел ХІХ ст., коли вимоги до метричного обліку стали суворішими. На жаль, в Україні подібні дослідження не представлені, але показовим можемо вважати приклад російського міста Барнаул, де станом на 1877-1886 рр. діти віком 0-4 роки становили 57,3% усіх померлих11, себто дитяча смертність тут виглядає вищою, ніж у Гетьманщині за сто років до цього. Однак у даному випадку коректніше говорити про кращу реєстрацію, а не різні рівні. Яскравим свідченням цього є ситуація в тому ж Барнаулі. У місті виділяється Покровський приход, священики якого ретельніше вели облік смертей, зокрема вони старалися якомога точніше відобразити вік немовлят на момент смерті, про що зокрема свідчать варіації запису цього віку: «2 недели», «7дней», «2 дня», «1 час». Відтак діти віком 0-4 роки там становили 62,4% усіх померлих12. Себто, порівнюючи розміри смертності на різних територіях та в різний час, потрібно намагатися відділяти «мухи від котлет».
Малюнок 1 Структура смертності населення Київської єпархії (1778р.).
Точність визначення рівнів смертності також залежить від правильності/неправильності вказання віку померлих. Відтак ми приходимо до іншого аспекту достовірності даних метричних книг. На цьому ж графіку помітні сплески смертності осіб, чий вік закінчується на 5, а особливо на 0. Умовно назвемо їх ювілярами. Великий відсоток ювілярів зумовлений специфікою ставлення до віку у ранньомодерну добу, коли людина його часто не знала й округлювала, а також навіяний так званою усною лічбою десятками12.
Це притаманно не тільки Гетьманщині. Точність відомостей демографічних матеріалів другої половини ХУІІІ століття на прикладі деканальних реєстрів добре проілюстрував Арнольд Перковський. Від Ходорківського деканату Київської архідієцезії за підписом декана в 1782 р. була подана така інформація: «Матвій... каже, що пам'ятає пана Александра Єльця і який помер в 1665р, а Матвію було на той час, як він визнає, літ десять, таким чином з підрахунку випливає, що Матвій Лещенко живе літ 126» (підкреслення моє. І.С.). Як наслідок усних опитувань в деканальних реєстрах дослідник зустрів осіб віком 130 і навіть 150 років14.
Про те, що подібні помилки були поширеним явищем у церковній документації й церковне керівництво намагалося з ними боротися, свідчать митрополичі розпорядження того часу. Зокрема, митрополит Арсеній (Могилянський) своїм розпорядженням від 27 лютого 1759 року зобов'язував священиків звіряти вік парафіян з попередніми записами. Він також розпорядився щорічно прибавляти у записах по одному року, а не писати вік зі слів парафіян. Утім, проведені Віталієм Дмитренком дослідження дали йому підстави твердити, що даний указ не посприяв кардинальному поліпшенню точності фіксації віку осіб у сповідних розписах15.
Останні вважаються точнішими за метричні книги в плані вказівок віку, однак теж були далекими від ідеалу навіть тоді, коли фіксували родину священика, котрий вів записи і мав знати вік своїх рідних. Так, згідно зі сповідним розписом села Бубни Пирятинської протопопії за 1765 рік, члени сім'ї священика Максима Григор'єва мали такий вік: Максим Григор'єв 52 роки, його дружина, Євдокія Пилипівна 44 роки. Діти: Григорій 4 роки та Дарина 14 років. Сповідний же розпис за 1767 рік подає такі покажчики: священик Максим Григор'єв 54 роки, Євдокія Пилипівна 44 роки, Григорій 5 років, Дарина 15 років. Отож з віком самого панотця усе виявилося гаразд. Проте його дружина чомусь зовсім не постарішала. Його ж діти стали старшими не на два роки, як того вимагали елементарні математичні підрахунки, а лише на рік16.
Потрібно зауважити, що «ювіляри» були частими фігурантами не лише облікових, але й актових джерел. Цікаво поглянути, як визначався вік свідків розмежування грунтів в Сорокошичах Остерської сотні Київського полку на початку ХУІІІ ст. Всі вісім свідків його округлили: «...леть соби пятдГсят сказуючый Мазим ОмГлянГнко с ПГтром жГ РиборГнком и ВГрГмиГмь ДягилГнкомь, по сорок леть на свете маючими. Костюк, Мацюкувь зят, леть семьдесят маючій, Ивань КоношГнко, мужь в шістдесят леть.Мусий ОсипГнко, сорокошицкый, леть пятдГсят маючий...Дорошко ОхванчГнко семьдесят леть маючий.». Показово, що головним свідком був «пГрвейшій сведитГль столетній мужь Сила Лобас», дід якого «на свете живь полтораста лть», а потім «вь панщинщину умГр, а отець в Чудновщину умерь.»17.
Мусимо визнати, що й відсутність округлення віку ще не означає, що він указаний точно, у цьому контексті показовими є свідчення молодого полтавського злодія Микити Тютюнника, зафіксовані на допиті в 1756 р.: «От роду жь ему леть сколки не знаеть, а примеромь будеть з двадцять четири»18.
Спостереження над подібними ситуаціями змусили дослідників до спроб вироблення інструментарію верифікації облікових джерел. На сьогодні найусталенішим та загальноприйнятим є так званий індекс Уіпла (Whipple index). Він слугує для визначення ступеню точності джерела в залежності від поширеності в ньому ювілярів та визначається за спеціальною формулою:
де: І індекс Уіпла, Pa кількість населення19.
Застосувавши формулу до зведеної таблиці метричних відомостей церков Київської єпархії 1778 р., ми отримаємо значення індексу 243. За усталеною шкалою індекс вищий за 175 означає дуже погану якість облікових джерел та відхилення від точних даних понад 75 % (див. табл.1).
Відтак можемо констатувати низьку точність узагальнених метрик єпархії, однак перед тим, як «лаяти» джерело, звернемося до порівнянь з іншими документами цього ж періоду. На жаль, поле для порівнянь доволі вузьке, оскільки нам вдалося знайти тільки одне дослідження, де б визначався індекс Уіпла для облікової документації Гетьманщини статтю Юрія Волошина про демографічні параметри населення полкової Полтави. За підрахунками дослідника, таке класичне джерело цивільного (фіскального) обліку як Генеральний опис Полтави 1766 року має індекс Уіпла на рівні 36020.
Таблиця 1 Стандарт ООН для вимірювання індексу Уіпла
|
Індекс Уіпла |
Якість даних |
Відхилення від ідеалу |
|
|
< |
дуже точні |
< |
|
|
105-110 |
відносно точні |
5-9,99% |
|
|
110-125 |
добрі |
10-24,99% |
|
|
125-175 |
погані |
25-74,99% |
|
|
< |
дуже погані |
>75% |
Отож точність метрик хоч і низька, але є вищою за «піднесений на щит» істориками-демографами опис21, причому його «полтавський» варіант, котрий на фоні опису всіх десяти полків можна вважати взірцевим22. Істотно вищою точністю відзначилися сповідні розписи, індекс Уіпла для котрих у трьох різних полтавських парафіях становив 170, 141 і 107. Як бачимо (див. табл.1), останній індекс говорить, що сповідний розпис парафії полтавської церкви воскресіння Христового вдався отцю Матвію Колосовському як відносно точний23.
Оскільки документація окремих парафій одного міста має різну точність, то можемо припустити, що різною точністю характеризується й метричний облік в окремих протопопіях Київської єпархії. Тому за наведеною вище формулою обчислимо індекс Уіпла для кожної протопопії окремо, а дані занесемо в таблицю (див. табл. 2).
Ще раз нагадаю, що загальний індекс Уіпла для метрик Київської єпархії дорівнював 243, що свідчить про дуже погану якість даних.
Відтак не є несподіванкою, що більшість, а саме 16 з 20 протопопій подали відомості дуже поганої якості, ще 2 протопопії Києвопечерська та Зіньківська з індексами 170,7 та 162 вийшли на рівень просто «поганих», зрештою, відомості Трипільської протопопії можна вважати добрими, і тільки Козелецька подала дуже точну інформацію, про що говорить індекс 94,2.
Таблиця 2 Якість метричних відомостей окремих парафій Київської єпархії та розмір дитячої смертності станом на 1778 р
|
Протопопія |
Індекс Уіпла |
Якість даних |
Рівень дитячої смертності (% від усіх померлих) |
К-сть померлих на 100 охрещених |
||
|
1 рік |
1-4 роки |
|||||
|
Козелецька |
94,2 |
дуже точні |
23 |
41,1 |
65,9 |
|
|
Трипільська |
125 |
добрі |
40,9 |
67,5 |
63,9 |
|
|
Зіньківська |
162 |
погані |
29,7 |
50 |
64,7 |
|
|
Києвопечерська |
170,7 |
погані |
21,1 |
40,2 |
72,3 |
|
|
Гадяцька |
192,4 |
дуже погані |
22,1 |
42,7 |
68,9 |
|
|
Києвоподільська |
206,4 |
дуже погані |
37,2 |
51,9 |
72,4 |
|
|
Ічанська |
208,3 |
дуже погані |
23 |
45,9 |
78,9 |
|
|
Лубенська |
239,1 |
дуже погані |
23,2 |
41,9 |
66,3 |
|
|
Прилуцька |
243,8 |
дуже погані |
29,5 |
50 |
73,4 |
|
|
Роменська |
245,9 |
дуже погані |
23,3 |
45,9 |
74,9 |
|
|
Верхньокиївська |
250 |
дуже погані |
39,6 |
49,7 |
57,3 |
|
|
Борзенська |
268,5 |
дуже погані |
18,9 |
40,2 |
76,8 |
|
|
Ніжинська |
272,9 |
дуже погані |
29,9 |
46 |
66,8 |
|
|
Глухівська |
275,8 |
дуже погані |
17,7 |
44,6 |
100,5 |
|
|
Лохвицька |
278,2 |
дуже погані |
25,3 |
47,4 |
73 |
|
|
Пирятинська |
302,7 |
дуже погані |
25,8 |
45,5 |
72,1 |
|
|
Конотопська |
330 |
дуже погані |
21,4 |
42,6 |
79,3 |
|
|
Воронізька |
334,5 |
дуже погані |
27,7 |
51,8 |
84,7 |
|
|
Івангородська |
334,9 |
дуже погані |
22,4 |
46 |
76,1 |
|
|
Кролевецька |
364,1 |
дуже погані |
24,7 |
49,5 |
84,9 |
У названих чотирьох протопопіях тяжко знайти щось спільне (тим більше історику-демографу, а не знавцю історії церкви в ранньомодерну добу). У територіальному сенсі три протопопії розміщувалися навколо Києва і займали:
Козелецька протопопія Козелецьку, Бобровицьку, Остерську, Носівську сотні Київського полку;
Трипільська протопопія Київську сотню Київського полку (на правому березі Дніпра);
Києво-Печерська протопопія Печерськ, а також Київську, Остерську, Гоголівську, Бориспільську сотню Київського полку, Воронківську сотню Переяславського полку.
Можливо, в цьому сенсі, якусь роль відіграла близькість до центру єпархії, хоча четверта з «найкращих» Зіньківська протопопія знаходилася чи не найдальше від Києва на південному сході Київської митрополії. З іншого боку, три найвіддаленіші протопопії Північного Сходу митрополії відносяться до «неблагополучних»24.
Далі обчислимо рівень дитячої смертності в кожній протопопії, а результати обчислень занесемо до табл. 2. Як видно з таблиці, рівень смертності однорічних немовлят істотно відрізняється «на місцях» від 17,7% (Глухівська протопопія) до 40,9% всіх померлих (Верхньокиївська протопопія), що означає понад двократну різницю. Різниця смертності дітей віком 1-4 роки в окремих протопопіях менша, якщо відкинути аномально велике значення Трипільської протопопії (67,5%), то відсоток буде коливатися в межах 40,2% та 50,9%. Це вже не така й велика різниця, котра могла бути зумовлена як справді різними розмірами дитячої смертності, так і похибками в обчисленнях та обліку.
Щоб спробувати простежити, чи корелюється розмір дитячої смертності з точністю метричного обліку (індексом Уіпла), розглянемо ще один параметр загальний рівень смертності. Оскільки джерело не дає відомості про чисельність населення окремих протопопій станом на 1778 р., котрі необхідні для класичного обчислення коефіцієнту смертності (число смертей на 1000 населення виражається в проміле), визначимо число померлих на 100 охрещених в окремих протопопія (див. табл. 2), що теж дасть певне уявлення про загальний рівень смертності та відтворення населення.
Найкраща ситуація з відтворенням населення виявилась у Верхньокиївській протопопії, там у 1778 р. помирало 57,3 особи на 100 охрещених, найгірша в Глухівській, де помирало 100,5 особи на 100 охрещених, себто природній приріст населення був від'ємним.
Чи корелюються якось дані про смертність з точністю метричного обліку? Однозначно тяжко простежити якусь закономірність, можна тільки обережно висловити певні припущення. Порівняємо структуру смертності населення Трипільської та Глухівської протопопій. Метрики першої, за індексом Уіпла, характеризуються доброю точністю обліку, відтак там спостерігаємо найвищу частку однорічних та дітей віком 1-4 роки серед померлих, при цьому за перевагою охрещених над померлими протопопія займає друге місце в Київській митрополії. Інакше кажучи, тут зафіксовано найбільшу смертність дітей при одній з найменших відносних смертностей населення. Натомість у Глухівській протопопії (котра «пасе задніх» за точністю обліку) серед померлих було найменше однорічних дітей, при аномальній для традиційного доіндустріального суспільства загальній перевазі померлих над охрещеними.
Подібна картина почасти могла бути зумовлена якраз гіршим обліком смертності малолітніх дітей (наприклад, хрестили дещо пізніше, й більше дітей помирали нехрещеними або не фіксували випадки термінових хрещень, після яких дитина помирала, та ін.). Відтак смерті дорослих у протопопії фіксувалися нормально, а хрещення та успіння дітей істотно гірше, що спотворювало структуру смертності при фіксації. При цьому в Трипільській протопопії було зафіксовано істотно більше померлих діток, ймовірно, тому, що вони ретельніше фіксувалися при хрещенні, а, отже, й після смерті вже неодмінно мусили бути записаними в книгу «о усопших».
Привертає увагу той факт, що у перших трьох (за точністю) протопопіях загальний рівень смертності (співвідношення померлих до охрещених) практично однаковий на рівні 64-65. Це найменші (після Верхньокиївської протопопії) показники, котрі ще раз можуть підтвердити специфіку фіксації хрещень (точніша, ближче до народження і т. д.).
Безпосередні зв'язки з точністю (індекс Уіпла) даних окремих протопопій та розміром дитячої смертності простежити тяжко, однак на основі «якісніших» даних така смертність виглядає вищою. На нашу думку, для докладніших досліджень структури смертності дітей доцільно таки обирати найточніші протопопії та вести дослідження на рівні окремих парафій. Також, необхідно допускати, що дані, котрі пропонує джерело, подають інформацію не так, «як воно було насправді», а так, як її фіксували творці джерела, тому просте порівняння дитячої смертності на різних територіях може завести на манівці. Загалом на даних основи «найточніших» протопопій можемо зазначити, що у Києїській єпархії в 1778 р. з десяти померлих кожні 4-6 були дітьми до 5-ти років, а кожні 2-4 однорічні. Останні представляли більшість серед померлих дітей віком 1-4 роки, а, отже, як це не парадоксально, з кожним прожитим місяцем та роком малолітня дитина ставала далі від своєї смерті.
Література
1. Квітка-Основ'яненко Г. Мертвецький Великдень // Квітка-Основ'яненко Г «Конотопська відьма», «Сватання на Гончарівці» та інші твори. Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. С. 123.
2. Котляревський І. Вибране. Енеїда. Наталка Полтавка. К., 1981. С. 51.
3. Маються на увазі, наприклад, методики історико-демографічних досліджень, представлені в перекладній книзі французьких істориків Луї Анрі та Алана Блюма, або ж яскравий «польський» приклад того як «правильно» робити тотальне демографічне дослідження пера Цезаріо Кукльо: Анри Л., Блюм А. Методика анализа в исторической демографи / пер. с франц. С. Хока и Ю. Егоровой М., 1997, KukloC. DemografiaRze czypospolitejpredrozbiorowej. Warszawa, 2009.
4. Центральний державний історичний архів України у місті Київ. Ф.127. Оп.1014. -Спр.65. Арк. 57.
5. Кваша Е., Харькова Т Смертность младенцев в России: успехи и нерешенные проблемы // Демоскоп. №461-462. http://demoscope.ru/weekly/2011/0461/analit04.php
6. Замура О. Смертність в природному русі населення містечка Сорочинці у ХУІІІ ст. (за даними метричних книг Миколаївської церкви) // Краєзнавство. -2009. -№3. -С. 211.
7. Обчислено за: Державний архів Полтавської області. -Ф.1011. Оп.1. Спр. 157.
8. Демографический энциклопедический словарь. М., 1985. С. 273.
9. Щоденник Андрія та Федора Кирнецьких, священиків Святомиколаївської церкви с. Ховзовки Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва (ХІІ.1787-1788 рр.). К., 2006. -С. 10.
10. Кваша Е., Харькова Т Ук. соч.
11. Сарафанов Д., Спесивцева М. Некоторые аспекты изучения смертности населения Барнаула во второй половине XIX в. (по материалам базы данных «Население Барнаула») // Этнодемографические процессы в Казахстане и сопредельных территориях: Сборник научных трудов Х Международной научно-практической конференции 15-16 мая 2009 г., Усть-Каменогорск. Усть-Каменогорск: «Либриус», 2009. С. 328-336.
12. Там само.
13. Див. про це спеціальні дослідження: Сердюк І. Особливості відображення вікових категорій населення Лівобережної України в Румянцевському описі Малоросії // Вісник Черкаського університету. Сер. «Історичні науки». Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2008. Вип. 133-134. С. 55-62; Його ж. Знання власного віку в соціумі Гетьманщини та проблема верифікації історичних джерел XVIII ст. // Актуальні проблеми археології, історії та історичного краєзнавства Буго-Дніпровського межиріччя: Збірник наукових праць / Відп. ред. В. І. Марочка, А. Г. Морозова. Умань: ПП Жовтий О.О., 2012. С. 372-376.
14. Перковський А. Довголітні люди на Правобережній Україні в ХVШ ст. // Український історичний журнал. 1966. №2. С. 107-108.
15. Дмитренко В. Матеріали церковного обліку населення Київської та Переяславсько-Бориспільської єпархій як джерело з соціальної історії Гетьманщини XVIII століття: дис.... канд. іст. наук: 07.00.06. Полтава, 2011. Арк. 100.
16. Там само.
17. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. К., 1993. С. 182-187.
18. Ділова і народно-розмовна мова ХVШ ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). К., 1976. №125. С. 357.
19. Henry S. Shryock, Jacob S. Siegel, Methods and Materials of Demography. New York: Academic Press, 1976. P. 205.
20. Волошин Ю. Статево-вікова та шлюбна структура населення міста Полтави в другій половині XVIII століття // Історична пам'ять. 2011. №1. С. 7.
21. У силу ряду особливостей Генеральний опис Лівобережної України 17651769 рр. дійсно є найкращим історико-демографічним джерелом з-поміж матеріалів цивільного обліку населення Гетьманщини. Навіть при тому, що індекс Уіпла для нього «зашкалює», однак кращого ми не маємо. Про це див. мою спеціальну розвідку: Сердюк І. Румянцевський опис Малоросії як джерело вивчення демографічних характеристик міст Гетьманщини // Історична пам'ять. 2008. №3. С. 144-152; або його ж. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини ХУІІІ ст. Полтава, 2011. С. 29-38. Про унікальність джерела багато сказано у вже класичних дослідженнях: Багалей Д. Генеральная опись Малороссии // Киевская старина. 1883. №11. С. 402-432; Ковальський І. Генеральний опис 1765-1769 рр. джерело для вивчення соціальноекономічних відносин на Лівобережній Україні // УІЖ. 1962. №2. С. 97-101 та ін.
22. Про опис Полтави див: Волошин Ю. «Для точнаго исчисления и сведения всего малороссийскаго народа»: проведення Румянцевського опису в полковому місті Полтаві (1765-1766 рр.) // Краєзнавство. 2011. №1. С. 57-71. Або ж сам опис з якісними коментарями та передмовою: Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії 1765-1769 рр. / упоряд., вступ. ст. і ком. Ю. Волошина. К.: Наш час, 2012. 576 с.
23. Волошин Ю. Статево-вікова та шлюбна структура...С. 8.
24. Про локалізацію протопопій див. книгу Оксани Прокоп'юк з чудовим картографічним матеріалом: Прокоп'юк О. Київська митрополія: топографія посвят. Реконструкція реєстру храмів за відомостями про церковнослужителів (1780-1783). К., 2012. С. 41-42.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Узагальнення і систематизація закономірностей російських геополітичних пріоритетів щодо "українського питання". Розвиток галицького москвофільства в XIX ст. Аналіз впливу московського центру на події в Україні в ХХ столітті, терор на українських землях.
статья [31,0 K], добавлен 27.07.2017Документальні свідчення про кількість загальноосвітніх закладів на Правобережжі, Лівобережжі та Слобожанщині. Ознайомлення із методами навчання у дяківських школах. Особливості жіночої освіти в Гетьманщині. Діяльність василіанських та піарських шкіл.
контрольная работа [28,1 K], добавлен 20.09.2010Суд і судочинство Гетьманщини другої половини 17-18 століття. Система козацьких судів, центральні установи Гетьманщини. Реформа козацьких судів К. Розумовського. Повернення судової системи до польсько-литовських зразків. Міські та спеціальні суди.
контрольная работа [17,5 K], добавлен 19.02.2011Наукова реконструкція, осмислення й комплексний аналіз процесу становлення й особливостей розвитку архівної науки в Україні. Розгляд і вивчення різних технологій збереження документів. Характеристика основних методів зберігання документів і їх опис.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 03.05.2019Політичні та соціальні перетворення в Україні у кінці XVIII – на початку XIX ст. внаслідок геополітичної ситуації у Центральній та Східній Європі. Зміни у правовому статусі Гетьманщини. Витіснення з домінантних позицій українських ремісників і купців.
реферат [21,5 K], добавлен 15.11.2009Процес територіального нищення Гетьманщини російським урядом під егідою Петра І. Насильницьке перетворення українського автономного утворення на одну з імперських периферійних областей. Динаміка відчуження етнічних земель українців, приєднання їх до РФ.
статья [39,9 K], добавлен 18.08.2017Вивчення й аналіз особливостей публікацій Віднянського, які є сучасним історіографічним нарисом, де піднімаються питання вивчення історії українсько-сербської співпраці. Дослідження аспектів діяльності Київського Слов’янського благодійного комітету.
статья [26,5 K], добавлен 17.08.2017Становище українських земель у складі Великого Князівства Литовського. Політичний устрій Гетьманщини наприкінці ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. Голод 1932-1933 рр.: причини і наслідки. Соціально-політичне та культурне життя на Україні в 1945-1953 рр.
реферат [43,9 K], добавлен 28.10.2010Історія дослідження речових та зображальних джерел зі знаками Рюриковичів. Атрибуція княжих емблем. Підходи істориків щодо вивчення княжих знаків як речових джерел. Термінологічна проблема у тлумаченні "тризуба". Генеалогія знаків Рюриковичів ІХ-ХІ ст.
магистерская работа [2,9 M], добавлен 16.11.2014Цінність літописі Самовидця - одного з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII - початку XVIII ст., зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні, написаної очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького. Стиль і мова оповідача.
эссе [18,0 K], добавлен 22.05.2014
