Главная Коллекция "Otherreferats" История и исторические личности Землевпорядкування на казенних землях Чернігівщини в роки столипінської аграрної реформи (1906-1917 рр.)

Землевпорядкування на казенних землях Чернігівщини в роки столипінської аграрної реформи (1906-1917 рр.)

Основні категорії земель за характером землеволодіння в Російській імперії на початку ХХ ст. Етапи процесу здійснення землевпорядкування. Розподіл на ділянки й продаж казенних земель, створення одноосібних господарств у повітах Чернігівській губернії.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 01.12.2017
Размер файла 124,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Землевпорядкування на казенних землях Чернігівщини в роки столипінської аграрної реформи (1906-1917 рр.)

Олександр Герасимчук

Анотація

У статті висвітлюється процес реалізації столипінської аграрної реформи на Чернігівщині (1906-1917рр.), зокрема розглядається здійснення землевпорядкування на казенних землях.

Ключові слова: Чернігівська губернія, аграрна реформа, община, казенні землі, землевпорядкування, хутір, відруб.

У другій половині ХІХ ст. життя селян Чернігівської губернії визначалося прийняттям акта про звільнення селянства від кріпацтва в 1861 р. Наділення кріпосних селян землею стало на Чернігівщині важливою подією, оскільки до скасування кріпосного права про землеволодіння в цієї категорії мешканців регіону мова не йшла. Після реформи 1861 р. селянське землекористування Чернігівської губернії збільшилося приблизно на 79 тис. дес. [1, с. 47].

Реформа надала селянам особисту свободу й право розпоряджатися своїм майном, купувати й продавати рухоме майно й нерухомість, займатися торгово-промисловою діяльністю. Однак звільнивши останніх від кріпосної залежності, реформа в низці регіонів зробила їх залежними від сільської общини. Землею наділялася община, яка розподіляла її між окремими господарствами, проводячи періодичні переділи; без згоди общини селянин не мав права продати або передати свою землю чи піти із села. Через общину певною мірою зберігалася й влада поміщика над селянством. Для селян община стала серйозним обмежувачем їхньої юридичної свободи [2, с. 83].

Отже, земельне законодавство 1861 р. не вирішило всіх селянських проблем, і вже з кінця 60-х років ХІХ ст. в суспільстві знову заговорили про появу нового «аграрного питання» й підготовку нових законопроектів. На думку і критиків реформи 1861 р., і селян, проблеми в аграрній сфері були обумовлені малоземеллям, що виникло через малі наділи, які отримали селяни від колишніх власників-поміщиків. Насправді ж, як виявилося в кінці століття, земельний голод був спричинений невідповідністю між обмеженою кількістю землі й зростаючим населенням [3, с. 4].

Нова земельна реформа, необхідність якої назрівала в суспільстві, була покликана розв'язати проблеми, породжені попередньою реформою 1861 р.: неефективне общинне землеволодіння, несумісне з інтенсивною системою землеробства, малоземелля (унеможливлювало використання основної на той час трипільної системи землеробства), черезсмужжя, дальноземелля, вузькоземелля та численність земельних сервітутів, що перешкоджали ефективному використанню землі (наприклад, сервітути випасання худоби по пару та стерні), завеликий обсяг громадських пасовищ (використовувалися менш ефективно, ніж приватні) тощо [4, с. 3-13]. Аграрна реформа початку ХХ ст., що отримала назву «столипінської», була спрямована на ліквідацію цих недоліків у землекористуванні за допомогою сприяння виходу з общини, одноосібного та групового землевпорядкування, заохочення купівлі та оренди казенних земель селянами, стимулювання переселення та інших заходів.

Проблема аграрного реформування початку ХХ ст. посідає одне з чільних місць серед наукових досліджень суспільно-політичного напрямку. Зміни в аграрній сфері, які пов'язують з ім'ям П. Столипіна, не могли не привернути до себе увагу численних дослідників, причому не тільки істориків, але й економістів. Зокрема, в останні роки до проблем селянського землеоблаштування початку ХХ ст. зверталися як вітчизняні [5], так і російські [6] дослідники. Землевпорядкування на надільних землях у роки аграрної реформи на теренах Чернігівщини також розглядалося автором у попередніх публікаціях [7]. Однак столипінська земельна реформа була настільки багатогранним суспільно-економічним явищем, що інтерес дослідників аграрних відносин до нього не спадає. Зокрема, метою даної статті є висвітлення процесу перебігу й показ результатів землевпорядкування в Чернігівській губернії на казенних землях, а також визначення особливостей його проведення в різних повітах.

За характером землеволодіння в Російській імперії на початку ХХ ст. розрізняли три основні категорії земель: а) селянські надільні землі; б) приватновласницькі землі; в) землі державні (казенні). Казенними землями називалися землі, право володіння й розпорядження якими належало державі. Вони поділялися на дві групи: 1) вільні казенні землі, по відношенню до яких держава здійснювала тільки право верховного нагляду та управління; вони не відчужувалися й не підлягали терміну давності; право користування ними надавалося окремим категоріям населення й регулювалося особливими законодавчими положеннями; 2) землі, які становили власність держави як юридичної особи; вони могли відчужуватися, мали термін давності й слугували засобом отримання доходу на користь держави (казенні лісові дачі, казенні оброчні статті тощо) [8]. У державних земельних маєтностях окремий статус мали володіння, що перебували в користуванні осіб царського дому й які становили їх сімейну власність (удільні, кабінетні, палацові землі) [9].

Землі першої категорії, тобто ті, по відношенню до яких держава здійснювала лише право верховного нагляду й управління, безпосереднього доходу казні не приносили й за право користування ними жодні платежі не бралися. Разом з тим ці землі слугували фондом, з якого держава за потреби могла землі продавати (так звана «ліквідація» казенних земель) або віддавати в оренду, з нього могли утворюватися нові казенні оброчні статті або відводитися земельні ділянки для різних державних потреб. Площа цих земель у масштабах імперії точно визначена не була, адже до них входили неозорі простори Сибіру й Далекого Сходу, калмицькі, казахські та середньоазіатські степи, частково зайняті, завойовані чи конфісковані. Окрім цього, до державних також відносилася частина церковних земель та так звані виморочні земельні маєтності (землі померлих власників, які не мали спадкоємців) і, взагалі, усі землі, які не мали конкретного власника, вважалися державними [8]. Саме про цю категорію земель і піде мова в даній статті.

Враховуючи те, яка важлива роль у аграрній реформі початку ХХ ст. відводилася казенним землям, що виставлялися державою на продаж селянам, подамо статистику кількості цих земель у повітах Чернігівської губернії перед початком земельних перетворень (табл. 1) [10, с. 41].

Таблиця 1 Землі держави в повітах Чернігівської губернії в 1905 році

Повіти

У 1905 році

У 1877 році

Усіх казенних (дес.).

Включно «незручних»

Борзнянський

1 041

194

1 280

Глухівський

5 358

336

3 597

Городнянський

14 349

1 289

24 978

Козелецький

991

34

918

Конотопський

1 638

333

3 667

Кролевецький

7 535

312

14 088

Мглинський

64

6

4

Н.-Сіверський

1 951

208

5 363

Новозибківський

3 379

139

4 357

Ніжинський

600

104

94

Остерський

66 324

9 077

104 402

Сосницький

6 956

232

15 839

Стародубський

47

1

94

Суразький

1 158

19

15 238

Чернігівський

6 423

584

23 616

Усього по губернії

117 814

12 868

217 545

Дані табл. 1 свідчать, що землі казни загалом по Чернігівській губернії за 18771905 рр. зменшилися на 99 731 дес., або на 34,4 %, хоча в Ніжинському та Глухівському повітах площа земель цієї категорії зросла [10, с. 41].

4 березня 1906 р. було видано Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету в землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій. На комісії було покладено сприяння селянам у купівлі земель за допомогою Селянського поземельного банку, оцінка, продаж та надання в оренду селянам казенних земель, заохочення переселення на казенні землі Азіатської Росії, покращення селянського землекористування. Із цією метою було заплановано заходи стосовно реформування системи підготовки землевпорядних кадрів, збільшення кількості землемірних училищ, здійснення технічного переозброєння землевпорядної служби [11, с. 28-29].

Вирішальне значення для остаточного зруйнування общини мав Указ Урядового Сенату від 9 листопада 1906 р. під назвою «Про доповнення деяких постанов діючого закону, що стосується селянського землеволодіння й землекористування». Як правило, історики саме з цієї дати починають відлік столипінських аграрних перетворень. Однак незадовго до названого Указу було здійснено низку заходів, спрямованих на збільшення земельного фонду Селянського поземельного банку. Із цією метою було видано ще два документи: укази від 12 серпня 1906 р. - про передачу Селянському банку частини удільної землі та від 27 серпня 1906 р. - про передачу Банку для продажу селянам вільних казенних земель [12, с. 118; 13, с. 92]. Удільних земель на Чернігівщині на початку ХХ ст. вже не було, а казенні на той час налічували 117,8 тис. дес. (більше половини їх - 66,3 тис. дес. знаходилося в одному Остерському повіті, це були переважно лісові масиви) [10, с. 41].

Продаж казенних земель повинен був відбуватися за ціною, яка була нижча номінальної вартості на 20%. Уряд забороняв землевпорядним комісіям і Селянському банку передавати державні землі сільським люмпенам, які не мали інвентаря й робочої худоби [14, с. 111]. Важливе значення надавалося оренді казенних земель, яка була одним із заходів щодо ліквідації малоземелля. Надання казенних земель в оренду селянам здійснювалося землевпорядними комісіями за певними встановленими правилами. Граничний строк оренди для селян було збільшено з 12 до 36 років, загалом уряд сприяв розвитку довгострокової оренди [15, c. 66].

Порядок здійснення землевпорядкування включав у себе наступні етапи:

1. Подання клопотання про здійснення землевпорядкування до повітової землевпорядної комісії.

2. Підготовка справи. Вона відбувалася після подачі заяви й здійснювалася землевпорядником на місці. Полягала у виявленні побажань населення, в обстеженнях місцевості й напрацюваннях основ майбутніх робіт.

3. Призначення справи до виконання. Підготовлену справу після розгляду повітовою землевпорядною комісією спрямовували до губернської землевпорядної комісії. Після схвалення справи губернською комісією її включали до плану робіт.

4. Виконання справи в натурі й розробка землевпорядного проекту: нанесення земель на план, відмежування земель, оцінка земельних угідь.

5. Представлення складеного проекту населенню, яке мало право його оскаржити. Землевпорядник міг сам внести зміни або скарга спрямовувалася до повітової землевпорядної комісії.

6. Затвердження проекту повітовою землевпорядною комісією.

7. Виконання проекту, суть якого полягала в тому, що землемір оголошував рішення губернської землевпорядної комісії щодо вступу проекту в силу й набуття кордонами ділянок статусу державного межування.

Такий складний порядок здійснення землевпорядних робіт гарантував владі постійний вплив на перебіг землевпорядкування [16, с. 74].

Хутори й відруби в Чернігівській губернії в роки столипінської аграрної реформи створювалися на землях сільських громад, на землях Селянського поземельного банку й на казенних землях. Способи утворення одноосібних господарств у Чернігівській губернії й частка площ хуторів і відрубів, які були утворені цими способами в роки реалізації аграрних перетворень у 1906-1917 рр., показані на рис. 1 [17, с. 586-590].

0,7

Рис. 1. Способи утворення одноосібних господарств у Чернігівській губернії в роки столипінської аграрної реформи (1906-1917рр.) (у відсотках до загальної земельної площі хуторів і відрубів).

Як бачимо з рис. 1, розподіл на ділянки казенних земель і їхнє відмежування («ліквідація») в роки столипінської аграрної реформи поширення в Чернігівській губернії не набули. Станом на 1 жовтня 1909 р. в губернії під хутори й відруби було продано лише 819 дес. казенної землі [18, к. 36]. До 1910 р. на Чернігівщині під хутори й відруби було продано 887 дес. державної землі. Виконання робіт по відмежуванню казенних земель на ділянки і їхнього продажу селянам в українських губерніях за 1907-1910 рр. покажемо в табл. 2 [19, с. 40-43].

Таблиця 2 Розподіл на ділянки й продаж казенних земель в українських губерніях у 1907-1910 рр.

Назва губернії

Запродано (продано з відтермінуванням виплат)

Середня ціна десятини землі

Хуторами й відрубами

Громадам і товариствам

Загальна площа

Покупців

Площа

Покупців

Площа

Волинська

17

118

118

21

139

131,67

Катеринославська

1 562

16 914

1 402

97

17 011

144,94

Київська

70

266

201

39

305

194,47

Подільська

100

440

840

109

549

222,53

Полтавська

11

76

494

1

77

138,85

Таврійська

2 019

44 351

538

114

44 465

117,03

Харківська

97

1 136

732

24

1 160

128,77

Херсонська

3 147

40 061

-

-

40 061

193,85

Чернігівська

83

887

807

15

902

64,09

Дані табл. 2 показують, що на початковому етапі реалізації столипінської аграрної реформи порівняно активно роботи по розподілу й продажу казенних земель відбувалися в степових регіонах південної України. У всіх інших губерніях землевпорядкування на казенних землях проходило повільно й у незначних масштабах. Об'єми таких робіт на Лівобережжі, Поліссі та Поділлі разом узяті були меншими за площею, ніж навіть на одній Катеринославщині, не кажучи вже про Таврію чи Херсонщину, де таких робіт проводилося найбільше в Україні.

За весь період здійснення аграрної реформи в Чернігівській губернії на казенних землях було створене всього 91 одноосібне господарство на площі 931 дес. в Новозибківському, Суразькому й Борзнянському повітах, що становило близько 0,7 % від загальної площі новостворених у регіоні хуторів і відрубів (по всій імперії цей показник теж був невисоким і становив 1,5%) [17, с. 586-587; 20, с. 102; 19, с. 41].

Рис. 2. Розподіл на ділянки й «ліквідація» казенних земель у повітах Чернігівської губернії в 1907-1914 рр.

Зважаючи на остаточний результат, ми бачимо, що на Чернігівщині проведення цього виду робіт після 1910 р. суттєво загальмувалося й плани по їхньому виконанню систематично не виконувалися. Наприклад, на 1914 р. було заплановано «ліквідувати» 761 дес. казенних земель. Заплановані роботи виконані не були, й на 1915 рік такі види робіт уже навіть не вносили до плану через відсутність землемірів [21, с. 3-4]. Процес землевпорядкування на казенних землях у повітах Чернігівської губернії в 1907-1914 рр. показано на рис. 2 [17, с. 586-587; 22, арк. 58 зв.-60, 71].

Дані діаграми на рис. 2 красномовно засвідчують порівняно незначні об'єми землевпорядних робіт на казенних землях у повітах Чернігівської губернії за всі роки столипінської аграрної реформи. Особливістю цього виду робіт у повітах була наявність їх у Борзнянському повіті, де землевпорядні роботи на надільних землях не проводилися взагалі через відсутність тут общинного землеволодіння. Найбільших масштабів землевпорядкування на казенних землях досягло в двох північних повітах Чернігівщини - Новозибківському та Суразькому.

Поглянемо тепер, яке ж місце за кількістю створених одноосібних господарств на землях казни в роки столипінської аграрної реформи посідала Чернігівська губернія серед інших українських регіонів. Для оцінки масштабів землевпорядкування на казенних землях Чернігівщини наводимо в табл. 3 загальну кількість хуторів та відрубів в українських губерніях, створених за роки столипінської аграрної реформи, та кількість угод та площу хуторів і відрубів, створених в українських губерніях на казенних землях у 1907-1916 рр. [17, с. 586-587; 19, с. 40-43].

Дані табл. 3 свідчать, що за винятком трьох губерній Півдня України в роки столипінської аграрної реформи створення одноосібних господарств на казенних землях в інших українських губерніях, включно з Чернігівщиною, не набуло значних масштабів. Цьому є цілком логічне пояснення. Якщо в південних українських регіонах до казенних земель входили степові родючі простори, то на інших територіях у даній категорії земель переважали лісові масиви або так звані «незручні» землі, які були значно меншими за площею в порівнянні зі степовими, малопридатними для землеробства та й дороговартісними для селян з низькою купівельною здатністю. Селяни в цих місцевостях віддавали перевагу не купівлі казенних земель, а їхній оренді, яка була для них доступніша.

Таблиця 3 Кількість угод та площа хуторів та відрубів на казенних землях в українських губерніях станом на 01.01.1916 р.

Губернії

Відмежовано казенних земель для продажу на початок реформи (дес.)

Створено одноосібних господарств на землях казни

Загальна кількість власників новостворених хуторів і відрубів на всіх землях

Загальна площа новостворених хуторів і відрубів на всіх землях (дес.)

Кіл-ть угод

Площа (дес.)

Волинська

391

95

484

37 419

293 656

Катерино славська

24 925

1 525

15 668

90 488

874 048

Київська

528

158

382

35 373

231 471

Подільська

638

106

470

11 254

95 265

Полтавська

451

51

465

50 122

303 343

Таврійська

55 131

2 862

58 100

42 578

614 295

Харківська

3 558

154

1 907

87 808

626 424

Херсонська

65 100

2 800

34 438

70 654

641 559

Чернігівська

1 336

91

931

14 587

137 777

По Україні

152 058

7 842

112 845

440 283

3 817 838

Таким чином, ми бачимо, що на Чернігівщині, окрім землевпорядкування на надільних землях, у рамках здійснення столипінської аграрної реформи в губернії відбувався й процес здійснення землевпорядних робіт на державних (казенних) землях. Порівняно із землевпорядкуванням на надільних та банківських землях масштаби землевпорядних робіт на казенних землях Чернігівщини були значно меншими, що було спричинене комплексом природно-кліматичних, юридичних, соціально-економічних та психологічних чинників.

землевпорядкування казенний продаж чернігівський

Список література

1. Шевченко В.М. Землеволодіння і землекористування селян Чернігівської губернії у другій половині ХІХ ст. / В.М. Шевченко // Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини / Чернігівське обласне відділення Географічного товариства України та ін. - Вип. 2. - Чернігів, 1993. - 116 с. - С. 45-50.

2. Экономическая история СССР: Учеб. для экон. вузов / [В.Т. Чунтулов, Н.С. Кривцова, А.В. Чунтулов, В.А. Тюшев]. - М.: Высшая школа, 1987. - 368 с.

3. Мэйси Д. Земельная реформа и политические перемены: феномен Столыпина / Д. Мэйси // Вопросы истории. - 1993. - № 4. - С. 3-19.

4. Билимович А.Д. Землеустроительные задачи и землеустроительное законодательство России / А.Д. Билимович. - К.: Тип. Имп. Ун-та св. Владимира, АО и изд. Дела Н.Т. Корчак-Новицкого, 1907. - 206 с.

5. Пилипенко В. Від експериментів до соціальної практики (П.А. Столипін і його реформа) / В. Пилипенко, В. Тарасенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 3. - С. 151-157;

6. Шевченко В.М. Реформа П.А. Столипіна та її вплив на еволюцію поземельних відносин в Україні (1906-1916 рр.) / В.М. Шевченко // Сіверянський літопис. - 2007. - № 1. - С. 91-101;

7. Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861-1918 рр.) / М.А. Якименко // Український історичний журнал. - 1996. № 1. - С. 3-14.

8. Давыдов М.А. Статистика землеустройства в ходе столыпинской аграрной реформы (1907-1915 гг.) / М.А. Давыдов // Российская история. - 2011. - № 1. - С. 56-73; Дубровский С.М. Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в нач. ХХ в. / С.М. Дубровский. - М.: Изд-во АН СССР. - 1963. - 600 с.;

9. Зырянов П.Н. Крестьянская община Европейской России в 1907-1914 гг. / П.Н. Зырянов. - М.: Наука, 1992. - 256 с.;

10. Комов Н. Российская модель землепользования и землеустройства / Николай Комов. - М.: Ин-тут оценки природных ресурсов, 2001. - 624 с.

11. Герасимчук О.М. Одноосібне землевпорядкування на селянських надільних землях Чернігівщини в роки столипінської аграрної реформи (1907-1916 рр.) / О.М. Герасимчук // Сіверянський літопис. - 2014. - № 4. - С. 159-173; його ж. Групове землевпорядкування на селянських надільних землях Чернігівщини в роки столипінської аграрної реформи (1906-1917 рр.) / О.М. Герасимчук // Сіверянський літопис. - 2015. - № 1. - С. 132-145.

12. Государственные земли // Финансовая ретроэнциклопедия.

13. ЭСБЕ / Имущество государственное // Электронный словарь Брокгауза и Ефрона.

14. Статистика землевладения 1905 г. - Вып. 47. - Черниговская губерния. - С-Пб.: Тип-я М. Яковлева, 1906. - 60 с.

15. Земельна реформа в Україні / упор. Я.П. Конопада, І.І. Оржехівська; ред. Ю.Д. Білик. - К.: Урожай, 2001. - 47 с.

16. Волковинський В.М. П.А. Столипін: з життя та державної діяльності / В.М. Волковинський, Ю.А. Левенець // Український історичний журнал. - 1991. - № 4. - С. 116-123.

17. Проскурякова Н.А. Крестьянский поземельный банк и столыпинская реформа (1906-1916 г.) / Н.А. Проскурякова // Имущественные отношения в Российской Федерации. - 2007. - № 5. - С. 91-98.

18. Бородай Ю.М. Кому быть владельцем земли / Ю.М. Бородай // Наш современник. - 1990. - № 3. - С. 102-119.

19. Будзілович І. Оренда землі в Україні (історико-правовий нарис) / І. Будзіло- вич, А. Юрченко // Право України. - 1994. - № 10. - С. 63-67.

20. Комов Н. Российская модель землепользования и землеустройства / Николай Комов. - М.: Институт оценки природных ресурсов, 2001. - 624 с.

21. Дубровский С.М. Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в нач. ХХ в. / С.М. Дубровский. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 600 с.

22. Центральний державний історичний архів у м. Києві, ф. КМФ-12, оп. 1, спр. 454, 38 к.

23. Землеустройство (1907-1911 г.). Обзор деятельности Землеустроительных комиссий со времени их открытия по 1 января 1911 года. С приложением статистических таблиц, планов и списков хуторов. - СПб.: Тип-я В. Киршбаума (отделение), 1911. - 150 с.

24. Приймак О.М. Столипінська аграрна реформа на Півдні України (19061917 рр.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Приймак Олег Миколайович. - Запоріжжя, 2002. - 286 с.

25. План землеустроительных и гидротехнических при землеустройстве работ на полевой период 1915 года по Черниговской губернии. - Чернигов: Электро-Типография С.И. Цинберга, 1915. - 56 с.

26. Відділ забезпечення збереженості документів Держархіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 1336, оп. 1, спр. 430, 167 арк.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены