Стрибок у промислову еру: Луганщина й Донеччина в контексті модернізації Російської імперії

Донеччина як район бурхливого промислового й аграрного розвитку. Введення мита на ввезення англійського вугілля. Створення в Донбасі центру металургійної та кам’яновугільної промисловості загальноімперського значення. Розбудова транспортної мережі.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 28.08.2017
Размер файла 49,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стрибок у промислову еру: Луганщина й Донеччина в контексті модернізації Російської імперії

донбас вугілля промисловий аграрний

Упродовж кількох десятиріч Донеччина з малоосвоєної околиці Російської імперії, якою вона була ще в першій половині ХІХ ст., перетворилася на район бурхливого промислового й аграрного розвитку. Відкриті щеза часів Петра І поклади кам'яного вугілля та залізної руди в епоху Великих реформ перетворилися на вирішальний чинник економічної розбудови регіону.

Потужним стимулом збільшення видобутку місцевого вугілля стала Кримська війна (1853-1856 рр.). Внаслідок блокади Одеса й Петербург залишилися без звичних поставок англійського вугілля і змушені були перейти на грушевський антрацит. Слід віддати належне -- уряд значно полегшив умови вуглевидобутку, внаслідок чого в стислі строки ліквідував енергозалежність від старих ринків. У повоєнний час цим видом промислу займалися не лише казна й поміщики, а й селяни та козаки. Селяни наприкінці 1830-х рр. давали понад чверть товарного вугілля Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. -- М., 1955. -- С. 80.. Його собівартість на примітивних селянських шахтах становила 1,5 коп. за пуд, відпускна ціна перевищувала 3 коп. Описание каменноугольной разработки близ села Успенского в Славяновербском уезде Екатеринославской губернии // Горный журнал. -- 1854. -- Ч. П. -- Кн. IV. -- С. 84. На поміщицьких шахтах (Плєщєєва, Штерича, Мілорадовича, Масловича, Богдановича та ін.) вироблялося набагато більше вугілля. Впродовж 1851-1861 рр. у районі Лозової Павловки (нині м. Брянка Луганської області) працювала низка поміщицьких вугільних копалень, найбільш відомими з яких були “Ломоватка”, “Краснопілля”, “Єленівка” Довжук И.В. Промышленный Донбасс в истории развития экономики Украины (2-я половина ХК в.): Дис. ... канд. ист. н. -- К., 1996. -- С. 55.. При всій значущості даних, що наводять дослідники, слід наголосити -- до середини ХІХ ст. лише на п'ятьох родовищах (с. Лисичанськ, у маєтку Шидловського в с. Олександрівка, с. Успєнка на землі Луганського ливарного заводу, а також Катеринославських та Грушевських антрацитових копальнях) вугілля видобувалося регулярно. Решта шахт працювали чи то сезонно, чи в якості допоміжного промислу.

До кінця 1880-х рр. вугілля, що видобувалося в Донбасі, мало доволі обмежений ринок збуту через відносну дешевизну англійського. До 50% видобутку споживалося казенними заводами (передовсім Луганським), понад 27% -- місцевими купцями Там само. -- С. 51., незначна кількість -- пароплавствами Чорного та Азовського морів. Ситуація докорінним чином змінилася після введення мита на ввезення англійського вугілля.

І все ж основним фактором, що гальмував розвиток вугільної промисловості, було не стільки кріпосництво, скільки відсутністьналежної інфраструктури, що в рази підвищувало вартість палива До розбудови залізниць вугілля перевозили гужовим транспортом, зокрема чу-маки. На мажах вони перевозили до 120 пудів., робило його видобуток нерентабельним.

У пореформену добу всі пазли, що називається, склалися: розпочався злам кріпосницької системи, разом із тим запустилися об'єктивні процеси формування внутрішнього ринку попиту на продукцію важкої промисловості та ринок робочої сили, що звільнялася внаслідок розкріпачення Вуглевидобування перетворюється на надзвичайно прибуткову галузь, що наче магнітом притягує представників усіх соціальних верств. Копальні відкривають усі: від поміщиків-підприємців до селян. Найбільш відомим представником поміщиків-під- приємців був Іван Григорович Іловайський (1831-1883) -- осавул Війська Донського, великий землевласник Міуської округи, засновник підприємницької династії Іловай- ських, власник Макіївських копалень, механічного заводу, ініціатор з'їзду гірничопро-мисловців Півдня Росії. Активну участь у фінансуванні галузі брали купці І. Уманський, “залізничний король” С. Поляков, О. Алчевський. На землях Війська Донського роз-вивається козацьке підприємництво, віддзеркаленням якого стала діяльність родин Бай- даланових та Переселенкових, С. Корнєєва та І. Кошкіна. Навіть селянство висунуло із свого середовища успішних підприємців, одним з них був Я. Древицький.. Втягнення Росії в загальноєвропейську систему обміну та конкуренції загострювало питання конкурентоспроможності імперії в нових геополітичних обставинах. На порядку денному постало завдання прискореної модернізації російського імперського проекту та виведення його на перші щаблі європейської політики. Імперія гостро потребувала металу. На той час природні копалини Донбасу були добре вивчені, існували докладні карти їхнього залягання, науковці розробили обґрунтовані рекомендації щодо створення в Донбасі нового центру металургійної та кам'яновугільної промисловості загальноімперського значення.

Справа залишалася за малим -- зв'язати місця видобутку вугілля, руди та центри їхньої переробки надійними транспортними артеріями, спроможними недорого і швидко доставляти сотні тисяч тонн вантажів. Усього за три десятка років, на кінець ХІХ ст. Україна вийшла на перше місце в імперії за щільністю залізничного сполучення: на тисячу км2 площі тут припадало 23,7 км залізниці, тоді як у Центральному чорноземному районі -- 22,3 км, Центральному індустріальному -- 17,9, Західному -- 17,5, Сибіру -- 1, на Уралі -- 2,2, Дальньому Сході -- 5 кмХромов П.А. Экономическое развитие России в ХІХ-ХХ вв. -- М., 1950. -- С. 337..

Розбудова транспортної мережі та видобуток вугілля перебували в прямій залежності: кожен десяток кілометрів залізниці сприявстворенню нових шахт і зростанню темпів видобутку Не слід забувати також, що залізниця створювала найбільший для свого часу ринок найманої сили -- на будівництві Курсько-Харківсько-Азовської залізниці (кон-цесія С. Полякова), що розпочалося в 1868 р., були задіяні понад 17 тис. робітників. Наприкінці 1880-х рр. їх було понад двадцять.. Залізниця не лише перевозила вугілля -- вона сама була величезним споживачем палива. Саме тому наприкінці 1870-х рр. зростає кількість копалень, видобуток яких стрімко наближається до мільйона пудів щорічно з кожної , на відміну від 6 млн. пудів загалом на початку 1860-х рр. Видобуток вугілля прискорювався шаленим темпом: якщо в 1889 р. обсяги видобутку сягнули 189 млн. пудів, то всього за десятиріччя (в 1900 р.) -- 672 млн. пудів. Донбас став основним постачальником твердого палива в Російській імперії, даючи 68,7% загальноросійського вуглевидобутку.

Розповсюдження парового двигуна в якості основної рушійної сили так само стимулювало розвиток вугільної промисловості. Кінець ХІХ ст. став часом не тільки збільшення обсягів видобутку (1886 р. на Донбасі було видобуто 128,6 млн. пуд. вугілля, 1900 р. -- 671,6 млн. Довжук И.В. Промышленный Донбасс в истории развития экономики Украины (2-я половина ХІХ в.): Дис. ... канд. ист. н. -- К., 1996. -- С. 159. Там само. -- С. 87.), а й закладки безлічі нових шахт. Від початку нового тисячоліття основним споживачем вугілля стають металургійні підприємства.

Наступним постійним споживачем палива стала цукрова промисловість, в якій з другої половини 1860-х рр. відзначалося піднесення. Промисловий переворот в ній завершився в середині 1870-х рр. В 1882 р. на цукрових заводах працювало вже 1 679 парових машин.

В результаті використання нового палива в регіоні на якісно новому рівні відроджувася солеваріння. Життєдайний поштовх до розвитку отримали Слов'янськ та Бахмут. Відкриття цілющих властивостей соляних озер, які з 1827 р. почали рекомендувати лікарі в якості курортів, також сприяло розвитку Слов'янська. В ньому в 1773 р. проживало 3 872 жителі, в 1830 р. -- 5 124, а у 1870 р. -- вже 11 653. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. -- С. 708. Швидкими темпами розвивався й Бахмут. У ньому наприкінці XVIII ст. нараховувалося 617 жителів, у 1825 р. 4 215, в 1840 р. -- 6 396, а в 1857 р. -- вже 9 197 Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVT-XVTII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел). -- С. 135; Молчанов В.Б. Донбас у системі соціально-демографічних та економічних процесів (ХІХ -- початок ХХ ст.). -- С. 78..

До завершення промислового перевороту солевидобувна промисловість об'єктивно посідала другу сходинку в структурі промисловості регіону. На той час в Бахмутській котловині були розвідані найбільші в світі соляні поклади. Дуже скоро місцеве виробництво солі склало 12,3% від загальноімперського. На 1893 р. на солевидобувних підприємствах працювало понад 800 осіб.

Втім подальші перспективи економічного прогресу регіону чимдалі більше асоціювалися із важкою промисловістю. Державні пільги приваблювали сюди підприємців з Франції, Бельгії, Німеччини, Великої Британії, Італії. Їхніми зусиллями наприкінці ХІХ ст. формувався Південний гірничопромисловий район: тут діяли 300 промислових підприємств, з них -- 13 металургійних (що виготовляли 33% загальноросійського обсягу металу). В Горлівці, Дружківці, Костянтинівці, Краматорівці, Юзівці, Харцизьку, Дебаль- цевому постали машинобудівні заводи. Стрімко розвивалися коксохімічне й содове виробництва. Біля Микитівки виріс найбільший у імперії завод з виробництва ртуті Поблизу станції та селища Микитівка гірничий інженер І. Міненков відкрив поклади ртутних руд. Оцінивши промислові перспективи родовища, гірничий інженер А. Ауебах організував товариство і на його кошти побудував унікальний завод. Через 10 років акціонерне товариство виготовляло вже майже 40 тис. пудів ртуті за рік, половина якої йшла на експорт.. 61 копальня, що діяла в Бах- мутському та Слов'яносербському повітах, на яких були задіяні близько 12 тис. робітників (переважно не місцевих), виробляли продукції на 7 млрд. руб. на рік. Ще до 10 млн. пудів вугілля на рік виробляли селяни на надільних землях у тогочасних копанках. Вуглевидобування та металургійна галузь міцно затверджувалася на позиціях промислових флагманів Донбасу, торуючи йому дорогу в промислову еру.

Першим ливарним підприємством, що поклав початки металургійної галузі України, став Луганський ливарний завод, збудований відповідно до указу Єкатерини ІІ (14 листопада 1795 р.). Разом із шахтою на землі с. Третя Рота (Верхнє) неподалік балки Лисича, він утворив комплексне підприємство, що здійснило згодом технічну революцію в металургії. Попри те, що йому так і не вдалося вийти на стабільне виробництво, на 1857 р. на заводі працювало 5 160, на трьох його рудниках -- ще 6 327 осіб Журнал Министерства Внутренних Дел. -- 1858. -- Ч. 31. -- С. 9-11.. Наступну спробу створити велике ливарне виробництво уряд здійснив в 1857 р., заклавши Петровський казенний завод на території сучасного Єнакієва. Завод пропрацював з 1861 по 1866 р. Ще менше протримався Лиси- чанський завод (1870-1872 рр.). Його технологам так і не вдалося вирішити завдання виплавки на місцевій сировині якісного недорогого чавуну, який міг би конкурувати із дешевим імпортним. Нова сторінка в історії металургії розпочалася після ухвалення 1866 р. закону, що протегував розвитку залізниць та суміжних галузей промисловості, передовсім тих, що займалися виготовленням рейок.

1868 р. Джон Юз викупив першу концесію на будівництво приватного металургійного заводу у кн. П. Кочубея. Вартість угоди складала 24 тис. фунтів стерлінгів. Початковий акціонерний капітал “Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв” складав 300 тис. фунтів стерлінгів, розподілених на 6 тис. акцій. На 1900 р. він зріс у чотири рази. Правління знаходилося в Лондоні, відповідальна агенція -- в Петербурзі, а головна контора -- в Юзівці. Це, слід зауважити, була кампанія із менеджментом, абсолютно не властивим російській імперській традиції.

Від початку підприємство Юза будувалося як комплексне з повним виробничим циклом: до нього входили металургійний завод, копальні та 85-верстна Костянтинівська залізниця, що зв'язала Юзівку із Курсько-Харківсько-Азовською магістраллю. На будівництво останньої Юз, між іншим, отримав трьохмільйонну позику від казни. Аби зрозуміти, яку роль відіграло будівництво Курсько-Харківсько-Азовської та Донецької кам'яновугільної залізниць у становленні дітища Юза, слід перелічити основні об'єкти, створені під час її облаштування: крім майже 500 верств залізничного полотна, робітники збудували 16 мостів, 2 шляхопроводи, 15 паровозних депо У Дебальцевому, Ровеньках, Попасній -- першого класу, Луганському заводі та Краматорську -- другого, Варваропіллі, Микитівці, Хацапетівці, Лисичанську -- третього., з'єднаних телеграфним сполученням. Спочатку по Донецькій кам'яновугільній дорозі курсували 92 паровози, вагонний парк сягав 2 223 одиниці Історія рідного краю (Донеччина з кінця XVIII до кінця ХІХ ст.). -- Донецьк, 2012. -- С. 125.. 1882 р. ввели в експлуатацію залізничну гілку Оленівка-Маріуполь, що поєднала донецькі копальні із портом, забезпечивши його вихід на європейський ринок.

Та зростання залізничної мережі було всього лишень частиною загального плану створення імперії Юза. В 1872 р. вступила в дію перша домна, згодом -- ще дві; 1873 р. -- розпочався прокат рейок; 1879 р. -- виплавка сталі; впродовж 1878-1882 рр. запустили чотири мартени і перейшли на випуск стальних рейок. З переходом на криворізьку руду промислові перспективи підприємства зростали, разом із ними навколо містоутворюючого підприємства зростала Юзівка. Якщо в 1856 р. у Ливенському хуторі (місці побудови заводу) було лишень дві хати і вівчарня, в 1870 р. -- тут мешкало вже 164 особи, в 1879 р. -- 303 В 1884 р. вступила в експлуатацію Катеринінська залізниця, що зв'язала Донбас із Криворіжжям, Придніпров'ям та рештою України. 1900 р. Криворізький басейн дав близько половини загальноімперського видобутку залізної руди. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. -- Т. 2. -- Бахмутский уезд. -- С. 229, 231.. На 1886 р. значно відозміненою вже була й інфраструктура селища, яке спочатку складалося з 300 будинків та балаганів, збудованих Юзом для працівників. В цей час у поселенні було зареєстровано 64 торговельно-промислові заклади: 3 булочні та пекарні, 2 ковбасні, борошняний склад, бійня, 6 кабаків, пивна, будка із зельтерською водою, 3 готелі та постоялі двори, винний склад, 40 лавок, 2 лісних склади, шкіряний та миловарний заклади, а також баня Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. -- Т. 2. -- Бахмутский уезд. -- Екатеринослав, 1886. -- С. 234.. В 1913 р. на “Новоросійське товариство” працювало майже 18 тис. осіб. Зважаючи на стартові майже 70 спеціалістів, результат за 43 роки був більш, ніж переконливим.

Наступним з потужних містоутворюючих підприємств став Дружковський металургійний завод, що став до ладу в 1894 р., а 1900 р. вже вийшов на третє місце в Україні по виготовленню рейок. За кілька років після відкриття на одне з найпотужніших підприємств галузі перетворився завод Донецько-Юр'ївського металургійного товариства О. Алчевського, поселення навколо якого з часом злилися, утворивши сучасний Алчевськ. Згодом практика стрімкого розростання населених пунктів міського типу навколо промислових підприємств стала універсальним чинником демографічного розвитку Донбасу. Найбільшими центрами промислової міграції стали заснований на кошти російсько-бельгійського товариства Петровський завод, що запустився 1897 р., бельгійського капіталу -- Ольховський завод (1898 р.) та Костянтинівський (1897 р.), німецького -- Краматорський завод (1896 р.). На межі тисячоліть стали до праці Макіївський (французький капітал) та Кадіївський (бельгійський капітал) заводи.

Не менш стрімко поселення розросталися навколо транспортних вузлів передовсім залізничних. Найбільшою хлібовантажною станцією стала Дружківка, через яку щорічно проходило понад1 400 вагонів збіжжя. Важливими центрами відвантаження вугілля стали Щербинівка (4 тис. пудів на добу) та Харцизьк (12 тис. пудів).

В 1890 р. в с. Верхнє (нині -- територія м. Лисичанськ) на березі Сіверського Донця російсько-бельгійське акціонерне товариство “Любімов, Сольве і К” заклало Донецький содовий завод, що на 1895 р. посів перше місце в імперії по виробництву соди. В 18991900 рр. тут працювало вже понад 900 осіб История технического развития угольной промышленности Донбасса. -- К., 1969. -- Т. 1. -- С. 31-32. -- Для порівняння: станом на 1900 р. хімічна промисловість України складалася з 43 невеликих підприємств з 2,1 тис. працівників..

Створення та введення в дію металургійної галузі заклало передумови для створення та розвитку машинобудівної галузі. Першим із підприємств, що мав позитивний досвід функціонування, став машинобудівний завод Гартмана в околицях Луганська -- згодом найбільшій в Європі паровозо-будівельний завод. Друге життя після реконструкції (1895 р.) отримав колишній Луганський ливарний завод -- тепер вже у вигляді казенного патронного заводу.

Освоєння залізорудних родовищ Керченського півострова привело до виникнення наприкінці ХІХ ст. третього осередку української металургії -- Приазовського. 1896 р. розпочалося будівництво Маріупольського заводу Нікополь-Маріупольського гірничо-металургійного товариства, а в 1898 р. неподалік постав завод товариства “Російський Провіданс”. Лише за десятиліття вони перетворилися на промислових гігантів із понад дев'ятитисячним робітничим колективом В 1899 р. на обох заводах працював 8 251 робітник. На рік заводи виробляли продукції на 7 586 774 руб. Загалом же в Маріуполі було зареєстровано 130 промислових підприємств, де працювало 9 683 робітника та вироблялося продукції на 8 467 919 руб. -- История Донецкого края в документах и материалах. -- Д., 1995. -- С. 38..

На відміну від старого промислового Уралу, Донбас розвивався на передових для свого часу засадах концентрації, інтенсифікації, комплексності. І рівень концентрації виробництва, і рівень продуктивності праці тут у рази перевищували показники Уралу Див.: Гливиц И. Железоделательная промышленность России. -- М., 1911.. 12 із 15 заводів регіону мали повний металургійний цикл (виробляли чавун, сталь і прокат). Луганський передільний завод став також і машинобудівним. На межі тисячоліть сформувалися передумови для виникнення монополістичних об'єднань. У 1902 р. розпочало діяльність Товариство для продажу виробів російських металургійних заводів “Продамет”.

На тлі вражаючих досягнень “важковаговиків” донецької промисловості успіхи інших галузей виглядали маловиразно, власне, як і повсюди в Україні. -- На початковому етапі розвитку перебувала харчова промисловість, представлена трьома галузями: мукомельною, спиртогорілчаною та цукровою. В усіх на кінець ХІХ ст. був завершений промисловий переворот.

В абсолютно нерозвиненому стані перебувала бавовняна галузь. Попри механізацію та інтенсивний розвиток суконних заводів у Клинцях Тут на 1900 р. працювали 7 підприємств з 2 437 робітниками. -- Див.: Дов- жук И.В. Промышленный Донбасс в истории развития экономики Украины (2-я поло-вина ХІХ в.): Дис. ... канд. ист. н. -- К., 1996. -- С. 102. (Чернігівщина), на початковій стадії розвитку в Україні перебувала й суконна та полотняна промисловість. Канатна, шкар- петково-перчаточна промисловість існували у вигляді промислів і давали заробіток мізерній частці населення.

На рівні дрібної промисловості, хоча й відносно потужно в масштабах України, прогресувало виробництво будівельних матеріалів: цегли, черепиці, вапна, алебастру, кахлів, скла, будівельного каміння тощо.

Пореформені диспропорції в розвитку окремих галузей економіки найбільш наочно виявлялися в галузях, безпосередньо пов'язаних із повсякденним споживанням. -- 1885 р. на 12 хлібопекарнях України працювало понад 300 осіб Довжук И. В. Промышленный Донбасс в истории развития экономики Украины (2-я половина ХІХ в.). -- С. 98., за даними на 1895 р. в маслоробній промисловості були задіяні 4 667 осіб, а в 1900 р. -- 1 154. Підприємства кондитерської промисловості на 1885 р. забезпечували зайнятість понад тисячі працівників, на 1895 р. чисельність найманих працівників зменшилася до 786 Там само. -- С. 99.. Власне, як міський так і сільський мешканець (за винятком еліти) споживав продукцію, вироблену в натуральному сільському господарстві, що реалізовувалася передусім через мережу ярмарків та базарів. Ця обставина підспудно гальмувала розвиток інфраструктури міст та міських поселень, що або залишалися напіваграрними за структурою міського господарства, або були занадто залежними від оточуючої сільської округи.

Україна врешті перетворилася на ринок споживання продукції російської текстильної промисловості. За суттєвого обмеження і жорсткого державного регулювання низки галузей (передовсім харчової промисловості й таких, як цукрова, мукомельна та виногорілчана) внутрішніх стимулів промислового зростання було обмаль. Однобоке зростання капіталістичних відносин у сільськогос-подарському секторі у поєднанні з натуральним характером виробництва і нерозвиненістю споживання блокували подальший розвиток соціально-економічних відносин у регіоні і закладали кричущі диспропорції не лише в розміщенні продуктивних сил, а й у етнодемографічну ситуацію в регіоні.

Віддаючи належне доволі високим показникам економічного прогресу Донбасу в часи промислового перевороту, все ж не слід їх переоцінювати чи абсолютизувати. Варто зауважити, що грандіозність зростання тут обумовлювалася передовсім низьким стартовим рівнем. Отож, Донбас справді виглядав потужним промисловим велетнем на тлі все ще аграрної України та оплетеного кріпосницькою архаїкою Уралу. Однак, порівнювати його із тогочасними західноєвропейськими аналогами не доводиться: адже світові промислові трендові зони розвивалися не лише в напрямі виробництва продукції та послуг, а й ринку їхнього споживання, інфраструк- турних об'єктів, сфери побутового обслуговування та культури. Цей напрям капіталістичного зростання в Донбасі був практично відсутнім. Насправді відстань між Донбасом та його західноєвропейськими “братами” залишалася цивілізаційною в усіх складових: соціальній, культурній, ментальній. Міста та промислові селища зростали наче на дріжджах (згідно з переписом 1897 р. число мешканців Луганська сягало 20 400, Юзівки -- 28 076, Горлівки -- 7 024, Макіївки -- 2 645, Петровського заводу -- 3 167, Голубов- ського рудника -- 3 83685). Однак, якими були ці новопосталі промислові гіганти?

Центральна частина Горлівки формувалася за лінійним способом, а робітничі райони забудовувалися хаотично. Всі найважливіші об'єкти (шахта, церква та управління) міста поєднувалися однією вулицею, що називалася Конторська. Паралельно головній проходила Поштова вулиця, а перпендикулярно -- Десятинна, за якою розташовувався майдан. Центр оточували спальні райони робітничої людності.

Аналогічним чином було улаштоване селище при ртутному заводі. П'ять двокімнатних кам'яних будинків із літніми кухнями, сараями, клунями та садочками були збудовані для штейгерів, механіків та бухгалтерів. Ближче до рудника й заводу розташовувалися 12 двоквартирних будинків для кваліфікованих працівників -- майстрів, машиністів, десятників.

Намагаючись створити сталий контингент найманих працівників, аналогічну стратегію застосовував і Дж. Юз. Для кваліфікованих робітників і спеціалістів він будував більш-менш пристойне житло, щедро оплачував їхню роботу. Землянки і казарми призначалися заробітчанам й чорноробам. Розростаючись, робітниче селище Юзівка невдовзі поглинуло найближчі населені пункти й промислові підприємства -- рудники “Ветка” та “Смолянка”. Центр Юзівки складали Торгова площа з шинком “Новий світ”, кілька десятків лавок, базар, дерев'яна будівля цирку, Свято-Преобра- женський собор. З кінця XIX ст. місто розбудовувати на англійський манір: 19 вулиць -- ліній -- під прямим кутом перетиналися провулками -- проспектами. На початок XX ст. елітна частина селища хизувалася заскленими, прикрашеними вітражами будинками, де розміщувалися банки, друкарні, навчальні заклади, готелі. Вимощені вулиці вночі освітлювалися електричними й газовими ліхтарями. За центром розташовувалися робітничі будинки -- їх називали “чотирьохрубльові”, проживання в них коштувало 4 рублі щомісяця. До 1917 р. Юзівка обзавелася парком, літнім театром і ставком. Кількість мешканців сягнула 70 тис., житлових будівель нараховувалося понад 4,5 тис. Життя навколо промислових об'єктів та шахт було діаметрально протилежним: заводські споруди та шахтні терикони були оточені поселеннями, які робітники прозвали “шанхаями”, “собачівками”, “нахабівками”.

Дещо відмінним -- властиво типово провінційним був вигляд Луганська. У підпорядкуванні Луганської гірничозаводської управи в 30 верстах від повітового міста Слов'яносербськ розміщувалося селище Луганськ. З 1862 р. селище виявляло сталу тенденцію перетворення на місто. Кам'яні церкви, 1,5 тис. будинків належали Ливарному заводу. Попри те, що населення складало лише 10,5 тис. душ, у ньому були власні школа, шпиталь, аптека, поштова контора, бібліотека, обсерваторія, поліція і навіть гірничозаводський музей. У вересні 1882 р. імператорським указом робітниче селище стало повітовим містом Луганськ, куди входило робітниче селище Луганський завод з селищем Кам'яний Брід.

Цивілізаційною ознакою новопосталих промислових центрів була практика дотримання елементарних для тогочасної Європи норм санітарного забезпечення. Найбільш технічнооснащеними й кадровозабезпеченими були спеціалізовані медичні установи на підприємствах з іноземним капіталом. За даними обстежень 1900 р. десяти металургійних заводів , на одне ліжко в лікарнях під-приємств припадало пересічно 83,9 робітників. Щоправда диспропорції були суттєвими: на Петровському заводі одне ліжко припадало на 26, а на Юзівскому -- на 140 робітників Маргулов А.Х. Урбанізація Донбасу у 1861-1917 роках: Дис. ... канд. іст. н. -- Донецьк, 2005. -- Арк. 167.. Не в останню чергу внаслідок неадекватної уваги промислової адміністрації епідемічна ситуація в Юзівці через зростаючу концентрацію населення, нестачу питної води та відсутність впродовж тривалого часу лікарні залишалася чи не найскладнішою з усіх промислових поселень: з приходом літа тут поширювалися дизентерія та холера, восени їх змінював черевний тиф, а останній -- скарлатина, віспа й зимові інфекційні хвороби. Ситуація почала змінюватися на краще тільки на початку ХХ ст.

Доволі проблем відчувалося і у справі розбудови освіти, зокрема народної. В 70-х роках XIX ст. в робітничих поселеннях, зважаючи на попит в освіченій робочій масі, почали відкривати школи для дітей робітників. 1881 р. в Луганську відкрилося Донецьке нижче технічне залізничне училище, 1872 . -- Лисичанська штейгерська школа. 1878 р. розпочало роботу Горлівське гірниче училище. Станом на 1915 р. в регіоні діяло вже 120 фабрично-заводських шкіл, у яких навчалося 24 тис. дітей. Для дітей залізничників у 1911 р. відкрили 14 залізничних початкових училищ. Найбільше навчальних закладів такого роду працювало в Бахмутському і Слов'яносербському повітах Маргулов А.Х. Розвиток медицини та початкової освіти в Донбасі у 1861-1917 роках // Історичні і політологічні дослідження. -- Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003. -- № 15/16. -- С. 69-75..

Земська реформа відкрила широкий доступ до початкової освіти в земських школах -- російськомовних -- не лише міським, а й селянським дітям. Слід відзначити, що селяни, насамперед колоністи, швидко оцінили перспективи, які відкривали ці навчальні заклади перед їхніми дітьми, і взяли активну участь у розбудові мережі народних училищ. У 1868/69 навч. р. в Маріупольському повіті діяли 14 шкіл, де навчалися 594 хлопчики й 49 дівчаток. У 1875 р. налічувалося вже 58 шкіл і відповідно 2 923/71 учнів у них Бацак Н.І. Культурно-освітній розвиток грецької громади Північного Приазов'я (ХУІІ-ХІХ ст.). -- К., 1998. -- С. 105.. У 1882 р. у грецьких селах працювали 25 шкіл (2 645 учнів), у 1889 р. 24, у 1896 р. -- 28 (4 223 учня).

Наслідком самовідданої роботи російських демократів, які у 70-х рр. XIX ст. масово „пішли в народ”, був якісно новий стан культурного життя в сільській місцевості, зокрема в тім, що88 стосувалося народної освіти. Вже в 1889 р. практично всі діти шкільного віку в грецьких селах були охоплені початковою освітою. Згідно з Першим загальним переписом населення Російської імперії, Маріупольський повіт за рівнем писемності населення посів перше місце в Катеринославській губернії. Що ж до Маріуполя, то наприкінці XIX ст. у ньому на 100 греків припадало 10 учнів, тоді, як у середовищі росіян аналогічне співвідношення становило 100:6, євреїв -- 100:3 Мариуполь и его окрестности. -- Мариуполь, 1892. -- С. 81-84.. В 1899 р. в Маріупольському повіті діяли 28 шкіл у грецьких селищах, 35 німецьких початкових навчальних закладів, 7 єврейських громадських шкіл, талмуд-тора та 26 хедерів. Загалом же в Маріупольському та Бахмутському повітах наприкінці ХІХ сторіччя працювали 408 початкових навчальних закладів Історія рідного краю (Донеччина з кінця XVIII до кінця ХІХ ст.). -- С. 240..

Натомість середня освітня ланка розбудовувалася повільно. Гімназії лишалися елітарними навчальними закладами, тому й мережа такого роду навчальних закладів була непоказною. В 1872 р. в Бахмуті розпочала роботу перша чоловіча прогімназія, жіноча гімназія прийняла учениць у 1893 р. У Маріуполі в 1876/77 навч. р. розпочали свою роботу чоловіча й жіноча гімназії.

Повсякденне життя донецького обивателя так само не дотягувало до бурхливого і насиченого суспільно-політичними та культурними подіями життя великих імперських центрів. Перші друкарні в регіоні відкрилися в 1870-х рр. (1870 р. в Маріуполі, 1872 р. в Бахмуті). Перша книжка -- збірка віршів М. Чернявського “Донецькі сонети” -- побачила світ в 1898 р. Перша газета -- “Мариупольский справочный листок”, що майже цілком складалася з рекламних оголошень -- вперше вийшла 1899 р. У 1880-х рр. з'явилося й перше фотоательє Юзівки (Б. Стесіна). Впродовж наступного десятиріччя відкрилися ще кілька -- А. Матюкіна, братів Клейман, П. Крівошей, М. Ромма, М. Іцковича та ін., вони приносили на той час неабиякі прибутки. Отож, попит на подібного роду послуги та насичене подіями дозвілля був. Однак варто зазначити, що налагодити повноцінне культурне дозвілля на постійні основі ентузіастам цієї справи впродовж років не вдавалося.

Кілька спроб налагодити театральне життя в Маріуполі (1847 р. тут розпочала виступи театральна трупа В. Виноградова, згодом відкрився театр купця Н. Попова) не мали успіху. Перша професійна трупа і стаціонарний театр у краї з'явилися 1878 р. завдяки старанням Василя Шаповалова. Наприкінці ХІХ ст. сюди на гастролі приїздили знані по всій Україні трупи. Втім такого роду подіїзалишалися рідкісними спалахами на тлі рутинного маловиразного провінційного життя. Культурна програма переважної більшості мешканців регіону обмежувалася відвідинами міських садів, де улаштовувалися виступи духових оркестрів, хорів, циркових балаганів. Робітнича маса віддавала перевагу розвагам іншого ґатунку: вихідці з сіл гуртувалися в земляцтва, що єднали їх не лише на роботі, а й під час відпочинку. Улюбленою розвагою нещодавніх селян були кулачні бої, що влаштовувалися по вихідних днях. Не стояли пусткою кабаки й трактири, де шахтарі пропивали зароблені тяжкою працею гроші.

І все ж, від початку ХХ ст. попри всі негаразди, економічну кризу та соціальні тертя регіон загалом, Маріупольщина зокрема, впевнено крокували шляхом просвітництва. В 1910 р. лише в Маріуполі діяло 11 парафіяльних і міських шкіл, 4 приватні школи, 2 державні й 2 приватні гімназії, приватне реальне училище, духовне й технічне училища, приватна музична школа Мариуполь и его окрестности. -- С. 445..

Загалом у повіті працювали 135 шкіл, із них -- по грецьких селах 59, у 12 з них були відкриті двокласні училища. У звітах Маріупольського земства тих часів зазначалося: „В греческих селениях школьное дело поставлено настолько удовлетворительно, что в каждом из них существуют школы и в значительном числе их по две и даже по три многоштатные школы. Население ... стремится дать образование своим детям даже среднее и высшее и само идет навстречу открытию новых школ” Отчет Мариупольской земской управы за 1910 г. -- Мариуполь, 1911. -- С. 59.. 34% населення Маріупольщини (саме такою була частка греків у складі жителів повіту) давали більше половини -- 51% -- учнів початкової школи. Як наслідок, рівень писемності маріупольських греків -- 29,8% -- був одним з найвищих в українських губерніях Російської імперії. Ще більш високу сходинку посідали німці: в німецьких повітах Катеринославської губернії рівень писемності сягав 60,3%, у містах губернії -- 73,2%. Виняткові для свого часу показники писемності демонстрували меноніти: чоловіки -- 73,6%, жінки -- 73,8% Грамотність етносів у 1897 р. по губерніях [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://ponotenchegg.lrvejoumal.com/97830.html.. Слід завважити, що на відміну від греків, названі вище цифри демонстрували рівень писемності німецькою мовою. В середовищі маріупольських греків мовилося про писемність офіційною мовою Російської імперії.

На початку ХХ ст. в Бахмуті працювали 4 гімназії, реальне, ремісниче і духовне училище, приватні, церковно-парафіяльні і народні училища та школи. Видавалося кілька газет: “Донецкое слово”, “Бахмутская жизнь”, “Бахмутская копейка” і щоденна “Народная газета”. Однак поволі Бахмут втрачав лідируючі позиції не лише в господарському, а й культурному та суспільно-політичному житті краю. Першу партію все більш виразно відігравав потужно прогресуючий Маріуполь з його міжнародним портом, великими металургійними заводами, новопосталою робітничою аристократією, регіональними осередками низки політичних партій. У переддень революції, 1915 р. по грецьких селищах Маріупольщини діяло 55 шкіл, 6 двохкласних училищ, 10 міністерських, при школах -- 20 безкоштовних народних бібліотек. На жаль, приклад Маріупольського повіту та Маріуполя як його адміністративного, виробничого, торговельного і культурного центру не був типовим для Донбасу загалом. В промисловому його осерді ситуація була значно менш привабливою, хоча розвиток промисловості об'єктивно вимагав освіченої робочої сили.

Размещено на Allbest.ur


Подобные документы

  • Передумови та причини появи декабризму як революційного явища. Європейський вплив на формування ідеологічних основ декабристського руху. Повстання декабристів та його результати. Наслідки руху декабристів для подальшого розвитку російської імперії.

    дипломная работа [1,7 M], добавлен 05.07.2012

  • Загальна характеристика причин створення таємного політичного товариства під назвою "Єднання і прогрес". Знайомство зі спробами модернізації Османської імперії. Розгляд особливостей підготовки Молодотурецької революції 1908 року, аналіз наслідків.

    презентация [7,9 M], добавлен 21.03.2019

  • Початок політичної діяльності Бісмарка. Роль Бісмарка в утворенні Північно-німецького союзу. Утворення Німецької імперії. Особливості дипломатії після утворення Німецької імперії. Значення політики для подальшого військово-політичного розвитку Німеччини.

    курсовая работа [53,2 K], добавлен 25.03.2014

  • Промисловий переворот другої половини XVIII ст. закріпив провідні позиції Англії у світовій економіці і в першій половині XIX ст. Німеччина XIX ст. й створення Німецького союзу. Франція та її економіка. США в процесі бурхливого розвитку капіталізму.

    реферат [24,7 K], добавлен 27.07.2008

  • Криза середньовічних і розвиток нових соціально-економічних відносин у першій половині XIX ст. Наслідки політико-адміністративних нововведень для українських земель у складі Російської імперії, суперечливий характер розвитку сільського господарства.

    реферат [28,2 K], добавлен 21.11.2011

  • Дослідження розвитку залізничного транспорту. Причини буму у гірничодобувній промисловості, етапи становлення металургійної та металообробної індустрії. Розвиток машинобудування. Капіталізація харчової та легкої промисловості. Зв’язки Росії з Україною.

    реферат [28,8 K], добавлен 12.04.2010

  • Політична ситуація в Європі в ХVIII-ХІХ століттях. Французький історик Ж. Жорес про страту Людовика XVI. Антинаполеонівські (антифранцузькі) коаліції та їх наслідки для країн Європи і Російської імперії. Характеристика головних умов Тільзітського миру.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 13.05.2010

  • Буржуазні реформи, земська реформа, судова та фінансова реформи, реформи в галузі народної освіти та друку, військова реформа 1861-1874 рр. Російської армії. Зміни в системі управління містами, соціально - економічний розвиток Російської імперії.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 20.09.2010

  • Особливості правового і соціального статусу земського вчителя Російської імперії наприкінці ХІХ ст. Умови прийняття на службу, соціально-матеріальні права та переваги, інституційні взаємовідносини із державними органами влади та земським керівництвом.

    статья [50,2 K], добавлен 07.08.2017

  • Розвиток Криму як особливої торговельної і військової бази, розташованої в стратегічному пункті Чорного моря. Зміни етнонаціонального комплексу півострова. Наслідки включення Криму до складу російської імперії. Демографічна політика імперії в Криму.

    реферат [75,0 K], добавлен 07.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.