Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан

Дослідження постаті Джанібека Султана - маловідомого, але дуже цікавого персонажа в ранній історії Кримського ханства. Опис політичної ситуації і обставин, що зробили для нього можливим захоплення влади, характеристика правління і аналіз причин невдач.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 22.08.2017
Размер файла 21,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАДКОВИЙ ПРАВИТЕЛЬ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА ДЖАНІБЕК СУЛТАН (1476-1477 рр.)

В.П.Гулевич

Постать Джанібека Султана - маловідомого, але дуже цікавого персонажа в ранній історії Кримського ханства -- досі не була об'єктом спеціального дослідження. Його діяльність припала на один із найбільш таємничих періодів -- середину -- другу половину 1470-х рр., стосовно якого фахівці поки що не можуть скласти цілісну картину подій. Між тим, наявна на сьогодні сукупність джерел різноманітного походження дозволяє не лише зробити певні узагальнення, а й пролити світло на цього загадкового кримського правителя. кримський ханство джанібек правління

Про походження Джанібека достовірних відомостей немає. Московський князь Іван ІІІ називав його «царевичем». Це свідчить, що батько Джанібека був ханом. Довгий час його вважали сином або небожем ординського володаря Агмада. Але І.Вашарі, спираючись на ярлик кримського хана Менґлі Ґірея від 883-го року гіджри (4 квітня 1478 - 24 березня 1479 р.), в якому він вимагав від жителів міста Кирк-Єр не впускати до себе синів хана Саїда Агмета ІІ, справедливо вказав, що Джанібек міг бути саме його сином. Важливо відзначити, що Саїд Агмет ІІ був онуком кримського намісника Таш-Тимура (1392-- 1395 рр.) і сином «імператора Солхату» Бека-Суфі (1419-1421 рр.), за час короткого правління якого Кримський тумен Орди перетворився на фактично спадковий улус його роду. Слід наголосити, що засновник Кримського ханства Гаджи Ґірей був онуком Таш-Тимура і небожом Бек-Суфі. Таким чином, якщо Джанібек дійсно доводився сином Саїдові Агметові ІІ, то він мав усі права на правління у Криму.

Як відомо, доля Саїда Агмета ІІ була сумною. У 1455 р. його двічі розбили -- спершу московське військо під Коломною, а потім кримський хан Гаджи Ґірей у Причорномор'ї. Разом із синами, дружинами та наближеними переможений, у розрахунку на притулок, утік до київського князя Семена Олельковича. Той поселив їх у Києві, але Казимир IV наказав руському воєводі А.Одровонжу заарештувати Саїда Агмета ІІ та ув'язнити в місті Ковно, де він і закінчив своє життя. Те, що колишній хан помер у литовському полоні підтвердив і Менґлі Ґірей.

Разом з А.Одровонжем проти Саїда Агмета ІІ виступило й військо молдавського воєводи Петра Арона, до якого в полон потрапили сини хана. У 1456 р. останній зобов'язався видати їх Казимирові IV на першу ж його вимогу. Але на 1462 р. вони все ще перебували в молдавському полоні. Відомо, що принаймні одного з ханських синів тримали в Білгороді (Акермані). У привілеї Петра Арона від 29 червня 1456 р. згадане мито, прив'язане до перебування в місті татарського царевича. Вочевидь, ішлося про сина розбитого Саїда Агмета ІІ, на утримання якого це мито й запроваджувалося. Ще в 1459 р. «татарове Седиахметевьі» змогли напасти на московські володіння, але оскільки в подальшому у джерелах про них не згадувалося, вочевидь їх швидко «поглинули» інші степові володарі.

Отже рік народження Джанібека невідомий. Але те, що вперше на політичній арені він з'явився в 1470-х рр., може опосередковано свідчити про його малолітство на момент полону Саїда Агмета II. Де після цього впродовж двох десятиліть перебував Джанібек незрозуміло. Зі слів Івана ІІІ, він «бьіл'ь казаком'ь», тобто вів вільне кочове життя, і, вірогідно, певний час перебував у Великому князівстві Московському. Маємо два достовірних джерела різного походження про те, що повне ім'я Джанібека було Джанібек Султан. Саме так ми й називатимемо його.

Становище самого Джанібека Султана було складним. У 1474 р. він навіть просився на московську службу. Тоді Іван ІІІ запевнив Менґлі Ґірея, що не прийняв його, оскільки той був ворогом кримського хана, хоча насправді «опочив'ь в'ь своей земли (Джанібек Султану -- В.Г.) давал'ь». Того ж року під час конфлікту між Менґлі і кількома претендентами за уряд тудуна Кафи до Джанібека втік Шейдак, син померлого на рубежі 1473-- 1474 рр. кримського карачі-бея Мамака Ширіна. Інформація про втечу надійшла у Крим з міста Тана (Азак) -- венеціанської колонії в гирлі Дону. Отже Джанібек Султан кочував у Нижньому Подонні -- на теренах, підвладних астраханському ханові Магмуду (брат правителя Великої Орди Агмада), який помер між березнем 1475 і квітнем 1476 рр.У 1476 р. навколо Тани кочували троє синів Магмуда. Важливо відзначити й те, що «головний хан (Агмад -- В.Г.) перебував у стані війни з Касим-ханом [бен Магмуд], своїм [старшим] небожем [...] між ними була велика війна». Те, що Джанібек Султан знаходився не у володіннях Агмада, а на землях спершу його брата, а з 1475--1476 рр. -- небожів -- це важлива деталь, про що буде нижче.

Розкол у кримській владній верхівці дав Джанібекові Султану надію на прихід до влади у ханстві. Менґлі Ґірей намагався нейтралізувати цю загрозу. У листопаді 1474 р. до Москви з Криму прибув Довтелек-мурза, син кримського карачі-бея Емінека Ширіна, який мав умовити Івана ІІІ прийняти Джанібека на свою службу. Але московський правитель навесні 1475 р. відповів ханові, що про «царевича Зенибека» нічого не знає й «послалъ в Орду про него отведети».

Тим часом у Криму відбулися важливі події. Улітку 1475 р. турки захопили центр ґенуезьких чорноморських колоній -- Кафу, де до їхніх рук потрапив сам Менґлі Ґірей, якого вони залишили правити Кримським ханством під своїм контролем. Важливу роль у цих подіях відіграв Емінек Ширін, котрий і запросив османців захопити місто. Але розкол серед кримської верхівки лише поглибився. Необмежена влада першого карачі-бея викликала спротив серед татарських князів і у травні 1476 р. Емінек повідомив султанові, що проти нього збунтувався рідний брат Гаджике, якого підтримав другий після Ширінів кримський карачі-бей -- Абдаллаг Барин. Представники двох наймогутніших племен -- Ширін і Барин -- вирішили усунути не лише Емінека, а й замінити своїм ставлеником самого Менґлі Ґірея. Задум був сміливий, але для його реалізації забракло сил. З'єднавшись із Джанібеком Султаном, заколотники лише з тисячею воїнів оточили Емінека в місті Крим (Солхат). Частина людей першого карачі-бея перейшла на бік його ворогів, але вони так і не змогли захопити місто. Гаджике й Абдаллаг відступили «в місця, близькі до Тахт [Ель], і [...] приєдналися до Тахт [Ель], і жоден із них не був вигнаний».

Попри те, що небезпека від заколотників не минула, Емінек приєднався до османців у поході проти Молдавії. Очевидець подій Балтазар із Пісціїписав Папі Римському Сіксту IV:

«На початку червня, близько опівночі, ми дізналися новину, що татари атакували володіння [молдавського воєводи] Стефана [...] і захопили великий полон. Наступного дня, коли ми боялися, що татари повернуться під Сучаву, вони з 15-ма тисячами полонених перейшли річку Серет [.] Дружина Стефана з усіма його багатствами сховалася у Хотині, що на відстані половини дня [їзди] від Кам'янця» .

Але виправа татар виявилася нещасливою. На півночі Молдавії їх розбив сам Стефан, а на півдні 10-тисячне татарське військо молдавани зустріли під Білгородом і не лише розгромили його, а ще й звільнили 5 тис. ясиру.

У цей час далека Венеція докладала багато зусиль із метою втягнути Велику Орду у війну проти Османської імперії на Балканах. У своєму листі від 18 липня 1476 р. венеціанський дож А.Вендрамін наказав своєму аґен- тові Дж.Б.Тревізано, який перебував у Литві, провести переговори з ханом Агмадом і всіма силами сприяти відправці ординців на війну з турками. Але дож розглядав і альтернативний варіант воєнних дій у Криму:

«[...] і якщо раптом прохід через Дунай і перехід до турецьких земель не буде можливий через ханську волю (Агмада -- В.Г.) або через спротив воєводи Стефана, або з інших причин, ти заяви й вимагай від хана (Агмада -- В.Г.), щоб він спершу взяв місто Кафу та інші міста їхньої провінції, захоплені турками, а також замок Тана й інші, що знаходяться поблизу кордонів хана» .

Невідомо, чи провів Дж.Б.Тревізано переговори з Агмадом, оскільки доставка кореспонденції з Венеції до Вільна тривала місяці. Але під час відступу з Молдавії розбитий Емінек отримав звістку, що ворог напав на Крим. Татари покинули захоплену здобич і поспішили на захист своїх земель. Молдавани переслідували їх до самого Криму. У боях загинули два брата Емінека, а сам він ледве врятувався на одному коні. Карачі-бей прорвався на півострів, але там «престольне військо» оточило його у Солхаті. Згідно з пізніми турецькими джерелами, улітку 1476 р. Менґлі Ґірей із військом, начебто, рушив на Сарай, але був розбитий «ханом Саїдом Агметом». Кримського хана було поранено, він відступив і сховався в Кирк-Єрі. Ординський хан увірвався на півострів, розорив Солхат і навіть спробував захопити Кафу. Потім він покинув Крим, а замість себе на правлінні залишив Джанібека. У цьому джерелі відбилися відголоски справжніх подій, хоча ординським ханом тоді був Агмад, а не Саїд Агмет. Подібну інформацію дають і московські літописи: «Того же [1476] лета посла царь Ахматъ ордьшскій сына своего съ татары, и взя Крымъ и всю Азигирееву орду, а сына Азигиреева Менгирея съгна, его же Турки посадиша».

Те, що літній напад відбувся за наказом Агмада, начебто підтверджує його «ярлик» Іванові ІІІ, де хан заявив, що «дети ж его (Гаджи Ґірея -- В.Г.) по Ордамъ разбежалися; четыре (кримських -- В.Г.) карачи[-бея] в Крыму (м. Солхат -- В.Г.) ся от меня отсидели». Але достовірність цього джерела сумнівна. А.А.Ґорській навіть припустив, що це пізня компіляція трьох ярликів: 1472, 1476 і 1480 рр. Термін «отсидеть» означав «перебуваючи в укріпленні, витримати облогу», «відстояти (місто, фортецю), витримати облогу» або «витримати облогу, відсидіти в укріпленому місці». Але в реаліях 1476 р. може йтися не про чотирьох, а лише про трьох карачі-беїв, оскільки Абдаллаг був на боці Джанібека Султана. 11 липня 1476 р. посольство Агмада прибуло до Івана ІІІ. Як бачимо з листа Балтазара з Пісції, на початку червня сили Емінека ще не були розбиті. До Криму він повернувся не раніше середини того ж місяця й потім сидів в облозі у Солхаті. Тільки після цього Агмад мав би отримати вісті про ситуацію. Таким чином, посольство ординського правителя в Москву навряд чи було пов'язане з його «успіхами» у Криму. Швидше за все, в «ярлику» він видав бажане за дійсне. А пояснення титулування Агмада «кримським ханом» у «Зібранні листів султанів» Агмеда Ферідун-бея дав ще Д.Смирнов, тож немає потреби ще раз зупинятися на цьому.

У своєму листі від 17 жовтня 1476 р. Емінек Ширін повідомив султанові, що під час літнього нападу на Крим ординський ворог забрав землі (іллер), «проте він не зміг що-небудь зробити з укріпленням», тобто з Солхатом. При цьому ім'я Джанібека Султана він не згадував. Таким чином, попри успішний напад на Крим, ординці не могли святкувати повну перемогу. На правлінні у Криму не раніше другої половини жовтня 1476 р. закріпився не Агмад, а Джанібек Султан. Він не лише не підтримував Агмада проти Москви, а й сам шукав ґарантій Івана ІІІ на випадок «истомы», якщо йому доведеться покинути півострів. Тут слід згадати, що до війни за кримську спадщину Джанібек Султан кочував на землях хана Магмуда. Цілком імовірно, що не Агмад, а Касим бен Магмуд надав військову допомогу Джанібеку, щоб у разі його перемоги разом виступити проти спільного ворога в особі правителя Великої Орди.

Урядування Джанібека Султана нічим особливим не відзначилося. Його влада в розореному Криму була хиткою. Недаремно він намагався заручитися ґарантіями від Івана ІІІ. Хан навіть не зумів налагодити карбування власних грошей. Утім і жодних даних про його можливе спільне правління з Нур- Девлетом, як припускав А.М.Некрасов, у джерелах немає. Навіть найближчі сусіди Кримського ханства не мали про нього достовірної інформації. Зокрема в листі з Венеції від 10 січня 1477 р. до Дж.Б.Тревізано повідомлялося про свіжі новини з Молдавії, де «татари наблизилися до кордонів молдавського воєводи як визнані та бажані друзі Стефана», але сенат не знав, чи «є вони саме тією силою великого імператора (Агмада -- В.Г.), чи того (кримського хана -- В.Г.), хто звик володіти [землями] поряд із Кафою, і яким чином це пов'язано з воєводою Стефаном, із котрим вони (кримські татари -- В.Г.) ворогували минулого (1476 - В.Г.) року».

Весна 1477 р. принесла Криму чергові кардинальні переміни. У Стамбулі було вирішено підтримати на правління у Кримському ханстві Нур-Девлета бен Гаджи Ґірея. До новоспеченого кандидата з радісною звісткою вирушив посланець Касим-бей. У середині травня 1477 р. Нур-Девлет написав листа султанові, в якому назвав себе «слугою» Мегмеда ІІ і заявив, що перебуває в повному його розпорядженні. Одночасно посол султана також побував у хана Агмада, якому приніс «звістку» про захоплене османами Кафінське «царство» (мамлакат-і Кафа), перемогу над Молдавією, про що ординський правитель знав і сам.

Такий вступ служив султану лише для одного - дати однозначно зрозуміти хану Великої Орди, що новий правитель Криму Нур-Девлет перебуває під захистом Османської імперії, яка не потерпить втручання Агмада у його справи:

«Ця велика перемога (над Молдавією -- В.Г.) змусила нас відновити свої колишні запевнення в любові, почати відправляти посланців і послання, що слугують засобом скріплення основ взаємної дружби, щоб дари прояву любові та відданості зростали та множилися щодня. Оскільки славний найвелич- ніший емір і щасливий шляхетний принц, борець за віру Да- улат-хан, який належить до величної династії (Чинґізидів -- В.Г.), щиро вхопився за “міцну гілку” нашої вічної держави й віковічного халіфату, до нього спрямований наш погляд прихильності, він отримав можливість благосного служіння та похвальних зусиль. Гідним держави був визнаний той, хто проявив щирість, відданість, прихильність і покірність нашій величності, у силу того, що “друг друга є справжній друг”» .

Щодо долі Менґлі Ґірея, то турки вивезти його за межі Криму й до 1478-- 1479 рр. він перебував у невідомій провінції Османської імперії. Справу визначення точного часу, коли його могли вивезти, ускладнено існуванням його монет, карбованих у 882 і 883 роках гіджри (15 квітня 1477 - 3 квітня 1478 рр. і 4 квітня 1478 -- 25 березня 1479 рр.). Тому видається можливим припустити, що він покинув Крим після того, як Нур-Девлет став ханом, тобто до середини осені 1477 р., оскільки навіґація у Чорному морі навіть у XVIII ст. тривала з березня по жовтень.

Коли саме та за яких обставин відбулася чергова зміна правителя Кримського ханства джерела не повідомляють. Найбільш імовірно, що це сталося влітку 1477 р., точніше у другій половині цієї пори року, оскільки у вересні в Москві ще нічого про це не знали й готували посольство саме до Джанібека Султана. Сам він невдовзі опиниться у столиці Великого князівства Московського. Як у подальшому склалася його доля -- ми не знаємо. Судячи з повного мовчання про нього джерел, імовірно Джанібек пішов із життя невдовзі після того, як покинув Крим.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.