Крим у період Другої світової війни: регіональний вимір

Воєнно-політичні, соціально-економічні та етноконфесійні аспекти Другої світової війни на території Кримського півострова. Хід та наслідки бойових дій. Обставини депортації кримських татар та представників інших етнічних груп радянськими спецслужбами.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 22.08.2017
Размер файла 65,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

22

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Крим у період Другої світової війни: регіональний вимір

Лисенко Олександр (м. Київ)

Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу

Стаття присвячена воєнно-політичним, соціально-економічним та етноконфесійним аспектам Другої світової війни на території Кримського півострова. Простежуються хід та наслідки бойових дій, особливості нацистського окупаційного режиму. Розглядаються обставини, що супроводжували депортацію кримських татар та представників інших етнічних груп радянськими спецслужбами.

Ключові слова: Друга світова війна, бойові дії, рух Опору, Голокост, окупація, депортація.

Напередодні Другої світової війни Крим входив до складу РРФСР на правах автономної республіки. За даними перепису 1939 р., тут мешкало 1123806 осіб, трохи більше - в містах, ніж у сільській місцевості. При цьому, понад 50% населення становили росіяни, близько 19% - татари, решту - українці, євреї, греки, болгари, представники інших національностей.

Найбільшими промисловими об'єктами були Севастопольський суднобудівний завод, Керченська і Севастопольська електростанції, металургійний та хімічний заводи у Керчі, Камиш-Бурунський залізорудний комбінат, понад 30 нових і реконструйованих підприємств. У роки третьої 5-річки почали давати продукцію автотрактороремонтний завод, підприємства харчового машинобудування, автомобільного обладнання, заводи металовиробів та інші об'єкти. 40% усієї продукції давали галузі по видобуванню й переробці корисних копалин. У 1940 р. у промисловості, на транспорті та будівництві працювало 90 тис. робітників та ІТП.

Слід зазначити, що на будовах перших п'ятирічок Криму працювало чимало вихідців з Української РСР: геологи і металурги з Кривого Рогу, гірники Донбасу, доменщики з Дніпропетровська, фахівці будівельної справи, коксохіміки, інженери, техніки, вчені з різних міст України. Чимало устаткування для кримських промислових об'єктів виготовлялося і надходило з українських підприємств.

Географічна та кліматичні умови півострова визначали специфіку напрямки розвитку аграрної сфери 20 тис. га тут займали сади, 11,6 тис. - виноградники, 8,3 тис. - тютюнові плантації. У 1940 р. посівні площі зросли до 980,7 тис. га, причому 10,574 га з них були поливними. Українські фахівці також долучилися до створення мережі машинно-тракторних станцій, вдосконалення агротехніки, зернового господарства, зооветеринарного забезпечення, організаційного і кадрового зміцнення кримських колгоспів.

"Всесоюзна оздоровниця" мала 164 санаторії та будинки відпочинку на 35,5 тис. місць.

Як і у всій країні, помітні зрушення у передвоєнні роки відбулися тут у соціокультурній сфері. У 1941 р. в основному завершився процес ліквідації неписьменності, хоча в кримських селах налічувалося чимало людей старшого віку, які не знали грамоти. Натомість, підростаюче покоління практично повсюдно залучалося до навчання: в Криму на цей час здійснено загальну початкову і запроваджено загальну семирічну освіту. У 1255 школах навчалося 197349 дітей. Близько 9 тис. осіб діставали освіту й професійні навички на 9 робфаках і в 41 технікумі, ще 3 тис. студентів - у педагогічному, медичному, сільськогосподарському та двох учительських інсти - тутах.

У 1940 р. в населених пунктах півострова діяли 22 районні будинки культури, 793 клуби, 452 хати-читальні, 758 масових бібліотек, 637 кіноустановок, 25 музеїв і картинних галерей. Значною популярністю користувалися театри, Севастопольська і Ялтинська філармонії, Феодосійська картинна галерея ім. І.К. Айвазовського, картинні галереї у Сімферополі й Севастополі.

Інформаційне забезпечення місцевого населення здійснювали 167 радіовузлів, 70 тис. радіоточок, кілька періодичних видань, а також Кримське державне видавництво, яке випускало літературу різними мовами.

В цілому Кримська АРСР була цілком інтегрована в загальносоюзний організм, залишаючись при цьому тісно пов'язаною з економічною інфраструктурою України.

Керівництво Радянського Союзу надавало великого значення цьому регіону і з міркувань військової стратегії та геополітики. У Севастополі базувався Чорноморський флот, на який покладалася організація безпеки південних форпостів і контроль за ситуацією на Чорноморському театрі. У Криму дислокувалися окремі з'єднання Одеського військового округу, авіаційні частини, кілька військових навчальних закладів.

Враховуючи досвід бойових дій німців у Західній Європі у 1939-1940 рр. та значення і специфіку Кримського півострова, нарком ВМФ М.Г. Кузнєцов 16 грудня 1940 р. віддав наказ "Про заходи з сухопутної та протидесантної оборони на морських театрах". Військова бюрократія затягнула виконання наказу і лише 27 травня 1941 р. рекогносцирувальна комісія визначила ділянки для зведення командних пунктів, дзотів, дотів, окопів, траншей, загороджень, укриттів, системи маскування, електропостачання і водоводу на рубежах оборони головної бази ЧФ та узбережжя. До початку гітлерівської агресії залишалося менше місяця.

До різних варіантів ведення бойових дій готувалися сухопутні війська й особовий склад Чорноморського флоту. Так, у березні 1914 р. в районі Севастополя відбулися спільне двостороннє навчання з' єднань Чорноморського флоту, Київського особливого військового округу та Севастопольського гарнізону, яке моделювало організацію оборони міста з суходолу від морських та повітряних десантів противника. Хід та підсумки навчання продемонстрували низку "вузьких місць" у підготовці штабу фронту і гарнізону міста до виконання подібних тактичних завдань. Вже в червні 1941 р. війська Одеського ВО та сили флоту відпрацьовували в ході навчання елементи взаємодії в процесі відбиття морського десанту. Результати обох навчань лягли в основу теоретичних настанов і практичних рекомендацій стосовно ведення бойових дій в різних ситуаціях.

Після завершення останнього навчання, 19-20 червня 1941 р., кораблі Чорноморського флоту та військові об'єкти продовжували дотримуватися світломаскування, а сам флот залишився у стані підвищеної бойової готовності № 2.

друга світова війна кримський півострів

Плануючи агресію проти СРСР, нацистські лідери особливої уваги надавали захопленню Кримського півострова. Союзники ІІІ Райху в "поході на Схід" розраховували на ласі шматки від "жирного пирога" завойованих територій. Аби вгамувати їх апетити і пристрасті, А. Гітлер застеріг, що "Крим разом з землями на північ від нього мають стати територією Великого Райху".

Практично одразу після нападу Німеччини на Радянський Союз в одній з директив командування Вермахту від 23 червня 1941 р. наголошувалося, що після захоплення Харківського промислового району першочерговим завданням піхотних з'єднань має стати оволодіння Кримом і територією Російської Федерації та України аж до Дону.

11 серпня група армій "Південь" отримала завдання заволодіти Кримом, оскільки тут базувалася радянська авіація, що становила велику загрозу нафтовим районам Румунії.

21 серпня 1941 р. Гітлер надіслав директиву Головному командуванню сухопутних сил, в якій містилися такі вказівки: "Найважливішим завданням до настання зими є не захоплення Москви, а захоплення Криму, промислових та вугільних районів на річці Донець і блокування шляхів підвезення росіянами нафти з Кавказу [.] Захоплення Кримського півострова має першочергове значення для забезпечення підвезення нафти з Румунії". Фюрер наказував усіма засобами, зі введенням в дію моторизованих з' єднань включно, форсувати Дніпро і наступати в Криму перш, ніж радянське командування зможе підтягнути свіжі сили. Щоб убезпечити морські магістралі для транспортування пального, Ставка Гітлера вимагала знищення усіх баз радянського ВМФ на чорноморському узбережжі.

Крим уявлявся авторам плану освоєння "життєвого простору" одним з найбільш комфортних його ареалів. Значну частину з тих 3 млн. 350 тис. райхснімців, які згідно з "Генеральним планом “Ост”: правові, економічні й територіальні основи розвитку Сходу" мали колонізувати українські землі упродовж 25 років, планувалося поселити в Криму і Таврії. Крим передбачалося перейменувати Готенланд, Сімферополь - у Готенбург, Севастополь - у Теодоріхсхафен На обезлюднених територіях мали постати військові сільські та міські поселення з колоністів, безпосередньо підпорядковані СС. Та для того, щоб реалізувати ці плани, гітлерівцям потрібно було спочатку завоювати землі на Сході.

Завдання щодо оволодіння Кримським півостровом покладалося на 11-ту армію Е. Манштейна, румунський гірський корпус. Їм протистояла новостворена 51-ша Окрема армія (командувач - генерал-полковник Ф.І. Кузнєцов), а також частково підпорядкований їй Чорноморський флот. У другій половині вересня німецько-румунські війська зайняли Перекоп і Турецький вал, відтіснивши радянські війська на недостатньо укріплені Ішуньські позиції. 18-22 жовтня ворог завдав удару з боку Керкінітської затоки, форсував р. Чатирлик і вийшов у тил лівофланговим частинам 51-шої армії. Шлях вглиб півострова був практично відкритий.

21 жовтня з метою координації дій сухопутних з'єднань і об'єднань та Чорноморського флоту Ставка ВГК створила командування військ Криму на чолі з віце-адміралом Г.І. Шевченком і заступником з сухопутних військ генерал-лейтенантом П.І. Батовим (новопризначеним командармом 51-шої). Однак виправити ситуацію вони були не в змозі.

22 жовтня противник почав наступ у трьох напрямках: на Євпаторію і Саки, щоб, оволодівши Качею і Бахчисараєм, раніше від Окремої Приморської армії вийти до Севастополя; на Сімферополь, Алушту, Ялту й Алупку; на Феодосію - Керч, аби завадити 51-шій Окремій армії зайняти Ак-Манайські укріплені позиції.

Один з найбільш кваліфікованих дослідників Севастопольської епопеї Г.І. Ванєєв спробував дати відповідь на питання, чому 51-ша армія, маючи 8 стрілецьких і 3 кавалерійські дивізії та ще й за підтримки Окремої Приморської армії (щоправда, потріпаної в боях за Одесу) не змогла вчинити гідного опору 11-тій німецькій армії (7 дивізій та кілька окремих частин). Аналізуючи реальний стан справ, Г.І. Ванєєв дійшов висновку, що більшість частин і з'єднань 51-шої армії була недоукомплектована та погано навчена й озброєна. У кавалеристів зовсім не було засобів зв'язку і тачанок, у зв'язку з чим кулемети встановлювали на возах. Передавши частину зброї та боєприпасів одеській групі військ, командування 51-шої армії не змогло належним чином озброїти чотири стрілецькі дивізії, сформовані в Криму.

Крім того, штаб 51-шої армії не зміг задіяти всі сили для відсічі ворогу, оскільки надто довго Ставка Верховного Головнокомандування вважала високою імовірність десантної операції гітлерівців, що відтягувало увагу на інші напрями і засоби протидії агресору.

Такий погляд на можливий розвиток подій підтримував і командувач Чорноморського флоту Ф.С. Октябрьський, який постійно інформував Москву про підготовку німцями великої морської десантної операції. Акцентуючи зусилля на зміцненні оборонних рубежів узбережжя, 51-ша армія не змогла сконцентруватися на протидії сухопутним військам противника. Втім, це не знімає відповідальності з командування армії, яке не змогло донести до Ставки інформацію про реальний стан справ і переконати її у необхідності зосередитися на організації оборони на суходолі.

Фактично нічим не змогла допомогти й евакуйована окремими з'єднаннями Приморська армія, оскільки до того часу німецько-румунські війська вже вирвалися у степову частину півострова.

Все це не применшує героїчних зусиль солдатів та офіцерів, які щосили боронили Крим. 35-денні бої за Перекоп та Ішунь дали змогу зміцнити оборону головної бази Чорноморського флоту, звести укріплення довкола Севастополя і в районі порту. На фортифікаційних роботах працювали воїни гарнізону і тисячі цивільних мешканців міста. Завдяки їх звитяжній праці до початку боїв за Севастополь тут було зведено 75 артилерійських дотів, 232 кулеметних дотів і дзотів, викопано протитанковий рів завдовжки 32,5 км, встановлено 9576 протитанкових і протипіхотних мін.

У липні 1941 р. почалася евакуація цивільного населення, підприємств та установ, наукових і культурно-освітніх закладів, матеріальних та історико-культурних цінностей.

21 жовтня створено міський комітет оборони на чолі з головою міськради В. Єфремовим, а через тиждень авангард 11-тої німецької армії вийшов до Севастополя. Загальне керівництво обороною міста покладалося на заступника командувача Чорноморського флоту з оборони головної бази контр-адмірала Г. Жукова, а безпосереднє командування частинами, що захищали місто, - на коменданта берегової охорони генерал-майора П. Моргунова.

Спроба взяти Севастополь з ходу тривала від 30 жовтня до 9 листопада. Севастопольський гарнізон зумів утримати оборонні рубежі до підходу Приморської армії. 4 листопада було створено Севастопольський оборонний район (СОР), що підпорядковувався командувачу військ Криму. Спочатку СОР очолював командувач Приморської армії генерал І. Є. Петров, а пізніше - командувач Чорноморського флоту Ф.С. Октябрьський. Вже після того, як 51-ша армія залишила Керченський півострів, Ставка ліквідувала командування військ Криму й підпорядкувала собі загальне керівництво СОР.

Не мав успіху й наступ ворожих військ з 11 до 24 листопада. Просунувшись на 1-4 км на різних секторах СОР, противник лише вбитими втратив близько 15 тис. солдатів та офіцерів і змушений був зупинитися. Втрати радянських військ становили понад 16 тис. вбитими і пораненими.

17 грудня почався другий наступ на Севастополь. Вістря удару спрямовувалося у третій і четвертий сектори СОР, де гітлерівці упродовж півмісяця змогли досягти незначних успіхів, примусивши радянські війська відступити на тиловий рубіж оборони. На інших напрямах вони просунутися не змогли, втративши ще близько 40 тис. у живій силі, в той час як радянські втрати були майже вдвічі меншими, причому практично всіх поранених вдалося евакуювати на Кавказ.

Тим часом війська Закавказького (з 30 грудня - Кавказького фронту) і частини сил Чорноморського флоту й Азовської військової флотилії здійснили Керченсько-Феодосійську десантну операцію (25 грудня 1941 р. - 2 січня 1942 р.), результатом якої стало визволення Керченського півострова, морських портів Керч і Феодосія й припинення наступу ворога в районі СОР. Оволодіння Керченським півостровом перешкодило гітлерівцям прорватися на Кавказ через Таманський півострів.

Від 2 січня до 20 травня протистояння в СОР набуло позиційного характеру, що дало змогу зміцнити всі ланки оборони, поповнити особовий склад, запаси зброї, боєприпасів, харчів, амуніції. Морська блокада Севастополя ускладнила постачання, хоча в цей період в середньому 12 разів на місяць транспорти проривали її і надавали підтримку обложеному місту та його захисникам.

Підготовку третього наступу гітлерівське командування розпочало з масованого бомбардування міських кварталів, оборонних вузлів, порту, аеродромів, артилерійських позицій, командних пунктів.

7 червня в бій були кинуті сухопутні війська противника, але у два наступні дні вони не домоглися помітних успіхів і не зуміли втримати захоплений полустанок Макензієві Гори.

Становище оборонців Севастополя стало критичним в кінці червня, коли були вичерпані боєприпаси. 138-ша бригада, що надійшла з резерву, виправити ситуацію не могла.

Але радянські воїни до останньої можливості боронили кожен клаптик землі.20 червня 1942 р. перші захисники міста були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.І. Богатир, П. Линник, М. Гахокідзе, Г. Главацький, А. Умерін, М. Спірін, М. Байда - представники різних національностей - навіть на фоні масового героїзму радянських воїнів вирізнялися особливою звитягою, нестандартними діями, жагою перемоги.

18 червня ворог зумів пробитися до Північної бухти і радянські бійці за наказом командування відійшли на південну її частину. Упродовж останнього тижня тривали запеклі бої за Інкерманські висоти і на підступах до долини р. Чорної. 22-26 червня на борту лідера "Ташкент" і двох есмінців прибуло останнє підкріплення - 142-га стрілецька бригада, боєприпаси, пальне, продукти харчування. Після цього німці повністю заблокували на - водні маршрути й підтримку обложеного міста здійснювали тільки підводні човни й авіація.

30 травня Ставка ВГК дозволила евакуацію командного та особового складу СОР, хоча реальну можливість залишити обложене місто мали тільки дві сотні командирів та відповідальних працівників. Всього з "пекла" вдалося вирватися 1726 захисникам Севастополя, здебільшого командно - політичному складу. За вирахуванням втрат (близько 30 тис. осіб) в обложеному місті залишилося за різними оцінками 78-79 тис. бійців та офіцерів. Більшість їх потрапила в полон, вичерпавши будь-які можливості для спротиву.

Пліч-о-пліч з регулярними військами в оборонних боях за головну базу Чорноморського флоту діяли цивільні мешканці міста й околиць. На підприємствах, що налагодили виробництво у підвалах та підземеллях, було виготовлено 2408 мінометів, 113720 мін до них, 305699 ручних гранат, 331549 протитанкових і протипіхотних мін, десятки тисяч комплектів обмундирування, взуття, відремонтовано десятки танків, сотні гармат, автомашин, суден, літаків. Севастопольці готували їжу, лікували поранених і хворих червоноармійців і моряків, здавали кров. 1200 літрів крові здали жінки, серед яких постійними донорами стали Дарія Тарасенко, Єлизавета Обшарова, Ніна Терещенко, Антоніна Черних, Валентина Діброва. 23 жінки були удостоєнні звання "Почесний донор СРСР", у тому числі Юлія Григор, яка віддала 40 літрів крові! Тисячам воїнів різних національностей врятували життя ці українські та російські жінки.

Подвиги звитяжців, які стояли на смерть під стінами чорноморської фортеці гідно увічнена: понад 49 тис. солдат та офіцерів нагороджені медаллю "За оборону Севастополя", іншими медалями й орденами, 54 удостоєні Золотої Зірки Героя Радянського Союзу.8 травня 1965 р. Севастополю присвоїли почесне звання "Міста-героя".

Оволодівши Кримським півостровом, загарбники встановили тут жорстокий окупаційний режим. За умов повного політичного і соціально-економічного безправ'я населення змушене було працювати в "громадських господарствах", "державних маєтках", на нечисленних підприємствах, отримуючи за це мізерну плату.

Велику кількість людей окупаційна адміністрація вивезла на примусові роботи до Німеччини. Економічний визиск доповнювався пограбуванням культурно-історичних цінностей, які вивозилися до Райху.

У найжорстокіший спосіб каралося будь-яке відхилення від принципів окупаційної влади та військового командування. В кінці 1941 - на початку 1942 р. відбулися масові розстріли цивільного населення: євреїв, українців, росіян та інших. На 12 кілометрі шосе Сімферополь-Феодосія у братській могилі покояться 12 тис. жертв карателів, поблизу Керчі у Багерівському рову - 7 тис. осіб.

Геноцид, терор, приниження не змогли поставити на коліна населення Криму. Самовіддану боротьбу проти ворога протягом п' яти з половиною місяців продовжували бійці та місцеві мешканці, блоковані в Аджимушкайських каменоломнях в районі Керчі.

Одна з драматичних сторінок окупації Криму пов'язана з антифашистським рухом Опору.

Окупанти організували з татарського населення поліцію та інші воєнізовані формування, які використовувалися для виконання різних завдань.

Діяв національний комітет, який репрезентував інтереси татарського населення. Згодом це стало підставою для "колективної відповідальності" всього кримсько-татарського народу і його масової депортації.

Одночасно з татарами до спроб самоорганізації вдавалися й представники інших етнічних груп. Згідно зі спеціальним розпорядженням радянського керівництва до Червоної армії не мобілізувала болгар, греків, німців, поляків, чехів, які становили 8,22% всього чоловічого населення кримського півострова.

Потрапивши під окупацію, ці люди з метою вживання йшли на різні форми співпраці у військовій, економічній, адміністративній та інших сферах вони також створили національні комітети, що були покликані обстоювати інтереси цих національних спільнот. Це не залишили без уваги радянські спецслужби, що депортували найактивніших колаборантів у східні райони країни.

Одна більшість сучасних неупереджених дослідників наполягають на тому, що колабораціонізм у Криму мав не етнічне, а політичне й соціально - економічне підґрунтя.

Після Курської битви виникли сприятливі умови для наступу Червоної армії на південному крилі німецько-радянського фронту. У другій половині 1943 р. війська 4-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ф.І. Толбухіна визволили Мелітополь і вийшли до Перекопа, Сиваша і Генічеська, блокувавши на Кримському півострові 17-ту німецьку армію. На початку листопада передові частини 19-го танкового корпусу захопили плацдарм на Перекопському перешийку, а 10-тий стрілецький корпус 51-шої армії - на південному березі Сиваша.

Одночасно війська Північно-Кавказького фронту під командуванням генерала І. Є. Петрова 1 листопада 1943 р. розпочали Керченсько-Ельтигенську десантну операцію, метою якої стало оволодіння містом Керч. Висадка десанту здійснювалась у надзвичайно складних умовах. Гітлерівці організували щільний вогонь артилерії і завдавали десанту великих втрат. На головному напрямі (мис Єнікале, на північний схід від Керчі) з 5700 десантників вдалося висадити на півострів лише 2500 бійців та офіцерів. Успішне складався штурм Ельтигена. Вже вранці 1 листопада радянські війська захопили значну ділянку узбережжя.

Героїчно билися на клаптику кримської землі воїни різних національностей, у тому числі й українці. Старшина мотоботу № 6 українець з Алтаю Анатолій Ємельяненко під час Керченсько-Ельтигенської операції зробив 15 виходів у протоку. В ніч на 8 листопада 1943 р. судно штормом викинуло на берег. Екіпаж приєднався до десанту і бився у його складі. Бронебійник 1339-го стрілецького полку Микола Любарський вже першого дня після висадки разом з товаришами відбив 20 контратак ворога, а 3 листопада підбив з протитанкової рушниці один танк. Після зміни позиції його прицільний постріл примусив зупинитися ще одну німецьку броньовану фортецю, яка прикривала шлях в ущелину. Земляк Любарського з Черкащини, майор Олександр Калинковський зі своїм батальйоном за добу відбив 19 контратак противника, а в критичний момент бою викликав вогонь радянської артилерії на себе. У грудні, вже отримавши звання Героя Радянського Союзу, він загинув від ворожої міни.

У військах 50-тої армії ходили легенди про сміливість і витривалість медсестри 386-го окремого батальйону морської піхоти Галини Петрової. Дівчина з Миколаєва висадилася з десантом в районі Ельтигена і за одну ніч винесла з поля бою 20 важкопоранених однополчан. Захищаючи поранених, неодноразово брала участь у відбитті ворожих контратак. Г. Петрова загинула 8 грудня 1943 р. і вже посмертно була удостоєна звання Героя Радянського Союзу. Молдованин з Одещини Михайло Плугарьов зі своїм взводом закріпився на плацдармі в районі с. Маяк, і відрізавши шлях відступу, взяв у полон кілька десятків солдатів та офіцерів противника.

21-річний єврейський хлопчина з Тального на Черкащині Ісаак Двох - бабний був навідником гармати 430-го артполку.5 листопада його гармата підбила 2 ворожі танки. Третій танк, що рухався на позиції десантників, відважний артилерист зупинив зв'язкою гармат і ціною власного життя. Росіянин за національністю, уродженець Миколаєва Микола Кирилов під час десантування змінив командира роти і забезпечив виконання бойового завдання. Отримавши поранення, не залишив поля бою, а його рота полонила 42 гітлерівця.

36 днів і ночей радянські війська утримували Ельтигенський плацдарм. Це дало можливість організувати десантування 56-тої в районі Керчі. Утримуючи відбиті рубежі, частини й підрозділи закріпилися на них і готувалися до наступу.

8430 учасників Керченсько-Ельтигенської операції отримали медалі й ордени, а 58 - стали Героями Радянського Союзу.

20 листопада 1943 р. Північно-Кавказький фронт було розформовано, а на базі 56-тої армії створено Окрему Приморську армію за аналогом тієї, що протистояла загарбникам у Криму у 1941-1942 рр.2.

10 січня 1944 р. Приморська армія перейшла в наступ на правому фланзі вздовж узбережжя Чорного моря з метою виходу в тил Керченському угрупованню противника. Однак, оволодівши висотою 164,5, Аджи-Мушкаєм, східною околицею міста, радянські війська були зупинені і перейшли до позиційних дій.

Визволення Криму покладалося на з'єднання 4-го Українського фронту й Окрему Приморську армію генерала А.І. Єременка. Наступ розпочався артпідготовкою в районі Перекопа і Сиваша, після чого в бій рушили частини 2-гої гвардійської та 51-шої армії. В перший день ворог був вибитий з Армянська, 11 квітня - з Джанкоя. Того ж дня війська Окремої Приморської армії визволили Керч, а 13 квітня в районі Карасубазара вийшли назустріч з' єднанням 4-го Українського фронту.

Гітлерівці чинили опір на кожному рубежі оборони, тому просування радянських військ потребувало крайнього напруження сил, а успіхи давалися дорогою ціною. Уродженець Херсонщини 18-річний Іван Зюзь у складі ударної групи виконував бойове завдання в розташуванні ворога на узбережжі Сиваша. Прикриваючи відхід товаришів, бився до останнього патрона. Останньою гранатою підірвав себе і ворогів, що наближалися. Важкопораненого сапера Михайла Задорожного німці захопили в полон 13 квітня поблизу с. Ашага-Джамін. Разом з 7 іншими бійцями його піддали жахливим тортурам і замордували до смерті. Над Керченським портом ворожа зенітка збила літак комеска 367-го бомбардувального авіаполку Степана Дейнеки, який спрямував бойову машину на німецький транспорт і разом з ним вибухнув. Всіх відважних воїнів посмертно удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

Однак вже ніщо не змогло зупинити навального наступу радянських військ в Криму. 13 квітня частини 19-го танкового корпусу увійшли до Сімферополя, а війська 2-шої гвардійської армії - до у Євпаторії і Сак. Наступного дня авангард Окремої Приморської армії визволив Судак і Бахчисарай. У середині квітня вони вийшли в район Севастополя. В боях за місто масовий героїзм виявили представники різних. 7 травня взвод під командуванням Михайла Дзигунського оволодів трьома ворожими дзотами в районі Сапун-Гори, знищив багато гітлерівців. В одному з епізодів бою, коли кулемети противника завдавали значних втрат наступаючим підрозділам, він власним тілом кинувся на кулеметне гніздо. Подвиг командира став сигналом до атаки й опір ворога було зламано. Донбасівець С. Єлагін у складі розвідгрупи під Сапун-Горою пробрався у тилові порядки гітлерівців, знищив кількох солдатів, зробив прохід у дротяній огорожі на підступах до доту і виніс з поля бою пораненого бійця.

У свої 29 років старший лейтенант Д. Загорулько вже мав досвід Фінської війни, закінчив школу молодих командирів та курси політруків. Саперна рота під його командуванням в ході штурму Сапун-Гори знешкодила 480 мін, зробила 15 проходів у дротяній загорожі, висадила в повітря 2 доти. 9 травня, в день штурму Севастополя, сапери прокладали шлях піхоті, вели вуличні бої. Рота брала участь у боях за Корабельну Слободу, а Д. Загорулько закріпив червоний прапор на одній з високих споруд міста. Наступного дня відважний командир загинув. М. Драгунський, С. Єлагін і Д. Заго - рулько стали кавалерами Золотої Зірки Героїв.

У боях за Сапун-Гору - головний пункт оборони гітлерівців - винятково мужньо діяли рядові Д. Бажанов, С. Євглевський, А. Маркарян, І. Яцуненко, єфрейтор В. Дроб'язко, старший сержант Ф. Скоряти, старшина А. Фисенко, молодший лейтенант В. Громаков, лейтенант В. Жуков, старший лейтенант П. Калиниченко, капітан Н. Шилов.

Безмежну хоробрість і високу бойову виучку продемонстрував особовий склад 8-мої повітряної армії Герої Радянського Союзу, зокрема такі аси як А. Алелюхін, Амет-Хан Султан, П. Головачов, А. Карасьов, В. Лавриненков, Б. Сіднєв та інші.

Німецьке командування не зуміло організувати евакуації військ з півострова. Морські комунікації контролювали бойові кораблі Чорноморського флоту, підводні човни, а в повітрі панувала радянська авіація. Транспорти з живою силою і матеріальною частиною брали в полон або топили. За визнанням генерала фон Ксиландера в результаті цієї катастрофи загинуло, пропало без вісті й потонуло 36 тис. німецьких солдатів та офіцерів. В цілому ж у результаті Кримської наступальної операції втрати ворога становили 50 тис. вбитими й 62 тис. полоненими судно противника було потоплене радянськими авіаторами й моряками. Радянські війська захопили значні трофеї - 299 танків і САУ, 3079 гармат, 578 літаків, 7036 автомашин.

Якщо гітлерівці витратили у 1941-1942 рр. на оволодіння головною базою Чорноморського флоту 250 днів, то радянські війська весною 1944 р. розгромили кримське угруповання ворога протягом 35 днів.

На честь успіхів радянських військ у Криму в Москві п'ять разів лунав артилерійський салют. 126 воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Частини і з'єднання, що відзначилися у боях, отримали почесні звання "Сивашських", "Перекопських", "Керченських", "Феодосійських", "Сімферопольських", "Севастопольських". Одним з таких з'єднань стала 383-тя дивізія, сформована з гірників Донбасу, що перебувала у складі Окремої Приморської армії і з боями пройшла від Керчі до Севастополя.

Після визволення Кримського півострова від німецько-румунських військ до справи взялися співробітники спецслужб, вони виявляли і затримували осіб, які співпрацювали з ворогом, дезертирували з діючої армії, виявили свої антирадянські настрої. Та була одна особливість у їх діяльності, що виводила ці юридично правомірні заходи за межі здорового глузду. Йдеться про тотальну "сатисфакцію", яку керівництво Радянського Союзу планувало здійснити руками органів НКВС-НКДБ стосовно цілих народів.

Сталін не вибачив кримському населенню, що перебувало під окупацією, лояльного ставлення до найманців й антирадянських настроїв. Війнам і окупація дали підстави радянським органам юстиції значно розширити низку дефініцій, якими окреслювалися дії, що підлягали репресаліям. Та стосовно кримських татар, греків, вірменів, болгар, осіб грецького, іранського й турецького підданства нічого нового винаходити не було потреби: всі вони потрапили під кваліфікацію "зрадників батьківщини".

11 травня 1944 р. Й. Сталін підписав підготовлене Л. Берією рішення ДКО про виселення всіх татар. Технологія масштабних депортацій була апробована у довоєнний час, а в Криму - вже після початку німецько - радянської війни. Йдеться про 50 тис. німців, висланих з Криму впродовж 17-20 серпня 1941 р. до Ростовської області й Орджонікідзевського краю на підставі звинувачення у "пособництві" гітлерівським загарбникам.

У травні 1944 р. у віддалені східні райони СРСР та республік Середньої Азії було вивезено понад 188 тис. кримських татар. У червні того ж року з Криму депортовано понад 14,4 тис. греків, 12 тис. болгар, близько 11,3 тис. вірменів, а також 1531 громадян Греції, 105 - Туреччини, 16 - Іраку.

Сталінський режим ще на початку війни апробував стратегію колективної відповідальності за злочини окремих представників тих чи інших народів та просто за дії, несумісні з ідеологічною доктриною сталінізму. Однією з жертв став український народ. Сотні тисяч західних українців були депортовані у східні райони країни і загинули в таборах ГУЛАГу.

Та кримсько-татарська проблема виявилася не лише пролонгованою в часі, а й непередбачуваною з огляду на можливі варіанти розвитку подій. "Міна сповільненої дії" вибухнула у кінці 1980-х - на початку 1990-х років, коли Україні самотужки довелося приймати і влаштовувати депортоване в період війни кримсько-татарське населення на Кримському півострові. Пов'язані з цим соціокультурні, економічні, політичні, конфесійні проблеми у поєднанні з деструктивною позицією окремих політичних сил Росії потребували значного напруження сил з боку українського уряду і суспільства. З багатьох об'єктивних, особливо, суб'єктивних причин вони так і не були вирішені належним чином і в необхідних масштабах.

З Кримом пов'язана важлива подія міжнародного рівня.

4-11 лютого 1945 р. в Ялті відбулася Кримська конференція за участю Й. Сталіна, Ф. Рузвельта, У. Черчилля, міністрів закордонних справ, представників генштабів держав - лідерів Антигітлерівської коаліції.

Відомство Геббельса поширювало інформацію про неспроможність союзників організувати тристоронню зустріч і дійти згоди у геополітичних питаннях. Японський офіціоз газета "Майніті сімбун" також виключала можливість такої конференції. Під час зустрічі були обговоренні питання, що мали доленосне значення для повоєнного світу:

Координація зусиль союзників по Антигітлерівській коаліції на завершальному етапі війни.

Питання про вступ СРСР у війну проти Японії на Далекому Сході після завершення бойових дій на європейському театрі.

Проблеми, пов'язані з розмежуванням зон окупації Німеччини.

Розміри репарацій з боку Німеччини та її союзників.

Польське питання.

Югославське питання.

Повоєнний устрій Європи та нові кордони.

Питання міжнародної безпеки у післявоєнний час.

Учасники конференції домовилися про скликання 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско конференції Об' єднаних Націй з метою підготовки статуту міжнародної організації безпеки. Керівники трьох провідних держав ухвалили спеціальну декларацію "Єдність в організації миру, як і у веденні війни", якою скріплювалися наміри і надалі діяти спільно в ім' я миру на землі й відсічі агресорам. Одним з виявів цього стала угода про створення постійного механізму для регулярних консультацій між трьома міністрами внутрішніх справ.

Після визволення Криму його мешканці взяли участь у масових акціях, спрямованих на зміцнення обороноздатності країни, прагнучи прискорити перемогу над ворогом. Трудящі півострова зібрали кошти на будівництво танкової колони "Героїчний Севастополь", придбали облігації Третьої військової позики на суму 55 млн. крб.

Та основні зусилля громадяни автономної республіки зосередили на відбудові. Наслідки війни та окупації Криму були справді катастрофічними. 90 тис. радянських людей нацисти розстріляли й замордували в таборах, понад 85 тис. вивезли на примусові роботи до Німеччини. Повністю зруйнованими в результаті бойових дій виявилися міста Керч і Севастополь, 127 сільських населених пунктів, у тому числі грецьке село Лаки, татарські Аргін, Баксан, Казал, російські Кутур, Неман, Ефенді кой. У Керчі на момент вступу радянських військ мешкало 11 місцевих жителів, у Севастополі - 11%. Загальні збитки оцінювалися у 5792842,5 тис. крб.4 З півострова окупанти вивезли 77 паровозів, 17848 автомобілів, 642 трактори. У 3,7 рази зменшилося поголів'я худоби, у 5,2 рази - коней.

Крим відбудовувала вся країна. Дефіцит робочих рук уряд вирішив нівелювати за рахунок цілеспрямованої міграційної політики. Вже до кінця 1944 р. на півострів приїхало 17 тис. родин (65 тис. осіб) з інших областей Російської України та Федерації. Не всі вони зуміли прижитися і знайти себе в нових, незвичних умовах. Упродовж 1944-1945 рр. 55% переселенців з російських областей повернулися на попередні місця проживання. З інших республік, в тому числі Української РСР, на відбудову підприємств та сільського господарства Криму прибуло 2,5 тис. висококваліфікованих фахівців: 182 інженерно-технічних працівники, 82 агрономи, 103 ветлікарі і зоотехніки, 650 механізаторів. Півострів отримував з інших регіонів країни продукти харчування, матеріали, обладнання для підприємств, сільськогосподарську техніку. Це дозволило у стислі терміни відбудувати 2161 промислових об'єктів, засіяти у 1945 р.373,7 тис. га й відновити 18 тис. га поливних земель. У 1944-1945 рр. відремонтовано 381,3 тис. м й зведено 126,6 тис. м житлової площі, відбудовано 173 школи, 27 дитячих установ, 14 готелів.

Як і в роки війни, коли за кримську землю билися багатонаціональні за своїм складом радянські війська, період відбудови позначений інтернаціональними зусиллями, спрямованими на відродження півострова. Та особливо значний внесок у цю справу зробили Українська РСР й Російська Федерація. Схожість природно-кліматичних умов, особливість розташування, специфіка виробничих циклів визначили шляхи інтеграції Кримського півострова в господарську інфраструктуру України.

30 червня 1945 р. указом Президії Верховної Ради СРСР Кримська АРСР перетворена в Кримську область у складі РРФСР. Ця політична акція мала на меті не стільки закріпити російські пріоритети в Криму, скільки символізувати нові акценти в національній політиці Кремля: Крим і до того не мав національно-культурної автономії, а тепер позбавлявся і територіальної.

Війна скінчилася і Москва недвозначно окреслювала нові політичні реалії. Як показав досвід Кремль завжди керувався не інтересами корінних етносів Криму, а власними геополітичними й економічними раціями. "Перекроювання" територій адміністративними методами засвідчувало тоталітарний характер сталінського режиму. Ця суперечлива й "вибухонебезпечна" спадщина дається взнаки й донині.

Література

1. Народное хозяйство Крымской области: Статистический сборник. - Симферополь, 1957. - С.219.

2. Очерк по истории Крыма. - Симферополь, 1964. - Ч.3. - С.164.

3. Советскому Крыму двадцать лет. 1920-1940. - Симферополь, 1940. - С.78, 79.

4. Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. - К., 1974. - С.42.

5. ЩербаковМ., Рагацкий С. Крымская АССР. - Симферополь, 1939. - С.55, 57.

6. Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. - С.44.

7. Щербаков М., Рагацкий С. Назв. праця. - С.66.

8. Советскому Крыму двадцать лет. - С. 198; Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. - С.45.

9. МоргуновП.А. Героический Севастополь. - М., 1979. - С.13.

10. Ванеев Г.И. Севастополь 1941-1942: Хроника героических событий: В двух книгах. - Кн.1: (30.10.1941-02.01.1942). - К., 1995. - С.10, 11.

11. Толанд Дж. Адольф Гитлер / Пер. с англ.О. Тихонова. - Кн.2. - М., 1993. - С.514, 515.

12. Военно-исторический журнал. - 1959. - № 6. - С.82-87; Гальдер Ф. Военный дневник: Ежедневные записи начальника генерального штаба сухопутных войск / Пер. с нем. - М., 1941. - Т.3. - Кн.1. - С.271.

13. Гальдер. Военный дневник. - С.296.

14. Fleischhauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion. - Stuttgart, 1983. - S.76.

15. Ванеев Г.И. Указ. соч. - Кн.1. - С. 20.

16. Див.: Батов П.И. Перекоп 1941. - Симферополь, 1970; Его же. В походах и боях. - М., 1966.

17. Ванеев Г.И. Указ. соч. - Кн.1. - С.21-24.

18. Моргунов П.А. Указ. соч. - С.58.

19. Труды Одесского университета им.И. И. Мечникова. Серия историческая. - 1956. - Т.146. - Вып.5. - С.62; Ванеев Г.И. Указ. соч. - Кн.1. - С.102

20. Севастополь: Сборник. - М.; Л., 1942. - С.112-113.

21. Ванеев Г.И. Указ. соч. - Кн.2. - С.232, 233, 250.

22. Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. - К., 1977. - Т.7. - С.126.

23. Ванеев Г.И. Указ. соч. - Кн.2. - С.235.

24. Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. - С.48.

25. Они отстояли мир. - Днепропетровск, 1985. - С.183-186.

26. Див.: Герои Советского Союза: В 2 т. - М., 1984.

27. Они отстояли мир. - С.66-68.

28. Крым в Великой Отечественной войне. - Симферополь, 1963. - С.288.

29. Мелков Л. Керчь. - М., 1981. - С.177-184.

30. Див.: Герои Советского Союза.

31. Там же.

32. Литвин Г. Свидетельствует. противник // Крымская правда. - 1987. - 8 октября.

33. Крым в Великой Отечественной войне. - С.340.

34. Красный Крым. - 1944. - 14 мая.

35. Андриянов В. Повесть о шахтерских полках. - Донецк, 1975. - С. 191-200.

36. Брошеван В.М., Форманчук А.А. Депортации народов из Крыма в годы Великой Отечественной войны // Проблемы истории Крыма. - Вып.2. - Симферополь, 1991. - С.65, 66; Полян П.М. Не по своей воле. История и география принудительных миграций в СССР. - М., 2001. - С.111.

37. Винниченко І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання. - К., 1994. - С.58-60.

38. Там само. - С.59.

39. История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945: В шести томах. - Т.5. - М., 1963. - С.136.

40. Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. - С.56.

41. Крым в период Великой Отечественной войны. 1941-1945: Сборник документов и материалов. - Симферополь, 1973. - С. 206.

42. Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. - С.55.

43. Винниченко І. Назв праця. - С.61; Чумак В. Україна і Крим: спільність історичної долі. - К., 1993. - С.48, 49.

44. Максименко М.М. Местные Советы Крыма в послевоенный период. 1945-1958. - К., 1972. - С.34.

45. Там же. - С.39.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Історія створення та правове обґрунтування використання прапору Франції як національного символу даної держави. Тимчасовий режим після Другої світової війни, його видатні представники та досягнення. Матеріальні втрати та соціально-економічні наслідки.

    презентация [184,8 K], добавлен 18.04.2016

  • Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.

    контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010

  • Евакуація та знищення економічних об’єктів радянськими частинами на початку війни. Просування німецьких військ вглиб території України. Відновлення функціонування промисловості на захопленій території. Відновлення роботи гідроелектростанції Запоріжжя.

    реферат [25,1 K], добавлен 20.08.2013

  • Загострення відносин між провідними державами світу напередодні другої світової війни. Етапи окупації України угорськими військами, стан Закарпаття в перший період військових дій. Пакт Ріббентропа – Молотова і подальша доля західноукраїнських земель.

    контрольная работа [45,3 K], добавлен 25.03.2010

  • Багатовікова боротьба буковинців за возз'єднання з Україною. Хотинське повстання 1919 р. та його наслідки. Румунська й радянська окупації Буковини. Початок ІІ Світової війни, участь у ній буковинців. Причини створення ОУН–УПА, хід подій й наслідки.

    реферат [27,3 K], добавлен 23.11.2007

  • Завоювання Росією Середньої Азії в 60-70-ті роки ХIX ст. Протиріччя між Росією і Англією. Персія напередодні Першої світової війни. Військові-політичні події на території Персії в ході Першої світової війни. Наслідки Першої світової війни для Персії.

    реферат [43,9 K], добавлен 25.10.2013

  • Особливості партизанськогой руху на півночі Хмельниччини в роки Другої світової війни. Боротьба народного підпілля в центрі області. Характеристика Руху антифашистського опору на півдні. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області.

    курсовая работа [32,3 K], добавлен 23.10.2009

  • Сучасне бачення та теорії причин розв’язання Другої Світової війни, її міфологічне підґрунтя. Плани Гітлера та етапи їх втілення, основні причини кінцевої поразки в боротьбі з Радянським Союзом. Процвітання нацизму та сили, що його підтримували.

    реферат [17,8 K], добавлен 24.01.2010

  • Передісторія та причини одного з найбільш широкомасштабних збройних конфліктів в історії людства. Стратегічні плани учасників Першої світової війни, технічна модернізація збройних сил. Зникнення імперій та лідерство США як політичні наслідки війни.

    презентация [897,0 K], добавлен 25.12.2013

  • Причини підводної війни у Атлантиці. Основні етапи морських битв, їх вплив на подальший хід Другої світової війни. Напад японської авіації на американську військово-морську базу Перл-Харбор у Тихому океані. Бойові дії Японії в Південно-Східній Азії.

    реферат [22,9 K], добавлен 31.03.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.