Соціальна мотивація гайдамацьких походів запорожців у часи Нової Січі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна мотивація гайдамацьких походів запорожців у часи Нової Січі

Барановський O.А.

Зріз проблеми гайдамацького руху оголює потужний міфотворчий компонент, що за умови відсутності концептуальної проробленості теми розростається до рівня міфологічного конструкту, в рамках якого генерується система уявлень про явище. Водночас, попри процеси розхитування та розмивання сформованої моделі шляхом залучення нових джерел та здійснення методологічних пошуків, повноцінно питання вирішується лише у напрямку конструювання базового концепту теми на підставі актуалізації смислоутворюючих аспектів руху. У першу чергу, це стосується з'ясування соціальної природи гайдамацтва, де мотивація грабунків відіграє визначальну роль, а поведінковий аналіз ключових суб'єктів розбійництва набуває практичного змісту. Генерування ж та ідейне підживлення розбоїв з боку Запоріжжя, яке, по суті, творило соціальну реальність в регіоні за рахунок утвердження власних зразків поведінки, фокусує дослідницький інтерес передусім на соціальній мотивації запорозького гайдамацтва у добу Нової Січі. Розглянемо це питання в частині інформативних можливостей джерельної бази, ієрархії мотивів грабунків, рівнів розбійницьких спонукань сіроми, а також перспектив подальшої концептуалізації теми.

Природньо, в історіографії проблема до цих пір майже не потрапляла до кола наукових зацікавлень. Не в останню чергу це обумовлено фрагментарним характером джерельної інформації, що без необхідної концептуальної основи не синтезується у цілісну картину явища, набуваючи суто мозаїчного вигляду. Відтак, принципово посилюється роль джерелознавчого компоненту в дослідницькому процесі. З'ясування ж інформаційного потенціалу документів передбачає передусім розгляд гайдамацького епізоду на основі залучення усієї групи документів, що відбивають грабунок. Центральне місце в джерельному масиві займають протоколи допитів запорожців-гайдамаків, складені в установах Гетьманщини та на Запорожжі - базова документація слідчого процесу. Особливо цінними є протоколи, складені за результатами попереднього дізнання, інформаційно ще не вихолощені акцентуванням на питаннях, цікавих для слідства. Результати ж додаткового дізнання, отримані, як правило, «под пристрастиемь», можуть становити інтерес хіба що в частині з'ясування кола учасників походу. Водночас, подальше розширення та поглиблення інформативного потенціалу документів може бути здійснене лише навколо відповідної концептуальної структури, яка б зібрала «уламки» інформації, розсипані по джерельному масиву.

Власне, термін «соціальна мотивація» можемо визначити як комплекс мотивів, спрямованих на постановку соціально обумовлених завдань та забезпечення їхньої реалізації. Структура ж, ритміка та логіка розбійницького виступу запорожців є основним джерелом уявлень про мотивацію сіромах, відображаючи їхні спонукання у тісному зв'язку з соціальним контекстом. Поряд з цим, в історіографії чільне місце здобичницьких мотивів серед спонукань січовика до розбою є емпірично доведеним фактом [1, с. 307]. Водночас, варто погодитись з І. Василенко [2, с. 204-205], яка розглядає соціальну мотивацію як динамічне соціально-психічне поле, де взаємодія здійснюється по горизонталі (між елементами соціальної мотивації) та по вертикалі (між елементами соціальної мотивації та соціальним середовищем). Це дає змогу відійти від погляду на грабіжницькі спонукання запорожців як статичне явище та вибити здобичництво з мозаїки причинності походів, підвісивши його в рухливій структурі з можливістю прослідкувати постійну зміну конфігурації мотивів розбійництва. З іншого боку, є потреба у принциповій адаптації конструкції в соціально- історичному вимірі та відповідно до конкретно- історичного контексту. На наш погляд, це можна відобразити у вигляді наступної схеми.

Схема формування соціальної мотивації гайдамацьких виступів січовиків

Як бачимо, попри фундаментальний характер здобичницької практики запорожців в мотивації грабунків, вона, однак, не вичерпує систему мотивів та динамізується в рамках конкретного походу у відповідності з соціальним моментом та настроями січової громади. Окремо слід зауважити про суто бандитський, асоціальний характер гайдамацтва, культивований в рамках політико-правової оцінки руху, та який втрачається, диференціюючись, з виділенням в потоці грабунків люмпенізованого, маргінального та кримінального елементу.

Останній спектрально відокремлюється від загальної логіки та ритміки розбоїв, не визначаючи її, а то й узагалі випадаючи з потоку походів у вигляді кримінальних епізодів на території самих Вольностей [3, арк. 592-593]. У свою чергу, настроям товариства поряд зі здобичництвом як ключовим елементам соціальної мотивації січовика-гайдамаки притаманний характер потенційного буття, де перший компонент актуалізується під впливом соціального моменту в напрямку перетворення соціальної реальності, другий - слугує засобом постійного утвердження способу життя січової громади. До того ж мотивацію походу соціальний момент визначав і безпосередньо, на рівні окремих подій, впливаючи на конкретний виступ, в той час як настрої громади визначались потоком подій. В процесі здійснення грабунків й походи перетворюються на чинник виступів, формуючи настрої товариства, опосередковано впливаючи на мотивацію здобичника та безпосередньо - на грабунок, під впливом соціального моменту. Останній в той же час значною мірою структурує похід. Окремий виступ структурується і наявністю географічних можливостей: лісистої місцевості [4, арк. 530], річок [5, арк. 63], прозорістю кордону Вольностей. Це виводить дослідження на проблему формування, локалізації та динаміки грабежів. Так, змова на грабунок здійснювалась попередньо [6, арк. 28-31], після почутої інформації про збір розбійників [7, арк. 3-6] чи у результаті розшуку в степу товаришів для розбою [8, арк. 8]. Власне, збір гайдамаків здійснювався в зимівнику [6, арк. 28-31], Гарду [9, арк. 9-10], лісах [4, арк. 606-607] та ін. Під час походу гайдамацькі чати час від часу поповнювались запорожцями та об'єднувались з іншими загонами [8, арк. 12]. Водночас, об'єкт грабунку часто обирався у процесі виступу [5, арк. 63-68]. Загони розпадались відразу після походу та розподілу пограбованого майна. Частина запорожців йшла до місць збору гайдамаків, частина - до зимівників, до інших гайдамацьких чат та ін. Поряд із цим, причиною відмови від наміченого розбою могло бути випередження виступу гайдамацького загону іншою чатою [10, арк. 85-86зв]. З іншого боку, походові могла навіть не заважати перестрілка з пошуковою командою, надісланою від Коша [11, арк. 672-673]. У підсумку, грабунок формувався переважно між незнайомими людьми, об'єднаними спільною справою, мав варіативний та пульсуючий характер, часто - виникав на реакційній основі: зі зміною соціально-політичної ситуації чи в порядку відплати сусідам за їхні набіги на територію Вольностей. Водночас, на побутовому рівні успішний грабунок не міг бути реалізований без духу побратимства, на якому трималось товариство. Так, легкість влиття до січової громади та спонтанність формування розбійницького загону, часто - між незнайомими людьми, об'єднаними спільною справою доповнювались азартом протистояння з пошуковими командами. Намагання ж гайдамаків під час походу поховати за обрядом вбитого розбійника та пошук учасника походу, ймовірно, захопленого поляками [5, арк. 63-68], попри спонтанність соціальних зв'язків в рамках виступу відображають загін як фрагмент товариства, заснований на спільних світоглядно-ціннісних підвалинах.

Соціальний момент у частині впливу на настрої товариства при досягненні критичної межі приводить в рух всю модель формування соціальної мотивації, та остаточно виявляє дуалістичну природу здобичницької практики шляхом увиразнення прагматичного та ідейного компоненту, які в конкретно-історичному контексті та соціально-політичному вимірі демонструють постійну зміну співвідношення. Звідси - маємо підстави виокремити два рівні мотивації: індивідуально-груповий та ідейно- політичний. На індивідуально-психологічному рівні грабунок здійснюється, а на груповому - посилюється суто на підставі світоглядних переконань та ціннісних установок гайдамаків і має в своїй основі прагматичну складову. Ідейно-політичний компонент за даних умов слугує радше загальним тлом розбою, виявляючись, зокрема, у використанні в походах військової символіки та маючи спрямованість на утвердження здобичницького способу життя в регіоні. У напрямку реалізації останнього мотивація грабунків досягає другого рівня під впливом соціального моменту, як це було в часи Коліївщини та у зв'язку з формуванням перспектив для розширення простору конституювання товариства - січової спільноти, об'єднаної на спільній ідейно-політичній платформі бачення майбутнього Запорожжя. Відтак, прагматичний компонент отримує значною мірою фоновий характер, а ідейно-політична складова опредметнюється в походах січовиків, перетворюючись на рушійну силу виступів. Власне ж, ідейність товариства не мала вигляду конструкції і розгорталась на рівні екзистенції, яка зосереджувалась у вигляді архетипів, акумулюючи історичну пам'ять про минуле Запорожжя. З цього приводу, як влучно підмічає М. Мамардашвілі, людина є по-справжньому живою лише за умови організації свого життя радше на підставі інтуїції, ніж на основі норм та правил [12, с. 28]. У даному сенсі Запоріжжя було єдино живою українською територією, особливо на тлі здевальвованого політичного проекту Гетьманщини. Більше того, дослідник зауважує, що ми живі в тій мірі, в якій відроджуємо життя інших [12, с. 290]. Так, в буднях січовика-здобичника оживали героїка минулого та здобутки колишнього Запорожжя, які вступали в резонанс з існуючим становищем, набуваючи трагічного присмаку та формували власну історичну логіку життя громади. розбійницький запорожець січовий похід

Отже, можемо виділити наступні магістральні напрями диференціації та поглиблення даного концепту:

- методологічний (структурування явища запорозького гайдамацтва на підставі аналізу варіативності розбійницьких виступів);

- соціальний (дослідження формування, локалізації та динаміки здобичницьких акцій, в т.ч. - типологізація походів);

- ідейно-політичний (окреслення моделі стосунків усередині січової громади).

Підсумовуючи, варто відзначити наявність можливостей реконструкції ієрархії мотивів запорозького гайдамацтва, які розширюються шляхом побудови базової концептуальної структури, де принципово поглиблюється інформаційний потенціал джерельної бази та моделюються відповідні соціальні процеси. Пропонується схема формування соціальної мотивації січовика-здобичника, заснованої на ідейно-політичному компоненті і спрямованої на утвердження Запорожжям в тогочасних реаліях власного історичного буття.

Список використаних джерел

1. Мільчев В. І. Соціальна історія запорозького козацтва кін. XVII-XVIII ст.: джерелознавчий аналіз / В. І. Мільчев. - Запоріжжя: АА Тандем, 2008. - 369 с.

2. Василенко И. В. Концепция социальной мотивации: методологический анализ: Дисс. ... доктора философских наук: 09.00.11 / Василенко Инна Викторовна. - Волгоград, 1999. - 373 с.

3. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775 / [упоряд. Л. З. Гісцова та ін.]. - К.: Білоцерківська книжкова фабрика, 1998. - (Джерела з історії українського козацтва). Т.2. - 2000. - 748 с.

4. Акты о гайдамаках (1700-1768) // Архив Юго-Западной России. - Ч.3. - Т.3. - К., 1876. - 897 с.

5. Центральний державний історичний архів в м. Києві. - Ф.56. - Оп.3. - Од. зб. 878. - 302 арк.

6. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775 / [упоряд. Л. З. Гісцова та ін.]. - К.: ЗАТ ВІПОЛ, 1998. - (Джерела з історії українського козацтва). Т.3. - 2003. - 951 с.

7. Мамардашвили М. Психологическая топология пути М. Пруст «В поисках утраченного времени» / М. Мамардашвили. - СПб.: РХГУ - журнал «Нева», 1997. - 411 с.

Анотація

Досліджується проблема соціальної природи розбійницьких виступів запорожців протягом XVIII ст., розглядається її відображення в документах як передумова реконструювання світоглядних і ціннісних установок грабіжників. Аналізується ієрархія мотивів, що набуває динаміки у загальних настроях товариства на підставі еволюції соціального складу загонів та відповідно до соціального моменту. Підкреслюється визначальна роль теми у концептуалізації проблеми запорозького гайдамацтва. У дослідженні при аналізі соціальних процесів широко застосовано метод моделювання. Одержані висновки окреслюють межі джерельного масиву з проблеми та відображають засадничий характер у грабунках ідейно- політичного компоненту мотивації. Визначено концептуальні виходи на структурування явища запорозького гайдамацтва, з'ясування особливостей стосунків усередині січової громади та типологізацію походів.