Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр.

Характеристика інженерних та оборонних споруд, побудованих на берегах Дніпра в період російсько-турецької війни 1736-1739 рр. Споруди й укріплення, сведені на дніпровських порогах для спуску транспортних і бойових човнів Дніпровської військової флотилії.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 22.08.2017
Размер файла 23,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр.

Геннадій Шпитальов

У статті розглядаються інженерні та оборонні споруди, побудовані на берегах Дніпра в період російсько-турецької війни 1736-1739 рр. Йдеться, насамперед, про споруди й укріплення, котрі були зведені на дніпровських порогах для спуску транспортних і бойових човнів Дніпровської військової флотилії, а також про укріплені гавані в нижній течії Дніпра, пристосовані для стоянок човнярських загонів. Визначено основні етапи будівництва цих споруд, їх розташування і призначення. Показано місце цих споруд на театрі війни, а також їх стратегічне значення. Дослідження побудовано на опублікованих документах і матеріалах російської армії і флоту періоду правління імператриці Анни Іоаннівни.

Ключові слова: редут, ретраншемент, шанець.

флотилія інженерний війна

У період “Турецької” війни 1736-1739 рр. росіяни побудували на Дніпрі потужну військову флотилію. Для захисту верфей і стоянок флотилії по берегах Дніпра зводились фортифікаційні укріплення. У військово-історичній літературі це питання не отримало окремої уваги дослідників. На сьогодні як в Росії, так і в Україні, даною темою володіє вузьке коло спеціалістів. Метою даного дослідження є загальна реконструкція основних етапів будівництва і використання споруд, зведених на берегах Дніпра для потреб російської армії і флоту упродовж 1736-1738 рр.

Перші оборонні споруди на Дніпрі були зведені влітку 1736 р. під час походу Дніпровської армії генерал-фельдмаршала Х. Мініха на Крим. Так, під час просування армії вздовж лівого берега Дніпра зводились редути і ретраншементи, які призначались для забезпечення комунікацій з Україною. Ці укріплення розташовувались на відстані 20-25 верст одне від одного: редут біля гирла Татарки, редут біля гирла Воронкової, редут біля гирла Осокорівки, подвійний ретраншемент біля гирла Вільнянки, ретраншемент біля гирла Сухої Московки, два ретраншементи з редутами по обох берегах Конки (Кінських Вод), подвійний редут біля гирла Бурчика, подвійний редут біля гирла Смалика, два ретраншементи з бастіонами і редутами по обох берегах Білозірки (колишній Кам'яний Затон), редут біля гирла Рогачика, ретраншемент біля гирла Каїрки, редут біля гирла Малої Каїрки, редут біля гирла Дручки (Дурички), від якого армія пішла прямо на Перекоп. У серпні місяці, при відході Дніпровської армії з

Криму на зимові квартири, усі ці укріплення були розкопані за наказом Х. Мініха і більше не поновлювались.

Виходячи із планів на кампанію 1737 р., у ході якої російські війська мали оволодіти фортецею Очаків, уряд вирішив створити “Дніпровську експедицію” для термінового будівництва річкової флотилії, яка мала складатися із маломірних бойових, вантажних і допоміжних суден. З цією метою на р. Десні було відновлено законсервовану у 1724 р. Стару Брянську верф і зведено Нову, де планувалося виготовити понад 1000 суден різного типу (галери, прами, дубель-шлюпки, кончебаси, байдаки, барки, плашкоути і т.п.). На базі Старої і Нової верфей було створено Брянське суднобудівне адміралтейство, головним командиром якого став контр-адмірал В.Дмітрієв-Мамонов. Готові судна з військовим вантажем мали спускати в Дніпро і далі в Дніпровсько-Бузький лиман. Для організації суднобудівельних робіт з Балтики у Брянськ відрядили необхідну кількість морських офіцерів і майстрів. Робітниками на тому будівництві були теслярі і ковалі з Білгородської губернії, а також солдати місцевих гарнізонних та інвалідних команд. Частина суден, здебільшого байдаки, виготовлялась у Києві місцевими підрядниками.

На початку кампанії виступ армії Х. Мініха до Очакова затримувався через проблеми із наведенням переправи на правий берег Дніпра - новозбудовані плашкоути (понтонні судна) ще навіть не вийшли із Брянська. Тож у перших числах квітня Х.Мініх змушений був віддати наказ по армії зібрати у прибережного населення Гетьманщини усі човни. На початок квітня неподалік Перевелочни напроти Мишуриного Рогу через Дніпро було наведено наплавний міст довжиною в 520 саженів і шириною в 3 сажені. На 68 саженів із кожного боку Дніпра цей міст тримався на сваях та інших упорах, решту мосту навели на 128 партикулярних (приватних) суднах. На правому березі міст прикривався подвійним редутом із двома меншими фланговими редутами. Усі вони були зв'язані між собою суцільною реданною лінією. Міст призначався для переправи артилерії, обозу і кавалерії. Для переправи піхотних полків було влаштовано два перевози в районі містечка Орлик і селища Власівки. (Восени, після повернення армії з походу, переправу демонтують, а наступної весни - знову наведуть в тому ж районі. У Мишуринських укріпленнях, зведених на правому березі Дніпра, гарнізони залишатимуться до кінця війни).

Спуск перших партій брянських суден до Очакова розпочався ще у березні. Річкові транспорти йшли з облоговою артилерією, боєзапасом і провіантом. Через незадовільні ходові якості суден перегін кожної окремої партії із Брянська до Переволочни тривав близько місяця. При цьому прибуття готових суден до Переволочної ще не означало їх участі у кампанії. Судна ще треба було перевести через дніпровські пороги. Тож на самих порогах довелось будувати пристані і спеціальні пристрої, а також укріплення і житло для солдатів та робітників. Повз перші три пороги (Кодацький, Сурський, Лоханський) човни тягли волоком по спеціальній колії; так само було і на Ненаситенському порозі. Решту порогів човни проходили упорожні, а вантажі перевозили берегом на возах.

Для прикриття суден в районі дніпровських порогів було споруджено опорні пункти: ретраншементи Кам'янський (напроти Усть-Самарської фортеці), Кайдацький, Ненаситенський, Хортицький (напроти о-ва Мала Хортиця), а також Новий шанець (на місці знесеного у 1700 р. Кизи-Кермена). У цих ретраншементах було влаштовано пристані. Придніпровські укріплення, розташовані від Усть-Самару до Нового шанця, разом із переволоками на порогах, отримали назву Дніпровської лінії. Начальником Лінії було призначено генерал-майора Г.-К. фон-Кейзерлінга. Будівництвом на порогах керував інженер-генерал- майор князь Ю. Рєпнін, а роботами по спуску флотилії - бригадир князь А.Барятинський і капітан 1-го рангу Сомерсет-Мавтерс. (У російській військовій історіографії Дніпровська лінія, зведена у 1737 р., вважається Старою, а Дніпровська лінія, зведена у 1770 р. від гирла Мокрої Московки до гирла Берди, - Новою).

29 червня очолювана Х. Мініхом Дніпровська армія підійшла до Очакова, а участь у кампанії Дніпровської флотилії залишалась під питанням. Опинившись перед потужною фортецею без припасів і облогової артилерії, які мали бути доправлені до армії Дніпром, Х. Мініх вирішив здобути фортецю в найкоротший термін загальними приступами за будь-яку ціну. 02 липня 1737 р. Очаків було взято.

При проходженні порогів близько 150 човнів потерпіли аварії і їх довелось залишити під прикриттям укріплених постів. Галери і прами через літнє обміління Дніпра до порогів взагалі не дійшли; їх залишили в гирлі Самари. А човни, котрі подолали пороги, йшли далі при сильному зустрічному вітрі на самих лише веслах. Перший загін Брянської флотилії прибув до Очакова лише через два тижні після взяття фортеці. По прибуттю перших брянських човнярських загонів обер-комендант Очакова генерал-майор І.Бахметьєв переправив на них до покинутого турками Кінбурна піхотну бригаду з гарматами. Утім вхід у Дніпровсько-Бузький лиман так і не було перекрито. Внаслідок поганих ходових якостей брянські човни не могли дістатися до о. Березані, який знаходився у морі напроти Очакова і Кінбурна. Відтак Березанський рейд залишався відкритим для супротивника. Турецькі ескадри могли тривалий час стояти на тому рейді, триматючи на острові табір для десанту й артилерійську батарею.

За розрахунками Х. Мініха базою флотилії нижче порогів мала стати Нова Запорозька Січ на р. Підпільній. Однак місце було визнане незручним, а настрої самих запорожців стосовно цієї ідеї - настороженими і підозрілими. Російські морські офіцери подались шукати для верфі інше місце. Тим часом Дніпровська армія, яка після здобуття Очакова вирушила на Бендери, не змогла дістатись Дністра через випалений татарами степ і була змушена повернутись до переправи на Мішуриному Розі . Під час переправи військ Х. Мініх знайшов час для інспекції Очакова, Кінбурна і гирла Дніпра. У вересні за наказом фельдмаршала на найбільшому острові Дніпровського гирла було закладено редут Св. Анны, а поблизу урочища Кошова Голова, що біля гирла Інгульця, - подвійний ретраншемент Олександр-шанець, який мав стати головною базою флотилії. Далі Х. Мініх оглянув придніпровські ретраншементи і переволоки, а також річкові пороги. Для кращого проходження суден через пороги він намірявся підірвати порохом тамтешні кам'яні глиби. Цю справу було відкладено до наступного літа, а згодом від цієї ідеї довелось відмовитись.

Досвід кампанії 1737 р. навів Х. Мініха на думку, що значно краще було б будувати судна нижче дніпровських порогів. За задумом фельдмаршала у Брянську належало виготовляти самі лише деталі суден, а вже збирати і оснащувати їх - нижче порогів. У такий спосіб Х. Мініх розраховував побудувати флотилію великих гостодонних бойових суден і відрядити їх в Чорне море для сприяння діям армії на Дністрі та Дунаї. У перших числах жовтня у Полтаві Х.Мініх мав нараду із новопризначеним флагманом Дніпровської флотилії віце-адміралом Н. Синявіним. На нараді окремо було винесено питання низової верфі. Віце-адмірал ідею фельдмаршала підтримав. Попередньо для низової верфі було визначено місце на лівому березі Дніпра між Сухою та Мокрою Московками. Відразу ж після наради Н. Синявін відбув до

Брянська. Визначення місця для низової верфі Х.Мініх переклав на генерал-квартирмейстра Дніпровської армії інженер-генерал- майора А. де-Бріньї. За пороги для огляду місцевості А. де-Бріньї відрядив “нарочных искуссных офицеров”. Один із них, - інженер- майор Решт, - визнав найзручнішим місцем острів Малу Хортицю (у тогочасних документах - “Вышняя Хортица”), яка знаходилась супроти р. Верхня Хортиця. Пропозицію інженер-майора командування визнало вдалою. Тим паче на правому березі Дніпра, трохи вище Малої Хортиці, ще навесні минулого року було зведено Хортицький ретраншемент, який прикривав перевіз через Дніпро на о. Велика Хортиця. (У тому районі через Велику

Хортицю проходив відтинок дороги на Запорозьку Січ). Низову верф почали закладати наприкінці жовтня. В офіційних документах вона значилась як Нижньопорозька верф - “Нижепорожская”; паралельно вживалась назва “Хортицкая верфь”.

Напроти Нижньопорозької верфі в північно-західній частині Великої Хортиці влаштували базу флотилії, яка дістала назву “Великохортицкий шанец” або “Хортицкий остров”. Там знаходились причали, склади будівельних матеріалів, а також помешкання для морських команд, солдатських екіпажів і робітників. На острові базу обнесли окопом, поверх якого розмістили піхотні рогатки. Окоп підкріплювали 4 капоніри і 6 люнетів. Відтак на Малій Хортиці (на північній частині острова) стояли самі лише елінги, а будівельний матеріал підвозився з Великої Хортиці. На правому березі Дніпра, для прикриття Великохортицького шанця від можливої диверсії супротивника, супроти найвужчого місця ріки було зведено реданну лінію з трьома редутами. (Ця лінія простягалась на північ від правого флангу Хортицького ретраншементу).

До настання зими в пониззі Дніпра під керівництвом А. де- Бріньї для флотилії були побудовані прикриті бази з пристанями:

1) “На Крымской стороне” ретраншементи Андріївський (на Дніпровському о-ві, що напроти гирла р. Конка), Миколаївський (у гирлі р. Дурної) і Таваньський (на о-ві Тавань, що напроти Кизи- Кермена);

2) “На Очаковской стороне” ретраншементи

Малишевський (біля порогу Вільного, напроти р. Вільнянки), Чортомлицький (у гирлі р. Чортомлик, поблизу Старої Січі), Тягинський (у гирлі р. Тягинки, на місці стародавньої фортеці Тєґіни). Укріплення від Мишуриного Рогу до Нового шанця (Кизи- Кермена) знаходились у віданні командира Дніпровської лінії, а Олександр-шанець, форт Св. Анни і ф. Кінбурн, - у віданні коменданта Очакова.

Наприкінці квітня 1738 р. віце-адмірал Н. Синявін прибув до порогів в Усть-Самарську фортецю, ставку контр-адмірала В. Дмітрієва-Мамонова, який керував спусковими роботами. Спуск нових суден суттєво ускладнила чума, котра, спалахнувши в Очакові перекинулась на Дніпровську лінію. 24. 05.1738 р. Н. Синявін помер від чуми на підході до Очакова (ймовірно підхопив хворобу на Хортицькому острові, де перебував з інспекцією). Як можна зрозуміти зі спогадів Я. Барша, котрий ішов з другою партією суден слідом за віце-адміралом, Н. Синявіна привезли в Очаків вже мертвим, бо навіть грошова казна, яку той віз із собою для очаківського і кінбурзького гарнізонів, тривалий час залишалась на березі (вантаж і речі у тих човнах навіть не розбирали). Хворий на лихоманку В. Дмітрієв- Мамонов залишився в Усть-Самарі і звідти керував спусковими і ремонтними роботами на Дніпровській лінії. Замість Н.Синявіна начальником Брянської адміралтейської контори Кабінет Міністрів призначив радника Адміралтейств-колегії контр-адміральського рангу З. Мішукова.

Тим часом на Чортомлицькому острові за наказом Н. Синявіна, даним ще зимою, було зведено додаткову верф названу “Запорозькою”. Керував роботами капітан 1-го рангу Протопопов. Встигли встановити лише еллінги і звезти будівельний матеріал. На цьому справа й закінчилася. Я. Барш, котрий прибув з інспекцією на Чортомлик у середині червня, визнав місце вкрай непридатним як для будівництва, так і для спуску суден. Про це він повідомив Адміралтейств-колегію і Кабінет Міністрів. Зі столиці В. Дмітрієву-Мамонову надійшов указ щодо негайного демонтування і перенесення Запорозької (Чортомлицької) верфі на Нижньопорозьку (Хортицьку) верф. Через це по відношенню Нижньопорозької верфі паралельно почали вживати назву “Новая Запорожская верфь”. (При цьому Нова Запорозька Січ на р. Підпільній мала свою власну верф).

Між тим влітку 1738 р. епідемія в Очакові лютувала так, що на першу половину серпня зволікання із евакуацією гарнізонів Очакова і Кінбурна загрожувало залишенням на валах усієї артилерії. Також наполовину спорожніли Олександр-шанець, форт Св. Анни і Новий шанець (Кизи-Кермен), а гарнізон Чортомлицького ретраншементу вимер у повному складі. 14 серпня комендант Очакова генерал-лейтенант барон Ф. Штофельн і контр-адмірал В.Дмітрієв-Мамонов (який прибув у фортецю на початку серпня) зібрали своїх офіцерів на консиліум. Офіцери постановили підірвати усі укріплення, а людей і гармати підняти Дніпром до порогів. Обидві фортеці було зруйновано протягом 31.08-01.09.1738. Із очаківської гавані вийшло всього 146 суден. Зайві плавзасоби довелось знищити. Під час відходу Дніпром очаківського і кінбунзького гарнізонів також були підірвані і розкопані укріплення форту Св. Анни, Олександр- шанця, Миколаївського і Тягинського редутів, Нового шанця, Кам'яного Затону і Чортомлицького ретраншементу. Усі аварійні і зайві судна, що перебували біля пристаней цих ретраншементів, затопили або спалили. Всього ж при евакуації низових гарнізонів було знищено близько тисячі суден. Нижче Андріївського ретраншементу жодних постів не залишилось. Перехід з Очакова до порогів тривав до 15 грудня. До стоянки флотилії на Великій Хортиці, що напроти Хортицького ретраншементу, прибуло 347 суден. Ф. Штофельн з пішими драгунами став квартирою в Хортицькому ретраншементі. Морська команда разом з В. Дмі- трієвим-Мамоновим розташувалась напроти у Великохортицькому шанці. Артилерійська, піхотна та інженерна команди разом з інженер-генерал-майором М. Брадке розташувались у північно- східній частині Великої Хортиці. Там спорудили обнесений реданною лінією і підкріплений трьома редутами табір, який примикав до Великохортицького шанця. Після цього епідемія перекинулась вище на Дніпровську лінію, а звідти - на Українську лінію, прикордонні райони Гетьманщини, Слобожанщини, Донської області і Азов. Через це армія Х. Мініха, котра відступала від Дністра, змушена була змінити маршрут і переправлятись на лівий берег Дніпра в районах Києва і Канева. Переправа відбулась у другій половині вересня. Під Києвом війська переправились на плотах і човнах, а в районі Канева - по трапах, наведених на діжках і поромах. Наплавний міст в районі Мішурина Рогу було спішно демонтовано.

Станом на грудень 1738 р. на Дніпровській лінії (біля Андріївського, Хортицького, Миколаївського і Малишевського ретраншементів) налічувалось 486 суден. Втім, із цього числа до подальшого використання придатні лише 240 одиниць. Вище порогів (на Кам'янському острові, в Усть-Самарі та в Переволочні) знаходились лише провіантські байдаки. Попри епідемію роботи на Нижньопорозькій (Новій Запорозькій) верфі не припинялися. Із Брянська на байдаках туди доправили деталі на півтори сотні суден для їх подальшого складання. 18.01.1739 у Велико хортицькому шанці помер В. Дмітрієв-Мамонов. Адміралтейств- колегія доручила керівництво Дніпровською експедицією контр- адміралу Я. Баршу. Між тим напружена робота сотень людей на верфі виявилася марною. Ранньою весною 1739 р. внаслідок скресання криги значна частина суден флотилії була захоплена високою водою і затонула. Покладені надії на Хортицьку верф щодо будівництва якісних суден не виправдались.

Навесні 1739 р. армія Х. Мініха мала вирушити територією Речі Посполитої до Молдови на допомогу союзникам австрійцям, котрі діяли у Сербії і Волошині. Упродовж березня увесь провіант, зібраний на Лівобережжі для армії Х. Мініха, звезли до Дніпра, а звідти байдаками доправили до Києва. Наприкінці квітня в районах Канівського і Переяславського перевозів на правий берег Дніпра навели наплавні мости. Для облаштування мостів по обох боках річки звели пристані, котрі зв'язали байдаками; поверх байдаків поклали трапи і дошки. До кінця травня переправу було завершено. Між тим Донська армія генерал-фельдмаршала графа П. Лассі, котра зосередилась на Слобожанщині, готувалась виступати на Крим. Брянські байдаки доправили провіант в Андріївський ретраншемент, який розташовувався на острові напроти гирла Конки. Цей ретраншемент став головною нижньодніпровською базою по забезпеченню Донської армії.

Вирушаючи на Дунай Х. Мініх передав корпус Ф. Штофельна разом з усіма запорозькими козаками до складу Донської армії. Тяжко хворий контр-адмірал Я. Барш залишився зі своїм штабом на Хортицьких островах впорядковувати флотилію. Розвідувальні операції флотилії в пониззі Дніпра і на Лимані проводились під керівництвом генерал-лейтенанта Ф. Штофельна, заступником якого був капітан 1-го рангу Бараков.

На початку вересня 1739 р. бойові дії припинились. Через вихід із війни Австрії російський двір змушений був якомога швидше йти на замирення з Портою. Знесені Очаків і Кінбурн довелось віддати туркам з правом їх відбудови. При цьому Росія повернула собі території, втрачені за умовами Прутського договору 1711 р., а саме: землі Війська Запорозького низового, а також берегову смугу від гирла Дону до Міуського лиману (з умовою знесення на тій смузі усіх укріплень). Армія Х. Мініха, після Ставучанської перемоги і вступу до Хотина і Ясс, змушена була залишити Молдову і повернутись у межі своїх кордонів. Фельдмаршал Х. Мініх привів свою армію до Києва наприкінці листопада, коли на Дніпрі вже ставав лід. На лівий берег армія переправлялась до 13 грудня. Переправу здійснили частково на поромах і частково - по льоду. Гармати перетягли волоком по дну Дніпра.

До квітня 1740 р. з Дніпровської лінії було вивезено флотську артилерію і корабельний такелаж. За браком людей більшість армійських припасів і будівельних матеріалів було спалено, а човни, інструменти та інше майно - затоплено у Дніпрі. Після цього гарнізони ретраншементів відійшли на постійні квартири. Оборонні споруди, зведені по берегах Дніпра не розкопували через брак людей, та й статтями мирного договору це не обумовлювалось. Дніпровська експедиція остаточно припинила свою діяльність весною 1741 р..

Таким чином, упродовж російсько-турецької війни 17361739 рр. на Дніпрі було побудовано цілу систему інженерних та оборонних споруд. На їх будівництві було задіяно значні трудові ресурси, у першу чергу, це солдати Дніпровської армії. З точки зору воєнної доцільності будівництво цих споруд було цілком виправданим. На розвиток українського містобудування середини XVIII ст. споруди Дніпровської лінії не вплинули. На це було три причини. По-перше, укріплення були побудовані у пустельній місцевості. По-друге, частина укріплень була частково знесена перед евакуацією військових команд. По-третє, навіть уцілілі об'єкти не могли далі експлуатуватися у зв'язку з тим, що згідно з Бєлґрадським мирним договором 1739 р. російська сторона не мала права їх поновлювати.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Бессарабія у зовнішній політиці Росії на початку ХІХ ст. Внутрішньополітичне положення Туреччини. Бессарабія та російсько-турецька війна 1828-1829 рр. Кримська війна 1853-1856 рр. Наслідки російсько-турецької війни 1877-1878 рр. для Бессарабії.

    дипломная работа [75,7 K], добавлен 03.09.2014

  • Причини початку російсько-японської війни. Початок перших бойових зіткнень, напад на російські кораблі. Військові, політичні і господарські причини поразки у російсько-японській війні. Закінчення конфлікту, підписання Портсмутського мирного договору.

    реферат [14,3 K], добавлен 09.04.2011

  • Розвиток судноплавства на островах Егейського моря: Ідрі, Спецце і Псаррі. Роль російсько-турецької війни і французької революції у піднесенні судноплавства. Архіви громад Ідри, Спецце і Псарри і повідомлення французького консула в Греції Ф. Пукевілля.

    реферат [30,7 K], добавлен 20.09.2010

  • Становище європейських країн напередодні Тридцятилітньої війни 1618 – 1648 років. Значення російсько-польської війни 1632 – 1634 рр. у історії Тридцятилітньої війни. Вестфальський мир розорення Німеччини. Зміни у карті західноєвропейських держав.

    дипломная работа [53,2 K], добавлен 06.07.2012

  • Радянсько-польська війна: причини, стратегічні плани, хід війни. Російсько-українські відносини в ході війни 1920 р. Військово-політичні та економічні наслідки війни. Територіальні наслідки війни. Характеристика планів військово-політичних сил.

    курсовая работа [67,7 K], добавлен 20.11.2008

  • Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок.

    курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011

  • Начало русско-турецкой войны с целью обеспечения выхода России к Черному морю и безопасности южных областей. Захват русскими войсками Азова, перекопских укреплений, Бахчисарая, Очакова, Яссы. Причины заключения Белградского мирного договора в 1739 году.

    презентация [5,7 M], добавлен 09.02.2013

  • Кавказ та Закавказзя в турецько-ірано-російських відносинах в XVI-XVIIст. Російсько-іранські та російсько-турецькі відносини під час правління Петра Великого. Північний Кавказ в російсько-ірано-турецьких відносинах в період правління Єкатерини ІІ.

    дипломная работа [80,1 K], добавлен 27.06.2008

  • Причини появи й розвитку, формування та особливості російської військової розвідки і її вплив на воєнні дії та політику імперії в регіоні Далекого Сходу. Форми та методи діяльності російських розвідструктур під час російсько-японської війни 1904-1905рр.

    дипломная работа [115,3 K], добавлен 14.07.2011

  • Характеристика джерел та історіографія проблеми зіткнення інтересів Російської та Британської імперій. Становлення російсько-британських відносин у 1553-1885 рр. Російсько-британські відносини у 1885-1890 рр., особливості їх еволюції у 1891-1897 рр.

    дипломная работа [235,8 K], добавлен 07.05.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.