Роль Черкас у консолідації українського народу в XIV - першій половині XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ ЧЕРКАС У КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В XIV - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

Минуле Черкас, починаючи від першої літописної згадки про місто в 1305 році і впродовж двох наступних століть, у вітчизняній історії залишається малодослідженою сторінкою. Причини цього криються в реаліях післямонгольського періоду -- руйнації усталеного укладу життя, порушенні колись стійких зв'язків з іншими землями, а головне -- прогалин у літописанні.

В цей час сусідні держави, насамперед Литва, яких не зачепило монголо-татарське нашестя, посилюють свою експансію на обезкровлені південноруські землі, одночасно послаблюючи на них вплив Золотої Орди, яку вже тоді роздирали гострі феодальні міжусобиці. Щодо входження Черкас, як одного з населених пунктів південної Київщини, під владу Великого князівства Литовського існують різні версії. Найбільш вірогідною серед них є точка зору сучасних дослідників, які, опираючись на аналіз історичних джерел, відносять утвердження реальної литовської влади над Київщиною, а відтак і Черкасами, до 60-х років XIV ст., хронологічно ув'язуючи це з переможною битвою великого князя Ольгерда на Синій Воді (нині річка Синюха) в 1362 році, коли литовські війська завдали відчутної поразки ординцям [1, 2].

Отже, починаючи з 60-х років XIV ст. в історії Черкас і усіх навколишніх територій розпочинається якісно новий період, який характеризується відносною стабільністю у політико-економічній сфері, що мало неабияке значення для місцевого населення після більш ніж столітнього перебування краю під важким і принизливим ординським пануванням. Литовська юрисдикція утверджувалася тут поступово і без різких змін у житті людей, які прихильно зустрічали нову владу, вбачаючи в ній, як пише І.Крип'якевич, "забезпечення від орди" [3,113].

Відтоді Черкаси у складі автономного на той час щодо центрального литовського уряду Київського удільного князівства стають важливим укріпленим, з побудованим тут замком, пунктом у системі захисту південних рубежів литовської держави. В адміністративному відношенні місто стає центром округи (волості) - відносно великої державної території, якою управляли призначені київським князем (з 1471 року -- воєводою) намісники із боярсько-князівської знаті, що пізніше почали називатися старостами [4, 28-29]. В наступному -- XV ст., з введенням на Київщині характерного для Литви повітового поділу, територія округи склала основу Черкаського повіту (староства). Намісники "з руки" київського князя здійснювали на ввірених їм землях податкове, судово-адміністративне та військове управління [5, 28-29].

А тим часом, після відносного затишшя, зумовленого остаточним розпадом Золотої Орди, посилюється небезпека з півдня, де сформоване в 1449 році із осколків золотоординської держави Кримське ханство основою свого існування обрало жорстокі грабіжницькі напади на своїх сусідів. За таких обставин зростає оборонна роль Черкас. Разом із замками Вінниці, Брацлава і Канева вони утворюють своєрідний рубіж оборони на шляху завойовників. Жителі міста в 1483 році з честю витримали масований напад кримських татар на чолі з Менглі-Гіреєм, які спустошили майже всю Київщину [б, 88].

До кінця XV ст. відноситься становлення Черкас як центру зародження українського козацтва. В тодішніх умовах вільні люди-козаки, яких все більше ставало в Черкасах і навколишніх місцевостях, виробляють своєрідні форми самоуправління -- громади, які одночасно були і озброєними формуваннями. Прагнучи виконати покладені на них обов'язки по захисту південних кордонів, старости почали роздавати землю не окремим представникам привілейованого стану, а цим громадам, не втручаючись при цьому у їх внутрішні справи, що цілком влаштовувало козаків. У цьому В. Антонович вбачав "те зерно, що стало початком козаччини..." [7, 48].

Козаки із Черкас, а також із інших, розташованих уверх по Дніпру міст, в ході освоєння подніпровських земель поступово удосконалювали свою організацію. Вирушаючи в Дике Поле, вони групувалися у загони-ватаги, обираючи своїми ватаманами (отаманами) найбільш досвідчених і сміливих. Згуртувавшись у ватаги, черкаські козаки сезонно займалися на прилягаючих до міста, а також тих, що простягалися вниз по Дніпру, землях, уходницькими промислами -- мисливством, рибальством, бджільництвом та збутом своєї продукції, даючи прибуток державній казні. Це підтверджує й уставна грамота від 14 травня 1499 року великого князя литовського Олександра киянам про необхідність сплати мита київському воєводі [8,194].

Організаційна згуртованість черкаських козаків сприяла їм не лише в уходництві, айв успішному відбитті постійних нападів кримських татар. Не обмежуючись лише оборонними діями, козацькі ватаги нерідко самі непокоїли своїх кривдників. Зокрема, в 1492 році черкасці разом з киянами погромили татарський корабель поблизу фортеці Тягині в гирлі Дніпра [9, 2; 9,324].

Відчуваючи в козаках надійну силу, черкаські старости почали широко залучати їх до своїх збройних загонів та підтримувати в діях проти татар, нерідко особисто беручи в них участь. Саме так поступав черкаський староста, князь Богдан Глинський, очолюючи в 1493 році похід козаків на татарські володіння в пониззі Дніпра [9, 327].

В наступні роки черкаські загони козаків продовжували набирати сили і розширювати масштаби своїх дій, знаходячи підтримку влади. Особливої слави черкаські козаки набули в період, коли старостою черкаським і канівським (1514 -- 1535 рр.) був Остафій Дашкович родом з Овруча. За час свого старостування він очолив ряд вдалих походів черкасців проти кримських татар і турок . Найбільш масштабним був похід 1528 року під турецьке місто Очаків, здійснений козаками під спільним керівництвом хмільницького старости Предслава Лянцкоронського, черкаського -- Остафія Дашковича і старост вінницького і брацлавського. У цьому поході козаки тричі розбили татар, захопили 500 коней і ЗО тисяч голів худоби [10,10].

Остафій Дашкович, управляючи Черкасами, привернув до себе дуже багато козаків, зміцнив роль міста як ядра усього українського козацтва. В 1531 році на Черкаси напав кримський хан Саадат-Гірей і зустрів рішучу відсіч оборонців черкаського замку на чолі з старостою. Через два роки після цього, Дашкович представив литовському сейму розроблений ним проект захисту кордонів Литви від татарських вторгнень. Він обґрунтовував необхідність спорудження ближче до татар, на одному з малодоступних островів Дніпра, укріплення з постійною сторожею із козаків в 2 тисячі чоловік, яка, плаваючи на чайках, перешкоджала б татарам переправлятися через Дніпро. До цих 2 тисяч козацької залоги Дашкович пропонував додати ще кілька сот чоловік, які б добували в окрузі необхідні припаси і доставляли їх козакам на острови. Пропозиція була схвально сприйнята учасниками сейму, але так і не була реалізована [10, 10]. Лише через два десятиліття ідея Дашковича знайшла своє втілення у Запорозькій Січі, засновником якої багато дослідників вважають іншого черкаського старосту Дмитра Вишневецького. черкаси етнічний консолідація козацтво

Віддалений від князівських резиденцій і маєтностей феодалів, щедро наділений природними ресурсами, черкаський край вабив до себе втікачів з різних регіонів України, де посилювався соціальний і національно-релігійний гніт литовської шляхти і все відчутнішими ставали зазіхання на українські землі панівних верств Речі Посполитої. Черкаси все більше утверджуються як один з головних центрів формування козацтва -- унікального суспільно-політичного явища, якому в недалекому майбутньому судилося справити вирішальний вплив на історичну долю українського народу. Відіграючи роль плацдарму у заселенні волелюбним людом пониззя Дніпра, Черкаси продовжували розвиватися як місто. Крім землеробства, черкасці займалися уходництвом -- ловлею риби в багаточисельних річках і озерах, полюванням, ловлею диких коней, пасіками. Ухідництво черкаських міщан і бояр поширювалося на величезні території вниз по Дніпру аж до Тавані. Серед місць, охоплених понад трьома десятками черкаських уходів -- басейни не тільки Дніпра, а й Ворскли, Тясмину, Інгула, Самари [11, 145].

В уходи черкасці традиційно відправлялися групами -- "ватагами", від яких старостинська адміністрація мала великі прибутки. Від кожної ватаги староста отримував ЗО рибин (щуки, коропи, лящі, соми), а якщо траплялися осетри, то старості давали одного, навіть якщо він єдиний [12, 85]. Риби ловили дуже багато і нею, за образним висловом сучасника

Михалона Литвина "собак годують..., оскільки в ріках водиться небачена кількість осетрів та інших великих риб" [13, 48].

Центром міського життя був замок, збудований в 1549 -- 1552 рр. на місці старого. Він розміщувався на найвищій і вигідній в оборонному відношенні Замковій горі над Дніпром. Стіни фортифікаційної споруди були зведені із міцних дубових і соснових колод і по периметру мали 4 вежі, між якими було 29 городень (засипаних землею зрубів) з накриттям. До спорудження замку була залучена значна кількість місцевого населення, а також прибулі люди з Білорусії, Волощини, Волині та інших місць [12, 62-115].

Крім важливого оборонного значення, Черкаси відігравали також помітну роль на дніпровському торговельному шляху, який за даними посольської книги Метрики Великого князівства Литовського 1545 року, вже тоді був відомим як "дорога стародавняя" і пролягав уверх по Дніпру до Канева, Києва, Чернігова і Брянська, а вниз -- до Тавані [11, 135]. Водним шляхом Черкаси сполучалися не тільки з прилягаючими до Дніпра землями, а й по Прип'яті та її правих притоках -- з Волинню. Одним із підтверджень цього є те, що влітку 1565 року в Луцьку проводився найм робітників "на ком'яги (великі човни -- В.М.) для запровадження збіжжя до замків... українських Києва, Черкас" [14, 47-54]. Дещо раніше, в 1558 році король Сигізмунд Август видав черкаським міщанам грамоту на безмитну і необмежену торгівлю по усій території Великого князівства Литовського, що сприяло зміцненню економічних зв'язків міста з іншими регіонами України [15, 86].

Наростання після Люблінської унії соціального і релігійного гноблення українців викликало протест, який проявлявся у формі козацько-селянських повстань, що в кінці XVI ст. охопили Україну, включаючи й землі черкаського Подніпров'я. Найбільші з них -- під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського 1591-1593 рр. і козацького ватажка Семерія (Северина) Наливайка 1594-1596 рр.

І хоча повстанський рух кінця XVI ст. був значно масовішим від попередніх селянсько-козацьких виступів, все ж він зазнав поразки. Та, навіть потерпівши невдачу, повстання завдали відчутного удару шляхетській Польщі і підготували умови для розгортання національно-визвольного руху в наступному XVII ст.

Черкаси, які відігравали важливу роль у цьому русі, на початку XVII ст. були значним за масштабами того часу містом, в якому все помітнішим ставав процес соціального розшарування. Чимало жителів Черкас відмовлялися визнавати владу старости і переходили у число так званих "непослушних", тобто тих, хто відмовлявся платити податки і відбувати повинності. У 1616 році в Черкасах "непослушних" козацьких домів налічувалося 800, а "послушних" -- лише 150, які теж не платили податків, а їх послушництво обмежувалося несенням військової служби [16, 314]. А вже в люстрації 1622 року зазначалося, що "в этом городе послушных мещан 120... Козацких непослушных домов в городе и на хуторах имеется свыше 1000" [17, 38].

Місто швидко розбудовувалося. Якщо в 1552 році в Черкасах було 254 будинки, то в 1622 -- вже 1120, тобто їх кількість збільшилася у 4,5 раза [18, 58]. При цьому в Черкасах, як і в інших подніпровських містах (Каневі, Переяславі, Чигирині), помітно зростає чисельність міського козацтва. Займаючи вигідне економіко-географічне положення на Дніпрі, Черкаси продовжували відігравати важливу транспортно-торговельну роль, зокрема у перевезенні поташу, який користувався великим попитом у Західній Європі. Цей продукт лісопереробного промислу вивозився Дніпром через Білорусію до Риги, яка з кінця XVI ст. стала суперницею Гданська у вивозі "лісових товарів". Найбільшими експортерами на цьому напрямку були магнати Вишневецькі, які послуговувалися у здійсненні торговельних операцій цілим флотом ком'яг. Староста канівський і черкаський Костянтин Вишневецький у 30-ті роки XVII ст. відправляв поташ по сотні бочок за один рейс [19,102].

А тим часом у Подніпров'ї з новою силою спалахує полум'я визвольної боротьби, в епіцентрі якої перебувають Черкаси. Повстання хвилеподібно охоплюють край. У жовтні 1625 року черкасці підтримали повстанські загони Марка Жмайла. А у березні 1630 року жителі міста вітали повстанців на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом), які увійшли до міста. Восени 1637 року наступ повстанських загонів Павла Бута (Павлюка) і Карпа Скидана на Черкаси завершився успіхом і поширенням повстання на навколишні міста і села. В грудні 1637 року неподалік від Черкас під Кумейками відбулася кровопролитна битва повсталих з польською армією на чолі з М.Потоцьким, в якій переважаючі сили поляків здобули перемогу. Тоді ж вони спалили Черкаси [20, 360].

Наступне десятиліття було для Черкас, як і всієї України, періодом відносної суспільно-політичної стабільності. Однак вона не відбивала реального стану українського суспільства під владою Польщі, порив якого до національного визволення вилився згодом у всенародну Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького.

Таким чином, зроблений у стислій формі аналіз історії Черкас XIV -- першої половини XVII ст. дає підстави для висновку про те, що місто у зазначений період відігравало важливу оборонну роль на південному порубіжжі і було центром формування українського козацтва. Висока питома вага серед міських жителів козацької верстви -- активного носія етнічної самосвідомості в поєднанні з геополітичним положенням та торговельно-економічним значенням міста обумовлювала вагомий вплив Черкас на загальноукраїнські процеси етнічної консолідації напередодні Визвольної війни середини XVII ст.

/. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. - К., 1987.

2. Чабан А.Ю. Середнє Подніпров'я. - Черкаси, 1999. -Кн.1.

3. Крип'якевич І.И Історія України. -Львів, 1990.

4. Крикун Н.Г. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в XV - XVIII вв. (воеводства и поветы). - Автореф. докт. дис. -- К, 1992.

5. Яковенко Н. Українська шляхта. - К., 1993.

6. Історія міст і сіл Української PCP. Черкаська область. - К, 1972.

7. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. - К, 1991.

8. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі - Акты ЮЗР). - СПб., 1846. - Т.1.

9. Акты ЮЗР. - СПб., 1865. - Т.2.

10. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. - К., 1990. - T2.

11. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце XV- 60-х годах XVI в.-К.,1989.

12. Архив Юго-Западной России (далі -Архив ЮЗР). - К.,1865. - Ч. 7. -Т.2.

13. Мемуары, относящиеся к истории Южной России. - К., 1880. - Вып. 1.

14. Крикун М.Г., Кравченко В.М. Торгові зв'язки Волині з Гданськом у середині XVIcm. //Проблеми слов'янознавства. Історія зарубіжних слов'янських народів. - Львів, 1987.

15. Торгівля на Україні. XIV - середина XVII століття. Волинь і Наддніпрянщина. Актові джерела. - К.,1990.

16. Архив ЮЗР. -К, 1886. -Ч.7.- Т. 1.

17. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в 3-х т. - М.,1954. - Т.1.

18. Zrodla dzieyowe. -Warszawa, 1894. - Т.ХХ.

19. Проблеми історичної географії. Збірник статей. - К.,1991.

20. Боплан Г.Л. Описание Украины //Чтоб вовек едины были. - М.,1987.

Размещено на Allbest.ru