Англійські колонії у Північній Америці

Размещено на http://www.allbest.ru

Перша з англійських колоній була заснована в 1607 році 120-ма переселенцями на західному узбережжі американського континенту в гирлі річки, яка на честь англійського короля Якова (Джеймса) І була названа Джеймс, а їхнє поселення - Джеймстаун, а прилегла місцевість (територія майбутньої колонії) - Віргінією (Вірджинією). Довгий час це поселення було єдиним. Лише після прибуття нових колоністів на кораблі „Мейфлауер” у 1620 р. і заснування Нового Плімуту почалося справді масове переселення та колонізація. На середину ХVІІ ст. понад 80 тис. колоністів приєдналося до перших піонерів або, як їх називали, „батьків-пілігрімів”, у 1688 р. населення колоній вже складало 200 тис., через 80 років - 1,8 млн. чол. і продовжувало зростати.

Спершу на американський материк емігрували пуритани. Коли в Англії почалася революція, тут шукали порятунку її противники, а після реставрації монархії, навпаки - прихильники революції, рятуючись від репресій. У Новий Світ їхали з різних причин: у пошуках золота, вільних земель, через релігійні та політичні утиски й переслідування тощо, але головне - з надією на краще майбутнє. Соціальний склад переселенців був строкатий: розорені селяни, ремісники, релігійні дисиденти, торговці, авантюристи, колишні злочинці. Так, ще в ХVІІ ст. сюди переселилися близько 15 тис. французьких гугенотів.

Щодо національного складу колоній, то переважаючим компонентом білого населення стали вихідці з Британських островів, проте чимало було німців, голландців, французів. Як зазначав відомий український історик А.М. Шлєпаков, парадокс британської колоніальної політики полягав у тому, що колоніальна влада сама створила за океаном „етнічно вороже середовище”, „виштовхуючи” туди незадоволених і пригнічених. Це зачіпало не тільки шотландців та ірландців, але й значною мірою скандинавів, німців, французів-гугенотів, які з різних причин ставали об'єктом упередженого й навіть ворожого ставлення з боку колоніальної адміністрації. Дана обставина виявилася неабияким чинником на додаток до політичних і економічних суперечностей, що прискорили визрівання конфлікту колоній з метрополією.

У ХVІІІ в. на атлантичному узбережжі Північної Америки існувало 13 англійських колоній. Велика частина колоністів (75%) була англійського походження, інша -- переселенцями чи нащадками переселенців з німецьких держав, Данії, Франції, Швейцарії, Іспанії.

Майже з самого початку англійські колонії змушені були встати на шлях самостійного забезпечення своїх потреб, бо вже в 40-і рр. ХVІІ ст. через революційні події в Англії припинився приплив промислових товарів із метрополії. Колоністи, які спершу займалися полюванням, рибальством, тваринництвом, землеробством, змушені були створити власне виробництво. Виникли текстильні майстерні, домни, судноверфі. Причому промисловість розвивалася переважно в північних колоніях, де також почало формуватися фермерське господарство. Таким чином, британська колонізація американського континенту мала свою специфіку: якщо іспанські колонізатори вбачали сенс свого панування в Америці у видобутку золота й срібла, французи - хутра, то англійські переселенці займалися господарським освоєнням територій, а саме: обробкою землі, скотарством, лісовим промислом, налагодженням ремісничої справи.

Але загалом господарство й побут колоній розвивалися традиційним шляхом: Англія ввозила в Америку свої промислові вироби, а колонії постачали сировину (ліс, чавун, бавовну) для англійської промисловості. Більшість колоністів займалася сільським господарством. Колоніст міг орендувати ділянку землі в лендлорда, але частіше самовільно захоплював ділянку цілинної землі, огороджував її, очищав від каміння і дерев і будував ферму. У цьому й полягав сенс скватерства - самовільного захоплення землі без відповідного (юридичного) оформлення володіння, що було своєрідною формою боротьби за землю. Правда, отримувати землю в колоніях ставало все важче через спроби метрополії запровадити на американських землях феодальну власність, яка вже вичерпала себе в Англії. Це пояснює тривале існування інституту лордів-власників. Протягом усього періоду колонізації англійські королі дарували лордам, придворним, чиновникам, генералам величезні земельні угіддя у своїх заокеанських колоніях - або за службу, або сплачуючи власні борги. Так, Уїльяму Пенну король подарував гігантську територію в 47 млн. акрів (звідси й назва колонії, а пізніше штату - Пенсільванія). Лорди-власники будували своє господарство в американських колоніях, використовуючи старі методи, а отже, відтворюючи всю повноту феодальних привілеїв. Не дивно, що в їх володіннях існувала „своя” судова система та виконавча влада, „свої” війська, ними визначалися розміри фіксованої ренти, заборонялося подріблення земель тощо, а лорд Балтимор навіть мав право оголошувати війну та укладати мир (!). Всевладдя лордів-власників гарантувалося й охоронялося королівською колоніальною адміністрацією.

Тут слід звернути увагу на одну характерну особливість: як правило, лорди-власники ніколи не бачили своїх заморських володінь, залишаючись в Англії, однак від цього їхня влада в колоніях не ставала менш реальною. Від їх імені діяли чиновники, шерифи, збираючи ренту, охороняючи угіддя тощо. На середину ХVІІІ ст. близько ⁹/₁₀ усіх земель у колоніях належало лордам-власникам. Щоби забезпечити високі прибутки від своїх американських маєтків (до того ж не маючи уявлення про специфіку господарювання в американських умовах), вони часто-густо вдавалися до здачі в оренду своїх земель плантаторам за умови обов'язкової сплати ними все тієї ж фіксованої ренти.

У південних колоніях (Вірджинія, Північна та Південна Кароліна, Джорджія) склалася плантаційна система господарства. Плантація-- це господарство, де використовувалася рабська праця. При вкрай низькій продуктивності підневільної праці рабство в колоніях існувало й навіть процвітало з двох причин: по-перше, через нестачу вільних робочих рук; по-друге, тому, що рабовласницьке господарство виявилося рентабельним через величезний попит на світовому ринку на вирощувані плантаторами бавовну, тютюн, рис. Плантатор поєднував у своїй особі землевласника, рабовласника й капіталіста-підприємця. Плантаційне господарство будувалося на комерційній основі: вироблялися насамперед продукти, що призначалися для продажу на зовнішньому, переважно британському ринку. Як бачимо, перебуваючи в напівфеодальній залежності від англійських лордів, плантатори водночас виступали носіями товарно-грошових відносин.

Американські історики стверджують, що аристократичний спосіб життя могла дозволити собі тільки плантаторська еліта - ті, хто мав по 20 і більш рабів. Вона складала приблизно 12% від загального числа плантаторів, 3/4 усіх плантаторів мали 10 і менше рабів. Прибутки не дозволяли такому плантатору забути про фізичну працю. Тому часто він разом зі своїми рабами працював у полі, житлом його була рублена хатина.

Однак прогресивнішою формою господарювання стало фермерство, саме за ним було майбутнє. Характерно, що фермери були найчисельнішою соціальною верствою, складаючи 50-60% тодішнього населення Америки.

У XVIII в. у британських колоніях починає складатися власна культура. Її відмінні риси: багатонаціональні витоки, високий рівень грамотності населення, пріоритетний статус освіти -- від початкової до вищої -- у суспільстві. колонія англійській переселенець гніт

В останній чверті XVIII в. у Північній Америці, таким чином, склалося суспільство, що відрізнялося від західноєвропейського. Специфічні умови існування колоній, а саме: освоєння нового континенту, боротьба із суворою природою необжитого материка, постійна небезпека нападу з боку індіанців сформували особливий устрій життя, що був підпорядкований одній меті -- виживанню. Ці специфічні умови сформували і новий тип особистості. Колоніст відчував себе хазяїном своєї долі. Його життю були притаманні ризик, випадок, ініціатива, наполегливість, мобільність, підприємливість, заповзятливість. У Північній Америці складався не тільки новий тип особистості, але й формувалася нова нація з усіма властивими цьому процесу ознаками: спільністю території, господарського й громадського життя, культурою, мовою, психологією, менталітетом. Процес формування нації ще не завершився, але був незворотним.

В Англії не помітили появи нової нації й продовжували поводитися з американцями, як і раніше, тобто як з підлеглим, неповноправним населенням, придушуючи зростаючу господарську самостійність колоній.

Щоби гарантувати залежність колоній від метрополії, британський парламент ще в 1650-1651 рр. прийняв навігаційні акти, за якими колонії зобов'язані були експортувати свої товари тільки на Британські острови, а все необхідне ввозити з Європи на кораблях метрополії чи за її сприяння. Таким чином, колоніям заборонялося торгувати з іншими країнами і навіть між собою - збувати товар дозволялося тільки англійським купцям.

Багато галузей промисловості були просто заборонені. За свідченням документів того часу, колоністи не могли виготовити ні ґудзика, ні підкови, ні навіть цвяха без дозволу британської адміністрації.

Колоніальний гніт Англії, обмеження й репресивні заходи зумовили кризу в її відносинах із колоніями.

Ці відносини й раніше не були безхмарними, бо колоністи (нагадаю, у переважній більшості колишні вихідці з Британських островів) прагнули до повного зрівняння у правах із мешканцями метрополії, а британська корона вперто ігнорувала це прагнення, натомість намагалася регламентувати всі сторони соціально-економічного й політичного розвитку колоній, надійно й міцно прив'язавши їх до Англії. Особливо швидко ситуація почала погіршуватися після Семилітньої війни, під час якої колоністи активно допомагали англійцям витіснити французів із їхніх північноамериканських володінь (зокрема з Канади), сподіваючись, що за це метрополія дозволить розширити права самоуправління колоній, відкриє колоністам доступ до нових земель, не заважатиме розвитку ремесла й торгівлі.

Але ці сподівання виявилися марними. Британська корона „віддячила” з точністю до навпаки, відверто демонструючи колоністам, що ставиться до них як до людей „другого сорту” (до речі війська, що брали участь у Семилітній війні в Північній Америці, там і залишалася, а їх утримання впало додатковим тягарем на населення колоній).

До розгляду її політики щодо колоній в 60-х - на початку 70-х рр. ХVІІІ ст. ми й переходимо.

На середину ХVІІІ ст. стало очевидним, що колоніальна залежність від Англії гальмувала розвиток продуктивних сил, капіталістичного виробництва й торгівлі, а також політичної надбудови в північноамериканських колоніях так само, як сковували розвиток капіталістичних відносин в європейських країнах феодально-абсолютистські режими. За короля Георга III на мешканцями колоній постали ті ж абсолютистські методи державної влади й свавілля, які свого часу викликали Англійську революцію. Це і введення податків без згоди представницьких органів американців (виборних асамблей), і фактичне скасування свободи віросповідання, і відміна суду присяжних, недоторканості житла й власності, призупинення дії основ відомого Хабеас Корпус Акту. Торгівельний і промисловий розвиток колоній обмежувався англійською владою за допомогою актів, які, по суті, не відрізнялися від законодавчих регламентацій економіки в суспільствах, де панував феодально-абсолютистський лад.

Така політика викликала неабияке обурення населення колоній. Це пояснюється тим, що саме походження колоній було, за виразом Ф.Енгельса, буржуазним, тобто "вони були засновані дрібними буржуа й селянами, що втікали від європейського феодалізму з метою заснувати чисто буржуазне суспільство", а розвиток колоній відбувався вже після буржуазної революції в Англії. За час свого існування північноамериканські колонії досягли помітних успіхів у розвитку свого господарства. Так, саме на верфях Америки була побудована третина тодішнього британського торговельного флоту, причому будівництво суден коштувало на 20 - 50% дешевше, ніж в Європі. Лісопильні й металургійні заводи в колоніях викликали заздрість англійських фабрикантів. До речі, на американських металургійних заводах виплавлялося 30 тисяч тонн чавуну, або приблизно одна сьома світового виробництва в той час (до речі, за цим показником колонії випередили метрополію). Колонії процвітали, виробляючи майже всі необхідні їм промислові товари. Такі великі порти, як Бостон і Нью-Йорк, збагачувалися завдяки торгівлі. В колоніях формувалася й міцніла власна торговельно-промислова буржуазія, яка нагромаджувала великі багатства завдяки посередницькій торгівлі, рибальству, работоргівлі, промисловій діяльності. Фактично колонії перетворювалися в нову державу, здатну багато в чому конкурувати з метрополією.

Британська колоніальна влада, налякана такою зростаючою конкуренцією, намагалася штучно перешкодити розвитку промисловості й торгівлі в американських колоніях, воліючи зробити їх своєю сировинною базою й ринком збуту англійських товарів. Так, в одній із резолюцій англійського парламенту зазначалося: "Розвиток промисловості в колоніях послаблює їх залежність від Великобританії...", а прем'єр-міністр Пітт наполягав: "Суверенітет Англії над колоніями... повинен пронизувати все законодавство з тим, щоби ми зв'язали їх торгівлю, обмежили їх промисловість". Такі заяви втілювалися в практичні заходи.

Британія навмисно запроваджувала нееквівалентний обмін з колоніями, користуючись своєю торговою монополією. Так, торгувати колоніям дозволялося лише з метрополією. З початку і до кінця 60-х років ХУІІІ ст. експорт Англії в американські колонії збільшився у 12 разів, а імпорт - лише в три рази. Колоністів обурювало британське законодавство, яке відверто захищало інтереси англійської промисловості й торгівлі за рахунок американської, вимагаючи, зокрема, щоби всі товари ввозилися в колонії виключно на британських судах. Британський парламент спеціально декретував, щоби основний продукт експорту колоній - тютюн - вивозився на англійських кораблях і продавався лише при посередництві англійських купців. На цих операціях чимало людей в Англії нажили великі гроші, зате заборгованість господарств плантаторів, які виробляли цей продукт, постійно зростала. Удвічі були підвищені мита на ввезення промислових товарів з Англії, що призвело до небувалої дорожнечі у колоніях. Нові обмежувальні закони, і особливо акт про цукор, болісно вдарили по прибутковій для американських купців торгівлі з Вест-Індією. У 1764 р. англійський парламент заборонив випуск паперових грошей в колоніях, вимагаючи уплати будь-яких податків і зборів сріблом. В наступному році був прийнятий закон про гербовий збір, тобто про перший прямий податок на колонії, за яким оподатковувалися, знов таки монетою, всі юридичні документи, друковані видання й навіть гральні карти. Це викликало вибух обурення населення колоній. Законодавчі палати - асамблеї - Вірджинії, Масачусетса та інших колоній оголосили гербовий збір незаконним. Запровадженням гербового збору й так званих "актів Тауншенда" завдавалася шкода не тільки кишені американців, але їм давалося зрозуміти, що ними мають намір управляти, не рахуючись із їх власними виборними органами. Англійський парламент все частіше вдавався до таких заходів, як розпуск асамблей, зміна колоніальних хартій, де визначалися права колоністів, розквартирування постійної армії в мирний час і т. ін., які в самій Англії практикувалися в часи розквіту абсолютизму.

Високі податки, якими англійська корона все частіше обкладала населення колоній, позбавляли місцеву буржуазію частини її доходів, заважали накопиченню багатств в її руках і водночас погіршували становище трудящих мас, збільшуючи ціни на споживчі товари.

Розглядаючи соціально-економічні передумови війни за незалежність, слід зауважити, що реакційна роль Англії виявилася і в тому, що вона затримувала розвиток своїх північноамериканських колоній на ремісничій або, принаймні, на мануфактурній стадіях капіталізму, в той час як сама вступала в промислову стадію. Англійський уряд не допускав проникнення в колонії технічних досягнень промислової революції, забороняючи вивозити з країни не тільки текстильні машини, але й їх креслення, а також будь-які інструменти, що використовувалися на текстильних фабриках, проте як і виїзд з Англії механіків і робітників, які могли б передати колоністам свій виробничий досвід.

Англійська влада свідомо зберігала докапіталістичні форми експлуатації населення своїх колоній. Застосування докапіталістичних форм експлуатації - рабської праці негрів і кабальної праці білих кабальних слуг (сервентів) - пояснювалося також нестачею робочої сили, бо, прибуваючи на Американський контитент, переселенці могли піти, рятуючись від експлуатації, на західні землі. Видання королівського указу 1763 р. про заборону колоністам переселятися на захід від Аллеганських гір мало на меті прикріпити фермерів-орендарів до землі, примусивши їх тим самим нести повинності на користь англійських лордів-землевласників, і штучно створювало земельне питання. Цей указ зачіпав інтереси широких верств населення колоній, бо ставив поза законом і бідняків, які шукали щастя на Заході, сподіваючись стати вільними фермерами-землеробами, і земельних спекулянтів із заможних людей, які зазіхали на територію, що була оголошена королівською власністю. Ошуканими виявилися й американські ветерани Семирічної війни: ще вчора їм обіцяли багаті землі Огайо, а тепер одним розчерком пера позбавили цієї надії.

Така політика британського уряду пояснює характерну особливість процесу первісного нагромадження капіталу в Північній Америці; тут, на відміну від європейських країн, не було кого відчужувати від землі - основного засобу виробництва; саме через наявність великого масиву вільної землі на Заході переселенців намагались не допустити до неї, щоб запобігти їх перетворенню у вільних орендарів або власників землі, примушуючи тим самим працювати на кабальних умовах у господарствах англійських лендлордів.

Заборону переселятися на західні землі було підтверджено в 1774 році, що спровокувало новий вибух незадоволення. Треба зауважити, що інтереси рабовласників Півдня також були порушені цим законом, бо екстенсивне плантаційне господарство швидко виснажувало землі, а тому плантатори потребували все нових родючих територій і були зацікавлені в західних землях.

Хоча, як зазначалося вище, в Північній Америці ніколи не було феодалізму як пануючої суспільної системи, однак в аграрних відносинах існували феодальні пережитки - фіксована рента, велике землеволодіння, майорат (успадкування нерухомості, насамперед землі, за принципом первородства у сім'ї), інститут сервентів - "кабальних слуг", які, на відміну від рабів, не були власністю хазяїв і, відслуживши в них певний термін, отримували особисту свободу. Сервентами ставали бідняки, що відробляли протягом 5 - 7 років гроші, позичені на переїзд з Європи через океан, але часто внаслідок нової заборгованості вони залишалися в такому стані ще другий і навіть третій термін; вислані в Америку злочинці, а також особи (в основному, підлітки), яких спеціально викрадали в Європі агенти-вербувальники. На середину 70-х років ХVІІІ ст. в колоніях нараховувалося приблизно 250 тисяч "кабальних слуг". Фіксована рента в принципі нічим не відрізнялась від основної феодальної поземельної повинності французьких селян - цензу. Більш того, з другої чверті ХУІІІ ст. лорди-власники намагаються збільшити стягнення фіксованої ренти, зокрема в Нью-Джерсі, Кароліні, Меріленді, Нью-Йорку, Пенсільванії й Віргінії. Насадження напівфеодальних методів експлуатації й панування ще більше посилилося під час правління Георга III.

Отже, торгова монополія Англії, витягання з колоній золотої та срібної монети, зростаюче оподаткування, штучне гальмування розвитку промисловості (аж до заборони заснування нових мануфактур), збереження докапіталістичних методів експлуатації в сільському господарстві тощо й були економічними причинами повстання колоній проти англійського панування. Розглянуті вище "драконівські" заходи британського уряду, спрямовані на викачування економічних ресурсів з колоній, підривали господарство й добробут останніх. Як зазначають американські історики П.Н.Керрол і Д.У.Ноубл, продовження політичної залежності від Англії означало економічне самогубство для багатьох американців.

Щодо політичних передумов, то треба вказати на наявність елементів феодалізму в політичному устрої колоній. Політичний лад колоній нагадував старий, аристократичний устрій, про що свідчили недемократичний, тобто невиборний характер виконавчої, судової й вищої законодавчої влади; успадкування державних посад представниками місцевих верхів; обмежене виборче право, засноване на майновому цензі (потрібно було володіти земельною власністю). Зауважимо, що дві колонії - Коннектикут і Род-Айленд - перебували у володінні компаній, які отримали їх від короля, а три колонії - Пенсільванія, Делавер і Меріленд - взагалі належали приватним власникам. У колоніях останнього типу вся повнота влади зосереджувалася в руках губернаторів, призначених їх власниками, а у 8 королівських колоніях губернатор безпосередньо призначався королем. У свою чергу губернатори затверджували склад верховних судів й рад. Лише в Род-Айленді та Коннектикуті губернатори й ради обиралися населенням. У деяких колоніях існували палати виборних представників від населення - асамблеї, що відігравали роль дорадчих органів, .хоча місцями мали значний вплив на місцеві справи.

З іншого боку, в політичній організації колоній розвивалися державно правові норми нового, капіталістичного суспільства (суд присяжних, зародки представницького правління). За півтора століття існування колоній її мешканці нагромадили вже досить солідний досвід самоуправління, поступово закладаючи підвалини громадського суспільства. Вони цінували свободу, право вільно обирати шляхи й засоби для збагачення, кар'єри, підвищення свого соціального статусу, призвичаїлися поважати людську гідність та без принижуючої людину запопадливості ставитися до влади. Вельми характерно, що ще на борту „Мейфлауера” був складений документ, відомий як Мейфлауерський статут, який визначав основні правила та засади органів управління майбутньої колонії. Шостий президент США К.Адамс згодом оцінив його як „перший приклад соціального контракту нового часу... досягнутого шляхом добровільної угоди ..між людьми з рівними правами про організацію їх співтовариства у новій країні”. Населення колоній дуже дратувало порушення їх прав і свобод колоніальною владою, а також намагання британського уряду законсервувати їх політичну безправність. Звідси відоме гасло: „ніякого оподаткування без представництва!”. Малося на увазі відсутність своїх представників в англійському парламенті, який приймав закони, обов'язкові для населення американських колоній. Зазначене вище складало політичні передумови війни за незалежність.

В історичній літературі можна зустріти твердження, що однією з передумов війни за незалежність, а отже, і першої Американської революції є американська нація, яка склалася ще в колоніальний період, викликає певні сумніви. Безумовно, є підстави говорити про посилення національної свідомості американців. Відомий вірджинський демократ, блискучий оратор Патрік Генрі, виступаючи на Першому Континентальному конгресі, сказав: "Англійська тиранія знищила кордони, що відокремлювали одну колонію від іншої. Я більш не віргинець; я - американець". Але в цілому ступінь зрілості американської нації не слід перебільшувати. Відбувався саме процес формування північноамериканської нації, який ускладнювався постійним припливом європейських іммігрантів різного етнічного походження й релігійної приналежності, а також існуючими у колоніях расовими та соціально-культурними відмінностями населення. За своїми політичними й соціальними характеристиками населення колоній також було строкатим. Існували серйозні релігійні розбіжності й незгоди, між колоніями траплялись суперечки навіть з приводу своїх кордонів, що призводило до збройних сутичок між ними (наприклад, військові дії між Пенсільванією та Віргінією в 70-ті роки ХVІІІ ст. за право володіти долини р. Огайо). Тому варто взяти до уваги слова американського історика Е.Моргана, який писав, що "не нація породила революцію, а революція породила націю". А ось те, що саме Американська революція ХVІІІ ст. стала важливим етапом в процесі формування американської нації, суттєво прискоривши його, сумнівів не викликає.

Ще одним свідченням незавершеності процесу формування американської нації можна вважати ту обставину, що далеко не всі мешканці колоній підтримали боротьбу за незалежність. Серед місцевого населення було чимало прихильників метрополії, яких називали лоялістами або торі. До них належали аристократи-землевласники, що мали грамоти на землі від англійського короля, або особи, що купили землі в аристократів; купці, які отримали привілеї від британського уряду й мали тісні зв'язки з англійськими торговельними фірмами; деякі багаті плантатори південних штатів, більшість англіканського духовенства, королівські судді та чиновники, частина офіцерства. Серед істориків немає єдиної думки щодо кількості лоялістів. Так, Б. Бейлін і П. Сміт вважають, що прихильниками британської корони були 16 % населення колоній, П. Керол і Д. Ноубл - біля 20 %. Але один із провідних учасників боротьби за незалежність Північної Америки, який належить до „батьків-засновників” американської держави, вже згадуваний Джон Адамс вважав, що до лоялістів можна віднести третину населення, друга ж третина залишалася нейтральною; отже, тільки третина підтримувала справу боротьби проти Англії. В складі останніх були фермери, які вимагали землі й права вільного заселення західних територій, робітники мануфактур, ремісники й дрібна міська буржуазія, що, мабуть, найбільше страждали від гніту англійської адміністрації; місцева інтелігенція, яка сформувала гасла й цілі революційної боротьби. На чолі цих рушійних сил боротьби за незалежність стояли колоніальна торговельно-промислова буржуазія та значна частина плантаторів, особливо з Вірджинії.

Як бачимо, американське суспільство виявилося розколотим. Під час війни бували випадки, коли проти повсталих колоністів билося більше своїх же американських жителів, ніж британських військ (за деякими підрахунками, на боці англійців воювало майже 30 тисяч лоялістів). Спочатку лише незначна меншість американської еліти виступила за розрив з метрополією. Багато колоністів сподівалося на примирення, вважаючи, що конфлікт з Англією викликаний насамперед негідними діями королівських губернаторів і генералів. Тому - як не парадоксально це виглядало - зранку в таборах колоністів молилися за короля, а потім йшли битися проти королівських військ. Характерно, що розгорнута концепція революційного відокремлення колоній від Англії була фактично висунута тільки в січні 1776 р. і сформульована не „батьками-засновниками”, а патріотом-іноземцем, англійцем Т. Пейном, що прибув у Новий світ обстоювати права колоній. Його знаменитий памфлет „Здоровий глузд” набув величезної популярності (за січень - липень 1776 р. було продано близько 150 тисяч примірників). Але Пейн не отримав жодного цента грошей, що йому належали від продажу, він передав на закупівлю спорядження для американської армії, яка воювала в Канаді.

Таким чином, соціально-економічні та політичні суперечності між колоніями й метрополією, а також протиріччя всередині самих колоній, визначили причини війни за незалежність у північній Америці. З'ясовуючи її передумови, раджу звернутися до Декларації незалежності, де містяться звинувачення колоністів на адресу Георга ІІІ, що нараховують 27 пунктів.

Щодо ідейних передумов, то зазначимо, що визрівання революційної ідеології в американських колоніях відбувалося під впливом англійських і французьких мислителів і представників Просвітництва. Ідеологи й керівники руху протесту в колоніях (Семюел Адамс, Томас Джефферсон та ін.) спромоглися в назріваючому конфлікті з метрополією спрямувати проти неї положення теорії лібералізму, що розроблялася англійськими філософами й державознавцями Д.Мільтоном, Е. Сіднеєм і особливо Д. Локком. Так, в останнього було запозичено концепцію природних прав людини і суспільного договору, а також його твердження, що коли будь-який уряд стає незаконним, то громадяни мають право повалити його й встановити новий уряд. Представникам заможних прошарків населення колоній подобалися локківські слова про незаконність зазіхання на власність: „Государ або сенат ніколи не можуть мати влади забирати все майно підданих або частину його без згоди, бо в противному разі це стане запереченням будь-якої власності”. У той час вони розглядали поняття свободи й власності як майже тотожні. На їх думку, тільки власність надавала свободу, і тільки в забезпеченні своєї власності від зазіхань Англії вони вбачали свою свободу. Ідея французького філософа Монтеск'є про поділ влади й зберігання рівноваги повноважень між її виконавчою, законодавчою й судовою гілками з метою гарантування свободи особи дала в подальшому філософські підвалини для Конституції Сполучених Штатів Америки (розподіл влади між президентом, Конгресом і судовими органами). Отже, у північноамериканських колоніях сформувалася антиколоніальна ідеологія. Вона розвивалася під сильним впливом ідей Просвітництва. Теоріям природних прав і суспільного договору американські просвітителі додали національного забарвлення, пристосувавши їх до завдань антиколоніальної боротьби. Тут доречно навести слова Джона Адамса: "Революція увійшла в уми людей, і це трапилося в період з 1760 по 1775 рік, протягом п'ятнадцяти років до того, як під Лексингтоном була пролита перша кров".

З'ясувавши передумови й причини війни північноамериканських колоній за незалежність від Англії, стає зрозумілим, чому вона вийшла за межі власне антиколоніальної боротьби й повинна була - при умові успішного завершення - привести до глибоких змін економічної та політичної структур суспільства, іншими словами - до революційних перетворень.

"Незалежність Америки, розглядувана тільки як відокремлення від Англії, - слушно зауважив англійський письменник-демократ Т. Пейн в 1792 р., - була б справою невеликого значення, якби вона не супроводжувалася революцією в принципах і практиці управління".

Тому є всі підстави розглядати Війну за незалежність водночас і як революцію. Щодо її характеру та історичного змісту, то потрібно зрозуміти наступне: якщо європейські революції ХVІ - першої половини XIX ст. покликані були вирішувати завдання, пов'язані із скасуванням основ феодалізму, переходом від одного суспільного ладу до іншого, то цілі Американської революції ХVІІІ ст., яка проходила у вигляді антиколоніальної, національно-визвольної війни, полягали в знищенні англійського колоніального панування, яке (а не феодалізм як система) й було головною перешкодою вільному розвиткові капіталістичних відносин у Північній Америці, а також у скасуванні феодальних пережитків і установлень, які дісталися їй у спадщину від Старого Світу. Отже, Американська революція була спрямована на вирішення двох взаємопов'язаних завдань - звільнення від англійського колоніального гніту й ліквідування докапіталістичних інститутів і пережитків, причому відміна колоніальної залежності була головною умовою розкріпачення можливостей капіталістичного розвитку Північної Америки.

Размещено на Allbest.ru