Участь жінок у суспільно-політичному житті України в 90-ті рр. ХХ – на початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Участь жінок у суспільно-політичному житті України в 90-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст.

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

МАТВІЄНКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор СЛЮСАРЕНКО АНАТОЛІЙ ГНАТОВИЧ, професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України ДАНИЛЕНКО ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ, завідуючий відділом історії України другої половини ХХ століття Інституту історії України НАН України;

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ОВЧАРЕНКО ПЕТРО ДМИТРОВИЧ, головний науковий консультант Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.

Захист відбудеться «18» травня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий «10» квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Загальний обсяг роботи - 238 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (38 сторінок, 382 позиції), 9 додатків (11 сторінок).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Характерною ознакою життя України в умовах розбудови незалежної держави, демократизації суспільства є прихід та активна участь жінок в діяльності вищих органів державної влади, актуалізація проблеми досягнення ґендерної рівноваги, тобто балансу чоловічого і жіночого чинника в суспільних і політичних процесах сучасної України, розвиток масового жіночого руху, зростання кількості жіночих організацій. З одного боку це явище має історичне коріння, з іншого - відповідає сучасним загальносвітовим тенденціям. Розбудова демократичної системи в Україні тісно пов'язана з активною участю жінок - політиків у формуванні якісно нових та модернізації традиційних державних структур і механізмів.

Спостерігалося зростання ролі громадських організацій в процесі державотворення, оскільки вони мають значні можливості підвищення рівня функціонування державно-управлінської системи, розв'язання нагальних соціально-економічних проблем суспільства. Жіночі громадські організації є однією з форм оптимізації взаємодії між окремими суб'єктами громадськості та органами державного управління.

Необхідність наукового дослідження теми визначається також потребою узагальнити набутий досвід впливу жіночого чинника в суспільно-політичному житті України. Ряд праць дослідників - істориків присвячено згаданим проблемам. Однак актуальність обраної теми посилюється відсутністю ґрунтовних узагальнюючих наукових праць, присвячених дослідженню участі жінок у роботі Верховної Ради та громадських об'єднань.

Актуальною і важливою є розробка концептуальних засад механізму поліпшення соціального становища жінки, активізації її трудової, демографічної, соціальної активності.

Тому перед історичною наукою постає завдання комплексного аналізу діяльності жінок у суспільно-політичному житті України в 90-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст.

Об'єкт дослідження - жіночі громадські організації та жінки - активні учасники суспільно-політичного життя України в 90-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст., а саме: жінки - лідери, ідеологи, організатори і, зокрема, депутати Верховної Ради (ВР) України. Зважаючи на те, що жінки представлені в усіх органах державної влади, а також на намір сконцентрувати увагу на найбільш характерних рисах їх політичної діяльності, автор свідомо обмежується аналізом роботи жінок у ВР України, яка є виборним органом, а її діяльність, на відміну від інших вищих органів державної влади та управління, має публічний характер, що певною мірою зближує її з суспільно-політичними організаціями.

Предмет дослідження - зміст, форми і масштаби участі українських жінок у суспільно-політичному житті України в 90-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст.

Стан наукової розробки теми. Українські науковці торкалися проблем жіноцтва ще з ХІХ ст., але ці праці не творили системи наукового осмислення ролі жінок в суспільно-політичному житті держави.

В радянській Україні жіноче питання розглядалося як частина питання про умови перемоги соціалістичної революції й побудови комуністичного суспільства. Дубинина Н.И. Победа великого Октября и первые мероприятия партии в решении женского вопроса / Дубинина Н.И. // Опыт КПСС в решении женского вопроса. М., Мысль, 1981. - С. 14 - 34; Ковальська Н.К. Жінки Радянської України / Ковальська Н.К., Олександрова Т.М. - К., 1990. - 69 с.; Козлова Л.А. Деятельность партии по привлечению женщин к социалистическому преобразованию сельского хозяйства / Козлова Л.А. // Опыт КПСС в решении женского вопроса. - М.: Мысль, 1981. - С. 55 - 76; Тимченко Ж.П. Трудящі жінки в боротьбі за владу рад на Україні (1917-1920) / Тимченко Ж.П. - К., 1966. - 144 с.; Шевченко В.С. Господарки країни / Шевченко В.С. - К., 1987. - 64 с.; Шинелева Л.Т. Введение / Шинелева Л.Т. // Опыт партийных комитетов по изучению социально-политических проблем женщин (сборник исследовательских документов). - М., 1990. - С. 3 - 17. Стверджувалося, що в умовах соціалізму жіноче питання вирішено раз і назавжди.

Можливо таке викривлення історичної дійсності призвело до того, що подальший розвиток ґендерних досліджень опинився поза контекстом історичного знання.

Дослідження з ґендерної проблематики в Україні розпочалися на початку 1990-х рр. з літературної критики. В монографії С. Павличко зібрано статті, дослідження, бесіди та інтерв'ю 1990-х рр., присвячені проблемам фемінізму в суспільному житті та в літературному дискурсі. Павличко С. Фемінізм / С. Павличко. - К.: Основи, 2002. - 322 с. Дослідниця аналізувала складні явища та духовні феномени сучасності й недавнього минулого.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. утворилася солідна база для ведення різнопланових ґендерних студій. З'явилося перше узагальнююче видання з ґендерної проблематики, Введение в гендерные исследования. - Часть 1: Учебное пособие // Под ред. И. Жеребкиной. - Харьков: Алетейя, 2001. - 708 с.; Введение в гендерные исследования. - Часть 2: Хрестоматия // Под ред. С. Жеребкина. - Харьков: Алетейя, 2001. - 991 с.; Введение в гендерные исследования. - Часть 3: Программы учебных курсов североамериканских и западноевропейских университетов // Под ред. С. Жеребкина. - Харьков: ХЦГИ; 2001. - 412 с. комплексне дослідження, присвячене приходу української жінки в політику на сучасному етапі.Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике / Под ред. И. Жеребкиной. - Харьков: ХЦГИ, 1999. - 335 с. Згодом Харівський Центр Ґендерних Досліджень (ХЦҐД) доклав плідних зусиль для опрацювання міжнародного і українського законодавства в галузі ґендерної політики.Выполнение Конвенции о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин в Украине: позиция государства и взгляд гражданского общества (Сборник документов). - 2-е издание / Составители А.Н. Руднева, А.А. Христовая; науч. ред. А.Н. Руднева. - Харьков: Спайк, 2004. - 276 с.; Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» (Науково-практичний коментар) / За ред. О.М. Руднєвої.-- Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2005. - 160 с.

Важливі аспекти сучасного стану справ у галузі ґендерної рівності в Україні було висвітлено на круглому столі, що відбувся в Харкові у вересні 2004 р. (повідомлення Н. Грицяк «Ґендерний паритет сучасності», Д. Ісламової «Ґендерна рівність в Україні» та Н. Чухим «Політичне становище жінки на Україні». Ґендерні дослідження: цілі, досягнення, проблеми. Матеріали до круглого столу. 27 вересня 2004 р. - Х., 2004. - С. 91-93; 93-94; 87-89.

З доробку Одеського наукового жіночого центру можна відзначити комплексне дослідження, в якому висвітлюється роль жінок у громадсько-політичному житті, а також їх суспільно-правовий статус у різні історичні епохи. Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні / Під ред. Л.О. Смоляр. - Одеса: АстроПринт, 1999. - 440 с. Параграфи, які стосуються генези і поширення ідей фемінізму та розвитку жіночого руху в Україні вирізняються ґрунтовністю, високою інформативністю, глибоким аналізом означеного кола питань на основі значної кількості нових джерел та спеціальної літератури. Разом з тим, у цих розділах подекуди зустрічається ідеалізація ролі жінки в історії України, її соціального статусу, твориться міф про ґендерну рівність в українському суспільстві. До наукових досягнень монографії слід віднести авторську класифікацію та аналіз головних тенденцій розвитку сучасного жіночого руху в Україні, поданих у підготовленому Л. Смоляр розділі «Самоорганізація жінок та відродження жіночого руху в Україні». На цю класифікацію спирається автор дисертації. Одеський Центр чи не найпершим почав розробку міжнародних аспектів ґендерної проблематики в Україні. Ґендерна демократія - стратегія XXI століття: від Пекіна до Нью-Йорка. 1995-2000 р. / Уклад., пер. з англ. Смоляр Л. - Одеса: Друк, 2000. - 232 с.

Серед головних тем досліджень Львівського Центру - визначення фемінізму та ґендеру, історія ґендерних досліджень у ХХ ст., проблеми фемінізму в Україні тощо. Кісь О. Дефініції фемінізму / Оксана Кісь // Ї. - Л., 2000. - №17. - С. 14 - 21; Чухим Н. Ґендер та ґендерні дослідження в ХХ ст. / Н. Чухим // Там само. - С. 22-27; Хома Т. Чи був фемінізм в Україні? / Таня Хома // Там само. - С. 27 - 29. Львівська вчена О. Кісь у своїй студії подає детальний аналіз зміни й удосконалення політичного іміджу української політичної діячки. Kis O. Beauty Will Save The World!: Feminine Strategies in Ukrainian Politics and the Case of Yulia Tymoshenko / Oksana Kis // Spaces of Identity. - Vol. 7, No. 2. - Toronto: York University, 2007. - Р. 31 - 75.

Зрушення у вдосконаленні ґендерних досліджень в Україні сталися в 1999 р., коли в межах проекту «Ґендер у розвитку» Програми Розвитку ООН (ПРООН), було вперше проведено комплексне соціологічне дослідження, результати якого були опубліковані того ж року. Ґендерний аналіз українського суспільства. - К.: ПРООН, 1999. - 293 с.

У 2001 р. в результаті проекту ПРООН «Ґендерна експертиза українського законодавства» опубліковані результати ґендерної експертизи конституційного та галузевого законодавства, виконаної вітчизняними дослідниками А. Олійник, Т. Мельник, М. Буроменським, Н. Болотіною,
І. Лаврінчук, З. Ромовською та ін. Олійник А.С. Конституційне законодавство України: Ґендерна експертиза / А.С. Олійник- К.: Логос, 2001. - 77 с.; Ґендерна експертиза українського законодавства (концептуальні засади) / Відп. ред. Т.М. Мельник. - К.: Логос, 2001. - 80 с.; Буроменський М.В. Міжнародне право: Ґендерна експертиза / Відп. ред. Т.М. Мельник. - К.: Логос, 2001. - 40 с.; Болотіна Н.Б. Соціальне законодавство України: Ґендерна експертиза / Відп. ред. Т.М. Мельник. - К.: Логос, 2001. - 82 с.; Лаврінчук І.П. Трудове законодавство України: Ґендерна експертиза / Відп. ред. Т.М. Мельник. - К.: Логос, 2001. - 70 с.;

Ромовська З.В. Коментар до розділу ІІ «Шлюб. Права та обов'язки подружжя» Сімейного кодексу України // Законодавство України: наук.-практ. коментарі. - 2004. - №5. - С. 3-13. У 2003 р. за сприяння ПРООН видано ще дві праці, в яких розглядаються теми, безпосередньо пов'язані з об'єктом дослідження дисертації. Ґендерний розвиток в Україні. Реалії і перспективи. - К., 2003. - 103 с.; Виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: Державний комітет України в справах сім'ї та молоді. ПРООН. - К.: Навчальна книга, 2003 - 221 с.

Найбільш повно правовий аспект забезпечення ґендерної рівності досліджено К. Левченко. Левченко К.Б. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку /

Левченко К.Б. - Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. - 348 с. та ін. Дослідниця зазначає, що «ефективність законодавства, по суті, є мірою можливості влади впливати правовими засобами на розвиток суспільних відносин відповідно обраним пріоритетам та напрямам розвитку, однією з обов'язкових умов трансформації суспільства». Левченко К.Б. Управління процесами формування ґендерної політики в Україні (організаційно-правові аспекти) / Левченко К.Б.: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07. - Х., 2003. - С. 26. Єдино вірним шляхом удосконалення правової бази у даній галузі є, на думку автора, прийняття спеціального ґендерного законодавства. Левченко К.Б. Ґендерна політика в Україні: визначення, формування, управління: Монографія. - Х.: Вид-во нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - С. 26.

Хоча в Україні напрацьовано значний фактологічний і теоретичний матеріал з ґендерної проблематики, тема участі жінок у суспільно-політичному житті України в історичному аспекті розкрита не повністю і потребує доопрацювання. Зокрема, Т.В. Орлова зазначила: «Треба особливо підкреслити синтетичність «історії жіноцтва». В ній присутня і політична історія, тобто дослідження участі або неучасті жінок у політичних процесах, політичному житті, в управлінні суспільством на різних рівнях». Автор зауважила, що «навіть у порівнянні із станом справ у наших найближчих сусідів - Росії і Польщі, українські жіночі студії програють». Орлова Т.В. Історія жіноцтва - перспективний напрямок досліджень на сучасному етапі розвитку української історіографії / Орлова Т.В. // Соціальна історія. Науковий збірник. Випуск ІІІ. - К.: Логос, 2008. - С. 131.

Метою дослідження є висвітлення динаміки участі жінок в суспільно-політичному житті України, їх впливу на соціально-політичний розвиток незалежної України.

Досягнення окресленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- розглянути історичні підвалини, законодавче забезпечення та реалізацію владними структурами ґендерної політики в Україні;

- узагальнити ґендерну експертизу міжнародного і вітчизняного законодавства у праві жінок на участь у політиці в контексті новітньої історії;

- висвітлити діяльність жінок у вищих органах законодавчої влади на прикладі ВР України;

- проаналізувати вплив політичної системи в якості фактора впливу на участь жінок в політиці;

- визначити характерні риси розвитку жіночого руху в Україні в зазначений період;

- розкрити суть діяльності жіночих громадських організацій, показати їх вплив на політичні процеси в Україні;

- сформулювати можливі способи подолання бар'єрів, що заважають повноцінній участі жінок в політичному житті суспільства.

Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом розбудови українського громадянського суспільства України і охоплюють період з
1990 р., коли на демократичних альтернативних засадах було обрано та розпочато діяльність ВР України. Верхня хронологічна межа дослідження - початок ХХІ ст., коли створились сприятливі умови для діяльності жіночих громадських організацій.

Методологічною основою даного дисертаційного дослідження є принципи історизму, об'єктивізму, системного підходу. Відповідно до мети і завдань дисертації застосовувались такі загальнонаукові методи: типологія, класифікація, міждисциплінарні - структурно-системний, статистико-аналітичний та власне історичні - проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи складають архівні документи, опубліковані законодавчі та нормативні акти, матеріали періодичних видань.

Для висвітлення політичної та громадської діяльності українських жінок в зазначений період використано матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ф. 1 - ЦК КПУ) - це протоколи зборів, присвячених роботі серед жінок, інформації, рішення, листи, довідки ЦК КПУ, Ради Міністрів УРСР до ЦК КПРС, відділів ЦК Компартії України, що дозволили простежити процес відродження масового жіночого руху в Україні у другій половині 1980-х - на початку 90-х рр., намагання тодішньої влади підпорядкувати цей рух собі; Центрального державного архіву вищих органів влади України (ф. 5233 - Адміністрація Президента України. Служба Президента України по зв'язках з громадськими, політичними організаціями та рухами; фонд Р-2 - Рада міністрів УРСР. Відділ культури, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення): листування з політичними партіями, міністерствами, громадськими жіночими організаціями з питань поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони здоров'я дітей; Поточного архіву Кабінету міністрів України. Матеріали становлять інтерес для дослідження, оскільки ілюструють перехід України від радянського бачення жіночого питання до загальносвітових ґендерних норм.

Із зазначених архівних документів проаналізовано й систематизовано найбільш типові. Статистичні дані використані при складанні таблиць.

Базою для розкриття суті та змісту ґендерної політики в Україні стали нормативно-правові акти державної влади, що офіційно публікувалися у газеті ВР «Голос України», газеті центральних органів виконавчої влади «Урядовий кур'єр» та в періодичному виданні «Відомості Верховної Ради України».

Міжнародне ґендерне законодавство аналізувалося за документами ООН та Європейської спільноти. При його вивченні ключовим джерелом слугувало видання Європейського Союзу Official Journal of the European Union. Аналіз цих матеріалів необхідний з двох причин: міжнародні договори та конвенції, підписані Україною, стали невід'ємною частиною її законодавства; співставлення документів дає можливість порівняльного аналізу вітчизняного й міжнародного ґендерного законодавства, дозволяє визначити напрями та нюанси європейської інтеграції України в ґендерному аспекті.

Джерелом для аналізу парламентської діяльності жінок - депутатів були стенограми парламентських слухань, пленарних засідань ВР, матеріали її Інтернет сайту.

Важливим джерелом дослідження громадської та політичної діяльності жінок служать матеріали періодики. Насамперед, це - газети, в яких жінки - політики роблять програмні заяви, виступають з теоретичними статтями, дають інтерв'ю з актуальних питань. Найважливішими в цій групі джерел є газета ВР «Голос України», газета центральних органів державної влади «Урядовий кур'єр», тижневик «Дзеркало тижня», щоденні часописи «День», «Україна молода», «Львівська газета» тощо.

У дисертації використано й досить новий тип джерела - матеріали Інтернет-сайтів державних органів влади, партій, громадських об'єднань та персональних Веб-сторінок жінок - лідерів.

Наукова новизна дисертації. Проблема участі жінок в суспільно-політичному житті України в зазначений період як цілісний історичний процес вперше розглядається в українській історіографії. На основі аналізу комплексу джерел зроблено якісно нові висновки та узагальнення, які дозволяють переосмислити суспільні стереотипи щодо включення діяльності жінок - депутатів ВР України, жіночих громадських об'єднань у площину історичного аналізу.

Практичне значення роботи полягає у можливості залучення матеріалів, висновків і положень дисертації для подальшої розробки жіночого питання. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці курсів історії України та інших дисциплін, зокрема, при висвітленні питань ґендерної рівноваги в суспільстві, історії українського жіноцтва, його ролі в державотворчих, політичних процесах.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі виступів на Міжнародному науковому симпозіумі до всесвітнього дня філософії ЮНЕСКО (Київ, 2006); круглому столі з нагоди 100-річчя від дня народження Івана Багряного (Київ, 2006); VII міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Історія та сучасність: погляд крізь віки», присвяченій 70-річчю Донецького національного університету (Донецьк, 2007). Основні положення і висновки дисертації відображено у 6 авторських публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Державна політика щодо жінок в Україні» висвітлено міжнародний досвід законодавчого забезпечення прав жінки, систематизовано нормативно-правові акти та проаналізовано здійснення ґендерної політики українськими владними структурами.

З огляду на проголошений Україною курс на інтеграцію до європейської спільноти, особливу увагу в дисертації приділено ґендерному законодавству загальноєвропейських структур, насамперед, - Європейського Союзу. З кардинальних напрямків законодавство України у сфері забезпечення ґендерної рівності відповідає міжнародним стандартам, міжнародне ґендерне законодавство знаходиться у стані безперервного динамічного розвитку, на який Україна не завжди встигає адекватно реагувати.

Документом, що регулює відносини у сфері державної ґендерної політики є, передусім, Конституція України. Але вона закріпила лише основні права жінок, на порядку денному постала розробка конкретних законів і нормативних актів, які б охоплювали увесь спектр «жіночого» законодавства. Першим ґендерним законом України став Указ Президента
Л. Кучми «Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей» (1999 р.). Наступні законодавчі акти були, головним чином, спрямовані на виправлення кризової демографічної ситуації в країні. Суттєві зрушення сталися тільки 2005 р., коли ВР ухвалила Постанову «Про проекти законів України щодо забезпечення рівності прав жінок та чоловіків і рівних можливостей їх реалізації». А восени того ж року президент України
В. Ющенко підписав Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який став стрижнем національного ґендерного законодавства.

Головний ґендерний закон України доповнюють інші нормативно-правові акти, насамперед, Сімейний кодекс України, а також положення Кодексу законів про працю і Кримінального кодексу України. Але, закони України стосовно жінок не завжди виконувалися в повному обсязі і, хоча, жодний нормативний акт України не суперечить міжнародному законодавству, її правова система потребує вдосконалення. Це є нагальним завданням, оскільки допоможе уникнути порушення рівноправності жінок, які фіксували провідні міжнародні неурядові організації.

В Україні відбувається творення нових державних структур, які займаються питанням статусу жінок. Державним органом, який вперше привернув увагу до цієї проблеми й поставив питання про дискримінаційне становище жінки була Постійна комісія у справах жінок, охорони сім'ї, материнства і дитинства, утворена 1990 р. ВР України. Нині Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту є ключовою владною структурою у здійсненні державної ґендерної політики.

Національний механізм забезпечення принципу рівноправності жінок і чоловіків у сфері управління вимагає включення ґендерного підходу до функціональних обов'язків усіх міністерств, державних комітетів та відомств. Ґендерна політика має стати організаційним принципом реалізації всіх напрямів державної політики: економічної, соціальної, культурної тощо. Основним елементом цього національного механізму має стати Кабінет Міністрів України.

Важливе значення у ґендерній політиці держави мали парламентські слухання з цього питання: «Становище жінок в Україні: реалії та перспективи» (2004 р.), «Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження ґендерного насильства» (2006 р.), де розглядалась тема «Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи». Але схвалені ВР рекомендації про реалізацію головних положень слухань не були втілені в життя. Таким чином, ефективність новоутворених структур залишалась під сумнівом. Обмаль конкретних справ передбачено і в Дорученні Кабінету Міністрів з цього приводу, адресованому ряду міністерств і відомств. Замість реалізації конкретних програм маємо загальні фрази.

У другому розділі «Участь жінок - народних депутатів у роботі Верховної Ради України» порівняно світові та українські традиції участі жінок у парламентах, досліджено діяльність жінок-лідерів, проаналізовано склад жінок у ВР України за різними показниками.

У другій половині ХХ ст. відбувся масовий прихід жінок та зростання їх активності у законодавчих органах влади. За даними Європейського Союзу представництво жінок у парламентах країн - членів на 2007 р. складало 23%. Але в Бельгії, Іспанії Данії та Нідерландах ця цифра перевищувала 35%, у Фінляндії та Швеції досягала 40%. Разом з тим, у Греції, на Кіпрі, у Франції, Словенії, Ірландії, Румунії та Угорщині кількість жінок - парламентарів була нижче 15%, а на Мальті не перевищувала 10%.

На основі аналізу статистичних даних встановлено, що з другої половини ХХ ст. кількість жінок у ВР УРСР складала близько 35% (1955 р.). Тобто, в кількісному аспекті радянська Україна вийшла на сучасний європейський рівень понад 50 років тому. Структурні зміни в українському суспільстві на рубежі 1980-90-х рр. призвели до знищення штучного, але все ж позитивного кількісного показника участі жінок в парламентській діяльності країни. Так, на перших виборах до ВР України (1990 р.) до її складу було обрано всього 11 жінок (2,5% загальної кількості депутатів). У наступні роки позначилася тенденція до збільшення кількості жінок в українському парламенті. До ВР V скликання було обрано 41 жінку - 9,1% загального складу. Ця цифра була підтверджена на позачергових виборах 2007 р., коли до ВР було обрано 38 жінок - 8,44% її складу.

У дисертації встановлено, що зміни в кількісному складі ВР насамперед обумовлені трьома обставинами: змінами політичної ситуації, змінами у виборчому законодавстві, зростанням авторитету жінок - політиків.

Якщо склад І скликання ВР був зумовлений революційними соціально-економічними змінами, що сприяло потраплянню до парламенту випадкових людей, то зі стабілізацією політичної ситуації в країні, до ВР прийшли жінки, котрі залишили помітний слід у політиці. Після виборів 2006 р. спостерігається омолодження вікового складу жінок ВР на рік, а в 2007 р. - ще на півроку. Найбільш потужні партії, перед якими не стояло питання про проходження до ВР, поповнювали свої виборчі списки молоддю, працюючи на перспективу.

Відбулися суттєві зміни не тільки кількісного, але й якісного жіночого складу ВР. Насамперед, це стосується соціального складу й рівня освіти жінок - депутатів (починаючи з 1990 р. у ВР представлені виключно жінки з вищою освітою). Більшість змін була зумовлена кардинальними соціально-політичними трансформаціями. У новому парламенті відчувалася потреба в інтелекті депутатів, а не в їх соціальному походженні. Так, якщо у ВР І скликання вчений ступінь і звання мали дві депутатки (бл. 15% жінок - депутатів), то у складі ІІ скликання таких депутаток нараховувалося вже 5 (майже 30%). Багато хто з жінок - депутатів очолював Комітети й підкомітети ВР.

Якісні зміни у складі ВР України зумовили активізацію законотворчої діяльності жінок. Так, у ВР IV скликання (аналізується саме це скликання, оскільки воно було останнім, що повністю відпрацювало свій термін) найбільш активною з жінок була В. Семенюк - авторка 88 законопроектів. Відзначилася й К. Ващук - 64 законопроекти, серед них такі важливі, як проект Земельного кодексу України. Дещо менше законопроектів належало Ю. Тимошенко - 42, але це частково пояснюється тим, що вона вийшла зі складу ВР після призначення Прем'єр-міністром на початку 2005 р.

У третьому розділі «Діяльність жіночих громадських об'єднань України» розкрито історичні підвалини ґендерних відносин в українському суспільстві, окреслено й узагальнено основні етапи розвитку жіночого руху в Україні, показано його викривлення в радянські часи, подано розгорнутий аналіз діяльності жіночих громадських організацій на сучасному етапі.

Інституціалізація організацій, у тому числі жіночих, як суб'єктів суспільного життя, відбулася після виборів до ВР 1990 р. Проголошення України незалежною державою сприяло тому, що цей процес набрав особливої інтенсивності. Так, у вересні 1990 р. засновано Організацію солдатських матерів України, в грудні 1991 р. на установчому з'їзді утворено Союз Українок, у грудні 1992 р. - Жіночу Громаду. Новоутворені організації не ставили перед собою абстрактних цілей, а займались вирішенням конкретних завдань.

Проаналізувавши політичну діяльність жінок України в зазначений період, можна стверджувати, що вона принесла деякі вагомі результати. Зокрема, саме громадська думка жіночих об'єднань, таких як Жіноча Громада, Спілка жінок України, Союз Українок та ін. у 1996 р. ініціювала при обговоренні проекту Конституції України внесення до неї статті 24, де закріплюється рівність прав і можливостей жінок і чоловіків. Жіночі громадські об'єднання України вносили вагомі пропозиції до Сімейного, Кримінального та інших кодексів України, до законів про права дитини, політичні партії, громадські об'єднання та ін. Їх думка неодноразово враховувалася під час роботи над законами в комітетах ВР й знаходила юридичне закріплення. Результати впливу і врахування громадської думки були відображені, зокрема, у Постанові Кабінету Міністрів України «Про національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001 - 2005 роки».

Жінки становили значну питому вагу в складі майже всіх політичних партій країни. Завдяки їх активності в програмах багатьох партій знайшли відображення питання сім'ї, материнства, дитинства тощо.

Згідно з цільовими установками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху і українське суспільство в цілому, умовно можна виділити чотири групи жіночих організацій: традиційні, соціально орієнтовані, організації ділових жінок, організації феміністичної орієнтації.

На основі узагальнення діяльності громадських організацій на сучасному етапі, в розвитку жіночого руху України можна виділити п'ять періодів: організаційного становлення та оформлення - друга половина
1980-х - 91 рр. (проголошення незалежності України); внутрішнього саморозвитку жіночих організованих груп - 1991 - 94 рр. (Перший Всеукраїнський з'їзд жіночих організацій); відкритості до співпраці та взаємодії жіночих організацій - 1994 - 99 рр. (утворення Національної ради жінок України); консолідації та об'єднання зусиль - 1999 - 2004 рр. (участь НРЖУ в перших парламентських слуханнях з ґендерної проблематики); з 2004 р. - період активізації громадянської позиції, політизації.

Характерною ознакою сучасності є значне підвищення політичної активності жіночих організацій. Особливо це виявилося під час політичної кризи 2004 р. У Зверненні до Президента України Л. Кучми, Голови ВР України В. Литвина і Голови Центральної Виборчої Комісії С. Ківалова голови Всеукраїнських та Міжнародних громадських жіночих організацій, що є складовими НРЖУ висловили свою стурбованість ситуацією, яка склалася навколо виборів Президента України, запропонували керівництву країни виявити відповідальність і сісти за стіл переговорів для негайного прийняття політичного рішення із залученням законодавчої та судової гілок влади, застерегли від необдуманих та необачних дій, які можуть призвести до порушення норм Конституції України. Звернення НРЖУ підтвердила конкретними справами: жіночі організації регулярно надавали істотну допомогу у харчуванні, забезпеченні одягом та ліками, обігрівом усім людям, які приїхали із західних та східних областей України, щоб не допустити фальшування результатів виборів.

Таким чином, принципова громадянська позиція жінок у відповідальні дні кінця 2004 р., підтримана конкретними діями, сприяла мирному вирішенню гострого політичного конфлікту.

У подальші роки жіночі організації нарощували свою політичну активність на самому вищому рівні, що виявилось, зокрема, на парламентських слуханнях у листопаді 2006 р., де жінки виступили з низкою конкретних ініціатив і пропозицій. На жаль, майже всі ті пропозиції не були реалізовані в умовах безперервної політичної кризи, що на початок 2009 р. не мала перспектив швидкого розв'язання.

У висновках викладено підсумки і результати дослідження:

- Після проголошення незалежності України у 1991 р. в українському суспільстві відбулися кардинальні зміни, в державному і громадсько-політичному житті України суттєво зросла роль жінок. Підвищилась їх політична активність, штучно стримувана в радянський час.
На початку 1990-х рр. українське суспільство в галузі гармонійного розвитку ґендерних відносин відставало від передових демократій на кілька десятків років. Поняття «ґендерна політика» було відсутнє в політичному лексиконі. Перед країною постало завдання за відносно короткий термін наблизитися до загальновизнаних ґендерних стандартів, інакше прагнення стати повноцінним членом світової демократичної спільноти не мало жодної перспективи;

- Встановлено, що приведення вітчизняного законодавства у відповідність до міжнародних норм та імплементація світового законодавства у вітчизняне були нелегкими для України. Та все ж, до 2007 р., приєднавшись до найважливіших світових і європейських документів в царині прав людини і забезпечення рівноправності жінок і чоловіків, Україна включилась у сучасне правове поле в цих галузях і взяла на себе низку відповідних зобов'язань;

- Найбільш чітко і яскраво підвищення політичної активності українських жінок спостерігалося у роботі ВР України, де їх діяльність була публічною, проявлялася наочно. У ВР був присутній елемент виборності, що відбивало об'єктивні процеси в суспільстві. У період, що розглядається в дисертації, жінки представляли у ВР увесь політичний спектр України: від правого крила (Я. Стецько) - до ультралівого (Н. Вітренко). Парламентська діяльність таких особистостей як Я. Стецько, К. Ващук, Н. Вітренко, Ю. Тимошенко, Р. Богатирьова, В. Семенюк-Самсоненко, К. Самойлик та ін. заслуговує на увагу. Жінки - депутати істотно вплинули на формування внутрішньої політики України; непрямими, але промовистими доказами цього є те, що народний депутат Ю. Тимошенко двічі ставала Прем'єр-міністром України, В. Семенюк очолила Фонд держмайна, а Р. Богатирьова стала Секретарем РНБО;

- З'ясовано, що владні структури, насамперед, Кабінет міністрів, доклали зусиль по здійсненню ґендерної політики, але їх було замало. Діяльність кількох складів Урядів не була достатньо ефективною. Утворювалися нові структури, яким надавалися широкі повноваження, але жодна з них не виявилася здатною вирішити ґендерні питання в необхідних обсягах. Тому говорити про ефективну ґендерну політику в Україні передчасно;

- Після IV Всесвітньої конференції зі становища жінок в Пекіні (1995 р.) жінки активніше засвоювали технології соціального партнерства у взаємовідносинах зі структурами влади, вчилися укладати спеціальні угоди і створювали ланцюги громадянських ініціатив. В своїй діяльності жінки торкались найгостріших соціальних проблем, а саме: насилля, дитяча безпритульність, наркоманія, торгівля жінками й дітьми, впливали на вдосконалення законодавства та механізмів поліпшення становища жінок;

- Активізація жіночого руху в Україні в середині 1990-х рр. проявилася у значному зростанні кількості жіночих організацій та їх чисельності. В Україні існує понад 700 жіночих організацій (34 зі статусом міжнародних і всеукраїнських). Головною метою українського жіночого руху стало досягнення ґендерної рівноваги в суспільстві. З кінця 1990-х рр. жіночий рух характеризується консолідацією зусиль в галузі ґендерної політики. Знаковим явищем стало утворення в 1999 р. Національної Ради жінок України, до якої увійшли провідні громадські об'єднання. Протягом 2003 - 2004 рр. в її діяльності намітилася тенденція політизації;

- Встановлено, що існує необхідність популяризації дій українського жіноцтва, як невід'ємного складника, органічної частини суспільства в цілому та власне його політикуму. Владним структурам необхідно докласти зусиль задля приведення українського законодавства у відповідність до вимог сучасної ґендерної політики. Виконавчі структури мають поставити перед собою завдання з реалізації ґендерних вимог сьогодення, домогтися того, щоб проголошена в Конституції рівність жінки й чоловіка набула реального змісту.

депутат жіночий законодавство ґендерний

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях

1. Політична і громадська діяльність українських жінок на сучасному етапі / О. Матвієнко // Сіверянський літопис. - 2006. - №1(67). - С. 60-66.

2. Діяльність жінок у Верховній Раді України (ІІІ-ІV скликання) О. Матвієнко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - №85-86. - С. 82-85.

3. Державна політика щодо жінок в Україні (кін. ХХ - поч. ХХІ ст.) / О. Матвієнко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - №87-88. - С. 25-28.

4. Жінки-лідери політичних партій і блоків на виборах до Верховної Ради України V скликання / О. Матвієнко // Вісник Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України. - 2007. - №2. - С. 126-131.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

5. Законодавче забезпечення ґендерної рівноваги в Україні (кін. ХХ - поч. ХХІ ст.) / О. Матвієнко // Історичні і політологічні дослідження. Матеріали VII міжнародної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Історія та сучасність: погляд крізь віки», присвяченої 70-річчю Донецького національного університету. - 2007. - №3-4. - С. 232-236.

6. Роль і місце української жінки в гармонізації суспільних відносин в країні / О. Матвієнко // Доля філософії в сучасному світі (до Всесвітнього дня філософії ЮНЕСКО): Міжнародний науковий симпозіум (16-17 листопада 2006 р.). - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - С. 45-47.

АНОТАЦІЯ

Матвієнко О.М. Участь жінок у суспільно-політичному житті України в 90-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Захищається рукопис дисертації, що аналізує процес участі жінок у роботі Верховної Ради України та діяльність жіночих громадських об'єднань України на рубежі ХХ - ХХІ ст.

Встановлено, що в умовах самостійного демократичного розвитку в державному і громадсько-політичному житті України суттєво зросла роль жінок. Висвітлено специфіку діяльності жінок у владних структурах України на прикладі Верховної Ради України, силу впливів громадських жіночих організацій на політичне життя країни. Проаналізовано специфіку діяльності українських жіночих об'єднань на сучасному етапі.

Зроблено рекомендації щодо вдосконалення ґендерного законодавства й діяльності владних структур по забезпеченню ґендерної рівності в країні, які можуть бути використані для подальшого теоретичного аналізу та практичного застосування державними та політичними інституціями України.

Ключові слова: ґендерна політика, ґендерне законодавство, нормативно-правові акти ґендерної політики, рівноправ'я жінки й чоловіка, ґендерна рівність, політична діяльність жінок, жінки - лідери, жіночі організації, жіночий рух.

АННОТАЦИЯ

Матвиенко Е.Н. Участие женщин в общественно-политической жизни Украины в 90-х гг. ХХ - начале ХХI вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Защищается рукопись диссертации, которая анализирует участие женщин в политической жизни Украины и деятельность женских общественных объединений Украины на рубеже ХХ - ХХІ веков.

Установлено, что в условиях самостоятельного демократического развития в государственной и общественно-политической жизни Украины существенно выросла роль женщин. Раскрыты специфика деятельности женщин во властных структурах Украины на примере Верховной Рады Украины, степень влияния общественных женских организаций на политическую жизнь страны. Проанализирована специфика деятельности украинских женских объединений.

Анализ приведения украинского законодательства в соответствие с международными нормами и имплементации мирового законодательства в отечественное показал, что этот процесс проходил с существенным запаздыванием. И все же, к 2007 г., присоединившись к важнейшим мировым и европейским документам в области прав человека и обеспечения равноправия женщин и мужчин, Украина вошла в современное правовое поле и взяла на себя ряд соответствующих обязательств, которые не всегда выполнялись своевременно и в полном объеме.

Выяснено, что властные структуры, прежде всего, Кабинет Министров, приложили значительные усилия по осуществлению гендерной политики, но их было недостаточно. Деятельность нескольких составов правительства не была в полной мере эффективной. Образовывались новые структуры, которым предоставлялись широкие полномочия, но ни одна из них не оказалась способной осуществлять гендерную политику в соответствии с международными нормами и потребностями гармоничного развития украинского общества. Поэтому говорить об осуществлении эффективной гендерной политики в Украине преждевременно.

В процессе подготовки диссертации проведен ряд аналитических исследований, в ходе которых на основе архивных материалов, научных и периодических изданий, прослежен крайне важный момент качественных изменений в роли женщин во властных структурах Украины: от витрины советской социалистической демократии - до реального участия в политической жизни вплоть до принятия решений на государственном уровне.

Элементом новизны является систематизация количественных и качественных показателей, отражающих работу женщин в украинском парламенте. Комплексный анализ статистических данных, отслеживание участия женщин в политических процессах, достаточно убедительно показывает, что наиболее четко и ярко повышение политической активности украинских женщин наблюдалось в работе ВР Украины, где их деятельность была публичной, проявлялась наглядно. В работе ВР присутствовал элемент выборности, который отражал объективные процессы в обществе. В период, который рассматривается в диссертации, женщины представляли в украинском парламенте практически весь политический спектр Украины: от правого крыла (Я. Стецько) - до ультралевого (Н. Витренко). Парламентская деятельность таких личностей как Я. Стецько, К. Ващук, Н. Витренко, Ю. Тимошенко, Р. Богатырева, В. Семенюк-Самсоненко, К. Самойлик и др. заслуживает внимания и изучения. Ведь, по сути, они стали первопроходцами, которые прокладывали путь в большую политику женщинам Украины. Кроме того, во время своей деятельности в ВР они накопили огромный политический опыт, который, вне всякого сомнения, будет использован их преемницами.

В диссертационной работе установлено, что с середины 1990-х гг. происходит заметная активизация женского движения в Украине, которая проявилась в значительном росте количества женских организаций и их численности. Главной целью украинского женского движения стало достижение гендерного равновесия в обществе. С конца 1990-х гг. женское движение характеризуется консолидацией усилий в области гендерной политики. Знаковым явлением стало образование в 1999 г. Национального Совета женщин Украины, в который вошли ведущие общественные объединения. На протяжении 2003 - 2004 гг. в его деятельности наметилась тенденция политизации.

Исследование показало, что деятельность женских общественных организаций охватывала практически все сферы общественно-политической жизни страны - от помощи незащищенным категориям населения - до участия в принятии важных политических решений на государственном уровне. Наиболее выразительно это проявилось при обсуждении проекта Конституции Украины, когда влиятельные женские организации инициировали внесение в текст Основного Закона статьи 24, которая гарантирует гендерное равенство в стране, и во время острого политического кризиса конца 2004 года, когда активная общественная позиция женщин способствовала мирному решению этого кризиса.

В диссертации доведена до настоящего времени периодизация женского движения, анализируются этапы его эволюции и развития. Обоснованы выводы относительно влияния женских объединений на процессы укрепления государственности, утверждение гражданского общества в Украине.

Сделаны рекомендации относительно усовершенствования гендерного законодательства и деятельности властных структур по обеспечению гендерного равенства в стране, которые могут быть использованы для дальнейшего теоретического анализа и практического применения государственными и политическими учреждениями Украины.

Ключевые слова: гендерная политика, гендерное законодательство, нормативно-правовые акты гендерной политики, равноправие женщины и мужчины, гендерное равенство, политическая деятельность женщин, женщины - лидеры, женские организации, женское движение.

ANNOTATION

Matviyenko O.M. Women's participation in politico-social life of Ukraine in the 90s XX - beginning of ХХI century. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in history, specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2009.

Manuscript thesis is been defended which analyze women's participation process in Verkhovna Rada of Ukraine and women's public association activity in Ukraine at the turn of XX - XXI centuries.

It is found that role of women essentially increased in conditions of self-democratic progress in national and politico-social life of Ukraine. It has been discovered principles of women's activity in power-holding structures of Ukraine by the example of Verkhovna Rada and impact of social women's organizations on political life of country. A principle of activity of women's associations in Ukraine has been analyzed at present phase. Recommendations have been made relative to gender legislation improvement and activities of power-holding structures which control gender equality in country. These recommendations could be used by governmental and political institutions of Ukraine for farther theoretical study and practical use.

Key words: Ukraine, gender politic, gender legislation, equality of woman and man, gender equality, political activity of women, women - leaders, women's organizations, women's movement.

Размещено на Allbest.ur