Д.Г. Віленський – вчений, педагог та організатор вітчизняного грунтознавства 20-50-х років ХХ століття

Ознайомлення з методами відтворення цілісної картини історії грунтознавства. Виявлення та аналіз концептуальних засад його розвитку за рахунок комплексного висвітлення життєвого шляху, наукової та педагогічної діяльності професора Д.Г. Віленського.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2015
Размер файла 67,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„ПЕРЕЯСЛАВ - ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

УДК 631.4.929 Віленський

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Д.Г. Віленський - вчений, педагог та організатор вітчизняного грунтознавства 20-50-х років ХХ століття

07.00.07 - історія науки і техніки

Ковальська Катерина Володимирівна

Переяслав -Хмельницький-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центрі історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений працівник сільського господарства України Вергунов Віктор Анатолійович, Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук, директор.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Михайлюк Віталій Павлович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри всесвітньої історії;

доктор сільськогосподарських наук, професор Тихоненко Дмитро Григорович, Харківський національний аграрний університет імені В.В.Докучаєва Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри ґрунтознавства.

Захист відбудеться „1” липня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27. 053.01 у ДВНЗ „Переяслав - Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (0840, м. Переяслав - Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, ауд. 106)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ „Переяслав - Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий „30 ”травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.Ф.Глоба.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процес національно-культурного і державного відродження України вимагає повернення суспільству його духовних скарбів, у свій час і з різних причин відчужених у нього. Разом з тим без усвідомлення й осмислення досвіду минулого неможливий подальший розвиток природознавства в цілому. Адже, як відомо, еволюційний процес, що зумовлений постійно діючими факторами, які не лише зв'язують минуле із сьогоденням, а й значною мірою детермінують сучасність з історією. Оскільки історія науки - важлива і невід'ємна складова історії суспільства, історії народу, то в даному контексті найважливішими умовами пізнання істини є об'єктивна оцінка реальності, нерозривний зв'язок історії науки із сучасним розвитком подій, вияв прогностичного значення наукових ідей. Відновити її в усій повноті та істинності - невідкладне завдання українських учених. Це не тільки данина нашій минувшині, а й запорука успішного розвитку суспільства, яке має добре знати, шанувати і творчо опановувати досягнення своїх попередників.

На сучасному етапі розвитку України дослідники історії науки і техніки вивчають минуле свого народу на новій методологічній основі, аналізують діяльність вітчизняних вчених і маловідомих науковців, життя та творчість яких за різних обставин залишались недослідженими. Тому, на наш погляд, необхідно не лише відродити забуті імена, а й показати належне місце кожного з них у розвитку науки та історії нашої держави зокрема.

У цьому контексті нами досліджено життя і творчість видатного у світовому вимірі вітчизняного ґрунтознавця, професора Дмитра Гермогеновича Віленського (1892-1960). Вивчаючи його спадщину як вченого ґрунтознавця і геоботаніка, водночас маємо змогу не лише об'єктивно відтворити розвиток ґрунтознавчої наукової думки ХХ століття, а й глибше дослідити окремі проблеми загальної еволюції природознавства, зокрема: функціонування галузевої науки й освіти з 1911 по 1960 роки, становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні в цілому.

На нашу думку, дослідження життя і творчості Д. Г. Віленського додає чимало нових фактів до вже стверджених біографій таких видатних учених-аграріїв як В. В. Докучаєв, П. В. Будрін, С. М. Богданов, В. І. Вернадський, О. Н. Соколовський, О. Г. Набокіх, В. І. Крокос, П. А. Тутковський, П. Р. Сльозкін та інших, що творили на українських землях науку про ґрунти. Персоналізація української історії науки, у свою чергу, дає змогу визначити етапи розвитку ґрунтознавства в Україні, зокрема розвитку окремих його наукових напрямів і надає історії вітчизняної науки й освіти портретної конкретики. У сукупності це і визначає актуальність проблеми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною тематичного плану Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН з виконанням теми ”Історія започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001526) та „Історія становлення та діяльності науково-дослідних і освітніх закладів аграрного профілю в Україні (2007-2011 рр.)” ( номер державної реєстрації 0107U003107).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є відтворення цілісної картини історії грунтознавства, виявлення концептуальних засад його розвитку за рахунок комплексного висвітлення життєвого шляху, наукової та педагогічної діяльності професора Д. Г. Віленського.

Для реалізації цієї мети було визначено такі основні завдання:

проаналізувати стан дослідження та джерельну базу проблеми;

узагальнити і ввести до наукового обігу невідомі факти та відомості з біографії Д. Г. Віленського;

розкрити чинники формування наукового світогляду вченого як дослідника й особистості;

висвітлити основні напрями наукових досліджень ученого;

розробити періодизацію наукової діяльності Д. Г. Віленського;

охарактеризувати науково-організаційну діяльність Д. Г. Віленського;

показати роль і місце творчої спадщини вченого в контексті розвитку історії науки та освіти в Україні.

Об'єкт дослідження - розвиток ґрунтознавства в Україні.

Предмет дослідження -діяльність Д. Г. Віленського в галузі ґрунтознавства та його історії, геоботаніки, картографії, а також організації вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи.

Хронологічні межі дисертації окреслені рамками життя Д. Г. Віленського (1892-1960).

Методи дослідження. Методологічні засади дисертації базуються на загальнонаукових принципах історичної достовірності, об'єктивності, наступності, діалектичного розуміння історичного процесу. Вони ґрунтуються на пріоритеті документів, які дають змогу всебічно проаналізувати діяльність Д. Г. Віленського. Важливими шляхами розв'язання проблеми даного дослідження є застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація), міждисциплінарних (структурно-системний підхід), власне історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) методів дослідження, а також методів джерелознавчого й історіографічного аналізу та синтезу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше: систематизовано різноманітний джерельний матеріал (літературний та архівний); висвітлений матеріал дисертаційного дослідження дозволяє відтворити цілісну картину становлення Д. Г. Віленського як видатного вченого широкого профілю; в українській історіографії здійснено всебічне, комплексне вивчення життєвого шляху Д. Г. Віленського та його науково-дослідної, організаційно-просвітницької діяльності у галузі ґрунтознавства; комплексний аналіз науково-організаційної діяльності вченого, висвітлено його науково-педагогічний доробок для потреб ґрунтознавства; періодизацію наукової діяльності вченого; запроваджено до наукового обігу велику кількість нових матеріалів з різних архівів України та Росії; проведено історико-науковий аналіз творчих здобутків за основними напрямами наукової діяльності, показано внесок вченого у розвиток вітчизняного ґрунтознавства;

удосконалено: складено повну бібліографію наукових праць вченого та літератури про нього, доповнено джерелознавчу базу за рахунок запровадження до наукового обігу маловідомих архівних матеріалів про Д. Г. Віленського;

дістав подальшого розвитку напрям наукової роботи з відтворення діяльності видатних вітчизняних вчених ґрунтознавців.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць з історії ґрунтознавчої науки та її окремих напрямів дослідження, а також для заповнення прогалин у вивченні наукового спадку видатного вченого. У подальшому робота може бути використана в навчальному процесі при вивченні спецкурсів „Історія науки і техніки”, „Географія ґрунтів”, „Ґрунтознавство”, „Історія ґрунтознавства”, „Історія сільськогосподарських наук”.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто. Наукові статті здобувача у фахових виданнях є одноосібними.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації доповідались та обговорювались на наукових зібраннях: ІІІ конференції молодих учених і спеціалістів „Історія освіти, науки і техніки в Україні” (Київ, 26-27 трав. 2006 р.), 5-й Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні питання історії техніки” (Київ, 19-20 жовт. 2006 р.): Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих учених „Екологізація сталого розвитку агросфери і ноосферна перспектива інформаційного суспільства” (Харків, 3-5 жовт. 2007р.), ІV конференції молодих учених і спеціалістів „Історія освіти, науки і техніки в Україні” (Київ, 29 січ. 2008 р.).

Публікації. Результати дослідження викладені у 9 публікаціях автора. Серед них 5 статей, опублікованих у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертації та її обсяг зумовлені метою й завданнями дослідження. Робота складається із вступу, 4-х розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків і списку використаних джерел, який налічує 256 найменувань. Зміст роботи викладено на 229 сторінках. Обсяг основного тексту становить 176 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт предмет та методи дисертаційного дослідження; встановлено хронологічні межі дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, апробація роботи та структура дисертації.

У першому розділі „Історіографія проблеми, джерельна база та методологічна основа дослідження” проаналізовано і висвітлено джерельну базу та окреслено методологічну основу дослідження. Виявлено, що дослідження ґрунтується як на опублікованих, так і неопублікованих джерелах, рукописних і друкованих матеріалах. Значну частину літературних джерел становлять праці вченого, періодичні видання, документи наукових з'їздів, нарад із різних галузей: геоботаніки, ґрунтознавства, географії ґрунтів. віленський історія грунтознавство

Охарактеризовано наукові, науково-популярні, довідкові видання, в яких згадується про Д. Г. Віленського. Зокрема, у довіднику «Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда»Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда / сост. С. Ю. Липшиц ; АН СССР. - Л. : Изд-во АН СССР, 1928. - Ч. 6 : Наука и научные работники СССР. - 810 с. подається інформація про вченого, як викладача Харківського сільськогосподарського інституту, а також про основні напрями його наукової діяльності - геоботаніку та ґрунтознавство.

Встановлено, що у 1947 році був надрукований біографо-бібліографічний словник „Русские ботаники”, в якому містяться основні етапи життєвого шляху Д. Г. Віленського, окреслено напрямки його роботи в галузі геоботаніки, подано список його робіт. Це перше видання, де узагальнюючи, характеризується наукова діяльність вченого.

У 60-х роках минулого століття у праці Н. А. Качинського висвітлюється наукова діяльність Московського університету, із згадкою про професора Д. Г. Віленського. Після смерті Д. Г. Віленського виходить ряд статей-некрологівСоболев С. С. Д. Г. Виленский (1.07.1892-13.11.1960 гг.) / С. С. Соболев // Почвоведение. - М., 1960. -№ 10. - С. 116-119; Д. Г. Виленский [некролог] // Земледелие. - М., 1960. - С. 17., що поряд з іншими, оцінють його внесок у розвиток вітчизняного ґрунтознавства.

Про діяльність Д. Г. Віленського на ниві науково-освітнього ґрунтознавства в

Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова пишуть Г. В. Добровольський і Н. Б. Мякіна, а також І. В. Якушевська у свєму нарисі. Трохи згодом, у 1992 році, його учень академік Російської академії наук Г. В. Добровольський у спеціальній статті, присвяченій 100-річчю від дня народження Д. Г. Віленського, дає оцінку творчого доробку вченого в контексті еволюції наукової думки у ґрунтознавстві.

Серед фундаментальних публікацій нового тисячоліття, що системно досліджують науку про ґрунти, заслуговують першочергової уваги коментарі відомого історика науки І. В. Іванова. Деякі узагальнені відомості про вченого наведено у серії новітніх довідникових видань Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття побачили світ публікації академіка Г. А. Мазура Мазур Г. А. Науковий доробок ґрунтознавців / Г. А. Мазур // Землеробство : міжвід. наук. темат. зб. - К., 1999. - Вип. 73 (спец. вип.) : Історичні нариси про діяльність Ін-ту землеробства УАНН як наук. установи.- С. 101-111., професора Д. Г. Тихоненка, які віддають належне Д. Г. Віленському за його вагомі наукові здобутки на ниві ґрунтознавства і дослідної справи в Україні. А. В. Новикова у своїх спогадах висвітлює організацію вченим у період 1957-1960 рр. великомасштабного картографування ґрунтів колгоспів і радгоспів у країні. Однак, окреслених нами аспектів теми дисертаційного дослідження автори згаданих публікацій комплексно майже не торкалися. Нами виявлено, що автори статті В. І. Канівець і С. В. Канівець при розгляді історії ґрунтових обстежень і картографування Чернігівщини вказали на високу ефективність геоботанічного методу, яким користувався Д. Г. Віленський Канівець В. І. З історії ґрунтових обстежень і картографування Чернігівщини / В. І. Канівець, С. В. Канівець // Агрохімія і ґрунтознавство : міжвід. темат. наук. зб. - Х., 2005. - № 66. - С. 112-120..

З'ясовано, що найбільше видань про наукову діяльність професора Д. Г. Віленського в Україні вийшло в період з 2006 по 2008 роки. Висвітленню питань життя і діяльності Д. Г. Віленського приділяє значну увагу в своїх працях відомий в Україні вчений професор В. А. Вергунов.

Про видатного ґрунтознавця українська діаспора ніколи не забувала, у своїх публікаціях вона завжди наводить ім'я Д. Г. Віленського. В енциклопедіях «Українознавство» В. Кубійовича і О. С. Мігунової подаються етапи діяльності та перераховуються фундаментальні праці вченого.

Проте, до останнього часу ім'я видатного вченого Д. Г. Віленського, народженого на українських землях, залишилося маловідомим широкому загалу наукової громадськості. Крім окремих статей не існує монографічної роботи, що розкриває внесок вченого у розвиток науково-освітньої галузевої думки із різних її складових, те саме стосується і дисертаційних досліджень.

Вихідними даними для висвітлення наукової проблеми, її джерельної бази стали архівні матеріали. Важливе значення мають справи, що зберігаються в архівних фондах: Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України) - Фонд 27 (Особова справа Д. Г. Віленського), Фонд 166 (Матеріали кафедри ґрунтознавства, матеріали про організацію геоботанічної секції при науково-дослідній кафедрі ґрунтознавства Харківського с/г інституту), Фонд 166 (Протоколи Першої Всеукраїнської наради ґрунтознавців), Фонд 27 (Матеріали про організацію науково-дослідних інститутів України), Фонд 1055 (Роботи Українського Науково-Дослідного Інституту Агрогрунтознавства та хемізації с/г за 1933 р.), Фонд 1055 (Списки наукових робітників 1933 р.); Київського міського архіву - Фонд 18 (Дипломы, свидетельства и др. документы студентов, окончивших сельскохозяйственное отделение института в мае 1917 г.), Фонд 18, (Дело Д. Г. Виленского); Рівненського обласного державного архіву - Фонд Р-1188 (Наказы по Киевскому инженерно-мелиоративному институту); документи отримані від доньки вченого Віленської Наталії Дмитрівни, що зберігаються у сімейному архіві родини.

Нами виявлено, проаналізовано і висвітлено матеріали фондів Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН, Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Фундаментальної бібліотеки Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва, бібліотеки Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН.

Проведений нами аналіз широкої джерельної бази засвідчує, що у своїй сукупності зазначені вище групи джерел складають документальне забезпечення досліджуваної проблеми, а їх комплексне використання стало підставою для досягнення мети і виконання поставлених завдань дисертаційного дослідження. Розглянута історіографічна література і джерельна база стосовно життя та діяльності Д.Г. Віленського засвідчує, що з різних причин його творча спадщина не була предметом системного і цілісного історико-наукового дослідження, яке систематизувало б внесок ученого у розвиток світової науки.

У другому розділі „Життєвий і творчий шлях Д. Г. Віленського” виявлено і висвітлено історичні факти творчості видатного вітчизняного вченого.

Дмитро Гермогенович Віленський народився 1.08.1892 року в м. Шепетівці Із'яславського повіту Волинської губернії в сім'ї священика. Початкову освіту отримав у Любарській 2 - класній школі. У 1906 році закінчив навчання в Кременецькому духовному училищі та вступив до Волинської духовної семінарії. Аналіз доступних документальних джерел доводить, що родинне виховання значною мірою вплинуло на формування світогляду майбутнього вченого. Виховуючись у сім'ї священика, він був високоморальною та високоосвіченою людиною, вільно володів п'ятьма іноземними мовами. Після закінчення Духовної семінарії в серпні 1911 року Д. Г. Віленський вступає до Київського політехнічного інституту на сільськогосподарське відділення.

В цей час на сільськогосподарському відділенні КПІ працювало ціле сузір'я відомих вітчизняних вчених, таких як професори М. П. Чирвінський, Є. П. Вотчал, П. Р. Сльозкін, К. Г. Шіндлер, В. Г. Бажаєв та інші. Найбільший вплив на становлення майбутнього науковця мав завідувач кафедри рослинництва, професор П. Р. Сльозкін, який працював над проблемами родючості ґрунтів, агрохімії, вирощування зернових і технічних культур, а для студентів читав курс лекцій із загального землеробства.

З 1917 по 1921 роки Д. Г. Віленський працював викладачем на кафедрі рільництва агрономічного факультету Саратовського державного університету, де розпочав свою наукову роботу як геоботанік з дослідження рослинності ґрунтів і флори Новоузенського повіту Самарської губернії, зокрема вивчав лікарські рослини, рослинність пісків і засолених лугів та солонців як кормових угідь. Досліджуючи рослинність пісків, Д. Г. Віленський займався питаннями сукцесій при заростанні пісків.

Після переїзду до Грузії Дмитро Гермогенович отримав посаду асистента кафедри ботаніки Тіфліського (Тбіліського) політехнічного інституту. З 1922 року - доцент кафедри загального рільництва цього ж вузу. У 1924 році виходять друком його дві фундаментальні праці: „Засолені ґрунти, їх походження, склад і способи покращення” та „Аналогічні ряди в ґрунтоутворенні і їх значення для побудови генетичної класифікації ґрунтів”. Перша робота привернула до себе увагу наукової спільноти різнобічністю та широтою підходу до вивчення однієї із найскладніших проблем ґрунтознавства - меліорації засолених ґрунтів. У книзі подано глибокий аналіз тісних зв'язків різних типів засолених ґрунтів з властивою їм рослинністю, особливостями гідрогеоморфних умов їх розміщення на річкових терасах. На основі загального фактичного матеріалу були сформовані пропозиції про способи меліорації засолених ґрунтів. Не менш знаковою є друга праця. Слід відмітити, що у 20-ті роки минулого століття пошук еволюційно-генетичних зв'язків у природних тілах і явищах привертав увагу багатьох вітчизняних учених-біологів, географів, ґрунтознавців. У ґрунтознавстві ідею аналогічних рядів у генезисі та географії ґрунтів розробляли Я. М. Афанасьєв, С. О. Захаров, Г. М. Висоцький. Запропонована Д. Г. Віленським генетична класифікація ґрунтів була побудована на основі аналогічних рядів у ґрунтоутворенні.

У 1924 році в Харківському сільськогосподарському інституті була організована науково-дослідна кафедра ґрунтознавства по лінії НКО УРСР. До складу кафедри увійшли три секції: 1) динаміки та хімії ґрунтів; 2) географії та морфології ґрунтів і 3) геоботаніки. Останній підрозділ після повернення на Україну очолював Д. Г. Віленський. Кафедра та геоботанічна секція на той час проводили наукові дослідження щодо пошуку нових для України родів рослин, а також реліктових видів, характерних як провідників у виявленні післяльодовикової історії, вивчення рослинності Олешківських пісків, району Донбасу, Чорноморських степів тощо. У 1926 році, за дорученням комісії Дніпробудівництва при Наркомземі УРСР, професор Д. Г. Віленський провів обстеження ґрунтів нижньої частини долини річки Самари від Дніпропетровська до Новомосковська, результати яких виклав у своїй праці „Почвы долины р. Самары в районе работ Днепростроя”. Крім того, на кошти науково-дослідної кафедри ґрунтознавства ХСГІ було розпочато систематичні дослідження солонців України, особливо в зоні солонцевого району, що охоплював Полтавську, Чернігівську і Харківську губернії, де Д. Г. Віленським було закладено спеціальну дослідну ділянку для вивчення галофітів.

Влітку 1927 року під керівництвом ученого проводилися дослідження земель державного меліоративного фонду в Мелітопольському окрузі на північному узбережжі Сиваша, в районі станції Ново-Олексіївки, на Чонгарському півострові, острові Чурюк, Бірючому та інших островах. Нами виявлено, що метою цих комплексних досліджень було вивчення природних умов вказаних земель для складання плану досліджень і покращення їх використання. Під час дослідження була проведена детальна невеліровка і складені геологічна, ґрунтові та ботанічні карти на площі 17 тис. гектарів.

Від імені науково-дослідної кафедри ХСГІ Д. Г. Віленський брав участь у з'їздах ґрунтознавців і як представник Укрголовнауки на Першому Міжнародному Конгресі Ґрунтознавців у Вашингтоні виступив з двома доповідями про солонці України. Українська делегація представляла низку експонатів: Д. Віленський разом із Г. Маховим репрезентував колекцію 32 монолітів найголовніших типів ґрунтів, виготовлену за власною оригінальною методикою, карту ґрунтів України (25-верстного масштабу), виготовлену ще секцією ґрунтознавства СГНКУ; карту ґрунтоутворюючих порід України (25- верстного масштабу); карту ґрунтоутворюючих порід Донбасу (10-верстного масштабу); геоботанічний та ґрунтовий профіль тераси Дніпра; ґрунтовий профіль Донецького району від річки Лугань до річки Міус.

На Першій Всеукраїнській нараді ґрунтознавців у 1928 році професор Д. Г. Віленський виступив з доповіддю „Чергові завдання у справі дослідження ґрунтів України”, в якій запропонував з метою наукового об'єднання всіх робіт із ґрунтознавства в Україні й проведення їх найбільш доцільним координуючим способом - створити Український Інститут Ґрунтознавства, який би об'єднав усі роботи з ґрунтознавства. На початку 30-х років ХХ ст. такий інститут було створено. На думку Д. Г. Віленського та інших членів наради, лише така організація робіт у галузі ґрунтознавства приведе до найбільш доцільного використання ґрунтознавчих сил і заощадить державні кошти.

В 1930 році Д. Г. Віленського призначено генеральним секретарем оргкомітету Другого міжнародного конгресу, поклавши на нього функції сформувати програму зібрання та виступів доповідачів. На цьому конгресі Дмитра Гермогеновича обирають секретарем Міжнародної комісії з класифікації, географії і картографії ґрунтів.

У 1930 році професор Д. Г. Віленський переїхав із Харкова до Києва і очолив кафедру ґрунтознавства та гідрології Київського інженерно-меліоративного інституту й одночасно з 1931 року працює заступником директора з наукової роботи, а з червня 1933 року - директором інституту та керівником сектору Всеукраїнського науково-дослідного інституту агроґрунтознавства та хімізації сільського господарства. В цей час він займався дослідженнями виробничо-генетичної класифікації ґрунтів і рослинного покриву УРСР, а також карти ґрунтів України в масштабі 1 : 1000000, а також карти басейну Дніпра та тексту до неї.

Однак не всі дослідження були завершені, оскільки політична ситуація в країні та зокрема в інституті дуже загострилася. Постійні перевірки різних органів влади, фінансові проблеми, кадрова лихоманка і продовження «чвар» у галузевому середовищі спонукали Д. Г. Віленського у грудні 1933 року прийняти запрошення працювати в Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова, де він згодом, у 1939 році, створив кафедру географії ґрунтів і керував нею до кінця свого життя.

Після переїзду до Москви сфера діяльності вченого розширюється. У 1935 році у зв'язку з проблемами інвентаризації земельного фонду країни, хімізації і механізації землеробства, вивчення агрохімічних і агрофізичних властивостей ґрунтів, Академія наук СРСР провела спеціальну сесію, присвячену ґрунтознавству і агрохімії, на якій Д. Г. Віленський виступив з узагальнюючою доповіддю на тему „Стан питання про структуру ґрунтів”. На той час ця проблема була однією з найдискусійніших, і прихильники різних поглядів на агрономічне значення ґрунтової структури навіть поділялися на „структурників” та „антиструктурників”. Д. Г. Віленський вважав структурність ґрунтів одним із найважливіших факторів родючості. Ще на початку 30-х років ХХ ст., працюючи на Україні, та у наступні роки в МДУ ім. М. В. Ломоносова він почав займатися питаннями вивчення закономірностей структуроутворення у ґрунтоутворюючому процесі, розробкою методів визначення водостійкості ґрунтової структури, стійкості її проти ерозії.

У роки Другої світової війни вчений працював для потреб тилу й особливо продовольчого забезпечення країни. У 1942 році співробітників кафедри на чолі з Д. Г. Віленським евакуювали в Ашгабат, де вони займалися обстеженням ґрунтів такирів як об'єктів для будівництва тимчасових аеродромів.

У серпні 1948 році відбулася сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна, яка відіграла драматичну роль в історії радянської біологічної та сільськогосподарської науки взагалі й ґрунтознавства зокрема. Всі напрямки в біології, що не відповідали вимогам доповіді та діяльності Т. Д. Лисенка, були названі реакційними, а в галузі ґрунтознавства єдино вірним напрямом було визнано вчення В. Р. Вільямса. Більшість учених ґрунтознавців, не згодних з канонізацією вчення Вільямса, зазнали різних адміністративних покарань, навіть звільнення з роботи, позбавлення права викладацької діяльності тощо. На жаль, Д. Г. Віленський опинився в числі тих учених, котрі підтримали рішення серпневої сесії ВАСГНІЛ, і виступив із критикою діяльності Інституту грунтознавства ім. В. В. Докучаєва. Як наслідок, творча діяльність Д. Г. Віленського та його прихильників стала не тільки об'єктом обговорення на засіданні Президії Академії наук СРСР 13 серпня 1949 р., а й предметом гострих дискусій на спеціальних засіданнях вчених рад провідних ґрунтознавчих установ країни та в періодичному друці.

Однак, не вважаючи на складне післявоєнне становище в країні наприкінці 40-х - початку 50-х рр., повсякденна наукова і навчальна робота в галузі вітчизняного ґрунтознавства продовжувала удосконалюватися. Д. Г. Віленський стає популяризатором і пропагандистом здобутків радянського ґрунтознавства, одним із перших визнаних у країні, хто системно із персоніфікованим внеском займався історією галузі.

У третьому розділі „Аналіз напрямків наукової діяльності Д. Г. Віленського” дано характеристику напрямам наукової діяльності вченого та його працям. Проаналізовано, сформульовано, окреслено і введено до наукового обігу шість основних наукових напрямів наукової діяльності Д. Г. Віленського: наукова розробка теорії походження солонців, теоретичних основ класифікації ґрунтів, дослідження проблем агрегації ґрунтів, географії ґрунтів, історії науки ґрунтознавства, наукова робота з геоботанічних проблем. З'ясовано, що всі вони розвивалися в контексті вітчизняної і світової ґрунтознавчої науки.

Центральне й основоположне місце в науковій спадщині Д. Г. Віленського займає ґрунтознавство. Інтерес до ґрунтознавчих досліджень виник у нього ще в студентські роки. Дмитро Гермогенович залишив чималу спадщину та приклав багато зусиль для проведення комплексних ґрунтознавчих досліджень і пропаганди ґрунтознавства як у країні, так і за її межами.

У працях про засолені ґрунти Д. Г. Віленський виклав розроблену ним теорію походження солонців, солончаків та інших засолених ґрунтів на основі аналізу історії розвитку річкових долин південних областей. Він звернув увагу на приуроченість солонців до низьких річкових терас, а солончаків - до більш високих і прийшов до висновку, що солонці сформувалися в результаті розсолення солончаків при відриві низьких терас від ґрунтових вод у процесі еволюції річкових долин. Ідею походження солонців із солончаків у результаті розсолення останніх розвивав у ті роки К. К. Гедройц. Але цей процес він трактував із фізико-хімічної точки зору, а Дмитро Гермогенович Віленський - з природно-еволюційно-географічної.

У роботах Д. Г. Віленського подано глибокий аналіз тісних зв'язків різних типів засолених ґрунтів із властивою їм рослинністю, особливостями гідро-геоморфних умов їх розміщення на річкових терасах. На основі загального фактичного матеріалу вчений сформував пропозиції про способи меліорації засолених ґрунтів, що сприяло організації перших стаціонарних досліджень на півдні України. Низку публікацій він присвятив засоленим ґрунтам України, Росії, Азербайджану, США.

Одержали широке визнання роботи Д. Г. Віленського стосовно розробки теоретичних основ класифікації ґрунтів. Дмитро Гермогенович запропонував оригінальну класифікацію ґрунтів на основі ідеї аналогічних рядів ґрунтоутворення (1924-1946 рр.). Вчений вважав, що різноманітність ґрунтів визначається з одного боку, переважанням певного фактора ґрунтоутворення (клімату, ґрунтоутворюючої породи, рослинності тощо), а з іншого - ступенем розвитку ґрунту. Він стверджував, що на загальному шляху еволюції всі ґрунти проходять аналогічні фази розвитку. Виходячи з цих положень вчений розділив всі ґрунти на 11 відділів за переважаючою участю ґрунтоутворювачів: термогенний, фітогенний, гідрогенний, галогенний, термофітогенний, термогідрогенний, термогалогенний, фітогідрогенний, фітогалогенний, гідрогалогенний і орогенний. У межах відділів він виділив ряди, які відповідають ступеню розвитку ґрунтів і за характером рослинності поділяються на 6 типів у межах кожного відділу (відповідно всього 66 типів ґрунтів). Запропонована класифікація Д. Г. Віленського приваблювала стрункістю побудови за координатним принципом, відображенням еволюційного підходу у вирішенні класифікаційної проблеми. Д. Г. Віленський вперше запропонував нові індекси генетичних горизонтів ґрунтів - Н, Е, І, Р та інші (замість А, В, С), які стали загальноприйнятими у ґрунтознавців України. Класифікація професора Д. Г. Віленського викликала великий інтерес у країні і за кордоном.

Проблеми походження солонців і класифікації ґрунтів були досить актуальними на той час, оскільки ними займалися багато вчених із світовим ім'ям. Тому свої ідеї Д. Г. Віленський презентував на Міжнародному Конгресі Ґрунтознавців в Америці, де надзвичайно яскраво позначився вплив нових ідей російської „докучаєвської” школи ґрунтознавства, яка за радянської доби була зовсім відірвана від розвитку іноземної науки.

Д. Г. Віленський вивчав грунти США, Західної і Східної Європи й опублікував перші генетичні карти Північної та Південної Америки, Китаю і Світову грунтову карту.

Під керівництвом Д. Г. Віленського на кафедрі географії ґрунтів Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова (1939-1941) розгорнулася науково-дослідна робота, що охопила розробку методики великомасштабного картування ґрунтів, вивчення генезису і географії південних чорноземів, лісових буроземів, червонуватих ґрунтів Криму та Кавказу, солонцевих і солончакових комплексів Заволжжя та Азербайджану, підзолистих і сірих лісових ґрунтів центральних областей Росії.

У лабораторії агротехнології ґрунтів Всеукраїнського науково-дослідного інституту агрогрунтознавства і хімізації сільського господарства Д. Г. Віленським було поставлено дослідження опору ґрунтів стисненню як одного з чинників, що визначають роботу сільськогосподарських машин і знарядь. Він займався дослідженням питання агрегації розпилених ґрунтів при перемішуванні в різному стані вологості, ряд робіт вченого присвячено вивченню ґрунтової структури і природи фізичної зрілості ґрунтів. За даною методикою було сконструйовано ряд нових приладів і машин.

Для географії ґрунтів особливе значення має книга Д. Г. Віленського „Русская почвенно-картографическая школа и ее влияние на развитие мировой картографии почв”. У цій праці розглядається історія розвитку вітчизняної картографії ґрунтів, дається аналіз впливу радянського ґрунтознавства на розвиток світової картографії ґрунтів, висвітлюється проблема класифікації ґрунтів. Формулюється особливе уявлення автора книги про природу ґрунтоутворюючого процесу і дається обґрунтування нового варіанта класифікації ґрунтів на основі ідеї аналогічних рядів ґрунтоутворення, висловленої Д.Г. Віленським ще у 1924 році.

Ознайомившись із науковою спадщиною Д. Г. Віленського, переконалися в тому, що Дмитро Гермогенович не лише відомий ґрунтознавець, а й історик науки. Завдяки працям Д. Г. Віленського, його послідовників та істориків науки того часу, зокрема А. А. Ярилова, Б. Б. Полинова, І. А. Крупеннікова, С. С. Соболєва, О. Н. Соколовського і В. В. Квасніцького, історія ґрунтознавства посіла рівноправне місце в системі природничих наук. Історичний аналіз став засобом, за допомогою якого можливо об'єктивно оцінити минуле, орієнтуватись у сьогоденні й передбачати майбутнє. Велике теоретичне і популяризаційне значення для сьогодення має монографія Д. Г. Віленського „История почвоведения в России” (1958). Автор вказує, що причиною такого вагомого впливу в цій галузі здобутків російської науки є плідність і наукове обґрунтування теорії та методів дослідження, які були внесені в науку основоположниками ґрунтознавства - видатними представниками російської науки В. В. Докучаєвим, П. А. Костичевим, В. Р. Вільямсом і багатьма іншими. У книзі Д. Г. Віленський запропонував власну періодизацію історії становлення й розвитку ґрунтознавства в Росії.

Як геоботанік і флорист-систематик учений займався вивченням рослинності і флори Новоузенського повіту Самарської губернії, рослинності засолених луків і солонців, вивчав родини рослин Stipa, Hordeum, Stachys і описав нові види, а також ареал і екологією Ceratophyllum tanaiticum Sapieg у зв'язку з развитком засолених ґрунтів.

Вивчення його творчої праці дозволяє зробити висновок, що його фундаментальні дослідження, наприклад, щодо штучного утворення солонців, знахідки нових для України родів реліктових рослин, характерних для вивчення післяльодовикової історії, методики відбору монолітів по праву належать до золотого фонду здобутків як ННЦ "Інститут землеробства" УААН, так і ННЦ "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського" УААН, а також українського природознавства взагалі.

У четвертому розділі „Д. Г. Віленський - видатний педагог та організатор науки” висвітлено і розкрито педагогічну діяльність вченого, що з неослабленою енергією тривала понад 43 роки. З'ясовано і показано Д. Г. Віленського як організатора науки. Охарактеризовано його редакторську і бібліографо-енциклопедичну діяльність.

Нами досліджено, що професор Д. Г. Віленський протягом свого творчого шляху працював на різних наукових і викладацьких посадах завідувача кафедри, декана, заступника директора з навчальної частини, директора інституту, від викладача до професора. Його широка ерудиція, знання іноземних мов, величезний досвід наукової, педагогічної та науково-організаційної роботи дали змогу йому читати багато загальних і спеціальних лекційних курсів.

Педагогічну діяльність Дмитро Гермогенович розпочав у 1917 році, працюючи практикантом на Краснокутській сільськогосподарській станції Саратовської губернії, він керував лабораторними заняттями слухачів четвертого курсу з практичного землеробства. З початку навчального року працював викладачем агрономічного факультету Саратовського державного університету на кафедрі рільництва, де викладав географію і ботаніку.

З 1921 по 1924 рік викладацьку діяльність Дмитро Гермогенович продовжив у Тіфліському політехнічному інституті, де обіймав посаду асистента та вів практичні заняття з морфології ґрунтів. Був організатором студентських експедицій у Кахетію, Цінандалі, Батумі, Бутур'ян і Сагурамський маєток.

З 1924 до 1930 року Д. Г. Віленський у Харківському сільськогосподарському інституті викладав ботаніку та видав перший підручник державною мовою «Ботаніка» для вищих навчальних закладів. Дмитро Гермогенович став ініціатором заснування на кафедрі вищого семінару для підготовки кандидатів в аспіранти та викладачів ґрунтознавства.

У період з 1930 по 1933 рік працював заступником директора з наукової роботи Українського науково-дослідного інституту агрогрунтознавства та хімізації, при якому читав лекції з ґрунтознавства й розробив власну програму лекцій „Ґрунти УРСР” на курсах підвищення кваліфікації, а також за сумісництвом викладав ґрунтознавство в Київському інженерно-меліоративному інституті. Разом з тим Д. Г. Віленський плідно працював над підготовкою аспірантів.

З 1933 по 1960 роки в Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова вчений розробив і впровадив у навчальний процес такі курси: загальна географія ґрунтів, географія ґрунтів СРСР і зарубіжних країн, меліорація ґрунтів, історія ґрунтознавства тощо. В цей час професор Д. Г. Віленський створив підручник „Почвоведение”, чотири перевидання якого, у тому числі і за кордоном, стали настільною книгою ґрунтознавців, агрономів, меліораторів, геоботаніків, учителів у 50-60-х роках минулого століття. Професор Д. Г. Віленський залишив після себе не менш відомих учнів і послідовників, у числі яких академік РАН Г. В. Добровольський, професори О. С. Мігунова, І. В. Якушевська, М. М. Строганова, Т. І. Євдокимова, І. С. Урусєвська та сотні фахівців не лише в нашій країні, а й за її межами.

Висвітлена у дисертаційній роботі діяльність професора Дмитра Гермогеновича Віленського як редактора, бібліографа-енциклопедиста свідчить про те, що завдяки широкому діапазону інтересів, глибокій науковій інтуїції, таланту популяризатора знань, невичерпному життєвому потенціалу професор Д. Г. Віленський залишив значне наукове надбання, яке і до теперішнього часу не втратило свого теоретичного і практичного значення.

При детальному вивченні наукового доробку вченого особливий інтерес становить його редакторська діяльність. Д. Г. Віленський працював у редакції провідного галузевого журналу світу „Почвоведение” не тільки як активний автор, але і член редколегії понад 20 років, а з 1937 по 1939 рік - головним редактором. Журнал „Почвоведение” (заснований у 1899 р.) є одним із перших у світі видань, де всебічно висвітлювалися проблеми генезису і географії ґрунтів, а в подальшому і такі розділи ґрунтознавства, як агрономічний, лісовий, меліоративний, агрохімічний та інші. Його сторінки були доступні для спеціалістів багатьох країн. Під час роботи вченого як члена редколегії, й особливо редактора, урізноманітнилася тематика статей і збільшилася їх кількість у зв'язку з розширенням сільськогосподарського виробництва.

Можна стверджувати, що за час науково-педагогічної діяльності Д. Г. Віленського яскраво проявилися його самобутні риси талановитого вченого, чудового педагога й організатора науки. Дмитру Гермогеновичу були властиві виняткова працездатність і цілеспрямованість, надзвичайно чітке мислення, логіка і точність.

Висновки

У результаті проведеного дослідження автором зроблено такі висновки:

1. Постать визначного українського вченого, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Д. Г. Віленського (1982-1960) вперше стала об'єктом дисертаційної роботи. Дослідження діяльності вченого у всіх його аспектах показало відсутність всебічного наукового аналізу та обмаль в Україні відомостей про його науково-педагогічну діяльність, незнання окремих сторін біографії та світогляду вченого, не використання у науковому обігу нових архівних, документальних і літературних матеріалів. У сукупності це не дозволяло глибоко і всебічно репрезентувати особистість Д. Г. Віленського та його науково-педагогічну діяльність у галузі ґрунтознавства.

2. Нами зібрано і введено до наукового обігу низку документів, які розкривають Д. Г. Віленського як особистість, вченого ґрунтознавства, популяризатора науки. Використано матеріали російських архівів і документів, що знаходяться у сімейному архіві доньки Наталії Дмитрівни Віленської.

3. Аналіз джерельної бази дав змогу встановити, що у своїй сукупності зазначені в дисертації групи джерел становлять багатий і різноманітний корпус документального забезпечення досліджуваної проблеми. Їх комплексне використання дало можливість досягти мети дисертаційного дослідження, показати значення концептуальних засад наукової спадщини вченого в розвитку ґрунтознавства та визначити періоди життя й діяльності професора Д. Г. Віленського: І період (1911-1917) - навчання на сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту, формування світогляду і сфери наукових поглядів для потреб рослинництва; ІІ період (1917-1921) - початок викладацької діяльності в Саратовському університеті. Наукова робота з геоботанічних проблем при Краєвій сільськогосподарській дослідній станції; ІІІ період (1921-1924) - педагогічна робота при Тіфліському (Тбіліському) політехнічному університеті. Початок дослідницької діяльності у галузі ґрунтознавства; ІV період (1924-1930) - педагогічна та науково-дослідна робота з питань агрогрунтознавства при Харківському сільськогосподарському інституті ім. Раковського; V період (1930-1933) - педагогічна діяльність у Київському гідромеліоративному інституті та наукова робота у Всеукраїнському науково-дослідному інституті агрогрунтознавства та хемізації сільського господарства.(м. Київ); VI період (1933-1960) - дослідна і наукова робота з питань ґрунтознавства, географії ґрунтів та історії грунтознавства у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова.

4. Становлення особистості вченого, його високих загальнолюдських моральних якостей проходило під впливом родини священика, а також викладачів Київського політехнічного інституту, одним з яких був професор П. Р. Сльозкін. Формування світогляду майбутнього вченого припало на початок ХХ століття, на часи прогресивного розвитку галузевої науки, відкриттів і сподівань української нації, її відродження. В діяльності Д. Г. Віленського яскраво проявилися риси талановитого науковця й організатора науки. Його успіху сприяли неординарні здібності грунтознавця-дослідника та експериментатора, надзвичайна працелюбність, самоорганізованість, цілеспрямованість і високий професіоналізм.

5. Виявлено, що наукові інтереси Д. Г. Віленського були пов'язані із завданнями, які ставилися перед ґрунтознавчою наукою, потребами сільськогосподарського виробництва і розвивалися в руслі вітчизняної та світової ґрунтознавчої науки. Нами визначено основні напрями діяльності вченого: розроблена теорія походження солонців у зв'язку з історією четвертинного періоду, вивчена географія цих ґрунтів, проведені перші польові досліди із штучного створення солонців і організовані перші стаціонарні дослідження з меліорації солонців на півдні України; розроблена оригінальна класифікація ґрунтів на основі аналогічних генетичних рядів розвитку ґрунтоутворюючого процесу; ряд робіт Д.Г. Віленського присвячено вивченню ґрунтової структури і природи фізичної зрілості ґрунтів, в яких встановлено, що для кожного ґрунту існують певні межі вологості, при яких обробіток сприяє утворенню грудкуватої структури з максимально можливою щільністю грудок, розроблені нові методи вивчення ґрунтової структури та її щільності. За цією методикою згодом сконструйовано ряд нових приладів.

Доведено, що під керівництвом Д. Г. Віленського на кафедрі географії ґрунтів Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова розгорнулася науково-дослідна робота, що охопила розробку методики великомасштабного картографування, вивчення генезису і географії ґрунтів. У Московському університеті професор Віленський працював з 1933 року і до кінця свого життя. В 1939 році заснував кафедру географії ґрунтів на геолого-грунтовому факультеті, був протягом десяти років деканом цього факультету, як професор читав багато лекційних курсів. У 1958 р. Д. Г. Віленський опублікував перший навчальний посібник з історії ґрунтознавства в Росії, а в 1961 р. (вже посмертно) - вийшов навчальний посібник „География почв”. Протягом багатьох років Д. Г. Віленський був постійним консультантом, експертом і керівником наукових досліджень при будівництві й освоюванні великих зрошувальних систем у районах Дніпробуду, Каховки, Волго-Дону, Куйбишевської ГЕС. З'ясовано, що в останні роки життя Д. Г. Віленський очолював і координував у Московському університеті велику комплексну міжвузівську наукову роботу з проблем природного та економіко-географічного районування СРСР для потреб сільського господарства.

6. Доведено і показано важливість науково-організаційної діяльності вченого як популяризатора науки. Працюючи у Всеукраїнському науково-дослідному інституті агрогрунтознавства та хемізації сільського господарства та інших навчальних закладах, Д. Г. Віленський керував науково-дослідною роботою з питань ґрунтознавства та географії ґрунтів, надавав науково-методичну допомогу з їх картографування, щорічно брав участь у міжнародних, всесоюзних і українських наукових конференціях, нарадах. Свідченням великого наукового авторитету у цивілізованому світі професора Д. Г. Віленського є його обрання у 1930 році секретарем, а у 1935 році - Президентом Міжнародної комісії з класифікації, картографії і географії ґрунтів і віце-президентом Міжнародної солонцевої комісії, в 1933 р. - членом Американського географічного товариства, в 1947р. - членом-кореспондентом Академії сільськогосподарських наук Чехословаччини. Д. Г. Віленському належить внесок у розвиток галузевої періодики як головного редактора і члена редколегії журналу „Почвоведение”.

7. Показано, що наукова спадщина професора Д. Г. Віленського налічує понад 195 опублікованих праць, у тому числі 23 вийшли іноземною мовою. З'ясовано, що найбільшою популярністю користувалися і користуються роботи в галузі класифікації і географії ґрунтів, генезису і меліорації засолених ґрунтів, історії ґрунтознавства. За великі заслуги в розвитку науки, підготовці кадрів спеціалістів і науково-суспільній діяльності Д. Г. Віленський був нагороджений орденом „Знак Почета”, медаллю „ За доблестный труд в Великой Отечественной войне”.

Рекомендації

1. Враховуючи значний внесок професора Д. Г. Віленського в подальший розвиток вітчизняної науки та відродження національної ідеї, в усіх енциклопедіях і довідниках, що видаються на державному рівні, варто було б включити відомості про цього видатного вітчизняного вченого.

2. Підготувати до видання і опублікувати спеціальний біобібліографічний покажчик наукових праць Д. Г. Віленського.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Ковальська К. В. Науково-освітня та організаційна діяльність професора Д. Г. Віленського у Харківському сільськогосподарському інституті / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2006. - Вип. 22. - С. 120-125.

2. Ковальська К. В. Складні роки в житті Дмитра Гермогеновича Віленського / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2006. - Вип. 23. - С. 88-91.

3. Ковальська К. В. Науково-освітня діяльність професора Д. Г. Віленського в Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2007.- Вип. 28.- С. 143-149.

4. Ковальська К. В. Діяльність Д. Г. Віленського в Київському інженерно-меліоративному інституті / К. В. Ковальська // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2007. - Вип. 31. - С. 107-112.

5. Ковальська К. В. Життєвий і творчий шлях Д. Г. Віленського / К. В. Ковальська // Історичні записки : зб. наук. праць / Луганський держ. аграр. ун-т. - Луганськ, 2007. - Вип. 13. - С. 74-89.


Подобные документы

  • Аналіз педагогічної, науково-дослідної та організаційної діяльності першого заступника Наркома освіти України у 1931-1933 році О.О. Карпеки. Його місце і роль у реформуванні системи освіти в 20-30 років ХХ століття.

    статья [15,9 K], добавлен 15.07.2007

  • Ознайомлення з етапами життєвого шляху М. Костомарова - публіциста, історика і поета; його науково-громадська діяльність. Особливості поглядів Миколи Івановича на роль народу в історії. Аналіз історичних та історико-географічних праць М. Костомарова.

    реферат [24,0 K], добавлен 20.09.2013

  • Дослідження життєвого шляху Герасима Кондрат’єва. Аналіз аспектів діяльності та політичного світогляду полковника. Історичний спадок його роду. Висвітлення внеску роду перших переселенців в освоєння та протекцію земель в важких умовах XVII-XVIII століть.

    реферат [24,8 K], добавлен 14.03.2013

  • Основні події та етапи життєвого шляху М. Костомарова. Науково-громадська діяльність історика. Дослідження М. Костомарова, присвячені українському козацтву. Вклад вченого в історичну науку. Дослідження найважливіших проблем української історії.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 03.06.2009

  • Види мінеральних добрив і органічних барвників, історія їх появи й розвитку; зародження вітчизняного хімічного машинобудування. Історична роль інженерної діяльності, вклад вітчизняних та іноземних вчених та інженерів в утворенні сучасних галузей хімії.

    реферат [45,1 K], добавлен 28.04.2011

  • Опис життєвого шляху Авраама Лінкольна. Основні риси внутрішньої політики Лінкольна на посту президента США. Головні позиції зовнішньополітичного курсу його уряду. Значення Авраама Лінкольна в громадянській війні та розвитку подій історії США загалом.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 09.12.2011

  • Дослідження життєвого шляху, наукової та політичної діяльності М.С. Грушевського – історика, публіциста, голови Центральної Ради, академіка, автора багаточисельних наукових праць. Політичне життя М.С. Грушевського. Суть ідеї соціалістичного федералізму.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 09.01.2012

  • Основні віхи життєвого та політичного шляху М.С. Грушевського, еволюція його світоглядно-філософських та політичних позицій. Внесок великого українця у розвиток вітчизняної історії та археології, його роль у процесі боротьби за українську державність.

    дипломная работа [4,8 M], добавлен 10.07.2012

  • Короткий нарис життєвого шляху великого князя київського Володимира Мономаха, його місце в історії українського народу. Основні характерні риси Мономаха, що визначили напрямки його внутрішньої та зовнішньої політики. Війни з половецькими ханами.

    реферат [17,8 K], добавлен 10.10.2010

  • М. Драгоманов – "великий прапор з багатьма китицями ідей та думок". Загальна характеристика життєвого шляху, громадсько-політичної діяльності та творчості М. Драгоманова, аналіз його внеску в українське суспільне життя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

    курсовая работа [55,2 K], добавлен 28.11.2010

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.