Українське питання в роботі археологічних з’їздів (1869-1911 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

УДК 94(477) «18/19»

УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В РОБОТІ АРХЕОЛОГІЧНИХ З'ЇЗДІВ

(1869 - 1911 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

з'їзд археологічний відродження український

Романенко Інна Станіславівна

Черкаси - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор

Морозов Анатолій Георгійович,

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького, завідувач кафедри

архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор

Гуржій Олександр Іванович,

Інститут історії України НАН України,

головний науковий співробітник

кандидат історичних наук, доцент

Медалієва Оксана Захарівна,

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького, доцент кафедри всесвітньої історії

Захист дисертації відбудеться „6” липня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, кім.211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий „3” червня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, доцентКорновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі становлення української історичної науки посилюється увага до національного та культурного розвитку української спільноти у ХІХ ст. Чітко окреслилася тенденція поглибленого інтересу до історії окремих регіонів, міст, конкретних пам'яток, а також до маловідомих діячів української науки, культури, громадського й просвітницького руху. Актуалізація ролі історико-культурної спадщини спонукає сучасних дослідників дедалі частіше звертатися до досвіду, набутого їхніми попередниками у ХІХ ? на початку ХХ ст. У цьому контексті актуальним є вивчення історії української інтелігенції, зокрема, її ролі у презентації надбань української національної культури на загальноросійському рівні. У цей період українська інтелігенція застосовувала різні форми і методи організації українознавчих досліджень та популяризації української культури. Важливу роль у цьому процесі відіграли археологічні з'їзди (далі ? АЗ) другої половини ХІХ - початку ХХ ст. На думку автора, актуалізація питання внеску їх учасників у вирішення українського питання дозволить доповнити і розширити загальну картину національного ренесансу зазначеного хронологічного періоду.

Висвітлення діяльності АЗ важливе з огляду на вивчення витоків вітчизняної історичної науки, з'ясування їхного внеску у національно-духовний розвиток українського народу та у формування його національної самосвідомості. Дослідження українознавчої тематики під час проведення АЗ сприяє осмисленню складних процесів самоідентифікації українців, специфіки світовідчуття інтелектуальних верств, системи цінностей та сутності їхніх національно-політичних інтересів.

Наведене вище дає підстави стверджувати, що обрана для вивчення тема має важливе науково-практичне та суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науковою тематикою кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Робота органічно пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідницького інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єкт дослідження - участь української інтелігенції у роботі археологічних з'їздів.

Предметом дослідження - українознавча тематика у діяльності археологічних з'їздів.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1869 - 1911 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1869 р.) зумовлено проведенням І-го АЗ; верхньої (1911 р.) - проведенням останнього, ХV-го АЗ.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території, де безпосередньо проводилися з'їзди. Зокрема, таких українських міст, як Київ, Одеса, Харків, Катеринослав, Чернігів. Для повноти викладу теми бралися до уваги й інші губернські центри.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел, здобутків історіографії, проаналізувати роль АЗ у проведенні українознавчих досліджень та активізації українського питання.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

– з'ясувати стан наукового вивчення теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази, окреслити методологію дослідження;

– дослідити причини організації АЗ;

– розкрити нормативно-правові основи функціонування АЗ;

– означити роль АЗ у розвитку археології та давньої історії України;

– розглянути вплив АЗ на розвиток української церковної археології;

– проаналізувати українську мовноісторичну тематику на засіданнях АЗ;

– окреслити роль АЗ у розвитку українського мистецтва та етнографії;

– простежити вплив АЗ на розвиток української музейної справи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

· на дисертаційному рівні комплексно досліджено українознавчу тематику у діяльності АЗ;

· на підставі документів і матеріалів суттєво доповнено знання про роль АЗ у процесі українського націотворення в ХІХ ст.

· з'ясовано роль АЗ у розвитку української археологічної науки, зокрема, церковної археології;

· досліджено внесок АЗ у розвиток української мови, історії, мистецтва, етнографії, музейної справи;

· простежено вплив АЗ на підняття рівня української національної свідомості.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть залучатися до лекційних курсів із історії України, історії української культури, етнодержавознавства. Концептуальні положення дисертації слугуватимуть підґрунтям для подальших наукових студій з історії українського національного відродження. Отримані результати дослідження значно розширюють сучасні знання з історії України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, з історії формування цілісної моделі українського ренесансу нової доби.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Загальну концепцію дослідження апробовано у доповідях та повідомленнях автора на П'ятих Богданівських читаннях (Черкаси, 2008), Четвертих (Міжнародних) Гуржіївських історичних читаннях (Черкаси, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції „Ранньоземлеробські культури Буго-Дністровського межиріччя: проблеми дослідження” (Умань, 2009), ХІХ-ХХ науковій сесії Осередку НТШ У Черкасах (Черкаси, 2010).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 8 наукових статей, 5 із яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,9 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 13 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (502 позиції), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів роботи, визначено її основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість і апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У першому підрозділі першого розділу „Історіографія теми” з'ясовано стан наукового вивчення теми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на: 1) дорадянську (70-ті рр. ХІХ ст. - 20-ті рр. ХХ ст.); 2) радянську (1920-ті - 1990 рр.); 3) сучасну (початок 90-х рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

Дорадянська історіографія історії АЗ позначена здебільшого фактологічним, описовим, а не дослідницьким характером. Вона представлена роботами Д. Анучина, І. Амартола, А. Степовича, Є. Кузьміна, І. Покровського, В. Лєствицина, Є. Рєдіна, М. Арістова, Ф. Міщенка, В. Науменка, В. Антоновича та інших. Зазначені автори намагалися висвітлити діяльність АЗ за певні роки, відзначаючи їхнє значення для розвитку науки. У цих виданнях, як правило, представлено нарис підготовчої роботи та викладено результати наукової діяльності АЗ, повні списки їх учасників (делегатів), перераховано посадових осіб, додатково надруковано списки тем рефератів, прочитаних на засіданнях як підготовчих комітетів, так і АЗ. Водночас названі праці мають і суттєві недоліки, зокрема, йдеться про тенденційність викладу матеріалу та брак критичного аналізу. Основну увагу було акцентовано на успіхах АЗ. Однак замовчувалися невдалі результати їхньої діяльності, внаслідок чого автори публікацій певною мірою спотворювали характер подій у житті наукової спільноти України.

Загалом праці, які вийшли друком у дорадянський період, цікаві тим, що містять факти та посилання на джерела, частина з яких не збереглася з певних причин до сьогодення або дійшла до сьогодення у перекрученому вигляді. В цілому ж, з об'єктивних причин, аналіз українського питання на АЗ на першому етапі історіографічної розробки теми не став предметом спеціального дослідження.

Аналіз обраної нами для вивчення теми набув відмінних від попереднього етапу рис у радянський період. Характерним стає спотворене та неадекватне тлумачення науково-громадської діяльності української інтелігенції. Для публікацій радянського періоду характерне заниження оцінки діяльності українських науковців, що пояснюється панівною на той час думкою про кризу історичної науки періоду імперіалізму. Радянський етап розвитку історіографії позначився ухиленням від розробки принципових проблем, замовчуванням, а то й спотворенням фактів та наукових здобутків попередньої генерації українських учених.

Радянська історіографія кінця 1920-х - початку 1950-х рр. поділила українську інтелектуальну спадщину на дві частини: творчість „революціонерів-демократів” і творчість представників „буржуазного націоналізму”. Зі згортанням непу, формуванням адміністративно-командних методів управління економікою, культу особи Й. Сталіна у суспільно-політичному житті СРСР та УСРР (пізніше УРСР), історична наука потрапила під цілковитий контроль сталінської ідеології. Тема АЗ перетворилася на одну з непопулярних та забутих в історіографії Худяков М. Г. Дореволюционная русская археология на службе эксплуататорских классов / М. Г. Худяков. ? Л., 1933..

У середині 50-х - на початку 60-х років ХХ ст. під впливом широкомасштабної десталінізації суспільства намітилися деякі зрушення у вивченні обраної нами для дослідження теми. Елементи демократизації громадського життя, відродження краєзнавчого руху викликали появу низки публікацій про археологічні з'їзди. Лейтмотивом видань цього хронологічного періоду було прагнення презентувати корисну діяльність наукових форумів. Хоча при цьому використовувалися певні штампи в оцінюванні їх внеску у розвиток історичної науки кінця ХІХ - початку ХХ ст. Формозов А. А. Страницы истории русской археологии / А. А. Формозов. ? М., 1986.; История исторической науки в СССР. Дооктябрьский период. Библиография. ? М., 1965.

У цей час було зроблено важливий крок у вивченні бібліографії дорадянських видань, присвячених АЗ. У спеціальному бібліографічному посібнику „Історія історичної науки. Дожовтневий період. Бібліографія” інформації про АЗ присвячений цілий розділ, матеріал якого полегшує пошуки джерельних матеріалів з теми пропонованого дослідження.

Загострення політичної ситуації в країні на початку 1970-х рр. негативно вплинуло на розвиток українознавчих досліджень: вся діяльність АЗ розглядалася у контексті розвитку загальноросійської історичної науки. Разом із тим, тематика досліджень стала більш різнобічною: з'явилися роботи узагальнювального характеру, в яких історія АЗ розглядалася у контексті вивчення історії спеціальних історичних дисциплін та суміжних галузей наукового знання, наукових товариств історичного профілю, окремих дослідників. З-поміж інших напрацювань у цей час вирізняється робота Н. Бржостовської Бржостовская Н. В. Вопросы архивного дела на археологических съездах / Н. В. Бржостовская // Археографический ежегодник за 1971 г. ? М., 1972.. У ній вперше зазначено, що АЗ „були найдемократичною установою в історичній науці дорадянської Росії”.

Від початку 1980-х рр. АЗ стають об'єктом спеціальних досліджень археологів та істориків. У цей період з'являються дослідження А. Ганжі, І. Дубова та ін.

Якісно новий етап в історіографії обраної нами для вивчення теми розпочався із проголошенням незалежності України. Суттєво розширюється джерельна база, із багатьох архівних матеріалів було знято секретні грифи. Специфіку української сучасної історіографії щодо досліджуваної теми визначає розгляд подій АЗ саме у контексті політичних реалій. Саме з цих позицій, а також у зв'язку з діяльністю Південно-західного відділу Російського географічного товариства у Києві подано оцінку ІІІ АЗ в узагальнювальних працях із історії України, а також у сучасних публікаціях. Особливо пожвавився інтерес наукової громадськості до проблем підготовки, проведення та суспільної значимості АЗ. У цей період з'являються публікації О. Коваленка, О. Алексєєва, В. Фрадкіна, О. Каковкіної, А. Швидько, С. Заремби та ін.

На початку ХХІ ст. в українській історіографії з'явилися дослідження, які суттєво доповнили знання істориків про діяльність АЗ. До таких студій слід зарахувати роботи А. Непомнящего, І. Удріса, С. Юренка, Н. Ковпаненко Непомнящий А. А. „Труды” Археологических съездов как источник изучения развития исторического краеведения Крыма / А. А. Непомнящий // Проблеми історії та археології України. Зб. матеріалів Міжнар. наук. конф. ? Х., 2003; Непомнящий А. А. Крымоведческие исследования на Всероссийских археологических съездах (вторая половина ХIХ ? начало ХХ века) / А. А. Непомнящий // Материалы по археологии, истории и этнографии таври. ? Симферополь, 2002. ? Вип. 9.; Удріс І. Археологія як чинник становлення мистецтвознавства в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття / І. Удріс // Образотворче мистецтво. - 2002. - № 2.; Юренко С. П Археологічні з'їзди в Україні / С. П. Юренко. ? К., 2004.; Ковпаненко Н. Г. Архітектурно-мистецька спадщина України в працях визначних учених другої половини XIX - початку XX ст. / Н. Г. Ковпаненко // Укр. іст. журн. ? 2005. ? № 6. та інших дослідників. Важливий внесок у дослідження українського націотворчого процесу та участі у ньому української інтелігенції на дисертаційному рівні зробили В. Масненко, І. Карсим, О. Медалієва, Н. Попова Масненко В. Історична думка у процесі розвитку національної свідомості українців (кінець ХІХ ? І третина ХХ ст.): автореф. дис. … д-ра іст. наук. ? К., 2002.; Карсим І. Розвиток церковної археології та музейництва в Україні у другій половині ХІХ ? на початку ХХ ст.: автореф. дис. … канд.. іст. наук. ? К., 2003.; Медалієва О. З. Роль університетських історичних наукових товариств України в українському національному відродженні (остання третина ХІХ - 1917 р.): дис. … канд. істор. наук. - Черкаси, 2005.; Попова Н. О. Участь інтелігенції у реалізації українського національног проекту в 50?70-х рр.. ХІХ ст.: автореф. дис. … канд. іст. наук. ? Черкаси, 2007. та інші.

Серед російських дослідників варто виокремити дисертації Д. Серих, О. Петрової та В. Волкова. У них міститься докладна інформація про розвиток та становлення АЗ, їх нормативно-правову базу. Українську тематику на АЗ автори розглядають побіжно. Відзначимо і невелику за обсягом „Хроніку археологічних з'їздів. 1869?1914” укладачів А. Абайдулової та Н. Петрової, яка містить важливу інформацію хронологічно-довідкового характеру.

Таким чином, історіографічний аналіз праць з обраної нами для вивчення теми свідчить, з одного боку, про зацікавленість дослідників діяльністю АЗ, з іншого ? про недостатню її вивченість. Якщо суспільно-політичний аспект знайшов певною мірою відображення в історіографії, то науковий, зокрема, роль АЗ в українському національному відродженні потребує подальшої розробки. Цим і зумовлено звернення дисертантки до обраної нею для вивчення теми.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база” проаналізовано джерельну базу дослідження, яка формувалася з урахуванням досягнень вітчизняного теоретичного та конкретно-прикладного джерелознавства щодо класифікації, внутрішньої структури, соціальних функцій джерел, структури джерельної бази дослідження, достовірності та репрезентативності інформації. Відповідно до цього, джерела умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку автором опрацьовано матеріали, що зберігаються в архівосховищах двох Центральних державних історичних архівах України м. Києва (ЦДІАУК) та м. Львова (ЦДІАУЛ), чотирьох державних обласних архівів України - Державного архіву Дніпропетровської області (ДАДО), Державного архіву Київської області (ДАКО), Державного архіву Одеської області (ДАОО), Державного архіву Полтавської області (ДАПО), а також у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (ІР НБУВ).

Архівні джерела можна поділити за їхнім походженням на такі підгрупи: 1) документи урядових установ; 2) офіційне листування наукових товариств, навчальних закладів у період підготовки до АЗ та після його завершення; 3) приватне листування учасників АЗ, де значну частку становлять листи О. Уварова та П. Уварової. При аналізі цієї групи джерел, знайдено ще одне підтвердження вирішальної ролі В. Антоновича у проведенні АЗ в Україні. Про це свідчать як обсяг, так і зміст листування організаторів АЗ та керівників МАТ з В. Антоновичем.

Аналіз всього комплексу надрукованих джерел дозволив класифікувати їх за трьома групами: 1) друковані матеріали АЗ (офіційні документи), 2) періодичні видання, 3) наративи.

До першої групи джерел, які найбільш повно відображають повсякденну (підготовчу) діяльність АЗ та містять величезний фактичний матеріал, належать офіційні документи ? організаційні, установчі, статутні, звітні, протоколи засідань, програми, правила, праці та протоколи ПК, офіційне листування.

До другої групи друкованих джерел належать матеріали про проведення АЗ, надруковані у періодичних виданнях.

Третю групу джерел становлять наративи - джерела мемуарного характеру, щоденники, автобіографії, листи, спогади відомих діячів української і російської науки та культури, учасників АЗ.

Серед джерельної бази окремо варто наголосити на специфічних Internet-джерелах. Це сайт Інституту археології Російської АН та сайт І. Комарової „Научные общества России”.

До речових джерел зараховуємо архітектурні пам'ятки, зразки українського побуту (основа кількох музеїв) тощо, які збереглися до нашого часу та надають допомогу у відновленні колориту епохи, в якій жили і працювали представники українського національного відродження.

Залучення наведених комплексів джерел дозволило не лише висвітлити історію конкретного АЗ, але й відтворити атмосферу наукового середовища того часу, взаємини науковців, крізь призму поглядів сучасників відобразити динамізм політичного та культурного життя України другої половини XIX - початку XX ст.

У підрозділі 1.3 „Теоретико-методологічні засади дослідження” визначено, що методологічну та теоретичну основи дисертації становить сукупність загальнонаукових принципів і методів пізнання, використання яких спрямоване на об'єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів, явищ. Методологічною основою стали загальні засади науковості, історизму, об'єктивності, системності, розвитку, плюралізму; методи комплексного підходу, порівняльно-історичний, синхронний, проблемно-хронологічний та біографічний. Загалом аналіз визначеної теми передбачає поєднання комплексного підходу з індивідуалізованим, інтегрованого використання макро- та мікроісторичного методів дослідження.

Другий розділ „Організаційні засади діяльності археологічних з'їздів” структурно поділено на три взаємопов'язані підрозділи, присвячені питанням нормативно-правового функціонування АЗ, висвітленню їхньої організаційної структури та складу учасників.

У підрозділі 2.1 „Нормативно-правові основи функціонування археологічних з'їздів” відображено особливості політики царського уряду Російської імперії щодо розвитку історичної науки у другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст., розглянуто умови та чинники, що призвели до організації АЗ.

АЗ не мали прецеденту в історії вітчизняної науки, але їхня поява була закономірним етапом її розвитку. Створення системи АЗ у другій половині ХІХ ст. було ініційоване групою провідних дослідників за безпосереднього лідерства О. Уварова. Процедура отримання дозволу на проведення з'їзду була однотипною і складалася з трьох етапів: заява Комісії з улаштування з'їзду до Міністерства народної освіти, клопотання міністра у Комітеті міністрів про отримання дозволу на проведення з'їзду та указ імператора.

У підрозділі 2.2 „Структура та принципи діяльності археологічних з'іздів” досліджено внутрішню структуру АЗ, діяльність керівників підготовчих комітетів, встановлено кількісні показники.

АЗ розпочали роботу у 1869 р. і проводилися регулярно кожні три роки. В діяльності кожного АЗ було три основні етапи. Перший - підготовчий, під час якого визначалася наукова програма майбутніх засідань і формувався склад з'їзду, проводилися археологічні розкопки і готувалися виставки, також вирішувалися господарсько-організаційні питання. Основу другого етапу складали власне наукові засідання. Третій етап пов'язаний з підготовкою видання наукових матеріалів з'їзду - „Трудов”.

АЗ ? продукт свого часу, своєї епохи, їхня поява була закономірною у процесі розвитку історичної науки за економічних, соціальних і культурних умов, що мали місце в Наддніпрянській Україні, Російській імперії. Археологічні з'їзди мали складну ієрархічну систему, особливістю якої була спадкоємність і чітка організація діяльності на всіх етапах, починаючи з підготовки і проведення засідань, виставок та екскурсій, закінчуючи публікаціями наукових матеріалів.

У підрозділі 2.3 „Документальна база функціонування археологічних з'їздів” проаналізовано достатньо широкий комплекс різних матеріалів, що накопичився у результаті діяльності АЗ. Було встановлено і систематизовано головні його компоненти на основі походження документів та з урахуванням їхньої видової належності, а також внутрішньовидової різноманітності: нормативна документація АЗ представлена „Правилами”, які розроблялися ПК і затверджувалися у МНО; діловодна документація структурних елементів АЗ складається з різновидів загального і спеціального характеру; наукові матеріали з'їздів. Виявлені комплекси документів представляють інтерес в плані розширення джерельної бази вивчення особливостей розвитку історичної науки на одному з етапів диференціації наукового знання. Крім того, масовий характер документів і матеріалів АЗ дає можливість для пошуку і визначення шляхів їхнього подальшого використання.

У третьому розділі „Роль археологічних з'їздів у розвитку вітчизняної археології” розглянуто спрямованість та наукові досягнення АЗ і з'ясовано значення наукових здобутків українських дослідників для вивчення давньої історії України, зародження і становлення української церковної археології. Доведено, що розвиток вітчизняної археологічної науки, починаючи від 60-х рр. XIX ст. по перше десятиріччя XX ст. включно, отримав свій яскравий розвиток у тематиці досліджень та друкованих працях АЗ, які були найбільш вдалою для свого часу формою поєднання зусиль учених із різних галузей науки у розробці питань давньої історії. В „Трудах” АЗ (серед значної частини археологічних публікацій) переважала українська проблематика як за обраними об'єктами дослідження, так і за її інтерпретацією у загальному контексті історії України.

У підрозділ 3.1 „Загальний стан української археології у ХІХ ст.” доведено, що розвиток археології в Україні в ХІХ ст. зумовив становлення її як самостійної науки. Археологія стала однією з провідних навчальних дисциплін в університетах Києва, Одеси, Харкова, Львова, де її викладали професори В. Антонович, П. Армашевський, Д. Багалій, М. Іванішев, Е. фон Штерн та інші. Велику роль у розвитку вітчизняної археологічної науки відіграли АЗ, завдяки яким було закладено організаційні й матеріальні основи проведення археологічних досліджень, розвитку музейної справи. У такий спосіб пам'ятки зберігалися, систематизувалися, пропагувалися серед населення.

У підрозділі 3.2 „Матеріали археологічних з'їздів про археологічні пам'ятки давньої історії України” звернено увагу на вивчення членами ПК та учасниками АЗ давньої історії України, зокрема, актуальних проблем первісної археології. На матеріалах з'їздів, через наукову творчість таких особистостей, як Д. Анучин, В. Антонович, Д. Самоквасов, В. Хвойко, Д. Яворницький, В. Городців, простежено зміни наукових парадигм, які визначали внутрішній розвиток археологічної науки.

Основна увага на АЗ приділялася дослідженню палеолітичної епохи, менш виразними є набутки АЗ у дослідженні середнього та пізнього кам'яного віку. Найбільш яскравим досягненням української археології, яке стимулювало діяльність АЗ, стало відкриття В. Хвойкою трипільської культури. Остання вже у перших його працях отримала наближене до сучасного хронологічне та культурне визначення. Не менш вагомим для розуміння тенденцій розвитку давньоіндоєвропейської людності на терені Степової України виявилося відкриття В. Городцовим трьох послідовних археологічних культур бронзової доби: ямної, катакомбної та зрубної. Скіфська тематика представлена досить помірно і переважно не польовими дослідженнями, а тлумаченнями античних джерел стосовно етнографії Скіфії. Античній археології у діяльності АЗ присвячено VI Одеський з'їзд, який продемонстрував величезний науковий потенціал, що, на жаль, не одержало подальшого розвитку. Слов'яно-руська проблематика представлена численними доповідями. Серед них виняткове місце посідають праці Д. Самоквасова, В. Антоновича, К. Мельник, С. Гамченка, В. Хвойки. Відкриття культури „полів поховань” (зарубинецької та черняхівської), дослідження унікальних курганів князівської верхівки поблизу Чернігова, роботи на Старокиївській горі та в інших місцях заклали підвалини історичних побудов із історії давніх слов'ян та Київської Русі.

Все розглянуте вище дає підстави для ствердження, що АЗ належить першорядне значення у наукових розробках з давньої історії України.

Підрозділ 3.3 „Проблеми української церковної археології на археологічних з'їздах” присвячено вивченню історії виникнення і розвитку церковної археології на археологічних з'їздах. В Україні у ХІХ ? на початку ХХ ст. церковна археологія використовувала досягнення західної науки, ставлячи й свої власні завдання, пов'язані з вивченням вітчизняної християнської культури.

На АЗ переважно розглядалися речові пам'ятки християнської давнини: церковні архітектура і живопис, церковно-богослужбове начиння, церковна писемність. Широкому колу проблем, які мали відношення до поняття „церковна археологія”, відповідала різноманітність тем доповідей. Велика увага приділялась і питанням практичного значення: охороні місцевих пам'яток церковної старовини. Проведення АЗ змінило напрямки досліджень церковної старовини, надавши їм потрібного універсалізму та систематичності. Програми і питання, що розроблялися ПК з'їздів, дозволяли розвинути малодосліджені напрямки, особливо в історії храмобудівництва.

Четвертий розділ „Українознавчі дослідження на археологічних з'їздах”, який складається із чотирьох органічно пов'язаних підрозділів, присвячено дослідженню діяльності української інтелігенції з вивчення українознавчої проблематики. Найбільш національно активні делегати АЗ прекрасно усвідомлювали, що національні почуття українського народу ґрунтуються на його історичній пам'яті, яка підносить патріотичні почуття і пробуджує національну гідність людей, сприяє широкому залученню їх до соціальної діяльності, що є виявом їх національної самосвідомості. Наукові доробки українських представників на АЗ у галузі українознавства виховували молодих дослідників у національному дусі, давали поштовх для піднесення української національної свідомості у середовищі широких верств народу, а українознавча діяльність українських представників на АЗ належить до кращих надбань української науки та культури.

Підрозділі 4.1 „Мовна та історична тематика на археологічних з'їздах” присвячено аналізові доробку вчених ? учасників АЗ у галузі мовно-історичних студій.

Українознавча тематика посідала важливе місце на АЗ. Українські вчені, активні учасники українського національного руху використовували АЗ для популяризації української культури та підвищення рівня національної свідомості українського народу. Особливо гостро стояла мовна проблематика. Зокрема, українські діячі вибороли для української мови статус робочої мови з'їздів, який мали інші слов'янські мови. У такий спосіб вони намагалися довести, що українська мова - не польське чи російське наріччя, а окрема слов'янська мова.

Репрезентована українськими вченими історична тематика була представлена в основному роботами, що стосувалися козацького періоду вітчизняної історії, а також працями щодо походження назв „Малоросія”, „Україна” тощо. Саме через наведення історичних аргументів українські вчені доводили, що Україна має свою власну історичну традицію, а відтак має право на самостійне існування.

До когорти учених, які значно піднесли рівень українознавчих розробок у сфері історичної науки у досліджуваний нами період, варто віднести М. Дашкевича, І. Лучицького, М. Довнар-Запольського, В. Антоновича, Д. Багалія, М. Сумцова, М. Халанського, Х. Ящуржинського та ряд інших. Українознавча діяльність київських учених В. Перетца, В. Розова, С. Маслова, А. Лободи тощо. започаткувала справу дослідження історії української мови, літератури, фольклористики, палеографії, сприяла активізації наукових пошуків у цих сферах гуманітарних знань.

У підрозділі 4.2 „Розвиток українського мистецтвознавства за матеріалами археологічних з'їздів” з'ясовано, що на активність формування мистецтвознавства як наукової дисципліни у другій половині ХІХ ст. ? на початку ХХ ст. впливало кілька чинників. Серед них, на наш погляд, значної уваги заслуговує інтенсивний розвиток археологічної науки, в межах якої, згідно з узвичаєними науковими концепціями XIX століття, і досліджувалися твори давнього мистецтва. У зазначений період ще були відсутні чіткі розмежування між окремими історичними дисциплінами. Так, археологія трактувалася значною мірою як історія мистецтва. Доведено, що формування наукових уявлень про історію національного образотворчого мистецтва відбувалося певним чином у контексті загальних досягнень тогочасної археології.

Завдяки обговоренням на з'їздах було визначено загальну періодизацію вітчизняного мистецтва на основі єдиної історичної концепції часу. Попри дискусії, питання самостійності української національної художньої школи завойовує схвалення більшості вчених і утверджується в свідомості суспільства. У досліджуваний нами період в Україні відбувається становлення мистецтвознавчої наукової традиції завдяки діяльності, у тому числі, активного учасника АЗ ? Г. Павлуцького.

У підрозділі 4.3 „Етнографічні дослідження” охарактеризовано фольклорно-етнографічні дослідження побуту та культури як українського, так і неукраїнського населення, що проживало на території підросійської України, учасниками археологічних з'їздів.

Встановлено, що такі дослідження були продовженням краєзнавчих студій, які в першій половині ХІХ ст. проводила Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (археографічна комісія), Комісія для статистичного і природничо-історичного опису губерній Київської навчальної округи (1851 - 1864 рр.), яка діяла при університеті святого Володимира, експедиція, організована Імператорським Російським географічним товариством (1869 - 1870 рр.) в Україні, під керівництвом П. Чубинського, Південно-західний відділ Імператорського Російського географічного товариства, а також губернські статистичні комітети та архівні комісії.

Важливим чинником популяризації етнографічних знань стали археолого-етнографічні виставки на кожному з'їзді. За допомогою ентузіастів та шанувальників краєзнавства було реалізовано низку програм з метою краєзнавчого вивчення Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської та Новоросійської губерній.

Зроблено висновок про те, що краєзнавчі студії в останній третині ХІХ - на початку ХХ ст. були складовою наукових досліджень у програмах АЗ. Їхні результати стали органічною частиною вітчизняної історичної науки. Унаслідок історико-краєзнавчих пошуків вдалося зібрати, упорядкувати, проаналізувати та опублікувати унікальний матеріал з регіональної історії України. Аналіз результатів фольклорно-етнографічної роботи учасників археологічних з'їздів дає підстави стверджувати, що вона сприяла дослідженню регіональної історії, підтримувала в українському суспільстві інтерес до культури, мови, традицій українського народу, а отже, мала величезне значення для становлення українського краєзнавства.

У підрозділі 4.4 „Вплив археологічних з'їздів на розвиток музейної справи” дисертанткою встановлено, що АЗ відіграли важливу роль у формуванні в суспільстві уявлень про старожитності як про цінність, втрата якої є непоправною. Це й призвело до підвищення значення музейних установ, які зберігають і популяризують культурну традицію. З'ясовано, що археологія і музейництво були невід'ємною складовою частиною наукових досліджень в Україні середини ХІХ ? початку ХХ ст.

Музейні діячі України брали участь майже у всіх АЗ. Важливий внесок у розвиток музейної справи в Україні зробили виставки АЗ. Приватні колекції, представлені на виставці, згодом поповнювали фонди Історичного та інших музеїв. Саме під час роботи АЗ П. Уваровою був запропонований проект „Положення” для регіональних музеїв, в якому було визначено освітні та культурні завдання таких музеїв, підкреслено їхню суспільну значущість. На думку П. Уварової, в кожній губернії повинен бути один регіональний музей, який повинен стати науковим центром всієї округи. Важливе значення для становлення і розвитку українського музеєзнавства має й проект музейної справи М. Калачова.

Обговорення питань музейної справи на з'їздах яскраво ілюструє становище положення музеїв у другій половині XIX - на початку XX ст. При всіх перевагах, на жаль, на жодному з археологічних з'їздів широко обговорювана музейна проблематика не була виділена в окрему секцію. Порівняно з цим, обговорення проблем організації архівної справи на з'їздах було набагато більш ефективним.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що вона поки не була предметом спеціального вивчення історичної науки. Залучена до дисертації джерельна база є достатньо представницькою й достовірною.

2. Причинами проведення археологічних з'їздів були: наявність багатого історико-археологічного матеріалу та перспективи його дослідження, діяльність наукових центрів, активність учених у вивченні історичних пам'яток, особиста зацікавленість громадськості. Саме демократичний характер форумів привернув увагу до з'їздів широкого кола науковців, краєзнавців, шанувальників старовини, що, в свою чергу, сприяло розвитку регіональних досліджень. Співпраця видатних учених і провінційних краєзнавців-аматорів позитивно вплинула на успіх археологічних з'їздів.

3. Розвиток української археологічної науки безпосередньо пов'язаний із діяльністю АЗ. Саме з'їзди сприяли формуванню регіональної структури, об'єднанню вчених у розробці таких напрямків археології, як словяно-руська, класична та скіфо-сарматська, первісна та середньовічна археологія. Однак найбільше уваги приділялося вивченню пам'яток кам'яної доби. Свідченням чого є відкриття всесвітньо відомих палеолітичних стоянок у с. Гінцях Полтавської області, Кирилівської у м. Києві та на Поділлі. До найважливіших відкриттів, зроблених завдяки АЗ, належить відкриття та дослідження пам'яток трипільської культури В. Хвойкою.

4. Одним із головних напрямків на археологічних з'їздах для національносвідомої інтелігенції було піднесення статусу української мови із говірки до офіційної мови нації. З цією метою вони ставили питаня про дозвіл української мови як робочої мови з'їздів, доводячи, що українська мова є самостійною мовою, і повинна посідати належне місце серед інших словянських мов. Діяльність українських національних діячів була також спрямована на популяризацію національної історії, особливе місце в якій належало обґрунтуванню й доведенню окремішності та самобутності українського народу. У своїх працях тогочасні історики доводили нерозривність політичної традиції між „Малоросією” як безпосереднім продуктом Київської Русі та козаччини.

5. Велика увага приділялася пропаганді національної культури, що здійснювалася через вступи бандуристів та українського хору М. Лисенка, експонування на виставках пам'яток української культури. Археологічні з'їзди стали каталізаторами виникнення громадських наукових об'єднань і музеїв в Україні: Історичного товариства Нестора-літописця, Археологічного музею при Київській Духовній Академії, Археологічного музею при Київському університеті, Київського міського музею старожитностей та мистецтв (нині Історичний музей України та музей українського образотворчого мистецтва), Катеринославського міського музею (етнографічний відділ, відділ старожитностей).

6. У другій половині ХІХ ? на початку ХХ ст. археологічні з'їзди, незважаючи на свій офіційний статус, перетворились у значні наукові й культурні осередки, в яких проводилися численні українознавчі дослідження. Українознавчі студії на кожному з'їзді мали свої окремі особливості та різний рівень розвитку. Однак у цілому у зазначений хронологічний період українознавчі дослідження в системі цих центрів набувають досить високого наукового рівня, що об'єктивно сприяло становленню української національної науки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Кобзарське мистецтво на загальноросійських археологічних зборах // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 76. - Вип. 63. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - С. 139 - 143.

2. Участь наукової громадськості України в роботі загальноросійських археологічних з'їздів // Вісник Черкаського університету. - Вип. 133-134. Серія: Історичні науки. - Черкаси, 2008. - С. 94 - 99.

3. Проблеми української церковної археології на археологічних з'їздах другої половини ХІХ - початку ХХ століття // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І.С. Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 2. - С. 33 - 38.

4. Палеолітознавство як напрям роботи всеросійських археологічних з'їздів // Гуржіївські історичні читання. - Черкаси, 2009. - С. 120 - 122.

5. Ризький (Х) археологічний з'їзд 1896 р. і Україна // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Вип. 18. Серія: Історія. Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2010. - С. 45 - 49.

6. Мовна тематика на археологічних з'їздах (1869-1911 рр.) / Записки Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах. Праці історико-філософської секції. Том. ІІ. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2009. - С. 184 - 186.

7. Матеріали загальноросійських з'їздів про археологічні пам'ятки давньої історії України // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Ранньоземлеробські культури Буго-Дніпровського межиріччя: проблеми дослідження” / Ред. кол.: А.О. Карасевич (гол. ред.) та інші. - Умань: ПП Жовтий, 2009. - С. 214 - 221.

8. Розвиток українського мистецтвознавства за матеріалами археологічних з'їздів (1869-1911 рр.) // ХІХ-ХХ наукові сесії Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах: Матеріали доповідей на засіданнях секцій і комісій / За ред. В. Масненка. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2010. - С. 73 - 75.

 АНОТАЦІЇ

Романенко І. С. Українське питання в роботі археологічних з'їздів (1869 ? 1911 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню ролі археологічних з'їздів в українському національному відродженні другої половини ХІХ ? на початку ХХ ст. Зокрема, досліджено широкий спектр українознавчої проблематики, яка є складовою українського питання в Російській імперії в ХІХ - на початку ХХ ст.

На основі всебічного аналізу архівних матеріалів й наукових публікацій висвітлено приклади діапазону (від позитивного до негативного) ставлення до українського питання під час роботи археологічних з'їздів, які безпосередньо та опосередковано сприяли науковому, культурному та політичному напрямкам вітчизняного ренесансу.

В дисертації обґрунтовано висновок про дійсний внесок археологічних з'їздів у розвиток національної історичної науки та у становлення українського політичного руху.

Ключові слова: археологічні з'їзди, національна самосвідомість, українське національне відродження, українознавство, краєзнавчий рух, інтелігенція.

Романенко И. С. Украинский вопрос в работе археологических съездов (1869 ? 1911 гг.). ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2011.

Диссертация посвящена выяснению роли археологических съездов в украинском национальном возрождении во второй половине ХІХ ? в начале ХХ в.

Особое внимание уделено обзору историографии вопроса. Автором собрана информация о работах, в которых освещается история и анализируется деятельность как археологических съездов, так и наиболее активных их участников. Охарактеризированы конкретные периоды разработки проблемы в контексте исторической ситуации.

Отдельный раздел диссертации посвящен рассмотрению условий и факторов, которые привели к организации деятельности этих форумов. Освещен вопрос о структуре и финансировании их деятельности.

Дается обзор истории и деятельности по украиноведческим направлениям работы каждого археологического съезда. Названы наиболее активные украинские участники съездов, проанализированы их достижения с точки зрения научной ценности для развития исторической науки в Украине. Раскрыты характерные черты в организации работы съездов, приоритетные направления исследования.

Обобщены достижения украинских ученых по каждому отдельному направлению работы: по археологии, по истории украинского казачества, по социально-экономической истории Украины XVIІ - середины XІХ в. ст., по краеведческому изучению Украины, популяризации украинского искусства, координационным мероприятиям, издательскому делу. Такой подход дает возможность увидеть объем достижений всех украинских представителей на археологических съездах, выявить общность научных подходов, взаимосвязи как между самими учеными, так и представителями других обществ и организаций Обзор украинской проблематики на археологических съездах позволяет говорить про такие качества научно-практической деятельности, как масштабность, скоординированность, универсальность.

На основе всестороннего анализа широкого круга архивных материалов и научных публикаций сделана попытка комплексного исследования роли археологических съездов в разрешении украинского вопроса середины ХІХ ? начала ХХ вв. Исследуется организация и особенности их функционирования, направления научной, просветительско-пропагандистской и издательской работы. Определено место археологических съездов в системе научных организаций и обществ исторической направленности. На основе результатов исследования автор пришел к основному выводу: роль археологических съездов в украинском национальном возрождении второй половины ХІХ ? в начале ХХ вв. определяется их функционированием в системе научных форумов исторического направления и высокой результативностью их научной, просветительско-общественной и издательской деятельности.

Ключевые слова: археологические съезды, национальное самосознание, украинское национальное возрождение, украиноведение, краеведческое движение, интеллигенция.

Romanenko I. Ukrainian problem during the work of the archeological congresses (1869 - 1911). - Manuscript.

The thesis on the Candidate of the Historic Sciences degree on specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Bohdan Khmelnitskiy State University. - Cherkasy, 2011.

The thesis is dedicated to the part of the All-Russian archeological congresses in the Ukrainian national revival in the second half of the 19-th - the beginning of the 20-th centuries.

Special attention has been paid to the historiography of the problem. The author has gathered the information about the works which cover the history and analyze the activity of both the archeological congresses and the most active their participants. The concrete periods of the problem's working out is characterized in the context of the historical situation.

A special chapter of the thesis is dedicated to the conditions and factors which have led to those congresses organization. The question about their structure and financing of their activity is lighted out as well.

The review on history and activity on the Ukrainian national revival is given on each archeological congress. The most active Ukrainian congress participants have been named, and their achievements on the point of view of their value for the national historic science and political movement.

Key words: archeological congresses, national consciousness, Ukrainian national revival, Ukrainian country study, regional movement, intelligentsia.

Размещено на Allbest.ru