Благодійництво та доброчинність православної церкви у чернігівській єпархії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. В умовах національно-культурного відродження України, розбудови її державності важливого значення набуває вивчення проблем, які тривалий час замовчувалися радянською історіографією. Серед них доволі актуальними є питання, пов'язані з благодійництвом, доброчинністю та меценатством. У нинішніх умовах соціально-політичного та економічного розвитку України державної ваги набуває соціальна підтримка тих, хто через об'єктивні чи суб'єктивні чинники не може подбати про своє матеріальне та духовне забезпечення (діти-інваліди, особи похилого віку тощо). В останні десятиліття проблеми історії благодійності перебувають у центрі уваги громадськості, науковців, державних служб та церковних інституцій. Однак історія церковного благодійництва та доброчинності, їх роль на різних етапах суспільного розвитку в науковій літературі висвітлені недостатньо.

Тема дисертаційного дослідження пов'язана з вирішенням важливої наукової проблеми - з'ясуванням процесу трансформації благодійництва та доброчинності Православної церкви в умовах соціально-економічних і політичних реформ, модернізаційних процесів і розвитку ринкових відносин, що відбувалися у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Спираючись на історичний досвід соціального служіння народу, церква намагалася окреслити завдання, розраховані на спільну діяльність і співпрацю з державними органами.

У сучасних умовах, коли відбувається переоцінка минулого і діяльність Православної церкви розглядається як важлива складова української культури, історія церковного благодійництва і доброчинності викликає не тільки особливий інтерес серед населення, а й потребує ґрунтовного наукового дослідження. Отже, враховуючи зазначене, обрана для вивчення тема має наукове, суспільно-політичне та соціальне значення, чим і зумовлена її актуальність.

Мета дослідження: здійснити комплексний аналіз благодійництва та доброчинності Православної церкви в Чернігівській єпархії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., з'ясувати їх місце і роль у соціальному розвитку Чернігівщини.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити такі завдання:

- здійснити історіографічний аналіз наукової літератури, визначити інформаційну насиченість джерел і з'ясувати ступінь висвітлення теми;

- проаналізувати процес діяльності органів станової опіки духовного відомства та церковнопарафіяльних опікунств і братств;

- дослідити роль монастирів у наданні благодійницької допомоги окремим верствам населення;

- охарактеризувати основні форми благодійництва та його особливості;

- з'ясувати внесок Православної церкви в організацію духовної та народної освіти в регіоні;

- визначити особливості церковної доброчинності під час воєнних дій.

1. Стан наукової розробки та джерельна база проблеми

Викладено результати аналізу наукової літератури, наведено характеристику джерел, використаних для виконання основних завдань дисертації.

Перші спроби дати характеристику благодійництву розпочалися у середині ХІХ ст. Більшість розвідок носили в основному описовий характер, цінність їх полягала в тому, що вони виокремили проблему благодійництва й тим самим вплинули на подальші дослідження. М. Варадінов та Г. Фролов у своїх роботах дали стислий огляд історії благодійництва до середини ХІХ ст. Авторів об'єднує їх приналежність до Міністерства внутрішніх справ, їх роботи ґрунтувалися на залучених архівних матеріалах, нормативних актах та документах. Зокрема, М. Варадінов у хронологічному порядку проаналізував діяльність Приказів громадської опіки та одну із частин своєї фундаментальної праці присвятив розпорядженням стосовно церкви. Загалом ці дослідники відводили провідне місце у розвитку суспільної опіки приватним та державним органам, а церкві - другорядну роль.

Нове розуміння проблеми благодійності було викликане особливостями її розвитку у пореформений період. Сплеск публікацій зазначеної тематики припадає на 1890-ті рр. У дослідженнях П. Георгієвського, здійснено спробу цілісного аналізу державної політики відносно підтримки бідних. Автор наводить дані, що свідчать про державну опіку та історію відношення громадськості до жебрацтва, починаючи від часів античності.

В. Гер'є і В. Рошер розглянули основні види та принципи підтримки бідних у Росії та провідних країнах Західної Європи. Мета таких досліджень полягала у пошуку найбільш ефективних форм допомоги бідним. В. Дерюжинський та Г. Д'Оссонвіль проаналізували законодавчі акти російського уряду у сфері опіки, починаючи з ХVІІІ і до середини ХІХ ст. та сформулювали практичні рекомендації щодо розвитку громадського піклування про бідних. Г. Д'Оссонвіль визначив основні типи благодійності: громадську доброчинність (розуміючи під нею державну допомогу), приватну (громади) та особисту. Разом з тим, у роботах цих авторів не було виокремлено церковну благодійність.

У працях С. Гогеля, В. Ільїнського, Є. Красноперова та В. Френкеля було простежено основні етапи і форми розвитку благодійництва, причини зубожіння, пауперизації та деградації населення, визначено сутність понять «благодійність» та «милосердя». Автори відзначали провідну роль у благодійництві держави та світських закладів опіки.

Ряд дослідників цього періоду Є. Борисов, А. Горовцев, М. Григор'єв, М. Дмитрієв, Ф. Клінчин, І. Тарасов, А. Якобій дали типологію пауперизованого населення, простежили специфічні форми і види доброчинної допомоги, громадських робіт. Ф. Клінчин як засіб допомоги бідним вважав залучення їх до громадських робіт. Є. Борисов дослідив правовий аспект функціонування державної, громадської та приватної благодійності. Спільним для цих робіт є те, що церковна благодійність залишалася поза увагою, або ж розглядалася як доповнення до державної опіки бідних. Окремі з них, зокрема А. Горовцев критично поставилися до церковної практики надання милостині, вказавши на те, що вона сприяє паразитуванню.

Відомий публіцист Є. Максимов, науковий доробок якого є одним з найбагатших у цей період, одним із перших показав значення церковної благодійності, яка, на його думку, виступала важливим доповненням приватної та громадської підтримки нижчих верств населення.

Поряд зі світськими вченими, історію благодійництва вивчали також церковні історики. Їх праці, напроти, тяжіють до визначення провідної ролі церкви у справі опіки бідних. О. Кудрявцев, В. Рождественський, С. Рункевич, П. Сахаров, Г. Смирнов-Платонов визначали християнське благочестя як спонукальний чинник допомоги бідним. Вони були переконані в тому, що функціонування громадської і приватної благодійності можливе лише під керівництвом священників. Протоієрей О. Кудрявцев навіть уважав церковну благодійність найбільш ефективною формою опіки і не підтримував ідею про об'єднання зусиль держави й церкви у галузі доброчинства.

П. Авраменко, І. Андрієвський, О. Вертеловський, А. Доброклонський простежили виникнення церковної благодійності і вважали церкву центром громадського піклування. В. Бензін, І. Малишевський, А. Папков дослідили історію та діяльність благодійних закладів у парафіях, виступили за розширення повноважень церковно-парафіяльних опікунств. Особливе місце у публікаціях В. Картамишева, К. Побєдоносцева посідала проблема відносин між державою і духовенством, у тому числі у сфері благодійництва. Цінність даних досліджень полягає в тому, що їх автори привернули увагу до церковно-громадської благодійності та історії її розвитку. Втім, вони не розглядали церковну благодійність як окремий вид опіки над бідними.

Національні традиції благодійності знайшли відображення у творах М. Грушевського, Д. Багалія, Д. Яворницького та інших дослідників минулого України.

Висвітлення окремих аспектів благодійництва у Чернігівській єпархії здійснювалося переважно у регіональних публікаціях. Стислі відомості про церковні та благодійні заходи містилися в історико-статистичних та довідкових описах, у часописі «Черниговские Епархиальные Известия». У працях П. Добровольського, А. Хойнацького побіжно згадувалося благодійництво окремих монастирів та церковних закладів Чернігівської єпархії.

Таким чином, історики дореволюційного періоду зробили важливий внесок у вивчення історії церковної благодійності і доброчинності. У вищеназваних працях визначено окремі періоди у розвитку благодійності, визначено її форми (церковна, державна, приватна, громадська), розглянуто питання взаємодії світської та церковної опіки, розвиток законодавства у цій сфері.

За часів радянської влади дослідження благодійності та доброчинності фактично припинилося. Вони розглядалися як шкідливі явища буржуазного суспільства, які відволікали трудящих від боротьби проти експлуататорських класів, а прояви благодійництва церкви вважалися пропагандистським засобом підтримки її авторитету.

З проголошенням незалежності Української держави розпочалося ґрунтовне дослідження історії благодійності. Новітні дослідження можна умовно поділити на наступні групи. До першої з них відносяться праці, присвячені вивченню загальних аспектів історії вітчизняної благодійності. Зокрема, у роботах І. Добрянського, О. Доніка, А. Нарадька, Н. Колосової розглянуто становлення й розвиток органів державної опіки, громадських доброчинних об'єднань та окремих благодійних товариств в Україні. У працях О. Хаустової, Ю. Гузенка, Г. Махоріна. Ф. Ступака і Т. Курінної простежено розвиток благодійництва у XIX - на початку XX ст. у Харкові, південних губерніях, на Волині і м. Києві.

С. Поляруш дослідила особливості становлення і напрямки діяльності органів державної опіки та громадської благодійності на Лівобережній Україні у 1775 - 1918 рр.. Один з розділі дисертаційного дослідження присвячено системі церковного піклування. Авторка виділила основні етапи організації церковної благодійності. С. Гладкий показав благодійництво як важливу складову церковно-культурницької та громадсько-політичної діяльності священно- та церковнослужителів. Благодійності Православної церкви у Харківської єпархії присвятила дослідження О. Кравченко. Окремі аспекти благодійництва в Чернігівській єпархії розглядалися в працях, присвячених історії монастирів та церковних інститутів єпархії.

В останні десятиліття помітно посилився інтерес до історії благодійності Православної церкви у зарубіжній історичній науці. У працях В. Пашенцева, Г. Ульянової досліджуються різні проблеми історії благодійництва в Російській імперії. Статті американської авторки А. Лінденмейєр та німецької дослідниці Ю. Освальт торкаються благодійності духовного стану. Зокрема, остання, аналізуючи наслідки церковного реформування в Росії, відзначала, що намагання духовенства разом з мирянами пожвавити парафіяльне життя мало обмежений успіх.

Отже, дослідження благодійництва та доброчинності Православної церкви не залишалося поза увагою вчених. Історіографію даної проблеми можна умовно розділити на три періоди: дореволюційний, радянський та новітній. Перший розпочався з 60-х років ХІХ ст., коли урядом було проведено ряд реформ, у результаті яких пауперизм в державі набрав масового характеру, справа благодійності та доброчинств стала масовим явищем і тривала до середини 20-х років ХХ ст. Радянський період розпочався з другої половини 20-х рр. ХХ ст. і тривав до кінця 1980-х рр. Перебуваючи під ідеологічним пресом історична наука проблему благодійності Православної церкви практично не розглядала. Наприкінці 1980-х років проголошена перебудова дозволила повернутися до цієї теми, що відобразилося появою цілої низки робіт, у тому числі дисертаційних. Проте всебічного комплексного дослідження діяльності Чернігівської єпархії в галузі благодійництва у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. не з'явилося. Аналіз розглянутої історичної літератури свідчить, що при висвітленні процесів, пов'язаних з історією і діяльністю Православної церкви, автори рідко зверталися до регіонального аспекту благодійництва та доброчинства, в основному розглядали цю проблему в загальноісторичному та загальноросійському аспектах.

Першу групу джерел, складають акти та нормативно-розпорядчі документи вищих органів законодавчої та виконавчої влади Російської імперії - укази та постанови Сенату, Синоду, розпорядження, адресовані Чернігівській єпархії. Значна частина документів цієї групи оприлюднені у «Зводі законів Російської імперії». У цьому виданні також опубліковані, основні правила опікування громадянами духовного відомства, окремі розділи стосуються організації парафіяльних опікунств при православних храмах. З точки зору регулювання діяльності установ церкви, що займалися благодійництвом, цінним став «Сборник действующих и руководственных церковных и церковно-гражданских постановлений по ведомству православного исповедания» з додатками та доповненнями, складений Т. Барсовим, окремі глави якого регулюють діяльність парафіяльних опікунств при православних церквах, церковно-парафіяльних шкіл, семінарій, народних училищ та інших установ; а також «Новые духовные законы» під редакцією М. Нікольського. Ці збірники містять інформацію про умови організації церковної благодійності, види благодійних закладів та установ, напрямки їх діяльності, визначають джерела забезпечення їх функціонування. Факт перевидання таких збірників упродовж розглядуваного нами періоду, свідчить про прагнення влади знайти оптимальний варіант для діяльності благодійницьких організацій та товариств. Зазначені матеріали дали можливість дослідити політику влади в галузі благодійництва та доброчинності Православної церкви, розкрили механізми функціонування благодійницьких організацій та закладів.

Наступну групу джерел складають історико-статистичні описи та статистичні відомості, в яких зібрано матеріали про становий склад, кількість та віросповідання населення Чернігівської єпархії, благодійні заклади різного профілю (богодільні та лікарні в парафіях, навчальні заклади при церквах та монастирях, притулки тощо). Особливо цінними є дані про кількість, відомче підпорядкування, капітал, витрати світських та церковних, товариств і закладів губернії.

Діловодна документація єпархії склала наступну групу джерел і має особливу цінність. У звітах єпархіальних установ і закладів Православної церкви Чернігівської єпархії містяться докладні відомості про обсяги благодійницької допомоги окремим особам, закладам (притулкам, школам, богодільням тощо) та іншим єпархіям. Про стан і динаміку благодійницької діяльності Чернігівської єпархії маємо відомості із щорічних звітів, котрі єпархіальне управління подавало обер-прокурору, а витяги друкувалися в єпархіальній періодиці. Ці документи надають інформацію про систему управління благодійними установами і закладами в Чернігівській єпархії, рухоме майно і джерела існування (пожертвування опікунств та окремих духовних осіб, членські внески на користь благодійницьких товариств тощо). На жаль, нам не вдалося віднайти звіти за кожний рік, котрі б дали можливість прослідкувати динаміку благодійництва єпархіального відомства, проте, залучення інших видів джерел дало змогу визначити головні тенденції доброчинств Православної церкви різних напрямків.

До цієї ж групи відносяться журнали засідань церковних установ (комітетів навчальних закладів, окружних та єпархіальних з'їздів, опікунств, братств тощо). На засіданнях вирішувалися головні питання діяльності: визначалися категорії тих, кому надавалася благодійна допомога, розмір, в залежності від ступеня нужди претендента та матеріального становища доброчинної організації, вирішувалося питання про разову чи довготривалу підтримку. В офіційному листуванні посадових осіб єпархії та духовенства відображено пропозиції щодо покращення роботи благодійних закладів, доброчинних заходів та ініціатив. До цієї групи джерел належать також доповідні записки офіційних осіб, в яких висловлювалися різні позиції щодо організації парафіяльного життя.

Окрему групу джерел складають матеріали періодичної преси. Серед них загальноросійські церковні видання - «Православное обозрение», «Церковные ведомости» з додатком до них «Прибавления к Церковным ведомостям», «Вера и церковь»; та світські - «Вестник благотворительности», «Киевская старина», «Трудовая помощь», «Призрение и благотворительность в России». На їх сторінках порушувались актуальні для всієї держави питання: влаштування парафіяльного життя, забезпечення пенсіями представників духовного відомства, порушувалися питання про об'єднання церковної та світської благодійності тощо. Благодійництво у Чернігівській єпархії найбільш регулярно і докладно висвітлювались у місцевій пресі, в першу чергу, у «Черниговских Епархиальных Известиях».

Цінні відомості про Чернігівську єпархію містять довідкові видання другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Вони дають стислу інформацію про заснування різних благодійних закладів, про церкви, монастирі, духовно-навчальні заклади, бібліотеки, братства та товариства. Розповсюдженим явищем для визначеного періоду було перебування сановних осіб почесними членами губернських та місцевих благодійних спілок. Бібліографічні довідники стали в нагоді при зборі інформації з історії благодійності та історії Православної церкви.

Переважна більшість джерел, покладених в основу дисертаційного дослідження, зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві, Інституті Рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (Ф. ХІІІ - листи до К. Побєдоносцева) і Державному архіві Чернігівської області (Ф 679 - Чернігівська духовна консисторія, Ф. 682 Чернігівська духовна семінарія). Фонди цивільного відомства (Ф. 183.Черниговское окружное управление Российского общества спасення на водах, Ф. 165 Черниговский губернський комітет попечительства о тюрмах, Ф. 235 Чернігівський відділ імператорського православного Палестинського товариства та ін.), залучені при дослідженні теми, характеризують діяльність цих товариств і дали змогу проілюструвати роль представників духовного відомства у здійсненні світських доброчинств.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження репрезентативна і є достатньою для вирішення поставлених дослідницьких завдань.

2. Створення та розвиток системи єпархіальних органів церковної опіки

Досліджено процес створення та функціонування органів церковної опіки у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., що був зумовлений суспільно-політичними та соціальними чинниками: розвиток капіталізму та проведені урядом у 1860-х рр. реформи спричинили масове збідніння значної частини жителів Чернігівщини. Перший підрозділ «Становлення традицій благодійництва на Лівобережжі» присвячений дослідженню становлення традицій благодійництва на Лівобережній Україні. Відмічено, що до середини ХІХ ст. благодійність не мала системного характеру і, як правило, здійснювалася спорадично. До другої половини ХІХ ст. опіка набула достатньо високого організаційного рівня, при цьому форми надання благодійної допомоги урізноманітнилися. Як і інші єпархії, Чернігівська була включена у систему суспільних та правових відносин Російської імперії і за таких умов здійснювала лише дозволені форми доброчинної діяльності.

Становими органами допомоги бідним у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. були єпархіальні опікунства, богодільні, емеритальні та похоронні каси, покликані поліпшити матеріальне становище духовенства та їх родин. Опікунство для бідних духовного звання було засновано у 1823 р. і продовжувало діяльність до початку ХХ ст., а в 1893 р. у Чернігівській єпархії відкрили єпархіальну богодільню. Джерелом утримання цих закладів були церковні збори, щорічні обов'язкові внески від кожного причту, приватні благодійні пожертвування, штрафи тощо.

Лікувальну допомогу представники Православної церкви з 1865 р. отримували у земській лікарні. У 1869 р. на цю потребу встановили 2 % відрахування із залишків церковних сум, а з 1898 р. такий збір було накладено також на вільні суми Кафедрального Собору та ще 1 % - на прибутки свічкового заводу. Чорне духовенство мало закриту систему підтримки і отримувало допомогу безпосередньо в монастирях. У 1880 р. в єпархії було відкрито емеритуру, а згодом похоронну касу, котрі забезпечували самодопомогу духовенству та їх родинам. На початок ХХ ст. єпархія мала розвинену мережу благодійних закладів для здійснення станової опіки. Заснування органів опіки відбувалося за вказівками або з дозволу Синоду, а функціонування залежало від організації та сприяння на місцях.

Проаналізовано організацію та функціонування цих благодійних закладів. Церковно-парафіяльні опікунства ґрунтувалися на громадських засадах. У межах парафії вони мали широкі повноваження. Коло діяльності включало турботу про храм і парафіяльне духовенство, заснування та утримування шкіл, лікарень, богоділень, притулків та інших благодійницьких закладів, допомогу неповнолітнім сиротам, опікування майном тощо. Джерелом існування опікунств були пожертви, що надходили у вигляді кухликового, гаманцевого, тарілкового зборів, а також приватних пожертв за підписними листами. Очікуваного результату діяльність їх не принесла через ряд причин, серед яких неузгодженість програми діяльності цих закладів у парафіян та представників церкви, тому, попри надію єпархіального та синодального керівництва, їх діяльність не була масовою та плідною.

Активне благодійництво у Чернігівській єпархії здійснювало загально-єпархіальне Братство св. Михаїла князя Чернігівського, котре мало чітку організаційну структуру та відділення у всіх парафіях. Засноване у 1888 р. із суто місіонерськими цілями, згодом братство урізноманітнило діяльність, що було відображено у наступних двох редакціях статуту. Воно приділяло значну увагу просвітництву, відкривало й утримувало школи, бібліотеки, надавало допомогу бідним учням. Свою специфіку в наданні благодійної допомоги мали і місцеві братства. Братство Божої матері у Ніжині віддавало перевагу соціальній допомозі бідним, а братство св. Дмитрія митрополита Ростовського в Новгород-Сіверську головним чином займалось просвітництвом, підтримувало діяльність шкіл. Унікальним явищем того часу було Хрестовоздвиженське трудове братство, котре брало початок від заснованої у 1885 р. поміщиком М. Неплюєвим сільськогосподарської школи для хлопчиків. У 1891 р. ще було відкрито жіночу Преображенську школу. Запроваджена система виховання мала на меті забезпечити гармонійний розвиток дітей та підлітків. Це братство представляло собою трудову артіль, опікувалося хворими та пристарілими братчиками, а підпорядковувалося духовному відомству, покровителем якого був єпископ.

Розкриває особливості діяльності таких закладів у єпархії у визначений період. До благодійних закладів, котрі перебували у віданні єпархії, відносилися парафіяльні богодільні, притулки, будинки для прочан та лікарні, засновані при церквах і монастирях. Дослідження показало, що їх кількість у єпархії була незначною, а на їх функціонуванні позначилася недостатність коштів. Однією із суттєвих рис благодійництва другої половини ХІХ ст., на яку варто звернути увагу, - намічалася тенденція до об'єднання церковної, громадської, державної та приватної доброчинності, що сприяло б підвищенню ефективності та дієвості благодійницької допомоги. Цю думку більш активно виголошували на початку ХХ ст. як церковні, так і світські благодійники. На жаль, у практичній діяльності це було слабо вираженим.

3. Напрямки і форми церковної та монастирської благодійності

Розкриває та характеризує основні напрямки їх діяльності. У першому підрозділі «Допомога збіднілому населенню» з'ясовано механізми, форми та розміри допомоги збіднілому населенню, визначено категорії осіб, які її потребували. Допомога церковних та монастирських закладів надавалася у першу чергу постраждалим від неврожаїв, посух, пожеж та стихійних лих. Вона здійснювалася на єпархіальному, між'єпархіальному та загальнодержавному рівнях. Важливу роль у наданні допомоги бідним відігравала ініціатива духовенства єпархії. Благодійницькі акції, хоча і не вирішували повністю проблем соціальної підтримки збіднілих категорій населення, проте забезпечували їм прожитковий мінімум.

Проаналізовано церковні та світські благодійні ініціативи здійснювані православним відомством. У ході дослідження з'ясовано, що у визначений період активно відкривалися благодійні товариства різного підпорядкування. Одним із головних джерел забезпечення таких структур був церковний збір. Дозвіл на нього видавав Синод, а організовувався та проводився він на місцях єпархіальним керівництвом. З'ясовано, що впродовж року призначалося до 50 церковних зборів.

Специфічним видом благодійництва була діяльність Місіонерського товариства, яке мало відділення в єпархіях Російської імперії. Особливості діяльності Чернігівського відділення визначало існування на території єпархії окремих поселень іновірців, яких намагалися привернути до православ'я.

Висвітлено підтримку з боку церкви духовної та народної освіти. Допомога здійснювалася шляхом оплати навчання дітям-сиротам та дітям бідних батьків, будівництва та ремонту будівель навчальних закладів, улаштування бібліотек, заснування стипендій, товариств взаємодопомоги учням тощо. У Чернігівській єпархії були представлені духовні освітні заклади двох рівнів - початкову отримували в трьох окружних духовних училищах і середню - у семінарії. Ланка народної (або початкової) освіти була найчисленніша, розгалужена і представлена церковно-парафіяльними, недільними та школами грамотності.

Досліджено особливості благодійності під час воєнних дій. Встановлено, що підтримка надавалася населенню, яке потерпало внаслідок лихоліття, а також проводилися акції допомоги жителям інших країн і регіонів, у яких відбувалися воєнні дії. З особливою турботою здійснювалися доброчинства стосовно хворих та скалічених воїнів, а також їх сімей. Найбільшого розмаху благодійницька допомога визначеним категоріям досягла за часів Російсько-Японської (1904 - 1905) та Першої світової воєн. Окрему категорію опікуваних складали біженці.

Отже, благодійництво та доброчинність Православної церкви у Чернігівській єпархії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. уключала в себе самодопомогу, допомогу мирянам та закордонним православним місіям і товариствам. Усі напрямки і форми доброчинства Православної церкви були характерними для Чернігівської єпархії в цілому, проте більш масштабними вони були в губернському та повітових містах.

Висновки

церковнопарафіяльний благодійницький духовний

Аналіз благодійництва та доброчинності Православної церкви у Чернігівській єпархії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) проведений на підставі залучених джерел та літератури дає підстави для таких висновків:

Історіографічний аналіз показав, що в науковій літературі до цього часу відсутнє комплексне дослідження діяльності Православної церкви Чернігівської єпархії у галузі благодійництва та доброчинства. Утвердження нових наукових підходів до церковної благодійності відбулося лише з проголошенням незалежності України. Аналіз усього масиву використаних джерел підтвердив їх інформативну насиченість та репрезентативність і забезпечив досягнення поставленої мети й вирішення дослідницьких завдань.

У здійсненні благодійництва важливу роль відігравала плідна робота закладів станової опіки духовного відомства та церковно-парафіяльних опікунств і братств. У другій половині ХІХ ст. процес формування органів станової опіки набув більш інтенсивного характеру: продовжувало функціонувати опікунство для бідних духовного звання, заснувалися єпархіальна богодільня, емеритальна каса тощо. Їх діяльність дала можливість забезпечити прожитковий мінімум нижчим верствам духовенства. Розвиток органів церковно-парафіяльної опіки сприяв збагаченню форм організаційної, фінансової, трудової і морально-виховної допомоги з боку Православної церкви.

Благодійницьку допомогу окремим верствам населення та представникам духовного стану надавали монастирі. Основними формами благодійництва монастирів Чернігівської єпархії були: влаштування філантропічних заходів, надання медичної допомоги, утримування на власний кошт церковно-монастирських шкіл, матеріальна підтримка духовних училищ, особиста участь настоятелів монастирів у діяльності доброчинних товариств, створення притулків для біженців і тимчасових лазаретів для поранених воїнів.

Провідними напрямками благодійництва Православної церкви в єпархії були матеріальна допомога найбіднішому духовенству і мирянам та активна підтримка православних місіонерських товариств. Фінансування витрат на потреби благодійництва Православної церкви мало державно-церковний (органи станової опіки, народна освіта), церковно-громадський (церковно-парафіяльні опікунства і братства) та приватний характер (заповіти, відкриття іменних стипендій або крупні приватні благодійницькі акції).

Вагомим виявився внесок благодійницьких ініціатив духовенства у розвиток духовної та народної освіти в регіоні. Важливу роль у цьому відігравали релігійні православні братства. Монастирські училища надавали безкоштовну освіту дітям-сиротам духовного звання. Внесок Православної церкви у підтримку народної освіти полягав у заснуванні й фінансуванні духовних училищ, церковно-парафіяльних та недільних шкіл, бібліотек переважно на місцеві кошти і кошти приватних благодійників, іменних стипендій для кращих учнів, створенні товариств взаємодопомоги тощо.

Під час воєнних дій Православна церква виступала як організатор доброчинної допомоги і як безпосередній благодійник. Допомога була організована на всіх рівнях: загальнодержавному (ініціатива в цьому випадку належала Синоду), єпархіальному (через діяльність єпархіальних структур - Консисторії, з'їзду духовенства) та місцевому (парафіяльні комітети, опікунства). Масового характеру набула доброчинність під час Першої світової війни. Виникла мережа організацій патріотичного спрямування, які надавали активну допомогу солдатам та офіцерам.

Таким чином, попри об'єктивні і суб'єктивні труднощі у вирішенні соціальних проблем в цілому, благодійництво і доброчинність Православної церкви були багатофункціональними та допомагали у вирішенні як матеріальних, так і моральних проблем різних категорій населення.

Література

1. Полієнко Г.О. Благодійна діяльність Чернігівської єпархії в галузі освіти / Г.О. Полієнко // Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. - Чернігів, 2005. - Вип. 7. - С. 130 - 143.

2. Полієнко Г.О. Братство святого Михаїла Православної церкви в Чернігівській єпархії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / Г.О. Полієнко // Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. - Чернігів, 2006. - Вип. 8. - С. 109 - 118.

3. Полієнко Г.О. Роль Чернігівської єпархії в наданні допомоги збіднілому населенню губернії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / Г.О. Полієнко // Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. - Чернігів, 2007. - Вип. 9. - С. 122 - 133.

4. Полієнко Г.О. Виникнення і функціонування органів станової опіки духовенства в Чернігівській єпархії в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть / Г.О. Полієнко // Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. - Вип. 8. - Чернігівський історичний музей імені В. В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України. - Чернігів, 2007. - С. 178 - 183.

5. Полієнко Г.О. Доброчинність Православної церкви Чернігівської єпархії під час Першої світової війни / Г.О. Полієнко // Сіверянський літопис. - 2006. - № 3. - С. 46 - 51.

6. Полієнко Г.О. Благодійництво Православної церкви в Чернігівській єпархії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / Г.О. Полієнко // Сіверянський літопис. - 2006. - № 6. - С. 49 - 55.

Размещено на Allbest.ru