Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.07 - історія науки і техніки

Сільськогосподарське машинобудування Української Радянської Соціалістичної Республіки в умовах наростання кризових явищ (1980-ті роки)

Аннєнков Ігор Олексійович

Харків 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії науки і техніки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор БЄСОВ Леонід Михайлович, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», завідувач кафедри історії науки і техніки

Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор заслужений працівник сільського господарства України ВЕРГУНОВ Віктор Анатолійович, Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук, м. Київ, директор

доктор технічних наук, професор ЄФІМОВ Олександр В'ячеславович, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», завідувач кафедри парогенераторобудування

Захист відбудеться «8» грудня 2010 р. о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.050.16 у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» за адресою: 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21, ауд. 28 Головного корпусу.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою: 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21.

Автореферат розісланий «6» листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Е. Г. Братута

1. Загальна характеристика роботи

сільськогосподарський машинобудування соціалістичний кризовий

Актуальність теми. Докорінні зміни геополітичної ситуації початку 1990-х років обумовили принципову новизну розвитку всіх форм суспільного життя України. Після проголошення її незалежності виникла необхідність перегляду методології історичних досліджень радянського періоду, результати яких істотно впливають на трансформацію уявлень про минуле. Провідне місце в таких працях займає вивчення проблем суспільства, що органічно пов'язані із розвитком сфери матеріального виробництва. Однією зі складових цієї сфери є галузь виробництва сільськогосподарських машин - основний сектор створення матеріально-технічної бази сучасної агропромисловості.

Взаємозалежність двох означених сегментів господарсько-економічної діяльності полягає в тому, що рішення специфічних внутрішніх проблем кожним із них одночасно стає наслідком діяльності для нього самого та причиною відповідних змін у іншому. Це обумовлює наявність єдиних загальних економічних і соціальних питань впливу на їхній розвиток. Так, з 1980-х років дефіцит продуктів харчування став настільки відчутним, що в більшості промислових центрів України було запроваджено лімітування в розподілі продуктів. З метою вирішення продовольчої проблеми в 1982 р. приймаються Продовольчі програми СРСР та УРСР до 1990 р., якими передбачається здійснити докорінні зміни на селі шляхом повномасштабної механізації та автоматизації сільськогосподарських робіт, для чого в Україні були наявні всі необхідні підстави. На початку 1980-х років республіканською сільгоспмашинобудівною промисловістю випускалася чверть загальносоюзного обсягу тракторів, більш ніж 50 % плугів, дві третини жаток, усі буряко- та кукурудзозбиральні комбайни. Проте, досягти очікуваних результатів у покращенні продовольчої ситуації агропромисловому комплексові (АПК) УРСР упродовж 1980-х років не вдалося, а сільськогосподарське машинобудування республіки за цей час опинилося на межі колапсу.

Отже, вивчення стану справ у сфері сільськогосподарського машинобудування України в 1980-х роках дає змогу виявити причини існуючої на той час невідповідності рівня технічного забезпечення аграрних робіт у республіці наявним потужностям власної сільгоспмашинобудівної промисловості. Знання ж чинників, що призвели сектор аграрного машинобудування до кризового стану при наявності неухильного зростання попиту на засоби механізації сільськогосподарської праці, у свою чергу, допоможе знайти шляхи вирішення сьогоденної проблеми залежності АПК України від імпорту великої кількості машин і механізмів практично усього спектру номенклатури сільськогосподарської техніки. Означене завдання сформувало напрям дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії науки і техніки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» у межах держбюджетної теми МОН України «Інноваційна діяльність вищої технічної школи в підвищенні науково-технологічного рівня виробництва» (ДР № 0106U005163). Здобувач провів відбір певної частини архівних документів Держархівів Харківської, Львівської, Херсонської областей і АР Крим, брав участь у їх узагальненні та формулюванні висновків при поданні до анотованого звіту НТУ «ХПІ» в МОН України.

Мета дисертаційної роботи полягає у встановленні визначальних факторів впливу на розвиток сільськогосподарського машинобудування України у 1980-х роках. Для її досягнення послідовно вирішені наступні завдання:

- розкрити ступінь вивчення теми дослідниками в історіографії, проаналізувати стан і характер джерельної бази;

- виявити основні закономірності розвитку сільгоспмашинобудування в Україні, для чого здійснити періодизацію цього процесу;

- з'ясувати сприятливість об'єктивних передумов заходам з активізації виробництва аграрної техніки у 1980-х роках;

- оцінити систему управління галуззю;

- установити ступінь наукового забезпечення аграрного машинобудування;

- простежити динаміку змін виробничих можливостей сільгоспмашинобудівної сфери;

- визначити рівень організації виробничих процесів на підприємствах галузі;

- з'ясувати відповідність продукції сільськогосподарського машинобудування потребам аграрного сектору економіки.

Об'єктом дослідження є розвиток сфери виробництва аграрної техніки в Україні.

Предметом дослідження є сільськогосподарське машинобудування Української РСР в умовах наростання кризових явищ (1980-ті роки).

Методологічна основа дослідження. Наукова праця має комплексний міждисциплінарний характер. У ній розглядаються історичні, науково-технічні, економічні та соціально-політичні аспекти теми дослідження. Методологічна основа роботи ґрунтується на комплексному використанні універсальних принципів науковості, історизму та об'єктивності, застосуванні загальноприйнятої у світовій практиці історичних досліджень методології. У дисертації використані методи: актуалізації, періодизації, історизму, проблемно-хронологічний, описовий та історико-порівняльний, логічного, системного та багатофакторного аналізів. Такий підхід надав можливість більш повно, ніж це зроблено у попередніх дослідженнях, висвітлити особливості сільськогосподарського машинобудування в Україні та його вплив на республіканське агропромислове виробництво. Більш ретельно методологічна база проведеного дослідження розглянута в першому розділі роботи.

Хронологічні межі дослідження. Дослідженням охоплено період 1980-х років. Вивчення питання в такому діапазоні надає можливість виявити ступінь взаємовпливу процесів розвитку сфер виробництва аграрних машин і сільського господарства в межах здійснених у цей час кардинальних соціально-економічних перетворень в усьому суспільстві та окремих спеціальних заходів з реформування машинобудівного сектору та АПК України. Вихід за хронологічні межі дослідження зумовлений необхідністю показати, що означений процес взаємовпливу є об'єктивним і притаманний кожному з історичних етапів розвитку сільгоспмашинобудування. Вивчення обраної теми здійснювалося на основі аналізу результатів діяльності сільгоспмашинобудівних підприємств, відповідних наукових та освітніх установ усіх географічних регіонів України. Серед цих підприємств та організацій акцентовано досліджувалася діяльність тих, що територіально розташовані в Автономній республіці Крим, Києві, Київській, Кіровоградській, Львівській, Харківській і Херсонській областях. Тут були зосереджені підприємства, номенклатура виробів яких охоплювала широкий спектр машинобудівної продукції для сільського господарства: трактори, двигуни, причіпну та самохідну агротехніку, засоби механізації робіт у тваринництві, агрегати для кормовиробництва, садівництва та городництва тощо. У цих же регіонах функціонували провідні науково-дослідні, проектно-конструкторські установи та організації, навчальні заклади з підготовки інженерних та робітничих кадрів для сільськогосподарського машинобудування. Такий підхід сприяв комплексному вивченню питання взаємодії вчених академічного, галузевого і вишівського секторів науки з виробничниками в напрямках створення, випробування і впровадження у виробництво нових машин і обладнання.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

- дисертація є першою науковою працею історичного плану, де здійснено аналіз розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні у 1980-ті роки в контексті його впливу на соціально-економічні показники сільського господарства;

- уперше встановлено періодизацію розвитку галузі виробництва техніки для сільського господарства виробництва і надано характеристику кожному з його етапів, що дозволило виявити основні закономірності цього процесу;

- отримало подальший розвиток дослідження впливу системи загальносоюзного централізованого адміністративного керування економікою на господарську діяльність в УРСР, унаслідок якого були виявлені нові та уточнені вже відомі відповідні фактори впливу на управління сільгоспмашинобудівною галуззю в Україні у 1980-х роках;

- удосконалено методи визначення стану наукового та виробничого потенціалів у промисловості, що сприяло об'єктивізації результатів дослідження динаміки їх змін у сфері аграрного машинобудування в межах обраного хронологічного періоду;

- уперше при дослідженні економічних аспектів діяльності підприємств галузі застосовано аналіз ефективності використання ними трудових ресурсів, за допомогою якого отримані додаткові показники рівня організації процесу виробництва сільгосптехніки українським сільгоспмашинобудуванням у 1980-х роках;

- отримані нові дані стосовно відповідності продукції українського сільськогосподарського машинобудування потребам республіканського АПК, що надало підстав для розширення спектру критеріїв оцінки роботи галузі впродовж досліджуваного періоду.

Практичне значення дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження надають можливість оцінити ефективність роботи вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, виявити його вплив на якість виконання сільськогосподарських робіт.

Результати наукової праці придатні до використання при написанні історії підприємств, підручників і навчальних посібників для системи національної освіти, частково уведені до курсу історії України. Певна частина матеріалів дисертації застосовується у викладанні навчальної дисципліни “Історія науки і техніки” у НТУ “ХПІ”.

Окремі положення дисертації можуть бути використані при формуванні і реалізації державних науково-технічної та інноваційної політик, що пов'язані з розвитком процесу комплексної механізації та автоматизації агропромислового виробництва. Враховуючи згадане, дослідження розвитку сільськогосподарського машинобудування в контексті відбиття цього процесу в рівні застосованих в АПК України агротехнологій має не лише історичний, а й практичний інтерес. Тема може бути корисною для усіх верств населення, оскільки стає однією з складових загального знання про взаємовплив науково-технічної і соціально-економічної діяльностей суспільства.

Особистий внесок здобувача полягає у проведеній пошуковій роботі, а саме - доборі та обробці матеріалів, їх узагальненні, а також у формулюванні основних положень і висновків дисертації. Обґрунтування актуальності теми, постановка мети і завдань, визначення методології дослідження здійснено здобувачем разом із науковим керівником.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідались на: ХІХ Міжнародному Київському симпозіумі з наукознавства та історії науки (2002 р.); II, III, IV, V Всеукраїнських наукових конференціях істориків техніки (Київ: 2003, 2004, 2005, 2006 рр.); Всеукраїнській науково-методичній конференцій „Викладання історії науки і техніки в університетах України” (Харків, 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції істориків науки і техніки (Полтава, 2007 р.); VII Всеукраїнській конференції істориків техніки (Очаків, 2009 р.). Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри історії науки і техніки НТУ “ХПІ”, основні положення і висновки наукової праці доповідалися на теоретичному семінарі цієї кафедри.

Публікації. Основний зміст дисертації відображено у 19 наукових публікаціях, серед них 6 праць у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура й обсяг роботи Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 265 сторінок. Серед них 32 таблиці і графіки по тексту, 29 з яких є авторськими, 8 додатків на 12 сторінках, 341 найменування використаних джерел та літератури на 45 сторінках.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, визначено мету й конкретні дослідницькі завдання, окреслено хронологічні і територіальні межі наукового пошуку, розкрито наукову новизну дисертаційної роботи, показано практичну значущість результатів дослідження та наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі «Історіографія, джерела і методологія дослідження» здійснено історіографічний аналіз досліджуваної проблеми, вивчено стан і характер джерельної бази дослідження, визначено методологічні засади наукового пошуку.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” проведено аналіз літературних джерел з обраної теми дослідження, які систематизовані у три групи. До першої віднесено відповідні монографії, а друга група охоплює наукові публікації з означеної тематики. Третя складова являє собою дисертаційні дослідження, пов'язані з різними аспектами розвитку аграрного машинобудування в Україні упродовж 1980-х років.

У дослідженнях М. Р. Плюща та Л. М. Бєсовавивчається вплив науково-технічної політики, що проводилася упродовж досліджуваного періоду, на розвиток промисловості в Україні. Доволі цінним у них є аналіз системи управління машинобудівними галузями та підприємствами, комплексний підхід до дослідження питань організації виробництва в республіканській індустрії. Колективна монографія є першим дослідженням, в якому процеси комплексної механізації вітчизняного сільського господарства розглядаються крізь призму розвитку відповідної машинобудівної галузі. З низки робіт, присвячених дослідженню історії сільгоспмашинобудівних підприємств слід виділити працю В. В. Бібліка, в якій містяться важливі відомості не лише про адміністративні та технічні сторони діяльності ХТЗ, а й про конкретних особистостей, які безпосередньо брали участь в організації українського тракторобудування.

Фундаментальне дослідження колективу науковців на сьогодні є найбільш повним висвітленням еволюції сільськогосподарського виробництва в контексті розвитку комплексної механізації агропромисловості. Цінність цього багатотомного видання полягає, насамперед, у відображенні процесу формування культури землеробства в Україні під впливом наукових досягнень як в аграрній, так і в машинобудівній галузях, у результаті чого відбувалося насичення сільського господарства відповідною технікою.

Монографія В. А. Вергунова, присвячена маловідомим сторінкам історії науки і техніки, розкриває цей напрям, як невід'ємну складову українського природознавства. Для даного дослідження цінним стає перший розділ монографії, що являє собою методологічний інструментарій, необхідний для розкриття діяльності окремих вчених мережі науково-дослідних установ у сфері механізації агровиробництва України.

У праці Л. В. Погорілого розглянуто спонукальні причини процесу механізації сільськогосподарських робіт, визначено основні напрямки розвитку сільськогосподарської техніки. Робота містить багато аналітичного матеріалу щодо ефективності використання сільгоспмашин та доцільних меж інтенсифікації агровиробництва. Даної ж методології Л. В. Погорілий дотримується й у монографії з тією відмінністю, що в ній розглянуто розвиток лише одного виду сільськогосподарської техніки.

Серед останніх фундаментальних наукових праць варто виділити монографію І. А. Копотуна. Узагальнюючи широкі кола джерел і власний досвід роботи на виробництві, автор показав історію індустріалізації агропромислового комплексу Полтавщини. Хронологічні межі охоплюють цей процес з 1920-х років до початку ХХІ століття. Видання містить значну кількість таблиць, що дає можливість вивчити динаміку насиченості технікою галузі сільського господарства області

Колективна монографія висвітлює життєвий і творчий шлях І. І. Мартиненка, розкриває роль його школи в автоматизації технологічних процесів у вітчизняному АПК. Для дисертаційного обраного напрямку дослідження вона корисна в аспекті визначення наукового потенціалу галузі сільськогосподарського машинобудування.

Серед другої групи історіографічного матеріалу слід відзначити публікації Н. П. Берегової, Г. В. Лупаренка, Л. В. Маслової, О. С. Мудрука, П. Г. Сокирко, Т. О. Хоменко, Б. Р. Ціжа з історії виникнення та розвитку певних конструкцій аграрних машин. Зазначені статті надають можливості побачити процеси створення нової сільгосптехніки та вдосконалення вже існуючих агрегатів і машин, як сумарний результат розвитку аграрних і технічних наук

У публікаціях Б. Г. Москальова та В. В. Дерлеменка розглядаються окремі моменти формування аграрної технічної думки в Україні, вивчаються специфічні аспекти її еволюції. Безпосередньо українське сільгоспмашинобудування вивчається у колективній публікації В. Г. Войтюка, В. І. Кравчука та Г. І. Живолупа і статті В. М. Стародубцева. Указані дослідження стають у нагоді при проведенні періодизації розвитку аграрного машинобудування в Україні.

Наступною групою аналізуються докторські і кандидатські дисертації, в яких досліджуються питання, прямо або опосередковано пов'язані з механізацією і автоматизацією АПК України у 1980-ті роки. Указані історіографічні джерела четвертої групи було розподілено на підгрупи відповідно до аспектів тем дисертаційних робіт - історико-соціального та техніко-економічного.

У першу підгрупу вміщено дисертації істориків, які вивчали розвиток України, її промисловості, науки та соціальної сфери у контексті теми дослідження. У дисертації О. С. Каденюка розглядаються реформи в українському АПК у 1990-ті роки, а процес розвитку засобів механізації та автоматизації АПК наданий складовою частиною загального розвитку сільськогосподарської сфери виробництва. Дисертації Г.Г. Кривчика та В.П. Михалюка присвячені вивченню соціального розвитку українського села у 1960-х - 1990-х роках. У цих дослідженнях розглядається динаміка змін рівня механізації сільськогосподарських робіт у контексті впливу процесу індустріалізації агропромисловості на соціальну сферу. У дисертаціях Л. М. Бєсова та В. Б. Калиновського, темою дослідження яких є управління науково-технічним розвитком підприємств і науково-технічна політика в Україні у 1970-ті - 1980-ті роки, розглянуто комплекс взаємопов'язаних між собою питань стосовно характеристики науково-технічного потенціалу України зі спрямуванням на машинобудування.

До другої підгрупи здобувачем віднесено дисертації істориків, економістів та технічних фахівців, в яких розглянуто проблеми управління промисловими підприємствами в Україні у 1980-ті роки

У цих наукових працях вивчаються окремі специфічні аспекти функціонування промислових підприємств на прикладі ВО і заводів галузі сільгоспмашинобудування. Вони хоча і містять фактичний матеріал із стану справ у сфері виробництва сільськогосподарської техніки, але не дають можливості зробити порівняння, необхідні для відстеження шляхів вирішення комплексу проблем, які спіткали галузь у 1980-х роках.

У цілому, історіографічний аналіз розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні у 1980-х роках дає підстави стверджувати про відсутність історичних наукових праць цілковито присвячених цій тематиці. У монографіях, статтях та дисертаційних дослідженнях, що певною мірою стосуються проблем стану сільгоспмашинобудування в досліджуваний період, розглядаються лише окремі моменти функціонування галузі в контексті піднятих у означених працях питань. Решта історіографічного матеріалу, що потрапив у коло опрацювання, стосується етапів становлення сектору аграрного машинобудування і стає у нагоді до періодизаційних аспектів дослідження.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дисертаційної роботи” розкрито джерельну базу дослідження, яку складають широке коло монографій, публікацій, друкованих першоджерел та архівних матеріалів. Останні стали ядром джерельного підґрунтя дисертації. Усього залучено документи з більш, ніж 80 справ із понад 20 описів 15 фондів держархівів: Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, державних архівів Київської, Львівської, Харківської, Херсонської областей та автономної республіки Крим.

Підрозділ 1.3. “Методологія дослідження” присвячений формуванню методологічної основи дисертації. З спеціально-історичних у дослідженні використано методи: історизму, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, періодизації та актуалізації. З загальнонаукової методології та методології інших наук застосовано найбільш розповсюджені методи: діалектики, логіки, класифікації, системного і багатофакторного аналізу, синтезу та статистичний. Арсенал використаних методів дозволив дотриматися необхідного ступеню достовірності викладених у науковій праці відомостей.

У розділі 2 «Еволюція сільськогосподарського машинобудування в Україні з ХІХ ст. до 1990-х років» досліджуються визначальні фактори впливу на результати кожного з періодів розвитку галузі, вивчається сприятливість об'єктивних умов для кардинального прискорення розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування у 1980-х роках.

Підрозділ 2.1. “Періодизація розвитку виробництва засобів механізації сільськогосподарської праці” став базою для подальшої дослідницької роботи. Здійснена у ньому періодизація розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні надала підстав для виявлення основних чинників впливу на характер цього процесу. Спираючись на досліджувані в цьому підрозділі історичні факти, можна говорити, що сільськогосподарське машинобудування в Україні з кінця XVIII ст. до 1990-х років пройшло дванадцять етапів свого розвитку. Перший, до початку ХІХ ст., можна характеризувати як кустарно-ремісничий, а другий - ремісничий з поштучним типом виробництва, відбувся у першій половині цього ж століття. У третій чверті ХІХ ст. сільськогосподарське машинобудування перейшло до фази мануфактурного виробництва, а вже наприкінці ХІХ віку - до фабричної форми організації випуску сільгосптехніки з поштучним та дрібносерійним типами виробництва. П'ятий етап характерний початком процесу застосування на сільгоспмашинобудівних підприємствах при виробництві продукції комплексів різнотипових технологічних циклів, що дозволяє класифікувати його, як фабрично-заводський, з поштучним та дрібносерійним типами виробництва. Він відбувався з 1900 р до 1918 р., а вже з 1920-х років українське сільгоспмашинобудування повністю переходить до заводського дрібносерійного та серійного виробництва сільськогосподарських машин, системно організованого, як спеціалізовані заводи та монопольні об'єднання спеціалізованих заводів (трести) усередині непрофільних відомств. З початком індустріалізації галузь реструктурується у мережу спеціальних об'єднань заводів з серійним типом виробництва у відомствах машинобудівного профілю. Восьмий етап розвитку сільгоспмашинобудування в Україні пов'язаний з його монополізацією у другій половині 1940-х - першій половині 1950-х років у формі синдикатів. З кінця 1950-х до середини 1960-х років вживаються заходи з демонополізації сектору виробництва сільськогосподарської техніки. Проводиться його реорганізація у систему спеціальних регіональних об'єднань заводів з серійним та крупносерійним типом виробництва. З другої половини 1960-х років починається десятий етап розвитку сільгоспмашинобудування, характерною ознакою якого стають повернення до синдикатної форми організації галузі і створення великих комплексних галузеутворюючих підприємств з масовим та крупносерійним типом виробництва. Достатня наявність останніх дозволила наприкінці 1980-х років завершити процес монополізації сільгоспмашинобудівної сфери у формі єдиного загальносоюзного концерну. Дванадцятий етап пов'язаний з колапсом галузі на початку 1990-х років і поверненням її до фабрично-заводського укладу з дрібносерійним та серійним типом виробництва.

Підрозділ 2.2. “Формування об'єктивних передумов інтенсифікації аграрного машинобудування у 1980-х роках” присвячений вивченню характеру об'єктивних передумов розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні в означений період. Дослідження цього питання показало, що внаслідок демографічних змін, які відбувалися в Україні у період з 1950-х і до початку 1980-х років, стало неможливим здійснення необхідного обсягу сільськогосподарських робіт без значного збільшення засобів їхньої механізації. Подальше нарощування обсягів робіт при технологіях, що існували на той час, не тільки не давало необхідних темпів приросту продукції, але і почало здійснювати руйнівний вплив на екологічний стан в Україні.

Починаючи з 1980-х років, у республіці сформувалася ситуація, коли перехід до індустріальних технологій в АПК став неминучим. Спеціалізовані технології, у свою чергу, вимагають значного збільшення шлейфу сільськогосподарських машин, як за кількістю, так і за номенклатурою. Враховуючи те, що за період НТР українським науковим сектором було накопичено багатий потенціал у цій сфері, у досліджуваний період склалися позитивні об'єктивні умови для кардинального прискорення розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.

У розділі 3 «Сільськогосподарське машинобудування в структурі промисловості Української РСР» аналізується управління галуззю сільськогосподарського машинобудування в Україні у 1980-х роках, її науковий та виробничий потенціали.

У підрозділі 3.1. “Система управління галуззю виробництва аграрної техніки” з'ясовано, що впродовж 1980-х років відбулася остаточна консолідація управління союзними сільгоспмашинобудівними підприємствами, розташованими в Україні, в одному відомстві-монополії концернового типу - Міністерстві автомобільного, тракторного і сільськогосподарського машинобудування СРСР. Одночасно з цим, урядові структури УРСР поступово отримали більше самостійності в організації роботи підприємств аграрного машинобудування, що знаходилися у республіканському підпорядкуванні. Але, у досліджуваний період, загострився процес відчуження останніх до Мінавтосільгоспмашу або спільно утворених з ним третіх структур.

Підрозділ 3.2. “Наукове забезпечення промисловості сільськогосподарських машин” спрямований на дослідження кадрового, матеріально-технічного, інформаційного та організаційного критеріїв науково-технічного потенціалу сільгоспмашинобудівної сфери України у 1980-х роках. З нього видно, що останній тільки у кадровому питанні міг задовольнити необхідні потреби. Фінансування дослідних робіт в академічних установах відбувалося несвоєчасно й у неповних обсягах, хоча не поодинокими ставали випадки нераціонального використання останніми фінансових і матеріально-технічних ресурсів. Приладна база і лабораторне оснащення ВНЗ у 1980-х роках були застарілими, а доступ до аналогічних засобів у більш забезпечених галузевих установах у науковців вишів - обмеженим. Технічні засоби інформаційного забезпечення науки в сільськогосподарському машинобудуванні в більшості галузевих установ (за виключенням провідних) були примітивними. У академічних організаціях та вищих навчальних закладах малася більш досконала обчислювальна та інформаційна техніка, проте її потужності не відповідали наявним потребам. Організація ж інженерної праці у галузі взагалі знаходилася осторонь світового процесу інформатизації суспільства. Розподіл наукової сфери на галузевий, академічний та вузівський сектори з відповідним підходом до їх матеріально-технічного, кадрового та інформаційного забезпечення значно ускладнював процес управління науково-технічним розвитком галузі. Організувати ефективну форму співпраці усіх трьох складових наукового забезпечення сільгоспмашинобудування у 1980-х роках не вдалося.

У підрозділі 3.3. “Виробничий потенціал аграрного машинобудування УРСР” з'ясовано, що у досліджуваний період сільськогосподарське машинобудування України мало значні, за обсягами, промислові потужності на яких працювала велика кількість робітників. Фондооснащеність підприємств у республіці була в 1,38 разів вищою, ніж по усій галузі Радянського Союзу. Між тим, зміцнення потужнісних характеристик аграрного машинобудування в Українській РСР здійснювалося шляхом кількісного накопичення основних фондів, що привело до деформації структури виробничого потенціалу у бік превалювання в ньому абсолютнісних параметрів.

У якісному відображенні, виробничий потенціал українського сільськогосподарського машинобудування у 1980-х роках являв собою колосальні (порівняно з відповідними галузями провідних країн світу) недобудовані і функціонуючі виробничі площі. Останні укомплектовувалися обладнанням, більшість з якого була застарілим або неспроможним до застосування високоефективних промислових технологій, що в умовах затребуваності великих обсягів продукції приводило до необхідності використання такої кількості робітників, відновлення чисельності яких унеможливлювалося з-за відсутності наявних регіональних людських ресурсів.

У розділі 4 «Сфера сільськогосподарського машинобудування в умовах економічних реформ у 1980-ті роки» показано ефективність роботи підприємств галузі на виконання Продовольчої програми України.

Підрозділ 4.1. “Організація виробничо-господарської діяльності в галузі” присвячений аналізу роботи підприємств сільгоспмашинобудівного сектору України у 1980-х роках. Він надає підстав говорити про хибність обраного шляху організації виробництва сільськогосподарської техніки через укрупнення промислових одиниць. Структури виробничих об'єднань (ВО) виявилися занадто громіздкими та такими, що слабо піддавалися оперативному управлінню. У результаті, будучи основними виробниками валу аграрних машин ВО, водночас, були неспроможними до швидкого, за рахунок впровадження технологічних новин, реагування на зміни й адміністровано визначеного попиту. У цілому ж, маючи практично рівну з середньопромисловою по Україні фондооснащеність, сільгоспмашинобудівна сфера випускала у 1,4 рази менше продукції на одного працюючого, ніж у середньому по республіканській індустрії.

У підрозділі 4.2. “Роль сільгоспмашинобудівного сектору економіки у виконанні Продовольчої програми України” відображено, що хибна політика уряду щодо аграрного сектору економіки впродовж 1980-х років, яка полягала в нарощуванні загальної фондоозброєності без урахування поточних інвестиційних пріоритетів, стала одним з основних чинників, що завадили створенню на селі умов для охочого споживання новітніх засобів механізації праці. Врешті-решт, це привело до призупинення науково-технічного розвитку сільгоспмашинобудування, поверненню до екстенсивних агротехнологій та незадовільному виконанню Продовольчої програми.

Висновки

У дисертаційній роботі вирішені науково-практичні завдання, пов'язані з встановленням визначальних факторів впливу на розвиток сільськогосподарського машинобудування в Українській РСР у 1980-х роках.

1. Розкрито, що в історичній науковій літературі відсутнє комплексне дослідження сільськогосподарського машинобудування України у 1980-х роках. В існуючих працях з історії промисловості, механізації та автоматизації сільського господарства, роботах суспільно-історичного характеру розвиток сектору аграрного машинобудування в окреслений період вивчається фрагментарно - як нечаста основа окремих прикладів, використаних задля формування доказової бази. Джерельна основа дослідження охоплює практично увесь спектр питань розвитку галузі та є достатньою задля розкриття теми дисертаційної роботи.

2. Виявлено, що сільськогосподарське машинобудування на території України до 1990-х років пройшло дванадцять етапів свого розвитку. Причому, попередні способи виробництва продовжували своє існування паралельно етапоутворюючому, віддаючи останньому пріоритет у валовому випуску і забираючи на себе допоміжні виробничі функції. Перехід з одного етапу до наступного відбувався поступово, під впливом об'єктивних, суб'єктивних чинників та чинників спільного характеру. До об'єктивних слід віднести ті, що формують попит на техніку, суб'єктивних - які визначають відповідну пропозицію. Спільні чинники у рівному ступені обумовлюють попит і пропозицію. Головними об'єктивними факторами впливу на розвиток сільськогосподарського машинобудування були демографічний та екологічний. Серед суб'єктивних чинників визначальними ставали: порядок управління галуззю, її науковий і виробничий потенціали. Спільними факторами впливу на розвиток сільгоспмашинобудування в Україні були - поточна система суспільно-економічних відносин та загальний рівень науково-технічної грамотності. Зміни у будь-якому з наведених чинників приводили до переходу сільськогосподарського машинобудування на новий етап розвитку.

3. З'ясовано, що в попередні 1980-м роки склалися сприятливі об'єктивні передумови для активізації розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні. Вони визначились, насамперед, урбанізаційними процесами при зростанні загальної чисельності населення та падінням родючості ґрунтів при збільшенні площі сільськогосподарських угідь. Означені чинники вимагали відповідного розширення спектру механізованих робіт із зростанням ступеню їх автоматизації, застосування більш продуктивних агротехнологій рекреаційного характеру. Вирішити ці завдання ставало можливим лише завдяки переходу сільськогосподарського машинобудування на новий етап розвитку, який, на відміну від попередніх, робив би галузь здатною наповнювати матеріально-технічну базу сільського господарства високоавтоматизованою технікою значно ширшої номенклатури, в обсягах, достатніх задля забезпечення максимально можливої науково обґрунтованої щільності механізації робіт.

4. Вивчено управління сільгоспмашинобудівною сферою в Україні на початку 1980-х років, яке відбувалося в умовах адміністрованого керування економікою при домінуванні в загальному валу виробництва долі союзних підприємств, що вплинуло на розвинення монополістичних тенденцій. Згідно останніх, вирішення галуззю завдань, сформованих об'єктивними передумовами, здійснювалося більш притаманним монополістичній формі виробництва екстенсивним шляхом - простим збільшенням обсягів виробництва при самостійному визначені номенклатури виробів. Такий порядок негативно вплинув на решту суб'єктивних чинників, що визначають розвиток даного сектору машинобудування. Окрім того, розвинені в другій половині 1980-х років заходи з централізації управління галуззю, практично звели до мінімуму роль республіканських відомств у цьому процесі. Створення ж єдиного монополіста-виробника сільськогосподарської техніки - Міністерства автомобільного і сільськогосподарського машинобудування СРСР, узагалі суперечило одночасно проведеній економічній реформі, що врешті-решт привело до паралічу господарської діяльності підприємств галузі.

5. Установлено, що наукове забезпечення сільгоспмашинобудівної промисловості УРСР у 1980-і роки здійснювалося вченими академічного, вишівського та галузевого секторів науки. Впродовж досліджуваного періоду не вдалося створити дієвої форми співпраці усіх наведених наукових сфер. В умовах монополізації управління галуззю це вплинуло на послаблення наукового потенціалу сільськогосподарського машинобудування внаслідок мінімізації участі більш кваліфікованих науковців академічних установ та ВНЗ в управлінні його науково-технічним розвитком. У результаті, по-перше - упродовж 1980-х років відбулося зниження конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської техніки за такими показниками, як технічний рівень, надійність, довговічність, та відповідність затребуваним агротехнологіям, що обумовило падіння попиту на продукцію українського сільгоспмашинобудування. А по-друге - процес виробництва у галузі став менш гнучким і більш трудомістким через різке зменшення кількісних та якісних обсягів застосованих у ньому технологічних новин. Неспроможність вітчизняного сектору сільськогосподарського машинобудування оперативно реагувати на зміни споживчих інтересів стала основним чинником, що визначив глибину і тривалість кризи у ньому.

6. Доведено, що виробничий потенціал сільськогосподарського машинобудування України у досліджуваний період формувався згідно концепції укрупнення промислових одиниць шляхом накопичення основних фондів, без врахування їх якісного наповнення. Заходи уряду з модернізації виробництва проводилися без врахування кадрового ресурсу і здійснювалися за залишковими принципами. За кваліфікаційним рівнем кадровий потенціал сільгоспмашинобудівної галузі був одним з найнижчих у всьому машинобудівному комплексі УРСР. З переходом на госпрозрахунок та самоокупність надмірна кількість основних фондів непридатних для впровадження сучасних технологій, у тому числі - і завдяки низькій кваліфікації робітників, відіграла роль ресурсного баласту, оскільки внаслідок неврегульованих ринкових відносин ще була проблематичною їх реалізація як товару, а використання за основним призначенням вже було непродуктивним. Укладена ситуація стала фактором прискорення розвитку кризових явищ у сфері сільськогосподарського машинобудування України.

7. З'ясовано, що підприємства сфери виробництва аграрних машин в Україні впродовж першої половини 1980-х років працювали в умовах наперед визначеного попиту на вироблену продукцію. Гарантованість збуту обумовлювалася існуючою системою суспільно-економічних відносин. Таке формування попиту при монополізації виробництва спровокувало розвинення на підприємствах негативних тенденцій до порушення трудової і технологічної дисциплін, неефективного використання людських і матеріальних ресурсів, подовження термінів впровадження наукових розробок. Унаслідок цього, ВО та заводи галузі почали працювати аритмічно, якість випущених ними машин впала до критичного рівня, витрати на виробництво зросли, а обсяги виробленої продукції знизилися. Економічну ефективність роботи підприємств вдавалося підтримувати за рахунок цінового диктату споживачам, що дозволялося укладом економіки. З початком економічних перетворень у другій половині 1980-х років і відходом від практики визначеного попиту, аграрії з-за цінового свавілля сільгоспмашинобудівників при низьких споживчих якостях запропонованої ними техніки переорієнтувалися на ринок запасних частин та комплектуючих. Низький рівень організації виробництва не давав ВО та заводам, задіяним у випуску сільгосптехніки, можливості швидко реагувати на зміни споживчих інтересів. Вони продовжували виробляти незапитані машини, що накопичувалися на складах готової продукції як неліквіди, а це викликало стрімке погіршання фінансового стану підприємств.

8. Показано, як відверто витратний характер сільського господарства, обумовлений існуючою в Україні до середини 1980-х років системою економічних відносин, приводив до нераціонального використання машин та обладнання, що відбивалося на термінах їхньої служби. Це сприяло надмірному навантаженню на підприємства галузі, які спеціалізувалися на випуску затребуваної техніки та запасних частин до неї, з-за чого знижалася якість та утворювався дефіцит відповідних машин та комплектуючих. Низький освітній рівень сільських механізаторів та інженерно-технічних працівників нівелював переваги нових конструкцій машин та агрегатів, які ставали досяжними при застосуванні на них сучасних засобів автоматизації. У результаті, високотехнічна продукція сільськогосподарського машинобудування працювала в агропідприємствах з нижчою, за можливу, продуктивністю, що принижувало економічний ефект, отриманий від її використання. Такий стан справ приводив до обмеженого попиту на новітні розробки, та формував споживчу зацікавленість на користь традиційної агротехніки, що гальмувало науково-технічний прогрес як у сфері механізації та автоматизації сільськогосподарської праці, так й у галузі виробництва сільськогосподарських машин.

Усе вищезгадане надає підстав говорити, що остаточний перехід сільськогосподарського машинобудування України на етап монополізації виробництва на загальносоюзному рівні, розпочатий у другій половині 1960-х років, за інерцією продовжувався до кінця досліджуваного періоду. Характерними ознаками цього етапу стали зниження інтенсивності науково-технічної діяльності та деградація виробничого потенціалу галузі. До кінця 1970-х років вказані явища протікали на тлі відносно сприятливих сільському господарству екологічних умов, при помірній демографічній ситуації, повільному зростанні загального рівня науково-технічної обізнаності і не суперечили існуючому укладу економіки. На початку 1980-х років родючість ґрунтів почала різко падати, а кількість зайнятих у сільському господарстві - скорочуватися. Ці чинники спонукали необхідність переходу сільськогосподарського машинобудування на новий етап розвитку, основними ознаками якого повинні були стати наукоємність та гнучкість виробництва. Намагання уряду СРСР здійснити необхідні перетворення у першій половині 1980-х років без зміни суспільно-економічних відносин, при існуючих системі управління галуззю та загальному рівні науково-технічної грамотності привели до протилежного результату і поставили сільськогосподарське машинобудування на межу кризи. Процес монополізації виробництва у галузі увійшов у супереч розпочатому з середини 1980-х років переходу радянської економіки на ринкові відносини, що зробило кризу у сільськогосподарському машинобудуванні України незворотною.

Таким чином, можна стверджувати, що регрес сфери сільськогосподарського машинобудування України впродовж 1980-х років за своєю суттю став її переходом на новий етап свого розвитку, викликаний зміною об'єктивних чинників. Деструктивний же характер цього переходу обумовлювався стримуванням суб'єктивних факторів і факторів спільного характеру в їх природному прагненні до гармонійної відповідності об'єктивним.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Аннєнков І. О. Виробництво сільськогосподарської техніки на підприємствах України у 90-ті рр. ХХ ст. / І. О. Аннєнков // Дослідження з історії техніки. - К. : Політехніка. - 2002. - Вип. 2. - С. 86-92.

2. Аннєнков І. О. Науково-технічне забезпечення матеріальної бази агропромислового комплексу України у 1980-ті роки / І. О. Аннєнков/ “Історія та географія”: [зб. наук. праць / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди]. - Х. : Майдан, 2004. - Вип. 16. - С. 108-115.

3. Аннєнков І. О. Оновлення матеріально-технічної бази сільського господарства України у 80-і роки / І. О. Аннєнков // Історія освіти, науки і техніки: Зб. наук. праць. / Відп. редактор О. Я. Пилипчук. - К. - 2004. -(Додаток до Вип. 15. „Історії української науки на межі тисячоліть”) - С. 4-9.

4. Аннєнков І. О. Управління агропромисловим комплексом України у 80-і рр. ХХ ст. / І. О. Аннєнков / Дослідження з історії техніки: [зб. наук. праць / за ред. Л. О. Гріффена]. - К. : Політехніка. - 2004. - Вип. 4. - С. 103-110.

5. Аннєнков І. О. Еволюція структури управління галуззю сільськогосподарського машинобудування в Україні впродовж 1980-х років / І. О. Аннєнков // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К. - 2008. - Вип. 36. - С. 3-13.

6. Аннєнков І.О. Розвиток сільськогосподарського машинобудування України (питання періодизації) [Електронний ресурс] / І. О. Аннєнков // Історія науки і біографістика. - 2009. - Вип. 1. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/INB/2009-1/09.pdf

7. Аннєнков І. О. Структурні зміни в системі агропромислового комплексу України протягом 1980-х років / І. О. Аннєнков / Матеріали 2-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії техніки”. - К. : “ЕКМО”, 2003. - С.96-98.

8. Аннєнков І. О. Загальна характеристика виробництва сільськогосподарських машин в Україні у 80-і роки ХХ ст. / І. О. Аннєнков // Матеріали 3-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії техніки” - К. : “ЕКМО”. - 2004. - С. 88-92.

9. Аннєнков І. О. Забезпечення якості продукції на підприємствах сільськогосподарського машинобудування України (70-80-і роки) / І. О. Аннєнков // Матеріали 4-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії техніки” - К. : “ЕКМО”. - 2005. - С. 13-15.

10. Аннєнков І. О. Структура галузі сільськогосподарського машинобудування в Україні у 1980-ті роки / І. О. Аннєнков / Матеріали 5-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії техніки” - К. : “ЕКМО”. - 2006. - С. 139-141.

11. Аннєнков І. О. Реалізація науково-технічних програм в галузі високих технологій на етапі НТР / Аннєнков І. О., Аннєнкова Н. Г., // Переяславська Рада та гармонізація україно-російських відносин на сучасному етапі: зб. наук. праць: За матер. Міжнородн. наук.-метод. конференції 18-19 грудня 2006 р. / За ред. О. Г. Романовського, В. М. Ганічева. - Х. : НТУ „ХПІ” - 2007. - С. 332-340.

Здобувачем виявлено умови впровадження науково-технічних програм у системі адміністративної економіки (СРСР, Україна), досліджено роль держави в урегулюванні процесів науково-технічного розвитку в СРСР та інших провідних країнах світу.

12. Аннєнков І. О. Автоматизація і механізація агропромислового комплексу на етапі науково-технічної революції (1950-1980-ті рр.) / І. О. Аннєнков / Історія науки і техніки у вищих навчальних закладах України: [зб. наук. праць: за матер. Всеукр. наук.-метод. конференції 13-14 квітня 2006 р]. - Харків : НТУ „ХПІ”, 2007. - С. 76-85.

13. Аннєнков І. О. Ефективність роботи підприємств галузі сільськогосподарського машинобудування України по випуску техніки для АПК у 1980-х роках. / І. О. Аннєнков // Матеріали 6-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії науки і техніки” 11-12 жовтня 2007 р. - Полтава. : - 2008. - С. 242-244.

14. Аннєнков І. О. Ефективність функціонування організаційної структури галузі сільськогосподарського машинобудування України у 1980-х роках / І. О. Аннєнков // Вісник Національного технічного університету „Харківський політехнічний інститут” Зб. наук. праць. Тематичний випуск : Історія науки і техніки. - Х. : НТУ „ХПІ” - 2008. - № 8. - С. 34-41.

15. Аннєнков І. О. Періодизація розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні / І. О. Аннєнков // Матеріали 7-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії науки і техніки” - К. - 2008. - С. 155-157.

16. Аннєнков І. О. Науковий потенціал сільськогосподарського машинобудування в Україні у 1980-ті роки /І. О. Аннєнков / Вісник Національного технічного університету „Харківський політехнічний інститут”. Тематичний випуск: Історія науки і техніки [зб. наук. праць / відп. редактор Л. М. Бєсов]. - Харків : НТУ „ХПІ”. - 2008. - № 53 - С. 3-12.

17. Аннєнков І. О. Визначення терміну „техніка” як одного з головних понять філософських та історико-технічних досліджень / Аннєнков І. О., Аннєнкова Н. Г. // Матеріали 6-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії техніки” - К. - 2008. - С. 116-118.

Здобувачем здійснено формування історіографічної бази визначення терміну “техніка” в історико-технічних дослідженнях.

18. Аннєнков І. О. Діяльність сільгоспмашинобудівників України на виконання Продовольчих програм СРСР та УРСР 1980 р. / І. О. Аннєнков // Матеріали 8-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії науки і техніки” (м. Очаків, 17 - 19 жовтня 2009 р.) - К. - 2009. -

19. Аннєнков І. О. Аналіз кадрової складової галузі сільськогосподарського машинобудування України у 1980-х роках / І. О. Аннєнков // Вісник Національного технічного університету „Харківський політехнічний інститут” Зб. наук. праць. Тематичний випуск : Історія науки і техніки. - Х. : НТУ „ХПІ” - 2009. - № 48. - С. 135-147.

Анотація

Аннєнков І.О. Сільськогосподарське машинобудування Української РСР в умовах наростання кризових явищ (1980-ті роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 - історія науки і техніки. - Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». - Х., 2010.

У дисертації з'ясовано основні чинники, що визначають характер розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні та досліджено їх вплив на регресивні явища в галузі впродовж 1980-х років. Висвітлено роль і місце сектору виробництва аграрних машин Української РСР у системи єдиного господарського комплексу СРСР як складової відповідної союзної галузі та окремого сегменту машинобудування республіки. Відображено загальну картину функціонування сільгоспмашинобудівних підприємств УРСР в умовах “періоду застою” та під час соціально-економічних реформ. Надано оцінки виробничому і науковому потенціалам галузі. Показано взаємовизначальність процесів розвитку сільськогосподарських і технічних наук у механізації та автоматизації сільськогосподарської праці. Установлено і систематизовано етапи еволюції сфери виробництва сільськогосподарської техніки в Україні з XIX ст. до 1990-х років.

Ключові слова: сільгоспмашинобудування, наукове забезпечення, науково-технічний потенціал, кадри, науковий сектор, технічний рівень.