Застосування українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в республіці Ірак у 2003–2005 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

20.02.22 - Військова історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Застосування українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в республіці Ірак у 2003-2005 рр.

Попко Сергій Миколайович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті оборони України,

Міністерство оборони України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент

Сидоров Сергій Вікторович,

Національний університет оборони України,

професор кафедри воєнної історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Сідак Володимир Степанович,

Університет економіки і права "КРОК",проректор;

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

Печенюк Ігор Степанович,

Науково-дослідний центр гуманітарних

проблем Збройних Сил України,

начальник науково-дослідної лабораторії.

Захист відбудеться " 21 " квітня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національного університету оборони України за адресою: 03049, Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету оборони України (03049, Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

Автореферат розісланий " 12 " березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. М. Грицюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Еволюція світової геополітики останніх років свідчить про те, що на фоні розрядки глобальної напруженості в останні роки в ряді країн з різних причин виникає сплеск насильства і нестабільності. Такі загрози не мають кордонів, є взаємозалежними та потребують вирішення на глобальному та регіональному рівнях. Однак жодна держава, якою б потужною вона не була, не може самостійно захистити себе від сучасних загроз. У таких умовах виникає необхідність у розширенні та зміцненні міжнародної миротворчої діяльності та об'єднанні зусиль багатьох країн у попередженні та припиненні збройних конфліктів.

Участь України в міжнародній миротворчій діяльності залишається одним з пріоритетів її зовнішньої політики та засобом зміцнення своєї національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища, що обумовлює значення узагальнення досвіду застосування підрозділів у миротворчих операціях.

Актуальність теми дослідження полягає у тому, що військові аспекти миротворчої діяльності недостатньо висвітлені у вітчизняній історіографії, передусім застосування українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак. Українські військовослужбовці вперше виконували специфічні завдання, взаємодіяли з військовими контингентами Коаліційних сил та місцевою іракською владою. У результаті набутий унікальний досвід, який потрібно вивчати для врахування під час проведення наступних міжнародних миротворчих операцій.

Виходячи з вищезазначеного, дисертантом визначено наукове завдання роботи, яке полягає в узагальненні досвіду застосування українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак у 2003-2005 рр., виявленні основних тенденцій використання сил та засобів під час виконання завдань, обґрунтуванні можливих напрямків використання набутого досвіду в сучасних умовах розвитку Збройних Сил України (далі - ЗС України).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукової і науково-технічної діяльності Національної академії оборони України в рамках науково-дослідних робіт:

"Розробка проекту керівництва з цивільно-військового співробітництва під час участі ЗС України в міжнародних миротворчих операціях" (шифр НДР "Миротворчість", номер державної реєстрації 0101U001008). У рамках цієї роботи автором виконано підрозділ "Організація взаємодії з цивільними організаціями";

"Теоретичні основи підготовки і застосування загальновійськових частин" (шифр НДР "Активність", номер державної реєстрації 0101U000987). Автором виконано розділ "Участь бригади в міжнародній миротворчій операції".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття змісту, послідовності та характеру застосування українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак та розроблення рекомендацій щодо можливого використання виявленого досвіду в подальших миротворчих операціях.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати історіографію та джерельну базу теми дослідження, визначити стан її наукового розроблення;

розкрити основні фактори та встановити їх вплив на характер застосування українського миротворчого контингенту в операції;

дослідити зміст, послідовність та особливості розгортання українського миротворчого контингенту в Республіці Ірак;

розкрити зміст, характер та особливості використання сил та засобів українського контингенту в операції з підтримання миру;

обґрунтувати напрямки та сформулювати практичні рекомендації щодо використання набутого досвіду. ірак український контингент миротворчий

Об'єктом дослідження є операція з підтримання миру Коаліційних сил у Республіці Ірак (2003-2005).

Предметом дослідження є застосування українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак.

Методи дослідження. Автором застосовано загальнонаукові та спеціальні методи історичного дослідження, серед яких особливу роль відіграли аналіз, синтез, історичний і логічний методи. Використання наявної методології воєнно-історичного дослідження дозволило висвітлити визначені дисертантом завдання.

Хронологічні межі охоплюють період 2003-2005 рр. Вибір нижньої межі пов'язано з початком діяльності українського миротворчого контингенту (липень 2003 року), а верхньої межі - із закінченням виконання завдань та поверненням контингенту в Україну (грудень 2005 року).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці і розкритті теми дослідження, яка не отримала всебічного наукового розгляду. На основі аналізу різнопланових джерел вперше:

узагальнено досвід застосування українського миротворчого контингенту рівня бригади (тактичної групи) в операції з підтримання миру в Республіці Ірак;

розкрито зміст, характер та особливості розгортання, виконання завдань українською бригадою (тактичною групою) у зоні відповідальності;

до наукового обігу введено раніше неопрацьовані документи Генерального штабу ЗС України, командування 5-ї, 6-ї, 7-ї омбр та 81-ї тактичної групи (ТГ).

Дістало подальшого розвитку:

аналіз виявлених особливостей воєнно-політичної обстановки у ході проведення операції з підтримання миру;

визначення впливу природно-кліматичних умов на характер виконання завдань українськими підрозділами та можливості особового складу і техніки;

узагальнення форм та способів дій збройної опозиції проти українського миротворчого контингенту;

виявлення часткової невідповідності вітчизняної техніки та озброєння умовам виконання завдань та вимогам тактичних нормативів Коаліційних сил.

Удосконалено рекомендації щодо використання узагальненого досвіду в подальшій миротворчий діяльності ЗС України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації матеріали, узагальнення та теоретичні висновки доповнюють і суттєво поглиблюють наукові знання про сучасні миротворчі операції та участь у них українських контингентів. Матеріали дослідження можуть використовуватись:

для удосконалення підготовки особового складу підрозділів та частин до участі в миротворчих операціях;

при розробленні нових бойових статутів та настанов щодо застосування військових підрозділів в операціях з підтримання миру, а також наукових праць з історії війн та воєнного мистецтва новітнього часу;

у навчальному процесі при вивченні міжнародних миротворчих операцій та участі України в міжнародній миротворчій діяльності.

Окремі матеріали дослідження та власний досвід здобувача, командира 7-ї омбр, були практично використані під час проведення Об'єднаним оперативним командуванням ЗС України командно-штабної воєнної гри "Вироблення замислу та формулювання рішення на проведення міжнародної миротворчої операції" та розроблення основних положень директиви МО України "Про організацію та проведення у 2009 році ротацій національного контингенту (УКРПОЛБАТу) в Косово, Республіка Сербія, та 56-го окремого вертолітного загону Місії ООН у Ліберії".

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати дослідження та їх публікації у наукових фахових виданнях виконані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано в доповідях дисертанта на наукових семінарах та засіданнях кафедри воєнної історії Національної академії оборони України. Основні положення дослідження доповідалися також на Міжнародній науково-практичній конференції "Інформаційна безпека у воєнній сфері. Військова освіта: сьогодення і набуття" (вересень 2009 р.); Всеармійській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) в сучасних умовах" (жовтень 2009 р.); Всеукраїнській науковій військово-історичній конференції "Воєнна історія Поділля та Буковини" (листопад 2009 р.); науково-практичній конференції кафедри Сухопутних військ Національної академії оборони України "Розвиток тактики родів військ Сухопутних військ за досвідом локальних війн і збройних конфліктів сучасності" (грудень 2009 р.).

Публікації. Основні положення дослідження відображені у 9 наукових публікаціях: 4 статтях у фахових виданнях та 4 - у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Повний обсяг дисертації становить 173 сторінки. Додатки оформлені у вигляді окремої частини та налічують 17 додатків загальним обсягом 80 сторінок. Список використаних джерел та літератури включає 265 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано наукове завдання, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, окреслено його хронологічні рамки та методологічну основу. Розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, висвітлено особистий внесок дисертанта й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та основні методи дослідження" з'ясовано стан наукового опрацювання теми, проаналізована джерельна база та визначені основні методи дослідження.

Аналіз історіографії показав, що вивчення та висвітлення участі ЗС України в міжнародній миротворчій діяльності зайняло значне місце в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців. Праці за даною проблематикою умовно поділяються на дві змістовні групи. До першої групи належать праці, в яких переважно розглядається теорія та практика міжнародних миротворчих операцій, аналізуються міжнародно-правові засади їх проведення. У другій групі робіт досліджуються різні аспекти міжнародної миротворчої діяльності та участі військового контингенту України в складі Коаліційних сил в операції з підтримання миру в Республіці Ірак.

Зусилля фахівців у 1994-1998 рр. спрямовувалися на дослідження воєнно-політичної складової миротворчої діяльності ЗС України. У серії робіт Г. Перепелиці розкривалися умови залучення України до міжнародної миротворчої діяльності. Політологічне дослідження А. Шилової присвячено висвітленню ролі світового співтовариства в урегулюванні югославської кризи та участі України в цьому процесі. В. Грубов розглядав воєнну політику України, її сутність і механізм реалізації в сучасних умовах. Процес участі України в миротворчій діяльності висвітлено стисло, визначено неможливість реалізації воєнної політики України без національної концепції оборони і боєздатності.

На етапах розвитку міжнародної миротворчої діяльності з'являлися публікації керівників військового відомства нашої держави В. Радецького, О. Затинайка, М. Пальчука, О. Кузьмука, В. Шкідченка, які безпосередньо приймали воєнно-політичні рішення щодо залучення українських підрозділів до врегулювання воєнних конфліктів.

Найбільш змістовними були наукові праці В. Смолянюка "Військова могутність сучасної Української держави (політологічний аналіз)", О. Пулими "Збройні Сили України як фактор створення та забезпечення існування системи колективної безпеки у Європі", О. Луника "Формування системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів (1992-2002 рр.)". Науковці зосередилися на висвітленні військово-політичної, нормативно-правової та військової складових участі ЗС України в міжнародній миротворчій діяльності. Аналізувалися переважно дії українських миротворчих контингентів на території Югославії.

Встановлено, що з 2001 року розпочався процес впровадження науково-теоретичних досліджень у навчальний процес Національної академії оборони України. Почали розглядатись аспекти підготовки та типові тактичні дії невеликих підрозділів у ході проведення операцій під егідою ООН.

Участь українського контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак обумовила необхідність переосмислення порядку підготовки та участі ЗС України в міжнародній миротворчій діяльності. До цієї теми одним з перших звернувся І. Коропатнік у праці "Організаційно-правові аспекти застосування підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях". Автор проаналізував особливості участі українського миротворчого контингенту в операції Коаліційних сил та визначив проблемні питання нормативно-правового забезпечення участі в подібних операціях.

Позитивної оцінки заслуговує збірник Національного науково-дослідного центру оборонних технологій та воєнної безпеки України під загальною редакцією М.І. Шпури, в якому поряд з проблемами врегулювання воєнно-політичної кризи в Іраку в 2003-2004 рр. висвітлені окремі аспекти виконання завдань українським миротворчим контингентом другої ротації.

У 2005 році зазначеним центром видано тематичний збірник під загальною редакцією С. Кириченка, в якому висвітлені результати міжнародної миротворчої діяльності за 2004-2005 рр. Окремий розділ присвячений участі українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак. Однак наведені в збірнику інформаційні матеріали почерпнуті здебільшого зі звітів командирів 5-ї, 6-ї, 7-ї омбр та 81-ї ТГ, що є важливим джерелом проведення подальших наукових досліджень. Також у зазначеному центрі видана монографія, яка висвітлює воєнно-політичні аспекти миротворчої діяльності, шляхи підвищення ефективності участі ЗС України в миротворчих операціях та аналізує проблеми нормативно-правового забезпечення участі ЗС України в міжнародній миротворчій та антитерористичній діяльності.

З означеної проблематики І. Козинцем захищена дисертація, в якій розкрито фактори участі українських підрозділів у міжнародній миротворчій діяльності, встановлено періодизацію миротворчих операцій під егідою ООН.

Науковим здобутком є колективна праця під редакцією І. Руснака, видана Національною академією оборони України. У книзі узагальнюється попередній досвід міжнародної миротворчої діяльності та наводиться широкий спектр рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правової бази, визначення економічної доцільності заходів миротворчої діяльності. Однак детального вивчення та узагальнення досвіду участі українського миротворчого контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак не проводилося.

Особливості участі України в міжнародному військовому співробітництві оцінювали і західні науковці, зокрема Б. Урхарт, А. Джеймс, які вказували на високий рівень підготовленості українських миротворчих підрозділів. При цьому зазначали, що міжнародне військове співробітництво України є одним з дієвих інструментів підвищення авторитету та впливовості держави на міжнародній арені.

Таким чином, вивчення та систематизація досвіду участі ЗС України в міжнародній миротворчій діяльності відображено в наукових дослідженнях та проводилося за чотирма основними складовими: воєнно-політичною, нормативно-правовою, ресурсною та військовою. Однак у наукових дослідженнях не знайшли аналізу та висвітлення процес розгортання українського миротворчого контингенту та виконання ним завдань у зоні відповідальності в Республіці Ірак, що обумовило необхідність дослідження цього напрямку діяльності.

Дисертаційне дослідження підготовлено на основі використання широкого комплексу різнопланових джерел.

Нормативно-правова база участі України в операції з підтримання миру в Республіці Ірак представлена комплексом міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документів. Правовою підставою для направлення українських миротворців до Іраку стала Резолюція Ради Безпеки ООН від 22 травня 2003 року № 1483, яка вітала готовність держав-членів ООН надавати персонал, обладнання та інші ресурси для участі в Коаліційних силах з метою забезпечення умов стабільності і безпеки в Іраку. На внутрішньодержавному рівні правовою підставою для направлення контингенту став Закон України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", який встановлював вимоги щодо направлення підрозділу ЗС України для участі в миротворчій операції. Рішення щодо направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак було схвалене Верховною Радою України 5 червня 2003 року ухваленням відповідного закону. Повернення українських миротворців в Україну відбулося на виконання Указу Президента України від 13 квітня 2005 року "Про заходи щодо виведення українського миротворчого контингенту з Республіки Ірак".

Основним джерелом інформації стосовно застосування підрозділів українського миротворчого контингенту в операції є документи Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, який складається з 4 фондів (фонд 4783 - 5 омбр, фонд 5363 - 6 омбр, фонд 5514 - 7 омбр, фонд 5619 - 81 ТГ), містить 188 справ, які розподілені за 66 описами (напрямками діяльності контингенту). Найбільшу цінність для дослідження змісту, послідовності та характеру виконання завдань контингентом становили бойові накази та розпорядження командира контингенту, а також журнали ведення бойових дій. Встановлено, що порівняно із загальною кількістю документів архіву безпосередньо питанням застосування контингенту за призначенням було присвячено лише 43 справи з 188, що становить 23 %. Більша частина документів архіву бригад та тактичної групи відображали питання всебічного забезпечення діяльності контингенту, адміністративно-господарські аспекти та питання фінансового забезпечення діяльності контингенту. Великі за обсягом документи обліку особового складу контингенту дозволили автору дослідити кількісні показники залучення особового складу до виконання різних завдань.

До наукового обігу введено також документи Генерального штабу, Командування Сухопутних військ ЗС України, оперативних командувань, які визначали організацію підготовки та безпосередню участь миротворчих підрозділів в операції з підтримання миру в Республіці Ірак.

Важливим джерелом для вивчення участі ЗС України в миротворчій діяльності стали тематичні видання: офіційні публікації державних інституцій влади, матеріали центральних друкованих органів Міністерства оборони України.

Джерельна база є достатньою і відповідає меті та завданням, які були визначені дисертантом, що дозволило провести комплексне дослідження визначеної теми.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, об'єктивності, науковості та власне історичні (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та історико-логічний) методи наукового пізнання.

Використання аналізу дало змогу розкрити сутність застосування українського контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак, а також виявити основні фази розгортання підрозділів та лінії ведення операції в ході виконання завдань контингентом у зоні відповідальності. Завдяки синтезу був встановлений вплив воєнно-політичної обстановки, природно-географічних умов та тактики дій збройної опозиції на зміст, характер та умови виконання завдань українським контингентом. Методи індукції (дедукції) й аналогії дали змогу провести всебічне дослідження та сформулювати практичні рекомендації.

Проблемно-хронологічний метод дозволив висвітлити досвід застосування українського контингенту з урахуванням конкретних умов дій бойовиків збройної опозиції та розвитку воєнно-політичної обстановки. Використовуючи порівняльно-історичний метод, автор виявив різні варіанти дій контингентів (5-ї, 6-ї, 7-ї омбр та 81-ї ТГ) у ході їх розгортання та підтримання стабільності в провінції Васіт. За допомогою історико-логічного методу були визначені тенденції у використанні сил та засобів українського контингенту в операції з підтримання миру, а також сформульовані окремі напрямки використання набутого досвіду.

У другому розділі "Фактори, які впливали на виконання завдань українським миротворчим контингентом в операції з підтримання миру і стабільності в Республіці Ірак" доведено, що зміст, характер та умови виконання завдань українським контингентом в Республіці Ірак протягом серпня 2003 року - грудня 2005 року визначалися впливом чотирьох груп факторів, а саме: воєнно-політичною обстановкою, природно-географічними умовами, тактикою дій збройної опозиції та складом і можливостями українського миротворчого контингенту.

Стверджується, що розвиток воєнно-політичної обстановки в Республіці Ірак відбувався за двома послідовними етапами, які визначалися провідною роллю в управлінні країною відповідно Коаліційних сил та двох національних іракських урядів. Певну роль у процесі відновлення Іраку відігравали політичні партії та рухи, Іракські сили безпеки та збройна опозиція.

Встановлено, що в умовах соціально-політичної нестабільності, зруйнованої економіки, міжетнічних та міжконфесійних суперечностей головним дестабілізуючим чинником була боротьба основних політичних сил Іраку за розподіл владних повноважень та завоювання підтримки населення під час проведення трьох передвиборних кампаній. У сфері безпеки обстановка визначалася постійною терористичною діяльністю екстремістських сунітських, шиїтських організацій та угруповань прихильників режиму С. Хусейна, а також двома організованими з єдиного центру масштабними повстаннями великого шиїтського формування "Армія Магді".

Зміни воєнно-політичної обстановки від відносно спокійної до її різкого загострення безпосередньо впливали на характер виконання завдань Коаліційними силами та визначали адекватне реагування українського контингенту, спрямоване передусім на забезпечення збереження життя та здоров'я особового складу. Український контингент, дотримуючись вимог національного законодавства, участі в бойових діях не брав, а виконував завдання щодо підтримки та забезпечення дій американських підрозділів. Вирішальну роль у ліквідації великих угруповань бойовиків збройної опозиції відігравали підрозділи збройних сил США, дії українського контингенту мали оборонний характер.

Через незвичні для українців природно-географічні умови Іраку від 23 до 87 % особового складу відчувало постійну втому, а близько половини миротворців перенесли різного роду захворювання. Кліматичні умови безпосередньо впливали на збільшення в 1,5-2 рази витрат пально-мастильних матеріалів та запасних частин. У середньому на кожну одиницю техніки протягом кожних 6 місяців ротації приходилося від 5 до 6 поломок та відмов, що обумовило скорочення в 2 рази періодичності проведення технічних обслуговувань для всіх видів техніки. Усе це призводило до об'єктивного зниження бойових можливостей підрозділів контингенту та потребувало залучення додаткових ресурсів для підтримання необхідного рівня готовності підрозділів до виконання завдань за призначенням.

Основною формою дій збройної опозиції проти Коаліційних сил було поєднання тактики ведення партизанських дій невеликими групами (4-6 осіб) з періодичною активізацією терористичної діяльності великих формувань (до 300 осіб). Зважаючи на встановлені обмеження у застосуванні сили контингентами під час проведення миротворчої операції, успіх у протидії нападам збройної опозиції досягався веденням активних дій з їх упередження, демонстрацією сили, забезпеченням постійної присутності в зоні відповідальності та підривом матеріальної бази терористичної діяльності бойовиків.

Автором встановлено, що оптимізація та удосконалення організаційно-штатної структури підрозділів контингенту, підвищення їх можливостей відбувалося протягом усього періоду виконання завдань. Зміни в організаційно-штатній структурі українського контингенту проводилися за двома основними напрямками:

адаптацією структури механізованих підрозділів до специфіки виконання миротворчих завдань, що забезпечувало підвищення в 1,5 рази можливостей механізованих підрозділів та подальше їх збереження в умовах скорочення контингенту;

введенням до складу контингенту мінометних підрозділів, а також технічних засобів розвідки та радіоелектронної боротьби, чим досягалася ефективна протидія мінометним (ракетним) обстрілам базових таборів, суттєво знижувалася результативність застосування бойовиками саморобних вибухових пристроїв.

У третьому розділі "Розгортання українського миротворчого контингенту в зоні відповідальності" визначається, що цей процес мав циклічний характер. Введення українського контингенту на територію Іраку тривало з 14 липня по 15 серпня 2003 року, проведено 3 ротації (5-ї-6-ї омбр - з 20 січня по 7 березня 2004 року; 6-ї-7-ї омбр - з 9 вересня по 13 жовтня 2004 року; 7-ї омбр - 81-ї тактичної групи - з 15 квітня по 6 травня 2005 року) та його повернення в Україну з 30 листопада по 29 грудня 2005 року. При цьому розгортання проводилося за трьома послідовними фазами в прямому та зворотному напрямку.

На першій фазі зосередження особового складу, техніки та матеріально-технічних засобів в аеропортах (морських портах) завантаження здійснювалося у загальній системі перевезень особового складу та військових вантажів у ЗС України з використанням автомобільного та залізничного транспорту, а також здійсненням маршів підрозділів своїм ходом, що не потребувало суттєвих організаційних та фінансових затрат. Найбільш широко використовувався автомобільний транспорт. Важливим елементом в організації зосередження контингентів бригадного рівня в місцях завантаження на морський та повітряний транспорт на території України було створення поблизу (до 50 км) аеропортів (морського порту) пунктів прийому особового складу (техніки та матеріально-технічних засобів) на базі існуючих військових частин, здатних забезпечити прийом, розміщення, харчування особового складу протягом 1-2 діб та його подальше перевезення.

На другій фазі розгортання контингентів усіх ротацій переміщення підрозділів здійснювалося найбільш безпечним шляхом через Кувейт. Для гарантування безпеки особового складу під час перевезень основним був обраний повітряний транспорт. Темп повітряних перевезень становив один - чотири літаки на добу. Для зменшення обсягів перевезень особового складу територією Іраку запроваджувалася практика максимального наближення аеропорту розвантаження до пункту постійної дислокації контингенту. Для перевезення техніки та матеріально-технічних засобів, незважаючи на досить тривалий термін руху (до 18 діб), використовувався виключно морський транспорт як найбільш економічний.

Встановлено, що найскладнішим елементом розгортання були дії контингенту на території Іраку. Прийом, розміщення та забезпечення особового складу, техніки та майна після завершення повітряних (морських) перевезень, через відсутність власних можливостей контингенту, здійснювалися з використанням інфраструктури Коаліційних сил в аеропорту (морському порту) вивантаження та військових баз ЗС США.

Переміщення українського контингенту до району виконання завдань здійснювалося проведенням послідовних дводобових маршів невеликих колон техніки (до 40 од.), які були найбільш оптимальні для забезпечення безпеки та управління ними. Відсутність власних сил та засобів для перевезень особового складу, техніки та майна по території Іраку обумовило широке використання автомобільного транспорту Коаліційних сил, особливо для перевезення контейнерів з майном. Організація безпеки переміщень, всебічного забезпечення українських підрозділів під час руху здійснювалася власними силами та засобами при підтримці Коаліційних сил.

За результатом вивчення третьої фази автором визначено, що прийом та передача повноважень контингентів були невід'ємним елементом їх розгортання. Тривалість прийому-передачі повноважень контингентів залежала від умов обстановки, кількості місць дислокації контингенту, обраного способу перевезень і коливалася від 10 до 20 діб. Найважливішими складовими, які визначали успіх подальшого виконання завдань підрозділами, були вивчення оперативної обстановки, спільне з попереднім контингентом виконання завдань, завершення підготовки до виконання завдань та організація взаємодії з іншими контингентами.

Дисертантом з'ясовано, що після передачі повноважень, озброєння, техніки та майна контингент, який завершив виконання завдань, повертався в Україну. За своїм змістом повернення підрозділів було аналогічним їх направленню та проводилося за трьома фазами, але в зворотному напрямку. Особливість проведення ротацій полягала в тому, що особовий склад, техніка та матеріальні засоби поверталися в Україну з використанням транспортних засобів, які доставляли новий контингент та рухалися в зворотному напрямку. Найскладнішим елементом, як і під час розгортання контингенту, було проведення маршів підрозділів та перевезення техніки і майна по території Іраку та Кувейту.

Проведений аналіз дозволив виявити тенденції у застосуванні підрозділів українського контингенту на етапі їх розгортання в зоні відповідальності: застосування повітряного та морського транспорту для переміщення контингенту до країни перебування; скорочення відстані від базових таборів контингенту до місць вивантаження особового складу з повітряного транспорту; організація всебічного забезпечення розгортання контингенту в загальній системі забезпечення Коаліційних сил.

У четвертому розділі "Виконання завдань українським миротворчим контингентом у зоні відповідальності" відповідно до встановлених в операції "Свобода Іраку" процедур НАТО виконання завдань контингентом у визначеній зоні відповідальності розкрито за трьома лініями ведення операції.

Зміст першої лінії як переважно військової складової полягав у забезпеченні підтримання миру та безпеки у визначеній зоні відповідальності одночасним виконанням чотирьох основних завдань, а саме: забезпечення безпеки базових таборів; забезпечення стабільності та правопорядку в м. Ель-Кут та інших містах; забезпечення охорони ділянки ірано-іракського кордону, розмінування місцевості; підтримання правопорядку в зоні відповідальності та забезпечення свободи пересувань.

За результатами дослідження з'ясовано, що основою цілодобової системи охорони та оборони базових таборів були зовнішня (по периметру табору) та внутрішня (у місцях розташувань підрозділів) зони охорони, які включали спостережні пости, розміщені по периметру табору на відстані від 1 до 1,5 км один від одного (до 15 постів), блокпости в місцях в'їзду на територію табору (до 3 блокпостів), цілодобові рухомі патрулі (до 4 патрулів). Важливою складовою в гарантуванні безпеки базових таборів було їх інженерне обладнання з використанням інженерних конструкцій Коаліційних сил різних типів. Стійкість системи охорони в цілому забезпечувалася розподілом сил та засобів за секторами відповідальності, а також створенням відповідних резервів. Активність системи охорони та оборони базових таборів досягалася комплексним використанням мінометних підрозділів, розвідувально-сигналізаційної апаратури та технічних засобів розвідки, що стало надійним фактором "стримування" збройної опозиції в застосуванні тактики ракетних (мінометних) обстрілів базових таборів.

Встановлено, що для забезпечення стабільності та правопорядку м. Ель-Кут було розподілено на чотири приблизно рівні за площею райони. Основні зусилля контингенту були зосереджені на двох центральних районах, де були розташовані основні органи місцевої влади, поліції, проживали найбільш впливові та заможні мешканці міста. Завдання виконувалися охороною представництва Тимчасової коаліційної адміністрації, мерії міста, а також цілодобовим патрулюванням визначених районів міста для забезпечення постійної присутності контингенту та демонстрації його сили. До виконання завдань залучалося до п'яти механізованих взводів та до двох взводів військової поліції контингенту.

З'ясовано, що охорона ділянки ірано-іракського кордону протягом першого року виконання завдань здійснювалася спостереженням та контролем за несенням служби підрозділами іракської прикордонної поліції на одному пропускному пункті та п'яти прикордонних заставах. Поряд з цим здійснювалося спільне з підрозділами іракської прикордонної поліції патрулювання вздовж кордону. Для цього було створено дві парні рухомі патрульні групи з двома механізованими відділеннями в кожній. Патрульні групи демонстрували свою присутність та контролювали державний кордон. Середній час перебування кожної патрульної групи на маршруті становив 6-8 год, а в окремих випадках - до 10 год, що характеризувалося великим навантаженням на особовий склад. З вересня 2004 року, після передачі повноважень із забезпечення контролю за ділянкою кордону 3-й бригаді іракської прикордонної поліції, основним способом виконання зазначених завдань стало проведення спільних з іракськими підрозділами операцій у прикордонних районах, що дозволило знизити навантаження на українських миротворців. Усього було проведено 11 спільних операцій, у ході яких підрозділами контингенту здійснювався контроль, надавалася допомога, а у разі потреби забезпечувалася всебічна підтримка дій іракських підрозділів.

Завдання розмінування місцевості та знищення боєприпасів виконувались упродовж усього періоду перебування контингенту. Основні зусилля українських підрозділів зосереджувались на очищенні від вибухонебезпечних предметів території базових таборів, місць несення служби, маршрутів руху патрулів, перевірці колишніх складів з боєприпасами. Усього було знищено 1 788 430 боєприпасів, з них близько 80% протягом першого року проведення операції. У середньому українські миротворці щомісячно знищували до 100 різних вибухонебезпечних предметів. У дисертації стверджується, що завдання щодо розмінування місцевості та знищення боєприпасів у поєднанні із встановленням контролю за ділянкою ірано-іракського кордону дозволили створити умови для суттєвого скорочення матеріальної бази терористичної діяльності збройної опозиції та обмеження їх можливостей щодо відновлення боєздатності.

Автором з'ясовано, що важливим елементом першої лінії операції було встановлення контролю над основними шляхами сполучень у зоні відповідальності та забезпечення свободи пересувань. Враховуючи великі розміри зони відповідальності (17,153 кмІ), виконання зазначеного завдання проводилося патрулюванням на техніці за шести основними маршрутами руху, супроводженням конвоїв з гуманітарним вантажем, цілодобовою охороною найважливіших об'єктів інфраструктури. Щоденно до виконання завдань залежно від умов обстановки залучалося від 10 до 22 патрулів у складі від одного до трьох взводів, при цьому залучалося від 35 до 50 % особового складу.

Важливою складовою, яка доповнювала мережу патрулювання зони відповідальності контингенту, була організація цілодобової охорони найважливіших об'єктів інфраструктури. Перш за все, це охорона трьох складів з боєприпасами у взаємодії з підрозділами Іракських сил безпеки. Крім того, для забезпечення стійкості системи контролю над зоною відповідальності було організовано охорону трьох найбільш важливих мостів, розташованих на межі зони відповідальності. Охорона здійснювалася несенням служби на постійних блокпостах у складі штатного механізованого взводу на БТР-80. У разі загострення обстановки передбачалося посилення блокпостів силами до механізованого взводу та мінометної обслуги, а також утримання двох резервних взводів з терміном готовності до 5 хвилин, що забезпечувало адекватне реагування на дії бойовиків.

Друга лінія операції полягала у виконанні завдань із створення та підготовки Іракських сил безпеки, що здійснювалося в рамках загального процесу поступової передачі повноважень національним структурам. На початковому етапі проводили базові курси з іракськими військовослужбовцями за програмами американських інструкторів із залученням українських офіцерів. Перевірка здатності нових іракських підрозділів до ведення самостійних дій у ході загострень обстановки в квітні та серпні 2004 року показала, що через відсутність довіри між підрозділами іракської армії та поліції, низькі морально-ділові якості та недостатню підготовку особового складу вони не могли в повному обсязі виконувати завдання з реагування на кризові ситуації. Це обумовило необхідність переходу до підготовки окремих іракських підрозділів у повному складі за програмами, які були розроблені на основі діючих програм бойового злагодження підрозділів ЗС України, з подальшим спільним виконанням завдань з підрозділами українського контингенту. Досвід показав, що поступове залучення підрозділів Іракських сил безпеки до виконання завдань у зоні відповідальності українського контингенту, а також забезпечення постійного контролю за їх діями, який іноді мав більше значення, ніж власне процес навчання, створило умови для передачі іракським підрозділам повноважень з підтримання стабільності та правопорядку в провінції Васіт та виведення українського контингенту.

Третя лінія операції охоплювала організацію цивільно-військового співробітництва, яке стало невід'ємною складовою досягнення мети операції невійськовими способами та полягало у встановленні добрих стосунків з місцевим населенням, головами родин та релігійними лідерами. Важливою складовою цивільно-військового співробітництва була організація взаємодії з військовими контингентами Коаліційних сил, міжнародними організаціями та місцевими органами влади з питань відновлення цивільної інфраструктури та надання гуманітарної допомоги місцевому населенню в зоні відповідальності контингенту. Новим специфічним завданням для українського контингенту стала організація підтримки місцевих органів влади на різних етапах операції, особливо під час підготовки та проведення національних виборів до місцевих органів влади. Проведений аналіз показав, що своєчасне реагування на дестабілізуючі фактори соціально-економічної ситуації та врахування особливостей міжконфесійних відносин у провінції, відкритість українського контингенту та встановлення партнерських відносин з місцевими лідерами і представниками влади дозволили стабілізувати обстановку в зоні відповідальності контингенту та з початку 2005 року практично виключити напади бойовиків на українських миротворців. Проведений комплекс заходів створив умови для передачі повноважень в управлінні провінцією національним органам державної влади.

Разом з тим аналіз фактичних матеріалів показав, що українські миротворці не в повному обсязі були підготовлені до виконання усього спектра завдань цивільно-військового співробітництва. На початковому етапі не завжди враховувалися особливості культури, національних традицій та менталітет іракців, бракувало також знань місцевої мови та її діалектів. Відсутність у складі контингенту досвідчених фахівців у сфері цивільного будівництва, комунального господарства, меліорації, освіти та недосконала організаційно-штатна структура підрозділів цивільно-військового співробітництва ускладнювали реалізацію проектів, спрямованих на забезпечення першочергових потреб населення.

У дисертації показано, що завдання кожної лінії операції виконувалися паралельно з поступовим зростанням значимості другої та третьої лінії. Підсумки проведеної операції засвідчили, що досягнення її кінцевої мети було можливим лише за умов комплексного вирішення завдань з підтримання миру та безпеки у визначеній зоні відповідальності, підготовки Іракських сил безпеки та організації цивільно-військового співробітництва.

Проведене узагальнення досвіду виконання завдань українським миротворчим контингентом дозволило виявити тенденції у використанні його сил та засобів на етапі виконання завдань у зоні відповідальності: створення стаціонарної системи безпеки в зоні відповідальності за рахунок базових таборів, блокпостів та сторожових постів; нарощування стаціонарної системи безпеки мобільною складовою за рахунок цілодобового патрулювання та влаштування засідок у зоні відповідальності; комплексне застосування засобів ураження, технічних засобів розвідки та радіоелектронної боротьби; широке використання типових інженерних споруд та конструкцій для обладнання базових таборів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі узагальнено досвід застосування українського миротворчого контингенту в операції Коаліційних сил з підтримання миру в Республіці Ірак у період 2003-2005 рр., виявлено тенденції використання його сил та засобів у ході виконання визначених для нього завдань, обґрунтовано напрямки подальшого використання набутого досвіду.

Аналіз історіографії показав, що досвід застосування українського контингенту в операції з підтримання миру в Республіці Ірак у 2003-2005 рр. недостатньо висвітлено в наукових працях. Зміст, характер та особливості виконання завдань у зазначеній операції не отримали всебічного відображення у військово-історичній літературі. Встановлено, що зусилля основних українських наукових центрів та закладів були зосереджені на вивченні переважно військово-політичних аспектів миротворчої діяльності, а військово-прикладний характер застосування миротворчих контингентів залишився поза увагою дослідників.

Виявлено, що зміни у режимі, характері та інтенсивності виконання миротворчих завдань залежали від загострення воєнно-політичної обстановки в зоні відповідальності українського контингенту, що полягало у відмові від нічних дій, підсиленні складу патрулів та проведенні патрулювань виключно на бронетехніці, а також переході до оборонних дій у базових таборах.

Визначено, що складні природно-кліматичні умови знижували можливості особового складу, озброєння, техніки та матеріально-технічних засобів та обумовлювали необхідність проведення відповідних організаційних заходів, а також залучення додаткових ресурсів для підтримання достатнього рівня готовності підрозділів до виконання визначених завдань.

Встановлено, що партизанський характер дій збройної опозиції тримав особовий склад контингенту у постійній емоційній напрузі, пригнічував його морально-психологічний стан та обумовлював необхідність підтримання постійної бойової готовності за рахунок залучення значної кількості сил та засобів контингенту для забезпечення власної безпеки.

Виявлено, що організаційно-штатна структура підрозділів контингенту для відповідності характеру та змісту виконуваних завдань постійно змінювалась.

З'ясовано, що український миротворчий контингент виконував завдання у складі Багатонаціональної дивізії (Центр-Південь). Застосування контингенту вперше відбувалося у формі участі в миротворчій операції з підтримання миру у складі коаліційного угруповання з чітким розподілом повноважень відповідно до національних обмежень кожного контингенту. Поряд з українським контингентом виконували завдання миротворчі контингенти від 14 країн. Взаємовідносини між контингентами визначалися Меморандумом про взаємопорозуміння, наказами командира дивізії та стандартними оперативними процедурами. Ефективність виконання миротворчих завдань обумовлювалася рівнем взаємодії і координації між командуванням Багатонаціональної дивізії (Центр-Південь) та національними контингентами. Застосування українського контингенту розглядалося через призму виконання миротворчих завдань за двома послідовними етапами: перший - розгортання українського миротворчого контингенту в зоні відповідальності; другий - виконання завдань українським миротворчим контингентом у зоні відповідальності.

Встановлено, що розгортання українського миротворчого контингенту полягало у переміщенні підрозділів бригади із пунктів постійної дислокації на території України в район виконання завдань на території Іраку. Розгортання мало циклічний характер та включало три основні фази: переміщення по території України; переліт та перехід морем, а також здійснення маршу по території Кувейту та Іраку до базового табору; прийом та передача повноважень контингентів під час їх ротацій. Основними особливостями розгортання були:

переміщення підрозділів на власній території комбінованим способом із використанням різних видів транспорту у загальній системі перевезень військ у ЗС України без залучення додаткових можливостей країни;

вимушене залучення інфраструктури та транспортних засобів Коаліційних сил для прийому, розміщення та перевезення бригади на території Кувейту та Іраку;

раціональне використання в зворотному напрямку задіяних транспортних засобів під час проведення ротацій та повернення контингенту на Батьківщину.

З'ясовано, що існуюча система всебічного забезпечення в ЗС України не в повному обсязі здатна самостійно забезпечувати розгортання миротворчого контингенту бригадного рівня за межами власної території та його автономність при виконанні завдань.

Досліджено основні завдання, які вирішувалися українським миротворчим контингентом у зоні відповідальності на території Республіки Ірак. Зазначені завдання відповідно до оперативних процедур НАТО і за своїм змістом, особливостями виконання та наслідками розподілялися за трьома лініями операції. Завдання першої лінії полягали в забезпеченні безпеки базових таборів, підтриманні стабільності та правопорядку в основних містах провінції, охороні ділянки ірако-іранського кордону та забезпеченні свободи пересувань у зоні відповідальності. Основними особливостями вирішення цих завдань були:

створення розгалуженої системи базових таборів, необхідний рівень безпеки яких досягався за рахунок використання типових інженерних споруд та конструкцій Коаліційних сил, яких не було в ЗС України;

введення до складу контингенту та широке використання мінометних підрозділів у поєднанні з технічними засобами розвідки та радіоелектронної боротьби, що стримувало ведення ракетних (мінометних) обстрілів базових таборів українського контингенту бойовиками збройної опозиції;

надійна охорона ділянки державного кордону із суміжною країною в поєднанні з активним знищенням боєприпасів, що обумовило підрив матеріальної бази терористичної діяльності на території провінції Васіт;

забезпечення постійної присутності підрозділів та демонстрація сили, достатньої для реагування на кризові ситуації, що стало базовим принципом у підтриманні стабільності та правопорядку у визначеній зоні відповідальності.

Встановлено, що основним завданням другої лінії операції було створення та підготовка Іракських сил безпеки. Головна мета полягала у підготовці армійських підрозділів, прикордонників та поліції, здатних самостійно забезпечувати безпеку та правопорядок. Досвід підготовки таких підрозділів підтвердив, що навчання за діючими програмами бойового злагодження підрозділів ЗС України у поєднанні із проведенням спільних операцій забезпечило достатній рівень готовності іракських підрозділів до самостійного виконання завдань. З'ясовано, що низькі морально-психологічні якості особового складу іракських підрозділів та їх зв'язки із збройною опозицією частково нівелювали якість їх підготовки.

Завданням третьої лінії операції було налагодження цивільно-військового співробітництва, яке полягало в організації взаємодії та встановленні зв'язків з представниками місцевої влади, релігійними лідерами та з місцевим населенням. Такий вид діяльності в операції був принципово новим для українських офіцерів, але досвід підтвердив, що результативність цього напрямку часто перевищувала значення суто військових методів ведення операції.

На основі проведеного дослідження визначено окремі напрямки використання набутого досвіду:

підвищення якості підготовки підрозділів, призначених до дій як миротворчі контингенти;

удосконалення та адаптація існуючої нормативно-правової бази до вимог сучасних міжнародних миротворчих операцій;

впровадження набутого досвіду в навчальний процес вищих військових навчальних закладів;

впровадження цивільно-військового співробітництва під час участі ЗС України в міжнародних миротворчих операціях.

Виходячи з отриманих результатів дослідження, дисертант рекомендує:

для забезпечення підготовки миротворчих контингентів створити базову військову частину рівня бригади (тактичної групи) з організаційно-штатною структурою, організацією бойової підготовки та оснащенням відповідно до вимог сучасних міжнародних миротворчих операцій;

на основі набутого в операції з підтримання миру в Республіці Ірак досвіду забезпечити внесення змін до засад застосування ЗС України, бойових статутів, настанов, порадників та програм підготовки підрозділів Сухопутних військ ЗС України;

ініціювати внесення змін до нормативно-правових актів з питань: соціального захисту миротворців, які виконували завдання в складі Коаліційних сил в Іраку; приведення нормативних показників із забезпечення особового складу, експлуатації та обслуговування озброєння та військової техніки у відповідність до природно-кліматичних умов перебування контингенту; спрощення процедури реалізації на місцях окремих зразків озброєння, військової техніки та військово-технічного майна миротворчих контингентів, які вичерпали свої ресурси;

враховуючи значимість цивільно-військового співробітництва в операціях з підтримання миру, продовжити його впровадження в рамках науково-дослідної роботи "Розробка проекту керівництва з цивільно-військового співробітництва під час участі ЗС України в міжнародних миротворчих операціях";

спрямувати подальші дослідження досвіду застосування українського контингенту в Республіці Ірак на більш глибоке вивчення та узагальнення його окремих напрямків, а саме: система управління миротворчими підрозділами та їх всебічне забезпечення в операції з підтримання миру Коаліційних сил у Республіці Ірак, організація цивільно-військового співробітництва та взаємодії з іншими контингентами Коаліційних сил.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Попко С. М. Міжетнічні і міжконфесійні конфлікти та їх вплив на сучасний політичний розвиток / С. М. Попко // Труди Національної академії оборони України. - 2002. - № 33. - С. 351-354.