Внесок сільськогосподарської кооперації у зміцнення добробуту селянства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

УДК 94(477)„1921/1929“

Внесок сільськогосподарської кооперації у зміцнення добробуту селянства України (1921 - 1929 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Биченко Сергій Миколайович

Черкаси 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі новітньої історії Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

МОРОЗОВ АНАТОЛІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ,

Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького,

завідувач кафедри новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

МОВЧАН ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА,

Інститут історії України НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

історії України 20 - 30-х рр. ХХ ст.

кандидат історичних наук, професор

РИБАК ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ,

Кам'янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка,

завідувач кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться “20” січня 2010 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22)

Автореферат розісланий “18” грудня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Корновенко С. В.

кооперативний село продовольчий

АНОТАЦІЇ

Биченко С.М. Внесок сільськогосподарської кооперації у зміцнення добробуту селянства України (1921 - 1929 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2010.

Дисертацію присвячено вивченню діяльності сільськогосподарської кооперації України по підвищенню товарності селянських господарств у роки нової економічної політики. На основі виявлення, узагальнення і критичного аналізу історичних джерел, здобутків історіографії з'ясовано характер, сутність і форми діяльності сільськогосподарської кооперації України з інтенсифікації сільського господарства та підвищення прибутковості селянських господарств шляхом прискореного розвитку широкої мережі підприємств з переробки всіх видів сільськогосподарської продукції.

У дисертації розкрито органічну еволюцію спрямованості системи спеціальної сільськогосподарської кооперації в напрямку від нарощення обсягів виробництва сільськогосподарської сировини до організації її максимально ефективного використання. Автором висвітлено роль кооперативної громадськості, її економічний внесок і вплив на розвиток найбільш ефективних видів кооперативного підприємництва. У роботі охарактеризовано особливості господарсько-економічної діяльності всіх основних систем спеціалізованої сільськогосподарської кооперації з переробки продуктів сільського господарства.

Дисертантом розкрито соціально-економічний ефект від діяльності кооперативних переробних підприємств, їхнє значення для підвищення прибутковості селянських господарств. Здобувачем на підставі опрацювання широкого кола історичних джерел доведено важливе значення піднесення кооперативно-підприємницької активності селянських господарств для поліпшення продовольчого постачання міст і промислових центрів. Виявлено, що активна діяльність мережі кооперативних переробних підприємств суттєво сприяла налагодженню фінансово-грошового обігу в аграрному секторі національної економіки.

Ключові слова: нова економічна політика, сільськогосподарська кооперація, універсальні сільськогосподарські кооперативні товариства, спеціалізовані сільськогосподарські кооперативні товариства, товарність, селянське господарство.

Быченко С.Н. Вклад сельскохозяйственной кооперации в укрепление благосостояния крестьянства Украины (1921-1929 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2010.

Диссертация посвящена изучению деятельности сельскохозяйственной кооперации Украины по повышению товарности крестьянских хозяйств в годы новой экономической политики. На основе изучения, обобщения и критического анализа исторических источников, историографии определены характер, сущность и формы деятельности сельскохозяйственной кооперации Украины по интенсификации сельского хозяйства и повышения доходности крестьянских хозяйств путем интенсивного развития широкой сети предприятий по переработке всех видов сельскохозяйственной продукции.

В диссертации раскрыта органичная эволюция направленности системы специальной сельскохозяйственной кооперации от наращивания объемов производства сельскохозяйственного сырья до организации его максимально эффективного использования. Автором раскрыта роль кооперативной общественности, ее экономический вклад и влияние на развитие самых эффективных видов кооперативного предпринимательства. В работе охарактеризованы особенности хозяйственно-экономической деятельности всех систем специализированной сельскохозяйственной кооперации по переработке продуктов сельского хозяйства.

Диссертантом определена социально-экономическая результативность деятельности кооперативных предприятий по переработке сельскохозяйственной продукции, их значение в повышении товарности и доходности крестьянских хозяйств. Соискателем на основе изучения широкого круга исторических источников доказана важность повышения кооперативно-предпринимательской активности крестьянских хозяйств для улучшения продовольственного обеспечения городов и промышленных центров.

Ключевые слова: новая экономическая политика, сельскохозяйственная кооперация, универсальные сельскохозяйственные кооперативные общества, специализированные сельскохозяйственные кооперативные общества, товарность, крестьянское хозяйство.

Bichenko S. Ukrainian Agricultural Cooperation Activity in accordance with Increasing Marketability of Farms (1921 - 1929). - Manuscript.

Thesis submitted for a Candidate of Sciences Degree in speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - Cherkasy B. Khmelnytskyi National University. - Cherkasy, 2010.

The dissertation is dedicated to the study of agricultural cooperation of Ukraine activity on increasing marketability of farms during the years of New Economic Policy. On the basis of studying, generalization and critical analysis of the sources, historiography the author defined the character, essence and forms of Ukrainian agricultural cooperation activity on intensification of agriculture and raising the farms profitableness by means of the intensive development of wide net of business on working over of all kinds of agricultural products.

In the dissertation the evolution of the special agricultural cooperation system trend from increasing the volumes of agricultural raw materials production to the most effective its using is revealed. The author disclosed the cooperative community part, its economic contribution and influence on the development of the most effective kinds of cooperative businesses. The peculiarities of economic activity of the systems of specialised agricultural cooperation on working over agricultural products are characterized in the dissertation.

The author of the dissertation defined the socio economic successfulness of the cooperative businesses activity on working out agricultural products, their importance in increasing marketability and profitableness of the farms. On the basis of studying of wide range of historical sources he proved the importance of cooperative business farms' activity for food improving of cities and industrial centres.

Key words: New economic policy, agricultural cooperation, many-sided agricultural cooperative communities, specialized agricultural cooperative communities, marketability, farm.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Масштабні та енергійні зусилля, спрямовані на пошук прийнятної альтернативи існуючій на той час соціально-економічній моделі організації суспільства, започатковані в другій половині 80-х років ХХ століття, створили передумови для всебічних досліджень істориками, економістами, соціологами життя українського селянства в період нової економічної політики. Остання представляла собою різновекторний, але перспективний комплекс явищ і процесів, пов'язаних із функціонуванням як сільського господарства, так і з життям багатомільйонних мас селянства, подальшим розвитком економіки країни. Підвищена зацікавленість українських дослідників цим періодом зумовлена також тим, що в роки непу аграрний сектор народного господарства домінував у національній економіці. Модернізаційні перетворення, які розпочалися в Україні після отримання незалежності, значною мірою мали паралелі із тим, що відбувалося у соціально-економічному житті УСРР в 1920-ті роки. Насамперед це стосується трансформації сільського господарства та пов'язаних із цим змін у житті сільської спільноти, достатньо енергійних заходів у напрямку роздержавлення певних галузей економіки, повернення до ринкових методів регулювання виробництва.

У зв'язку з цим різнопланова діяльність сільськогосподарської кооперації України доколгоспного періоду продовжує перебувати в полі зору не лише дослідників, але і політиків, господарників, широкої громадськості країни в цілому. На нашу думку, уважне вивчення досвіду діяльності сільськогосподарської кооперації з підвищення товарності селянських господарств в роки непу привертає до себе увагу насамперед тому, що, діючи у вкрай несприятливих умовах, вона не на словах, а конкретними досягненнями продемонструвала, що кооперативні засади організації господарського життя дають реальну можливість вирішення цілої низки складних соціально-економічних проблем.

Отже, обрана нами для дослідження тема має науково-теоретичне, практичне значення, що і зумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науковою тематикою кафедри новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Робота органічно пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної організації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єктом дослідження є функціонування сільського господарства України в умовах нової економічної політики.

Предметом вивчення є діяльність сільськогосподарської кооперації з підвищення товарності та прибутковості селянських господарств.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період функціонування радянської системи сільськогосподарської кооперації України у доколгоспний період. Вибір нижньої хронологічної межі (1921 р.) зумовлено проголошенням нової економічної політики і відродженням української сільськогосподарської кооперації; верхньої (1929 р.) - насильницьким згортанням її діяльності у зв'язку з початком суцільної колективізації.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території УСРР в політико-адміністративних межах 20-х років ХХ століття.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявлення, узагальнення і критичного аналізу історичних джерел, здобутків історіографії з'ясувати характер, сутність і форми діяльності сільськогосподарської кооперації України з інтенсифікації сільського господарства та підвищення прибутковості селянських господарств шляхом прискореного розвитку широкої мережі підприємств із переробки всіх видів сільськогосподарської продукції.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

з'ясувати стан наукової розробки обраної теми та ступінь репрезентативності джерельної бази;

проаналізувати соціально-економічні передумови розвитку сільського господарства в роки непу;

визначити основні чинники, які гальмували зростання товарності та прибутковості селянських господарств;

висвітлити еволюцію організаційної мережі та зміну пріоритетів спрямування господарсько-економічної роботи сільськогосподарської кооперації;

розкрити принципи, форми та методи організації мережі кооперативних переробних підприємств;

показати господарський розмах та економічний вплив кооперативних переробних підприємств на збільшення обсягів аграрного виробництва та піднесення добробуту селянства.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

вперше у сучасній історіографії здійснено спробу комплексного висвітлення діяльності сільськогосподарської кооперації УСРР із підвищення товарності селянських господарств в роки непу;

розкрито органічну еволюцію спрямованості системи спеціальної сільськогосподарської кооперації в напрямку від нарощення обсягів виробництва сільськогосподарської сировини до організації її максимально ефективного використання;

висвітлено роль кооперативної громадськості, її економічний внесок і вплив на розвиток найбільш ефективних видів кооперативного підприємництва;

охарактеризовано особливості господарсько-економічної діяльності всіх основних систем спеціалізованої сільськогосподарської кооперації з переробки продуктів сільського господарства;

з'ясовано вплив діяльності кооперативних переробних підприємств на загальне піднесення та масовість кооперативного руху на селі;

показано соціально-економічний ефект діяльності кооперативних переробних підприємств, їхнє значення для підвищення прибутковості селянських господарств;

доведено важливе значення піднесення кооперативно-підприємницької активності селянських господарств для поліпшення продовольчого постачання міст і промислових центрів;

виявлено, що активна діяльність мережі кооперативних переробних підприємств суттєво сприяла налагодженню фінансово-грошового обігу в аграрному секторі національної економіки.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення, які містяться в роботі, суттєво розширюють сучасні знання з історії діяльності української сільськогосподарської кооперації у роки непу. Результати можна залучати для написання узагальнювальних робіт із історії народного господарства України, розробки конкретних проблем соціально-економічного характеру. Отримані матеріали будуть корисними в підготовці спеціальних лекційних курсів для студентів, які навчаються на факультетах історичного, економічного та сільськогосподарського профілю.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Результати дослідження апробовано в доповідях на Третій міжнародній конференції „Соборна Україна: історична ретроспектива” (Черкаси, 2005), ІІ Всеукраїнській науковій конференції „Гуржіївські історичні читання” (Черкаси, 2006), VI Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії, присвяченого 100-й річниці початку земельної реформи П. Столипіна, ІІІ Міжнародній науковій конференції „Гуржіївські історичні читання” (Черкаси, 2007), Четвертій міжнародній науково-практичній конференції „Наука та технології: крок у майбутнє” (Прага, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 публікаціях, із яких 4 - у наукових фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 др. арк.

Обсяг та структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (32 сторінки, 342 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 255 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дослідження, визначено його основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість і апробацію результатів.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методи дослідження”, що складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, з'ясовано стан наукового вивчення проблеми, джерельну базу та методи дослідження.

У підрозділі 1.1 „Стан наукової розробки теми” з'ясовано, що історія українського кооперативного руху загалом, сільськогосподарської кооперації зокрема, вже достатньо тривалий час привертає до себе увагу дослідників. Умовно в історіографії обраної нами для вивчення теми виокремлено напрацювання радянських та сучасних дослідників.

Не ставлячи за мету докладний аналіз чисельних публікацій партійно-державних керівників, присвячених проблемам розвитку кооперативного руху, зазначимо найголовніші з них, які, на нашу думку, позначилися на подальшому розвитку історіографії. Насамперед це роботи В. Леніна, М. Бухаріна, О. Рикова, Г. Петровського.

Важливі загальні питання організації ефективного функціонування сільськогосподарської кооперації, які цілком стосувалися і діяльності української кооперації, знайшли своє відображення у працях М. Туган-Барановського, П.Височанського, О. Чаянова, М. Кондратьєва, О. Челінцева, П. Маслова, М. Макарова та інших.

У 1920-х рр. друкувалися і роботи, присвячені з'ясуванню можливого внеску сільськогосподарської кооперації у краще облаштування суспільства, авторів, яких узагальнювали досвід роботи кооперації ще у дорадянську пору.

З початком насильницької суцільної колективізації тривалий час навіть фрагментарне висвітлення діяльності української сільськогосподарської кооперації перебувало під вкрай суворою забороною. Лише в короткий період хрущовської відлиги, коли апарат цензури певний час був дезорієнтований і перебував у розгубленості, з'явилося декілька робіт М. Гетьман-Кравченка, а також дисертації та публікації М. Терещенка, О. Бабія, І. Громенка, І. Бакуменка, які відновили висвітлення цієї проблеми радянськими істориками.

Упродовж другої половини 1960-х - 1980-х рр. важливі питання, присвячені з'ясуванню загальних політичних та економічних умов, в яких доводилося функціонувати українській сільськогосподарській кооперації у 1921 - 1929 рр., досліджували Л. Файн, Ю. Поляков, В. Данілов та інші.

Кардинальні зміни, які відбулися в суспільно-політичному, а потім і державному житті України на початку 1990-х рр., докорінно змінили умови роботи науковців, які вивчали аграрну історію України доколгоспного періоду. Принципово важливе значення для адекватного висвітлення сутності та характеру функціонування сільськогосподарської кооперації мала серія новаторських робіт С. Кульчицького, присвячена цій проблематиці. Крім того, 1990-ті рр. позначені появою спеціальних комплексних досліджень із історії української кооперації. Одними із перших були праці А. Морозова, В. Марочка, В. Калініченка, О. Атоян, В. Половця та інших.

Прискорення ринкових перетворень в аграрному секторі економіки, які розпочалися в Україні на межі ХХ-ХХІ ст., підвищили як цікавість науковців до історії кооперації, так і практичне значення цієї теми. У зв'язку з цим у різних регіонах України були захищені дисертації, присвячені різним аспектам із історії сільськогосподарської кооперації в українському докологоспоному селі, таких авторів, як І. Фареній, В. Голець, М. Перкаль, Є. Костик, О. Дулгерова та інших.

Водночас слід зауважити, що все ще відсутні роботи, в яких би активна і різнопланова діяльність сільськогосподарської кооперації з посилення товарної спрямованості селянських господарств, покращення добробуту селян у роки непу стала предметом спеціального наукового вивчення. Цим і зумовлене звернення автора до обраної для вивчення теми.

У підрозділі 1.2 „Характеристика джерел” проаналізовано джерельну базу дослідження. Відповідно до сучасної загальноприйнятої класифікації історичних джерел, залучену нами до дисертації джерельну базу можна поділити на декілька системних груп.

Перша - різноманітні установчі документи, організаційні матеріали, стенографічні звіти Всеукраїнських зібрань різних спеціалізованих систем сільськогосподарської кооперації, чисельні статистичні дані, довідки, зведення, квартальні та річні звіти, пояснювальні записки, матеріали обстежень, перевірок, ревізій тощо.

Друга - збірники партійних та державних документів, які розкривають ставлення владних органів як до сільськогосподарської кооперації в цілому, так і до її роботи з підвищення товарності, а отже прибутковості селянських господарств у 1921-1929 рр.

Третя - матеріали загальносоюзних та республіканських партійних з'їздів та пленумів 1920-х років, стенографічні звіти про роботу Всеукраїнських з'їздів Рад та звіти уряду УСРР.

Четверта - спеціальні видання із сільськогосподарської та кооперативної статистики; різноманітні документальні збірники суто кооперативного походження: річні звіти Всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації „Сільський господар” та Всеукраїнських центрів спеціальних систем сільськогосподарської кооперації „Укрсільцукру”, „Добробуту”, „Кооптаху”, „Бурякоспілки”.

П'ята - республіканські та регіональні періодичні видання: „Сільський господар”, „Полтавський селянин”, „Селянське життя” тощо.

Отже, джерельна база з обраної нами для вивчення теми є достатньо репрезентативною, достовірною і дозволяє реалізувати поставлену мету та вирішити дослідницькі завдання.

У підрозділі 1.3 „Методологія та методи дослідження” розкрито теоретико-методологічну основу дисертації.

Чільне місце серед сучасного достатньо широкого інструментарію проведення історичного дослідження у нашій роботі належить застосуванню загальнонаукових принципів пізнання: об'єктивності, системності, історизму. Їхнє творче використання дозволило забезпечити максимально достовірне відтворення історичної дійсності, сутності явищ і подій та внутрішньої логіки перебігу складних суспільно-політичних та соціально-економічних процесів.

Так, наприклад, послідовне дотримання засад об'єктивності під час вивчення процесів, які часто позначені певною невизначеністю своєї спрямованості і можуть мати розвиток як у позитивному, так і у негативному плані, стало запорукою того, що дослідник залучив таке коло історичних джерел, яке дозволило критично проаналізувати те чи інше явище, подію з врахуванням різних точок зору і обґрунтувати власне бачення їхньої сутності.

Дисертант також послуговувався методологічними принципами, які притаманні історичним дослідженням: проблемно-хронологічним, порівняльно-історичним, статистичним тощо.

У другому розділі „Суспільно-економічні передумови розвитку виробничої діяльності сільськогосподарської кооперації”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, висвітлено господарсько-економічне становище українського селянства на час переходу до непу, ставлення радянської влади до селянина-кооператора.

У підрозділі 2.1 „Господарсько-економічне становище українського селянства на час переходу до непу” з'ясовано, що роки воєнних лихоліть та економічної розрухи (1914 - 1920 рр.) негативно позначилися на стані сільського господарства України. Зокрема, збитки перевищували 12 млрд. золотих крб. Село опинилося у становищі, що межувало з катастрофою. Занепад мав системний характер. До того ж украй негативно на відновлення сільськогосподарського виробництва УСРР вплинула посуха і неврожай 1921 р., голод 1921-1923 рр.

Поряд із зменшенням фізичних площ посівів, одночасно значно змінилася в гірший бік і структура посівних площ. Насамперед різко скоротилася питома вага таких цінних товарних культур, як пшениця та ячмінь. Однак ще більшого спаду зазнали технічні культури. Практично повністю припинилася зовнішня торгівля. До того ж були ліквідовані основні виробники товарної сільськогосподарської продукції: поміщицькі економії та заможні селянські господарства.

Для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, підвищення його товарності потрібно було проводити реалістичну, зважену політику щодо селянства. Однак держава, яка до середини 1920-х рр. весь час збільшувала капіталовкладення в сільське господарство в цілому, обравши у 1925 р. курс на індустріалізацію, різко зменшила фінансову підтримку селянських господарств, мотивуючи це насамперед тим, що вони не виконують перед нею своїх товарних зобов'язань.

Селянські господарства були залишені сам на сам із своїми економічними проблемами. Після нетривалої перерви вони знову стали об'єктом надмірного визиску з боку держави. За цих умов діяльність спеціалізованих систем сільськогосподарської кооперації, спрямована на збільшення обсягів виробленої продукції, зростання прибутковості селянських господарств через налагодження переробки готової продукції набула особливого значення.

У підрозділі 2.2 „Ставлення радянської влади до селянина-кооператора” з'ясовано, що в той час як В. Ленін-теоретик на початку 1921 р. фактично все ще не сприймав селянську кооперацію, В. Ленін-практик змушений був давати їй схвальні оцінки і закликав своїх однопартійців всіляко сприяти кооперативному будівництву. На його думку, надлишки селянської продукції, що не забиралися державою як податок, повинні були спрямовуватися до кооперативного обігу.

Для радянського керівництва стало зрозумілим, що кооперовані селяни-товаровиробники - це рушійна сила, яка невпинно творить нові елементи в соціально-економічному організмі самої кооперації. Якою була господарська стабільність селянського господарства, яким була його продуктивність і економічна підприємливість, такими рисами було позначено і повсякденне господарське життя кооперативних об'єднань. Тому В. Ленін прагнув через кооперативну систему прилучити селянина - товаровиробника служити ідеї соціалізму: „Не кооперацію потрібно пристосовувати до непу, а неп до кооперації”. Таке пристосування непу до кооперації в перспективі давало радянському керівництву можливість, на противагу попереднім гаслам прямолінійного комуністичного штурму, реалізувати ідею будівництва соціалізму не через конфронтацію з селянством, яке складало більшість населення України, а навпаки - через взаємовигідну співпрацю з ним.

Однак не всі представники органів радянської влади на місцях думали по-ленінські. Як засвідчує аналіз залучених нами до дисертації джерел, зазвичай, вони негативно ставилися як до кооперації, так і кооперованого селянства. На їхнє переконання, це було „пережитком минулого”, а тому не заслуговувало схвалення. Адже мова справді йшла про відновлення традиційної, перевіреної тривалою практикою плідної роботи української сільськогосподарської кооперації, яка в роки революції відігравала виключно важливу роль як у суспільно-політичних процесах творення новітньої української державності, так і у забезпеченні функціонування її народного господарства. Змиритися з цим радикально налаштовані носії вульгарно-комуністичної ідеї ніяк не могли. Звідси виникала постійна, більш чи менш прихована, протидія багатьом економічно-господарським акціям сільськогосподарської кооперації.

У третьому розділі „Організаційна робота сільськогосподарської кооперації по створенню спеціалізованих об'єднань селянських господарств”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, висвітлено відновлення традиційної мережі української сільськогосподарської кооперації, пошук та реалізацію нових форм співпраці селян із сільськогосподарською кооперацією.

У підрозділі 3.1 „Відновлення традиційної мережі української сільськогосподарської кооперації” з'ясовано, що X з'їзд РКП(б) спеціальною постановою доручив ЦК РКП(б) розробити негайні практичні заходи з інтенсивного відновлення і розвитку кооперативного життя як важливої складової нової економічної політики. Для координації цієї роботи на загальноукраїнському рівні 6 червня 1921 р. РНК УСРР затвердив положення про Всеукраїнський кооперативний комітет. 21 червня 1921 р. РНК УСРР прийняв рішення про чинність на території УСРР постанови РНК РСФСР від 17 травня 1921 р., якою передбачалося прискорене відновлення нормальної діяльності сільськогосподарської кооперації. Декретом ВЦВК і РНК РРФСР від 16 серпня 1921 р. законодавчо оформлювалося відновлення і розвиток сільськогосподарської кооперації на території радянських республік, насамперед УСРР. Відповідно до змісту документу, створювався Всеросійський союз сільськогосподарської кооперації „Сільськосоюз”, формувалися губернські та великорайонні (повітові) сільськогосподарські союзи. Останню крапку в процесі радянської легалізації сільськогосподарських кооперативних товариств було поставлено 26 жовтня 1921 р. спільним декретом ВУЦВК та РНК УСРР „Про сільськогосподарську кооперацію”.

Прийнятий комплекс документів спрямовувався на організаційний, фінансовий та економічний розвиток широкомасштабної системи сільськогосподарської кооперації.

Через місяць після затвердження зазначених вище документів в УСРР офіційно діяло понад 2,5 тис. товариств, зареєстрованих або перереєстрованих у місцевих органах радянської влади. На початку 1922 р. було закінчено формуванням спілок сільськогосподарських кооперативних товариств - середньої ланки сільськогосподарської кооперації. На січень 1922 р. працювало 49 різного рівня губернських, великорайонних кооперативних товариств, які об'єднували низові товариства в масштабах повіту, та дрібнорайонних, до яких входили товариства однієї або кількох волостей, спілок або, за тогочасного термінологією, союзів сільськогосподарських товариств. На кінець 1922 р. відродження традиційної мережі української сільськогосподарської кооперації фактично завершилося. Очолив її Всеукраїнський центр сільськогосподарської кооперації „Сільський господар”.

У складних умовах першої половини 1920-х рр. більшість сільськогосподарських товариств обирала статут універсального сільськогосподарського товариства. Зумовлено було це тим, що він уповні відповідав життєвим реаліям того часу. Так, зокрема, універсальні сільськогосподарські товариства за своєю природою мали широке поле діяльності, яке дозволяло їм створювати для господарств своїх членів досить-таки вигідні економічні умови. Вони сприяли відновленню посівних площ, постачаючи сільськогосподарські машини та дрібний інвентар, посівний матеріал, організовували прокатні пункти, здійснювали первинну переробку сільськогосподарської продукції, організовували племінну роботу і репродукцію високоякісного посівного матеріалу та інші агрокультурні заходи. Станом на 1 січня 1922 р. із 2416 тис. офіційно відновивших свою роботу сільськогосподарських кооперативних товариств, практично всі зареєструвалися саме як універсальні товариства.

На початку 1924 р. сільськогосподарська кооперація УСРР мала чітко побудовану організаційно-економічну мережу, основою якої стали активно працюючі в усіх галузях сільського господарства універсальні сільськогосподарські товариства. Якщо у 1922 р. їх налічувалось 2064, то в 1926 р. - 4545 універсальних товариств. Кількість же спеціальних товариств, які зосереджували свої зусилля на діяльності лише в якійсь одній сфері селянського господарства, на 1 січня 1924 р. становила лише 251 товариство. Слід, однак, зазначити, що логіка економічного життя, пошук найбільш раціональних форм організації виробництва та ефективного збуту продукції владно скеровувало універсальні сільськогосподарські товариства в бік подальшої їхньої спеціалізації.

У підрозділі 3.2 „Розбудова нових форм кооперативної співпраці українського селянства” з'ясовано, що діяльність сільськогосподарської кооперації сприяла швидкому відновленню обсягів виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції. Це прискорювало входження селянських господарств у ринкові відносини, спеціалізацію їхнього виробництва. Селянські господарства дедалі більше потребували не лише загального збуто-постачальницького обслуговування з боку кооперації, але і розширення обсягів і поглиблення спеціалізації виробничо-економічних зусиль сільськогосподарської кооперації.

Такий стан справ зумовив те, що від 1924 р. організаційно-господарська розбудова сільськогосподарської кооперації УСРР стала розвиватися в напрямку спеціалізації. Сільськогосподарські кооперативні товариства зосереджувалися на роботі у тваринництві, птахівництві, бджільництві, молочарстві, хмелярстві, буряківництві, садівництві, городництві та в інших інтенсивних галузях сільського господарства. Кількість спеціальних, тобто фахових товариств, почала швидко зростати.

У загальній структурі сільськогосподарської кооперації України сформувалися такі потужні спеціалізовані системи: „Добробут”, „Кооптах”, „Плодоспілка”, „Насіннєсоюз”, „Укрсільцукор”, „Бурякоспілка”. На кінець 1925 р. фактично було завершено їхнє організаційне оформлення, чітко визначено основні напрямки та зміст господарської роботи, накреслено перспективи подальшої економічної діяльності.

Це був важливий етап у розвитку української сільськогосподарської кооперації. Поєднуючи мільйони селянських господарств, зміцнівши економічно, напрацювавши оптимальні організаційно-виробничі форми, сільськогосподарська кооперація стала потужним високоефективним інструментом, здатним на ринкових засадах, досягти інтенсивного поступу вперед на шляху швидкої модернізації аграрного сектора економіки України.

У четвертому розділі „Діяльність спеціалізованих систем сільськогосподарської кооперації по інтенсифікації селянських господарств”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, висвітлено заходи спеціалізованої сільськогосподарської кооперації з покращення добробуту селян УСРР у роки непу.

У підрозділі 4.1 „Сприяння спеціалізованих кооперативних товариств покращенню матеріального становища селянства від занять тваринництвом та птахівництвом” з'ясовано, що, вкладаючи власні кошти і отримуючи кредити, птахівнича кооперація активно створювала розгалужену і потужну обробно-переробну мережу. Інтенсивно обладнувались і будувались нові пункти збору, сортування, обробки та консервування яєць. На залізничних станціях орендувалися чи пристосовувалися приміщення, які потім переобладнувалися в льодові холодильники, а на вузлових станціях обладнувалися машинні холодильники. Це давало можливість формувати значно більші партії яєць чи птиці для відправки їх на переробку або безпосередньо споживачеві.

Позитивно на поліпшення племінних якостей птиці у селянських господарствах впливала масштабна робота, яку проводили чотири великі племрозплідники. Вони постачали високоякісний племінний матеріал спеціальним птахівничим товариствам та на птахоферми господарств, які були членами „Кооптаху“. Паралельно, зоотехнічним персоналом розплідників велася постійна робота з піднесення продуктивності розплідників та якості матеріалу, призначеного для розмноження. Поряд із цим проводилася організаційно-інструкторська та агрокультурна робота.

У роботі системи „Кооптаху” вдало поєднувалася збуто-постачальницька діяльність, інтенсифікаційна, зоотехнічна та робота зі створення матеріально-технічної бази для переробки продукції птахівництва.

На початку відбудовчого періоду актуальним стало питання відродження та інтенсифікації селянського молочного скотарства. Для його вирішення 19 вересня 1924 р. було створено Всеукраїнське скотарсько-молочне кооперативне товариство „Добробут”. Перед ним стояло завдання розвитку м'ясо-молочного тваринництва шляхом належної організації племінної роботи на селі, надання допомоги селянському тваринництву через сприяння виробництву якісних кормів, організації належного утримання поголів'я, переробки і економічно ефективного збуту як молочної, так і м'ясної продукції тваринництва.

Селянство прихильно зустріло появу нової спеціалізованої самодостатньої системи і активно підтримало її починання своїми фінансовими ресурсами та підвищенням виробничих зусиль із розвитку молочного скотарства. В цілому було проведено низку заходів, які сприяли покращенню якості готових молокопродуктів. Були підібрані кваліфіковані кадри, проведено навчання нових робітників, обладнано добре устатковану лабораторію та виконано ще незначні за обсягом, однак, технологічно достатньо важливі для успіху справи робіт.

Паралельно зі зростанням чисельності переробних підприємств „Добробутом” приділялася постійна увага збільшенню їхньої потужності. Докладалися, зокрема, значні зусилля для виготовлення необхідного обладнання. Аналізуючи підсумки розвитку мережі переробних підприємств системою скотарсько-молочної кооперації, констатуємо, що ця програма була результативною. Так, станом на серпень 1928 р. стали до ладу 142 нових маслозаводів середньої і малої потужності та 12 механізованих заводів великої потужності, устаткування яких було переведено на живлення електричним струмом.

Об'єктивне висвітлення багатопланової роботи спеціалізованих мереж сільськогосподарської кооперації „Кооптах” та „Добробут” переконливо свідчить про те, що їхня діяльність спрямовувалася на поліпшення кількісних, якісних показників розвитку сільського господарства. Це підтверджується аналізом всієї сукупності кооперативних виробничо-економічних програм, які були спрямовані на інтенсифікацію в селянських господарствах таких їх прибуткових галузей, як м'ясо-молочна. Їхня реалізація за умов аграрного перенаселення носила „незаможницький” характер, реально допомагаючи саме цій категорії селянства, якомога швидше позбутися злиднів.

У підрозділі 4.2 „Діяльність спеціалізованих кооперативних систем по розширенню джерел грошових надходжень до селянських господарств” з'ясовано, що кожне селянське господарство у своєму розпорядженні мало невелику переробну майстерню. Наприклад, домашню піч, де гнітилися груші, вишні, сливи, абрикоси, яблука.

Водночас робота з технічної переробки овочів та фруктів не відповідала як можливостям сировинної бази, так і попиту на цю продукцію у великих містах та промислових центрах України, Центру і Півночі СРСР. Важливість швидкого розгортання якомога масштабнішої роботи в цій галузі зумовлювалася також і тим, що більша частина роздрібного продажу овочів та фруктів в основних центрах споживання перебувала у руках перекупників. Вони, як правило, диктували селянам занижені закупівельні ціни, у такий спосіб реально гальмуючи розвиток виробничих можливостей селянських господарств, оскільки „вимивали” значну частину їхніх потенційних грошових надходжень.

Такий стан речей настійливо вимагав невідкладного втручання сільськогосподарської кооперації, покликанням якої і була повсякденна турбота про максимальне використання всіх виробничих можливостей аграрного сектора економіки та підвищення добробуту селянства. За цю справу взялася „Плодоспілка” - спеціалізована система садово-городньої кооперації. Мета її діяльності полягала у тому, щоб шляхом раціоналізації всіх ланок роботи, починаючи від насадження дерев і посіву та висадження городніх культур до налагодження широкої мережі роздрібної торгівлі, досягти того, щоб садово-городня продукція стала повсякденним предметом споживання робітників та жителів міст. Отже, йшлося про збільшення об'ємів збуту і одночасне підвищення прибутковості селянських господарств.

„Плодоспілка” досить швидко розгорнула активну роботу із забезпечення населення продукцією садівництва, налагодження широкої мережі роздрібної торгівлі. Останнє здешевлювало овочеву та садівничу продукцію для споживачів, забезпечувало мобілізацію значних коштів для потреб подальшої розбудови селянських господарств - членів мережі садово-городньої кооперації.

„Плодоспілка” належно опікувалася також виноградарством та пасічництвом. Це сприяло поповненню прибутків селянських господарств Півдня України.

Підсумовуючи, необхідно наголосити на тому, що розвиток кооперативної переробної промисловості об'єктивно стимулював запровадження в сільське господарство стрункої цілісної системи виробничих, агрокультурних та фінансово-економічних заходів. Насамперед вони спрямовувалися на те, щоб підвищити продуктивність найбільш динамічних галузей сільського господарства, покращити матеріальне становище селянства УСРР.

У результаті проведеного наукового дослідження, автор виносить на захист такі висновки та положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона не була предметом спеціального вивчення. Залучена до дисертації джерельна база є різноплановою, достовірною і дозволяє досягти поставленої мети, вирішити дослідницькі завдання.

2. Завдяки активності селянства та подвижницькій роботі працівників кооперації, упродовж 1921 - 1922 рр. було створено „Сільській господар”, який очолив в УСРР широко розгалужену мережу сільськогосподарських кооперативних товариств, що складали первинну основу кооперації та їхніх територіальних (в межах волості чи частини повіту) об'єднань - районних спілок сільськогосподарської кооперації.

3. Діяльність Всеукраїнських центрів спеціалізованої сільськогосподарської кооперації не мала нічого спільного з адмініструванням. Низові товариства та їх регіональні спілки самостійно шукали і створювали сприятливі умови для здійснення тих чи інших господарських операцій. Їхня робота ґрунтувалася на економічній зацікавленості селянства та доцільності різноманітних господарсько-економічних заходів. Вони спрямовувалися на підвищення продуктивності селянських господарств. Спеціалізована сільськогосподарська кооперація організувала постачання селянських господарств інвентарем та устаткуванням, концкормами і міндобривами, будувала силосні споруди, запроваджувала культурне травосіяння, зразкові поля, покривні пункти, племінні господарства, контрольно-асистентські пункти.

4. Помітне місце в діяльності спеціалізованої сільськогосподарської кооперації належало роботі з підвищення товарності сільськогосподарської продукції шляхом організації ефективної мережі підприємств, зайнятих її переробкою, збереженням та транспортуванням.

5. Завдяки економічній корисності для селянських господарств, спеціалізована сільськогосподарська кооперація УСРР вже у 1925-1926 рр. стала провідним чинником у розвитку аграрного сектора економіки Радянської України. Вся її діяльність спрямовувалася на покращення матеріального добробуту селянських родин.

6. Досвід господарсько-економічної діяльності української сільськогосподарської кооперації у роки непу переконливо свідчить про величезний потенціал цієї форми організації економічного життя. Функціонуючи здебільшого у несприятливих економічних обставинах, постійно зазнаючи тиску з боку радянської адміністративно-командної системи, українська сільськогосподарська кооперація зуміла налагодити багатогранну, високоефективну економічну діяльність практично у всіх галузях сільського господарства.

7. Характерними рисами у роботі української сільськогосподарської кооперації були, з одного боку, залучення до взаємовигідної співпраці більшості селянських господарств УСРР та максимально можливе поєднання у виробничій сфері їх фінансових та продуктивних можливостей, а з іншого - пошук раціональних напрямів цієї співпраці. Результатом функціонування добре продуманої мережі заготівлі - переробки - реалізації сільськогосподарської продукції було різке підвищення грошових надходжень до селянських господарств, їхнє економічне зміцнення, подальше зростання обсягів виробництва і покращення їхнього матеріального становища.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Спеціалізована сільськогосподарська кооперація - важливий фактор підвищення ефективності селянських господарств у добу непу // Український селянин. - Вип. 8. - Черкаси, 2004. - С. 235-237.

2. Діяльність спеціалізованої системи сільськогосподарської кооперації „Добробут” по підвищенню товарності селянських господарств у добу непу // Український селянин. - Вип. 9. - Черкаси, 2005. - С. 200-202.

3. Діяльність „Плодоспілки” з інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в добу НЕПу // Вісник Черкаського університету. - Вип. 133-134. - 2008. - С. 136-142.

4. Переробка технічних культур сільського господарства у добу непу // Український селянин. - Вип. 10. - Черкаси, 2006. - С. 310-313.

5. Соціально-економічні передумови розвитку переробної галузі сільського господарства України у період непу // Гуржіївські історичні читання. - Черкаси, 2006. - С. 166-175.

6. Продукція української сільськогосподарської кооперації на зовнішніх ринках (1921-1929 рр.) // Гуржіївські історичні читання. - Черкаси, 2007. - С. 418-423 (у співавторстві, автору належать сс. 418-420).

7. Спеціалізована система птахівництва кооперації України в добу непу // Матеріали Четвертої міжнародної науково-практичної конференції „Наука та технології: крок в майбутнє”. - Прага, 2008. - С. 56-61.

Размещено на Allbest.ru