Боспорське царство: політичні, соціально-економічні, культурні аспекти

Становлення Боспорського царства. Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві: особливості землеробства, ремісництва, торгових зв’язків та ін. Культура (духовна і матеріальна) Боспору: скульптура та ін. Державний устрій Боспорського царства.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 13.12.2014
Размер файла 36,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра давньої та нової історії України

Реферат на тему :

Боспорське царство:політичні,соціально-економічні,культурні аспекти

Підготував: студент

історичного факультету

I курсу I групи

Боєчко Глєб

Київ 2014

План

Вступ

1. Становлення Боспорського царства

2. Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві

3. Культура Боспорського царства

4. Державний устрій Боспорського царства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Населення берегів Керченської протоки розпочалося в першій половині VI ст. до н. є. У V ст. до н. є. оформився союз кількох грецьких держав-полісів, розташованих на обох берегах протоки. Так виникло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. Назва Кіммерійський Боспор пішла від назви міста Кіммеріс на азіатському березі Босфорської протоки (Керченської). За античними авторами Кіммерійський Боспор поділяв це царство на дві частини. Столицею європейської частини був Пантикапей, а азіатської - Фанагора. Бос - в перекладі з грецької означає віл, а пор - шлях назад.

У середині IV ст. до н. є. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані й східний берег Азовського моря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеликі міські центри і, крім того, землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандаріїв і псесів, які не мали ще своєї державності. Становлення держави у скіфських племен -- основної частини населення Керченського півострова -- тільки починалося. Центром цієї території було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке мало дуже вигідне економічне й політичне становище. Воно і стало столицею Боспорського царства.Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV--III ст. до н. є. Але вже з III ст. до н. є. Боспор вступає в пору поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає глибокої економічної кризи, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів.

боспорський царство культура устрій

1. Становлення Боспорського царства

У пері плах Псевдо-Скімна і Псевдо-Аріана Пантікапей названий столицею Боспорського царства, у Страбона -- столицею боспорців. Розташоване місто було на місці сучасної Керчі. Перші спроби вивчення археологічної топографії були зроблені П. Дюбрюксом, І.П. Бларамбергом і І.А. Стемпковським. Протягом ХІХ ст. пантікапейське городище розкопували О.Б. Ашик, О.Є. Люценко, С.І. Веребрюсов. К.Є. Думберг досліджував будівельні рештки Пантікапея. На горі Мітрідат проводили розкопки з 1903 по 1914 р. В.В. Шкорпіл, а у 20-30-х рр. Ю.Ю. Марті.

З 1945 р. під керівництвом В.Д. Блаватського почалось планомірне дослідження Пантікапея, що дозволило встановити історичну топографію і стратиграфію міських нашарувань. Крім того, на горі Мітрідат працювали експедиції під керівництвом І.Д. Марченко і В.П. Толстикова.

На сьогодні існує декілька періодизацій Боспорської держави, але дослідники користуються, переважно, двома з них. Це періодизації В.Ф. Гайдукевича і В.Д. Блаватського. Відповідно до першої, історія Боспору поділяється на шість періодів, пов'язаних з подіями політичної історії:

1) утворення держави (VІ ст. до н.е. -- 480 р. до н.е

2) період Археонактидів (480 р. до н.е. -- 438-437 р. до н.е.);

3) період Спартокидів (438-437 р. до н.е. -- 109 р. до н.е.);

4) Боспор під владою Мітрідата і Риму;

5) Боспор в перші століття нашої ери;

6) розпад Боспорського царства (середина ІІІ ст. -- 70-ті рр. IV ст.).[1]

Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV--III ст. до н.е. Саме до цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але в ІІІ ст. до н.е. внаслідок кризи всієї рабовласницької системи Боспор поступово занепадає, відбуваються фінансово-економічні й соціальні катаклізми. Повстання під проводом Савмака поглибило цей процес. У літературі його тлумачать по-різному: як палацовий переворот з метою усунення царя Перісада з престолу; як вияв класової боротьби рабів проти рабовласників; як національно-визвольний рух місцевого скіфсько-сарматського населення проти боспорської зверхності. Та хоч би як, а створена повстанцями “держава Сонця” виявилася нежиттєздатною. 107 р. до н.е. її ліквідувало понтійське військо на чолі з Діафантом. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, що спалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Боспору повернути не вдалося.

На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорномор'я у тому числі і Боспорське царство.

Щоправда, Боспор знаходився у складі Понтійської держави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині III ст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйновано.

З VI ст. Боспор увійшов як безпосереднє володіння до складу Візантії. На ньому його існування припинилося.

Тісний зв'язок Боспору передусім з Афінами та іншими містами материкової і острівної Греції сприяв засвоєнню місцевими племенами грецьких та римських культурних надбань, це, своєю чергою, привело до виникнення тут своєрідного варіанту античної культури, що засвідчувало глибинні культурні зрушення в середовищі “варварських племен” - стародавніх народів Північного Причорномор'я.

Швидкого розвитку набули архітектура, ремесла, мистецтво. Сьогодні ніхто не сумнівається, що, наприклад, скіфська культура є своєрідним поєднанням місцевих традицій зі складниками античної цивілізації. Так званий “звіриний стиль” - одне з найяскравіших мистецьких явищ класичної старожитності - поєднується з реалізмом, властивим грецькому мистецтву.

2. Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.

Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не тільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів. Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство -- у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.

У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор'ї.

Різноманітними були торгові зв'язки Боспору. Основу боспор-ської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив солону і в'ялену рибу, худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправляли до Боспору вино, оливкову олію, металеві вироби, дорогі тканини, дорогоцінні метали. Частина цього імпорту осідала в боспорських містах, інша частина переправлялася боспорськими торговцями в степ для знаті навколишніх племен. Основу Боспорської торгівлі становив експорт зернового хліба, що досягав колосальних на той час розмірів: Демосфен розповідає, що Афіни отримували з Боспору половину всього необхідного їм привізного хліба - близько 16 тисяч тонн на рік. Гермонасса, Фанагорія, Горгіпія стають великими торговими центрами. У Горгіпії будується великий морський порт, через який вивозиться хліб з Прикубання. При Спартокідах в містах Боспорського царства розквітає і ремісниче виробництво. У Фанагорії, Горгііїя та інших містах існують невеликі майстерні і великі ергастерії, де застосовується праця рабів.

З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у північночорноморські степи.

Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, вимагала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VI ст. до н.е., інші боспорські міста -- у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загальнодержавними.

У першій половині III ст. до н. е. в державі вибухнула гостра грошова криза. Припинено карбування золотої та срібної монети Пантікапея. Монетна реформа Левкона II в третій чверті III ст. до н. е. - випуск номіналів мідної монети з ім'ям і титулом царя - сприяла відновленню грошового господарства і в той же час зміцнювала авторитет династії. Після Левкона царське карбування (але вже золота) стало традиційним. Було поновлено випуск Пантікапейського срібла. У другій половині III-II століть до н. е. відродилося автономне карбування у Феодосії, Фанагорії, Горгіпії.Після приєднання Боспору до Понту почали активно розвиватися торгові відносини з містами цієї держави, в першу чергу з Синопом.Після потрапляння Боспору під вплив Риму починається новий економічний підйом, що тривав протягом I і II століть нашої ери. З боспорських товарів римська влада не стягували звичайнго обов'язкового мита в розмірі 1/2 частини всього товару. Боспорські купці торгували з далекою Олександрією Єгипетською і навіть далекими італійськими містами.

На початку 40-х років IV століття в Боспорі припиняється карбування монети, що свідчить про певний занепад традиційної античної системи господарства. Економічне життя локалізується в територіально-господарських мікрозонах навколо збережених міст. Одним з провідних аграрних районів в IV-VI ст. стає Кримське Приазов'я, де продовжують існувати численні укріплені поселення. Монети не карбуються, але продовжують використовуватися: в скарбах VI ст. містяться разом візантійські і пізньобоспорські монети.

В основі класового поділу в державі був розкол на рабовласників і рабів, вільних жителів і невільників. Панівний клас складався з правителів з їхнім численним оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень, воєначальників. Серед цієї еліти було чимало вихідців зі скіфської знаті, які опанували грецьку мову, прийняли культуру, звичаї й перетворилися на таких самих рабовласників, як і грецькі аристократи. Ця рабовласницько-купецька знать, поліетнічна за складом, відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

У державі жили також вільні громадяни середнього чи навіть досить низького достатку, які не мали рабів і жили за рахунок власної праці. Певну частку населення становили чужоземці й вільні ссляни-общинники (пелати). Останні були головними платниками натуральних податків за право користування землею і несли основний тягар повинностей на користь держави й місцевої знаті. До того ж селяни були зобов'язані служити в ополченні. Військовим спорядженням, в тому числі бойовими кіньми, забезпечували себе самі.

. У Боспорському царстві існувала як державна, так і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками землі були боспорські правителі. Так само розрізнялися палацові й приватні раби.

Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної монетної системи стимулювали розвиток договірних відносин: купілі-продажу, дарування, позики тощо.

Звичайно -- із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники. 1 все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший вираз воно одержало у повстанні в Пантікапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Перісада", Савмак -- скіф за походженням.

Найбільш небезпечними злочинами вважалися: повстання, змова гроти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи.

Як покарання практикувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи.

Велика частина актів, що дійшли до нас актів про відпущення рабів на волю виходить від проживавших в боспорських містах євреїв або людей, близьких до них за релігійним поглядам. В таких мануміссія звільнення раба дуже часто супроводжується вимогою, щоб вольноотпущенник «постійно був присутній» при іудейської молитовні і смиренно поклонявся там богу. Отже, вихід із рабства відбувався за умови, що відпускається на волю буде сповідувати юдейську релігію і виконувати її обряди, регулярно відвідуючи синагогу.

Юридичне оформлення акта про відпущення раба відбувалося при язичницькому храмі, або в єврейській молитовні, якщо власником раба була людина, сповідався іудейську релігію. При цьому в останньому випадку відпускається раб переходив під опіку іудейської громади, яка повинна була піклуватися про те, щоб воля власника раба, виражена в мануміссії, дійсно виконувалась. В деяких мануміссія особливо обумовлено, що звільнення здійснено з «згоди спадкоємців». Отже, вільновідпущений: не міг бути знову звернений в раба після смерті свого колишнього власника спадкоємцями останнього.

Розквіт сільських поселень Боспорської держави припадає на IV-III ст. до н.е. Для цього часу характерна густа заселеність південно-східної і східної частини Керченського півострова. Розміри поселень невеликі -- довжиною 300-800 м. Вони, як правило, неукріплені. Можна говорити про деякі розбіжності в культурі між поселеннями, розташованими поблизу міст і віддаленими від них. Приміські поселення характеризує домобудівництво міського типу, культурні шари їх містять різноманітну привізну кераміку, теракоти.

Більшість неукріплених поселень припиняють існування наприкінці ІІІ -- початку ІІ ст. до н.е. Новий етап в історії хори починається з другої половини І ст. до н.е., коли відбувається поступове відродження поселень із розширенням території. Всі поселення знаходяться на узбережжі моря, на мисах з природним захистом, крім того, зводяться штучні укріплення. Наприклад, Ілурат, що виник у І ст. н.е., мав стіни товщиною 2,4 м. Площа таких поселень невелика, в організації сільських поселень римської доби на Боспорі слід припустити існування клерухії, тобто категорії переселенців, які одержали права на користування землею за виконання певних державних повинностей, пов'язаних, переважно, з обороною держави. Деякі близькі до Пантікапею міста перетворилися в I-II ст. в своєрідні великі промислові поселення, що спеціалізувалися на обширному виробництві виноградного вина, яке йшло, в основному, на внутрішній ринок, і масової заготівлі солоної риби, що призначалася для зовнішнього збуту. Дуже яскраву картину такого промислового поселення римського часу дають розкопки міста Тірітаки. Протягом I -II ст. н. е. на території цього міста виникло велике число спеціальних споруд, що призначалися для переробки риби. З тесаних кам'яних плит або з буту на цементному розчині будувалися вкопані в землю так звані рибозасольні ванни

Капітально перебудовувалися міські стіни міста Ките, важливого сільськогосподарського поселення, де в римський час був споруджений новий пояс кам'яної кріпосної стіни з баштами. Відомо також, що в боспорському місті Гермонасса, розташованому на місці сучасної Тамані, в часи царя Ріміталка будувалися нові вежі, ймовірно для посилення існуючої там фортеці.Споруджувались подекуди в Боспорі навіть нові фортеці (наприклад, Плурат). Особливо велика увага приділялася стану оборонної системи міста Танаіса. Але все ж матеріальних ресурсів Боспора, як ми бачимо, не вистачало, щоб забезпечити надійними стінами всі поселення, як це було раніше. У ряді міст постарілі оборонні споруди руйнувалися і не відновлювалися, а на місцях їх залишків виникали різноманітні будівлі. Так було в Німфеї і деяких інших містах.

Землеробський характер поселень підтверджується знахідками знарядь -- серпів, кіс, жорен, ямами-зерносховищами, залишками хлібних злаків, кістками свійських тварин. Зважаючи на невелику кількість риб'ячих кісток, рибальство не відігравало суттєвої ролі. Обмеженою була і торгівля. Знахідки монет рідкісні.

3. Культура Боспорського царства

Духовна та матеріальна культура Боспору характеризується симбіозом еллінської (іонічної) та варварської культур. Особливо яскраво симбіоз культур було видно у художній культурі. На пізньоантичній кераміці зображувалися сцени як з грецької так із античної міфології. В скіфських курганах Куль-Оба та Пантіоніті в районі Пантікапея містяться матеріальні пам'ятки скіфської та грецької культур. Численні епіграфічні пам'ятки з переліком імен громадян Боспорської держави вказують на значний варварських елемент в Боспорі.

Релігійні уявлення в Боспорській державі найбільш яскраво розкривають тезу про присутність варварського елементу в античній культурі Боспорського царства. Крім грецьких богів - Аполлона, Афродіти та Артеміди, популярними був культ малоазійського жіночого божества Кібели (богиня матір) храми та святилища якої археологи знаходять по всій території Боспорського царства. Найважливішою пам'яткою архітектури Боспорського царства був акрополь в м. Пантикапей, який розташовувався на горі Мітрідат в сучасній Керчі. На території акрополя знаходилося багато суспільних та культових споруд, а також водогін та каналізація. Однією таких пам'яток є статуя Астарти другої половини IV ст..Різносторонніми стали культурні запити боспорців. Їх цікавлять історія та філософія, поезія і театр, образотворче мистецтво,спорт. Недошедшими до нас творами боспорських істориків користувалися грецькі письменники під час передачі деяких подій історії Боспора. Посилився вплив грецької культури на місцеве населення і буде вперше можна назвати зворотний процес. Боспорське царство відіграло важливу роль у з'єднанні різних культурних традицій Понту та Меотиди, Європи та Азії.У житті античного міста значну роль відігравав театр. Театральні вистави відбувалися в Ольвії, Пантикапеї. У причорноморських містах ширилися релігійні культи. Покровителем колоністів уважався Аполлон (бог світла, охоронець отар, покровитель мистецтва, поезії та музики). Покровителями Херсонеса були Артеміда (богиня полювання, захисниця матерів) та Діоніс (покровитель виноградарства). В Ольвії та Тірі існував культ Афродіти (богині кохання, моря та неба). У давніх державах Криму високо шанували міфологічних героїв -- Ахілла й Геракла. Учені вважають, що наприкінці III ст. н. е. в Боспорському царстві з'являються перші ознаки християнства, а в IV ст. н. е. вже існувала християнська громада.

Занепад античних міст-держав у Північному Причорномор'ї, на думку істориків, був пов'язаний із загальною кризою рабовласницького суспільства, вторгненням у Південно-Східну Європу готських племен з Балтії (III ст. н. е.) та гунів з Центральної Азії (IV ст. н. е.).

«Страбон константує, що меоти ближчі до Боспору (значить ближчі і до грецьких впливів) визначаються більшою культурністю в порівнянні з своїми північними земляками, і т. ін. Про варварські домішки серед людності самих колоній я згадував також; вона зростає особливо в римських часах, але і в раніших часах варварські елементи не були в них рідкістю .З меншою силою, в ослаблених формах сі культурні впливи йшли і в землі, зайняті слов'янською колонізацією, або сусідні з нею, як виразно свідчать нам археологічні нахідки. Безперечно, вони не лишалися без сліду в розвою матеріальної культури тутешньої людності: широке розповсюднення грецької кераміки й юбілєрства в сих краях може ручити нам за се. Правда вказують на повний брак у слов'янських мовах запозичень з грецької мови сеї доби як на доказ, що слов'яне в ті часи не стикались з греками безпосередньо.Але се вказує тільки, що торгівля й впливи греків на слов'ян були посередні, через степові племена.»

З кінця V до IV ст. до н.е. забудова Пантікапея здійснювалась на частково вирубаних та частково насипних, укріплених кам'яними стінами терасах навколо гори Мітрідат, на вершині якого розміщався акрополь. На Верхньому Мітрідатовому розкопі відкрито картину перепланування підпірних стін терас у ІІІ-ІІ ст. до н.е., але такі перепланування здійснювались і пізніше. Будинки тильними стінами прилягали до вище розміщених терас.

Вже у IV ст. до н.е. міська територія включала всі схили “Першого крісла” Мітрідата, а у ІІІ ст. до н.е. -- простір між західним схилом “Першого крісла” і “Скелястим виступом”. З ІІ ст. до н.е. місто розширюється, наступаючи на схили “Другого крісла” Мітрідата і від підніжжя гори до узбережжя затоки. Терасове планування міста зберігається, але будинки цього часу майже не збереглись із-за перебудов І ст. до н.е. -- І ст. н.е. Відкрито багатокімнатний будинок елліністичного часу на Еспланадному розкопі. Його капітальні стіни було складено з тесаного вапняку і бутового каміння. До громадських споруд ІІ ст. до н.е. відноситься будова площею 450 кв. м, відкрита на Ново-Еспланадному розкопі. В центральній частині розміщалось прямокутне подвір'я з кам'яною вимосткою, оточене колонадами дорійського ордера. Тут же стояли статуї, оскільки виявлено їх уламки і рештки постаменту. За південним портиком проходила галерея з декількома приміщеннями. Підлогу двох приміщень викладено мозаїкою, в інших -- мармуром. Будинок у ІІ ст. до н.е. зруйнувала пожежа.

Про культові споруди римського часу в боспорської столиці достовірно відомо лише, що цар Савромат відновив храм бога війни Ареса . Культ жіночого божества, який користувався на Боспорі завжди найбільшою шаною ,як землеробський культ богині родючості, в римський час в Пантікапеї виражався в шануванні, насамперед, богині Кібели. Останнє, безсумнівно, було відображенням вельми інтенсивних культурних зв'язків з Малою Азією, яка була початкової батьківщиною культу Кібели і місцем найбільшого його поширення. Знайдена на пантікапейського акрополі велика мармурова статуя Кибели, про яку ми вже раніше згадували, як відомо, відноситься до римського часу; це копія II в. і. е. з класичного грецького оригіналу. Її поява на вершині столичного акрополя, де знаходилося святилище Кибели, слід розглядати як результат особливої турботи про це святилище, проявленої з боку ревних шанувальників Кібели, може бути в особі одного з боспорських царів. Треба до того ж додати, що в нижній частині міста Пантікапея, північніше гори Мітрідат, в районі агори були знайдені також мармурова сильно ушкоджена статуетка Кибели римського часу і написи ще III в. до н. е.

На азіатській стороні панівне становище продовжував займати культ Афродіти, значення якого в Боспорському царстві все більш зростало у мірі посилення зв'язку правлячих верхів Боспора з варварською меото-сарматською знаттю азіатської частині боспорських володінь. У II ст. н. е. культ Афродіти став на деякий час чи не головним державним культом Боспора, як це можна припускати на підставі появи на монетах Савромата II зображення сидячої на троні Афродіти, що представляє, ймовірно, відтворення культової статуї Фанагорійського храму Афродіти чи храму в святилище Апатури.

На початку II в. н. е. були зроблені великі роботи по перебудові Фанагорійського храму Афродіти (IPE, II, 150). Одночасно в Горгіпії був побудований новий храм Афродіти - покровительки мореплавців. Спорудження цього храму вироблялося на кошти одного знатного боспорца,який виконував посаду намісника Горгіппіі. Сторіччям пізніше там же були здійснені на кошти місцевих купців-судновласників великі роботи з відновлення храму Посейдона. У першій половині III в. економічне становище Боспора було ще настільки сприятливим, що деякі боспорські міста мали достатні кошти, щоб будувати нові храми.

Одним з найбільш популярних сюжетів скульптурних рельєфів на боспорських надгробках римського часу було зображення сцени бенкету, на якому разом з небіжчиком присутні близькі і його родичі. Зазвичай чоловік зображувався лежачім на ложі, попереду якого стояв триногий столик, заставлений стравами і судинами для вина. Збоку, найчастіше біля ніг чоловіка, сидить в кріслі його дружина, а по краях рельєфу показані маленькі фігури прислужників-рабів. Цей вельми улюблений сюжет в надгробних пам'ятниках древньої Греції відображає глибоко вкорінене в свідомості еллінів уявлення про те, що люди і після смерті потребують земній їжі, яка є матеріальною зв'язком між померлими і живими. На цьому був заснований звичай приносити регулярно, в певні терміни частування небіжчикам на могилу. Невиконання цього обряду загрожувало близьким рідним лихами внаслідок помсти померлих, котрі жадали бенкету. У сцені бенкету на надгробках відтворювалася уявна трапеза, в якій брав участь небіжчик, нібито залишав на час загробний світ, царство Аїда, щоб у колі своїх найближчих вкусити земні наїдки й тим самим знову, хоча б короткочасно, долучитися до життя і його радощів.

Чудовим зразком художньої скляного посуду I в. н. е. є розписного посудину з курганної могили, яка була розкопана В. В. Шкорпілом на околиці Керчі. У дерев'яному саркофазі там була похована якась багата жителька Пантікапея. Знайдені в ногах скелета кругле бронзове дзеркало й скляне пряслице від веретена, а рівним чином наявність золотих прикрас, в тому числі пара прекрасних золотих сережок, прикрашених альмандинами і скельцями, - все це з повною очевидністю вказує на те, що в могилі була похована жінка, належала до заможного прошарку жителів боспорської столиці. У саркофазі виявлено кілька скляних посудин. Самим чудовим з них є згаданий посудину-амфоріск із зеленого скла, дивовижно тонко розписаний зовні емалевими фарбами. На плечах судини зображені гілки маслини, тулуб охоплено живописно переплетающимися гілками плюща і винограду, на яких розмістилися три жовто-червоні пташки. Вся ця яскрава розпис в поєднанні з темнозеленими фоном самого скла створює враження виняткової художньо-декоративної вишуканості. Посудина є виробом однією з кращих олександрійських скловиробничих фабрик.

В художньому відношенні розпис склепу Анфестеріямі ще багато в чому продовжує традиції еллінізму, що проявляється, насамперед, у передачі за допомогою живопису архітектурної структури стін. Але тут же проявилися й ті нові елементи, які народжувалися і розвивалися в боспорському мистецтві римського часу відповідно до смаками напівгрецького-напівварварського середовища. Характерним у цьому відношенні є прагнення до яскравої барвистості при загальній площинності зображуваного і досить умовною передачі співвідношення частин, пропорцій. Цікаво, що один з коней, зображених на південній стіні, забарвлена в яскравозеленом колір. Художник заради колірного ефекту вдався до фарб, зовсім але котра відповідала дійсності. Але разом з тим він по-своєму прагнув до реалістичності образів. Це була через дуже ретельного зображення побутових деталей: костюми, озброєння, убір коня, шатер, - все це відтворено старанно, вірно і, можна навіть сказати, любовно.

4. Державний устрій Боспорського царства

Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорський престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304--284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархію . Боспорська держава існувала з 80-х рр. V ст. до н. е. до III ст. н. е.

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції . Правителів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земельних угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Абсолютизація влади царя і централізація управління державою були явищами об'єктивно необхідними і закономірними. Боспорська держава об'єднувала етнічно неоднорідні народи, які стояли на різних щаблях соціально-економічного і політичного розвитку. В організації політичної влади крилися глибинні суперечності, що могли негативно вплинути на устрої держави. З одного боку, посилювалась влада царя над містами з поступовою ліквідацією органів самоуправління, що не могло не позначитися на настроях громадян, невдоволених уніфікаторською і централізаторською політикою царської влади та свавіллям царських намісників, які управляли містами-державами, а з іншого - посилювався вплив скіфосарматської знаті з її відцентровими настроями, що вело до зростання автономії місцевих племен, і намаганням звільнитися від централізаторських зазіхань боспорських царів. Покора залежних племен центрові полягала у визнанні верховенства влади боспорських царів, виплаті данини сільськогосподарськими продуктами, участі у військових походах. Однак у внутрішньому житті вони зберігали свій племінний устрій і звичаї, притаманний їм спосіб життя і родовий побут.

Опинившись у залежності віл Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга римлян". При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади -- курульне крісло, скіпетр . З початку III ст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид III був названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.

Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя -- військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравали глава палацу (дворецький) і особистий царський секретар. В організації сільських поселень римської доби на Боспорі слід припустити існування клерухії, тобто категорії переселенців, які одержали права на користування землею за виконання певних державних повинностей, пов'язаних, переважно, з обороною держави. Групою такого населення був, можливо, заснований Ілурат.

Більшість поселень римської доби припиняє існування у другій половині ІІІ ст. н.е. Вони загинули в результаті раптового нападу варварів на початку 70-х рр. цього століття.

У місцевому управлінні спочатку зберігалося полісне самоврядування: народні збори, рада, виборні посади. Та плинув час, і традиції демократичного ладу, притаманні грецьким полісам, поступово зникли. Певна автономія залишилась у місцевих племен. Визнавши владу боспорського царя, вони мали, втім, власних царьків, або вождів, зберігали племінний устрій, звичний спосіб життя, родовий побут, звичаї. Проте вони зобов'язані були сплачувати данину боспорським правителям.

У перших століттях нашої ери за римських часів держава поділялася на округи, управління якими доручалося царським намісникам. Органи місцевого самоврядування ліквідовуються.

Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.

До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад. Певна автономія була у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких із племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої власні царки або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.

Міста-держави, які увійшли до складу царства, теж мали певну автономію - власні органи самоуправління (народні збори, раду міст, Виборні посади). Але на зламі ер боспорські царі стають одноосібними володарями, називаючи себе "царями царів" .У I-III ст. н. е. в Боспорі посилилась централізація, яка супроводжувалась формуванням бюрократичної структури і царської адміністрації.

Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам. Органи міського самоврядування ліквідуються.

Висновки

У І тис. до н.е. на землях сучасної України відбувалися важливі події. Її територію заселяли різноманітні етнічні спільності, народи, племена, хвилями просувалися численні кочівники. Всі вони залишали сзій слід в історії, вступаючи в контакти між собою, впливали на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі і ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.

Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу і збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали і розвивались сталі економічні і політичні взаємовідносини між цими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, Скіфська держава склада-іася з значної кількості місцевого населення, відомого під назвою скіфів-орачів. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями Черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки ньому місцеве населення -- східні слов'яни -- знайомилось з переціним для тих часів грецьким та римським технічним і культурним ц.і ібанням, а також політичними та правовими інститутами.

Скіфи, греки, римляни -- всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або назавжди стаючи його частиною.

Список використаної літератури

1. Всесвітня історія. Посібник / За ред. М'якушева В.І. - К., 2000.

2. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / За ред. акад. Академії правовик наук України А.Й.Рогожина. -- К.; Ін Юре. - 1996.

3. Гайдукевич У. Ф. «Боспорське царство», М. -- Л., 1949

4. Гайдукевич У. Ф. «Боспорські міста». Л., 1981

5. ЗІНЬКО Олексій Вікторович «ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ СХІДНОГО КРИМУ(ДРУГА ПОЛОВИНА III - СЕРЕДИНА VII СТ.)»

6. Саприкін С. Ю. «Боспорское царство межі двох епох»

7. Археологія СРСР. «Античні держави Північного Причорномор'я». М., 1984

8. Ольговський С.Я. “Античні держави Причорномор'я»

9. Гавриленко О. А. Античні держави Північного Причорномор'я: біля витоків вітчизняного права

10. Кругликова И.Т. «Боспор в пізньоантичний час». М., 1966.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз ролі історичних переказів, міфів і легенд античних авторів у вивченні крито-мікенської епохи. Матеріальна культура Криту і Мікен. Державне управління та соціально-економічна структура Мікенської Греції. Економічні та соціальні відносини на Криті.

    курсовая работа [1,2 M], добавлен 19.10.2013

  • Етапи становлення Ізраїльсько-іудейського царства. Періоди розвитку Ізраїльсько-іудейського царства. Монархічне правління в Ізраїлі. Боротьба євреїв і філістимлян за контроль над землями. Розпад царства на Північне і Південне після смерті Соломона.

    реферат [28,9 K], добавлен 06.05.2016

  • Основание Нововавилонского царства. Передняя Азия после падения Ассирии. Захватнические войны Навуходоносора. Города Вавилонии, их социальная структура и право. Обострение внутриполитического положения. Культура и искусство Нововавилонского царства.

    курсовая работа [53,9 K], добавлен 09.01.2008

  • Внешняя политика Египта периода Нового царства, реформа Эхнатона. Расцвет экономики, социальные отношения, архитектура и скульптура эпохи расцвета. Структура государственного управления. Египет при XIX и XX династиях. Взлет и падение Нового царства.

    курсовая работа [62,7 K], добавлен 21.06.2009

  • Розгляд головних рис суспільних відносин родової общини на межі верхнього палеоліту. Побут, господарська діяльність, соціально-економічні відносини людей. Віковий і міжстатевий поділ праці; інститут шлюбу та сім'ї. Організація влади та духовна культура.

    реферат [1,0 M], добавлен 25.05.2014

  • Сгадки про кіммерійців у Гомера, підтвердження їх реальності в ассирійських клинописах. Свідотство Геродота про скіфів, легенда про їх походження, структура суспільства. Сарматський період на території України. Становище Херсонеса й Боспорського царства.

    реферат [20,4 K], добавлен 16.03.2010

  • Изучение международного положения Аравийского полуострова в первые века новой эры, которое в значительной мере определялось его географическим положением и местом в мировой торговле. Особенности царства Хира, укрепления царства Кинда, царства Гассанидов.

    реферат [21,9 K], добавлен 15.07.2010

  • Особливості адміністративно-територіального поділу польських земель. Політичні та соціально-економічні аспекти ставлення російського уряду до польської шляхти. Основні риси фільваркового господарства. Досягнення польської інтелігенції в наукових галузях.

    реферат [87,7 K], добавлен 28.10.2010

  • Складові ведійської літератури. Самхіти, брахмани, упанішади. Соціально-економічні та політичні відносини у контексті літератури Вед. Освоєння долини Ганга і розвиток економіки. Соціальна структура давньоіндійського суспільства. Виникнення держави.

    реферат [48,3 K], добавлен 28.10.2010

  • Формування особливостей німецького гуманізму. Проблеми історичної свідомості середньовіччя. Соціально-економічні, політичні, культурні умови, в яких розвивалися гуманістичний рух і переконання реформацій. Гуманістична діяльність Еразма Роттердамського.

    реферат [60,2 K], добавлен 08.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.