Історична школа "Анналів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освімти і науки Україмни

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут української філології та літературної творчості

імені А. Малишка

Кафедра методики викладання української мови та літератури

Реферат

Історична школа «Анналів»

студентки IVкурсу

406 УР групи

Степанюк Дар'ї

Київ 2013

План

Вступ

1. Історичні етапи школи “Анналів”

2. Глобальна концепція історії школи “Анналів”

Школа "Аналів" пережила кілька етапів, у яких на перший план виходили різні тенденції. Перший етап, від виникнення журналу "Аннали" до смерті Февра в 1956 році, характеризується підвищеним інтересом до історії ментальності, до "людського фактору" в історії.

Люсьен Февр - професор Діжонського і Страсбургського університетів, а потім глава кафедри історії сучасної цивілізації в Коллеж де Франс, починав свою наукову працю як географ. Пізніше він звернувся до історії середньовічної культури й історичної психології. Талановитий письменник і полеміст, Февр володів і якостями видатного організатора науки.

Блок довго працював разом з Февром у Страсбургском університеті, а в 1936 р. - після перемоги Народного фронту - очолив кафедру економічної історії в Паризькому університеті, яку залишив на початку війни, пішовши до армію, а потім беручи участь у русі Опору.

Основні дослідження Блока й Февра відносяться до історії середніх віків. Головні твори Февра "Доля Мартіна Лютера"(1928) і "Проблема невір'я в ХVI столітті. Релігія Рабле" (1942). Крім того, Февр написав величезну кількість полемічних статей і рецензій, частина яких пізніше була видарна в збірниках "Битви за історію"(1953) і "За цілісну історію"(1962).

Основні праці Блока - "Королі - чудотворці" (1924) і "Феодальне суспільство" (т.1-2, 1939-1940). Європейську популярність йому принесла новаторська узагальнююча праця "Характерні риси аграрної історії Франції" (1931).

Погляди Февра й Блока на зміст і методи історичної науки складалися під сильним впливом Дюркгейма й особливо Берра, з яким вони тісно співпрацювали, прагнучи реалізувати його ідею "історичного синтезу" шляхом організації міждисциплінарних досліджень. З великою повагою Февр і Блок ставилися до марксизму. Февр уважав, що "багато які з ідей, які Маркс виразив з безперечною майстерністю, давно вже перейшли в загальний фонд, що становить інтелектуальну скарбницю цілого покоління". До числа таких ідей Февр відносив, насамперед, думку про провідну роль економіки й соціальних відносин у розвитку суспільства[6,84].

В 1929 р. Блок і Февр заснували новий загальноісторичний журнал із програмною назвою "Аннали економічної й соціальної історії". Навколо "Анналів" згуртувалася група однодумців - школа "Анналів", - які вважали за необхідне приділити головну увагу вивченню соціально-економічних проблем й обновити методи історичного дослідження.

Школа "Анналов" поступово набула широкої популярності і протягом декількох десятиліть впливала на розвиток французької історіографії. Новаторські праці М. Блока й Л. Февра, висунуті ними ідеї означали перехід до нового розуміння змісту й завдань історичного мислення. Вони заклали основу "нової історичної науки".

Після трагічної загибелі Mapка Блока, розстріляного німецькими окупантами в 1944 році за участь у русі Опору, главою "школи Анналів" залишився Люсьен Февр. У післявоєнний період він займався, головним чином, науково-організаційною діяльністю: керував журналом "Аннали" і створеної в 1947 р. VI секцією (економічних і соціальних наук) Практичної школи вищих досліджень, яку Февр перетворив у велику науково-освітню установу, що мала великі фінансові й видавничі можливості.

Февр дуже гостро відчував гігантські зміни, що відбуваються у світі, і які вимагали пояснення з боку істориків. "Усе відразу валиться навколо нас", - писав він в 1954 році. "... Наукові концепції нищаться під нестримним напором нової фізики, революція в мистецтві ставить під сумнів колишні естетичні погляди, карта світу повністю змінюється, нові засоби зв'язку змінять економіку. Усюди проти старої Європи й проти держав, охоплених європейською культурою, повстають учора ще поневолені нації Сходу й Далекого Сходу, Африки й Азії; нації, які здавалися назавжди похованими у вітринах застиглих археологічних музеїв, тепер пробуджуються й вимагають свого права на життя. Все це й ще багато чого іншого нас тривожить і передвіщає нам близьку загибель. Але ми бачимо також народження нового світу й не маємо права впадати у розпач. Його ще треба зрозуміти й не відмовлятися від світла, що може пролити муза історії Клио"[2,143].

Продовжуючи розпочату ним разом із Блоком боротьбу проти традиційно-позитивістської "подієвої" історії, Февр апелював "до іншої історії", що включає в собі всі сторони життя й діяльності людини. Він пропонував поступово переходити від вивчення економічної й соціальної історії, що була головним предметом уваги "Анналів" межвоенного часу, до ширших тем: історії різних людських суспільств, їх економічних основ, їх цивілізацій. Відповідно до такої програми журнал "Аннали" в 1946 р. змінив свою колишню назву "Аннали економічної й соціальної історії", на нову, що відбивала зміну його інтересів: "Аннали. (Економіка. Суспільства. Цивілізації.)".

Більшу роль у поширенні й зміцненні методологічних принципів школи "Анналів" у післявоєнні роки зіграли теоретичні й полемічні праці її основоположників, особливо опублікована посмертно в 1949 р. "Апологія історії" Блока й збірник статей і рецензій Февра: "Битви за історію" (1953) і "За цілісну історію" (1962). Однак головні наукові досягнення школи "Анналів" у післявоєнні роки були пов'язані з роботами більш молодих істориків "другого покоління", лідером якого став учень і друг Февра, французький історик й організатор науки Фернан Бродель (1902-1985).

Син учителя, що народився й виріс у селі, Бродель називав себе "істориком із селянськими коріннями", якого завжди цікавили умови праці й побуту працюючого населення. Його наукові погляди складалися, насамперед, під впливом Блока й Февра, але, подібно до своїх училетлів, Бродель цінував і досягнення марксистської думки. "Безсумнівно, що на мої концепції, як і на концепції першого покоління школи "Анналів" сильно вплинув марксизм, але не як політична доктрина, а як модель історичного, економічного й соціального аналізу, писав Бродель радянському історикові В. М. Даліну. Бродель бачив головну справу свого життя, у створенні "зовсім нової історії", яку він називав"глобальною", або "тотальною", (тобто, всеосяжною) історією, "чиї межі розширюються настільки, що охоплять всі науки про людину, всю їхню сукупність й універсальність"[5,112]

Першою великою працею Броделя, у якій він здійснив спробу написати "глобальну історію" великого регіону, було дослідження "Середземне море й світ Середземномор'я в епоху Пилипа II". Бродель задумав цю роботу в 30-і роки, а почав писати в німецькому полоні (де перебував в 1940-1945 р.), пересилаючи Февру готові частини книги.

Піcля повернення з полону Бродель завершив свою величезну (більше тисячі сторінок) працю, засновану на ретельному вивченні архівів Іспанії, Франції, Італії, Німеччини, Австрії, Ватикану й Дубровнику; захистив її як докторську дисертацію (1947) і опублікував у 1949 р.

В центрі праці Броделя перебував незвичний для істориків того часу персонаж: "світ Середземномор'я" у другій половині ХVI століття. За словами самого Броделя, у першій частині книги розглядалася "майже нерухома історія", тобто історія взаємин людини з навколишнім середовищем; у другій частині - "історія повільних змін", або "структурна історія", тобто розвиток економіки, суспільства, держави й цивілізації; нарешті, у третій частині, названій "Події, політика й люди", вивчалася скороминуча "подієва історія. Прагнучи об'єднати історію й географію в єдину "геоісторию", Бродель відводив особливо важливу роль середовищу перебування людини. Відповідно до його концепції, степи й гори, височини й низини, моря, ліси, ріки й інші географічні структури визначають рамки діяльності людини, шляхи сполучення, а, отже, і торгівлі; місця розташування й ріст міст. На їхній основі виникають і повільно змінюються економічні й соціальні структури, до вивчення яких закликали "Аннали": суспільство, держава, цивілізація. Вони служать фундаментом для порівняно швидко мінливих "кон'юнктурних" політичних подій, що по своїй довжині можуть бути порівняні із тривалістю людського життя[4,155].

Основною особливістю методологічного підходу Броделя було протиставлення міцних, стійких "структур" мінливим "конъюнктурам" і ще більш ефемерним "подіям", що являють собою, за барвистим висловом Броделя, лише "поверхневе хвилювання" океану історії, "пил дрібних фактів".

Іншою найважливішою методологічною ідеєю, уперше вислдовленою Броделем у цій праці, була думка про різні "швидкості" історичного часу. Він розрізняв час "великої тривалості", тобто час існування найбільш міцних "структур" і тривалих процесів суспільного розвитку, і короткий час - час швидко минаючих політичних подій або індивідуального життя людини. На думку Броделя, для історика більш цікаві процеси великої тривалості, тому що вони визначають розвиток людства. У рамках "короткого часу" історикові нема чого робити; це, "час хронікера, журналіста".

Новаторська за змістом, насичена свіжими архівними матеріалами, блискуче написана книга Броделя відразу здобула європейську й світову популярність. Февр писав, що це "не тільки професійний шедевр, але багато більше. Революція в розумінні історії. Переворот у наших старих звичках. Історична мутація першорядного значення".

Власне кажучи, робота Броделя стала найважливішим етапом у твердженні "нового структурного типу історичної рефлексії". Вона поклала початок так званій "структурній історії", що бачить своє головне завдання у вивченні різних "структур" суспільства. Сам Бродель неодноразово підкреслював своє тяжіння до "структурної історії". Іноді він навіть викликував: "Геть подію!" У другому виданні своєї книги Бродель писав: "Я "структураліст" за темпераментом, мене мало тягне до події, і я лише частково відчуваю потяг до кон'юнктури, до групи подій, що мають загальні ознаки".

Підняті Броделем питання про ролі стійких суспільних структур і різних швидкостей протікання історичних процесів збагачували історичне мислення й відкривали нові перспективи наукового дослідження, однак зневажливе його ставлення до "подій" і "короткого часу" вело до недооцінки історичного значення порівняно короткочасних, хоча й дуже значних подій (наприклад, війн або революцій), які дуже впливали на хід історії.

Висловлені Броделем ідеї перегукувалися з філософією й методологією "структуралізму" - нового напрямку в гуманітарному знанні, головними представниками якого у Франції були антрополог Клод Леві-Стросс і філософ Мішель Фуко. Зародившись спочатку в лінгвістиці, структуралізм набутив широкого застосування в літературознавстві, психології, етнології, а потім і в історії. "Структурна історія" Броделя, запропонована ним проблематика наукових досліджень, його методологія й термінологія швидко ввійшли в моду. За словами Броделя, уже в 40-і роки "вся університетська молодь кинулася до тієї історії, що проповідували "Аннали"[2,187].

Разом з Февром Бродель став визнаним лідером школи "Анналов". В 1949 р. він змінив його на посаді завідувача кафедрою сучасної цивілізації в Коллеж де Франс, а в 1956р. після смерті Февра очолив журнал "Аннали" й VI секцію Практичної школи вищих досліджень. З ініціативи Броделя і під його керівництвом в 1962 році був заснований "Будинок наук про людину", - головний французький центр міждисциплінарних досліджень в області гуманітарних наук. Керований Броделем журнал "Аннали" систематично публікував роботи, присвячені процесам великої тривалості й впливу на них різних факторів: географічних, кліматичних, демографічних, психологічних. Прагнучи до міждисциплінарних досліджень, "Аннали" приділяли особливу увагу розробці великих комплексних тем, таких як "Історія й клімат", "Історія й лінгвістика", "Історія й психологія" і т.п.

Після конфлікту Броделя з більшістю членів редколегії та виходу з редакіції докінця 80-х років триває 3-й етап школи "Анналів" На цьому етапі журнал не має єдиного керівника, а ідеї школи "Анналів", які вже переступили межі Франції, можна охарактеризувати як повернення до "ранніх" "Анналів", до вивчення людини як суб'єкта в його соціокультурній обумовленості. На цьому етапі школа "Анналів" представляє такі імена, як Ж. Лє Гофф, Ж. Дюбі, Э. Лє Руа Ладюрі та інші. Видатні французькі медієвісти Робер Мандру й Жорж Дюбі поклали початок дослідженням менталітету. У своїй докторській дисертації (1968) Мандру з'ясував, як формувалися вірування про "нечисту силу"; чому в середні віки влаштовувалися процеси проти відьом, і чому потім вони припинилися. Дюбі показав приклад нового підходу до історії в невеликій, але дуже відомій книзі про битву французів і германців при місті Бувіне в 1214 р. Там Дюбі вивчав не тільки й не стільки саму битву, скільки французьке суспільство того часу, його погляди, звичаї, вірування, спосіб життя й спосіб мислення.

Больших успіхів досягла історична демографія, головною темою якої була народжуваність і тривалість життя в різні історичні періоди. В 1962 р. було засновано "Товариство історичної демографії", що з 1964 р. видавало журнал "Аннали історичної демографії".

З кінця 80-х років розвивається те, що багато хто поза і усередині школи "Анналів", називають "кризою Анналів": концентрація уваги на глибинних, малорухомих структурах залишає осторонь дослідження подій, тобто з поля уваги випадає власне історія, інтерес до масових процесів виключає з досліджень окрему особистість, ідея "конструювання" об'єкта загрожує обернутися сваволею.

З наближенням 70-річного ювілею журналу «Аннали» серед істориків школи розгорнулася широка дискусія про подальші напрями роботи, в ході якої сформувалося четверте покоління школи анналів -- А.Буро, Роже Шарт'є та інші, яке в 1990-ті роки висунуло ідею так званої спеціальної історії ментальностей. Вона досліджує вплив колективної свідомості на індивідуальну. Одночасно наголошується на необхідності повернення до тернарної моделі «глобальної історії» Ф.Броделя.

Під впливом школи анналів сформувалися такі напрями історичних досліджень, як «нова наукова історія», «нова економічна історія», «нова соціальна історія», кліометрія, «психоісторія», мікроісторія, неомарксистська історія, нарративістика та постмодернізм в історичній науці.

2. Глобальна концепція історії школи “Анналів”

Блок і Февр гостро критикували традиційну позитивістську "подієву" історіографію, що, за словами Блока, животіла "в ембріональній формі оповідання". Вони стверджували, що історія покликана не просто описувати події, а висувати гіпотези, ставити й вирішувати проблеми. Основне завдання історичної науки Блок і Февр вбачали в створенні всеосяжної синтетичної "глобальної" історії, що охоплює всі сторони життя людини, - "історії, що стала б центром, серцем суспільних наук, осередком всіх наук, що вивчають суспільство з різних точок зору - соціальної, психологічної, моральної, релігійної й естетичної, нарешті, з політичної, економічної й культурної". Вирішення подібного завдання припускало широкий контакт і взаємодію історії з іншими науками, насамперед - науками про людину. Февр наполегливо обґрунтовував думку про існування "внутрішньої єдності, що пов'язують між собою - подобається нам це чи ні - всі наукові дисципліни". Він говорив в 1941 р., звертаючись до студентів: "Історики, будьте географами! Будьте правознавцями, соціологами, психологами; не закривайте очі на той великий плин, що із запаморочливою швидкістю оновлює науки про фізичний світ".

Діячі школи „Анналів” твердо обстоювали людинознавчу, народознавчу концепцію історії, відмовившись відтворювати на папері історичний процес на

основі державних документів. Так, у праці „Бої за історію” Л. Февр писав:„Історія - наука про людину, про минуле людства, а не про речі або явища. ...Наука про безперестанні зміни людських суспільств, про їх постійне й неминуче пристосування до нових умов існування - матеріальних, політичних, моральних, релігійних, інтелектуальних” [8, с. 19-36].

На відміну від Берра, що висував на перший план "культурно-історичний синтез", Февр і Блок надавали особливо велике значення вивченню економічних і соціальних відносин. Февр доводив, що для розуміння "глибокого життя" країни зовсім недостатньо описати діяльність монархів, палацові інтриги й перевороти, "укази й накази". Необхідно, насамперед, дати дані про її природу, населення, господарську діяльність, знаряддя праці, торгівлі, міста, систему власності, суспільні класи, релігію, мову, регіональні розбіжності й багато інших факторів суспільного розвитку[1,56]. ментальність школа глобальний документ

Ґрунтуючись на висунутому ними новому підході до вивчення історії, Блок і Февр піддали перегляду обидва головні поняття історичної науки: історичний факт й історичний документ. Вони доводили, що до числа історичних фактів відностяься не тільки "події", але й "процеси", у тому числі процеси соціально-економічного розвитку й масової психології. Знецінення монети, зниження заробітної плати, зростання цін - все це, - писав Л. Февр, "безперечно, теж історичні факти, причому, на наш погляд, куди більше важливі, ніж смерть якого-небудь государя або укладення неміцного договору". На відміну від істориків позитивістського напрямку, які абсолютизували значення письмових документів ("текстів"), Блок і Февр значно розширили коло джерел. Нагадавши відому фразу з "Вступ до вивчення історії" Ланглуа й Сеньобоса: "історія пишеться по документах", Февр писав: "Історія, безсумнівно, створюється по письмових документах. Коли вони є. Але вона може й повинна створюватися без письмових документів, якщо їх зовсім не існує. Придатно все, що може використати винахідливість історика, що збирає мед не тільки зі звичайних квітів. Слова. Знаки. Пейзажі й черепиця. Форма полів і кількість бур'янів. Фази місяця й форми упряжі. Експертиза каменів геологами й хімічний аналіз металу шпаги хіміками. Словом, усе, що залежить від людини, служить людині, виражає її присутність, активність, смаки, всі людські прояви"[1,68].

Прагнучи до створення всеосяжної, "глобальної" історії, Блок і Февр не дотримувалися моністичного підходу до інтерпретації історичного процесу. На перший план у їхньому поясненні виступало то географічне середовище й ріст населення, то розвиток техніки й обміну, то колективна психологія (ментальность). Нерідко саме вона з'являлася як провідний початок, оскільки всі явища громадського життя здійснюються, проходячи через свідомість і суб'єктивну психологічну мотивацію людини, а історія завжди розумілася Февром і Блоком як "наука про людину", "наука про людей" - "єдиних справжніх об'єктів історії"[2,56].

Полемізуючи з істориками-позитивістами, засновники "Анналов" доводили, що матеріал джерел і засвідчувані ними факти завжди є результатом творчої активності вченого, проведеного ним відбору, що залежить від поставленої ним проблеми, від висунутої гіпотези. "Усяка історія є вибір", - писав Февр. Історик "сам створює матеріал для своєї роботи", постійно "конструює" свій об'єкт вивчення, відбираючи й групуючи необхідні йому джерела й факти. Звідси Блок й, особливо, Февр робили релятивістські висновки, стверджуючи, що історичні факти не існують без історика, вони створені або "винайдені" істориками.

Отже, засновникам школи „Анналів” належить розробка положень про глобальність, тотальність предмета історії, необхідність вивчати все багатство минулого життя в різноманітності взаємодіючих чинників історичного процесу, причому життя вивчається в такому випадку в широкій перспективі: від життя окремої людини до процесів на рівні історії країн і всього людства в цілому.

Разом з тим, представники „Анналів” вважали, що вивчення французької чи іншої національної історії треба здійснювати не окремо, а разом із всесвітньою (глобальної) історією.

3. Ментальність народу як рушійна сила історії в працях представників школи «Анналів»

М. Блок, Ж. Лефевр, Л. Февр увели в науку ключове поняття ментальності, дали блискучі зразки його вивчення та визначили шляхи подальших досліджень у цій галузі. Вони розуміли, що історія як наука про людину повинна дошукуватися сенсу її діяльності, обґрунтовували необхідність діалогу історії з психологією, спеціальних досліджень з проблем історичної психології.

На першому етапі вивчення ментальності були закладені дві лінії дослідження. Л. Февр, спираючись на психологію і цивілізаційне розуміння культури, прагнув створити історію почуттів. Дивовижну непостійність, надмірну вразливість людини епохи середньовіччя Л. Февр пояснював контрастним станом матеріального життя того часу. М. Блок віддавав перевагу соціологічному підходу. Він указував на залежність ментальності від соціальних структур, що існували в суспільстві. Проте пропонована методика вивчення ментальності багато в чому залежала від ерудиції дослідника і його здібностей в аналізі джерела. Сам термін «ментальність» використовувався украй обережно і не був чітко окреслений[4,126].

Якщо М. Блок і Л. Февр дуже обережно користувалися поняттям «ментальність», то їх послідовники післявоєнного періоду Р. Мандру і Ж. Дюбі почали активно його застосовувати. Віддавши перевагу йому перед іншим близьким поняттями: «колективного несвідомого», «колективних уявлень».

Друге покоління «Анналів» висунуло ідею більш об'єктивного вивчення ментальності. У ментальних дослідженнях пропонувалося використовувати метод структуризації досліджуваного питання, що спирається на кількісні методи. Р. Мандру і Ж. Дюбі перетворили розмите і невизначене поняття «ментальності» на наукову категорію. Суб'єктивність ученого відходила на другий план. Вони ж зуміли показати в емпіричних дослідженнях мінливість ментальних структур. Завдяки їх дослідженням ментальність займає важливе визначальне місце в історичному процесі [5,144].

Ж. Дюбі в своїх дослідженнях активно використовував марксистську термінологію. Проте вивчення ментальних установок приводить його до переконання, що саме вони, а не спосіб виробництва, відіграють головну роль у формуванні суспільного устрою. Ж. Дюбі пояснює суть феодального ладу через ментальні установки. В якості домінанти феодального ладу Ж. Дюбі вказує на поняття «служіння», яке «вважалося найпершим» у відносинах між людьми від простого слуги до короля. Унікальна суть, що вкладається в це поняття, не перетворювала «нижчого на раба або холопа» і залишала «місце для розвитку особистості». Зрештою, Ж. Дюбі висловлює ідею про те, що феодалізм - це середньовічний тип ментальності.

З його точки зору саме ментальні установки, що склалися в середньовічний період, визначають спосіб виробництва і характер суспільства в цілому. Інакше кажучи, свідомість людини і її несвідоме формують той суспільний порядок, в якому вона живе[5,120].

В результаті наукових розробок Ж. Дюбі вивчення ментальності набуває рис систематичних досліджень. У ментальності виділяються структурні елементи, рівні. Хоча за ментальністю як і раніше зберігається така риса як розпливчатість, відсутність чітких контурів. Проте на допомогу історико-психологічним дослідженням приходять кількісні дослідження. І врешті-решт, дослідження ментальності стає об'єктивнішим. За самою ментальністю все більше закріплюється визначальна роль у формуванні суспільного устрою.

Третє покоління «Анналів», спираючись на попередні дослідження, прагнуло проникнути в глибини ментальних установок людини і суспільства. У працях Е. Ле Руа Ладюрі розглядається біологічний рівень ментальних структур, вивчаються підсвідомі реакції і їх вплив на поведінку людей. Е. Ле Руа Ладюрі в рамках своєї концепції «нерухомої історії» звертає увагу на міцність і тривалість в існуванні певних ментальних структур. Навпаки, його колега Ж. Ле Гофф, погоджуючись з повільністю зміни ментальності, прагне прослідкувати ці зміни в іншій сфері - сфері ціннісних орієнтацій окремих соціальних груп. Загальна картина бачення світу представлена для нього в розумінні людиною минулого часу, праці, освіти, соціальної структури суспільства, розмежування в системі цінностей духовного і світського характеру, відношення до земного життя [5, 89].

В цілому французькі історики виділяють і вивчають в ментальності не стільки рівень свідомості, скільки рівень підсвідомості. Вони таким же чином констатують вплив на формування ментальності економічного, соціокультурного і природного середовища. Проте впродовж всього вивчення ментальності в школі «Анналів» виробляється розуміння її як основи суспільного розвитку.

Ментальність як об'єктивна реальність зазнає змін в історичному часі, які пояснюються різноманітними катаклізмами, потрясіннями пережитими суспільствами і соціальними групами.

На формування ментальності впливає економічна діяльність людини, соціокультурне середовище. Однак і ментальність суттєво впливає на економічне виробництво, формування відносин між соціальними групами [5, 123 - 124].

Дослідження ментальності, проведене школою «Анналів» на рівні міждисциплінарності, дозволяє побачити в розумінні історичного процесу великої кількості взаємодіючих факторів. Серед них не можливо виділити один, визначаючий фактор. На формування ментальності впливало матеріальне і соціокультурне середовище. Завдяки вивченню ментальності, сучасна цивілізація вчиться толерантності. Ментальність є тією частиною людської історії, яка змінюється найповільніше і забезпечує розвиток суспільства незалежно від можливого негативного впливу як матеріального середовища, так і негативного впливу соціально-політичної кон'юнктури. Вона сприяє самозбереженню суспільства в несприятливих умовах, забезпечує спадковість культури і є основою для його розвитку в умовах постійних змін.

Висновки

Таким чином, представники школи „Анналів” зробили вагомий внесок у розвиток історичної науки. Дослідження цієї школи дали поштовх основним напрямам соціальної історії, які й сьогодні залишаються актуальними. Серед них, зокрема, положення про:

- виключне значення дослідження повсякденного життя людей при вивченні історії тієї чи іншої країни, а отже, потребу в мікроісторичних дослідженнях;

- необхідність синтезу даних та методів різних суспільствознавчих наук у вивченні явищ минулого;

- потребу розгляду історії будь-якої країни в контексті всесвітньої історії;

- вивчення ментальності суспільства чи частини суспільства як запоруки кращого розуміння тієї чи іншої епохи;

- використання історичних документів та різноманітних джерел, що залучаються до вивчення іншими суспільствознавчими науками, при вивченні явищ, подій і процесів минулого.

Список використаної літератури

1. Акіншева І.П. Вивчення соціальної історії вдослідженнях французької історичної школи «Анналів»//Наукові праці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.- Луганськ, 2008. - 120с.

2. Афанасьєв Ю.Н. Історизм проти еклектики: Французька історична школа "Анналів" у сучасній буржуазній історіографії - М., 1980 - 277 с;

3. Бондаренко Г. Історичне пізнання: питання теорії і практики. - Луцьк: Волинський держуніверситет, 1998;

4. Вальчук О. О. Ментальність народу як рушійна сила історії//Матеріали конференції Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Вінниця, 2010. - 416 с.

5. Господаренко, О. В. Жак ле Гофф: антропологічний підхід до вивчення ментальності / О. В. Господаренко. - С .127-132//Наукові праці. Історія, техніка, екологія, філологія, економіка, педагогіка, політичні науки, техногенна безпека, комп'ютерні технології [Текст] : науково-методичний журнал. Т. 121. Вип. 108. Історія / ред. М. О. Багмет [та ін.]. - Миколаїв : ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - 160 с.

6. Гуревич А.Я. Історичний синтез і школа "Анналів" - М., 1993;

7. Таран Л. В. Рівень наукового пошуку в ХХ столітті: французька школа „Анналів” // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи. - Х., 1996. - С. 87-89.

8. Февр Л. Бои за историю. - М. : Наука, 1991. - 629 с.

Размещено на Allbest.ru