Міжнародні організації соціалістичних країн в системі тоталітаризму

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

ІНДЗ

на тему:

«Міжнародні організації соціалістичних країн в системі тоталітаризму»

Виконав:

студент 43 групи

історичного факультету

Огоновський Віталій

Перевірив:

Юга О. А.

Кам'янець-Подільський

2014

Вступ

Актуальність теми. Найвідомішими організаціями соціалістичних країн були Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ, 1949 р.) та Організація Варшавського договору (ОВД, 1955 р.).

Зокрема, РЕВ була створена для того, щоб сприяти через об'єднання і консолідацію зусиль країн-членів удосконаленню співробітництва і поглибленню соціалістичної економічної інтеграції, плановому розвитку їх народного господарства, прискоренню економічного й науково-технічного прогресу, вирішенню інших соціально важливих питань. А завдання ОВД полягало в тому, щоб забезпечити оборону від можливої агресії з боку Заходу, тобто була створена на противагу НАТО, а також недоторканність і збереження тоталітарної системи, не допустити виходу соціалістичних країн Центральної та Південно-Східної Європи із зони тотального контролю з боку СРСР.

Проаналізувавши значення і роботу цих двох міжнародних організацій, можна дізнатися всю правду про зовнішньополітичні відносини країн-учасниць з СРСР, що є вкрай важливим для вивчення ситуації у світі в даний проміжок часу. Це свідчить про високий рівень як наукової, так і суспільної актуальності проблеми, необхідність її безстороннього та об'єктивного дослідження.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від 1949 року, коли було створено Раду Економічної Взаємодопомоги, і до 1991 року, коли Рада Економічної Взаємодопомоги і Організація Варшавського Договору припинили своє існування

Мета дослідження - проаналізувати значення і роль міжнародних організацій соціалістичних країн в системі тоталітаризму.

Відповідно до мети дослідження ставляться наступні завдання:

- висвітлити діяльність та значення Ради Економічної Взаємодопомоги;

- проаналізувати мету створення Організації Варшавського Договору;

- охарактеризувати різні точки зору щодо оцінки діяльності та значення Організації Варшавського Договору.

Розділ І. Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ)

Тривале існування двох протилежних соціально-еконо­мічних систем обумовило створення в межах їх функціонування відповідних міжнародних економічних організацій. Ці організації сприяли встановленню і розвитку міжнародних економічних відносин не лише між країнами однієї системи, а й між країнами, які належали до різних систем.

Незважаючи на те, що система соціалістичних країн з відомих причин розпалася, той кращий досвід міжнародного економічного співробітництва, який існував у межах цієї системи, потребує свого вивчення і розумного використання стосовно сьогоднішніх політичних і соціально-економічних ситуацій, які склалися у світі.

Відомо, що соціалістичні країни свого часу створили Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і понад 20 інших міжнародних економічних організацій. Особливо важливу роль в організації і здійсненні міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва між соціалістичними країнами відіграла РЕВ. Вона була створена у 1949 р. як організація багатостороннього економічного і науково-технічного співробітництва та інтеграції соціалістичних країн. До неї входили Болгарія, Угорщина, В'єтнам, Куба, Монголія, НДР, СРСР, Чехословаччина. РЕВ була покликана сприяти через об'єднання і консолідацію зусиль країн-членів удосконаленню співробітництва і поглибленню соціалістичної економічної інтеграції, плановому розвитку їх народного господарства, прискоренню економічного й науково-технічного прогресу, вирішенню інших соціально важливих питань. Ця колективна організація функціонувала 42 роки. На її рахунок можна віднести чимало корисних справ. Так, саме вона створила такі могутні міжнародні організації й об'єкти, як єдина енергетична система «Мир», нафтопровід «Дружба», Загальний парк вагонів, десятки спільних підприємств машинобудування, електроніки тощо [4, c. 85].

Утворення РЕВ в період становлення світової системи соціалізму стало закономірним наслідком зусиль комуністичних і робочих партій соціалістичних країн, спрямованих на зближення народів цих країн, розвиток більш тісної економічної і політичної співпраці в ім'я великої мети - успішного будівництва соціалізму і комунізму та забезпечення сталого миру в усьому світі. Мета РЕВ - сприяти шляхом об'єднання і координації зусиль країн - членів Ради подальшому поглибленню і вдосконаленню співпраці і розвитку соціалістичної економічної інтеграції, планомірному розвитку народного господарства, прискоренню економічного і технічного прогресу, підвищенню рівня індустріалізації країн з менш розвинутою промисловістю, безперервному зростанню продуктивності праці, поступовому зближенню і вирівнюванню рівнів економічного розвитку та неухильному піднесенню добробуту народів країн - членів РЕВ.

Економічне і науково-технічне співробітництво здійснюється на основі принципів соціалістичного інтернаціоналізму, добровільності, поваги державного суверенітету, незалежності і національних інтересів, невтручання у внутрішні справи один одного, повної рівноправності, взаємної вигоди і товариської взаємодопомоги. Рада організує всебічне співробітництво країн-членів у напрямку найбільш раціонального використання їх природних ресурсів і прискорення розвитку продуктивних сил; сприяє вдосконаленню міжнародного соціалістичного поділу праці шляхом координації планів розвитку народного господарства, спеціалізації та кооперування виробництва; вживає заходів щодо вивчення економічних і науково-технічних проблем, що представляють інтерес для країн - членів РЕВ, сприяє їх успішному вирішенню; сприяє розробці, узгодженню та здійсненню спільних заходів в області розвитку промисловості, науки і техніки, сільського господарства, транспорту, торгівлі і обміну послугами, науково-технічними здобутками та передовим виробничим досвідом. Органи РЕВ приймають рекомендації країнам - членам РЕВ з економічних і науково-технічних питань і рішення з організаційних і процедурних питань [5].

РЕВ - відкрита організація. Членом РЕВ може стати будь-яка країна, що поділяє її цілі і принципи і виявила згоду прийняти зобов'язання, що містяться в Статуті РЕВ. РЕВ може запрошувати країни, які не є членами Ради, брати участь у роботі їх органів на умовах домовленості з відповідними країнами. З 1964 на основі Угоди між РЕВ і урядом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії в роботі органів РЕВ бере участь СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія). Остання з питань, що становлять взаємний інтерес, бере участь у роботі органів РЕВ на рівних умовах з усіма країнами-членами. За запрошеннями органів РЕВ в їх роботі беруть участь представники ДРВ (Демократична Республіка В'єтнам) і КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка). У травні 1973 укладено Угоду про співпрацю між РЕВ і Фінляндією з питань, що становлять взаємний інтерес. У липні 1975 укладено Угоду про співпрацю між РЕВ та Іракською Республікою; в серпні 1975 - Угода про співробітництво між РЕВ та Мексиканськими Сполученими Штатами. Країни - члени РЕВ активно співпрацюють з ін. країнами незалежно від їх соціально-економічних систем [5].

РЕВ здійснювала свою діяльність на основі Статуту і Конвенції про правоздатність, які були підписані 14 грудня 1959 р. у Софії і набрали чинності 13 квітня 1960 р. після ратифікації їх відповідними країнами. У своїй діяльності РЕВ керувалася такими документами, як Основні принципи міжнародного соціалістичного поділу праці (1962 р.), Комплексна програма подальшого поглиблення й удосконалення співробітництва і розвитку соціалістичної економічної інтеграції країн РЕВ (1971 р.), Комплексна програма науково-технічного прогресу країн -- членів РЕВ до 2000 р. (1985 р.) та ін.

Співробітництво країн -- членів РЕВ здійснювалося на основі їх суверенної рівності (п. 2 ст. І Статуту РЕВ), цілковитої добровільності (п. 4 ст. II Статуту) [4, c.86].

Акти, які приймалися РЕВ, мали свою специфіку. Якщо були рішення щодо організаційних або процедурних питань, то вони мали обов'язковий характер для всіх країн -- членів РЕВ. А якщо ці рішення стосувалися безпосередньо економічного і науково-технічного співробітництва, то за ними органи РЕВ приймали відповідні рекомендації і надсилали їх урядам для розгляду. Якщо рекомендації країною приймалися, то вони мали для неї вже обов'язкову силу.

У разі потреби розгляд в органах РЕВ питань співробітництва міг завершуватися домовленостями між країнами -- членами РЕВ про здійснення узгоджених ними заходів (п. 4 ст. IV Статуту).

Вищим органом РЕВ була сесія Ради, яка проводилася не рідше одного разу на рік на рівні глав урядів. Основним органом, який здійснював керівництво діяльністю РЕВ у міжсесійний період, був Виконавчий комітет, до складу якого входили представ­ники усіх країн-членів на рівні заступників, керівників уряду. Цей орган скликався не рідше одного разу в три місяці.

У системі РЕВ були створені комітети з питань співробітництва в плановій діяльності, науки і техніки та машинобудування. З метою організації економічного і науково-технічного співробіт­ництва у відповідних галузях було створено понад 20 комісій (з хімічної промисловості, зовнішньої торгівлі, валютно-фінансо­вих питань та ін.).

У межах діяльності РЕВ здійснювалась організація міжнародного співробітництва не лише з соціалістичними країнами, а й з країнами інших соціально-економічних систем. Більш як 20 між­народних організацій, членами яких були держави -- представники різних соціально-економічних систем, співробітничали з РЕВ [4, c. 86].

У червні 1991 р. на 46 сесії РЕВ припинила своє існування. Як уже зазначалося, це зумовлено передусім тим, що країни -- члени РЕВ запізнилися з перебудовою економіки, не спромоглися колективно стати на шлях її інтенсифікації і, врешті-решт, вирішити назрілі соціально-економічні проблеми. Крім того, кризу РЕВ посилили нові політичні ситуації, які склались у східноєвропейських країнах, перехід їх до ринку.

РЕВ, унаслідок своєї структури, командних методів і форм роботи, так і не зуміла забезпечити створення єдиного економічного простору, прискорити економічний розвиток країн, що входили до неї. Головною функцією РЕВ був той же поділ та перерозподіл матеріальних цінностей, притаманний соціалізму [3, c. 43].

РЕВ -- це вже сторінка минулого, історія. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що більш як за 40 років своєї діяльності вона чимало зробила для організації міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва, відстоювання економічної незалежності не лише країн -- членів РЕВ, а й багатьох інших країн світу, особливо тих, що розвиваються. Кращий досвід цієї міжнародної організації буде вивчатися і використовуватися в міжнародній практиці.

Сьогодні дедалі більше керівників східноєвропейських країн визнають необхідність створення нової міжурядової економічної організації, яка б відповідала сучасним умовам, сприяла входженню до структури світового господарства. Адже, як засвідчив досвід міжнародного економічного співробітництва, наздоганяти західні країни разом, а не поодинці -- швидше і легше. Ось чому розпочався пошук підходів до нових форм багатостороннього співробітництва між східноєвропейськими країнами [4, c. 87].

Розділ ІІ. Організація Варшавського Договору (ОВД)

31 березня 1991 року не стало Організації Варшавського договору. Ця потужна структура забезпечувала противагу НАТО протягом 36 років, а була розпущена майже буденно. Михайло Горбачов навіть не взяв участі в заключному засіданні керівництва ОВД.

Варшавський договір був створений через 6 років після виникнення НАТО. Останньою краплею, яка змусила СРСР до створення військової міждержавної соціалістичної організації в Європі, став вступ у НАТО ФРН, всупереч початковим післявоєнним планам з перетворення розділеної Німеччини в демілітаризовану зону.

14 травня 1955 був підписаний Варшавський договір (ОВД) про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. Його учасниками стали Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина. Все це були країни, де після звільнення від фашистської окупації при негласній підтримці Радянського Союзу встановилися соціалістичні режими.

Учасники ОВД підкреслювали, що організація носить строго оборонний характер. І, як показала історія, загалом, так воно і було. Для керівництва блоком був створений Політичний консультативний комітет (ПКК) [1].

Однак основне завдання Організації Варшавського договору полягало в тому, щоб забезпечити не стільки оборону від можливої агресії з боку Заходу (хоча це був основний аргумент для виправдання існування ОВД), скільки недоторканність і збереження тоталітарної системи, не допустити виходу соціалістичних країн Центральної та Південно-Східної Європи із зони тотального контролю з боку СРСР. Війська Варшавського договору не раз застосовувалися проти союзних держав, народи яких прагнули вирватися з тоталітарної системи [3, c. 44].

Розмови про колективну безпеку в Європі почалися більше півстоліття тому. Вже на першому (Празькому) засіданні ПКК (27-28 січня 1956) держави - учасники ОВД виступили з пропозиціями, які передбачали заміну існуючих у Європі військових угруповань системою колективної безпеки, встановлення зон обмеження та контролю над озброєннями і т.д.

Так само, як під час Другої світової війни СРСР прийняв на себе головний удар нацистської Німеччини і ніс основний тягар війни в 1941-1945 роках, так і в ОВД Радянському Союзу довелося грати «головну роль». Це фактично означало повне фінансування діяльності організації та постачання озброєнь країнам-учасницям. Про роль СРСР в ОВД свідчить хоча б той факт, що протягом усієї історії існування організації головнокомандувачем Об'єднаними збройними силами були виключно радянські маршали і генерали.

В НАТО, що протистояли ОВД, входили спочатку 12 країн, включаючи такі держави, як США, Великобританія, Франція. До розпаду ОВД до північноатлантичного альянсу увійшли ще 4 держави.

Варшавський блок, незважаючи на те, що за статутом він був відкритий для входження нових членів, за весь час свого існування не збільшувався, а, навпаки, втратив одну з країн-учасниць - Албанію. Таким чином, з початку 60-х років минулого століття до 1991 року соціалістичному блоку з 7 країн протистояв блок з 15 «кап-країн». Навіть приблизне зіставлення потенціалу цих держав, скажімо, за загальної чисельності населення, показує, наскільки в більш вигідному становищі перебувало НАТО. Його країни-учасниці, спираючись на підтримку США, відчували себе в блоці цілком комфортно. Військові витрати при цьому не обтяжували державних бюджетів. СРСР же навпаки був змушений «кращі мізки» і величезні кошти направити на оборону. В результаті ціною великих зусиль паритет ОВД і НАТО був створений і підтримувався кілька десятиліть [1].

Згідно з даними, наведеними у книзі Валентина Вареннікова «Неповторне», до початку 80-х років НАТО в Європі мала невелику перевагу в звичайних озброєннях. У розпорядженні альянсу було 94 дієздатних дивізії (включаючи близько 60 окремих дієздатних бригад), Варшавського Договору - 78 дивізій. При цьому чисельність розгорнутої американської дивізії становила 16-19 тисяч, а дивізії ФРН - понад 23 тисяч чоловік, в той час як дивізія армій країн Варшавського Договору налічувала максимум 11-12 тисяч осіб. Значна перевага в ОВД була в танках. Натомість НАТО мало значно більшу кількість протитанкових озброєнь. Крім того, США і їх союзники перевершували соціалістичний блок з бойовим літакам в 1,2 рази, по вертольотах - в 1,8 рази. Однак зіставлення всіх видів озброєнь, включаючи ядерні, говорило про зразкову рівність бойових можливостей сторін.

Члени організації ОВД, підписуючи договір, «зобов'язалися діяти в дусі дружби і співробітництва з метою подальшого розвитку і зміцнення економічних і культурних зв'язків між собою, дотримуючись принципів взаємної поваги незалежності, суверенітету і невтручання у внутрішні справи один одного та інших держав».

Однак на практиці суверенітет однієї з країн-учасниць було порушено військами ОВД. Мова про знамените введення військ в Чехословаччину в 1968 році. Цей епізод і донині часто наводять як доказ агресивності політики СРСР. Однак ще за кілька місяців до того, як радянські танки опинилися на вулицях Праги, керівництво СРСР вже мало відомості про те, що активісти так званої «Празької весни» готові звернутися з проханням до НАТО про введення військ альянсу в Чехословаччину. У повній бойовій готовності перебували кілька дивізій військово-повітряних сил США. Керівництво СРСР постало перед вибором: пустити події на самоплив з непередбачуваними наслідками, або втрутитися, не допустивши виходу Чехословаччини з ОВД.

Минуло трохи більше двох десятків років і нове керівництво СРСР спокійно, майже байдуже «здало» не тільки Чехословаччину, але і всі інші країни-учасниці Варшавського договору, які після «тихого розпуску» ОВД у 1991 році, потрапили в сферу впливу НАТО, а через 8 років 3 з них приєдналися до блоку. Ще через 5 років всі колишні члени Варшавського договору, крім правонаступниці СРСР - Росії, стали членами північноатлантичного альянсу [1].

Значення Організації Варшавського Договору описувалось по-різному. Одна з перших офіційних оцінок значення Організації Варшавського договору (ОВД) прозвучала на ХХ з'їзді КПРС у лютому 1956 року (через дев'ять місяців після створення військово-політичного союзу соціалістичних держав). У звітній доповіді, з якою виступив Хрущов М.С., особливо підкреслювалося, що Варшавський договір виявився «... важливим стабілізуючим чинником у Європі». Ця характеристика згодом неодноразово підтверджувалася і конкретизувалася у виступах політичних і військових керівників країн - учасниць Варшавського договору, офіційних документах і матеріалах і стала визначальною в історіографії союзників по ОВД протягом усього радянського періоду [2, c. 50].

При цьому радянські дослідники підкріплювали свої висновки про значення Варшавського договору конкретними фактами. Так, автори книги «Бойова співдружність братніх народів і армій», показуючи роль ОВД в історії становлення і розвитку соціалістичних країн і в протидії загрозам імперіалістичної агресії, приводили найбільш значущі успіхи її діяльності: почалося оздоровлення міжнародної обстановки і ослаблення напруженості, мирне життя, благами якого користувалися народи Європи, а також те, що людство в цілому просунулося вперед до реалізації можливості запобігання нової світової війни. Такий, в цілому апологетичний підхід, проглядався і в деяких інших роботах.

Багато авторів стверджували, що «Варшавський договір - оплот миру - щит соціалізму». Зміст самої тези розкривався в загальному виді.

На етапі «перебудови» поряд з звично позитивними оцінками ролі ОВД з'явилися інші. Наприклад, історик Ст. Савельєв писав, що ОВД забезпечила стабільність в регіоні і непорушність кордонів у Європі, служила гарантією проти агресії, втручання або тиску з боку Заходу. У той же час автор зазначав, що досвід функціонування цього військово-політичного союзу багато в чому був негативний: існування ОВД певною мірою визначало підхід політичного керівництва СРСР до подій 1956 року в Угорщині та інтервентську реакцію на чехословацькі реформи в 1968 року [2, c. 51].

З боку колишніх союзників по Варшавському договору діяльність ОВД характеризувалася у вкрай негативному значенні. Так, румунська газета «Ромыния либерэ» писала, що цей військово-політичний союз мав агресивний характер для зовнішнього світу і гнітючий - для його учасників, дозволяючи Радянському Союзу тримати під контролем «молодших братів». У контексті нових відносин на континенті, підкреслювалося в газеті, коли загроза НАТО виявилася комуністичним прийомом, східноєвропейський військовий пакт представляв собою «політичний труп, від якого треба якнайшвидше позбутися». Ще одна румунська газета - «Адевэрул» висловила задоволення у зв'язку з тим, що Варшавський договір сходить зі сцени, відігравши «... роль жандарма в соціалістичному таборі, який топив у крові будь-яку спробу оскаржити комуністичну систему». Подібні різкі оцінки були пов'язані з розпочатими «оксамитовими» революціями в Східній Європі і переорієнтацією цих країн на Захід. В даний час вони відображають офіційну точку зору більшості недавніх союзників [2, c. 51].

Західні дослідники, як правило, негативно оцінювали «внутрішню» функцію ОВД щодо захисту соціалістичних завоювань, але фактично визнавали, що вона реалізовувалася досить ефективно. Так, в 1964 році англійський історик Т. Вольф вважав, що радянські збройні сили разом з союзниками по Варшавському пакту не тільки протистояли НАТО, але і виконували свого роду гарнізонну функцію, щоб страхувати східноєвропейські режими, які підтримували радянську політику. Яскравим прикладом тому була Угорщина. Таку точку зору поділяв і співробітник Колумбійського університету А. Корбузски: «... цей пакт, який спочатку замислювався як військовий і дипломатичний засіб управління зовнішніми кризами, значною мірою не впорався з цим завданням, але в загальному досяг успіху у своїй ролі інструмента внутрішнього контролю, здійснюваного Радянським Союзом над своїми східноєвропейськими союзниками» [2, c. 53].

Висновки

Найвідомішими організаціями соціалістичних країн були Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ, 1949 р.) та Організація Варшавського договору (ОВД, 1955 р.).

Особливо важливу роль в організації і здійсненні міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва між соціалістичними країнами відіграла РЕВ. Вона була створена у 1949 р. як організація багатостороннього економічного і науково-технічного співробітництва та інтеграції соціалістичних країн. До неї входили Болгарія, Угорщина, В'єтнам, Куба, Монголія, НДР, СРСР, Чехословаччина.

РЕВ, унаслідок своєї структури, командних методів і форм роботи, так і не зуміла забезпечити створення єдиного економічного простору, прискорити економічний розвиток країн, що входили до неї. Головною функцією РЕВ був той же поділ та перерозподіл матеріальних цінностей, притаманний соціалізму.

14 травня 1955 року, коли була створена Організація Варшавського договору, формально були закріплені норми співробітництва та взаємодопомоги між представниками цілого ряду країн. Зокрема, договір підписали: НДР, СРСР, Албанія, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія. Фактично підписання Варшавського договору стало початком створення військового-політичного союзу, членами якого були соціалістичні держави. Вони намагалися розробити структуру, яка стала б противагою НАТО, так як цей альянс був відкрито орієнтований проти соціалістичного табору.

Основне завдання Організації Варшавського договору полягало в тому, щоб забезпечити не стільки оборону від можливої агресії з боку Заходу (хоча це був основний аргумент для виправдання існування ОВД), скільки недоторканність і збереження тоталітарної системи, не допустити виходу соціалістичних країн Центральної та Південно-Східної Європи із зони тотального контролю з боку СРСР. Війська Варшавського договору не раз застосовувалися проти союзних держав, народи яких прагнули вирватися з тоталітарної системи.

Список використаної літератури

рада взаємодопомога варшавський договір

1. 7 фактов об организации варшавского договора. - Режим доступу: http://russian7.ru/2014/03/7-faktov-ob-organizacii-varshavskogo-dogovora.

2. Бруз В.В. Организация Варшавского Договора как фактор обеспечения европейской безопасности / В.В. Бруз // Военно-исторический журнал. - № 5. - М.: Издание Министерства Обороны Российской Федерации, 2010. - С. 50-53.

3. Газін В.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки): Навч. посібник / В.П. Газін, С.А. Копилов. - К.: Либідь, 2004. - 624 с.

4. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підручник / В.Ф. Опришко. - Видання друге, перероблене і доповнене. - К.: КНЕУ, 2003. - 311 с.

5. Совет экономической взаимопомощи. - Режим доступу: http://bse.sci-lib.com/article103809.html.

Размещено на Allbest.ru