Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

УДК 327(477:5694)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ І ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ДЕРЖАВОЮ ІЗРАЇЛЬ

В 90-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

БАЛЮН ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор БУРАВЧЕНКОВ Анатолій Олександрович, професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор КОППЕЛЬ Олена Арнольдівна, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук ГРИНЕВИЧ Владислав Анатолійович, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України

Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

Захист відбудеться 25 березня 2002 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ-04199, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 20 лютого 2002 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Каменецький М.С.

АНОТАЦІЇ

Балюн О.О. Становлення та розвиток політичних і економічних відносин між Україною та Державою Ізраїль в 90-х роках ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. - Всесвітня Історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню історії становлення та розвитку політичних і економічних відносин між Україною та Державою Ізраїль. В рукописі дисертації на широкій джерельній базі вивчаються процес створення української та ізраїльської концепцій двостороннього співробітництва, а також формування договірно-правової бази відносин, розкриті основні положення та досягнуті домовленості під час переговорних процесів. Визначені внутрішні та зовнішні чинники, які впливали на розвиток українсько-ізраїльських відносин. Розкриті особливості українсько-ізраїльського співробітництва в рамках міжнародних організацій, зокрема, ООН. Розглядаються основні напрямки торговельно-економічного співробітництва, аналізується товарна структура експортно-імпортних операцій та галузевий розподіл ізраїльських інвестицій в економіку України. Висвітлено основні напрямки діяльності торгових представництв України в Ізраїлі та Ізраїлю в Україні, визначені найбільші спільні економічні проекти, що здійснювалися протягом останнього десятиріччя ХХ століття.

Ключові слова: українсько-ізраїльські відносини, зовнішня політика, Близький Схід, Організація об'єднаних націй, близькосхідний конфлікт, торговельно-економічне співробітництво.

Балюн О.О. Становление и развитие политических и экономических отношений между Украиной и Государством Израиль в 90-х годах ХХ века. - Рукопись. співробітництво міжнародний український ізраїльський

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02.- Всемирная История. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию истории становления и развития политических и экономических отношений между Украиной и Государством Израиль. В рукописи диссертации раскрываются особенности установления дипломатических отношений между Украиной и Государством Израиль, исследуется процесс создания украинской и израильской концепций двустороннего сотрудничества. В частности, определены и проанализированы основные внешнеполитические, экономические приоритеты Украины и Израиля по отношению друг другу.

Определены основные этапы развития украинско-израильского политического диалога в 90-х годах ХХ века. Показано, что украинско-израильские отношения пережили много проблем, которые неизбежно возникают в процессе развития межгосударственных отношений. Оба государства хорошо изучили друг друга, экономические возможности и перспективы взаимовыгодного сотрудничества. Украина и Израиль смогли победить стереотипы прошлого, устранить недоразумения с обеих сторон, которые на первых порах сдерживали процесс развития сотрудничества. Определено, что одним из главных достижений в развитии двусторонних отношений стала сформированная договорно-правовая база, включающая более тридцати документов.

Проанализировано влияние внутренних и внешних факторов на развитие политических и экономических отношений между Украиной и Израилем. Показано, что динамика двусторонних политических и торгово-экономических контактов зависит от внутриполитических процессов, которые происходят в обоих государствах. Также существенное влияние на развитие украино-израильских отношений оказывают проблемы, связанные с урегулированием палестино-израильского конфликта. В значительной мере перманентное уменьшение оборотов политических и торгово-экономических контактов объясняется отсутствием практических действий, взаимной пассивностью в имплементации достигнутых договоренностей, которые остаются нереализованными или не наполняются конкретным содержанием.

Определено, что “ядерный вопрос” в политике Израиля по отношению к Украине выступает в качестве главного сдерживающего фактора, влияющего на уровень двухсторонних, политических и экономических отношений. Вопрос контроля над соблюдением Украиной режима нераспространения ядерных технологий и военно-техническим сотрудничеством с арабскими странами был ведущим элементом израильской политики по отношению к Украине.

Охарактеризованы основные направления сотрудничества Украины и Израиля в рамках международных организаций, при этом особенного внимание уделено анализу сотрудничества в ООН. В частности, показано, что на протяжении 90-х годов произошла трансформация антиизраильской позиции Украины, которая была ей присуща в советский период, на более сбалансированною. Определено, что такой важный формат двухстороннего сотрудничества, как взаимная поддержка во время выборов в руководящие органы и организации системы ООН, в 90-х годах практически отсутствовал. Определено, что сотрудничество между делегациями Украины и Израиля в ООН находилось не на достаточно высоком уровне, что, прежде всего, отражает разные позиции двух государств по вопросам ближневосточного урегулирования, которые рассматривались в этой международной организации.

Проанализированы основные направления торгово-экономического сотрудничества, определены наибольшие инвестиционные проекты, которые осуществлялись на протяжении данного периода.

Ключевые слова: украино-израильские отношения, внешняя политика, Ближний Восток, Организация Объединенных наций, ближневосточный конфликт, торгово-экономическое сотрудничество.

Balyun O.О. Establishment and Development of Political and Economical Relations Between Ukraine and the State of Israel in 1990-ies. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the degree of Candidate of History by speciality 07.00.02. - World History.- Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2002.

The dissertation is dedicated to the history of coming into being and development of political and economic relations between Ukraine and The State of Israel. In dissertation `s manuscript we see how the process of creating Ukrainian and Israeli concepts of bilateral cooperation as well as forming the law and agreement base of these relations are researched. Basic points of agreements signed during the negotiation process are also presented.

Internal and external factors (home and foreign factors) which influenced development of Ukrainian-Israeli relations are determined in the thesis. The manuscript offers the presentation of the special features of cooperation between Ukraine and Israel in such international organizations as the United Nations. The author researched basic directions of trade and economic cooperation, the commodity structure of export and import operations and the branch division of Israeli investments into Ukraine's economy. The dissertation also researched the special features of forming the juridical and agreement base in economical sphere, basic trends for activities of Ukraine's Trade Representative offices in Israel as well as Israeli ones in Ukraine have been also represented. The dissertation offers the largest common economic projects provided during the last decade of the XXth century.

Key Words: ukrainian-israeli relations, foreign policy, Middle East, United Nations, Middle East conflict, trade and economic relations.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік і створення на його теренах незалежних держав виникли нові політико-економічні фактори, які сприяють розбудові всебічних контактів між Україною і державами Близького Сходу. Одним із пріоритетних напрямків близькосхідного вектору зовнішньої політики України став всебічний розвиток широкомасштабних двосторонніх зв'язків з Ізраїлем як активним і впливовим чинником міжнародного співтовариства. Враховуючи, що проблеми регіону Близького Сходу викликають живий науковий інтерес, то дослідження історії становлення та розвитку політичного та економічного співробітництва між Україною та Ізраїлем набуває особливої актуальності.

Особливість відносин між Україною та Ізраїлем полягає в тому, що історія взаємин українського та єврейського народів сягає в глиб віків і вбирає в себе широкий діапазон міжетнічних і міжлюдських стосунків. Розвитку дружніх відносин між нашими державами сприяють історичні реалії, пов'язані із зародженням на території України цінностей іудаїзму, єврейської культури. Вагомим чинником, який стимулює розвиток двосторонніх відносин, є наявність в Україні єврейської громади - четвертої у світі за чисельністю після США, Росії та Франції (біля 480 тис. чоловік). В той же час в Ізраїлі існує майже 400-тисячна громада вихідців з України. Тож ще більш вагомою стає необхідність розкрити ті суб'єктивні та об'єктивні чинники, що сприяли налагодженню дипломатичних відносин між двома державами.

Складний процес палестино-ізраїльського та ізраїльсько-арабського врегулювання давно вийшов за рамки регіонального конфлікту. Україна зацікавлена в посиленні своєї посередницької ролі в процесі близькосхідного мирного врегулювання. У цьому зв'язку дослідження еволюції позиції України щодо близькосхідного врегулювання протягом 90-х років ХХ століття набуває особливої актуальності та наукового значення.

Особливий дослідницький інтерес викликають питання українсько-ізраїльського

співробітництва в рамках міжнародних організацій, зокрема, ООН. Актуальність вивчення саме цього аспекту полягає в тому, що розвиток двосторонніх відносин розглядається через призму головного завдання зовнішньої політики України - забезпечення інтеграції нашої держави до світових політичних, економічних, гуманітарних та інших процесів як повноправного учасника нової глобальної системи міжнародних відносин.

Актуальність теми дослідження обумовлюється і тим, що в сучасній історіографії відсутнє комплексне дослідження історії формування та розвитку політичних та економічних відносин між Україною та Державою Ізраїль в 90-х роках ХХ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (державний реєстраційний номер 0196U015204). Разом з тим, дисертаційна робота відображає один із головних напрямів діяльності кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Етнополітичні виміри української історії” (державний реєстраційний номер 98008).

Об'єктом дослідження є процес формування та розвитку політичних та економічних відносин між Україною та Державою Ізраїль в 90-х роках ХХ століття.

Предметом дослідження є концептуальне забезпечення, головні зовнішньополітичні та економічні пріоритети України та Держави Ізраїль у розвитку двостороннього співробітництва, а також форми і методи їх здійснення двома державами.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та наукового рівня її розробки. Враховуючи, що на сьогодні немає комплексної праці, в якій були б висвітлені головні моменти обраної теми, автор ставить за мету провести об'єктивний, комплексний аналіз формування та здійснення політичного та економічного співробітництва між Україною та Державою Ізраїль в 90-х роках ХХ століття, виявити внутрішні та зовнішні фактори, що впливали на розвиток політичних та економічних відносин; розкрити основні напрямки та рівень українсько-ізраїльського співробітництва в рамках міжнародних організацій. Робота не торкається культурного аспекту українсько-ізраїльських відносин, оскільки цей значний пласт заслуговує на окреме дослідження. Для досягнення поставленої мети автором були визначені наступні завдання:

вивчити стан наукової розробки теми та джерельної бази дослідження;

розкрити передумови встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем;

освітити процес формування концепції розвитку двосторонніх відносин як Україною, так і Ізраїлем та з'ясувати їх основні напрямки;

розглянути сукупність факторів, які впливали на розвиток політичних та економічних відносин між Україною та Ізраїлем;

виділити основні етапи українсько-ізраїльських відносин; висвітлити та надати оцінку двостороннім візитам; проаналізувати динаміку українсько-ізраїльського політичного діалогу в 90-х роках ХХ століття;

визначити місце “ядерного питання” в політиці Ізраїлю по відношенню до України;

проаналізувати еволюцію поглядів керівництва України та Ізраїлю щодо налагодження двостороннього співробітництва в рамках міжнародних організацій, зокрема, ООН; визначити основні напрямки співпраці у даному форматі;

розкрити позицію України з комплексу питань близькосхідного врегулювання;

визначити та проаналізувати основні напрямки торговельно-економічних відносин між Україною та Ізраїлем; показати динаміку торговельного та інвестиційного співробітництва; виявити причини, які стримували розвиток цього напрямку двосторонніх відносин.

Хронологічні рамки дослідження визначаються необхідністю дослідити українсько-ізраїльські відносини в період їх зародження та зміцнення. Зважаючи на це, автор зосередив увагу на періоді, який охоплює 90-ті роки ХХ століття. В цей період було закладено фундамент для розвитку широкомасштабного співробітництва: створено необхідну договірно-правову базу, налагоджено політичний діалог та співпрацю в економічній сфері, започатковано співробітництво в рамках міжнародних установ. За цей історичний проміжок часу у двосторонніх стосунках можна підвести певні підсумки, виявити основні досягнення та визначити негативні фактори, які впливали на рівень українсько-ізраїльських відносин, щоб уникнути їх у майбутньому.

Методологічною основою дослідження є принцип історизму і об'єктивності на грунті аналітичного, структурно-системного, проблемно-хронологічного, порівняльного, статистичного методів, а також методу абстрагування.

Автором були використані найбільш поширені методи аналізу ситуації, зокрема, вивчення документів та порівняння. Метод вивчення документів становив базис даного дослідження. Отримати дані про відмінність або схожість позицій України та Ізраїлю щодо різноманітних аспектів двосторонніх відносин дає можливість порівняльний метод. Розглядаючи та порівнюючи концепції двосторонніх відносин, які були розроблені зовнішньополітичними відомствами обох держав, автором були також співставленні внутрішньо- та зовнішньополітична ситуації в Україні та Ізраїлі під час яких розроблялися дані документи, що дозволило з'ясувати фактори впливу на формування стратегічних напрямків двостороннього співробітництва та прослідкувати наскільки були реалізовані ці зовнішньополітичні завдання обома державами протягом досліджувального періоду. Комплексне використання різноманітних методів і підходів дослідження дозволило отримати найбільш повне та об'єктивне уявлення про особливості політичних та економічних відносин між Україною та Ізраїлем.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що автор на основі широкого спектру джерел, насамперед архівних матеріалів, які вперше вводяться до наукового обігу, здійснив спробу грунтовно й детально дослідити історію становлення та розвитку політико-економічних відносин між Україною та Ізраїлем. Найістотніші результати дослідження, котрі відображають внесок автора в розробку означеної проблеми, зводяться до наступного:

вивчені стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження; зроблено внесок у фондування архіву Посольства України в Державі Ізраїль, який знаходиться на зберіганні в Історико-архівному управлінні МЗС України;

розкриті передумови встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем; показано, що засудження Україною політики антисемітизму сприяло налагодженню двосторонніх відносин;

висвітлено процес формування української та ізраїльської концепцій двостороннього співробітництва, проведено аналіз головних зовнішньополітичних і економічних пріоритетів України та Ізраїлю по відношенню один до одного, а також виявлені чинники, які впливали на їх створення;

проаналізовано вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на розвиток політичних та економічних українсько-ізраїльських відносин; встановлено, що характер двосторонніх відносин залежить від просування близькосхідного мирного процесу;

виділені основні етапи українсько-ізраїльських відносин; детально розглянуті проблеми політичного та економічного співробітництва; з об'єктивних позицій дана оцінка результатам двосторонніх візитів; на основі аналізу джерел показано процес динаміки українсько-ізраїльського діалогу в 90-ті роки;

визначено, що “ядерне питання” в політиці Ізраїлю по відношенню до України виступає в якості головного стримуючого чинника, який впливає на рівень двосторонніх політичних та економічних відносин;

охарактеризовані основні напрямки співпраці України та Ізраїлю в рамках міжнародних організацій, при цьому особливу увагу приділено аналізу співпраці в рамках ООН; виділені чинники, які обумовили активізацію української політики щодо поглиблення співпраці з Ізраїлем на цьому напрямку;

показана еволюція позиції України з проблеми близькосхідного врегулювання;

дана оцінка суті та спрямованості торговельно-економічних відносин між Україною та Ізраїлем; проведено комплексний аналіз торговельного та інвестиційного співробітництва, визначені найбільші спільні інвестиційні проекти, які здійснювались протягом досліджуваного періоду.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її матеріалів, висновків та узагальнень у процесі діяльності зовнішньополітичного відомства України. У той же час матеріал, що міститься в дисертації, може бути використаний науковцями при подальшій розробці даної теми, для написання узагальнюючих робіт по аналізу зовнішньої політики України в регіоні Близького Сходу. Положення та матеріали дисертації також можуть бути використані при викладанні загальних та спеціальних курсів, при підготовці підручників та навчальних посібників з новітньої історії України та історії міжнародних відносин.

Апробація результатів дисертації відбувалася у формі доповідей на V міжнародній студентській історичній науково-практичній конференції “Історія України і сучасність” (Київ, 2000), всеукраїнській конференції “Розвиток історичної науки в Україні” (Київ, 2001), п'ятих запорізьких єврейських читаннях (Запоріжжя, 2001), VI міжнародній студентській історичній науково-практичній конференції “Історія України і сучасність” (Київ, 2001), VI міжнародній науково-практичній конференції “Творчість свободи слова як свобода творчості” (Київ, 2001), а також на засіданнях кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та висновки дослідження знайшли відображення в чотирьох авторських публікаціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації - 196 сторінок, в тому числі основний текст - 183 сторінки. Обсяг використаних джерел та літератури становить 13 сторінок (кількість використаних джерел - 161).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

В першому розділі “Методологія та історіографічно-джерельна база дослідження” показана методологія дослідження, дається історіографічний аналіз та характеризуються джерела.

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних матеріалів, збірники та публікації документів, дані української та ізраїльської статистики, матеріали українських інформаційних агентств, спогади, виступи та інтерв'ю політичних діячів, публікації української та ізраїльської преси. Умовно джерела дослідження можна розділити на кілька груп.

Основний комплекс документів, який стосується проблематики дослідження, знаходиться в Історико-архівному управлінні Міністерства закордонних справ України. Документи, які становлять договірно-правову базу українсько-ізраїльських відносин містяться у Фонді “Міжнародні договори України на дво- і багатосторонній основі”. Справжній скарб для дослідника міститься у Фонді ЗУ (“Закордонних установ”). Цей фонд містить архіви посольства України в Державі Ізраїль за 1992-1998 роки, які вперше вводяться дисертантом до наукового обігу. Матеріали, що знаходяться на зберіганні у цьому фонді, складаються з робочих документів, поточної документації посольства України в Ізраїлі. Ці документи дозволяють простежити майже всі нюанси політико-економічних відносин між Україною та Ізраїлем, поринути у вир тогочасних подій, відчути загальну атмосферу міжнародного життя останнього десятиріччя ХХ століття.

Архівні документи Посольства України можна класифікувати на декілька основних груп. Перша група містить записи бесід посла та співробітників посольства (спр. 035, спр. 036). Дана група документів розкриває проблеми, характер відносин, дозволяє встановити причини, які гальмують співпрацю, а також прослідкувати реакцію сторін на ті чи інші політичні кроки обох країн. До цієї групи джерел також відносяться записи бесід міністра закордонних справ, його заступників, а також начальників управлінь МЗС України (спр.: 030, 031, 033).

Друга група містить довідки, інформаційні та аналітичні записки посольства. Ці документи розпорошені по різних справах: спр. 045 (листування Посольства з Управлінням інформації МЗС України та Укрінформом, інформаційні матеріали МЗС України різного плану), спр. 119 (Рада Європи), спр. 120 (військові питання), спр. 189 (питання колективної безпеки і роззброєння), спр. 194(022) (програма розвитку ООН. (ПРООН), спр. 605 (правові питання), спр. 701 (довідки, інформаційні і аналітичні записки) та інші. Документи містять широкий діапазон політичної, економічної та військово-технічної інформації.

До третьої групи можна віднести листування українського посольства з МЗС України, міністерствами та відомствами України і Ізраїлю: спр. 021(інструктивні та циркулярні листи МЗС України), спр. 071/1 (листування з Адміністрацією Президента України), спр. 095 (листування з міністерствами і відомствами України з торговельно-економічних питань), спр. 099 (листування з організаціями Ізраїлю). Їхня інформаційна цінність полягає у висвітленні МЗС основних зовнішньополітичних кроків України, внутрішньополітичної та економічної ситуації в Україні, що надає змогу досліднику враховувати всі обставини, які впливали на українсько-ізраїльські відносини. Ці справи, насамперед, включають звіти торговельно-економічної місії, пропозиції українських та ізраїльських міністерств, громадських організацій, фірм, бізнесменів.

Четверта група містить інформацію про двосторонні візити на найвищому та вищому рівнях (президентів, прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ), а також про візити керівників міністерств і відомств, депутатів парламентів обох країн. Основний пласт документів знаходиться в спр. 113 (перебування українських урядових делегацій в Ізраїлі), спр. 114 (перебування ізраїльських урядових делегацій в Україні), спр. 110 (політичні питання), спр. 117 (міжпарламентські зв'язки). Під час написання роботи документи цієї групи використовувались дисертантом для встановлення характерних особливостей як самих візитів, так і переговорного процесу (списки складу делегацій, програми та результати візитів).

Окрему групу документів становлять аналітичні та інформаційні довідки про стан українсько-ізраїльських відносин, які були розроблені у відділі Близького та Середнього Сходу МЗС України і відносяться до так званого “поточного архіву” - тобто використовуються дипломатами у роботі. Однак, більшість цих документів носить закритий характер, що не дозволяє їх використовувати, з огляду на положення Закону України про охорону державної таємниці.

Другу групу джерел складають опубліковані матеріали. Слід зазначити, що в 90-х роках в Україні був виданий тільки один збірник матеріалів і документів, який відображає діяльність нашої держави в зовнішньополітичні сфері в період 1991-1995 років. Однак, вадою цього збірника є те, що в ньому не відображені в повній мірі результати візитів на найвищому рівні та їх міжнародно-правові наслідки. Крім того, матеріали, які інформують про візити та зустрічі, наведені з публікацій газет “Урядовий кур'єр” та “Голос України”. Збірник також не містить документів про двосторонні робочі візити на рівні керівників міністерств та відомств. Серед українських видань, які містять відомості про зовнішньополітичну діяльність України, важливо відзначити журнал міністерства закордонних справ України “Політика і час” та веб-сайт міністерства закордонних справ України www.mfa.gov.ua.

Третя група джерел - документи Державного Комітету статистики України та Ізраїльського бюро статистики, які містять статистичні дані щодо обсягу товарообігу, інвестицій, структури експортно-імпортних операцій, галузевого розподілу капіталовкладень.

Наступна група джерел складається з документів особистого походження - мемуарних творів, спогадів безпосередніх учасників подій. Дана група джерел складається із спогадів В.Тарасенка (голови української делегації на позачерговій Спеціальній сесії ГА ООН в 1948 році), Ю.Щербака (першого посла України в Ізраїлі) та О.Бовіна (першого посла РФ в Ізраїлі). Згадані праці не позбавлені деякого суб'єктивізму, але їх аналіз та співставлення з іншими джерелами дозволяє більш детально відтворити процес розвитку українсько-ізраїльських відносин. До цієї групи джерел також можна віднести інтерв'ю, виступи президентів, прем'єр-міністрів, міністрів, дипломатів обох держав, які дозволяють доповнити основні аспекти двосторонніх відносин.

П'ята група джерел складається з матеріалів української та ізраїльської преси, українських інформаційних агентств (Интерфакс-Украина, УНИАН, Infobank). Цій групі джерел притаманний найбільший рівень суб'єктивізму та інколи завідомої фальсифікації подій. Матеріали української преси доцільно розбити на дві групи. До першої групи можна віднести газети “Урядовий кур'єр” (орган Кабінету Міністрів України) та “Голос України” (орган Верховної Ради України), які відображають офіційну позицію державних органів влади. Друга група - це громадсько-політичні газети “День”, “Дзеркало тижня”, “Столичные новости”, “Україна молода”, “Факти” та інші. Слід зазначити, що українські громадсько-політичні видання тільки з другої половини 90-х років починають звертати свою увагу на відносини України з країнами Близького Сходу. Їх матеріали несуть більш інформативний характер і часто являються передруком з інформаційних агентств.

Для більш детального та зручного огляду української присутності в ізраїльській пресі матеріали останньої доцільно розбити на три групи, які відрізняються за рівнем політичного та громадського впливу, аналітичності та інформованості. До першої групи можна віднести івритомовні видання “Га Арец”, “Маарів” і “Едіот Ахронот”. До другої групи, яка за своїми політичними і творчими параметрами стоїть впритул до першої, відносяться англомовні видання, зокрема, “The Jerusalem Post”. Третю групу джерел становлять численні російськомовні видання - “Вести”, “Вести-2”, “Новости недели”, “Израильский экспорт”, “Деловой Израиль”, “Искитон”.

Таким чином, джерельна база дисертації є достатньо широкою для проведення комплексного дослідження становлення та розвитку українсько-ізраїльських відносин в 90-х роках ХХ століття.

Розглядаючи рівень наукової розробки проблеми українсько-ізраїльських відносин, слід констатувати, що не дивлячись на її актуальність, політико-економічні аспекти двостороннього співробітництва залишаються майже без уваги дослідників. Монографічні праці і тим більше історіографічні огляди з цього питання поки що відсутні, а наукові статті малочисельні та не розкривають всебічно та глибоко дану проблематику.

У першій половині 90-х років загальні уявлення про розвиток українсько-ізраїльських відносин надавали праці О.Бойко та Т.Клименко. Найбільш грунтовною роботою цього часу є спогади першого Посла України в Ізраїлі Ю.Щербака, в якій наведено маловідомі факти з історії становлення та розвитку українсько-ізраїльських відносин. У другій половині 90-х років спостерігається тенденція до збільшення інтересу українських дослідників до цієї проблематики, що зумовлено активізацією українсько-ізраїльських відносин. Значний інтерес мають висновки, узагальнення і фактичний матеріал, що міститься в дослідженнях українських дипломатів І.Литвина, та О.Воловича.

Першою спробою провести комплексне дослідження розвитку українсько-ізраїльських відносин стала дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук Л.Сайгакової “Українсько-ізраїльські відносини. 1991-1997 рр.”. Однак ця дисертація має більш інформативний характер, ніж аналітичний. Її джерельна база побудована, здебільшого, на матеріалах преси. Архівні матеріали міністерства закордонних справ України, українські та ізраїльські статистичні дані не були залучені до дослідження, що не дозволило у повному обсязі розкрити різноманітні аспекти та особливості українсько-ізраїльських відносин, а також призвело до деяких неточностей при викладенні матеріалу, результати двосторонніх візитів не завжди вказуються.

Роботи О.Коппель, М.Несука, Б.Парахонського, М.Олівенського становлять базис української пострадянської історіографії з проблем близькосхідного регіону та розкривають окремі аспекти українських взаємовідносин не тільки з Ізраїлем, а й країнами регіону Близького Сходу. Узагальнюючий фактичний матеріал про українсько-ізраїльські відносини міститься в статті О.Василенко та С.Діброви. Безпосередньо дослідженню торговельно-економічного аспекту відносин українськими дослідниками майже не приділялося уваги. Лиш окремі праці торкаються даної проблематики. На цій ниві дослідження більше спеціалізуються ізраїльські дослідники. Це, зокрема, роботи українських репатріантів, які активно беруть участь в процесі налагодження торговельно-економічних відносин.

Зарубіжні вчені приділяють досить мало уваги дослідженням присутності України в регіоні Близького Сходу, що можна пояснити незначною активністю української дипломатії в цьому регіоні. У цьому зв'язку можна відмітити роботу американського вченого Р.Фридмана, в якій досліджується розвиток політико-економічних процесів в близькосхідному регіоні. У своїй роботі автор прогнозує, що активізація відносин України з країнами ризикової групи: Іраном, Іраком, Сирією, у майбутньому буде створювати певні проблеми в українсько-ізраїльських стосунках. Дослідницький інтерес викликає публікація радника-посланника посольства Держави Ізраїль в Україні З.Бен Ар'є, яка дозволяє не тільки заповнити прогалини в досліджені українсько-ізраїльських відносин, а й з'ясувати ізраїльське бачення розвитку відносин між двома державами.

Завершуючи огляд історіографії, необхідно констатувати, що в останні роки відчувається тенденція зростання інтересу дослідників до проблем міждержавних відносин України. Проте комплексні дослідження, які б висвітлювали проблемні питання українсько-ізраїльських відносин, відсутні.

У другому розділі “Становлення та розвиток політичних відносин між Україною та Державою Ізраїль” досліджуються передумови встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем, аналізується процес формування Україною концепції розвитку співробітництва з Ізраїлем та, відповідно, розкривається місце України у зовнішньополітичних планах Ізраїлю. Особливості розвитку українсько-ізраїльських відносин розглядаються крізь призму внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливали на характер співпраці між двома державами.

У побудові стратегії відносин з Ізраїлем Україна зіткнулася з цілим вузлом складних внутрішньо- та зовнішньополітичних нюансів країн близькосхідного регіону, який є традиційно конфліктогенним. З огляду на це, Україна намагалась враховувати такі зовнішньополітичні чинники, як відношення головних суб'єктів світової політики до Ізраїлю, передусім, враховувалась позиція США, Об'єднаної Європи та Російської Федерації. У головному зовнішньополітичному документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, було визначено, що серед країн Близького Сходу “геостратегічні та геоекономічні інтереси України вимагають також підтримання тісних і широких стосунків з Ізраїлем та Єгиптом (...)”. В українській концепції відносин з Ізраїлем, яка з кожним роком доповнювалась, змінювалась, однак до кінця 90-х років, так і не була прийнята, незмінними та основоположними постулатами залишилось: Україна щодо Ізраїлю має великі інтереси економічного та політичного характеру, пов'язані передусім з нашою етнічною присутністю. Певний стратегічний інтерес України полягає у використанні впливу Ізраїлю на єврейську громаду США, єврейське лобі у Світовому банку, МФВ, ЄБРР для активізації міжнародної допомоги нашій країні. Враховуючи нові вимоги часу та зважаючи на український зовнішньополітичний курс, головні ізраїльські інтереси щодо України полягають у запобіганні розширенню українського співробітництва з ісламськими країнами, збільшенню власного експорту та стимулюванні репатріації українських євреїв на історичну батьківщину. Питання нерозповсюдження Україною ядерних технологій, а також наявність великого українського ВПК були домінуючими в українсько-ізраїльському політичному діалозі та використовувались деякими політичними колами Ізраїлю в якості засобу тиску на Україну.

Синусоїда розвитку двосторонніх політичних відносин в 90-х роках пройшла через певні етапи: від ейфорії - до певного застою та поступового переходу на рівень конструктивної співпраці. Відповідно в українсько-ізраїльських відносинах можна виділити три етапи. Перший етап умовно можна назвати початковим або ознайомчим. Його хронологічні рамки охоплюють період з 26 грудня 1991 року - часу встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем, по 11 січня 1993 року - до візиту Президента України Л.Кравчука в Ізраїль. Закладення основ договірно-правової бази та налагодження активної співпраці слід віднести до другого етапу, який починається від візиту Президента України Л.Кравчука в Ізраїль 11 січня 1993 року і завершується візитом Президента України Л.Кучми в Ізраїль 26 листопада 1996 року. Характерною рисою третього етапу є певне зниження рівня політичного діалогу, який з середини 1999 року починає поступово активізуватися та виходити на якісно новий щабель відносин, який характеризуватися більшим прагматизмом. Головними досягненнями двосторонньої співпраці стали сформований базис договірно-правових відносин та визначення рівня наших відносин як “особливе партнерство”.

Поглиблення українсько-ізраїльського діалогу залежало від частоти двосторонніх візитів, які на той час були нерегулярними. Стримуючими факторами на шляху активізації двосторонніх відносин виступали внутрішньополітичні проблеми обох країн. Перманентне уповільнення політичних контактів також пояснюється взаємною пасивністю в імплементації досягнутих домовленостей.

У третьому розділі “Співробітництво між Україною та Ізраїлем в рамках міжнародних організацій” досліджується співробітництво між двома державами в рамках ООН та інших міжнародних установ. Розглядається еволюція позиції України з комплексу питань близькосхідного врегулювання.

Протягом 90-х років одним із приоритетних напрямків зовнішньої політики як України, так і Ізраїлю було розширення свого представництва та впливовості в міжнародних структурах. Українсько-ізраїльське співробітництво в рамках міжнародних організацій залежало від рівня представництва кожної із сторін в міжнародних установах. Державні інтереси України та Ізраїлю у сфері міжнародного співробітництва в цілому збігалися. Обидві держави намагалися розширити та підвищити рівень свого представництва в різних міжнародних організаціях, сприяти скорішому вирішенню близькосхідного мирного врегулювання. Проте, співробітництво України та Ізраїлю в рамках міжнародних установ тільки під кінець 90-х років почало набувати рис конструктивності.

Якщо в першій половині 90-х років Україна ще не була готова долучатися в якості активного учасника до вирішення питань близькосхідного конфлікту, то у другій половині останнього десятиріччя її зусилля були спрямовані на посилення своєї посередницької ролі в процесі близькосхідного мирного врегулювання. Важливим та дієвим чинником в досягненні цієї мети є членство нашої країни в Комітеті ООН із здіснення невід'ємних прав палестинського народу з моменту його створення в 1975 році. При визначенні своєї позиції щодо голосування з пакета резолюцій з проблематики близькосхідного врегулювання на Генеральній Асамблеї ООН Україна, здебільшого, орієнтується на позицію країн Європейського Союзу як найбільшу збалансовану з цих питань. Проте, до кінця 90-х років співробітництво між делегаціями Ізраїлю та України в ООН знаходились не на високому рівні, що відображає передусім різні позицій двох держав з питань близькосхідного врегулювання, які розглядалися в ООН. Такий важливий формат двостороннього співробітництва, як взаємна підтримка під час виборів до керівних органів та організацій системи ООН, був практично відсутній.

Крім налагодження співробітництва в рамках ООН, зусилля українського зовнішньополітичного відомства були спрямовані на забезпечення ізраїльської підтримки в провідних європейських структурах, що дозволило Україні не тільки підняти свій міжнародний імідж, але й деякої мірою прискорити процес залучення до середземноморських та близькосхідних інтеграційних процесів.

Четвертий розділ “Українсько-ізраїльські торговельно-економічні відносини” містить комплекс питань, в яких розглядаються основні напрямки торговельно-економічного співробітництва, аналізується товарна структура експортно-імпортних операцій та галузевий розподіл ізраїльських інвестицій в економіку України. Досліджуються особливості формування договірно-правової бази в економічній сфері, висвітлено основні напрямки діяльності торгових представництв України в Ізраїлі та Ізраїлю в Україні, визначені найбільші спільні економічні проекти, що здійснювалися протягом останнього десятиріччя ХХ століття.

Розвиток торговельно-економічних відносин залежав від рівня політичного діалогу між Україною та Ізраїлем. Формування договірно-правової бази проходило досить складно і до кінця 90-х років так і не набуло завершеного вигляду. Зокрема, відсутність домовленостей щодо запобігання подвійного оподаткування та режиму вільної торгівлі виступає гальмуючим фактором торговельних відносин.

Після встановлення дипломатичних відносин Україна та Ізраїль в стислі історичні строки пройшли дистанцію від майже повної відсутності до суттєвої активізації торговельних зв'язків. Українськими та ізраїльським економістами було визначено найбільш перспективні напрямки співробітництва. Це, зокрема, сільськогосподарське виробництво, спільні дослідження та розробки в галузі нових високих технологій, створення спільної банківської, страхової та інвестиційної системи, конверсія оборонної промисловості. В 90-х роках за обсягом товарообігу з Ізраїлем Україна посідала друге місце після Росії серед країн СНД. В торгівлі з Ізраїлем Україна мала позитивне сальдо до торговельного балансу. Товарна структура експорту-імпорту мала досить постійний характер. В українському експорті переважали зернові, чорні метали та вироби з них, олійне насіння, в імпорті - електричні машини та обладнання, продукція агропромислового комплексу.

Розвиток інвестиційного співробітництва мінімальний, що пояснюється наявністю в Україні несприятливих умов щодо іноземного інвестування. Ізраїль за обсягом інвестицій в Україну в 1999 році займав лише 29 місце. Найбільший інтерес ізраїльських інвесторів викликають такі галузі економіки, як машинобудування та металообробка, харчова промисловість, внутрішня торгівля. Основними формами внесення іноземних інвестицій є створення спільних підприємств.

Важливу роль в процесі активізації торговельно-економічного співробітництва відіграють двосторонні торговельні представництва. В 1996 році було відкрито торговельну економічну місію в складі Посольства України в Державі Ізраїль. Відповідне ізраїльське представництво в Україні відсутнє. Іншими структурами, що відігравали роль своєрідного містка між двома державами стали торговельні палати Україна-Ізраїль та Ізраїль-Україна. Слід також зазначити, що важливим фактором, який стимулює розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, є наявність в Ізраїлі значної кількості вихідців з України, які відіграють дедалі помітнішу роль в економічному та політичному житті країни. Ефективним інструментом у визначенні перспективних напрямків співпраці та ліквідації інформаційного бар'єру щодо економічного потенціалу обох країн стало проведення в Києві двох промислових виставок “Israel Only-97” та “Israel Only-98”.

Необхідно визнати, що в цілому торговельно-економічні відносини між Україною та Ізраїлем носять ще в певній мірі стихійний та сировинний характер. Причин тому немало. Це і накопичений за довгі роки тягар взаємної недовіри, і нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, а також невирішеність питання близькосхідного врегулювання. Недостатньо враховуються реальні можливості великого економічного потенціалу обох країн.

У висновках сформульовані основні підсумки дисертаційного дослідження.

Головним зовнішньополітичним документом, в якому на законодавчому рівні визначено важливість розвитку відносин з Ізраїлем, залишається “Основні напрями зовнішньої політики України”, який затверджений Верховною Радою України в 1993 році. Українська концепція розвитку відносин між Україною та Ізраїлем на кінець 90-х років так і не набула завершеного вигляду, що не дозволило її затвердити в якості основоположного документу, в якому були б чітко визначені пріоритети та стратегія відносин з Ізраїлем. Основні пріоритети та напрямки українсько-ізраїльських відносин грунтуються на робочих проектах вищезазначеної концепції, згідно яких стратегія відносин з Ізраїлем базується на врахуванні діалектичного зв'язку внутрішніх та зовнішніх факторів, культурно-історичних традицій двох народів, їх зв'язків та взаємопроникнення. Ізраїльська концепція відносин з Україною будувалась на загальних принципах концепції національної безпеки, розробленої п'ятдесят років тому, що обумовило характерні особливості українсько-ізраїльських відносин.

Українсько-ізраїльським відносинам періоду 90-х років ХХ століття притаманне домінування національного інтересу Ізраїлю - забезпечення безпеки власної державності. Він превалює як в політичному діалозі, так і в торговельно-економічних відносинах. Питання контролю над дотриманням Україною режиму нерозповсюдження ядерних технологій та військово-технічним співробітництвом з арабськими країнами був і залишається провідним елементом ізраїльської політики щодо України. Так, можлива перспектива ядерної загрози з боку найближчих сусідів, зокрема, іранська, спонукала Ізраїль використати на свою користь не тільки наявність статусу “особливих відносин” між Україною та Ізраїлем, а й своє стратегічне партнерство зі США та стратегічне українсько-американське партнерство, що у сукупності призвело до рішення українського керівництва відмовитись від участь в багатомільйонному бушерському проекті.

Розвиток українсько-ізраїльських відносин можна поділити на три основні періоди, кожен з яких мав свої позитивні та негативні сторони. Українсько-ізраїльське співробітництво пережило багато проблем, які неминуче виникають в процесі побудови міждержавних відносин. Україні та Ізраїлю вдалося подолати стереотипи минулого, усунути непорозуміння з обох сторін, які на перших порах гальмували процес розвитку нашої співпраці. З часу встановлення відносин Україна завжди демонструвала Ізраїлю своє негативне ставлення до антисемітизму та намагалась рішуче діяти проти проявів цього явища в українському суспільстві. Українським урядом докладались значні зусилля для відродження життя єврейської громади. Ізраїль, зі свого боку, підтримував Україну на шляху розбудови державності. Водночас, аналіз розвитку відносин між Україною та Ізраїлем свідчить, що політичні контакти між двома країнами в період 90-х років ХХ століття ще не набули регулярності. Двосторонні візити на найвищому та вищому рівнях - явища вкрай рідкісні, що свідчить про низьку політичну активність України в регіоні. Головним досягненням співпраці стали сформована договірно-правова база, яка становить понад тридцять документів, та надання українсько-ізраїльським відносинам статусу “особливого партнерства”. Стримуючими факторами на шляху активізації двостороннього співробітництва виступали внутрішньополітичні та економічні проблеми обох держав. Суттєвий вплив на розвиток відносин мають проблеми, пов'язані з врегулюванням палестинсько-ізраїльського конфлікту. У значні мірі перманентне уповільнення політичних та торговельно-економічних контактів пояснюється відсутністю практичних дій, взаємною пасивністю в імплементації досягнутих домовленостей, які залишаються нереалізованими, або не наповнюються конкретним змістом.

Головним завданням зовнішньополітичної стратегії України в 90-х роках було забезпечення інтеграції нашої держави до світових політичних, економічних, гуманітарних та інших процесів, що призводило до пошуку шляхів співробітництва з іншими державами на цьому напрямку, в тому числі і з Ізраїлем. Співробітництво між делегаціями України та Ізраїлю в ООН в 90-х роках знаходилось не на високому рівні, що відображає передусім різність позицій наших країн з питань близькосхідного врегулювання, які розглядаються в ООН. Серед об'єктивних чинників, які обумовлюють певні рамки співробітництва між двома делегаціями в ООН, є передусім те, що делегація Ізраїлю в ООН виявляє особливий інтерес та активність лише з тих питань, які стосуються близькосхідного врегулювання. Такий важливий формат двостороннього співробітництва, як взаємна підтримка до керівних органів та організацій системи ООН, в 90-х роках був майже відсутнім. Протягом 90-х років відбулася трансформація антиізраїльської позиції України, яка була їй притаманна за радянських часів, на більш збалансовану. При визначенні своєї позиції щодо голосування з проблематики близькосхідного врегулювання на ГА ООН Україна орієнтується на позицію країн Європейського Союзу. Загалом, у другій половині 90-х років питання близькосхідного мирного процесу поступово стають складовою частиною українсько-ізраїльського діалогу.

В українсько-ізраїльських відносинах відбувався помітний розрив між високим рівнем політичного діалогу і обмеженим обсягом торговельно-економічного співробітництва. За обсягом товарообігу з Ізраїлем Україна посідала друге місце після Росії серед країн СНД. Товарна структура експорту-імпорту та номенклатура галузевого розподілу ізраїльських інвестицій досить постійні і відповідають кризовому стану економіки України. Впорядкувати українсько-ізраїльські торговельно-економічні відносини не дозволяє не завершена робота по оформленню відповідної договірно-правової бази, а також нестабільність економічної ситуації в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Україно-ізраїльські відносини сучасного періоду // Вісник Київського університету ім.Тараса Шевченка. Історія.-К.,-1998.-Випуск 40.-С.36-39.

Сучасні міжнаціональні україно-єврейські відносини // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. К.,-2000.- Випуск 4.-С.29-34.

Україно-ізраїльські відносини: проблеми і перспективи: (1991-1999) // Вісник Київського університету ім.Тараса Шевченка. Історія.-К,-2000.-Випуск 49.-С.73-77.

Размещено на Allbest.ru