Громадсько-політична діяльність Степана Барана (1879–1953)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

УДК 94(477)“1879/1953”(092)Баран

Громадсько-політична діяльність Степана Барана (1879-1953)

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Шептицька Любов Богданівна

Львів 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України, політології та права Національного лісотехнічного університету України.

Захист відбудеться “23” вересня 2008 року о “17” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розіслано “21” серпня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізований вченої ради кандидат історичних наук Середа О.В.

Анотація

Шептицька Л.Б. Громадсько-політична діяльність Степана Барана (1879 - 1953). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. - Львів, 2008.

У дисертації досліджено діяльність С. Барана - відомого політичного діяча, публіциста, правника першої половини XX століття. Простежено формування світогляду С. Барана, охарактеризовано перші його політичні кроки в Українській національно-демократичній партії, проаналізовано державотворчу роботу в роки української революції - в складі Української Національної Ради та міністра земельних справ в першому уряді ЗУНР, визначено основні напрями політичної діяльності у міжвоєнний період XX ст. З'ясовано його роль у діяльності УНДО, парламентській діяльності, ставленні до проблеми українсько-польського порозуміння, а також - консолідації політичних сил української еміграції.

Ключові слова: громадсько-політична діяльність, Українська національно-демократична партія, Українське національно-демократичне об'єднання.

баран політичний демократичний партія

Аннотация

Шептицкая Л.Б. Общественно-политическая деятельность Степана Барана (1879 - 1953). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2008.

В диссертации осуществлено научное исследование общественно-политической деятельности Степана Барана (1879 - 1953) - известного политика, публициста, журналиста, юриста первой половины XX века.

Формирование общественно-политических взглядов С. Барана осуществлялось в то время, когда Галичина находилась в составе Австро-Венгерской империи, а основными требованиями национального движения украинцев начала XX века были борьба за избирательную реформу, расширение украинского представительства в высших органах власти, открытие украинского университета. Обучаясь во Львовском, Венском и Берлинском университетах, участвовал в политических акциях “Молодой Украины”, “Академичной громады” как один из лидеров этих обществ. В 1913 г. избран секретарем Народного Комитета Украинской национал-демократической партии.

Войдя в состав Головной Украинской Рады (ее секретарем), Загальной Украинской рады, разделял их основные политические идеи: достижение государственной самостоятельности и соборности Украины, ориентация на страны Четвертного союза.

В 1917 - 1920 гг. С. Баран поддержал идею национальной революции, входил в состав Украинской Национальной Рады ЗУНР, работал государственным секретарем земельных дел в правительстве новосозданной республики.

В 1920 - 30-х гг. его политическая жизнь была связана с Украинским национально-демократическим объединением, членом Центрального Комитета которого неизменно избирался в 1925 - 1939 гг.

Четыре раза в 1928, 1930, 1935, 1938 гг. избирался послом сейма Второй Речипосполитой, как представитель ЦК УНДО.

В этот период отстаивал выполнение Польшей международных обязательств, разрешение украинского вопроса мирным путем.

В годы Второй мировой войны сотрудничал с Украинским Национальным Комитетом, руководил Союзом украинских журналистов, а в 1952 - 1953 гг. исполнял обьзаности председателя исполнительного органа УНРады.

Ключевые слова: общественно-политическая деятельность, Украинская национал-демократическая партия, Украинское национал-демократическая объединение.

Annotation

Sheptytska L.B. Public and political activities of Stepan Baran (1879-1953). - Manuscript.

A dissertation for the degree of the Candidate of Sciences in History, specialization 07.00.01 - History of Ukraine.- Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv,2008.

The dissertation deals with the role of Stepan Baran - famous political activists, publicist and lawyer - in the political processes in Western Ukraine in the first half of the 20th century.

The author traces evolution of his worldview, characterizes his first political steps in the Ukrainian National Democratic Party, analyzes his state - building work in the period of the Ukrainian revolution, and highlights main fields of his political activities in the interwar period. In particular, the author shows

Stepan Baran's contribution to the political growth and parliamentary activities of the Ukrainian National Democratic Union, his attitude to the problem of Ukrainian- Polish rapprochement, and also his role in the consolidation of the Ukrainian йmigrй political forces.

Key words: socio-political activities, Ukrainian National Democratic Party, Ukrainian National Democratic Union.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У першій половині ХХ ст. в українському політичному житті з'явилася ціла плеяда яскравих діячів, що пробуджували суспільну думку, сприяли становленню громадських і політичних структур українства, його змаганням за національне визволення та здобуття власної державності. Серед них був Степан Баран (1879 - 1953) - неодмінний активний учасник майже всіх представницьких політичних інституцій українців у першій половині ХХ ст. Сучасниця С. Барана - Мілена Рудницька вважала : “життєвий шлях Степана Барана так тісно зв'язаний з історією боротьби українського народу в Галичині в першій половині XX століття, - і, навпаки, історичний шлях Галицької України в цьому періоді, її розвиток, її змагання впродовж кількох десятиліть так сильно позначені печаттю його Духа, збагачені його творчою ініціативою, його невсипущою працею, що годі розглядати одне без зв'язку з другим…” ( Рудницька М. “Степан Баран на тлі своєї доби” / М.Рудницька //Мілена Рудницька. Статті, листи,документи.- Львів,1998.-С.336 ).

Як політичний діяч, публіцист, юрист він був непересічною особистістю. Проте політика і публіцистика стали його визначальними і основними заняттями, що визначило і тему даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною науково-дослідницької теми кафедри історії України, політології та права Національного лісотехнічного університету України “Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях в першій половині XX ст.”

Метою дисертаційної роботи є дослідження громадсько-політичної діяльності Степана Барана в контексті українського політичного життя першої половини ХХ ст.

Для досягнення названої мети авторка поставила завдання дослідити:

особливості формування світогляду С. Барана та перші політичні кроки в студентському русі та Українській національно-демократичній партії;

політичну діяльність в роки Першої світової війни;

участь у державотворчих процесах Західно-Української Народної Республіки ;

діяльність в лавах Українського національно-демократичного об'єднання;

парламентську діяльність у польському сеймі;

особливості громадсько-політичної діяльності в роки Другої світової війни ;

внесок С.Барана в консолідацію національних сил в еміграції.

Об'єкт дослідження - громадсько-політична діяльність С. Барана в контексті політичних процесів, що відбувались у Західній Україні, а також - у середовищі української еміграції у першій половині ХХ ст.

Предмет дослідження - еволюція світогляду С. Барана, його вплив на політичні партії, інституції влади, громадські організації, установи, редакції газет, в яких він працював, а також - його наукова, мемуарна і публіцистична спадщина.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють увесь період життя і діяльності С. Барана: 25 січня 1879 р. - 4 червня 1953 р.

Територіальні межі охоплюють територію Західної України першої половини ХХ ст., а також - Центрально-Східної Європи і Німеччини у роки Другої світової війни та післявоєнний період.

Методи дослідження. Дисертаційна робота виконана на основі використання таких методів: історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний), емпірико-теоретичних (аналіз, синтез), загальнонаукових (логічний, абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція). Методологічною основою праці слугували принципи об'єктивності й історизму. Важливу роль відіграв також біографічний принцип, який передбачає дослідження історичних явищ та процесів крізь призму життя й творчості окремих представників епохи.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії досліджено громадсько-політичну діяльність С. Барана - відомого політика, журналіста, правника - на тлі суспільних процесів, що відбувались в Західній Україні у першій половині XX століття, в українському еміграційному середовищі після Другої світової війни. У дисертації, зокрема, охарактеризовано діяльність С. Барана в національному русі галичан на початку ХХ ст. та в роки Першої світової війни; виявлено його державотворчі кроки в Українській Національній Раді та уряді ЗУНР; розкрито парламентську діяльність в сеймі Другої Речіпосполитої; з'ясовано роль у діяльності УНДП - УНДО та внесок в український еміграційний рух.

Отримало подальший розвиток вивчення таких проблем, як студентський рух в боротьбі за український університет, діяльність УНДП, УНТП, УНДО, громадських організацій як в краї, так і в еміграції.

Практичне значення. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в таких галузях, як науково-дослідницька (при підготовці фундаментальних праць з історії України), навчальна (у процесі розробки та викладання нормативних та спеціальних курсів у вузах), а також - практична політична (для діяльності політичних партій, що сповідують національно-демократичну ідеологію).

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії України та права, наукових звітних конференціях викладачів та аспірантів Національного лісотехнічного університету України, на всеукраїнських наукових конференціях: “Україна крізь віки” (Тернопіль, 2002), “Україна соборна” (Івано-Франківськ, 2004), конференції, присвяченій 85-річчю ЗУНР (Івано-Франківськ, 2003), міжнародній науковій конференції, присвяченій 150-річчю з дня народження І. Франка (Львів, 2006).

Структура і зміст дисертації. Дослідження побудоване за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертаційного дослідження - 167 с., перелік використаних джерел і літератури містить 327 найменування. Загальний обсяг дисертації - 197 с.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет і об'єкт, мету й завдання дослідження; його наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано стан дослідження проблеми та джерельну базу дисертаційної роботи.

В українській (а тим більше - в зарубіжній) історичній науці відсутні наукові дослідження, присвячені громадсько-політичній діяльності С. Барана у першій половині XX століття. Однак, кожний дослідник, працюючи над політичною історією Західної України того часу безумовно згадував постать С. Барана. Тому певні фрагменти його життєвого шляху досліджувалися вітчизняними істориками.

Історіографію даної проблеми умовно поділено на три періоди. Праці, що вийшли в перший період 1920--1930-ті рр., мають загалом, публіцистичний і довідково-інформаційний характер.

Однією з перших статей, присвячених С. Барану, була праця О. Назарука “Рибалка Панас Круть” (1936). Автор критично оцінював діяльність УНДО в 1930-х рр. і не сприймав позиції лідерів цієї партії, зокрема й С. Барана. Дана постать епізодично згадувалась в публікаціях авторів, що належали до комуністичного і соціал-демократичного таборів і критикували орієнтацію УНДО на Польщу. Подібні позиції відстоювали автори з радянської України, які в пропагандистських брошурах намагалися показати діяльність УНДО як “союзника і агента польської окупації і польського імперіалізму”. Серед праць польських авторів міжвоєнного періоду привертають увагу роботи А. Бельціковської, Т. і К. Ржепецьких, М. Фелінського, які носять здебільшого довідково-інформаційний характер. Попри публікацію програмних документів українських партій, результатів парламентських виборів 1928 і 1930 років, в них згадується С. Баран як член Центрального комітету УНДО, посол сейму Другої Речіпосполитої.

Другий період в розвитку історіографії проблеми можна означити 1940 -- 1980 рр. Відомості про С. Барана на цьому етапі в радянській історіографії були вкрай обмежені й незначні. Це пояснюється тим, що в СРСР наклали табу на дослідження діячів українського визвольного руху з ідеологічних причин. Тому в студіях з історії Західної України першої половини XX ст., де згадувався С. Баран, його діяльність оцінювалася негативно, окремі цитати його статей в “Ділі” і “Свободі” перекручувались, виривались з контексту.

Наукові дослідження про громадсько-політичну діяльність С. Барана з'явились саме у цей період в середовищі української еміграції. Першим з них можна вважати статтю М. Рудницької ”Степан Баран на тлі своєї доби” (1953). Авторка, частково завдячуючи своїм спогадам, зуміла окреслити проблему ролі С. Барана в українському національному житті першої половини XX ст. Окремо виділено “епохальну роль” С. Барана в чині Першого листопада 1918 р. Вона вважала, що ініціатором ідеї державного перевороту був В. Панейко, “а організатором цього майстерно обдуманого й майстерно проведеного coup dietat, тим, що тримав у своїх руках усі нитки державного перевороту, був довголітній секретар Народного комітету д-р Степан Баран”. Не маючи біля себе жодних документів, матеріалів періодичної преси, М. Рудницька лише окремими штрихами змалювала життєвий шлях С. Барана “від становища голови “Академічної громади” у Львові, аж до становища голови екзильного уряду Української Народної Республіки на вигнанні”.

Детальніше досліджено громадсько-політичну діяльність С. Барана у статті А. Качора “Д-р Степан Баран. Людина невичерпної енергії й працьовитости, смілива в задумах і відповідальна в роботі та скромна в житті”, надрукованої в збірнику “Передвісники і творці Листопадного зриву. Західно-українські громадські і політичні діячі” (Вінніпег, 1965). Опрацювавши, в основному, статті І. Німчука “Д-р Степан Баран як громадський діяч, публіцист і людина”, “Д-р С. Баран як економічний діяч”, “70-ліття д-ра Степана Барана”, М. Рудницької “Степан Баран на тлі своєї епохи”, а також - спогади С. Барана про Івана Франка, посмертні згадки в українській пресі, автор найповніше охарактеризував життєвий шлях С. Барана. Крім характеристики діяльності на посаді секретаря Народного Комітету УНДП, його ролі в будівництві ЗУНР, науковець частково проаналізував економічно-кооперативну і адвокатську працю у політичних процесах, науково-публіцистичні праці.

Фрагменти громадсько-політичної діяльності С. Барана знайшли своє відображення у працях польських дослідників М. Папєжинської-Турек; Т. Пйотркевича, Р. Торжецького, присвячених історії Другої Речіпосполитої, її національної політики.

Після відновлення незалежності України 1991 р. зросло зацікавлення національною історією, діяльністю діячів українського визвольного руху. І хоча у сучасний період не з'явилось окремих досліджень громадсько-політичної діяльності С. Барана, все ж його постать присутня у чи не кожному дослідженні з політичної історії першої половини XX ст.

Участь С. Барана у національному русі на початку XX ст. епізодично розкрив Р. Ковалюк у монографії “Український студентський рух на західних землях XIX-XX ст.” (Львів, 2001). Автор зарахував його, услід за С. Ріпецьким, до засновників та ідейних провідників “Молодої України”. Дослідник, детально описуючи вічеву кампанію українських студентів у боротьбі за університет, згадав С. Барана як організатора віча “сецесіоністів” 25 липня 1902 р.

У ґрунтовних дослідженнях В. Расевича, присвячених історії Української націонал-демократичної партії (1899 - 1919), виділено внесок С. Барана в організаційно-політичну діяльність УНДП, розкрито його позицію щодо розв'язання українського питання.

Досліджуючи діяльність Союзу визволення України ( СВУ) в контексті міжнародних відносин Центрально-Східної Європи 1914 - 1918 рр., його боротьби за відродження незалежної України, І. Патер охарактеризував участь С. Барана в делегації СВУ у Константинополі у листопаді 1914 р.; його позицію в Народному комітеті УНДП щодо Головної Української ради (ГУР)і СВУ. Ці ж фрагменти біографії С. Барана відтворено в окремій статті “Галичина і галичани в діяльності Союзу визволення України” ( 1998).

Сучасні дослідники історії ЗУНР частково висвітлили державотворчу працю С. Барана у 1918 - 1919 рр. М. Литвин у монографії “Українсько-польська війна 1918 - 1919 рр.” (Львів, 1998), характеризуючи створення Центрального військового комітету на початку вересня 1918 р., підкреслив, що його діяльність підтримав Народний комітет УНДП. С. Баран увійшов до створеної Народним комітетом окремої військової комісії поряд з І. Кивелюком, В. Охримовичем, С. Томашівським, В. Панейком, М. Лозинським, О. Назаруком. С. Барана виділив М. Литвин у складі представницької делегації Української Національної Ради на переговорах з намісником генералом Карлом фон Гуйном.

Епізоди діяльності С. Барана у першому уряді ЗУНР розглянули С. Макарчук, Б. Тищик, О. Вівчаренко, В. Кондратюк, В. Регульський та інші.

Участь С. Барана у суспільно-політичному житті Західної України проаналізовано у низці досліджень М. Швагуляка. У науковій розвідці “Пацифікація”. Польська репресивна акція у Галичині 1930 р. і українська суспільність” (Львів, 1993) автор охарактеризував позицію С. Барана до цієї проблеми. М. Швагуляком також згадано оцінку С.Барана політичної ситуації в краї у період нормалізації польсько-українських стосунків і напередодні Другої світової війни.

Діяльність С. Барана в Українському національно-демократичному об'єднанні частково розкрито у монографії М. Кугутяка “Історія української націонал-демократії (1918 - 1929 рр.)” (Київ-Івано-Франківськ, 2002). Зокрема, дослідник виділив присутність С. Барана в Центральному комітеті найвпливовішої політичної сили Західної України, організаційну діяльність на чолі Тернопільського повітового народного комітету, участь у виборах до польського сейму і сенату 1928 р. Фрагменти його політичної діяльності в перший період УНДО охарактеризував І. Соляр.

Співпрацю С. Барана з “Ділом” - найвпливовішим і найпопулярнішим українським часописом в Західній Україні першої половини XX ст. висвітлив Ю. Шаповал у монографії “Діло” (1880 - 1939 рр.): Поступ української суспільної думки” (Львів, 1999). Автор виділив наступні статті С. Барана: “Ставропігійський інститут” (1916 р., 1 лютого); “Відень чи Київ” (1918 р., 31 жовтня); “До історії постання ЗУНР” (1924 р., 6 січня); “За один фронт” (1924 р., 16 липня) та ін.

Парламентську діяльність С. Барана частково розкрив О. Зайцев. Автор виділив майже всі резонансні виступи українського посла, охарактеризував його діяльність у комісіях вищого законодавчого органу міжвоєнної Польщі.

У сучасній польській історіографії чимало досліджень присвячено політичній історії Західної України міжвоєнного періоду XX ст. Серед них виділяється праця Р. Томчика “Українське об'єднання народово-демократичне. 1925 - 1939 рр.” (Щецін, 2006). Автор у третьому (“Орієнтація на власні сили. 1925 - 1930 рр.”), четвертому “Від негації до автономії. 1930-1935 рр.”), п'ятому (“Нормалізація. 1935 - 1937 рр.”) і шостому (“Розчарування. 1937 - 1939 рр.”) розділах охарактеризував діяльність С. Барана на кожному етапі еволюції УНДО. Парламентська діяльність С. Барана частково розкрита у дослідженнях Ч. Бжози, присвяченому історії Української парламентської репрезентації в польському парламенті міжвоєнного періоду XX ст. Окремі аспекти його громадсько-політичної діяльності розкрили В. Менджецький, С. Стемпень та ін.

Джерельну базу дослідження склали передусім неопубліковані документи, які знаходяться в державних архівах України. Матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України у м.Львові ( ЦДІАУЛ) (309 - Наукове Товариство ім. Шевченка; 360 - Старосольський В.,та ін.) дають змогу повніше розкрити період формування світогляду С.Барана та його участь у політочному житті початку XX ст. Діяльність С. Барана в лавах УНДП, УНДО, його державотворчу працю характеризують окремі документи фондів: 344 - Українське націонал - демократичне об'єднання ; 359 - Назарук Осип ; 362 - Студинський Кирило ; 372 - Охрімович Володимир ; 392 - Українська парламентська репрезентація в польському сеймі, які зберігаються в ЦДІАУ.

Значний фактологічний матеріал про діяльність С. Барана почерпнуто з матеріалів австрійських і польських властей (фонди 121 - Львівське воєводське управління Державного архіву Львівської області (ДАЛО) і 231 - Тернопільське воєводське управління Державного архіву Тернопільської області (ДАТО) про нагляд за національним рухом, політичною діяльністю). Документи цих фондів розкривають також загальну суспільно-політичну ситуацію в Галичині, подають відомості про перебіг виборчих кампаній, в яких активну участь приймав С.Баран.

Важливим джерелом є епістолярна спадщина С. Барана. У його листах знаходимо цінні фактологічні дані, думки та висловлювання, оцінку тогочасних суспільно-політичних подій, інформацію про його громадсько-політичну роботу.

Основою джерельної бази дослідження стали наукові, мемуарні, публіцистичні праці С. Барана. У них висвітлюються проблеми політичного становища Західної України першої половини XX ст.; ідеології українських партій, зокрема УНДП-УНДО; української освіти і шкільництва; польсько-українських взаємин. Особливо цінними є понад 500 статей С. Барана в українській періодиці першої половини XX ст.

З опублікованих документів важливе місце займають матеріали державних інституцій влади міжвоєнної Польщі XX ст. Звіти про пленарні засідання сейму дозволяють достатньо повно розкрити парламентську діяльність С. Барана. Окремі статті С. Барана ввійшли до збірників документів і матеріалів: “Західно-Українська Народна Республіка. 1918 -1923 рр. Т.1-2” (Івано-Франківськ, 2000 - 2004), “Історія української націонал-демократії. 1918 - 1929 рр. Т.2” (упоряд. М. Кугутяк) (Івано-Франківськ, 2004), “Тисячоліття української суспільно-політичної думки” (К., 2006).

Важливим джерелом для написання даної роботи є спогади І. Кедрина, А. Чернецького, С. Шаха, Є. Онацького, Є. Бачина-Бачинського. С. Баран опублікував спогади про Івана Франка, які дозволяють охарактеризувати формування світогляду молодого політика, вплив Каменяра на його позицію щодо ключових проблем суспільно-політичного життя Галичини початку XX ст.

Таким чином, в історичній науці відсутні наукові праці, предметом дослідження яких були громадсько-політична діяльність С. Барана. У переважній більшості праць, присвячених політичній історії Західної України першої половини XX ст., виділено окремі фрагменти його життєвого шляху - секретарювання в Народному Комітеті УНДП, участь в Українській Національній Раді та Державному секретаріаті ЗУНР, присутність серед членів ЦК УНДО і Української парламентської репрезентації у польському сеймі.

У другому розділі “Формування світогляду та перші політичні кроки в УНДП” розкрито еволюцію формування світогляду молодого галицького політика, його організаційно-політичну діяльність у лавах Української національно-демократичної партії.

С. Баран народився 25 січня 1879 р. в містечку Крукеничах Мостиського повіту, в якому його батько був начальником громади. У 1890-х роках С. Баран навчався в державній класичній гімназії з польською мовою навчання у Самборі - єдиній польській гімназії в Галичині, яка мала тоді абсолютну українську більшість серед учнів, а половину її вчительського колективу становили українці. Українська мова була обов'язковим предметом навчання в кожному класі. На квартирі, де проживав С. Баран із гімназійними товаришами, передплачували “Діло”, “Зорю”, “Житє і слово”, “Правду”. На С. Барана і його гімназійних товаришів І. Франко справляв враження духовного велетня, його вплив на формування світогляду був безперечний.

С. Баран уважно слідкував за перипетіями виборчої боротьби до Державної ради 1897 р. Його зацікавлення підсилювало те, що в окрузі Перемишль-Мостиська-Добромиль кандидував І. Франко. Його ім'я було популярне серед українського селянства, яке вважало Франка за свого духовного провідника і раде було бачити його в лавах своїх політичних обранців на посаді посла австрійського парламенту. В його виборчій кампанії брав участь батько С. Барана, який особисто був знайомий з ним, оскільки І. Франко приїжджав кілька разів на віча до Мостиськ.

Після Самбора, С. Баран продовжив своє навчання у Перемиській та Львівській академічній гімназіях (в останній він склав матуру 1902 р.). Влиття в національний рух нового покоління молоді - учнів старших класів гімназій та студентів надало нового імпульсу політичним змаганням українців. Після переїзду до Львова став членом “Молодої України”. Будучи одним з організаторів віча української молоді 25 липня 1902 р., яка повернулася із сецесії, С. Баран підтримував думку, щоб не тільки припинити бойкот Львівського університету, але навпаки - масовим вступом до нього сильніше підкреслити українські права на нього, подальшу боротьбу за український університет перенести з-поза його стін. Після затвердження намісництвом статуту 7 листопада 1902 р. відновило свою діяльність товариство “Академічна громада”, двічі головою якого обирався С. Баран. Також відновлено діяльність “Наукового кружка”, де на одному із засідань в 1902 - 1903 навчальному році ( зимового семестру) відбулася перша особиста зустріч С. Барана з І. Франком. Взаємини С. Барана та І. Франка перервалися 1906 р.

С. Баран закінчив Львівський університет, успішно склавши державні іспити з права, перейшов як кандидат адвокатури на адвокатську практику, яку відбував частково поза Львовом. Відбувши у крайовому суді однорічну судову практику, 9 березня 1909 р. С. Баран став доктором права. Паралельно з навчанням на правничому факультеті, він студіював на філософському факультеті Львівського університету. З 1909 р. продовжував студії на філософських факультетах Берлінського та Віденського університетів, які закінчив у 1913 р.

Після повернення 1913 р. у Львів С. Баран, вже як сформований правник і філософ, активно включився в громадсько-політичне життя краю. Його політичний вибір з 1907 р. був пов'язаний з УНДП, яка мала переважаючі впливи у західноукраїнському суспільстві. С.Баран приймав активну участь у виборчих компаніях УНДП, відзначав інтенсивну діяльність Народного Комітету під час виборів 1913 року, вказував на малу активність деяких повітових організацій, розробив положення про розширення партійних структур. У брошурі “Новий крайовий статут і нова виборча ординація до Галицького сойму” С.Баран роз'яснював суть змін, внесених до виборчого законопроекту. УНДП у 1914 р. висунула С.Барана кандидатом на посла Галицького сейму у виборчій окрузі Перемишль-Ярослав-Сянок-Городок-Яворів. Вибори мали відбутися у вересні 1914 р., але їх проведення унеможливив початок Першої світової війни.

У 1913 - 1918 рр. працював секретарем Народного Комітету УНДП. Вступ УНДП до Головної Української Ради не означав ліквідацію власної партійної структури (голова і секретар партії одночасно поєднували керівництво і в ГУР, і в Народному Комітеті).

Займаючи одну із ключових посад в керівництві Ради, С. Баран був причетним до широкомасштабної діяльності політичного проводу українства Галичини, співавтором маніфестів, заяв і статей в пресі щодо міжнародного значення української проблеми й перспектив її вирішення, прагнення народу до утворення незалежної національної держави . Як представник ГУР, відбув разом із Л. Цегельським восени 1914 р. в дипломатичну поїздку на Балканський півострів (до Румунії, Болгарії і Туреччини), де провів низку переговорів з державними керманичами і найвизначнішими політиками і журналістами тих держав щодо розв'язання українського питання. Провідною ідеєю діяльності С.Барана була теза, що успіх боротьби за державність залежить, головним чином, від консолідації національних сил.

У третьому розділі “Державотворча діяльність” проаналізована участь С. Барана у діяльності Української Національної Ради і Державного секретаріату ЗУНР.

С. Баран, як один з лідерів УНДП, вітав Лютневу російську революцію 1917 р., прагнення наддніпрянських українців до політичного, господарського і культурного визволення, державотворчу діяльність Центральної Ради. Напередодні розпаду Австро - Угорської імперії відстоював ідею миру без переможених і насильства, висловлював впевненість, що цей принцип буде реалізований у внутрішній політиці Габсбурзької монархії, яка створить умови самостійного національного розвитку всім народам, що її населяють.

Водночас С. Баран рішуче виступив проти законопроекту екс-намісника Галичини М. Бобжиньського, за яким край мав би власний сейм (228 послів: 166 поляків і 62 українці) і сенат (130 послів); був би поділений на 16 земель і дві столиці та називався Галичина. На його думку українці б залишились без жодних національних привілегій.

С. Баран закликав Українську парламентську репрезентацію змінити свою тактику відповідно до поведінки австрійського уряду щодо українського народу; пропонував тісніше співпрацювати всім українським послам Галичини і Буковини у віденському парламенті, утворити спільну парламентську репрезентацію. Вітаючи об'єднання політичних партій і груп в Центральну Раду у Києві, НК УНДП 18 травня 1917 р. висловив побажання відновити об'єднання політичних партій в Загальній Українській Раді відповідно до рішення з'їзду членів Ширшого Народного Комітету і мужів довір'я УНДП від 2 лютого 1917 р.

22 листопада 1917 р. С. Баран взяв участь у з'їзді членів Ширшого Народного Комітету повітових організаторів і мужів довір'я УНДП, який виступив проти ідеї віденських та берлінських політичних кіл приєднати Східну Галичину до майбутньої Польської держави.

Народний Комітет на своєму засіданні 18 лютого 1918 р. закликав 3 березня 1918 р. галичан відсвяткувати свято миру і Української державності. Святкування розпочалося урочистим богослужінням , а після цього на маніфестаційному святі на площі Ринок з промовою виступив С.Баран.

Працюючи на посаді секретаря НК УНДП, С. Баран підтримував консолідаційні зусилля українців напередодні революційних подій у Західній Україні. У вересні 1918 р. політичне керівництво УНДП на чолі з К. Левицьким і С. Бараном у Львові встановило тісний зв'язок з Центральним військовим комітетом, утворило окрему комісію, до якої, поряд з В. Охримовичем, С. Томашівським, В. Панейком, О. Назаруком, увійшов С. Баран. Через мережу партійних структур останній сприяв розбудові підпільних осередків у краї для підготовки силового перебрання влади в руки українців в момент розпаду Австро-Угорської імперії, якщо не вдасться отримати її мирним шляхом.

Важливою подією у політичній біографії досвідченого і авторитетного діяча стало обрання його членом тимчасового представницького органу майбутньої держави - Української Національної Ради, на яку було покладено завдання перебрати владу у краї в свої руки й опрацювати Конституцію новоутвореної держави. Головою Ради обрано Євгена Петрушевича, а Степана Барана - членом її президії. Він взяв участь в опрацюванні важливих документів: статуту Національної Ради, який визначав її організацію і функції; маніфесту її до українського народу. У доповіді на засіданні Української Національної Ради 18 жовтня С. Баран рішуче обстоював дві тези: про невідворотне утворення незалежної Української держави на землях Австро-Угорщини та передчасність злуки з Наддніпрянською Україною, де панували, на його думку, гетьманський проросійський режим і німецька окупація. Він також звертав увагу на непевність міжнародної ситуації, яка склалася навколо України.

29 жовтня Національна Рада прийняла рішення про утворення в її складі окремих делегатур: у Відні - на чолі з Є. Петрушевичем, а у Львові під проводом К. Левицького, до якої увійшов С. Баран як секретар. Саме львівська делегатура спільно з Центральним Військовим Комітетом під керівництвом Д. Вітовського стали організаторами і провідниками Листопадового зриву 1918 р.

Після проголошення ЗУНР С. Баран став державним секретарем земельних справ її першого уряду, спричинився до розробки аграрного законодавства новоствореної держави. У перші дні листопада 1918 р. С.Баран, враховуючи досвід інших новоутворених держав, окреслив концепцію земельної реформи, залучив до законотворчої діяльності відомих у краї фахівців, досвідчених політиків і правників з різних партій : І.Макуха, Р.Перфецького, С.Даниловича, С.Онишкевича та інших, які згодом увійшли в комісію Національної Ради з підготовки проекту земельного закону. Державний секретар насамперед глибоко проаналізував земельні закони і реформи, здійснені в роки революційних перетворень у Росії й Україні. Як національний демократ, С.Баран не сприймав більшовицький метод вирішення земельного питання, досить критично оцінював і земельний закон Центральної Ради, який ніс на собі певний відбиток демагогічної аграрної політики більшовиків. Згадуючи ті дні,він писав, що у основу свого проекту поклав концептуальні засади програми національно - демократичної партії, а саме : вивласнення великих землеволодінь за викуп, утворення з них спеціального земельного фонду ЗУНР для передачі наділів малоземельним і безземельним селянам на вигідних для них умовах. Ліси проголошувалися власністю держави. У 1919 - 1921 рр. співпрацював з політичними силами Наддніпрянщини, представленими у Всеукраїнських Національних Радах в Кам'янці-Подільському (1919 ) і Відні (1921).

У четвертому розділі “Політична діяльність (1923 - 1953)” аналізується праця у міжвоєнний період XX ст.

Міжвоєнна політична діяльність С. Барана була пов'язана з діяльністю Української народно - трудової партії і Українського національно - демократичного об'єднання. Починаючи з 1925 р. до 1939 р. незмінно перебував у складі Центрального Комітету УНДО; як представник УНДО обирався у 1928 - 1938 рр. послом до польського сейму.

У 1923 - 1925 рр. С. Баран відстоював автономістські погляди, які були викладені в редакційній статті “Діла” під назвою “Спільна платформа” 20 квітня 1923 р. На його думку, гасло автономії могло б об'єднати різні за історичною традицією українські землі в Польщі, реалізувати в майбутньому ідеал соборності нації. На з'їзді УНТП 21 травня 1923 р. С. Баран вважав, що ніякого зречення права українського народу на власну державу не проголошено, в основній політичній резолюції підтримано ідею державної самостійності і соборності українських земель. На його думку, окремі політичні гуртки і партії не зрозуміли резолюцій з'їзду, безпідставно звинуватили В. Охримовича у зрадництві державного ідеалу, загальмували організаційний поступ партії.

11 липня 1925 р. С. Баран взяв участь в установчому з'їзді Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). Своє першочергове завдання провід УНДО вбачав у консолідації національних сил, організаційній розбудові партії. Цей напрямок роботи став провідним у діяльності С. Барана як повітового організатора УНДО на Тернопільщині у 1925 - 1926 рр. З 1 листопада 1928 р. почав виходити у Тернополі “Подільський голос”, який редагував С. Баран.

С. Баран належав до плеяди українських послів, які засідали у всіх каденціях польського сейму, у виборах якого брала участь партія УНДО. Він надіявся, що після виборів до сейму і сенату 1928 р. всі представники українського народу у польському парламенті створять спільний український клуб для успішного захисту інтересів українського народу, не сприймав позиції соціалістів-радикалів у цьому питанні.

Перший виступ С. Барана у польському сеймі відбувся 30 березня 1928 р. на засіданні бюджетної комісії варшавського сейму. Він висловився проти бюджетної резолюції, оскільки польський уряд у внутрішній політиці до українців стоїть на такому самому негативному становищі, на якому стояли всі польські уряди перед травневим переворотом 1926 р

Крім загальнополітичних декларацій, українці піднімали в сеймі конкретні питання, серед яких найважливішими були аграрні справи, проблеми освіти, церкви тощо. Позицію Українського клубу в аграрному питанні сформулював С. Баран, виступаючи 25 квітня 1928 р. в дискусії про бюджет міністерства аграрних реформ на засіданні бюджетної комісії сейму. Він змалював земельний голод українського селянства, його зростаючу пролетаризацію: у Східній Галичині дрібні господарства (до 5 га) становили принаймні 80% усіх господарств. Український посол виступив проти привілеїв для осадників при парцеляції земель, виділених для аграрної реформи, і запропонував викреслити з бюджету міністерства 200 тис. злотих, призначених на допомогу для осадників, а також 1,5 млн злотих, призначених для них в якості допомоги.

С. Баран у 1930 р. обраний до сейму за виборчим списком №1, який отримав 121475 голосів, що дало можливість обрати послами ще С. Хруцького та О. Яворського. У своїй другій каденції він працював в адміністративній комісії сейму. На виборах до сейму, що відбулися 8 вересня 1935 р. С.Баран був обраний в 65-ій окрузі (Тернопільське воєводство, повіти - Чортків, Копичиці, Борщів, Заліщики), набравши 103788 голосів. На виборах 6 листопада 1938 р. обраний до сейму в тій же 65-ій окрузі, що і в 1935 р., набравши 96738 голосів.

Політика нормалізації не виправдала сподівань керівників УНДО. У липні 1937 р. С. Баран став співавтором пам'ятної записки Української парламентської репрезентації польському уряду “Криза нормалізації польсько-українських відносин”, в якій на підставі численних фактів доводив, що польська влада не змінила свого ставлення до українців. Водночас Репрезентація висловила переконання, що “нормалізація польсько-українських відносин є для обох народів історичною необхідністю, і банкрутство цієї політики може мати трагічні наслідки і для Польської Держави, і для українського народу”.

Під впливом державотворчих процесів, що відбувалися в Закарпатті, 9 грудня 1938 р. УПР внесла на розгляд сейму “Проект Конституційного закону Галицько-Волинської Землі”, співавтором якого був С. Баран.

У період Другої світової війни та в еміграції С. Баран підтримував консолідаційні зусилля національних сил щодо відновлення Української державності, співпрацюючи з урядом УНР в екзилі (1952 - 1953 рр. виконував функції голови виконавчого органу УНРади).

У висновках викладено результати дослідження, обґрунтовано положення, які виносяться на захист:

1. Формування суспільно-політичних поглядів С. Барана припало на період перебування Галичини у складі Австро-Угорщини. Вагомий вплив на його світогляд мали навчання у Самбірській, Перемиській і Львівській академічних гімназіях; Львівському, Віденському та Берлінському університетах, а також особисте знайомство і численні зустрічі з І. Франком. На початку XX ст. він поринув у вир суспільно - національного життя, складовою якого був студентський рух. Очолюючи двічі “Академічну громаду”, організовуючи студентські вічеві кампанії у боротьбі за український університет у Львові, допомагаючи політичному проводу українства в проведенні аграрного страйку 1902 р., домагаючись зміни виборчої системи, С. Баран вміло поєднав університетські студії з громадською діяльністю, еволюціонував від прихильника Української соціал-демократичної партії до української націонал-демократії.

2. У роки Першої світової війни підтримував орієнтацію на Центральні держави у розв'язанні українського питання, відстоював право українського народу на самостійне державно-політичне життя. Цьому підпорядковувалася його діяльність в ГУР, ЗУР, дипломатична місія 1914 р. на Балкани. Водночас в УНДП підтримував позиції голови партії К. Левицького в протистоянні з опозицією, яка уособлювалася Є. Петрушевичем та його прихильниками. Його зусиллями частково відновили організаційний апарат УНДП на звільненій від російських військ території (1916).

3. Вітаючи національну революцію на Наддніпрянщині, зокрема утворення Центральної Ради, проголошення незалежності УНР, підписання Брестського мирного договору, С. Баран водночас категорично виступав проти планів приєднання Галичини до майбутньої Польської держави, намагався вплинути на радикалізацію вимог Української парламентської репрезентації. У серпні-жовтні 1918 р. С. Баран, поряд з можливістю мирного розв'язання українського питання в Австро-Угорщині, не відкидав план силового варіанту взяття влади, організовуючи та підтримуючи діяльність Центрального-військового комітету. Увійшовши до Української Національної Ради , Державного секретаріату ЗУНР, виступив одним з розробників основ внутрішньої та зовнішньої політики новоствореної держави.

4. У період українсько-польської війни С. Баран на короткий час відійшов від активної політичної діяльності. Але від жовтня 1919 р. до першої половини 1920 р., працюючи заступником голови Всеукраїнської Національної Ради в Кам'янці-Подільському, підготував два проекти Конституції. Як член УНТП входив до складу Всеукраїнської Національної Ради у Відні 1921 р., сприяючи консолідації провідних політичних сил Наддніпрянщини і Західної України. Увійшовши до складу Тіснішого Народного Комітету партії в 1921 р., підтримував об'єднавчі зусилля в національному таборі Західної України в умовах не визначеного міжнародно-правового статуту Східної Галичини. Водночас виступав прихильником “реальної політики”, підтримав резолюції травневого (1923 ) з'їзду УНТП. В умовах розколу політичного табору Західної України 1923 - 1925 рр., намагався відновити економічне і культурно-освітнє життя Тернопільщини, об'єднати зусилля українських партій на платформі розв'язання конкретних соціально- економічних проблем краю.

5. У 1925 - 1939 рр. незмінно обирався членом Центрального комітету УНДО; належав до поміркованого центристського крила, яке виступало, передусім, за виконання урядами міжвоєнної Польщі міжнародних зобов'язань щодо українців. Засуджуючи дії радикального оунівського табору, водночас захищав його членів у судових політичних процесах як адвокат. У 1935 - 1939 рр. належав до керівної групи УНДО, яку очолював В. Мудрий. Як повітовий організатор УНДО, сприяв зміцненню впливів партії на Тернопільщині, відновленню господарського життя краю.

6. Будучи обраним чотири рази ( 1928, 1930, 1935, 1938 ) до варшавського сейму, став одним з найактивніших послів Української парламентської репрезентації. Використовуючи всі форми парламентської діяльності (виступи на пленарних засіданнях сейму та його комісіях, внески та інтерпеляції, справоздавчі віча), захищав ідею розв'язання українського життя в Польщі, політичні, соціально-економічні та культурно-освітні інтереси українства. Всі промови, пропозиції чи протести завжди були професійно опрацьовані, що змушувало опонентів рахуватись з його аргументами. Виступи на пленарних засіданнях (обговорення бюджету, чи окремих законопроектів, захист Української православної церкви та ін.) мали широкий резонанс у політичному житті міжвоєнної Польщі.

7. У роки Другої світової війни та післявоєнний період, в еміграції, співпрацював з УЦК (1941 - 1944), виступив ініціатором утворення Спілки українських журналістів (1946), очоливши її. Як представник відновленого в еміграції УНДО, брав участь у діяльності Контактної комісії і Координаційного Українського Комітету (1946 - 1947) з метою консолідації національних політичних сил шляхом реорганізації Державного центру УНР і утворення Української Національної Ради. В останній виконував обов'язки голови правничої комісії, розробляючи основні документи цього законодавчого органу. У 1952 - 1953 рр. виконував функції голови виконавчого органу УНРади. Політичну діяльність С. Барана доповнювали його журналістська, наукова і правнича діяльність. В цей час він активно співпрацював із Науковим товариством ім. Т.Шевченка, будучи дійсним членом цієї установи, підготував декілька статей до ”Енциклопедії українознавства”, зокрема : “Перші українські державники-соборники”, “Земельні справи в Галичині”, “Українська еміграція між двома світовими війнами” та інші.

Оцінюючи внесок С. Барана у розвиток українського національного руху в першій половині XX ст., їхню нерозривність М. Рудницька в 1953 р. писала: “Що це? Життєвий шлях українського політичного діяча? Чи хресний шлях народу, що з покоління в покоління простує, як каже псалом - “крізь вогонь і воду на широкі місця”, і в найкращих своїх синах і дочках знаходить сконцентрований вислів прямувань, свого призначення”.

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях

1. Шептицька Л. Б. Парламентська діяльність Степана Барана (1928 -1939) / Л. Б. Шептицька // Всеукраїнський науковий і культурно-просвітний краєзнавчий часопис «Галичина». - Івано-Франківськ, 2006. - Вип. 12. - 2006. - С. 132 -140.

2. Шептицька Л. Б. Степан Баран: державотворча діяльність (1918 -1921) / Л. Б. Шептицька // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. - Тернопіль, 2007. - Вип. 2. - С. 59-64. (Серія “історична”).

3. Шептицька Л. Б. Діяльність С. Барана у роки Першої світової війни / Л. Б. Шептицька // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ, 2007. - Вип. 12-13. - С. 205-211. - (Серія “історична”).

4. Шептицька Л. Б. Громадсько-політична діяльність Степана Барана у середині 1920-х років / Л. Б. Шептицька // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. - Тернопіль, 2008. - Вип. 1. - С. 123-129. - (Серія “історична”).

Размещено на Allbest.ru