Діяльність українських політичних партій на Харківщині в роки революції та громадянської війни (1917-1921 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 94: 329 (477.54) «1917/1921»

Діяльність українських політичних партій на Харківщині в роки революції та громадянської війни (1917-1921 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Бондар Наталя Олександрівна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться «21» листопада 2008 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий «20» жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

український політичний партія харківщина

АНОТАЦІЯ

Бондар Н.О. Діяльність українських політичних партій на Харківщині в роки революції та громадянської війни (1917-1921 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2008.

Дисертація присвячена проблемам діяльності організацій українських політичних партій на території Харківщини в період революції та громадянської війни. У роботі розкриваються різні напрями діяльності українських політичних сил на Харківщині, їх особливості, аналізуються їх досягнення та прорахунки.

На основі широкого кола опублікованих і архівних документів, періодичних видань розглядаються проблеми становлення та розвитку українського політичного руху в губернії в 1917-1921 рр., аналізуються особливості в діяльності українських партій, пов'язані з певними особливостями даного регіону. Визначено роль місцевих українських партійних організацій в подіях, що відбувались в той час в губернії, вплив на маси та на політичну ситуацію в місті.

Ключові слова: політичні партії, національний рух, Українська революція, громадянська війна, ліберально-демократична течія, революційна течія, консервативний напрям, праворадикальний напрям, Харківщина.

АННОТАЦИЯ

Бондарь Н.А. Деятельность украинских политических партий на Харьковщине в годы революции и гражданской войны (1917-1921 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2008.

Диссертация посвящена проблемам деятельности организаций украинских политических партий на территории Харьковщины в период революции и гражданской войны. В работе раскрываются разные направления деятельности украинских политических сил в Харьковской губернии, их особенности, анализируются их достижения и просчеты.

В диссертации рассмотрены все политические партии, которые представляли украинское национальное движение в Харьковской губернии. Революционно-демократическое направление представляли две наиболее сильные партии: УПСР, УСДРП. Обе партии проводили активную работу в среде украинских народных масс. Особенностью местных партийных организаций было наличие сильных левых фракций, которые формировали тактику партий и в итоге привели к переоформлению партий в УКП(б) и УКП.

Украинская партия социалистов-федералистов представляла либерально-демократическое течение. Особенностью Харьковщины было одновременное существование в начале революции трёх политических организаций либерального направления: Украинской партии социалистов федералистов, Украинской демократическо-радикальной партии и Союза украинских автономистов-федералистов, из которых действительно политической деятельностью занималась только УПСФ. Это свидетельствует о незавершенности процесса реорганизации громадовских объединений в единую политическую силу либерально-демократического направления. Преобладание культурно-просветительского направления в деятельности УПСФ, высокая конкуренция со стороны других социалистических партий, незначительная социальная база не дали возможности УПСФ развернуть широкую работу в крае.

Консервативное и праворадикальное течения были представлены УДХП и УПСС соответственно. Обе партии не получили широкой поддержки среди населения Харьковской губернии из-за сильной конкуренции со стороны УПСР, УСДРП, низкого национального сознания украинского населения губернии, а также радикальных пунктов в своих программах и ориентации на узкую социальную базу.

Национал-комунистическое направление на политической арене Харьковщины представляли УКП(б) и УКП, которые, не смотря на отстаивание советских лозунгов, выступали прежде всего за национальные права украинцев. Противостояние с большевиками значительно усложняло деятельность этих партий. Вместе с тем, работа местных партийных организаций некоторое время сдерживала установление однопартийной системы в губернии.

В диссертации предлагаются авторские рекомендации относительно современного развития многопартийности, использования опыта деятельности украинских политических партий в 1917-1921 гг. в контексте решения проблем национального развития страны, перспектив её развития, отношений между политическими силами.

Ключевые слова: политические партии, национальное движение, Украинская революция, гражданская война, либерально-демократическое течение, революционное течение, консервативное направление, право-радикальное направление, Харьковщина.

SUMMARY

N.O. Bondar Activities of Ukrainian political parties in Kharkiv region during the Revolution and Civil War period (1917 to 1921). - Manuscript.

Thesis for а candidate's degree in history, speciality No. 07.00.01 - History of Ukraine. - V.N. Karazin Kharkiv National University. - Kharkiv, 2008.

This thesis investigates problems of activities of organizations of Ukrainian political parties that took place in Kharkiv region during the Revolution and Civil War period. Various trends in activities of Ukrainian political forces in Kharkiv region are described in the thesis, and their achievements and mistakes are analyzed.

Based on numerous published documents, archival records and periodical publications, the problems of formation and development of Ukrainian political movements in Kharkiv Province in 1917 to 1921 are considered, and certain aspects of Ukrainian political parties activities are analyzed in connection with specific character of the region. The role played by local organizations of Ukrainian political parties in the events that took place in the region during that period is described along with the impact of such political organizations on the people and political situation in the city.

Key words: political parties, national movement, revolution in Ukraine, civil war, liberal democratic faction, revolutionary faction, conservative faction, radical right faction, Kharkiv region.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Українське суспільство пройшло складний шлях становлення державності, розвитку демократичних процесів в усіх сферах суспільного життя. Формування та розвиток політичної системи в державі після проголошення незалежності у 1991 р. привели до утвердження основних засад багатопартійності. Історія формування та розвитку багатопартійності бере свій початок ще в перші десятиріччя ХХ ст., коли активно починали діяти різні політичні партії. Революційні 1917-1921 роки - це час боротьби за національну свободу, права громадян. Велику роль в боротьбі за незалежну українську державу відіграли саме українські політичні партії, які були створені як самобутні організації, а не були регіональними відділами російських, польських, єврейських чи будь-яких інших політичних організацій. Ці політичні сили значну увагу приділяли боротьбі за національне самовизначення. Створюючи широку мережу своїх організацій по всій країні, українські партії приділяли увагу і промисловим центрам, де було найбільше скупчення пролетаріату. Одним з головних центрів промисловості в Наддніпрянській Україні в цей час був Харків. Своєрідні особливості Харківщини зумовили й певні відмінності в діяльності українських партійних організацій, що в свою чергу відрізняло їх від партійних осередків по іншим регіонам України. Ці особливості пов'язані із значним відсотком російського населення в губернії та великою питомою вагою в Харкові російськомовного пролетаріату, розгалуженою системою російських політичних організацій, географічною близькістю Харківщини до російських губерній. Все це певною мірою впливало на діяльність українських політичних організацій та обумовлювало особливості в її проведенні. Саме це, перш за все, і викликає інтерес до вивчення теми діяльності українських політичних партій на Харківщині в 1917-1921 роках.

Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю вивчення досвіду діяльності українських партій на Харківщині в контексті загальнодержавних подій. Аналіз програм партій, характеру їх роботи, структури та складу дозволяє оцінювати головні процеси, що відбувалися в українському суспільстві, визначати домінуючі ідеї та прагнення в середовищі народних мас. Дослідження окремих питань регіональної історії, як наприклад, розвиток політичного руху на Харківщині в революційні роки, важливе з точки зору відтворення цілісної картини історії краю в революційні роки, а також має певне практичне значення в наш час. Узагальнення досвіду роботи місцевих українських партійних організацій з критичним осмисленням їхніх недоліків та виділенням позитивних моментів дає змогу використати той багатий досвід законотворчої, економічної, культурницької роботи для розв'язання проблем сучасності.

Таким чином, вивчення діяльності українських партій на Харківщині в роки революції та громадянської війни (1917-1921 рр.) є актуальним, оскільки піднімає широке коло проблем, які потребують свого дослідження.

Метою дослідження є вивчення діяльності українських політичних партій на Харківщини, їх програм, завдань та особливостей діяльності за різних політичних обставин 1917-1921 років. Для досягнення вищевказаної мети наукового дослідження поставлені такі завдання:

- дослідити стан вивчення проблеми в історіографії;

- охарактеризувати основні програмні положення українських політичних партій та завдання, які були поставлені перед їх місцевими організаціями, зокрема на Харківщині, методи їх досягнення;

- розкрити напрями і об'єм діяльності українських політичних партій на Харківщині. Виділити особливості їх організаційної, агітаційної, внутріпартійної, політичної, соціально-економічної та культурницької діяльності;

- показати та проаналізувати рівень стосунків українських партій на Харківщині між собою та з російськими партійними організаціями; вплив цього на політичну ситуацію в губернії;

- виділити основні процеси внутріпартійного життя, проаналізувати формування течій в харківських організаціях УПСР та УСДРП, розкол партій та їх еволюцію;

- проаналізувати ступінь розвитку на Харківщині всіх напрямів українського політичного руху: революційно-демократичного, ліберально-демократичного, консервативного, праворадикального, націонал-комуністичного;

- з'ясувати місце і роль українських партійних організацій у спектрі політичних сил краю та їх вплив на історичні події, які відбувалися на Харківщині в 1917-1921 рр.

Об'єктом дослідження виступає діяльність українських політичних партій часів революції та громадянської війни.

Предметом дисертаційного дослідження є робота харківських організацій українських партій: організаційна, агітаційна, внутріпартійна, політична, соціально-економічна.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з квітня 1917 р. по кінець 1921 р., який співпадає з історичним періодом революції та громадянської війни 1917-1921 років. Початковий рубіж дослідження - це час проведення перших установчих з'їздів українських політичних партій в Києві та створення ними мережі партійних організацій в Україні, зокрема на Харківщині. Кінцевий рубіж пов'язаний з завершенням історичного періоду - революції та громадянської війни.

Територіальні рамки дослідження - Харківщина в межах 1917-1921 рр. - ядро історико-етнографічного регіону - Слобожанщини, що мала яскраво виражені особливості, які серйозно впливали і впливають на перебіг політичних процесів у краї.

Методологічною основою дослідження є принципи об'єктивності та історизму, які в сукупності дали можливість неупереджено охарактеризувати діяльність українських політичних партій на Харківщині та їх роль в політичному житті регіону.

Методи дослідження ґрунтуються на використанні загальнонаукових методів - аналізу, синтезу фактів та джерел; спеціальних історичних - проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного. Вони дали змогу виділити загальне і особливе у досліджуваному явищі, показати його сутність, сприяли розкриттю конкретних завдань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація, в якій на основі широкого кола джерел, розкривається значна роль українських політичних партій в історичних подіях та політичних процесах, що відбувалися на території Харківської губернії в роки революції та громадянської війни 1917-1921 рр., є внеском у вивчення історії регіонів України, зокрема - Харківщини.

До конкретних здобутків дисертації належать:

- здійснена спроба провести комплексний аналіз різних напрямів діяльності місцевих організацій українських партій та їх ролі в політичному житті Харківщини;

- проаналізовано особливості харківського регіону та пов'язані з цим особливості діяльності українських партій, які в своїй повсякденній роботі повинні були стикатися з сильними партійними осередками російських партій;

- застосовуючи нові об'єктивні підходи в оцінці діяльності українських політичних партій на Харківщині, з'ясовано вагому роль цих організацій в політичному житті губернії, що радянською літературою заперечувалось або принижувалось їх значення;

- визначено ступінь ефективності та результативності діяльності харківських організацій українських партій, який показав, що найбільших успіхів змогли добитися партії революційно-демократичного напряму - УПСР, УСДРП, які представляли інтереси селянства, робітництва та національно свідомої інтелігенції й відповідно до цього будували свою політику та тактику;

- розкрито маловідомі сторінки біографій деяких членів харківських організацій українських партій.

Наукове і практичне значення одержаних результатів. Аналіз широкого кола архівних матеріалів дав змогу комплексно та ґрунтовно проаналізувати різнобічну діяльність українських партій на Харківщині. В дисертації доводиться, що українські політичні партії загальноукраїнського масштабу, які мали свої партійні осередки й в Харківській губернії, відігравали помітну роль в політичних та історичних процесах в регіоні. Оскільки проблеми, підняті в дисертації, стосуються політичної історії краю, то відкривається можливість використання значної кількості виявлених у процесі дослідження нових матеріалів, зроблених на їх основі узагальнень і висновків при створенні курсів з історії рідного краю - Слобожанщини, курсів з історії українського політичного руху, а також в роботі історичних та краєзнавчих гуртків.

Наведені в роботі висновки та рекомендації спрямовані на вдосконалення роботи політичних сил сьогодні, покращення політичної ситуації в державі.

Зв'язок дослідження з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалось у руслі програми кафедри історії України Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Історія України: проблеми суспільного, політичного, культурного, економічного розвитку».

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди та кафедри історії України та політології Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. Авторка доповідала по основним питанням наукового пошуку з теми дисертації на 3 міжнародних і 1 регіональній науково-практичних конференціях упродовж 2007-2008 рр. Зокрема, на 60-й ювілейній Міжнародній науковій конференції молодих учених «Каразінські читання» (Харків, 20 квітня 2007 р.), науково-практичній конференції в межах Великого проекту «Григорій Сковорода - 300» (Харків, 18-19 жовтня 2007 р.), Шостій Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Шевченківська весна» Історія (Київ, 20-21 березня 2008 р.), 61-й Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Каразінські читання» (Харків, 25 квітня 2008 р.).

Публікації. Положення дисертації знайшли висвітлення у 10 одноосібних публікаціях загальним обсягом 4,6 друкованих аркушів. Із них 6 статей надруковано у фахових виданнях, затверджених та ліцензованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. У відповідності до поставленої мети та завдань дисертація побудована за проблемно-історичним принципом і складається зі вступу, 5 розділів (12 підрозділів), висновків, додатків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 245 сторінок, з них 200 сторінок основного тексту, 29 сторінок додатків та 16 сторінок списку використаних джерел та літератури (201 найменування).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, доведена актуальність наукової проблеми, визначена мета дослідження, поставлені конкретні науково-дослідницькі завдання, окреслені об'єкт, предмет дослідження, хронологічні межі та територіальні рамки, вказано методологічні засади і методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, повідомлено про науково-теоретичне і практичне значення одержаних результатів, визначено зв'язок дослідження з науковими програмами, подано інформацію про апробацію результатів дисертації та публікації авторки.

У першому розділі дисертації - «Історіографія, джерела, методологія та методика дослідження» - проаналізовано стан наукової розробки теми дослідження, охарактеризовано джерельну базу, визначено методологічні засади і методи дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» проаналізовано стан наукової розробки даної проблеми протягом 1917-2008 років. Для висвітлення і аналізу діяльності харківських організацій українських політичних партій дисертанткою було досліджено широке коло видань, які торкалися як загальної історії українських політичних партій, так і подій на Харківщині в роки революції та громадянської війни. Аналізуючи наявну літературу з досліджуваної теми, є підстави виділити чотири групи наукових робіт: 1) праці безпосередніх учасників тогочасних подій в Україні і в Харкові зокрема; 2) роботи істориків радянської доби; 3) еміграційна література; 4) сучасна література (1991-2008 рр.)

Початок дослідження діяльності українських політичних партій в Україні, і Харківській губернії зокрема, пов'язаний з іменами лідерів і членів українських партій: П. Христюка, М. Шаповала, В. Винниченка, П. Гайдалемівського. Роботи цих партійних діячів, активних учасників подій 1917-1921 рр. мають узагальнюючий характер, оскільки присвячувались Українській революції взагалі, але поряд з цим їм характерна велика інформативність по історії партій. В цьому контексті значний інтерес викликає робота П. Христюка, яка охоплює весь період революції, де автор велику увагу приділяє діяльності різних політичних сил в цей період. Як член УПСР, один з її лідерів, він дуже детально описує цю партію хоч і з великою часткою суб'єктивізму. В праці зібраний значний фактичний матеріал по історії партії, витяги з періодичних видань українських есерів, програмні документи партії, матеріали партійних конференцій, з'їздів, цінні свідчення учасників подій того часу. Поряд з цим є деякі посилання на діяльність місцевих партійних організацій українських есерів, серед яких є й Харківська організація УПСР. Зокрема, П. Христюк приділяє увагу участі харківських українських есерів у муніципальній компанії 1917 року, у виборах до Всеросійських установчих зборів.

В революційні часи українські партії з метою розповсюдження своїх ідей в масах видавали брошури, які включали огляд історії партійних осередків, програмні положення організацій й інше. Брошура написана представниками міського комітету харківської організації УСДРП В. Степанюком та Я.Довбищенком, представляє собою історичний огляд діяльності УСДРП, починаючи з утворення Революційної Української партії в Харкові, розповсюдження українського соціал-демократичного руху, його боротьби в умовах революційних подій 1917 р. Отже, слід відзначити вагомість даної групи робіт, адже вона містить публікації очевидців, але поряд з цим треба враховувати агітаційно-пропагандистський характер подібної літератури та певний суб'єктивізм авторів в оцінці політичних явищ та подій.

Другу групу робіт, що включає в себе наукові праці істориків доби радянської влади, можна умовно поділити на декілька підгруп, для яких характерні певні особливості, пов'язані з політичними обставинами в країні: 1) праці науковців в перші роки існування радянської влади (20-ті-початок 30-х рр. ХХ ст.) Особливо багато видань, в яких поєднувались спогади і наукові дослідження, вийшло до 10-ої річниці Жовтневої революції. Це були спеціальні випуски журналу «Літопис революції», в яких харків'яни - учасники революційних подій - С.Ф. Буздалін, Н. Попов, С.П. Покко, А. Буценко, М.Рубач та інші розповідали про події того часу. Ці праці цінні, передусім, багатим фактичним матеріалом, спробами проаналізувати хід подій, розкрити розстановку класових сил на різних етапах революції і оцінити їх. Беззаперечний інтерес для дослідження становлять статті В. Лобахіна, в яких йдеться про створення Харківської ради робітничих та солдатських депутатів, діяльність українських есерів Харкова в напрямку створення селянських рад, організації селянських мас по повітах та селах губернії.

2) 30-ті - середина 50-х років ХХ ст. характеризувалися відсутністю публікацій по українським політичним партіям, різко зменшилась увага до проблем місцевої історії.

3) кінець 50-х - 60-ті рр. ХХ ст. характеризувалися певними зрушеннями у вивченні подій 1917-1921 років, зокрема в Харкові. Це було пов'язано з ювілеями, які приходились на ці роки та мали безпосереднє відношення до революційного часу: 40-річчя та 50-річчя Жовтневої революції. Поряд з матеріалами, які торкались різних аспектів розвитку міста в 1917-1921 рр., в цей час були опубліковані збірки, що містили поруч з документами про загальноросійські події, матеріали про події в Україні й у Харкові. Вони розширили хронологічні рамки та тематику документів. Але, як і раніше, основну увагу історики приділяли боротьбі партії більшовиків за перемогу Жовтневої революції. Тема українських політичних партій продовжувала залишатися непопулярною і не вивченою.

4) В 70-ті - 80-ті рр. відбувалось зростання дослідницького інтересу до історії українських політичних партій. Але, нових підходів у вивченні цього періоду в Україні історики не виробили. Поряд з дослідженням історії більшовицької організації, в цей період розгорнулось вивчення історії заводів і фабрик, розробка персоналій лідерів більшовиків. Але головна увага зосереджувалась на діяльності заводських більшовицьких гуртків та їх боротьбі за владу. В цей період з'являються ґрунтовні узагальнюючі праці з історії революції. Новим явищем стало дослідження політичних подій 1920-1925 рр. В цьому контексті інтерес викликають праці І.Ф. Кураса. Його праці присвячені проблемам впливу національної ідеї на партійне будівництво, історії українських національних партій та їх зникненню з політичної арени. Знайшли в них місце й певні моменти історії діяльності харківських партійних організацій. Роботи таких дослідників як Ю.М. Гамрецького, Ю.І.Терещенка містять багато матеріалу по діяльності окремих українських партій, зокрема їх участі в виборчих компаніях 1917 р. В цьому контексті автори розглядали діяльність й місцевих партійних осередків. Але ідеологічний відбиток часу позначився на висвітленні фактичного матеріалу: українські партії продовжували іменуватись як «дрібнобуржуазні», «націоналістичні», «антинародні».

Отже, для радянської історіографії протягом всього періоду було характерне різко негативне ставлення до історії українських політичних партій, висвітлення їх діяльності крізь призму марксистсько-ленінської ідеології. Це не давало можливості науковцям об'єктивно висвітлювати накопичений матеріал, робити правдиві висновки.

Окремо слід сказати про еміграційну літературу. Ґрунтовний аналіз подій 1914-1920 рр. в Україні дав відомий український історик Д. Дорошенко - колишній член Української партії соціалістів-федералістів. Багатство матеріалу, залученого в його праці, робить її надзвичайно цінною. Але, поряд з цим, українським партіям Харківщини приділена незначна увага, їх діяльність висвітлена частково, з певним критичним та упередженим ставленням до УПСР, УСДРП як до колишніх політичних конкурентів. В працях Т. Гунчака поряд з висвітленням подій української революції, дається й оцінка діяльності українських партій. Харківські організації українських партій розглядались в контексті участі їх в муніципальних виборах. Взагалі, в літературі української еміграції головна увага приділялась вивченню загальних процесів української революції 1917-1921 рр., участі в ній українських політичних партій. Але місцева діяльність українських партій, зокрема на Харківщині, спеціально не розглядалась.

З початку 90-х рр. ХХ ст. розпочинається новий період у вивченні українських партій. Після проголошення незалежності України в 1991 році, дослідники отримали можливість неупереджено, спираючись на факти, відтворювати історичне минуле, а концепція національно-демократичної революції та громадянської війни набула наукового статусу. За сучасних часів, також суттєво посилилась увага до історії регіонів та перебігу політичних процесів в них в період 1917-1921 років.

В цей час з'являються праці загального характеру по історії революції та українських політичних партій, таких авторів як, В.Ф. Солдатенко, В.М. Бойко, В.В. Стрілець, Р.І. Вєтров, О.Ю. Висоцький, С.П. Донченко, В.І. Головченко, О.М. Любовець, О.О. Мельник й інших. Роботи цих науковців містять ґрунтовний матеріал по історії Української революції, а також участі й ролі в ній українських політичних сил. Діяльність українських партій висвітлювалась в цілому по Україні. Розглядались різні аспекти їх роботи: державотворча, внутріпартійна, політична й інша. Але діяльність місцевих партійних організацій, зокрема харківських розглядалась поверхово, в основному, у контексті аналізу участі політичних сил в виборчих компаніях революційного періоду, коли для створення загальної картини, дослідникам потрібні дані з регіонів та окремих міст.

В цей час посилюється інтерес до історії рідного краю - Слобожанщини. Як наслідок цього - з'являються праці, присвячені деяким моментам політичної історії Харківщини 1917-1921 років.

Питання виборів до муніципальних органів влади влітку 1917 р. цікавить багатьох істориків, які присвятили цьому свої статті. Питання муніципальної компанії досліджували В. М. Бойко, Л.Е.Добрунова. Обидва автори зосереджували свою увагу на політичних партіях, що брали участь в муніципальній компанії 1917 р., аналізували їх тактику. Якщо В.М. Бойко розглядав результати виборів по багатьом містам України, порівнював їх та виділяв причини перемоги, або поразки в виборах різних політичних сил, то Л.Е. Добрунова головну увагу в статті приділила перебігу виборів саме в Харкові. Дослідницею було детально проаналізовано результати виборів, розглянуто причини подібної розстановки сил в місті. В інших статтях, присвячених історії Харкова в революційні роки 1917-1921 рр. розглядались діяльність в Харкові міських органів влади, які репрезентували різні владні структури: Тимчасовий уряд, органи влади революційної демократії, процес зникнення з політичної арени міста різних політичних сил, неприйнятних більшовикам, аналізувались різні форми боротьби з політичною опозицією в Харківській губернії.

Наприкінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. помітно виріс інтерес до дослідження історії революції та громадянської війни 1917-1921 рр. (докторські та кандидатські дисертації В. М. Бойка, О. М. Любовець, Т. А. Бевз, О.В. Піскорського, О.В. Бобини). Тематика таких досліджень досить широка: історіографія революції та громадянської війни, політичні сили України в перебігу революційних подій, програмові засади українських партій, різні аспекти діяльності партій в Україні тощо.

Історіографічний аналіз свідчить про те, що діяльність українських партій на Харківщині мало досліджена. Комплексного вивчення історії діяльності українських політичних партій в краї ще не зроблено. Дослідженню цього питання присвячена дана робота.

У підрозділі 1.2 «Характеристика джерел, методологія та методика дослідження» охарактеризовано опубліковані та архівні джерела, розкрито методологічні засади наукового дослідження, методи його здійснення.

Джерельну базу даного дослідження умовно можна поділити на п'ять груп. До першої групи входять опубліковані збірники, що містять документи і матеріали керівних органів влади, партій. Ці зібрання документів містять дані про генезис, програми та діяльність українських політичних партій, а також в них подаються довідки з біографічними даними їх провідних діячів. Але ця група джерел представлена в основному документами центральних комітетів партій, а посилання на місцеві, губернські, повітові партійні організації незначні, в основному якщо це стосується списків до Установчих зборів.

До другої групи входять опубліковані програмові і довідкові матеріали політичних партій, які містять значну кількість документів: статути, резолюції з'їздів та конференцій центральних комітетів партій та їх регіональних відділень. Даний вид джерел має як загальноукраїнський так і місцевий характер та представляє собою узагальнюючу інформацію, яка торкається здебільшого діяльності центральних комітетів українських партій, вироблення ними партійних програм, статутів. Резолюції з'їздів, конференцій, нарад дають змогу простежити процеси, які відбувались в середині партій: оформлення течій, фракцій, позиції партійних діячів по тим чи іншим питанням.

Третя група представлена архівними документами - це документи Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Галузевого державного архіву Служби Безпеки України, м. Київ (ГДА СБ України), державного архіву Харківської області (ДАХО).

Важлива тематична інформація для даного дослідження міститься в документах фондів ЦДАВО України. За тематикою фондів їх можна поділити на дві умовні групи: фонди, які містять матеріали центральних комітетів партій (резолюції з'їздів, конференцій, нарад, статути партій й інше) та фонди, які містять інформацію про харківські місцеві українські партійні організації. Перша група корисна тим, що, завдяки аналізу цих документів, можна створити картину перебігу загальнопартійної діяльності членів харківських організацій (участь в з'їздах, нарадах, конференціях, робота в загальнодержавних органах влади - Центральній Раді, Генеральному Секретаріаті, Народних комісаріатах тощо.) (Ф. 4659, Ф.Р - 4665). Друга група фондів цього архіву складається з матеріалів, які стосуються безпосередньо політичного життя Харківщини періоду 1917-1921 рр. Так, в фонді 1336 - «Комісар по справам друку Харківського губернського громадського комітету», міститься документація про кількість, склад періодичних видань, в тому числі й партійної преси, що публікувались по повітах Харківської губернії. В матеріалах фонду 2176 Харківської окружної комісії по виборам до Українських Установчих зборів містяться списки кандидатів в Українські Установчі збори від громадських організацій в Харкові та Харківському виборчому округу, в тому числі від Харківської організації УСДРП, блоку «Земля і воля». В матеріалах, зосереджених в фондах 1393, 1399, йдеться про діяльність Люботинського волосного виконавчого комітету Ради селянських депутатів та Куп'янської повітової Ради селянських депутатів відповідно. Матеріали цих фондів корисні тим, що дають змогу проаналізувати ступінь представництва українських політичних партій в повітових владних установах, тактику та основні засади їх діяльності, з'ясувати роль в роботі повітових установ та вплив на місцеве населення.

Значний комплекс документів по тематиці дослідження зберігається в фондах ЦДАГО України. Фонди центральних та губернських комітетів КП(б)У, УКП, УКП(б), УПСФ, УСДРП (незалежних) (Ф. 1, Ф. 8, Ф. 43, Ф. 44, Ф. 57, Ф. 266) містять протоколи, звіти, резолюції харківських губернських партійних конференцій, протоколи засідань, місячні звіти, протоколи загальних зборів харківських губкомів, листування з центральними комітетами.

Велике значення для дослідження мають документи фондів державного архіву Харківської області, які містять дані стосовно діяльності видатних представників українського політичного руху Харківщини напередодні революційних подій 1917 р. Так, в матеріалах фонду 3 можна знайти інформацію про революційну, громадську, культурну діяльність в 1907-1916 рр. Г.В. Михайличенка, О.В. Омельченка, О.Н. Синявського, М.А. Плевако, О.І. Соколовського, Г.М. Хоткевича, Г.С. Іваницького, А.І. Заливчого, Я.Є. Довбищенка й інших діячів українського національного руху, які вже в той час належали до партійних організацій губернії.

Окремо слід сказати про фонди Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Матеріали з фондів цього архіву, головним чином, стосуються репресивної діяльності радянської влади проти діячів Центральної Ради, українських політичних партій. Матеріали цих фондів мають велике значення для складання біографічних даних деяких членів харківських організацій українських політичних партій. При роботі з матеріалами архіву слід фільтрувати інформацію, адже значна частина свідчень підсудних не відповідала дійсності.

Багатий фактичний матеріал містять періодичні видання 1917-1921 рр., які складають окрему четверту групу джерел. Важливим джерелом для висвітлення діяльності місцевих партійних організацій виступають газети харківських організацій українських політичних партій: УПСР - «Рух», УСДРП - «Робітник», «Слово», УКП(б) - «Пролетарська правда», УКП - «Червоний прапор». Не менш цікавими є періодичні видання Харкова загально інформативного характеру: «Южный край», «Возрождение». Корисними є газети місцевих керівних органів та громадських об'єднань: «Нова Громада» - орган Харківської губернської ради; «Харківський вісник» - офіційний орган Харківського губернського громадського комітету; «Рідне слово» - газета Харківського українського організаційного комітету; «Труд і воля» - газета, яка видавалась Харківською губернською радою селянських депутатів. Іншу категорію періодичної літератури, яка несе багато важливої інформації по темі дослідження, складають газети різних політичних партій, що діяли в той час в Харкові: «Земля і воля» - орган харківської організації російської партії соціалістів-революціонерів; «Наш Юг» - орган Харківського і обласного комітету Донецького і Криворізького районів РСДРП (об'єднаної); «Соціал-демократ» - орган Харківського організаційного комітету і Харківського обласного центру РСДРП (меншовиків).

П'яту групу джерел складають мемуари та спогади безпосередніх учасників подій. Велике значення для даного дослідження представляють спогади І. Майстренка та І. Мазепи. Зокрема, І. Майстренко, багато уваги приділив розповідям про окремі постаті однопартійців, серед яких багато членів харківських партійних організацій: А. Заливчий, Р. Матяш, М. Авдієнко, М.Петренко та багато інших. Поряд з оцінкою їх партійної діяльності, автор подає власне суб'єктивне бачення тієї чи іншої людини, малює їх словесні портрети, а також дає відомості їх післяреволюційної долі. Беззаперечний інтерес для дослідження становлять спогади Є. Медведєва, який був членом харківської організації УСДРП, а потім очолив її ліву течію.

Таким чином, аналіз джерельної бази свідчить, що вона є достовірною й достатньою для всебічного розкриття обраної теми.

Другий розділ дисертації - «Діяльність Харківської організації Української партії соціалістів-революціонерів в 1917-1919 роках» - розкриває становлення та роботу зазначеної парторганізації на Харківщині.

У підрозділі 2.1. «Створення УПСР, організаційна та агітаційна робота її Харківської організації у 1917 році» аналізуються основні напрями роботи місцевої організації українських есерів: організаційної, агітаційної, внутріпартійної, культурницької.

З'ясовано, що Харківська організація УПСР найактивнішу роботу провадила серед селянства, неодноразово наголошуючи, що вона є партією селянською. Ця робота включала в себе організацію повітових комітетів українських есерів, члени яких входили до повітових рад селянських депутатів, створення місцевих організацій Селянської Спілки, проведення селянських повітових та губернських з'їздів. Поряд з цим відбувалось формування та ствердження основних партійних положень по аграрному питанню. Відстоювання соціалізації землі віднесло Харківську організацію на ліві позиції. Ці позиції члени партії, в свою чергу, відстоювали в міських органах влади, таких як міська дума, Харківська Рада робітничих, селянських та солдатських депутатів.

У підрозділі 2.2. «Політичні компанії українських есерів Харківщини в 1917-1918 рр.» розглядається участь Харківської організації УПСР в виборчих компаніях 1917-1918 рр., аналізується партійна тактика стосовно блокування з іншими політичними силами міста, ставлення українських есерів Харківщини до більшовицького уряду та гетьманської держави, а також розкол в партії.

Доведено, що, виходячи з реальних обставин тогочасної політичної ситуації на Харківщині, а також, підтримуючи тісні контакти з російською партією есерів, харківські українські есери єдиним можливим варіантом на виборах до міської думи, Всеросійських та Українських Установчих зборів обрали тактику блокування з російськими есерами. Це в свою чергу дало змогу українським есерам вийти у виборах переможцями, але негативно вплинуло на національний рух, бо унеможливило створення під час виборів національного блоку. Позитивні в цілому для міської організації УПСР результати виборів були зумовлені вмінням вести широку агітацію в масах, вдалим використанням блоку із Селянською Спілкою, популярністю їх ідей серед селянства, гнучкістю стратегії і тактики партії та блоком з російськими есерами.

У підрозділі 2.3. «Відносини між харківськими організаціями українських соціалістів-революціонерів та російськими есерами. УПСР у 1919р.» проаналізовано стосунки між обома партійними організаціями, виділено спільне та відмінне в програмових положення обох партій, а також прослідковано подальшу долю місцевих організацій УПСР до перетворення їх в іншу політичну силу.

Установлено, що ліва спрямованість харківських українських есерів спричинила досить близькі відносини з харківськими російськими есерами, мова йшла навіть про об'єднання обох місцевих організацій. Але справа до об'єднання не дійшла через неузгодженість позицій по національному питанню, а також невизначеність форм об'єднання обох партійних організацій. Харківські українські соціалісти-революціонери зберегли статус незалежної партійної організації по відношенню до російських есерів, еволюціонуючи все далі вліво. Так, вони спочатку перетворилися на УПСР (комуністів) в березні 1919 року, а з 6 серпня 1919 року харківські ліві українські есери взяли назву Української комуністичної партії (боротьбистів) (УКП(б)), утворивши нову партію, яка стала представником націонал-комуністичної течії в українському політичному русі.

У третьому розділі «Організації УСДРП на Харківщині в 1917-1919 роках» подано аналіз діяльності місцевих партійних організацій УСДРП.

У підрозділі 3.1. «Створення УСДРП, організаційна та агітаційна діяльність місцевих партійних осередків на початку революції» проаналізовано діяльність Харківської організації УСДРП в 1917 р., основними напрямами якої були організаційна робота по відновленню діяльності старих та закладенню нових партійних осередків на заводах, по селах та повітах краю; агітаційна робота серед українського робітництва, селянства та солдацтва, направлена на підвищення національної свідомості українських мас та збільшення числа своїх прихильників. З'ясовано тактику українських есдеків в Харкові під час виборчих компаній 1917 р., в яких вони виступали окремим списком. Відсутність рівної конкуренції з російськими більшовиками під час виборів, наявність сильного конкуренту у вигляді есерівського блоку, відкидання можливості утворення національного блоку через певні непорозуміння з представниками громадських українських організацій ліберального напряму, відсутність соціалістичного блоку з українськими есерами, зумовили невисокі результати голосування для українських соціал-демократів. Установлено, що програмні позиції українських есдеків характеризувались своєю незмінністю у відстоюванні автономії України, федеративних зв'язків з Росією, в економічній політиці - націоналізації землі та основних галузей промисловості. Це в свою чергу свідчить про усталеність програми УСДРП.

У підрозділі 3.2. «Робота УСДРП на Харківщині в 1918 - 1919 роках» подано оцінку діяльності місцевих осередків за часів першого встановлення радянської влади, Гетьманщини та Директорії.

Підкреслюється, що прихід до влади більшовиків, а згодом німецька окупація та встановлення влади П. Скоропадського унеможливили ведення активної діяльності партійних осередків УСДРП. Більшість з них знаходилась в стані занепаду. Але посилення дій національних сил в кінці літа - на початку осені 1918 р., направлених на ліквідацію влади гетьмана, сприяли відродженню діяльності організацій УСДРП на Харківщині.

У підрозділі 3.3. «Розкол Харківської організації УСДРП на ліву та праву течії. Їх подальша доля» прослідковано еволюцію поглядів українських есдеків місцевих організацій, процес виділення течій в них та перетворення їх в інші політичні сили.

Доведено, що в харківській організації українських соціал-демократів, на відміну від українських соціалістів-революціонерів, були сильні як права течія так і ліва. Крім того, ці дві течії з самого початку виступали як самостійні. Праві українські соціал-демократи зазнавали жорстких репресій як в часи більшовицької так і в часи гетьманської окупації, тому харківська організація УСДРП знаходилася в постійному стані відновлення партійних організацій, налагодження своєї роботи. Участь харківських українських соціал-демократів в заснуванні та діяльності Українського національного союзу призвела до розколу в партійній організації. Так, лівою течією була утворена УСДРП «незалежників», яка мала свої організації по Харківщині. Встановлення більшовицької влади на початку 1919 року, відступ військ Директорії, в кінці кінців зумовили еміграцію членів правої частини партії, які стояли на позиціях демократії та парламентаризму. Згодом, через розкол і в середовищі УСДРП «незалежників», частина її, що виступали в підтримку радянської влади, створили УКП(б), інші, пропагуючи гасла української соціалістичної революції, створили Українську комуністичну партію (УКП).

У четвертому розділі «Діяльність Харківських організацій Української комуністичної партії (боротьбистів) (УКП(б)) та Української комуністичної партії (УКП)» схарактеризовано етап діяльності на Харківщині партій націонал-комуністичного спрямування.

У підрозділі 4.1. «Організації УКП(б) на Харківщині в 1919-1920 роках» проаналізовано основні напрями діяльності місцевих партійних організацій, виділено особливості в їх роботі.

Доведено, що на той час УКП(б) була чи не єдиною партією, яка репрезентувала українські національні сили на Харківщині. УКП(б) хоч і стояла на позиціях радянської влади, але проголошувала диктатуру робітників і селян замість диктатури пролетаріату. Як суто українська політична організація, УКП(б) не відкидала з поля свого зору інтереси найбільшої верстви українського населення - селянства. Не зрікалася партійна організація й національного гасла про розвиток української культури, захист української мови. Вбачаючи централізаторські тенденції в політиці більшовицької партії на Україні та не маючи змогу протидіяти їм як окрема партія, через не визнання її Комінтерном, харківські комуністи-боротьбисти стали на чолі руху за об'єднання з комуністами-більшовиками, сподіваючись скорегувати їх політику з середини більшовицької партії. Входження до КП(б)У для українських комуністів-боротьбистів було фатальним, більшість з них була репресована.

У підрозділі 4.2. «Формування та діяльність Української комуністичної партії на Харківщині в 1920-1921 роках» аналізується робота партійних організацій УКП на Харківщині.

Установлено, що, хоча і існували партійні комітети в місті, губернський, а також по районах Харкова, по волостях та й по селах, особливо жвавої роботи вони не проводили. Причини цього полягали, по-перше в тому, що УКП не була масовою партією, тому через відсутність достатньої кількості членів партії, а також коштів, не мала можливості розгорнути широку роботу. По-друге, значно заважала роботі місцевого партійного осередку тактика більшовиків відносно своїх політичних опонентів, направлена на усунення їх з політичної арени взагалі. Але діяльність партії в Харківському регіоні тривала до 1925 р. Українські комуністи продовжували пропагувати будівництво незалежної радянської української республіки серед українського робітництва та селянства, підтримуючи та продовжуючи ідеї національного руху на Харківщині.

У п'ятому розділі «Харківські відділи УПСФ та інших українських партій ліберального, консервативного та праворадикального напрямів у 1917-1919 роках» розкрито діяльність на Харківщині місцевих осередків Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), Української демократично-хліборобської партії (УДХП), Української партії соціалістів-самостійників (УПСС (УНП)).

У підрозділі 5.1. «Організації Української партії соціалістів-федералістів та інші ліберальні об'єднання Харківщини у 1917-1919 роках» доведено, що існування на Харківщині на початку революції одночасно трьох політичних організацій ліберального спрямування таких як Союз українських автономістів-федералістів (СУАФ), Українська демократично-радикальна партія (УДРП) та Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), з яких дійсно політичною діяльністю займалася лише остання, говорить про незавершеність процесу реорганізації громадівських об'єднань в єдину політичну силу, якою б могла стати УПСФ. Відмічено, що тісні контакти з ліберальними силами міста зробили переважним культурно-просвітницький напрям в діяльності харківської організації УПСФ. Про це свідчить й широка робота місцевих українських есефів в Харківській губернській раді - місцевій організації, що мала на меті об'єднання національно-патріотичних сил для проведення широкої просвітницької роботи в краї. Відсутність тісних зв'язків з УПСР та УСДРП при проведенні виборчого процесу, призвела до поразки українських харківських есефів на виборах до міської думи в 1917 р. Прихід до влади більшовиків українські есефи та інші місцеві громадські об'єднання ліберального напряму сприйняли як загрозу здобуткам української революції, тому виступили гостро проти їх режиму. В зв'язку з цим, вступ українських військ разом з німецькими до України харківські українські соціалісти-федералісти вітали, адже сподівались таким чином скинути більшовицьке ярмо. За часів Української держави П. Скоропадського місцеві організації українських соціалістів-федералістів поряд з правою частиною УСДРП брали участь в роботі місцевої філії Українського національного союзу. Але вже після другого встановлення радянської влади в Харкові діяльність партійної організації українських есефів припинилась через переслідування більшовиками представників українського ліберального руху в губернії.

У підрозділі 5.2. «Організація на Харківщині політичних партій праворадикального та консервативного напрямів в роки революції та громадянської війни» установлено, що праворадикальний напрям політичних сил, представлений Українською народною партією та Українською партією соціалістів-самостійників, які в грудні 1917 р. об'єднались в одну УПСС(УНП), не набув в Харкові належного розвитку через значну популярність та активну діяльність харківських організацій українських соціал-демократів та українських есерів, а також російських есерів, більшовиків та меншовиків. Крім того, відверто самостійницька позиція УПСС(УНП) в умовах низької національної свідомості українського населення на Харківщині, робили її в даному регіоні не популярною. Цим саме й пояснюється відсутність активної роботи українських самостійників-соціалістів на Харківщині.

Консервативну течію в національно-політичному русі представляла Українська демократично-хліборобська партія (УДХП), яка через особливості своїх програмних засад, спрямованих, головним чином, на інтереси заможного власника, не отримала належної підтримки в Харківській губернії, де серед селян велась досить потужна агітація з боку соціалістичних партій, як українських так і російських, які несли в селянські маси гасла соціалізації і націоналізації землі та її розподілу.

Висновки. Основні результати дослідження конкретизовано в таких положеннях:

1. Матеріали і документи вказаного періоду підтверджують, що в Харківській губернії були представлені українські партії всіх напрямів політичного руху того часу. Тут були створені губернські, міські, районні, повітові, сільські комітети УПСР, УСДРП, УПСФ, УПСС(УНП), УДХП. Однак, партії не являли собою рівноцінні сили. Провідна роль в цей час належала партіям, орієнтованим на інтереси українських селян та робітників - найбільш чисельних верств українського населення. Так, найбільш масовими і впливовими в цей час були УПСР, УСДРП. Ці партії мали найбільші організації і в Харківській губернії. УПСФ значно поступалася чисельністю українським есерам та соціал-демократам, але також мала мережу партійних організацій по Харківщині. Не набули широкого розвитку на Харківщині такі партії, як УНП, УПСС, УДХП.

2. Місцеві партійні організації в своїй діяльності виходили з тих умов і обставин, що склалися на Харківщині (велика мережа російських політичних партій (РСДРП, ПСР й інші), вплив російських шовіністичних ідей в краї, недостатня розвиненість українських народних мас, низький рівень національної свідомості). Тактику центральних комітетів партій місцеві керівники корегували саме в залежності від особливостей губернії. Особливо це було притаманно для харківської організації УПСР, яка відносилась до лівобережних організацій партії, що представляли ліву течію. Це й спричинило більшу самостійність в тактиці та діяльності місцевої організації УПСР.