Історичні погляди М. Старицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ОБРУСНА світлана юріївна

УДК 94 (477) “18” (092)

ІСТОРИЧНІ ПОГЛЯДИ М.П. СТАРИЦЬКОГО

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Чернівці - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Чабан Анатолій Юзефович, Посольство України в Казахстані, Перший секретар.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Ботушанський Василь Мефодійович, чернівецький національний університет імені юрія федьковича, завідувач кафедри історії України кандидат історичних наук, доцент Темірова Надія Романівна, Донецький національний університет, доцент кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

історичний світогляд старицький

Актуальність теми. У контексті поточного моменту - дванадцятиріччя проголошення незалежності України - актуальною залишається проблема української загальнонаціональної ідеї, що має бути співзвучною із завданнями сьогодення, віддзеркалювати собою насущні питання буття, обумовлені історичною долею України, менталітетом її народу, його інтелектуальним потенціалом. З огляду на це, логічним і актуальним є вивчення української інтелектуальної спадщини видатних діячів духовної історії, що стояли біля витоків українського відродження, теоретичного потенціалу науковців, напрацьованого навколо проблем державного будівництва та національної ідеї. Це дасть змогу адекватно реконструювати перебіг історичних подій, осягнути сучасне і спрогнозувати майбутнє. Тому важливим є переосмислення з сучасних позицій ролі особи в історії, її діяльності, як складової національного прогресу.

Звернення до цієї теми пояснює важливість проблеми всебічного дослідження й об'єктивного сприйняття життя і творчої діяльності одного із видатних представників класичної доби українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ століття - Михайла Петровича Старицького (1840-1904), життєвий шлях якого складає цілу епоху в інтелектуальному, національно-культурному розвитку України. Його різнопрофільна подвижницька діяльність, багатогранний талант, активна громадянська позиція дозволяють стверджувати про новаторські риси творчого доробку митця та подвижництво на теренах української культури другої половини ХІХ століття, через призму яких він поринає до глибин української історії. М.П. Старицький широко відомий як автор семи історичних романів (трилогія “Богдан Хмельницкий” - романи “Перед бурей”, “Буря”, “У пристани”, дилогія “Молодость Мазепы”, “Руина”, романи “Последние орлы”, “Разбойник Кармелюк”), ряду історичних оповідань та повістей, що охоплюють період вітчизняної історії від середини ХVІІ до 30-х років ХІХ століття і складають художню панораму історії України “від Богдана до Кармелюка”, задуману письменником.

У добу національно-культурного відродження, в час пошуку національного ідеалу, творення національного романтико-героїчного міфу М.П. Старицький виступив талановитим популяризатором вітчизняної історії. Та в особі М. Старицького поєдналися як майстерність письменника-художника, що яскраво змальовував минуле, так і властивості історика-дослідника, що завжди черпав свій матеріал із першоджерел, надзвичайно бережно ставився до адекватного відображення у художньому творі подій історії, прагнув досягти при цьому максимальної точності й виразності. За час студій над історією України у М. Старицького виробилася власна система опрацювання історичних джерел, навички якої він здобув у період служби в Київському історичному архіві та під час роботи в Південно-Західному відділі Російського географічного товариства, сформувалися історіософські погляди, власне бачення українського історичного процесу. Михайло Старицький як історик-дослідник звертався до чи не найскладніших періодів вітчизняної історії, приділяв увагу як масштабним епохальним подіям, так і конкретним фактам та ситуаціям, розуміючи їх високу значущість в долях українського народу. Це дає право говорити про М.П. Старицького не тільки як про талановитого письменника, популяризатора історії України, а й про Старицького-дослідника, про його історичні погляди.

Проте М. Старицький сьогодні відомий як популяризатор історії і майже невідомий як її дослідник. Історичні погляди письменника понині залишаються невивченими. До сьогодні немає фундаментальних науково-історичних праць узагальнюючого характеру, в яких би було здійснене спеціальне, комплексне дослідження життя і діяльності М. Старицького саме з таких позицій. Звернення в сучасних умовах, а особливо після введення до читацького і наукового обігу романів, які раніше не друкувалися, до цієї грандіозної постаті - це не тільки данина пам'яті славнозвісному співвітчизникові, а й об'єктивна необхідність нового прочитання його творчого доробку, осмислення історичних поглядів.

Висловлені письменником цікаві, оригінальні думки про історичний процес, роль і місце українського народу в світовій історії мають неабияку значущість у формуванні національної свідомості українців сьогодні, у необхідності усвідомлення власної цінності, розуміння свого місця і ролі в історії, у завершенні процесу державного будівництва, у виробленні концептуальних засад духовного підґрунтя української державності на сучасному етапі.

Відтак, стан української історичної науки обумовлює необхідність узгодити базу знань про Михайла Старицького, як про дослідника історії України, з сучасними методологічними вимогами і в теперішніх умовах формування національної свідомості та особливого інтересу до історичної спадщини українського народу вимагає більш глибокого, комплексного і системного вивчення історичних поглядів письменника, що не було предметом спеціального наукового дослідження у вітчизняній історіографії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана в руслі наукової проблематики досліджень кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького “Державотворчі процеси в Середньому Подніпров'ї в контексті творення історії України” (номер державної реєстрації 0199 U003996) й узгоджується з програмою історико-краєзнавчих розвідок відділу історичного краєзнавства Інституту історії України НАН України та Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. На основі глибокого всебічного аналізу творчості і практичної діяльності М.П. Старицького дослідити його історичні погляди, що обумовлює такі завдання:

з'ясувати ступінь наукової розробки проблеми та виявити риси всього комплексу джерел з теми дисертаційного дослідження;

розкрити процес формування та особливості суспільно-політичного та історичного світогляду письменника;

простежити його культурно-громадську діяльність та її вплив на ідейно-патріотичну духовність українців;

проаналізувати твори М.П. Старицького на історичну тематику, коло проблем вітчизняної історії, яке він досліджував;

визначити значення історичної творчості М.Старицького у відродженні національної свідомості українського народу.

Об'єктом дослідження є особа Михайла Старицького, його інтелектуальна та творча діяльність в царині історії з огляду на особистісні особливості, специфіку суспільного середовища та близького оточення, що наклали відбиток на всю його діяльність і творчість.

Предмет дослідження - його оригінальні погляди як на самобутню історію України в цілому, так і на окремі її періоди, зокрема, добу козацтва та найбільш епохальну її подію - Визвольну війну середини ХVІІ століття.

Хронологічні рамки дослідження визначаються роками активної творчої діяльності М.П. Старицького (1868-1904), хоча при висвітленні багатьох аспектів проблеми, необхідним стало звернення до попередніх та наступних епох, щоб відобразити тяглість української історії.

Методологічною основою дисертації є принципи об'єктивності та історизму до аналізу кожної із зазначених проблем через науково-критичний підхід до джерельної бази, наукової літератури, поклавши в їхню основу загальнолюдські, а не класові цінності.

Дослідження історичних поглядів М. Старицького та відображення їх в творчості спричинило використання порівняльного, системно-структурного, проблемно-хронологічного методів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного й об'єктивного висвітлення в історичній науці, а відтак, й у створенні комплексного наукового дослідження історичних поглядів М.П. Старицького.

На основі сучасної методології та значного масиву джерел зроблено спробу детально й цілісно, комплексно і системно дослідити через художню спадщину формування і діяльність М. Старицького як історика, охарактеризувати його історичні погляди та висвітлити дослідницьку й популяризаторську творчість у царині історії. У дисертації, порівняно з попередніми дослідженнями, на новій методологічній базі розглянуто історичні погляди М. Старицького, охарактеризовано історіософське бачення письменником історичних процесів середини ХVІІ - 30-х років ХІХ століття, визначено напрямки історичних досліджень письменника. Шляхом аналізу обґрунтовано ряд нових тверджень щодо відображення “української ідеї” в творчості письменника та її впливу на національно-культурне та громадсько-політичне життя українського суспільства. Новизна даного дослідження полягає і в тому, що у ньому розглядаються та аналізуються художні твори, які нещодавно введені до читацького та наукового обігу (роман-дилогія “Молодость Мазепы”, “Руина”) та залишаються маловивченими.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною і комплексним підходом у дослідженні даної проблеми. На основі включення до наукового обігу значного обсягу нових даних, систематизованих щодо вказаної проблеми, висновки, думки, які висловлюються в дослідженні, можуть бути використані при підготовці колективних та індивідуальних праць з історії України, нової редакції “Історії міст і сіл України“, при вивченні вузівських курсів “Історія України”, “Історія української літератури”, при дослідженні окремих подій та періодів вітчизняної історії, зокрема Визвольної війни середини ХVІІ століття, доби Руїни, Гайдамаччини та ін. Систематизований в дисертації матеріал може бути використаний у науково-популярних виданнях, практичній викладацькій роботі, побудові експозицій у музеях відповідного профілю, сучасних краєзнавчих дослідженнях.

Методика пошукової роботи, що використовувалась у дослідженні, а саме: аналіз становлення історичних поглядів письменника, визначення теоретико-методологічних засад його історіософських поглядів, проведення аналізу творчої лабораторії М. Старицького як дослідника історії України може бути застосована загалом у процесі розгляду діяльності інших письменників, твори яких присвячені історичній тематиці. Отримані результати дослідження можуть бути корисними для утвердження нових методологічних підходів до проблеми визначення співвідношення історичної правди і художнього домислу в художніх творах, написаних на історичну тематику, яка завжди цікавила як істориків, так і літературознавців, наукову громадськість.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження апробовані на науково-практичних конференціях: “Україна та її історія у творчості Т.Г. Шевченка”(Черкаси, травень 1993), “Історичний феномен Чигиринського краю” (Чигирин, 2000), на Восьмих Всеукраїнських історичних читаннях “Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку" (Черкаси, грудень 2001), “Черкащина в контексті історії України” (Черкаси, квітень 2003 року). Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення та рекомендації до захисту на кафедрі історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Зміст дисертації знайшов відображення у навчально-методичному посібнику, п'яти статтях, надрукованих у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена змістом дослідження, відповідає визначеній меті та розв'язанню поставлених завдань. Вона складається із вступу, трьох розділів, 10-ти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 191 сторінка, в тому числі 17 сторінок списку використаних джерел ( 226 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність та хронологічні рамки, визначено мету і завдання, предмет і методологію дослідження, показано його зв'язок з науковими програмами, а також наукову новизну й практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Джерела та історіографія проблеми дослідження” аналізується рівень і стан наукових досліджень проблеми та джерельної бази, використаної при написанні роботи.

Джерельною базою дисертаційного дослідження є сукупність опублікованих та неопублікованих матеріалів, що містяться в фондах Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтв, Інституту рукописів НБУ імені В.Вернадського, архіві М.П. Старицького, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

На основі аналізу багатого й різноманітного матеріалу здійснено класифікацію всього комплексу джерел за такими трьома групами: документальні джерела, матеріали особистого походження: автобіографічні спогади та епістолярна спадщина, твори художньої літератури.

Першу групу джерел склали матеріали та опубліковані історичні джерела, що висвітлюють окремі факти життєвої та творчої біографії М.П. Старицького. Серед них можна виділити:

1) матеріали, що характеризують творчу лабораторію письменника в час написання історичних прозових творів: “Богдан Хмельницький” (чорнові нотатки до твору про часи Хмельницького), “Виписки з історичних праць до романів і драми “Богдан Хмельницький”, “План романа “Богдан Хмельницкий”, “Записна книжка за 1891 рік”, “Источники: список книг за 1648 год” та інші. Аналіз вищевказаних джерел дає можливість глибоко дослідити історичні погляди М.П. Старицького і стверджувати, що М.Старицький, пишучи твори на історичну тематику, виявив себе дослідником та популяризатором історії, подав науково-белетристичний виклад історії України від середини ХVII до 30-х років ХІХ століття для широкого читацького загалу;

2) джерела, що висвітлюють окремі факти біографії М. Старицького, добу життя і творчості письменника: “Справка про твори М.П. Старицького”, “Матеріали до життєопису М.Старицького”, “Паньківський С. Михайло Петрович Старицький. Спогади” та інші. Ці джерела використано з метою дослідження громадської діяльності М.П. Старицького, формування історичного та наукового світогляду письменника, впливу оточення на цей процес.

Другу групу утворюють джерела особистого походження: автобіографічні спогади, спогади М.П. Старицького про М. Лисенка, що відображають і біографію письменника, епістолярна спадщина. Опубліковані автобіографічні спогади письменника про дитинство, що охоплюють період в його житті з 1840-1851 рр., та юність - 1851-1859 рр., дають змогу простежити формування світогляду М. Старицького, фактори цього формування та їх вплив на подальше його життя. Епістолярну спадщину (більше 200 одиниць) склали опубліковані та неопубліковані листи М.Старицького та листи його кореспондентів, що зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України (ф.15). Листування з відомими істориками, письменниками, літературними критиками, діячами культури вищевказаного періоду характеризує активну та різнобічну громадську діяльність М.П. Старицького, співпрацю і особисті стосунки з багатьма культурними діячами другої половини ХІХ століття їх взаємовпливи та духовне збагачення.

Третю групу джерел становить літературний доробок М. Старицького: видрукувані й неопубліковані художні твори. Вони використані з метою дослідження історичних та історіософських поглядів М. Старицького, методологічних підходів письменника, визначення новаторських рис його творчої і громадської діяльності. Особливу увагу приділено дослідженню художньої історичної прози: роману-трилогії “Богдан Хмельницкий”, роману-дилогії “Молодость Мазепы” “Руина”, романам “Останні орли”, “Разбойник Кармелюк”, повісті “Облога Буші”. Ці твори розглянуто в їх сучасних виданнях. Крім того використано перші видання, перевидання, уривки окремих видань, машинопис, що зберігаються в архіві письменника. Комплексне дослідження історичної прози М.П. Старицького дало можливість прослідкувати еволюцію його історичних поглядів та визначити запропоновану ним концепцію української історії.

Дослідження літературної спадщини М. Старицького з позиції достовірності зображення історичних подій зроблено на основі співставлення та аналізу текстів творів з вітчизняними та зарубіжними історичними джерелами, що характеризують добу козацтва. Тому у дисертації використано матеріали “Архива Юго-Западной России”, ряд документів із збірників “Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг.”, “Документы Богдана Хмельницкого”, козацькі літописи кінця ХVІІ початку ХVІІІ століття, ряд зарубіжних джерел: “Дневник Симеона Окольского”, “Історія війни козаків проти Польщі” П. Шевальє, “Опис України” Г. Боплана. Аналіз текстів історичних романів та вказаних джерел дав змогу прослідкувати методологію наукової творчості М. Старицького, зробити висновок про документальну основу його історичної прози.

Отже, проведений аналіз джерельної бази засвідчує, що у своїй сукупності зазначені у дисертації групи джерел складають різноманітний корпус документального забезпечення досліджуваної проблеми, а комплексне їх використання дає можливість досягти мети дисертаційного дослідження.

Дослідження історичних поглядів М.П. Старицького зроблено на основі аналізу літературної спадщини письменника, життєвого шляху, світогляду, художньо-естетичних смаків, культурно-мистецького оточення. Тому в дисертації використано праці, які характеризують літературну творчість письменника, висвітлюють його життєвий шлях, а також проаналізовано основні етапи наукової розробки теми дослідження. З огляду на більше як 140-літню історію нагромадження відомостей про творчу діяльність М.Старицького, в роботі виділено 4 історіографічні періоди дослідження проблеми: друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст., 20-50 роки ХХ ст., 60-80 роки ХХ ст., дослідження 90-х рр. ХХ ст. та останніх років.

Перший період визначається появою відгуків та рецензій на окремі твори М. Старицького. Літературні критики, що належали до кола офіційних державних ідеологів, про твори М. Старицького, висловлювались різко негативно. Так, І. Александровський виступив проти прохання письменника зменшити цензурний тиск на українські твори, негативно охарактеризував драматургію М.П. Старицького, звинуватив його у запозиченні сюжетів у інших авторів. У вказаний період увага була приділена в більшості драматургії письменника: численні рецензії, відгуки, початки загальних характеристик драматургії М.П. Старицького, дані М. Костомаровим, М. Сумцовим, О. Кобилянською. З'являються перші позитивні відгуки на драматичні твори письменника, присвячені історичній тематиці, в журналах “Зоря”, “Русское багатство”.

Детальний науковий аналіз літературної творчості М.Старицького був зроблений І. Франком, який дав оцінку поезії, драматургії письменника, визначив новаторські риси його творчості, високо оцінив всесторонню громадську діяльність. Історична проза М. Старицького, що з'явилася в 90-х р. ХІХ століття, ще не знайшла адекватної оцінки його сучасників. Лише І.Я. Франко в оглядовому нарисі в загальних рисах охарактеризував повість “Облога Буші” та повість (цит. за І.Франком) “Богдан Хмельницкий”. Не стали предметом дослідження сучасників й історичні погляди письменника.

Та все ж перші публікації про М.П. Старицького та його літературну творчість хоча й не відзначаються глибоким аналізом, але містять цінні відомості, необхідні для дослідження історичних поглядів письменника.

Другий період хоча й характеризується відсутністю системного підходу до вивчення літературного доробку М. Старицького, його історичних поглядів, проте окреслюються напрямки, за якими він почав здійснюватись: дослідження життєвого шляху письменника (Д. Бедзик, Л. Сокирко, О. Стешенко, Є. Короткевич, М. Рильський та ряд інших); аналіз поетичної творчості М. Старицького на історичну тематику (Ю. Кобилецький, В. Конвісар, Л. Ленюк, Л. Сокирко). Отже, з'явилися перші спроби аналізу діяльності М.Старицького як популяризатора вітчизняної історії.

Третій період позначився більш системним підходом до аналізу життя і творчості М. Старицького. У 1960 році з'являється критико-літературний нарис про письменника Л. Сокирка, у якому характеризується його різностороння діяльність та літературна творчість. У дослідженні історичної романістики письменника цього періоду можна виділити декілька напрямків: загальна характеристика історичної прози М. Старицького (Н. Калениченко, М. Левченко); дослідження, що характеризують роман М. Старицького “Останні орли”, зроблені В. Бєляєвим, В. Олійником; праці, присвячені роману “Разбойник Кармелюк” (В. Тищенко), дослідження роману-трилогії “Богдан Хмельницький” (Г. Зленко).

Відтак, можна констатувати, що в цей період було започатковано більш системне вивчення історичної прози М. Старицького, а отже, й у певній мірі, його популяризаторської діяльності в галузі історії. Але разом з тим історичні погляди письменника та його художня спадщина залишались ґрунтовно невивченими. Дослідження 60-80 рр. ХХ ст. - це, в основному, передмови до видань творів (автори М. Сиротюк, М. Камишанченко, В. Олійник, С. Зубков, Л. Дем'янівська), а також згадки в монографії про українську історичну прозу радянського періоду (М. Сиротюк, 1958), розділи в критико-біографічному нарисі про письменника (М. Сокирко, 1960) і літературному портреті (М. Камишанченко, 1968).

Четвертий період визначається як якісно новий у дослідженні історичної прози М. Старицького, а відтак, і в певній мірі його історичних поглядів. Визначаються проблеми, які раніше обходили науковці. Це, зокрема, зображення державотворчих процесів в Україні за часів Б. Хмельницького та І. Мазепи, постать гетьмана І. Мазепи, зовнішньополітичні відносини української козацької держави тощо. Цінним, на нашу думку, є дослідження І. Цуркана про творчу співпрацю М. Старицького та Л. Старицької-Черняхівської над романом-трилогією “Богдан Хмельницький”, зроблене на основі аналізу архіву письменника. Вважаємо, що найбільш повний аналіз історичних творів М. Старицького зроблений Н.Левчик, яка ґрунтовно займалася дослідженням його творчості і в попередні роки.

Найменш дослідженим на сьогодні залишається роман-дилогія М. Старицького “Молодость Мазепы. Руина”, який у 90-х роках ХХ ст. вперше в Україні був надрукований у журнальному варіанті, а в повному обсязі вийшов з друку в 1997 році. Перші спроби його аналізу зроблено Н. Левчик.

Цінними є дослідження останніх років, що проливають світло на культурно-мистецьке оточення письменника, факти його біографії, зроблені Ю. Хорунжим, О. Стеценко, Л. Барабан, В. Поліщуком, О. Цибаньовою. ґрунтовне дослідження роману-трилогії “Богдан Хмельницкий” проведено у 90-х роках ХХ ст. (Т.Тищук).

Підводячи підсумок історіографічного аналізу досліджуваної проблеми, можна констатувати, що наукова думка невпинно рухається в бік поглиблення й поширення знань про історичну прозу М. Старицького. Проте історіографічна традиція, зафіксована в монографіях, статтях, носить характер фрагментарності та епізодичності. Власне, висвітлення проблеми “Історичні погляди М. Старицького” не було предметом спеціального вивчення. Відсутність досліджень істориків, що висвітлювали б погляди письменника на український історичний процес, окремі періоди вітчизняної історії, його роль та місце в духовній історії України, обумовила вибір теми даного дослідження.

У другому розділі “Теоретико-методологічні засади історичної творчості М.П. Старицького - видатного подвижника українського національно-культурного відродження доби ХІХ століття” показано формування та становлення світогляду М. Старицького та охарактеризовано його подвижницьку діяльність в галузі української культури другої половини ХІХ ст.

Становлення світогляду М. Старицького було тісно пов'язане з конкретно-історичними умовами часу та обставинами особистого життя. У цьому процесі виділено три періоди, для кожного з яких були визначальними ряд факторів.

Дитинство (1840 - 1851 рр.). Визначальну роль у формуванні світогляду майбутнього письменника відіграли родове середовище, інтелектуальна атмосфера, що його оточували, ідейні джерела, що живили його думку, а пізніше - творчість. Життєва позиція М. Старицького плекалася на родовому корінні, стрижень якого складали прогресивні традиції сімей Лисенків і Старицьких, де дотримувались українських звичаїв та обрядів, козацьких традицій. Особливо культурно-мистецьке, духовне оточення сім'ї Лисенків, яка не тільки зростила М. Старицького, а й дала світові відомого композитора М. Лисенка, однодумця М. Старицького в багатьох його починаннях.

1851 - 1858 рр. - гімназійний період. На світогляд М.Старицького мали вплив передові ідеї “вчителів-просвітителів” Полтавської гімназії, “... яка випускала вихованців із більш солідним розумовим багажем та прогресивно-гуманним світоглядом”.

1858 - 1864 рр. - студентські роки - навчання в Харківському та Київському університетах. Інтелектуальне середовище останнього, у якому провідними в кінці 50-х років стали українофільські ідеї, активна участь на початку 60-х років у діяльності Київської громади стали вирішальними у визначенні М. Старицьким свого місця в українському культурно-національному русі другої половини ХІХ століття. Саме в цей період життя письменник робить свідомий вибір на користь українства і присвячує йому всю подальшу творчість і діяльність. Серед важливих духовних джерел становлення світогляду М. Старицького цього періоду - усна народна творчість, твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Марка Вовчка, П. Куліша. Становлення письменника проходить у руслі їх ідейного і духовного впливу. М.П. Старицький постійно перебував у центрі активного суспільно-політичного, культурно-мистецького життя, тому його світогляд постійно еволюціонував. Нові риси, що з'явилися в ньому в подальші роки, постійно були пов'язані з його різнобічною та багатогранною діяльністю.

У добу українського національного відродження ІІ половини ХІХ ст. М.П. Старицький, творчо розвинувши традиції своїх попередників, зокрема Т. Шевченка, виступив в українській літературі як новатор, що проявилося в поетичній творчості у відході від псевдошевченківських шаблонів, виході з доби епігонства, наданні поезії нового характеру, який відповідав новим вимогам часу. У перекладацькій діяльності - в прилученні українства до кращих зразків світової культури (переклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, М. Лермонтова, Г. Гейне, В. Шекспіра та ін.), доведенні здатності української мови відтворювати надбання світової культури, спростуванні применшення її естетичних можливостей. У драматургії - в написанні 33-х п'єс, більшість яких є оригінальними, збагаченні її як кількісно, так і якісно новими темами, проблемами, сюжетами. Різнопрофільна та багатогранна діяльність М. Старицького дозволяє говорити про його подвижництво, яке виявилось в театральній галузі, видавничій сфері, активному громадському житті. Український театр другої половини ХІХ століття завдячує йому збагаченням репертуару, меценатській підтримці, піднесенню його на рівень, що відповідав духові і завданням часу. Крім того, театральну сцену М. Старицький використовував як трибуну для проголошення своїх історичних поглядів, як засіб широкої просвіти народу. Робота в Київському історичному архіві протягом 4-х років, знайомство з історичними документами, вникнення в їх суть, набуття досвіду вдумливого дослідника історії пробудили у М. Старицького інтерес до української минувшини, загострили національні почуття.

Участь у громадівському русі, в роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, Історичного товариства Нестора-літописця, Наукового товариства ім. Т.Шевченка значно вплинули на формування наукового світогляду та історичних поглядів М. Старицького, що знайшли своє відображення у його перекладацькій, поетичній, драматичній творчості та в серії історичних романів і повістей, до написання яких він вдається, прагнучи досліджувати українську історію, і в умовах дії валуєвського циркуляру донести її правду до народу, щоб хоч таким чином зберігати пам'ять в українців про їх минувшину.

Підґрунтям історичної концепції М. Старицького стали його історіософські погляди, що сформувалися під впливом широковідомих на той час в Європі й Україні ідей Просвітництва та гасел Французької революції, а також романтичного тла українського відродження періоду ХІХ ст. і набули втілення в багатогранному художньому доробку письменника.

У процесі дисертаційного дослідження з'ясовано, що історіософські погляди М. Старицький зосередив навколо розробки ним ряду ідей: окремішності української історії, визначення місця України в загальноісторичному розвитку, визначення сутності суспільного прогресу, місця і ролі людини, особи, народу в історії, сутності віри та її значення в житті людини. Загалом, історіософські пошуки письменник зосередив навколо розробки української ідеї, причому не просто як ідеї української культури, а як історичного відображення та історіософського принципу існування нації. Отже, можна говорити не просто про історіософські уявлення письменника, а про своєрідну систему історіософії М.П. Старицького. Історіософські пошуки письменника були витримані в межах головних принципів історичної науки - історизму та об'єктивності, що визначає його методологічні підходи.

У період, що характеризувався активізацією культурно-громадського життя та просвітницької діяльності, в час популяризації та поширення знань про минуле українського народу, М.П. Старицький виступив талановитим і невтомним дослідником і популяризатором вітчизняної історії, сприяючи справі обстоювання національних інтересів, природного права українців на власну історію. Історичні студії він зосередив навколо одного із найважливіших періодів української історії - доби козацтва та детально прослідкував всю її історію, починаючи від козацько-селянських повстань кінця XVI початку XVII століття до останніх проявів козаччини - Коліївщини та антикріпосницьких рухів 30-х років ХІХ століття. Досліджуючи історичні процеси в Україні середини XVII - 30-х років ХІХ століття, М. Старицький виступив як історик, дав їм власну оцінку, що будувалась на важливих для історичної науки принципах історизму та об'єктивності. Ним були визначені пріоритети вітчизняної історії, яким він надавав перевагу. Це історія українського козацтва та Визвольної війни середини XVII століття, Гайдамаччина, антикріпосницькі рухи 30-х років ХІХ століття, історичні постаті цього періоду - Б. Хмельницький, М. Залізняк, І. Мазепа, У. Кармалюк. Таким чином, в історичних дослідженнях М. Старицького вималювалась певна схема цілого періоду в історії України, що сміливо пробивалася через офіційно прийняту концепцію російської історії, розвінчувала ряд її міфів і легенд.

У третьому розділі “Історія Визвольної війни середини XVII століття крізь призму поглядів М.П. Старицького” показано схему дослідження письменником історії Визвольної війни середини XVII століття та прослідковано цілісне розуміння ним цієї події як однієї з визначальних в української історії. Ця схема вибудовується у такій послідовності: причини Визвольної війни середини XVII століття, її характер, мета, рушійні сили; хід, головні битви; проблеми становлення української державності вказаного періоду; історичні постаті доби XVII століття; особливості епохи періоду XVII століття.

Історії Визвольної війни середини XVII століття присвячено монументальне полотно М.П. Старицького роман-трилогію “Богдан Хмельницкий”. Аналіз архіву письменника, писемних джерел, наукових досліджень, тексту роману-трилогії дає змогу стверджувати, що твір написано на основі глибокого вивчення М. Старицьким історичних джерел: документів, мемуарної літератури, щоденників, літописів, усної народної творчості. Окрім того роман-трилогія має вагоме наукове підґрунтя. Письменником використано практично всі відомі на той час історичні дослідження, присвячені Б.Хмельницькому і його добі.

Це перш за все твори українських істориків ХІХ століття: М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, Д. Яворницького та ряду російських та польських авторів. Як історик-дослідник М. Старицький заявив про себе, залучившись до наукової дискусії з приводу “золотого спокою” та виклав свою позицію стосовно цієї проблеми у першій частині роману-трилогії, романі “Перед бурей”, що охоплює 1638-1648 рр. Письменник, описуючи це десятиліття, аргументовано розвінчав офіційний міф про “золотий спокій”, глибоко проаналізував причини Визвольної війни, показав всю її глибину, закономірність і цим самим спростував ще один міф про стихійність її початку та занадто спрощені причини, що зводились до особистої образи Богдана Хмельницького. Порівняльний аналіз першої частини трилогії з історичними джерелами, дослідженнями істориків, дозволяє стверджувати, що в романі “Перед бурей” історичні події відтворено в основному достовірно, історично правильно охарактеризовано становище українських земель в складі Речі Посполитої на кінець XVI - середину XVII століття, визрівання причин Визвольної війни середини XVII століття, досліджено роль і місце окремих територій, зокрема Середнього Подніпров'я, у розгортанні національно-визвольної боротьби.

Об'єктивно відображаючи перебіг бойових дій в ході Визвольної війни середини XVII ст. у другій частині трилогії, романі “Буря”, що охоплює 1648 - 1653 роки, та частково третій - романі “У пристани” (1653 - 1654 рр.), М.П. Старицький, як професійний дослідник-баталіст, створив яскраві, вражаючі, високохудожні описи битв під Жовтими Водами і Корсунем, Пилявцями, Збаражем і Жванцем, Зборовим і Берестечком. На основі порівняльного аналізу тексту роману-трилогії з писемними джерелами, науковими дослідженнями, у дисертації зроблено висновок, що реконструкція письменником головних битв Визвольної війни середини XVII століття відповідає історичній правді. Автор дотримався хронологічної послідовності їх зображення. При цьому М.Старицький спирався на численні історичні джерела: козацькі літописи, щоденники, спогади їх сучасників, ряд документів. Але М. Старицький не просто відтворив історичні події, слідуючи історичним джерелам. Він аналізував їх, зіставляв з історичними дослідженнями і використовував лише ті факти, що найбільш відповідають історичній правді. Письменник, прагнучи зберегти оптимальне співвідношення історичної правди і художнього домислу, враховував при цьому найменші деталі. Це стосується опису топографії битв, хронології подій, кількісного складу козацького і польського війська, зображення військового спорядження та ін.

Цінність історичних поглядів М.П. Старицького полягає ще й у тому, що він звернувся до малодослідженої на той час в історичній науці проблеми - становлення української державності доби XVII століття. Проблеми української державності проаналізовано ним за такими напрямками: змалювання факторів, що призвели до визрівання державотворчої ідеї та втілення її в життя; дослідження політичної платформи Б. Хмельницького; зображення зовнішньополітичної діяльності української держави.

У дисертації прослідковано дослідження М. Старицьким життя та діяльності Богдана Хмельницького та його сподвижників. На підставі аналізу тексту твору та численних історичних джерел обґрунтовано висновок про те, що письменник, в основному, достовірно відтворив життя і діяльність гетьмана та його соратників. Важливо, що М. Старицький створив такий образ Богдана Хмельницького, що найбільш повно відповідає історичній правді. Цим самим розвінчав ряд міфів про гетьмана. Письменник заперечив нападки на гетьмана як на особистість, державного діяча, полководця, що існували як в історіографії, так і в художній літературі. М. Старицький зобразив Б.Хмельницького широкопланово, комплексно, всупереч тенденції фрагментарного зображення, що існувала в тогочасній історіографії і до певної міри збереглася і в подальші роки. Така оцінка письменником ролі гетьмана в українській історії слугувала прикладом виваженого, толерантного ставлення до особи Б. Хмельницького як для сучасників М. Старицького, так і для письменників і науковців інших поколінь.

Відстоюючи думку про те, що для справжнього історика дрібниць не буває, М.П. Старицький надзвичайно бережно і відповідально поставився до зображення епохи XVII століття, пройнявся її духом, зумів відтворити весь її колорит та особливості. Відтворення ним особливостей епохи XVII століття базується на глибокому знанні та використанні історичних джерел. Це дало змогу відповідно зображуваної доби відтворити мовні особливості епохи, що, на думку письменника, є однією з найважливіших ознак національної самобутності, національного самовираження кожної нації. У романі детально та відповідно до історичної правди змальовано історію запорізького козацтва, його побут, звичаї традиції. Відчувається присутність самого духу епохи, що знайшла своє відображення в ідеях козацької педагогіки, законах, звичаях Запорізької Січі тощо.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявилася у дослідженні історичних поглядів М.П. Старицького, визначенні їх ролі для духовного та національного розвитку українського народу в добу національно-культурного відродження України другої половини ХІХ століття.

Основні результати дисертаційного дослідження узагальнено у висновках:

Аналіз наукової літератури з теми дисертаційного дослідження показує, що історичні погляди М.П. Старицького не дістали комплексного системного вивчення. Джерельна база є достатньою для вирішення сформульованих в дисертації завдань.

М.П. Старицький - популяризатор та дослідник історії України, поет і прозаїк, перекладач, драматург, організатор театральної справи, активний громадський діяч. Його різнопрофільна мистецька діяльність, багатогранний талант, активна громадянська позиція дозволяють стверджувати про новаторські риси творчості митця та подвижництво в галузі української культури другої половини ХІХ століття, через призму яких він поринає до глибин української історії. В добу національно-культурного відродження М. Старицький виступив талановитим популяризатором та дослідником вітчизняної історії, створивши широку художню панораму історії України, що охоплює період від середини XVII століття до 30-х років ХІХ століття, що було революційним за своїм змістом в той час. Власне це дало підстави стверджувати про оригінальні історичні погляди М.П. Старицького на український історичний процес, окремі періоди та події вітчизняної історії, місце України у загальноісторичному розвитку.

Звернення М.П. Старицького до проблем української історії зумовлене його світоглядними цінностями, ототожненням себе з українською спільнотою, захопленням усною народною творчістю, історією українського козацтва. Становлення історичного світогляду письменника було тісно пов'язане з конкретно-історичними умовами часу та обставинами особистого життя. Визначальну роль у його формуванні відіграли родове середовище, інтелектуальна та суспільно-політична атмосфера, що його оточувала, ідейні джерела, що живили його думку, а пізніше - творчість.

За час студій над історією України у М. Старицького виробилася власна система опрацювання історичних джерел, сформувались історіософські погляди, власне бачення українського історичного процесу. Це дало підстави стверджувати про оригінальні історичні погляди М.П. Старицького на український історичний процес, окремі періоди та події вітчизняної історії.

Історіософські погляди М. Старицького сформувалися під впливом ідей Просвітництва, гасел Французької революції та романтичного тла українського Відродження та були зосереджені навколо ідеї окремішності української історії, визначення місця України в загальноісторичному розвитку, визначення сутності суспільного прогресу, місця, ролі людини, особи в історії і вибудувались у своєрідну систему його історіософії.

М.П. Старицький, досліджуючи українську історію, детально прослідкував певні її періоди, починаючи від козацько-селянських повстань кінця XVI - початку XVII століття до антикріпосницьких рухів 30-х років ХІХ століття. Вивчаючи цей період вітчизняної історії, М. Старицький виступив як історик, дав йому власну оцінку, що будувалась на важливих для історичної науки принципах історизму та об'єктивності. Письменником було визначено пріоритети вітчизняної історії, яким він надавав перевагу. Це історія українського козацтва, Визвольної війни середини XVII століття, Коліївщини, антикріпосницьких рухів 30-х років ХІХ століття. Історичні постаті цієї доби - Б. Хмельницький, М. Залізняк, І. Мазепа, У. Кармелюк та ін.

Михайло Старицький виробив власний погляд на історію Визвольної війни середини XVII століття, що знайшла відображення у монументальному полотні романі-трилогії “Богдан Хмельницкий”. Проблеми історії Визвольної війни досліджено М. Старицьким за певною схемою, що дає змогу прослідкувати цілісне розуміння письменником однієї з визначальних подій української історії.

М.П. Старицький репрезентував перед світовим товариством правдиву власну оригінальну концепцію українського минулого, що сміливо пробивалася через офіційну імперську думку та заперечувала ряд її міфів, чим відіграв важливу роль у пробудженні національної свідомості, самоутвердженні української нації та створенні передумов соборності українських земель й державності України.

У дисертації окреслені питання і пропозиції щодо подальшого дослідження. Йдеться про зважене й неупереджене вивчення бачення М. Старицьким проблем української державності, дослідження антикріпосницьких рухів 30-х років ХІХ століття, феномену народного повстання. Чекають на глибокий аналіз романи письменника, що донедавна були неопубліковані - “Молодость Мазепы”, “Руина”. Методика пошукової роботи, що застосовувалась у дослідженні, може бути використана загалом у процесі розгляду історичних поглядів, творчості та діяльності інших письменників, твори яких присвячені історичній тематиці.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях автора:

Обрусна С.Ю. М.П. Старицький: малодосліджені сторінки життя та творчості. (Матеріали до вивчення творчості М.П. Старицького в школі).- Черкаси, 2003. - 102 с.

Чабан А.Ю., Обрусна С.Ю. Чи є українська література історичним джерелом // Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. - Черкаси, 2001.- Вип. 27. - С. 3-10 (особисто автору належить 75% загального обсягу).

Обрусна С.Ю. Михайло Максимович про Богдана Хмельницького // Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. - Черкаси, 2000. - Вип. 21. - С.101-104.

Обрусна С.Ю. Історіософські погляди М.П. Старицького // Питання історії України.Збірник наукових статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - Т.6. - С. 305-309.

Обрусна С.Ю. М.П. Старицький як популяризатор та дослідник історії України // Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки.- Черкаси, 2003.- Вип. 50.- С. 20-26.

Обрусна С.Ю. М.П. Старицький як дослідник історії селянських визвольних рухів в Україні середини ХVІІ - 30-х р.р. ХІХ ст. // Український селянин. Збірник наукових праць. - Черкаси, 2003. - Вип. 7. - С. 16-17.

Чабан А.Ю., Обрусна С.Ю. Історична правда та художній домисел про Визвольну війну середини ХVІІ століття у творчості М. Старицького // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали Восьмих Всеукраїнських історичних читань. Збірник наукових статей. - Черкаси: РВВ ЧДУ, 2001. - С. 3-10 (особисто автору належить 50% загального обсягу).

Чабан А.Ю., Крикун С.Ю. Використання Шевченківської методології. Осмислення історичної спадщини у творах М.П.Старицького// Україна та її історія у творчості Т.Г. Шевченка. Тези обласної науково-практичної конференції, присвяченої 179-й річниці з дня народження Т.Г.Шевченка. - Черкаси, 1993. - С. 18-19 (особисто автору належить 75% загального обсягу).

Обрусна С.Ю. Михайло Старицький про Богдана Хмельницького// Матеріали науково-практичної конференції “Історичний феномен Чигиринського краю”. - Київ - Чигирин, 2002. - С. 112-119.

Анотація

Обрусна С.Ю. Історичні погляди М.П.Старицького. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2004.

У дисертації через призму внеску М.П.Старицького у вітчизняну культуру та науку комплексно досліджується формування, розвиток і втілення його історичних поглядів. На основі аналізу життя та діяльності, творчого доробку письменника визначено історіософські засади його творчості, розкрито як власне бачення М. Старицьким українського історичного процесу загалом, так і окремих його періодів і подій, зокрема, доби козацтва: Визвольної війни середини ХVІІ ст., Коліївщини, антикріпосницьких рухів 30-х років ХІХ століття.

У контексті пробудження самосвідомості українського народу, створення передумов соборності українських земель і державності України показано внесок М. Старицького у розробку історичної схеми розвитку українського народу, у дослідження визначальних періодів та подій історії України, зокрема, доби козацтва, з'ясовано значення творчого спадку письменника для подальшого дослідження історичного минулого України, популяризації його серед широких верств населення, розробки української національної ідеї.

Ключові слова: М.П. Старицький, історичні погляди, культурно-духовне відродження, українська ідея, історичний процес.

Аннотация

Обрусна С.Ю. Исторические взгляды М.П. Старицкого. - Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. -История Украины. - Черновицкий национальный университет им. Юрия Федъковича. - Черновцы, 2004.

Диссертация посвящена комплексному исследованию оригинальных взглядов М.П. Старицкого на самобытную историю украинского народа, его государственность, утверждение соборности украинских земель. Проанализированные источники, научная литература о творческой деятельности М.П. Старицкого дали возможность доказать, что эта проблема, имеющая значительный комплекс источников, до сих пор оставалась неисследованной. Диссертантом определён вклад М.П. Старицкого в отечественную науку и культуру второй половины XIX века - период украинского национально-культурного возрождения.

На основании комплексного анализа максимального количества произведений М. Старицкого, его жизни и деятельности обобщён итог о том, что для писателя свойственны разнопрофильность деятельности, активная гражданская позиция, многогранность таланта.

В период поиска идеи государственности, национального идеала М. Старицкий выступил талантливым популяризатором отечественной истории, создал широкомасштабную художественную панораму истории Украины от средины XVII до 30-х годов XIX века. М.П. Старицкий, как историк-исследователь, обращался к изучению сложных исторических процессов, исследовал как масштабные события, так и конкретные исторические факты, понимая их огромную значимость в судьбах украинского народа.

За время исследования украинской истории у М. Старицкого выработалась собственная схема изучения исторических источников, сформировались исторические взгляды, собственные взгляды на украинский исторический процесс. Это даёт право говорить о М.П. Старицком как исследователе украинской истории, о его исторических взглядах.

Путём анализа жизнедеятельности М. Старицкого аргументирован вывод о ведущей роли семейной среды, интеллектуальной и общественно-политической атмосферы, традиций отечественной духовной культуры в формировании исторических взглядов писателя.

Значительное внимание уделено историософскому осмыслению писателем отечественной истории, которое базируется на идеи целостности и самостоятельности украинского исторического процесса. Историософские взгляды писателя сформировались под влиянием идей Просветительства, лозунгов Французкой революции и романтической среды украинского возрождения и были сосредоточены вокруг идеи оссобенности украинской истории, определения места Украины в общеисторическом развитии, личности в истории, что дало возможность говорить о системе его историософских взглядов.

М.П. Старицкий, выступая исследователем украинской истории, подробно изучает определённые её периоды, даёт им собственную оценку, исходя из принципов историзма и объективности, определяет её приоритеты. Это история украинского козачества, Освободительной войны средины ХVІІ века, Колиивщины, антикрипоснических движений 30-х годов ХІХ века, исторические личности этого периода - Б. Хмельницкий, М. Зализняк, И. Мазепа, У. Кармелюк.

Основное место в диссертации занимает анализ концепции Освободительной войны средины XVII века М.Старицкого, изложенной в монументальном полотне романе-трилогии “Богдан Хмельницкий”. Проблемы истории Освободительной войны исследованы М. Старицким по определённой схеме, что даёт возможность проследить целостное понимание писателем её истории.

В диссертации определено значение исторических взглядов М.П. Старицкого, который репрезентовал перед мировым сообществом правдивую, оригинальную концепцию исторического прошлого Украины, что противостояла ряду имперских мифов, вклад писателя в разработку идеи украинской государственности, самоутверждения украинской нации и создание условий соборности украинских земель и независимости Украины.

Ключевые слова: М.Старицкий, исторические взгляды, культурно-духовное возрождение, украинская идея, исторический процесс.

Summary

S.Yu.Obrusna. M.P.Starytskyi's Views on History. -Manuscript. Dissertation for awarding candidate degree in History Speciality: 07.00.01. - History of Ukraine. - Yuriy Fedkovych National University in Chernivtsi. Chernivtsi, 2004.