Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І. КРИП'ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

ТРОФИМ'ЯК БОГДАН ЄВСТАХІЙОВИЧ

УДК 94 (477.83(86)

ГІМНАСТИЧНО-СПОРТИВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ ГАЛИЧИНИ (друга пол. XIX ст. - перша пол. XX ст.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Львів - 2003г.

Дисертацією є монографія

Гімнастично-спортивні організації в національно-визвольному русі Галичини (друга пол. XIX ст. - перша пол. XX ст.) - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 696 с.

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та методики викладання історії історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Науковий консультант: Дашкевич Ярослав Романович, доктор історичних наук, професор, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України.

Офіційні опоненти: Калакура Ярослав Степанович, доктор історичних наук, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

Макарчук Степан Арсенович, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка; Савчук Борис Петрович, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історіографії і джерелознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться 28 жовтня 2003 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розісланий 26 вересня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.Г. Патер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається необхідністю вивчення складових українського національно-визвольного руху - підвалин відродження державної незалежності і соборності України. У цьому контексті значний науковий і громадсько-політичний інтерес становить дослідження національно-визвольного руху у західних землях України, які впродовж століття були окуповані іноземними державами, і населення яких накопичило великий досвід боротьби за національне самозбереження та державну незалежність і соборність. Значна роль у цьому процесі належала різним громадсько-політичним організаціям, зокрема спортивно-гімнастичним. Саме вони сприяли консолідації молоді, відродженню її національної свідомості, вихованню та утвердженню морально-етичних чеснот християнського світогляду, фізичного і мілітарного загартування і тим самим спричинились до формування січового стрілецтва, Української галицької армії (УГА) та Української повстанської армії (УПА), які уславилися боротьбою за державну незалежність України.

Власне цей аспект громадсько-політичної та культурно-освітньої ролі спортивно-гімнастичних організацій Галичини привертає все більшу увагу дослідників, про що засвідчують монографії Б. Савчука “Український Пласт. 1914-1939 рр.”, О. Вацеби “Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні”, а також дисертанта “Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні” (з поч. 30-х років ХІХ ст. до 1939 р.)” та “Гімнастично-спортивні організації у національно-визвольному русі Галичини (друга пол. ХІХ ст. - перша пол. ХХ ст.)”.

Монографія “Гімнастично-спортивні організації в національно-визвольному русі Галичини (друга пол. ХІХ ст. - перша пол. ХХ ст.)” є складовою частиною науково-дослідної теми “Суспільно-політичний та національно-визвольний рух в Україні (західні землі) - кінець ХVIII - ХХ ст.” Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України та кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка: “Українські масові гімнастично-спортивні товариства “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг”, “Каменярі”, “Орли-КАУМ”, їх боротьба за державність і соборність України”.

Об'єктом і предметом дослідження є становлення та діяльність гімнастично-спортивних організацій Галичини - “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг”, “Каменярі”, “Орли”-КАУМ та інших спортивних інституцій, їх ролі в консолідації українського суспільства та у розгортанні національно-визвольного руху другої половини ХІХ ст. - першої половини ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють основні аспекти становлення та діяльність спортивно-гімнастичних організацій, які співпадають з головними періодами національно-визвольної боротьби українців Східної Галичини, починаючи від бурхливих подій 1848-1849 рр., та закінчуючи змаганнями, Першою і Другою світовими війнами. Це дозволило виявити роль гімнастично-спортивних організацій Галичини у національній консолідації суспільства, у підготовці кадрів військового вишколу та формуванні ідейних підвалин збройної боротьби українського народу за самостійність і незалежність.

Методологічна основа дослідження - діалектичні принципи наукового пізнання: об'єктивність, історизм, системність, історико-хронологічний, проблемно-порівняльний та системно-структурний методи.

Дисертант ставить перед собою завдання дослідити:

- основні етапи становлення та діяльності спортивно-гімнастичних організацій Галичини впродовж майже сто років - з другої половини ХІХ століття до завершення Другої світової війни;

- політику Австро-Угорської та польської держави щодо спортивного руху в Галичині;

- роль політичних партій та культурно-освітніх організацій і товариств у фізичному удосконаленні та духовному вихованні молоді;

- внесок спортивно-гімнастичних організацій у розгортання національно-визвольного руху на різних етапах його розвитку;

- причетність спортивно-гімнастичних організацій до військового вишколу молоді та створення січового стрілецтва, а також формування Української галицької та Української повстанської армій.

Наукова новизна дисертації - вперше в українській історіографії ґрунтовно досліджено основні етапи становлення та діяльність гімнастично-спортивних організацій в контексті національно-визвольного руху в Галичині другої половини ХІХ ст. - першої половини ХХ ст.

Визначено чотири етапи цього процесу:

- перший - 30-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р. - період національного відродження, зародження тілесного й духовного виховання, заснування і розвиток сокільських, січових, пластових і спортивних товариств у контексті всеслов'янського сокільства народів Південно-Східної, Центральної Європи та польського “Сокола” у Галичині;

- другий - 1914-1921 рр. - період випробування національного, духовного і тілесного загартування молоді сокільсько-січових, пластових, спортивних товариств у національно-визвольних змаганнях українського народу за реалізацію державницько-соборницьких прагнень;

- третій - 1921-1939 рр. - період боротьби галицького українства за незалежність у міжвоєнну добу в контексті гімнастично-спортивного руху;

- четвертий - 1939-50-ті рр. - період діяльності гімнастично-спортивних організацій у Русі Опору, бойових діях напередодні та у період Другої світової війни.

У результаті наукового дослідження розкрито систему теоретико-ідеологічних та організаційних засад українського спортивного руху, реконструйовано модель гімнастично-спортивних організацій, яка, на наш погляд, може бути використана як базова для розробки системи державного управління розвитком національної фізичної культури і спорту.

Висновки і фактичний матеріал дисертації використані під час підготовки програми для студентів педагогічних інститутів і університетів із курсу “Історія фізичної культури”. - К., 1995; навчального посібника МО України “Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні”. - К., 1997; навчальної програми спецкурсу з історії України для студентів вузів “Гімнастично-спортивні організації в національно-визвольному русі Галичини”. - Тернопіль, 2001.

На захист виносяться такі основні положення і висновки:

- гімнастично-спортивні організації Галичини другої половини ХІХ ст. - першої половини ХХ ст. увібрали у себе досягнення національних традицій, виражаючи духовні потреби широкого загалу українства, втілювали їх на практиці, закладаючи основи патріотичного виховання, формуючи комплекс повноцінності української нації;

- етногенез національно-визвольного руху у Галичині пройшов чотири основних етапи розвитку, впродовж яких гімнастично-спортивні організації стали не лише основою фізичного й духовного виховання молоді, але й підґрунтям підготовки її до боротьби за реалізацію національних прагнень українського народу;

- гімнастично-спортивні організації діяли у складних умовах національно-політичного поневолення українців Галичини з боку польського політикуму, наближеного до австрійської монархії Галичини, вони утверджувалися у гостроті боротьби за національне самовизначення та консолідацію української нації;

- Перша світова війна стала серйозним випробуванням для сокільсько-січових, пластових, спортивних клубів і товариств, які склали кадрову основу старшинського корпусу Українського Січового Стрілецтва, збройних сил ЗУНР, УГА, київських Січових Стрільців;

- у міжвоєнну добу відбулася переоцінка теоретико-ідеологічних, програмних засад, йшов активний пошук нових методів боротьби. Рушійною силою цього процесу продовжувало виступати сокільство. Створивши Український Спортовий Союз, воно удосконалювало ідейно-теоретичні програмні засади українського спорту, організовувало видавничу справу, утверджувало у свідомості галицької молоді ідею української державності, єднання усіх земель України;

- значну підтримку гімнастично-спортивним організаціям Галичини у міжвоєнний період надавала греко-католицька церква в особі митрополита Андрея Шептицького. Вона створила такі нові структури, як “Українська молодь Христові”, “Католицьку акцію української молоді”, товариство “Орли”-КАУМ, що формували національно-християнський світогляд, духовне і фізичне виховання молодої генерації українців;

- напередодні та у період Другої світової війни вихованці гімнастично-спортивних організацій боролися зі зброєю у руках за Карпатську Україну, у лавах УПА, були могутньою національною військовою силою, яка протистояла двом могутнім тоталітарним державам та спробам Армії Крайової (АК) відновити довоєнні східні кордони Польщі в межах Східної Галичини та Волині;

- розгалужена мережа гімнастично-спортивних організацій Галичини стала закономірним наслідком національних прагнень українського народу, засвідчивши його непохитне прагнення до державної незалежності та соборності своїх земель, а поразка українців у національно-визвольних змаганнях насамперед була об'єктивно спричинена як несприятливими зовнішніми обставинами, зокрема експансіоністськими, колонізаторськими діями сусідніх держав, так і внутрішніми чинниками, тобто власними прорахунками і неузгодженістю дій українського політикуму у національно-визвольному русі.

Основні положення і висновки дисертаційної роботи апробовані на засіданнях кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, науково-методичному семінарі історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, на засіданні відділів нової і новітньої історії Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, оприлюдню-валися на Міжнародних і Всеукраїнських наукових конференціях, колоквіумах, семінарах: (Тернопіль, 1997; Хуст, 1999; Львів, 2002); Міжнародній науково-теоретичній конференції (Тернопіль, 1997), ХІ Міжнародному колоквіуму Інституту славістики Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2002); ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам'янець Подільськ., 2003); Відродження засад сокільської ідеології - вагомий чинник виховання національної свідомості молоді в умовах державотворення України // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Спорт і національне відродження”, присвяченої 120-літтю від дня народження професора Івана Боберського, Львів, 14-15 жовтня 1993. - Українська спортова асоціація, Львівський державний університет імені Івана Франка, Львівський державний інститут фізичної культури. - Львів, 1993. - С. 17-20; До 100-річчя Українського Сокільства. Професор Іван Боберський вихователь нової генерації української молоді // Матеріали Першої республіканської конференції “Підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні”. - Міністерство освіти України, Інститут системних досліджень Міністерства освіти України, Міністерство України у справах молоді та спорту, Волинський державний університет імені Лесі України. - Луцьк: “Надстир'я”,1994. - С. 350-352; Українське сокільство в національному відродженні Галичини 1891-1914 рр. // “Українська періодика: історія і сучасність”. - НАН України, Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника. Науково-дослідний центр періодики. Доповіді та повідомлення сьомої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, 17-18 травня 2002 року. - Львів, 2002. - С. 254-260.

Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається зі вступу (с. 5 - 26), тридцяти параграфів, одинадцяти розділів (с. 27 - 641), висновків (с. 642 - 650), списку джерел і літератури, опублікованих документів, мемуарів дослідження (с. 651 - 668) та іменного покажчика (с. 669 - 688).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, наукову новизну і практичне значення дослідження.

У першому розділі “Історіографія і джерела” проаналізовано стан наукових досліджень проблеми та характер джерельної бази. Ступінь наукової розробки теми, з одного боку, характеризується певним політизованим підходом більшості вітчизняних і зарубіжних дослідників до національно-визвольного руху, діяльності гімнастично-спортивних організацій Галичини, з іншого - відсутністю ґрунтовних наукових публікацій. Історіографію проблеми умовно можна поділити на вісім груп. Першу групу становлять загальнотеоретичні праці з концептуальних державницьких визвольних ідей, у яких висвітлено боротьбу за збереження рідної мови, звичаїв, національної свідомості, роль і значення тілесного виховання, фізичної культури у націотворчому процесі. Велика заслуга у розробці цих ідей належить Михайлові Грушевському, Іванові Франку, Михайлові Павлику, Іванові Крип'якевичу, Володимиру Дорошенку, Дмитру Донцову, Льонгину Цегельському, Миколі Міхновському, Івану Боберському та ін. Варто підкреслити, що праці згаданих дослідників, написані у кінці ХІХ - на початку ХХ століть, стали доступними через відомі обставини, тільки починаючи з часу відновлення державності й незалежності України. Загалом ці праці були ідейною основою розвою гімнастично-спортивного руху, справили значний вплив на формування і становлення молодого покоління з розвинутою національною свідомістю і прогресивними поглядами на суспільно-політичне, економічне та культурне життя українського суспільства ХІХ ст. - ХХ ст.

До другої групи відносимо праці про становлення гімнастично-спортивних організацій та розвиток певних видів спорту, про діяльність клубів та пластових куренів в українських гімназіях і семінаріях у Львові, Перемишлі, Тернополі. У них мова йде в основному про певну систему виховання майбутніх провідників національно-визвольних змагань, таких як Роман Шухевич, Володимир Янів, Михайло Галущинський, Тарас і Петро Франки, Іван Гриньох, Богдан Кравців, Василь Охрімович, брати Іван, Василь, Григорій Коссаки, Федір Черник, Василь Лаба, Олександр Тисовський та інші. Характерною рисою згаданих публікацій було те, що вони писалися переважно очевидцями подій, мали популярний характер і не відзначалися ґрунтовною джерельною базою.

Чимало відомостей про діяльність гімнастично-спортивних організацій подано у ювілейних альманахах, які віднесено до третьої групи, виданих у Галичині за часів Австро-Угорщини та міжвоєнної Польщі з нагоди 40-х роковин товариства “Січ” у Відні, ювілеїв Спортових товариств “Україна” у Львові, “Поділля” у Тернополі, “Сянова Чайка”, “Беркут” у Перемишлі, спортових календарів-альманахів, календаря “Криниця”, сокільських календарів. Значний внесок у розробку досліджуваної проблеми внесено книгою-альманахом Кирила Трильовського “Гей, там на горі “Січ” іде!”, яку впорядкував і видав син автора у Канаді. У ній вміщено значну кількість публікацій про окремі місцеві “Січі”, спогади “Січового Батька” К. Трильовського, збірки січових пісень, описи і малюнки гімнастичних сокільсько-січових вправ, унікальні світлини тощо. Заслуговують на увагу видані у діаспорі регіональні історико-мемуарні, краєзнавчі збірники про місцеві гімнастично-спортивні організації, клуби, про політичну боротьбу за опанування сокільсько-січовим рухом. Альманах Карпатського Лещатарського Клюбу розкриває становлення і розвиток українського лижного спорту в Галичині та діаспорі.

До четвертої групи праць про українську фізичну культуру слід віднести, насамперед, магістерську дисертацію наукового працівника Українського Вільного Університету В. Леника на тему “Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 р.)”. Автор дослідив генезу національного молодіжного руху в Галичині, на Буковині, та в еміграції, вплив масових товариств “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” на суспільно-політичне життя. Монографія значною мірою побудована на матеріалах періодичних видань, оскільки автор був позбавлений можливості використовувати архівні джерела. До цієї групи належать також енциклопедичні нариси Петра Содоля з історії збройної боротьби УПА у 1943-1949 рр., її командирів, старшин, політичного керівництва Української Головної Визвольної Ради, які дають змогу показати участь колишніх вихованців молодіжних спортивно-гімнастичних товариств Західної України “Січей”, “Соколів”, “Пласту”, “Лугів” у визвольних змаганнях та бойових операціях УПА. Цікаві відомості про гімнастично-спортивні товариства “Сокіл”, “Пласт”, “Січ”, “Луг” у багатотомних виданнях “Літописи УПА” та “Літописи нескореної України”.

До п'ятої групи належать видання про сокільський, січовий, пластовий та луговий рухи, які будучи основою створення збройних сил УСС, ЗУНР, УГА, виступали рушійною політичною, військовою та національною силою у боротьбі за незалежну Українську державу. Офіційна радянська пропаганда докладала значних зусиль, щоб дискредитувати цей рух як “буржуазно-націоналістичний”, ворожий народним масам. Саме тому до недавнього часу у вітчизняній історіографії та публіцистиці зовсім не було наукових досліджень про ці гімнастично-спортивні організації Галичини.

До шостої групи віднесено праці, які заклали підвалини вивчення історії гімнастично-спортивних організацій очевидцями подій, організаторами гімнастично-спортивного руху Галичини. Чільне місце серед цих досліджень історіографії сокільства і тіловиховання члена довоєнної старшини “Сокола-Батька”, майбутнього командира легіону УСС та начальника штабу УГА Семена Горука - “На соколиних крилах: порадник для “Соколів” і “Січей”, яка була першим ґрунтовним посібником для товариств Галичини до кінця 30-х рр. ХХ ст. та організатора сокільського руху до Першої світової війни І. Боберського “Українське сокільство. 1894-1939”, про огляд діяльності “Сокола-Батька” у міжвоєнний період.

Публікації методичного, мемуарного, статистико-історичного змісту належать Степанові Гайдучкові, колишньому санітарному поручнику 4-ої Золочівської бригади УГА, який опублікував близько 170 праць не лише у західноукраїнських часописах, але й канадських і празьких. Залишаються актуальними його маловідомі розвідки “Фізичне виховання українського народу” (“Сокільські Вісти”, 1935, ч. 3, с. 7-8; ч. 4, с. 11-12), статті про членів “Сокола-Батька” з Наддніпрянської України М. Міхновського, І. Луценка, С. Русову, Х. Алчевську, М. Єремієва, Г. Мазуркевича (“Сокільські Вісти”, 1935, ч. 3, с. 21-24), “Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді”. Спогади С. Гайдучка “Півстоліття сокільських видань”, видані у Львові у 1937 р. є не тільки важливим дослідженням українських сокільських видань, але й цінним джерелом, одного з найавторитетніших фахівців українського сокільського галицького тіловиховання і спорту міжвоєнного періоду.

Сини І .Франка, Тарас і Петро, працюючи довгий час на ниві українського сокільства, пласту і спорту, опублікували низку праць: “Розвій руханки серед українців” (відбиток з “Канадійського фармера”), “Руханкова справа на Великій Україні” (“Діло”, 8 жовтня 1923, ч. 30), “Руханка і спорт на Радянській Україні” (“Життя і Знання”, 1927, ч. 5,), “Початки українського спорту у Львові” (Альманах СТ “Україна”, 1936) та ін. Видана у 1923 р. в Коломиї книга Т. Франка “Історія й теорія руханки”, була першою в українській історіографії спробою історичного екскурсу від античної гімнастики до передових на той час систем фізичного виховання, розкрити генезу розвитку спортивного, сокільського руху на українських землях, простежити розвиток окремих видів спорту у Галичині, як важливого фактора формування активної національної особистості.

Серед праць Петра Франка варто назвати також переклади з шведської “Підручник шведської руханки” (Львів, 1928 р.), “Пластові ігри та забави” (Львів, 1913 р.), статті “Фізичне виховання на селі” (“Життя і Знання”, 1930, ч. 4), “Як закласти пластові дружини” (Відень, 1921 р.). Підручники, присвячені “Пласту”, видавав також і Олександр Тисовський (пластове псевдо “Дрот”), один із співзасновників пластового руху у Галичині. У 1913 р., за фінансової підтримки І. Боберського, він видав книгу “Пласт”, що був першим ґрунтовним пластовим підручником, який витримав перевидання під назвою “Життя в Пласті” (1921 р., 1961 р., 1969 р.). О. Тисовський провів велику пошукову роботу, зібравши чималу кількість матеріалів і документів.

Для розвитку досліджень з історії гімнастично-спортивного руху надзвичайне значення мали науково обґрунтовані праці Едварда Жарського, колишнього чемпіона Львова і Галичини з легкої атлетики, провідного футболіста студентських спортклубів, віце-президента Українського Спортового Союзу, який, емігрувавши до США, у 1944 р. став професором Українського Технологічного університету у Нью-Йорку. Впродовж 20-ти річного активного спортивного та творчого життя у Львові він опублікував 85 праць, з яких десяток привертають нашу увагу і є актуальними для сучасності. Лише у 1936 р. науково-популярний часопис “Життя і Знання” видав 9 статей на різну тематику. Серед них “ХІ Олімпійські Ігрища”, “5-ліття Українського Пласту”, “4000 років лещетарського спорту”, “Ювілей спортивних організацій” та інші. Крім того автор публікує в американському журналі “Наш Спорт” ще цілу низку статей на спортивну тематику.

У 1924 р. учениця І. Боберського, керівник єдиної у Галичині тогочасної етнографічної школи ритмічної гімнастики, національних рухливих ігор, танцю та співів, Оксана Суховерська видає книгу “Рухові забави й ігри з мелодіями і примівками”, яка не втратила актуальності і потребує перевидання, оскільки відображає як етнографічні, так національні особливості українських рухливих ігор.

Про діяльність спортивних товариств “Луг” його засновник Роман Дашкевич 1926 р. видає на власні кошти “Підручник для руханково-пожежних товариств Січей і Лугів”, в якому охарактеризовано роль гімнастично-спортивних організацій у національно-визвольному русі Галичини.

До сьомої групи відносимо публікації, які побачили світ уже після встановлення державної незалежності України. Для цього етапу стали характерними пошуки нових підходів, прагнення розширити базу досліджуваної проблеми. На основі значного кола джерел, особливо залучення матеріалів української діаспори, спогадів, з'ясовано генезу українського сокільства зокрема і фізичної культури загалом. В цьому контексті заслуговує особливої уваги “Альманах 1984-1994 “Сокіл-Батько” спортивно-руханкове товариство у Львові”, виданий 1996 р. до 100-ліття українського сокільства, а також монографії: І. Андрухіва “Українські молодіжні товариства Галичини: 1861 - 1939 рр.” (Івано-Франківськ, 1994 р.), Б. Савчука “Український Пласт. 1911 - 1939” (Івано-Франківськ, 1996 р.), Б. Трофим'яка “Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-х рр. ХІХ ст. до 1939 р.)” (Київ, 1997 р.), О. Вацеби “Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні” (Івано-Франківськ, 1997 р.), І. Шумського “Молодіжний рух у Західній Україні (1920 - 1939)” (Тернопіль, 2002), Б. Коверко “Сокільський і січовий гімнастичний рух в Галичині на початку ХХ ст.” (“Традиції фізичної культури в Україні”, Київ, 1997 р.), М. Олексюка “Український спортивно-гімнастичний рух у Західній Україні в 20 30-х роках ХХ ст.” (збірник наукових статей Інституту змісту і методів навчання Міністерства освіти України “Традиції фізичної культури в Україні”, Київ, 1997 р.). Автори статей Гуйванюк М. Р. “Утворення перших Галицьких та Буковинських Січей” на початку ХХ ст. Січова атрибутика” // Питання історії України: Збірник наукових статей Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. - 2002. - Т. 5. - С. 143-151 та Дем'янюк О.Й. “Діяльність пластових осередків на Волині” // Вісник національного університету “Львівська Політехніка”. - № 451. “Держава та армія”. - 2002. - С. 109-112 досліджують становлення та розвиток січових, пластових товариств, не торкаючись їхньої участі у національно-визвольному русі.

На зламі ХХ і ХХІ століть проведено низку Міжнародних науково-теоретичних конференцій (Тернопіль, 1997), Матеріали ХІ Міжнародного славістичного колоквіуму (Інститут славістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Львів, 2002 р.). Всеукраїнських конференцій і семінарів (Тернопіль, 1997; Хуст, 1999; Львів, 2002), які засвідчили спільність інтересів вчених у розробці, вивченні ґенези впливу гімнастично-спортивних організацій на національно-визвольний рух Галичини другої половини ХІХ ст. - першої половини ХХ ст.

Для об'єктивного та всебічного наукового розкриття досліджуваної проблеми дисертант використав значний масив праць з історії кооперативного руху, українського війська, УВО-ОУН-УПА, УГКЦ, які включено до останньої восьмої групи. Не маючи на меті докладно аналізувати їх, наведемо лише ті праці, що тією чи іншою мірою мають дотичність до теми, оскільки розкривають суспільно-політичне становище на тлі якого діяли гімнастично-спортивні організації Галичини. Це зокрема праці М. Литвина, С. Кульчицького, В. Сергійчука, Т. Гунчака, В. Мороза, О. Полянського, М. Кугутяка, П. Мірчука, В. Косика, С. Ріпецького, М. Лазаровича, І. Біласа, К. Науменка та інших.

Таким чином, за більш ніж сторічний період діяльність гімнастично-спортивних організацій та їх вплив на національно-визвольний рух у Галичині другої половини ХІХ ст. - першої половини ХХ ст. привертали увагу дослідників. Однак проблема взаємозалежності національно-визвольного і спортивно-гімнастичного руху ще недостатньою мірою досліджена.

Джерельну базу дослідження становлять насамперед документи державних архівів України. Ґрунтовне й неупереджене дослідження таких матеріалів дозволяє досить глибоко і докладно висвітлити головні аспекти організаційного і правового становища гімнастично-спортивних організацій, їх ролі в соціально-політичному житті населення Галичини, особливо наприкінці ХІХ ст. та у першій половині ХХ ст.

Головний масив документів зберігається у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові. У фондах “Сокола-Батька” містяться протоколи засідань старшини “Сокола” перших років його заснування і особливо ґрунтовні записи, коли організаційний відділ очолював С. Горук, листування з чеським “Соколом”, НТШ, громадсько-політичними, жіночими, організаціями, Українським Спортовим Союзом, митрополитом Андреєм Шептицьким; інформація про сокільські здвиги, купівлю площі під “Український Город”, звіти, розпорядження, ухвали щодо прийому у члени товариства, про сокільські змагання тощо. У фонді 336 зберігаються матеріали про діяльність “Сокола” за кордоном, а фонд 389 - про Верховну Пластову команду, книгу поіменної реєстрації чоловічих і жіночих куренів Галичини. Важливі матеріали, які стосуються досліджуваної теми містяться у фондах 205, 312. Інформація про становлення і розвиток молодіжного руху є в інших фондах цього ж архіву. Це фонд 359 “Назарук О. Т. (1883 - 1940), адвокат, письменник, громадський і політичний діяч”; фонд 366 “Боберський Іван, голова товариства “Сокіл-Батько” у Львові”; фонд 371 “Шухевич Степан, адвокат”, фонд 374 “Паньківський Кость, адвокат”; фонд 389 “Верховне командування пластунів у Львові”.

Неабияку цінність становить фонд 146, у якому є листування “Січового Батька” з намісництвом і сеймом щодо захисту прав товариства. Основу фонду 624 становлять матеріали про Спортову Раду Українського Спортового Союзу.

Певна кількість документів про молодіжні організації і товариства зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (фонд 4465 “Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб”), у Центральному державному архіві громадських об'єднань України у м. Києві у вигляді окремих матеріалів до історії Ділового об'єднання поступового студентства та інших молодіжних організацій і товариств. Це в основному протоколи загальних зборів, пленумів, з'їздів, статистичні дані про організаційний стан і чисельність, копії резолюцій, звіти, доповідні записки, циркуляри, відозви, листівки, матеріали періодичних видань, спогади тощо.

Чимало матеріалів зберігається у фондах Державного архіву Львівської області, зокрема у фондах 1, 110, про таємний нагляд за діяльністю товариств та спортивних клубів, про арешти і слідство щодо активістів гімнастично-спортивних організацій. З фондів 769 і 996 залучено значну інформацію про діяльність регіонального олімпійського комітету у Львові, підготовку і участь спортсменів у Олімпійських Іграх.

Матеріали фонду 1 розкривають схему діяльності молодіжних організацій, циркуляри підвідділу безпеки і преси про ліквідацію “Пласту”, конфісковані польською адміністрацією копії статутів, звернень, анкетних листів, відозв, періодичні видання, листування відділу громадської безпеки з повітовими старостами з приводу діяльності на їх території молодіжних товариств “Січ”, “Сокіл”, “Луг”, “Пласт”, “Каменярі”, “Орли” тощо.

Певна частина архівних матеріалів зберігається у Державному архіві Тернопільської області. Документи Тернопільського воєвідського управління (фонд 231) містять інформацію про організаційну і виховну діяльність молодіжних організацій і товариств, ставлення до них місцевих органів влади, репресії та переслідування як окремих членів молодіжних структур, так і цілих осередків на місцях.

У Державному архіві Івано-Франківської області знаходяться матеріали, що відображають становлення і розвиток молодіжного руху в Прикарпатті, взаємовідносини між самими товариствами. Це матеріали (фонд 2) Станіславське воєводське управління і (фонд 69) Станіславське повітове управління державної поліції.

Аналогічні матеріали почерпнуто із фондів 57с/46, 47, 141, 1/1 з Державного архіву Волинської області.

Окрему групу становлять документи Служби Безпеки України. В основному це кримінальні справи щодо провідників гімнастично-спортивних товариств. Дисертант використав також фотоматеріали з колекції Архіву кінофотодокументів України та Львівського історичного музею про перші сокільські здвиги (Тернопіль, 1910 р.)

Важливим джерелом дослідження стали періодичні видання, насамперед молодіжних організацій і товариств.

Усвідомлюючи складність і багатоплановість досліджуваної проблеми, наступні розділи монографії, починаючи з другого і закінчуючи одинадцятим, дисертант розглядає діяльність гімнастично-спортивних організацій Галичини у контексті основних етапів національно-визвольного руху.

Перший період - 30-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р. - етап національного відродження, зародження тілесного й духовного виховання, заснування і розвиток сокільських, січових, пластових, спортивних товариств. У ньому розкрито витоки національного відродження, виникнення і розвиток сокільських, січових, пластових, спортивних товариств, та їх діяльність на зламі ХІХ і ХХ століть.

Епоха національного відродження українського народу була визначальною у пошуках шляхів націотворення і пов'язана з характерними чинниками, які послужили основою для її розвитку. Провідна роль у процесі його становлення належала “Руській Трійці”, культурні надбання якої об'єктивно вплинули в Галичині на відродження витоків народної фізичної культури. У працях М. Шашкевича, І. Вагилевича та особливо Я. Головацького простежується ґенеза народної традиційної фізичної культури подолян, бойків, гуцулів, звичаїв молодіжного побратимства, туристичних мандрівок, культурно-побутових й етичних функцій народних танців: гопака, вертака, аркана, кола, топака, які вважалися засадами морально-етичного виховання, здорових основ життя, тілесного гарту, джерелом неперехідних людських цінностей та духовної етнічної спадкоємності.

Продовжувачами традиції “Руської Трійці” стала нова генерація української галицької молоді, яку очолювали І. Франко, М. Павлик, І. Боберський, К. Трильовський - фундаторами сокільського, січового, пластового, спортивного руху - головного джерела національно-визвольної боротьби українського народу, збагативши ідеї “Руської Трійці”, трансформувала їх у основні елементи тіловиховання та у систему національної фізичної культури, яка стала панівною наприкінці ХІХ ст. і першій половині ХХ ст.

Іншим важливим чинником зародження тілесного й духовного виховання, заснування і розвитку українських сокільських спортивних організацій були аналогічні товариства у слов'янських народів, зокрема чеські і польські “Соколи”, які виступали головною рушійною силою у формуванні національної самосвідомості та боротьби за незалежність.

Ідея створення українського “Сокола” виникла серед членів студентських товариств Львова - “Ватри” та “Академічного братства”, які 1896 р. об'єдналися в “Академічну громаду”, активними членами і ініціаторами сокільства та засновниками товариства були С. Яричевський, Б. Лепкий, В. Лаврівський, В. Нагірний.

Українська молода генерація та проавстрійський табір неоднозначно поставилися до заснування власного “Сокола”, нехтуючи здобутками на ниві сокільства чехів та поляків та внаслідок протистояння між москвофілами й народовцями, а також штучних перешкод адміністрації намісництва.

Важлива роль у становленні і розвитку українського “Сокола” належить А. Будзиновському, за головування якого сокільський рух починає активно поширюватися у сільській місцевості, де, окрім руханки і пожежництва, чільне місце посідало фехтування, мандрівництво і велоспорт. З 1901 р. організаційна, кадрова, видавнича, спортивна і господарська діяльність пов'язана з І. Боберським, теоретиком, ідеологом, батьком українського сокільства у Галичині.

Окрім фізичного виховання, “Соколи” значну увагу приділяли культурно-освітній праці: створенню хорів, драматичних гуртків, духових оркестрів, бібліотек, гуртків для неписьменних тощо. За порівняно незначний проміжок часу, товариство в основному за допомогою інтелігенції та сільських соколів-січей, перетворюється у масову сильну структуру і до Першої світової війни нараховувало 974 “гнізд” з 70 тисячами членів. Його старшина очолювала легіон УСС, збройні сили ЗУНР, УНР, УГА, корпус київських Січових Стрільців.

Відновлення традицій Запорозької Січі серед українського селянства вплинули на формування “Січей”, засновником яких був К. Трильовський, що відіграв важливу роль в українському національному відродженні початку ХХ ст. Власне січовий рух серед селянства набув масового характеру, тому що ґрунтувався на засадах громадськості, рівності, товариськості, соборності, моральності, чесності, вільнодумства. Завдяки К. Трильовському, “Січовому Батьку”, що користувався великим авторитетом, 1907 р. його було обрано депутатом віденського парламенту, а 1913 р. - галицького сейму. Січовий рух мав значну підтримку, право проводити січові збори, відзначати свята, фестини тощо. Крім того “Січі” активно займалися культурно-освітніми питаннями, однак на чільне місце виступала ідея створення українського війська, організаційний центр якого складав “Український Січовий Союз” у Львові на чолі з генеральним отаманом К. Трильовським. Саме заснуванням УСС і створенням Боєвої Управи було відроджено українські збройні сили.

Незважаючи на здобутки січового руху, він сприймався неоднозначно українською інтелігенцією. Це пояснюється тим, що духовенству заборонялося вступати до “Січей”, а воно користувалося авторитетом серед селянства. Це не сприяло розгалуженню мережі товариства. Крім цього, власне К. Трильовський не давав згоди на об'єднання “Соколів” і “Січей” аж до Першої світової війни, що не лише б кількісно, але і якісно зміцнило молодіжні гімнастично-спортивні організації у потужну національно-визвольну силу.

Характерною особливістю діяльності “Пласту” було те, що на противагу “Соколом” і “Січам”, які орієнтувалися в основному на зрілу молодь, “Пласт” - на дітей дошкільного і шкільного віку в позашкільний час, бо і австрійська, і польська школи проводили політику денаціоналізації українців.

Пластові структури діяли незалежно одна від одної, були різні за характером, напрямком праці та віковим цензом. Довоєнний пластовий рух фактично був представлений “Пластом”, керованим П. Франком, О. Тисовським, які взяли за основу англійську скаутську ідею, що ставила за мету виховання розвиненої особистості, свідомого патріота своєї країни, не надаючи переваги мілітаризації чи пацифізму та І. Чмоли, який розумів Пласт як організацію військового вишколу у військово-підготовчих відділах. Саме з його пластового гуртка виникла ідея створення УСС. Власне І. Чмола та В. Янів були фундаторами не лише кодексу Великого Племені елітарного куреня Лісових Чортів, але й усього українського “Пласту”. Завдяки їм організація сформувала новітню пластову ідеологію, підґрунтям якої стала національна ідея і християнський світогляд українця-соборника, загартованого тілом і душею.

Становлення і розвиток українського спортивного руху відбувався у вкрай несприятливих умовах. Австрійсько-польська адміністрація сприяла активному зростанню тільки розгалуженої мережі польських спортивних клубів, військово-спортивних й поліцейсько-спортивних союзів, державних комітетів фізичного виховання і військової підготовки, форпостів польскості на “кресах” - Малопольщі. Крім цього, українська громадськість старшого віку ставилась до спору як до “варварства” та “зайвого нищення черевиків”. Тому український спорт започатковується молодими професорами, юристами, економістами, які, ознайомившись зі спортивним життям, завершили студії у вищих школах Європи, у гімназіях Львова, Перемишля, Тернополя і до Першої світової війни пройшов у два етапи - 1903-1906 рр. і 1906 - 1914 рр. з заснуванням Українського спортивного гуртка “УСК”, СТ “Україна”, У. С. Т. “Поділля”, У. С. К. “Сянова Чайка”.

В “УСК” започатковував футбол, легку атлетику, бокс, хокей на траві, ковзанярство, лещетарство, мандрівництво. Саме “УСК” став пропагандистом спорту, виховання спортивних талантів і створення перших спортивних осередків та використання національної спортивної атрибутики у Галичині. У зв'язку з бурхливим розвитком футболу, 1906 р. І. Боберський видав перший посібник українською мовою “Копаний м'яч”.

СТ “Україна” стає центром українського спортивного руху, започатковуючи на площі “Сокола-Батька” у Львові І Запорозькі Ігрища (15 жовтня 1911 р.), легкоатлетичні змагання між 5 українськими товариствами тощо. У. С. Т. “Поділля” відзначилося успішними виступами футбольної команди в іграх з польськими гімназійними, військово-поліцейськими командами Тернополя “Креси”, “Легіон”, “Сокула”, “Стшельця”, 54-го піхотного полку, єврейською “Егудою”. У. С. К. “Сянова Чайка” (Перемишль) у 1912 - 1913 рр. досягає найбільшої чисельності та розвитку окремих видів спорту, зокрема було створено 14 відділень з легкої атлетики, велоспорту, важкої атлетики, лиж, санок, веслування, пласту, стрільби, ковзанярства, туризму, плавання.

Таким чином, для першого періоду етапу національного відродження характерним було те, що відбувається становлення та поєднання тілесного й духовного виховання, заснування і розвиток сокільських, січових, пластових, спортивних товариств. Політична система Австро-Угорщини відкривала певні можливості розширення національних прав українців. Внаслідок цього зростав національно-визвольний рух. Створення гімнастично-спортивних організацій стало важливим фактором консолідації українства на ґрунті боротьби за національні права. Цьому сприяла значна виховна робота, яка проводилася гімнастично-спортивними організаціями. Тому національна ідея стала ідеологічною основою для подальшого зміцнення та організаційного зростання національно-визвольного руху. Десятиліття перед Першою світовою війною стало своєрідним підсумком розвитку гімнастично-спортивних організацій українців Галичини. Виявом зростаючого впливу спортивно-руханкового українства стала активна участь його більшості у суспільно-політичному та спортивному житті краю й подальшому розгортанні національно-визвольного руху, боротьбі сокільства за український університет. Найважливішим показником національної зрілості гімнастично-спортивних організацій стало якісне оновлення кадрового потенціалу, залучення підготованої душею й тілом галицької молоді до утвердження загальноукраїнських соборницьких ідей, віри у здобуття політичної незалежності та відродження власної державності.

Другий період - 1914-1923 рр. - етап випробування національного, духовного і тілесного загартування молоді сокільсько-січових, пластових, спортивних товариств у національно-визвольних змаганнях. Перша світова війна і національно-визвольні змагання стали серйозним випробуванням для галицької молоді сокільсько-січових, пластових, спортивних клубів і товариств, які стали кадровою старшинською основою Українського Січового Стрілецтва, збройних сил ЗУНР, УГА, корпусу київських Січових Стрільців у боротьбі за незалежність і соборність українських земель. З метою консолідації національно-визвольних сил, під впливом подій на початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. було об'єднано усі українські політичні партії у Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка утворила Українську Бойову Управу, що мала виконувати функції верховної української військової організації - легіону Українських Січових Стрільців. Австро-угорська влада і військове командування без ентузіазму поставилося до ініціативи галичан. Для формування легіону УСС командування направило замість 100 старшин лише 16, передавши тисячу важких однозарядних гвинтівок системи Верндля, які ще 1888 р. було знято з озброєння.

Усього до легіону виявили бажання вступити 28 тисяч юнаків та дівчат, вихованців гімнастично-спортивних організацій, яких би вистачило на формування двох піхотних дивізій. Однак влада обмежила чисельність легіону до 2500 осіб. Значна роль кадрового військового забезпечення та формування українського легіону належала стрілецьким секціям, створеним при гімнастичних товариствах “Сокола-Батька”, “Січей”, “Пласту”, які діяли фактично у всіх містах Східної Галичини. Ядро легіону становили активісти січового, сокільського і пластового руху, гімназисти і студенти. Для їх тактичної підготовки використовувався “Правильник піхотинця” - перший український військово-фаховий підручник, авторами якого були січовики О. Демчук і О. Семенюк, майбутні старшини УСС. Із сокільських стрільців спортивних товариств Львова, Перемишля, Тернополя вийшли такі відомі старшини УСС, як: Ф. Черник - чемпіон краю з легкої атлетики, герой боїв з російськими військами під Мотовилівкою, І. Іванець - керівник преси УСС, О. Перфецький, А. Зелений - голови СТ “Україна” (1912-1914 рр.), Л. Цегельський, М. Волошин - довоєнні заступники голови “Сокола-Батька”, І. Цьокан, О. Вахнянин, І. Брикович, С. Чикалюк, С. Сидоряк, І. Лень - відомі сокільсько-спортивні діячі.

Вихованці “Пласту” з набутими військовими навичками також вступали до УСС. Всього у легіоні впродовж 1914-1917 рр. перебувало 1500 пластунів, 748 із яких загинуло у боях, понад 500 померли від ран і у полоні. З 480 стрілецьких старшин 39 були вихованцями “Пласту”: І. Чмола, Б. Гнатевич, О. Яримович, Р. Сушко, О. Степанів, М. Мінчак, С. Галечко та інші. Сотня І. Чмоли була першим зорганізованим відділом УСС, сформованим в основному з членів гімнастично-спортивних, пластових товариств. 25 серпня 1914 р. вона витримала бій з російською кінною розвідкою під Львовом. 17-ти річний командир 3-ої чоти УСС, провідник “Пласту” у Самборі Л. Коберський за вміле командування підрозділом був нагороджений срібною медаллю Хоробрості. За геройські подвиги у боях здобули відзнаки австро-угорського командування четар А. Артимович, Д. Тиранський, М. Волошин, І. Чмола, Ф. Черник. Колишні учні Перемиської гімназії, вихованці “Пласту”, спортивного клубу “Сянова Чайка” та сокільських гнізд у березні 1915 р. отримують старшинські та підстаршинські звання.

Випробуванням мужності та зрілості січового стрілецтва стали чотириденні бої з 29 квітня по 2 травня 1916 р. на горі Маківці, у яких взяло участь 2200 стрільців. Особливо відзначилися сотні першого куреня Д. Вітовського, О. Семенюка, З. Носковського, О. Будзиновського, О. Букшованого.

Після серпневих позиційних боїв на р. Стрипі фронт переміщується у район р. Золота Липа біля Бережан, де полком УСС австро-угорське командування прикрило важливий відрізок фронту - шлях із Підгайців на Бережани у районі гори Лисоні, за яку загинуло 150 стрільців. Сили були нерівні, тому сотні Р. Сушка, А. Мельника, В. Кучабського, оточені з трьох боків, потрапили у російський полон. У боях за Лисоню особливо відзначилися курінний отаман С. Горук, сотник З.Носковський, Ф.Черник та інші.

Перші успішні бойові дії легіону УСС на Маківці, найкривавіші і найтрагічніші за Лисоню, зміцнили морально-психологічний дух стрілецтва, поглибили почуття національної честі та відповідальності. Разом із тим вони стали підвалинами поєднання гімнастично-спортивного руху з набутим військовим досвідом для подальших національно-визвольних змагань.

Молода галицька генерація з гімнастично-спортивних товариств “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, спортивних організацій і клубів “Україна” (Львів), “Поділля” (Тернопіль), “Сянова Чайка” (Перемишль), “Скала” (Стрий), “Чорногора”, “Пролом” (Станіславів), “Український Спортивний Кружок” Української Академічної гімназії у Львові, перевірена і загартована у боях Першої світової війни, зайняла ключові позиції у лавах УГА, брали активну участь в діяльності уряду, державного секретаріату військових справ ЗУНР, корпусі Січових Стрільців Є. Коновальця. Генеральний військовий комісаріат очолив вибраний старшинами УСС сотник Д. Вітовський, засновник січового руху на Станіславівщині. Першого листопада 1918 р. збройним виступом у Львові керував штаб на чолі з С. Горуком, відомим діячем товариства “Сокіл-Батько”.

Близько 8 тисяч юнаків та дівчат вступили у ряди УГА, створивши окремі частини: “Пластова юнацька сотня”, відділ “Військові пластуни” (Стрий), “Дівоча сотня залізного полку” (Станіславів). Досить успішно діяли ті українські окружні військові команди, якими керували досвідчені старшини, організатори і провідники гімнастично-спортивного і пластового руху. За допомогою пластунів під проводом О. Колодницького було згуртовано чималі військові сили - 1100 стрільців, більшість з яких складали пластуни. У першолистопадовому повстанні у Львові взяло участь 1400 стрільців і 60 старшин. Загалом українські військові організації майже без перешкод перейняли владу у повітах Галичини. Листопадовий зрив був унікальним явищем вітчизняної історії, коли українську державність вдалося відродити без кровопролиття.

Керівники гімнастично-спортивних організацій взяли активну участь у розбудові УГА. Мобілізаційний відділ ЗУНР очолював Н. Гірняк - довоєнний пластовий діяч, І. Боберський уклав словники військової української термінології та спеціальної лексики, започаткувавши видання топографічних карт і створення військового картографічного інституту. Вагомий внесок у розбудову збройних сил ЗУНР зробив керівник відділу летунства, сотник УСС П. Франко. Його старший брат Тарас Франко у чині поручника 19-го піхотного полку був учасником боїв за Львів у листопаді 1918 р., пройшов бойовими шляхами з УГА як військовий кореспондент і видавець стрілецьких часописів. Прилучився до формування першого кінного полку УГА влітку 1919 р. Л. Лепкий, поручник УСС, автор стрілецьких пісень, січових відзнак, гербів, однострою армій. У формуванні бригад і відділів Галицької армії важливий внесок було зроблено сокільськими діячами, отаманом С. Шухевичем, С. Гайдучком, лікарем 4-ої Золочівської бригади.

Крім військового вишколу стрілецтва значна увага зверталася на їхній моральний та культурно-освітній рівень. Сотники Ф. Черник і Р. Дашкевич розробили своєрідну систему виховання стрільців, яка базувалася на довоєнному січовому і пластовому досвіді. Діяли курси для неграмотних та підвищення загальної освіти, хор, драматичний гурток, читальня з бібліотекою на 2000 книг.

Все це засвідчувало про те, що для національно-визвольного руху українців Галичини основною засадою була ідея державної незалежності та соборності українських земель. Саме гімнастично-спортивні організації Галичини доклали чимало зусиль для виховання молодої генерації у військово-патріотичному дусі в більшості стала до боротьби за незалежність і соборність українських земель. Багато вихованців цих товариств прославилися героїчними подвигами. Серед них Олена Степанів, Софія Галечко, Федір Черник, Семен Горук, Роман Дашкевич, Петро Франко, Дмитро Вітовський, Григорій Коссак та інші. Вони вписали славну сторінку в історію українського війська. Сповідуючи військово-стрілецьку ідеологію, започатковану гімнастично-спортивними організаціями Галичини у довоєнний період, вони сформували боєздатні військові підрозділи, а набутий бойовий досвід зміцнив морально-психологічний дух стрілецтва, став підвалиною для подальших національно-визвольних змагань.