Повоєнний голод в Україні (друга половина 40-х років ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н.КАРАЗІНА

07.00.01 - Історія України

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Повоєнний голод в Україні

(друга половина 40-х років ХХ ст.)

Калініченко Вячеслав Володимирович

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук

ТАНЦЮРА ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, професор кафедри українознавства Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук

МАРОЧКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

- кандидат історичних наук

САЛАМАТІНА ТАМАРА МИКОЛАЇВНА, доцент кафедри історії та українознавства Харківської державної академії залізничного транспорту.

Провідна установа - Донецький національний університет (кафедра історії України), Міністерство освіти та науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться 2 березня 2001 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків - 77, пл. Свободи, 4, ауд. IV-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків - 77, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий 30 січня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми. Вивчення історії тоталітарних режимів ХХ ст. нині привертає особливу увагу дослідників. Одним із таких режимів і був більшовицький. За три перші десятиріччя свого існування він влаштував для підвладного народу три рукотворні голодомори. Останнім із них був повоєнний голод у другій половині 40-х років ХХ ст. У радянській історіографії він замовчувався. Лише з кінця 80-х - початку 90-х років з'явилася можливість для вивчення цієї трагедії. Однак, повоєнний голод в Україні другої половини 40-х років ХХ ст. ще залишається малодослідженим. Потрібно вивчити причини, хід та наслідки повоєнного голоду, щоб правдиво відтворити історію України ХХ ст. Це необхідно не тільки для відтворення історичної правди, а в першу чергу для розкріпачення суспільної свідомості, закутої в роки тоталітарного режиму, для позбавлення мільйонами наших громадян комуністичних химер, щоб страшне минуле ніколи не повернулося.

Предмет дослідження - повоєнний голод в Україні в другій половині 40-х років ХХ ст.

Мета дослідження - розкрити причини, хід і наслідки повоєнного голоду в Україні.

Завдання дослідження:

з'ясувати причини повоєнного голоду в Україні, зокрема проаналізувати негативний вплив грабіжницької хлібозаготівельної політики та інших антиселянських заходів тоталітарного режиму на виникнення голоду;

дослідити форми опору українських селян антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму;

висвітлити трагічну ходу голоду по Україні, простежити його поступове наростання, окреслити масштаби трагедії, встановити категорії голодуючого населення;

визначити регіони України, що постраждали від голоду і хронологічні рамки цього лиха;

виявити прямі та непрямі (опосередковані) наслідки голоду в республіці, зокрема демографічні втрати, захворювання населення, безпритульність, жебрацтво, втечу селянської молоді у міста та на новобудови, порушення традиційної селянської поведінки під впливом штучно створеного голоду.

Хронологічні рамки роботи. В історіографії міцно утвердилася думка, що повоєнний голод в Україні мав місце в 1946-1947 рр. Дійсно, якщо мати на увазі пік трагедії, то він прийшовся на кінець 1946 - першу половину 1947 року. Але в процесі роботи над темою ми наштовхнулися на низку фактів, що свідчать про початок повоєнного голоду у багатьох місцевостях республіки взимку 1945-1946 рр. і продовження голоду після 1947 р., принаймні в 1948 р., а подекуди і в 1949 р. Це змусило нас розширити хронологічні рамки роботи і визначити їх як другу половину 40-х років ХХ ст.

Територіальні рамки дослідження - УРСР у межах другої половини 40-х років ХХ ст. повоєнний голод хлібозаготівельна антиселянський

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній історіографії:

на дисертаційному рівні досліджується повоєнний голод в Україні;

проаналізовано причини голоду в республіці, які полягають, в першу чергу, у встановленні нереальних, для розореного війною і ослабленого недородом та посухою українського села, надмірно завищених планів хлібозаготівель, злочинних методів вилучення хліба, антиселянській політиці сталінського терористичного режиму;

показано механізм застосування репресій в Україні проти голодуючого населення;

розкрито питання про опір селянства антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму;

простежено поступове наростання голоду в Україні, показано його трагічну ходу, голодування в селах та містах, встановлено категорії голодуючого населення, регіони України, що найбільше постраждали від голодної трагедії, досліджено питання про хронологічні рамки голоду;

встановлено, що повоєнний голод в Україні мав штучний характер, вказано на винних у скоєнні цього страшного злочину;

розглянуто прямі й непрямі (опосередковані) наслідки голоду в Україні, зокрема зроблено спробу підрахувати кількість жертв голодної трагедії, з'ясовано питання про сирітство дітей, безпритульність, появу біженців, втечу селянської молоді у міста та на новобудови, занепад сільськогосподарського виробництва, руйнування традиційної ментальності населення (занепад моралі, в тому числі трудової, злодійство, бандитизм та інші протиправні дії тощо).

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при читанні загальних курсів з історії України, спеціальних курсів з історії селянства, при підготовці краєзнавчої літератури, в експозиціях історико-краєзнавчих музеїв.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри українознавства Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна і доповідалися на наукових конференціях викладачів, аспірантів та студентів історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна в 1996-1999 рр.; міжнародному семінарі “Багатонаціональна Європа: проблеми історії та сучасності” (Крим, серпень 1996 р.); науково-практичній конференції “Проблеми політології та новітньої історії Південної України” (Миколаїв, квітень 1997 р.); міжнародній науковій конференції “Голод 1946-1947 років в Україні: причини і наслідки” (Київ, травень 1997 р.); міжнародній науковій конференції “Геноцид українського народу: історична пам'ять та політико-правова оцінка” (Київ, листопад 2000 р.)

Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковано чотири статті у фахових наукових збірниках і дві наукові доповіді, в тому числі одна в матеріалах міжнародної наукової конференції в Києві у 1997 р., всього 6 публікацій.

Структура дисертації обумовлена характером і змістом, метою і завданням дослідження. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і додатків. У додатках розміщений список використаної літератури та джерел у порядку появи посилань у тексті. Обсяг дисертації становить 255 сторінок, з них основний текст 192 сторінки і додатки 63 сторінки. Список використаних джерел і літератури нараховує 815 посилань на 359 найменування, на 63 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається зв'язок з науковою програмою кафедри, де виконувалася дисертація, вказується предмет, мета, завдання дослідження, визначаються хронологічні та територіальні рамки роботи, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробація, розкривається структура виконаної роботи.

Перший розділ “Історіографія та джерельна база” присвячений аналізу наявної літератури та джерел по темі дисертаційного дослідження.

У роботах радянських дослідників другої половини 40-х - кінця 80-х років ХХ ст. термін “голод” не зустрічається з ідеологічних і цезурних причин. Але історики та економісти, що писали про стан сільського господарства, життя колгоспників, накопичили великий фактичний матеріал про врожайність, валові збори, товарність зернового господарства та інших галузей, розмір поставок зерна державі, споживання продуктів харчування різними категоріями населення країни, аграрну політику держави 1. Вивчаючи цю літературу, вдумливий дослідник помітить лицемірство і фарисейство офіційної пропаганди щодо колгоспного селянства, а за словами евфемізмами, що змушені були застосовувати дослідники, трагізм українського повоєнного села, зрозуміє, що при такій аграрній політиці, яке вело сталінське керівництво у повоєнному селі, голод був неминучим.

Становище з вивченням повоєнного голоду в країні змінилося наприкінці 1980-х у 1990-х роках. У радянській історіографії вперше про повоєнний голод в СРСР сказано у колективній праці з історії радянського селянства 1. У 1988 р. журналісти А.Аджубей та А.Стреляний, описуючи діяльність М.С.Хрущова, згадали і про повоєнний голод в Україні 2. З 1989 р. за вивчення повоєнного голоду взялися історики 3. У 1990-х роках кількість публікацій з кожним роком почала зростати, досягнувши вершини в 1996-1997 рр., коли у країні вшанували сумний півстолітній ювілей цієї трагічної події 4.

Серед значної кількості статей, виступів на наукових конференціях тощо потрібно назвати роботи І.О.Воронова, Ю.Г.Пилявця, І.П.Кожукала, І.М.Маковійчука, С.В.Кульчицького, О.М.Веселової, П.П.Панченка, І.Г.Шульги, М.М.Шитюка, О.П.Єрмака, А.Л.Перковського, С.І.Пирожкова та інших 5. Особливо плідно цією темою займалася О.М. Веселова.

Першою значною роботою про повоєнний голод в Україні є брошура І.О.Воронова та Ю.Г.Пилявця, яка побачила світ у 1991 р.6 У цій праці увага передусім звернена на пояснення причин цього повоєнного лиха. Дослідники звернули увагу читача на те, що Й.Сталін та його оточення після війни не бажали перейти до економічних методів господарювання, а тому розробки нової аграрної політики, якої потребувало село, не було здійснено. Основною причиною автори вважають антиселянську політику тоталітарного режиму. Але, захопившись вивченням причин голоду (із 47 сторінок тексту 41 сторінки відведено з'ясуванню причин цього лиха), І.О.Воронов та Ю.Г.Пилявець надто скупо розказали про сам хід голоду і нічого не сказали про наслідки цієї страшної трагедії.

Стаття І.М.Маковійчука та Ю.Г.Пилявця теж присвячена повоєнному голоду 1. У ній йдеться теж в основному про причини цього лиха і головну з них автори вбачають у надмірних державних хлібозаготівлях у неврожайному 1946 р.

Про посуху, як першопричину повоєнного голоду, пише у своїй статті І.П.Кожукало 2. Кількість померлих від голоду І.П.Кожукало не називає, наводить тільки дані про кількість хворих на дистрофію 3. Але це вже елемент новизни у порівнянні з попередніми роботами. Йшов енергійний пошук джерел, адже статистика летальних випадків, як ми тепер знаємо, активно фальсифікувалася, а тому особливо важко було розібратися у цьому питанні першим дослідникам проблеми, серед яких був і І.П.Кожукало.

Про демографічні втрати населення УРСР у 1940-х роках йдеться у статті А.Л.Перковського та С.І.Пирожкова 4.

Проблема відбудови і розвитку народного господарства в УРСР в 1945-1955 рр. присвячена стаття М.В.Коваля 5. У ній він теж торкнувся проблем повоєнного голоду. При цьому він зазначив, що принаймні 800 тис. людей загинули від голоду, але джерело цих даних автор не наводить 6. Цю ж цифру загиблих від голоду наводить С.В.Кульчицький 7.

О.М.Веселова та П.П.Панченко пишучи про причини, які викликали голод, називають серед них тяжкі наслідки війни, імперську політику правлячої верхівки колишнього СРСР щодо України, вилучення коштів із села, командно-примусові методи управління сільським господарством, посуху 1946 і 1947 рр., нереальні плани хлібозаготівель. Останню причину вони визнають визначальною 8. Щодо кількості жертв голоду, то вони називають понад 1 млн. чол. 9 На їх думку у цій трагедії винні Й.Сталін та його найближче оточення.

Поступово переважна більшість істориків дійшла до висновку, що повоєнний голод в Україні мав штучний характер, а І.Білас, Й.Антохій, В.Пахаренко, Є.Наконечний вважають його актом геноциду проти українського народу 1.

Протягом 1990-х років відбулося кілька наукових конференцій і конгресів, де прозвучали виступи і про повоєнний голод в Україні (О.М.Веселової, Й.Антохія, В.М.Косташа, В.Ф.Холодницького, П.П.Панченка та інших)2. Особливо змістовні матеріали міжнародної наукової конференції, проведеної у травні 1997 р. у Києві спеціально для вшанування 50-річчя голодомору 1946-1947 рр.3 Тексти доповідей цієї конференції розкривають причини та наслідки повоєнного голоду в Україні, скоєного і утаємниченого тоталітарним режимом. Матеріали конференції вміщують 32 виступи дослідників з України, Росії, США (С.Кульчицького, В.Марочка, Д.Мейса, Р.Пирога, Ю.Шаповала, С.Пирожкова, В.Зими, В.Юрчука, О.Веселової, О.Єрмака, М.Шитюка, О.Задніпровського, Н.Гупана, О.Нікілєва, В.Калініченка, В.Гудзя, В.Холодницького, І.Романюка, С.Пінчука, Ф.Морозюка, О.Гаврилюка, В.Сергійчука та інших). Вони висвітлили питання повоєнного голоду в різних регіонах нашої республіки, історіографію проблеми, аналіз джерельної бази тощо. Можна зробити висновок, що надруковані матеріали конференції віддзеркалили всі ті здобутки, які досягли дослідники у вивченні цієї трагічної події станом на травень 1997 р.

Влітку 2000 р. побачила світ спільна монографія О.М.Веселової, В.І.Марочка та О.М.Мовчан, що присвячена трьом радянським голодоморам 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр.4 Перу О.М.Веселової належить третій розділ, де йде мова про повоєнний голодомор 5. Авторка розкрила причини голоду (руйнівний спадок війни, тотальні хлібозаготівлі, непосильні, грабіжницькі податки, мізерна оплата трудоднів) і зробила висновок, що повоєнний голод мав штучний характер 6. Авторка описує, як виснажені голодом селяни намагалися вижити в цих екстремальних умовах, як голод спотворював моральні норми, показує репресивні дії влади проти селян, експорт хліба з охоплених голодом районів, допомогу голодуючим з боку населення західноукраїнських земель, поміч зарубіжжя. О.М.Веселова вказує і на наслідки голоду - масове сирітство, безпритульність, факти людоїдства, підкреслила, що влада всіляко замовчувала трагедію. Авторка вважає, що від повоєнного голоду померло приблизно 1 млн. чол.1 В цілому це цінне дослідження по нашій темі. Недоліком цієї праці є те, що в ній відсутні посилання на джерела та літературу. Напевно це пояснюється тим, що робота має науково-популярний характер.

Аналіз наявної літератури з проблем повоєнного голоду в Україні показує, що цілий ряд питань залишається або зовсім не розкриті, або частково розкриті, або тільки поставлені. Зокрема, існують великі розбіжності у висвітленні причин голоду, недостатньо окреслені в історіографії і територіальні та хронологічні рамки повоєнного голоду; не визначені місцевості, які найбільше постраждали від голодомору; категорії та кількість голодуючого населення; способи, якими люди намагалися врятуватися від голоду; роль місцевих органів влади у ставленні до голодуючого люду; допомога населення західних регіонів республіки голодним біженцям; кількість жертв голодної трагедії, безпритульність і сирітство дітей; масові захворювання на дистрофію та інші, викликані голодом, хвороби; зростання злочинності; масовий відтік сільської молоді у міста та на новобудови, що призвело до обезкровлення аграрного сектора економіки; падіння трудової дисципліни серед колгоспників, занепад сільського господарства тощо.

Таким чином, аналіз історіографії показав, що проблема повоєнного голоду потребує подальшого дослідження.

Відповідно до теми, завдань та мети дослідження добиралися і аналізувалися джерела.

Для висвітлення аграрної політики тоталітарного режиму в повоєнному селі ми використали виступи та праці тодішніх керівників СРСР та УРСР (Й.Сталіна, М.Хрущова та інших), основні рішення комуністичної партії, директиви ВКП(б) та радянського уряду по господарським питанням, зокрема постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) “Про заходи по ліквідації порушень статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах від 19 вересня 1946 р.”, постанову лютневого (1947 р.) пленуму ЦК ВКП(б) “Про заходи піднесення сільського господарства в післявоєнний період”, постанову вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС “Про заходи дальшого розвитку сільського господарства СРСР”, постанову березневого (1947 р.) пленуму ЦК КП(б)У “Про заходи по виконанню постанови ЦК ВКП(б) про піднесення сільського господарства в післявоєнний період”, закони про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР та УРСР на 1946-1950 рр., стенографічні звіти сесій Верховної Ради УРСР за 1946-1948 рр., радянські статистичні збірники 1950-х - 1980-х років, де є дані про стан сільського господарства у повоєнні роки, експорт хліба з СРСР тощо.

Найважливіші документи і матеріали по нашій темі зосереджені у збірнику про голод 1946-1947 рр.1 Це постанови, директиви, витяги із постанов, довідки, інформації, звіти, телеграми, телефонограми, листи, повідомлення, спецповідомлення, відомості, донесення, рапорти різних партійних та радянських органів. Абсолютна більшість з них містили гриф “секретно”. Збірник містить також листи, скарги, прохання селян, робітників та інших трудящих, спогади людей, які пережили голод.

До п'ятдесятиріччя трагедії архівісти та науковці Полтавщини підготували збірник документів та матеріалів про повоєнний голод 2. У збірнику містяться листи, інформація, телеграми, доповідні записки партійно-радянських та господарських органів про хід хлібозаготівель, голодування населення на Полтавщині тощо. Однак за інформативністю вказаний збірник значно поступається попередньому.

Працюючи над темою, нами були використані документи ряду державних архівів, зокрема Центрального державного архіву вищих органів державної влади і органів державного управління (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Харківського, Полтавського, Донецького, Дніпропетровського, Миколаївського, Вінницького, Запорізького, Херсонського облдержархівів. За своїми формальними ознаками це постанови бюро обкомів КП(б)У, листи райкомів до секретарів парторганізацій, довідки обласних і районних відділів МДБ, доповідні записки уповноважених по хлібозаготівлям, протоколи, розпорядження, рішення, постанови, повідомлення, зведення райвиконкомів тощо. Вказані документи дають інформацію по нашій темі з різних областей республіки та із різних рівнів - від сільрад до районів і областей. У цьому полягає їх особлива цінність.

Об'ємний і різноманітний матеріал про соціально-економічну ситуацію на селі в другій половині 40-х років міститься у пресі. Це офіційний матеріал, репортажі, звіти, замітки, дописи тощо. Не зважаючи на ідеологічну заангажованість, пропагандистську спрямованість, цензурні перепони вдумливий та ретельний дослідник знайде у матеріалах преси чимало фактів про повоєнне становище села.

Таким чином, аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що вона достовірна і достатня для розкриття теми.

У другому розділі “Причини голоду” зазначається, що відносно причин повоєнного голоду в історіографії нема одностайної думки. Неоднозначно визначають причини голоду і його очевидці. Тому автор, висвітлюючи питання про причини голоду, розпочав виклад із висвітлення тяжких наслідків війни - людських втрат і господарських збитків, зокрема в сільському господарстві. Помітне скорочення посівних площ, врожайності дуже негативно вплинули на валовий збір сільськогосподарської продукції, що у 1945 р. склала тільки 49% від рівня 1940 р. Таке різке зменшення валових зборів сільгосппродукції привело до того, що населення України було поставлене на межу голоду. Ресурси села були мізерними і взимку 1945-1946 рр. сільське населення багатьох областей України голодувало. Навесні 1946 р. голод значно загострився.

Літо 1946 р. не принесло очікуваного полегшення продовольчого становища. Сталася велика посуха, якої не було в Україні понад 50 років. Посуха охопила майже всі зернові райони республіки. В результаті валовий збір зерна в Україні в 1946 р. склав 8,7 млн. т (проти 12,4 млн. в 1945 р. і 26,4 млн. в 1940 р.). Якби матеріально-технічна база сільського господарства не була підірвана війною, то посуха не відбилась би так серйозно на стані сільського господарства.

Щоб отримувати стабільні врожаї, потрібні були серйозні заходи по зміцненню матеріально-технічної бази сільського господарства, необхідно було застосувати економічні важелі стимулювання праці сільських трудівників. Та керівництво країни спрямувало аграрну політику по-старому адміністративно-командному шляху, апробованому ще в довоєнні п'ятирічки. Не була переглянута практика хлібозаготівель - вони зберігали податковий, примусовий характер, а заготівельні ціни не покривали навіть собівартості вирощеної сільськогосподарської продукції.

Оббираючи колгоспи до нитки, тоталітарний режим всіляко обмежував присадибні ділянки селян. У розпал голоду - восени 1946 р., під виглядом боротьби з порушеннями статуту сільськогосподарської артілі, від присадибних земель колгоспників було відрізано 150 тис. га (а всього колгоспам повернули 600 тис. га угідь). Вилучені у колгоспників земельні ділянки здебільше не могли бути включені до масиву колгоспних земель внаслідок черезсмужжя і заростали бур'янами. Звичайно, що такі безглузді дії можновладців викликали справедливе обурення з боку колгоспників. А тим часом, присадибні господарства забезпечували виробництво 65% картоплі, 48% овочів, 72% м'яса, 77% молока, 94% яєць і т.п. Колгоспник, щоб вижити, міг розраховувати тільки на своє присадибне господарство. Та сталінський режим обклав особисті господарства великими податками. Кожен колгоспний двір повинен був сплачувати державі сільськогосподарський податок, а також поставляти встановлені норми м'яса, молока, яєць тощо. Для селян-одноосібників норми збільшувалися вдвічі. Держпоставки поглинали не надлишковий, а необхідний продукт із особистих господарств селян, прирікаючи господарів на жебрацьке існування.

Окрім податків та обов'язкових натуральних поставок сільськогосподарської продукції на спустошене війною, окупацією, посухою село ще спустили плани обов'язкової підписки на державні позики. В цілому податки та позики поглинали до 40% прибутків селян, знижуючи і без того злиденний рівень їх життя.

Але справжнім лихом для мільйонів українських селян стали хлібозаготівлі посушливого 1946 р. План хлібозаготівель для УРСР на 1946 р. був встановлений у розмірі 362750 тис. пудів, або 68,3 % від валового збору зернових. Це значно більший відсоток, ніж в роки війни, коли колгоспи здавали державі приблизно 50% вирощеного зерна, а колгоспники вели напівголодне існування. План держави у 1946 р. вилучити із села 68,3 % означав одне - голод.

Директиви щодо організації і проведення жорстких хлібозаготівель йшли із верхівки тоталітарної держави - від Й.Сталіна, який діяв через своїх поплічників - Г.Маленкова, А.Жданова, Л.Кагановича та інших. Отримуючи вказівки від союзного центру, республіканське керівництво доводило завдання областям, а обласне - районній ланці, а ті безпосередньо колгоспам, радгоспам, одноосібникам. Так була створена і діяла жорстка структура безжального вилучення хліба у селян. Невиконання плану хлібозаготівель оголошувалося злочином перед партією і державою.

Окрім виконання плану хлібозаготівель, селяни повинні були повністю розрахуватися з державою по насінневій і іншим позикам. У засушливому 1946 р. це означало свідомо залишити селян без хліба.

Звіти про хід заготівель хліба та іншої сільськогосподарської продукції не знімалися з порядку денного засідань ЦК КП(б)У, обкомів і райкомів партії, виконкомів місцевих рад. Для організації хлібозаготівель і їх прискорення в колгоспи та радгоспи були направлені сотні уповноважених партійно-радянських органів, мобілізовані всі сільські комуністи, весь радянський актив. В УРСР безпосередньо хлібозаготівлями на найвищому рівні займалися М.Хрущов, Л.Каганович, Н.Патоличев. Майже всі уповноважені мали “досвід” проведення хлібозаготівель в 1932-1933 рр. і не забарилися його використати в заготівлях у повоєнні роки. Розгорнулися масові репресії проти голів колгоспів, спеціалістів сільського господарства, простих колгоспників, всіх, хто чинив найменший спротив грабіжницьким хлібозаготівлям. Контролери були поставлені коло кожної молотарки, коло кожної валки підвід, що вивозили хліб з колгоспів. Десятки тисяч “активістів” обшукували хати і подвір'я селян, забирали все знайдене зерно.

Активний опір хлібозаготівлям вчинили селяни західноукраїнських земель, де діяло підпілля ОУН-УПА. В першу чергу саме завдяки озброєному опору цих загонів сталінському хлібозаготівельному апарату не вдалося викачати весь хліб із регіону.

Селяни Наддніпрянської України переважно вдалися до пасивних форм опору хлібозаготівлям: гальмування під різними приводами вивезення зерна на пункти заготзерна; фіктивна здача зерна державі по так званим охоронним розпискам, коли хліб не вивозився, а залишався у господарстві; засипка зерна у насінневий фонд; приховання хліба в полові і соломі; витрати зерна на внутрішні колгоспні потреби тощо.

Підневільна, фактично безплатна праця в колгоспах руйнувала моральні принципи селян. Голодний люд почав красти зерно, зрізувати колоски в полі. Тоталітарний режим лютими карами намагався боротися з крадіжками. Було відновлено чинність закону про охорону соціалістичної власності від 7 серпня 1932 р., названого в народі “законом про 5 колосків”. Ним передбачалося 5-10 років таборів за крадіжку кількох кілограмів зерна, а за крадіжку 1-2 центнерів зерна кара підвищувалась до 10-20 років ув'язнення.

План хлібозаготівель у 1946 р. не виконали, бо він був не реальний. Але все зерно тоталітарний режим викачав. Розпочався голод. Отже, головна причина голоду у повоєнному селі - грабіжницькі хлібозаготівлі, жорстка регламентація господарської діяльності колгоспів та радгоспів, тобто в цілому - антиселянська політика сталінського тоталітарного режиму. Глибока деградація продуктивних сил у сільському господарстві в результаті розрухи, викликаної війною і посухою 1946 р., сприяла поширенню голодомору.

Але і в таких умовах зібраної кількості зерна, враховуючи наявні у держави запаси і резерви, було достатньо для мінімального забезпечення населення країни, голод можна було б відвернути. Простий арифметичний підрахунок показує, що зібраного в Україні в 1946 р. хліба (531 млн. пудів) вистачило б для забезпечення 33-34 млн. чоловік, враховуючи мінімальну потребу в 0,7 кг в день на людину. Зважаючи на необхідність створення насінневого, фуражного, страхового фондів, норму споживання хліба в Україні довелось би знизити пересічно до 0,4 кг в день на людину. Але і цієї мінімальної норми було б цілком досить, щоб не допустити голоду. Але тоталітарний режим обрав інший шлях. Отже потрібно зробити висновок, що повоєнний голод мав у своїй основі штучний характер.

У третьому розділі “Перебіг голоду” передусім було розглянуте питання про хронологічні рамки голоду. У літературі міцно утвердилася думка, що голод відбувався у 1946-1947 рр. Але ретельне вивчення документів, свідчення очевидців цього жахливого соціального явища показують, що хронологічні рамки повоєнного голоду в Україні значно ширші. Нами встановлено, що голод в Україні розпочався взимку 1945-1946 рр., розпал голоду припав на зиму 1946-1947 рр. - весну 1947 р., а кінець голоду 1948-1949 рр.

У розділі звернена увага і на територіальні рамки повоєнного голоду, оскільки і це питання недостатньо освітлене в історіографії. Виявлені документи свідчать, що голодною смертю у розпал голоду люди помирали в усіх 25 областях України. Але летальні випадки розміщувалися дуже нерівномірно по окремим областям. Виявилося, що найбільше постраждала Ізмаїльська область (44,28 % всіх летальних випадків). На другому місті виявилася Сталінська (Донецька) область (9,42 %), на третьому - Запорізька (5,96 %), далі Вінницька (5,79 %), Дніпропетровська (4,87 %), Кам'янець-Подільська (4,4 %), Харківська (4,32 %), Одеська (3,82 %), Київська (3,05 %), Полтавська (2,75 %), Чернівецька (2,54 %), Херсонська (2,44 %), Ворошиловградська (1,65 %), Кіровоградська (1,64 %), Сумська (0,73 %), Житомирська (0,24 %), Чернігівська (0,18 %) летальних випадків від загалу. Випадки голодної смерті були зафіксовані і в західних областях. Разом на ці області (Волинську, Рівненську, Дрогобицьку, Львівську, Станіславську, Тернопільську і Закарпатську) припало 1,92 % всіх зареєстрованих в Україні випадків голодної смерті. Але всі ці випадки трапилися із приїзджими зі сходу біженцями, а не з місцевими жителями. Отже потрібно зробити висновок, що в цілому західний регіон не був охоплений голодом, але і тут було напружене становище з харчами, якщо зафіксовані окремі летальні випадки.

Вражає, що дві поряд розташовані області Рівненська (західний регіон) і Житомирська (східний регіон) з однаковими природно-кліматичними умовами мали різний відсоток померлих від голоду. Так на Рівненщині він складав 0,002 % від загалу, а на Житомирщині 0,24 %, або в 120 разів більше. Або ще дві сусідні області: Тернопільська (західний регіон) і Кам'янець-Подільська (східний регіон). На Тернопільщині відсоток померлих голодною смертю склав 0,17 % від загалу, а в Кам'янець-Подільській - 4,4 %, або в 26 разів більше. Це не випадковість. У Житомирській і Кам'янець-Подільській областях ще на початку 1930-х років була проведена суцільна колективізація і весь хліб більшовики у 1946 р. вимели під мітлу, а в Рівненській та Тернопільській областях у 1946 р. колгоспно-радгоспної системи ще не існувало, тут були індивідуальні селянські господарства, у яких тоталітарний режим, зважаючи і на опір ОУН-УПА, не зумів викачати весь хліб. Ось і наслідок: всі східні області були вражені голодом, люди тут вмирали від голоду в десятки і сотні разів частіше, ніж у західних областях, де масового голоду не було.

Отже повоєнним голодом були охоплені Ізмаїльська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Ворошиловградська, Сталінська, Харківська, Полтавська, Сумська, Кам'янець-Подільська, Вінницька, Київська, Житомирська, Чернігівська області і рівнинні райони (Хотинський, Кельменецький, Сокирянський, Новоселицький і Герцаївський) Чернівецької області. Разом це складало майже 80 % території УРСР.

Абсолютний голод, з поїданням трави, різних сурогатів, трупів тварин і канібалізмом, розгорівся переважно на півдні і в центрі України. Факти людоїдства або трупоїдства були зафіксовані на Ізмаїльщині, Одещині, Київщині, Запоріжжі, Полтавщині, Харківщині, Дніпропетровщині, Херсонщині, Миколаївщині, Донеччині і Буковині, тобто в 11 із 18 охоплених голодом областей України. Епіцентром повоєнного голоду стали, як і в 1932-1933 рр., зернові райони республіки, що є ще одним свідченням того, що вони постраждали не так від посухи і повоєнної розрухи, як від грабіжницької хлібозаготівельної кампанії.

Особливістю повоєнного голоду було і те, що це лихо вразило не лише селян і жителів невеликих містечок, як то було в 1932-1933 рр., але й захопило голодною косою і значний відсоток жителів великих міст. Але в кількісному відношенні найбільше від голоду, як і в попередні радянські голодомори, постраждали селяни. Серед виявлених нами фактів голодної смерті 80 % припадає на селян, решта на інші соціальні групи та класи.

За нашими підрахунками від голоду в Україні страждало в 1946-1947 рр. щонайменше 15 млн. чоловік.

У дисертації наведені численні факти голодування і смертності серед різних категорій населення України, цинічно брутальну поведінку всіх ланок партійно-державного керівництва до голодуючого люду, допомогу голодуючим біженцям зі сходу з боку населення Західної України. Тоталітарна держава замість реальної допомоги населенню в розпал голоду посилили кримінальне переслідування “розкрадачів соціалістичної власності”. У роботі наведені факти експорту зерна з України в голодні роки, псування хліба на заготівельних пунктах і складах. Це особливо обурливо, бо зіпсовано було стільки хліба, що його цілком вистачило б для мінімальних розрахунків з колгоспниками за вироблені в 1946 р. трудодні. Лише весною 1947 р., коли постала загроза зриву весняних польових робіт, Й.Сталін дозволив виділити Україні насінневу та продовольчу позику - 60 тис. т зерна - маленьку частину того, що вигребли з республіки восени 1946 р.

У четвертому розділі “Наслідки голоду”, сказано, що вони були прямі і непрямі (опосередковані).

Прямі наслідки - це передусім демографічні втрати від голоду, різке зростання сирітства і безпритульності дітей, масове захворювання населення на дистрофію та інші хвороби, викликані голодуванням, поширення епідемій тифу, перенощиками якого були сотні тисяч біженців з охоплених голодом регіонів країни, різке зростання злочинності на грунті голоду тощо.

Непрямі (опосередковані) наслідки від голоду - це передусім масовий відтік, фактично втеча сільської молоді у міста та новобудови, що в майбутньому привело до старіння і обезлюднення села; падіння трудової дисципліни серед колгоспників і, як наслідок, занепад, деградація сільськогосподарського виробництва. Результатом всього цього стало поглиблення кризи колгоспно-радгоспного ладу, що набула після війни перманентного характеру.

У літературі наводяться різні цифри про демографічні втрати серед населення України від повоєнного голоду. Амплітуда цифрових коливань від 0,1 до 2 млн. чол. Оскільки в межах СРСР від голоду померло 2 млн. чол., то цифра 2 млн. померлих голодною смертю в Україні є завищена. Цифра 0,1 млн. чол. померлих від голоду, як виявилося в ході проведеного нами джерелознавчого дослідження, це тільки кількість людей, що померли від дистрофії у лікарнях, що і було зафіксовано медичними установами. Отже, ця цифра є дуже заниженою.

Більшість дослідників наводять цифру померлих від голоду в Україні - 800 тис. чол. Джерелознавче дослідження показує, що це дані загсів республіки, тобто офіційно зареєстровані. Але є безліч джерел, які свідчать, що факти голодної смерті у багатьох випадках не фіксувалися. Отже, потрібно зробити висновок, що цифра 800 тис. чоловік, померлих від голоду у повоєнні роки, є заниженою.

Інші дослідники вважають, що число жертв від голоду складало близько 1 млн. чол. Але аналіз наявних документів показав, що це загальна кількість всіх померлих у республіці (369 тис. у 1946 р. і 628 тис. у 1947 р.).Отже, серед 1 млн. летальних випадків далеко не всі потрібно віднести на рахунок голоду. Підрахунками померлих від голоду ніхто в офіційних державних структурах не займався. Відсутні надійні дані поточного обліку населення у перші повоєнні роки. Орієнтовно можна говорити про 1 млн. жертв повоєнного голоду із приблизно 32 млн. жителів, які тоді населяли республіку.

Супутниками голоду завжди виступали хвороби, епідемії. У дисертації наведені численні факти захворювань на дистрофію, септичну ангіну, тиф. Організація і проведення протиепідемічних заходів залишилась у повоєнні роки на незадовільному рівні і тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років вдалося подолати епідемії та хвороби.

Голод приніс не лише страшні хвороби, а й масове сирітство, безпритульність дітей. Про це також йдеться у дисертації.

Одним із наслідків голоду було значне зростання злочинності, зокрема серед безпритульних дітей. У цих умовах, тоталітарний режим, обмежуючи допомогу голодуючим, вдався до широких каральних заходів. В умовах голоду ескалація карного законодавства вдарило в першу чергу не по справжнім грабіжникам і розкрадачам, а по обездоленому голодомором простому люду, принесла йому додаткові страждання.

Тоталітарний режим не зробив ніяких висновків із чергового радянського голоду. Аграрна політика залишилась без змін: повним ходом провадилися грабіжницькі хлібозаготівлі, зберігалася фактично податкова форма заготівлі іншої сільськогосподарської продукції, коли заготівельні ціни на неї не покривали собівартості; вилучалися кошти із села на інші потреби; зберігалася фактично дармова праця колгоспників у громадському секторі; посилювався податковий тиск на присадибні господарства, а грошова реформа у грудні 1947 р. забрала рештки грошей у селян. Життя у повоєнному українському селі, що тільки пережило голод, було жахливе. Пересічно по Україні у 1952 р. було видано на трудодень зерна 2,13 кг, грошей 1 крб. 62 коп. (у масштабах цін до 1961 р.), коли хлібина печеного хліба коштувала 3 крб. Але це середні цифри. Було чимало колгоспів, де зовсім не видавали грошей на трудодні, а видача зерна не перевищувала 0,5-0,6 кг, тобто на межі біологічного виживання людини. Селянська молодь, за таких умов життя, покидала село. У 1946-1947 рр. село покинуло понад 2 млн. чол. Ті селяни, що не покидали село, основні свої надії, щоб вижити, покладали на присадибне господарство. При цьому кількість вироблених трудоднів у колгоспах зменшувалася. Так, у 1947 р. 19,3 % колгоспників республіки не виробили обов'язкового мінімуму, а 1,2 % взагалі ухилялися від роботи в колгоспах. Це не на жарт стурбувало партійно-радянську верхівку республіки. Праця в особистому підсобному господарстві, ухилення від роботи в колгоспі на березневому (1948 р.) пленумі ЦК КП(б)У були розцінені як пережитки капіталізму. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР видала таємний указ “Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя”.

Під приводом зміцнення дисципліни розпочалося переслідування колгоспників і робітників радгоспів. Метою репресій було залякати селян, змусити працювати безплатно напівголодних людей і одночасно загнати в колгоспи якомога більше жителів села. До червня 1950 р. у республіці було винесено понад 11 тис. приговорів про виселення селян.

Але застосовані наприкінці 1940-х років урядом репресивні заходи по зміцненню колгоспно-радгоспного ладу тільки пришвидшили кризу в сільському господарстві. Основа сільського господарства України - виробництво зерна - перебувало у стані стагнації. Якщо у 1913 р. в Україні було вирощено 23157 тис. т зерна, то в 1950 р. 20448 тис. т (середньорічний збір зернових за 1946-1950 рр. складав 16908 тис. т). При цьому пересічно за 1946-1950 рр. держава по обов'язковим поставкам викачувала із села щороку 7728 тис. т зерна (46 % від валового збору). Враховуючи, що на душу населення в 1950 р. припадало 554 кг, то на потреби селян, включаючи насінневий фонд, фуражне зерно, страхові фонди і видачу на трудодні, залишалося ледве 255 кг. Це напівголодний мінімум. Адже для задовільного забезпечення раціональних потреб людини потрібно мати не менше 1000 кг зерна на душу. Отже над українським селом у повоєнні роки постійно нависала примара голоду. Найменший недорід, як то сталося в 1953 р., а потім в 1963 р., і черговий “радянський” голод народу був би забезпечений. Так і сталось би, якби керував би Й.Сталін, адже він не дозволяв і в годину недороду зменшувати стратегічні запаси продовольства, або закуповувати необхідний хліб за кордоном. Повний крах сталінської аграрної політики був змушений визнати вересневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС. Штучний повоєнний голод, влаштований сталінським тоталітарним режимом, немало посприяв деградації сільського господарства країни у повоєнні роки.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження. Село вийшло із війни із зруйнованою матеріально-технічною базою, великою втратою працездатного населення. Воно не змогло протистояти сильній засусі 1946 р. Селянство було виснажене непомірними податками та примусовими позиками. Особисте (присадибне) господарство всіляко утискувалося. Життя більшості жителів України після війни балансувало на межі голоду.

Дуже складна ситуація у сільському господарстві вимагала зміни аграрної політики, але цього не сталося. Сталінський тоталітарний режим прагнув реставрувати довоєнні аграрні порядки на селі. Нещадні хлібозаготівлі у неврожайні роки і були головною причиною повоєнного голоду. Факти свідчать, що вирощеного зерна, враховуючи наявні у країні запаси, було досить, аби не допустити голоду. Режим це не зробив. Отже саме він і був безпосереднім винуватцем повоєнного голоду в Україні. Голод мав штучний характер. Він тривав від зими 1945-1946 рр. до кінця 1948-1949 рр. Пік голод - зима 1946-1947 рр. і весна 1947 р. Голодом було охоплено 18 із 25 областей України, 80 % території республіки. Голод набув жахливих форм із численними фактами канібалізму. Від голоду померло приблизно 1 млн. чол. із 32 млн. жителів України. Селяни як могли чинили опір хлібозаготівлям, але активний опір вчинили селяни Західної України, де діяло озброєне підпілля ОУН-УПА. Населення західного регіону республіки надавало значну допомогу голодним біженцям із східних областей УРСР. Реальної допомоги від владних структур голодне населення республіки фактично не отримало. Невелика насіннева та продовольча позика була надана тільки під час весняних польових робіт.

Штучний повоєнний голод, влаштований сталінським тоталітарним режимом негативно відбився на всіх сферах життя суспільства, голод мав як безпосередні (прямі), так і опосередковані (непрямі) наслідки. Частина з них залишилася не подоланими і через багато років після завершення голодної трагедії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Голод 1946-1947 рр. в Україні // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 1997. - С. 22-23 (рос. мовою).

2. Аграрна політика радянської влади в Україні (1946-1953 рр.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 1997. - С. 56-60.

3. Українське повоєнне село (1946-1953) у вітчизняній історіографії // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 1998. - С. 85-88.

4. Голод 1946-1947 рр. на Харківщині // Голод 1946-1947 років в Україні: Причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 27 травня 1997 р. Матеріали. - К.; Нью-Йорк, 1998. - С. 132-139.

5. Голод 1946-1947 рр. в Україні: причини і наслідки // Вісн. Харк. держ. ун-ту. - Харків, 1999. - № 441. - Історія. - Вип. 31. - С. 236-246.

6. Голод 1946-1947 рр. на Харківщині // Вісн. Харк. нац. ун-ту. - Харків, 2000. - № 485. - Історія. - Вип. 32. - С. 169-175.

АНОТАЦІЇ

Калініченко В.В. Повоєнний голод в Україні (друга половина 40-х років ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. - Харків, 2001.

Дисертація є першою комплексною роботою у вітчизняній історіографії про повоєнний голод в Україні у другій половині 40-х років ХХ ст. Основні питання дослідження включають вивчення причин повоєнного голоду, в тому числі негативних наслідків війни, посухи 1946 р. і особливо антиселянської політики сталінського режиму; форми опору українських селян антинародній аграрній політиці тоталітарного режиму; хід голоду і його поступове наростання, масштаби трагедії, категорії голодуючого населення, регіони України, що постраждали від голоду і хронологічні рамки цього лиха; прямі і непрямі наслідки голоду в республіці, зокрема, демографічні втрати, захворювання населення, безпритульність, жебрацтво, втечу селянської молоді у міста, порушення традиційної селянської поведінки, занепад сільськогосподарського виробництва. Зроблено висновок, що голод мав штучний характер.

Ключові слова: штучний голод, Україна, селяни, жертви голодомору.

Калиниченко В.В. Послевоенный голод в Украине (вторая половина 40-х годов ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина. - Харьков, 2001.

Диссертация является первой комплексной работой в отечественной историографии о послевоенном голоде в Украине во второй половине 40-х годов ХХ в. В советской историографии он замалчивался. Только с конца 80-х - начала 90-х годов появилась возможность для изучения этой трагедии. Тем не менее, послевоенный голод в Украине второй половины 40-х голод оставался малоизученным. Необходимо было изучить причины, ход и последствия послевоенного голода, чтобы правдиво показать историю Украины ХХ в. Это необходимо сделать не только для восстановления исторической правды, но в первую очередь для раскрепощения общественного сознания, скованного в годы тоталитарного режима, для избавления миллионов наших сограждан от коммунистических химер, чтобы страшное прошлое никогда не повторилось. Этим объясняется актуальность выбранной темы.

Прежде всего, в работе всесторонне изучены причины голода. Тяжёлые последствия войны - людские потери и хозяйственная разруха - привели к заметному сокращению посевных площадей, урожайности, что вызвало резкое падение валовых сборов зерна и другой сельскохозяйственной продукции. Летом 1946 г. произошла засуха. В результате валовый сбор зерна еще сократился. Необходимо было принять срочные меры по спасению голодающего населения. Приведенные в работе факты свидетельствуют, что наличного в республике хлеба хватило бы для минимального обеспечения людей. Однако правящий в стране сталинский режим этого не сделал. Наоборот, он усилил антикрестьянскую направленность аграрной политики, прежде всего в области хлебозаготовок, развернул кампанию против приусадебных хозяйств, увеличил налоговое обложение деревни, продолжал экспорт хлеба за границу, сохранил государственные запасы зерна неприкосновенными. В таких условиях голод стал неизбежным. В диссертации сделан вывод, что послевоенный голод имел искусственный характер, указано на виновных в этой трагедии. В работе доказывается, что голод длился с зимы 1945-1946 гг. до 1948-1949 гг. А разгар голода пришелся на зиму 1946-1947 гг. - первую половину 1947 г.

В диссертации исследован вопрос о сопротивлении крестьянства антинародной аграрной политике тоталитарного режима, показано постепенное нарастание голода в Украине, его трагическое шествие, голод в деревнях и городах, установлены категории голодающего населения, регионы республики, которые пострадали от голода. В работе подсчитано, что голодом было охвачено 80 % территории республики, голодало примерно 15 млн. из 32 млн. жителей Украины. В работе раскрыты прямые и непрямые последствия голода в республике, в частности указано, что от голода умерло около 1 млн. чел. В диссертации исследованы вопросы о детях-сиротах, беспризорных, показано бегство крестьянской молодёжи в города и на новостройки, упадок сельскохозяйственного производства, разрушение традиционной ментальности населения. Последствия голодной трагедии второй половины 40-х годов ХХ в. в значительной степени оставались непреодоленными в Украине многие годы.

Ключевые слова: искусственный голод, Украина, крестьяне, жертвы голода.

Kalinichenko V.V. The post-war famine in Ukraine (the second half of the forties of the 20-th century). - Typescript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences on a specialty 07.00.01 - history of Ukraine. Kharkiv V.N.Karazin National University. - Kharkiv, 2001.

The thesis is the complex work in the historiography of our country about the post-war famine in Ukraine in the second half of the forties of the 20-th century. The main problems of the paper are to study the reasons of the post-war famine, including the negative consequences of the war, the drought 1946 and especially the anti-peasant policy of Stalin regime; the forms of the Ukrainian peasants resistance the anti-popular agricultural policy of the totalitarian regime; the course of the famine and its onward growth, tragedy extent, categories of starving population, enormous Ukrainian regions suffered from the famine and chronological limits of this tragedy; direct and indirect consequences of the famine in the republic, namely, demographic losses, diseases, homelessness, beggary, flight of the peasant youth to towns, violation of traditional peasant mentality, decrease of agricultural production. It can be concluded that that the famine had a man-made nature.

Key words: man-made famine, Ukraine, peasants, victims of starvation.

Размещено на Allbest.ru