Український суспільно-політичний рух у Харкові в кінці ХІХ – на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

УКРАЇНСЬКИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ У ХАРКОВІ В КІНЦІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Пальченкова Вікторія Михайлівна

Запоріжжя - 2000

Анотація

Пальченкова В.М. Український суспільно-політичний рух в Харкові в кінці ХІХ -- на початку ХХ століття.-- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. -- Історія України.-- Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню українського суспільно-політичного руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ століття. В ній на основі опрацьованої наукової літератури, опублікованих та неопублікованих джерел, аналізуються етносоціальна база, передумови українського національного відродження в Харкові.

В дисертації автор простежує, які зміни відбулися в організації національного руху, визначає його основні тенденції, напрямки і течії наприкінці ХІХ -- початку ХХ століття. У зв'язку з цим аналізується зміст і специфіка роботи українських культурних і громадсько-політичних організацій. В роботі показана еволюція національного руху, визначені його основні етапи. Виявлено значний вклад Харкова в загальноукраїнський процес.

Ключові слова: український суспільно-політичний рух, Слобожанщина, Харків, національне відродження, партія, інтелігенція

1. Загальна характеристика роботи

слобожанщина харків політичний рух

Актуальність досліджуваної теми. Сучасний період, який характеризується виходом України на рівень державної незалежності, вивів в число найбільш пріоритетних напрямків історичної науки проблеми національно-культурного та державного відродження українського народу. Одним з найважливіших аспектів національного відродження є історія суспільно-політичних рухів і партій. Особливий інтерес викликають події кінця ХІХ -- початку ХХ ст. В цей період відбуваються якісні зміни в українському національному русі, пов'язані зі вступом останнього у вищу фазу свого розвитку -- політичну. Визначальну роль в політизації національного руху в Підросійській Україні відіграв Харків -- економічний, політичний і культурний центр Слобожанщини. У зв'язку з цим виникає потреба визначити місце Харкова в історії українського національного руху, і вплив на загальнонаціональне піднесення українського суспільства на межі ХІХ--ХХ ст. Тривалий час офіційна історична наука, представлена працями радянських науковців, виводила за рамки дослідження національну суспільно-політичну проблематику, використовуючи, в кращому випадку, хибні методологічні засади, давала досить спрощені оцінки, які суперечать історичним фактам і потребують переосмислення. В гіршому стані перебуває вивчення регіональних особливостей національного руху в Україні.

Суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. співзвучні з сучасними змінами, які переживає українське суспільство. Ретроспективний погляд у минуле, знайомство з ідейно-теоретичною спадщиною політичних партій і організацій того часу, регіональними особливостями розвитку національного руху допоможе краще осягнути складні і неоднозначні завдання, які стоять перед нами сьогодні, уникнути повторення помилок і, враховуючи специфіку кожного окремого регіону, краще зрозуміти загальноукраїнські проблеми.

Таким чином, вивчення українського суспільно-політичного життя в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст., безперечно, має громадсько-політичне та науково-теоретичне значення і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми історичного факультету Запорізького державного університету -- “Українська національна ідея в контексті європейського відродження ХІХ ст. -- 1920 рр.” (державний реєстраційний №0197У12785).

Хронологічні рамки дисертаційної роботи обмежуються періодом 1890_х -- 1914 рр. Нижня хронологічна рамка визначає час, коли український суспільно-політичний рух вступив у новий етап свого розвитку, який характеризувався виникненням масового національного руху, створенням політичних партій і організацій. Перша світова війна, яка кардинально змінила умови розвитку українського руху, визначила верхню хронологічну рамку дослідження.

Територіальні рамки дослідження обмежені містом Харковом -- центром історико-географічної області України, за якою закріпилась назва Слобожанщина.

Мета дослідження визначена з урахуванням актуальності та ступеню наукової розробки теми і передбачає комплексний аналіз розвитку українського суспільно-політичного руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження став процес українського національного відродження наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст.

Предметом наукового дослідження є розвиток українського суспільно-політичного руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст., який знайшов відображення у документах, спогадах сучасників, наукових матеріалах, що висвітлюють напрямки діяльності, форми та методи роботи громадських, партійних організацій, окремих діячів, складаючи частину загальноукраїнського національного руху на рубежі століть.

Об'єкт, предмет та мета дослідження обумовили наступні дослідницькі завдання:

висвітлити вплив етносоціальних процесів Слобожанщини на розгортання українського суспільно-політичного руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст.;

розглянути передумови формування українського суспільно-політичного руху в Харкові;

простежити зміни в організаційному оформленні українського руху в Харкові на межі ХІХ--ХХ ст.;

з'ясувати основні тенденції, напрямки і течії в українському суспільно-політичному русі в центрі Слобожанщини в зазначений період;

проаналізувати зміст і специфіку роботи українських культурних, громадсько-політичних об'єднань, окремих діячів національного руху в місті;

визначити основні етапи українського суспільно-політичного руху в Харкові в кінці ХІХ -- на початку ХХ ст.;

показати місце і роль Харкова у всеукраїнському суспільно-політичному поступі на межі ХІХ--ХХ ст.

Наукова новизна окреслюється самою проблематикою роботи, оскільки український суспільно-політичний рух в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. не став предметом цілісного дослідження. Новою є спроба на базі широкого кола джерел проаналізувати основні тенденції та напрямки цього процесу в центрі Слобідської України. Вперше введені до наукового обігу архівні документи, матеріали преси, мемуарна література дали змогу висвітлити важливі аспекти українського суспільно-політичного руху, які недостатньо досліджувались в попередні часи. У роботі запропоновано періодизацію політичної фази українського руху в Харкові до 1914 р.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її фактичний матеріал і висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України, Слобожанщини та Харкова, при підготовці спеціальних праць та спецкурсів з історії українського суспільно-політичного руху, в краєзнавчій роботі. Практичне значення дослідження посилюється також можливістю його використання у вихованні патріотичних почуттів, зміцненні державницьких поглядів, підвищенні національної свідомості широких народних мас.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладено в доповідях на всеукраїнській науково-практичній конференції “Витоки і становлення партійно-політичної системи в Україні. (До 100-літнього ювілею Революційної української партії)” (Харків, 2000) та міжнародній конференції, присвяченій пам'яті професора К.Г. Федорова (Запоріжжя, 2000), а також у чотирьох публікаціях дисертанта. Дисертація отримала позитивну оцінку в результаті обговорення на засіданнях кафедри новітньої історії України ЗДУ.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, приміток, списку використаних джерел та літератури (338 найменувань), додатків (5 позицій). Обсяг дисертаційної роботи складає 185 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність та наукова новизна теми, визначається мета, об'єкт, предмет та наукові завдання дослідження, теоретична і практична значимість роботи, апробація результатів.

Перший розділ “Історіографія, джерельна база та теоретичні засади дослідження” складається з двох параграфів, в яких розглядається стан наукової розробки проблеми, подається огляд джерел, розкриваються основні методи дослідження.

Першим етапом розробки проблеми українського суспільно-політичного руху можна вважати роботи, написані в період з кінця ХІХ -- до початку ХХ ст. Особливе місце в історіографії українського національного руху в Харкові займають дослідження Д. Багалія. Наукові праці вченого стали початком системного вивчення історії Слобідської України, зокрема, її центру -- Харкова. Підсумком всієї роботи Д. Багалія по вивченню історії даного регіону стала “Історія Слобідської України”. Останній розділ цієї роботи присвячений висвітленню питань українського національного розвитку протягом ХІХ і до початку ХХ ст. в губернському центрі. Д. Багалій дає характеристику національного і соціального складу населення Харкова, називає імена, громадські організації, товариства, які були причетні до українського національного життя в місті Багалій Д.І. Історія Слобідської України.-- Харків: Основа, 1990.-- 256с..

Науковий інтерес становлять також твори відомого історика, етнографа Слобожанщини М. Сумцова. Серед загальної кількості робіт автора слід виділити історико-етнографічну розвідку, присвячену Слобожанщині. Вона є своєрідним доповненням “Історії Слобідської України” Д. Багалія і подає відомості про український рух в Харкові до 1916 р. Сумцов М.Ф. Слобожани. Історично-етнографічна розвідка.-- Харків: Вид-во “Союз”, 1918.-- 240с.

До революції 1917 р. вивченням українського руху займалися дослідники тісно пов'язані з російськими шовіністичними колами. Завдяки плідній праці одного з них, С. Щоголєва, був зібраний значний фактичний матеріал з громадського життя українців Підросійської України, в тому числі й Харкова Щоголев С.Н. Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма.-- К., 1912.-- 421с..

Названі роботи кінця ХІХ -- початку ХХ ст., хоча і окреслюють досить великий спектр проблем українського суспільно-політичного руху в Харкові, але не дають цілісного уявлення про нього. Їх автори роблять перші спроби проаналізувати рух, безпосередніми учасниками якого вони були.

Наступний етап вивчення даної проблеми охоплює 20_ті -- кінець 80_х рр. ХХ ст. і може розглядатися, на думку автора, як самостійний. Він представлений працями як зарубіжної, так і вітчизняної україніки.

Перші дослідження радянських істориків з'явилися в 20_ті рр. Вони деякий час зберігали надбання дореволюційної історичної школи, автори намагалися бути об'єктивними і толерантними у висвітленні подій та їх оцінках. Серед них слід відзначити дослідження Й. Гермайзе, М. Слабченка Гермайзе Й. Нариси з історії революційного руху на Україні.-- К., 1926.-- Т.1: Революційна українська партія.-- 246с.; Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ століття.-- Харків: ДВУ, 1927.--Т.2.--298с.. Побудовані на основі широкої джерельної бази вони дають можливість ознайомитися з рядом документів культурно-просвітницьких, політичних організацій, що діяли в Харкові.

З середини 30_х -- до кінця 50_х рр. наукова робота українських істориків зосереджується виключно на вивченні діяльності загальноросійських політичних партій та організацій, домінуюча роль належала дослідженню історії РСДРП(б). Праці цього періоду були вкрай тенденційні, оцінки зроблені в них, носять ярликовий характер.

Деякі позитивні зміни в українській радянській історіографії відбулися в кінці 60_х -- на початку 80_х рр. По-перше, розширилася тематика досліджень. Кроком вперед у висвітленні українського руху в Харкові стали роботи В. Фрадкіна, В. Сарбея, в яких розглядається діяльність наукового історико-філологічного товариства при Харківському університеті (1877-1919 рр.), а також роботи, присвячені окремим видатним громадським діячам Харкова, М.О. Максимейку, Д.І. Багалію, О.О. Потебні та Д.М. Пильчикову Сарбей В. Харківське історико-філологічне товариство та його вклад в історію України (до 100-річчя заснування і початку діяльності // УІЖ.-- 1977.-- №12.--С.99-103.; Скакун О.Ф. М.О. Максимейко -- історик (до 100-річчя з дня народ-ження) // УІЖ.-- 1970.-- №7.-- С.119-122.; Скакун О.Ф. Политические и правовые взгяды Д.И. Багалея // Пробл. правоведения.-- Вып.45.-- К., 1984.-- С.33-39; Фрадкин В.З. Фольклорно-этнографическая деятельность Харьковского историко-филологического общества. 1877-1919: Автореф. Дисс. канд. ист. наук.-- Л., 1973.-- 17с.; Франчу В.Ю. Олександр Опанасович Потебня.-- К.: Наук. думка, 1975.-- 167с.; Плачинда В.П. М.Д. Пильчиков.-- К.: Наук. думка, 1983.-- 199с..

Більших успіхів у період з 20_х до 80_х рр. ХХ ст. у дослідженні історії українського суспільно-політичного руху досягли зарубіжні україністи, вільні від партійних обмежень та ідеологічних схем. Проте, обмеженість джерельної бази утворювала об'єктивні труднощі в цілісному висвітленні даної проблеми.

Перші спроби узагальнення складних і суперечливих процесів, що відбулися в Україні наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст., були зроблені одразу після поразки в визвольних змаганнях. Із змістовними статтями-спогадами про національно-революційний рух у Харкові на зламі століть виступили безпосередні його учасники, члени української студентської громади, засновники РУП Ю. Коллард, В. Антонович, О. Коваленко, засновник “Братерства Тарасівців”, лідер харківського осередку І. Липа, його син Ю. Липа. Проте, статті відрізняє певний суб'єктивізм оцінок, які визначалися партійною приналежністю автора Антонович Д. Завваги до спогадів Ю. Колларда та О. Коваленка // З минулого: Збірник.-- Варшава, 1939.-- Т.2.-- С.70-73.; Коваленко О. На межі двох віків// З минулого: Збірник.-- Варшава, 1939.-- Т.2.-- С.22-54; Коллард Ю. Спогади юнацьких днів: Українська студентська громада в Харкові і Революційна українська партія// Літературно-науковий вісник.-- 1928.-- Кн.6-7.; Липа Ю. Тарасівці // Літературно-науковий вісник.-- 1925.-- Кн.12.-- С.337-353.. Багатьох дослідників (Р. Бориса, С. Шемета) цікавила постать М. Міхновського та його суспільно-політичні ідеали харківського періоду Борис Р. Микола Міхновський.-- Львів, 1936.-- 32с.; Шемет С. Микола Міхновський (Посмертна згадка)// Хліборобська Україна.-- 1925.-- С.3-30..

Роботи, написані в період з кінця 40_х -- до кінця 80_х рр. відрізняються від попередніх зростанням теоретичного рівня. Їх автори намагалися обґрунтувати витоки українського національного відродження, з'ясувати регіональні особливості, в тому числі і Слобожанщини, виявити спільні риси українського та європейських національних рухів. Серед них на особливу увагу заслуговують праці І. Лисяка-Рудницького, О. Пріцака, Р. Шпорлюка, Б. Кравченка Rudnytsry L. Essays in Modern Ukrainian History.-- Edmonton, 1987.; Szporluk R. Ukraine: A Brief History.-- Detroit, 1982.; Pritsak O. The Origin of Rus.-- Cambridge, 1981.; Krawchenko B. Social Change and National Consciousness in Twentieth Century Ukraine.-- New York, 1985..

В цей період виходять друком чисельні статті, спогади, нариси із вказаної тематики. Серед них -- статті колишнього члена ЦК УСДРП А. Жука, який тривалий час працював у Харкові. М. Мірчук, Р. Млиновецький присвятили свої праці вивченню діяльності українських самостійників, в тому числі, і в Харкові Жук А. Моя журналістична діяльність. Бібліографічно-біографічні замітки// Український самостійник.-- 1960.-- №35-36.-- С31-40.; Мірчук П. Микола Міхновський: апостол української державності.-- Філадельфія, 1960.-- 136с.; Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань. 1917-1918.-- Чужина, 1970.-- 568с..

Основним недоліком праць, що вийшли в період з 20_х до кінця 80_х рр. як за кордоном, так і в Україні, був їх фрагментарний характер, часто давались упереджені оцінки, які не підтверджувалися документами.

З кінця 80_х -- початку 90_х рр., у зв'язку з утворенням Української держави, починається якісно новий етап вітчизняної історіографії. Він характеризується створенням єдиного наукового простору, в рамках якого ведуться як зарубіжні, так і вітчизняні дослідження українського суспільно-політичного руху. Основною ознакою даного етапу стало критичне осмислення історіографічної спадщини, залучення до наукового обігу широкого кола історичних джерел, подолання догматичних штампів у висвітленні історичного минулого.

Важливого значення набуває перевидання змістовних узагальнюючих праць з історії України М. Грушевського, Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко Грушевський М.С. Ілюстрована історія України.-- К.: Наук. думка, 1992.-- 543с.; Дорошенко Д.І. Нарис історії України: В 2 т.-- К.: Глобус, 1992.; Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2 т.-- К.: Либідь, 1993..

Вийшли друком наукові розробки, які носять загальнотеоретичний, комплексний характер і важливі для розуміння особливостей національно-визвольного руху в Україні, творення української модерної нації. Найбільш вагомими серед них стали дослідження Я. Грицака, Т. Гунчака, В. Сарбея, Ф. Турченка Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття.-- К.: Генеза, 1996.-- 360с.; Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття.-- К.: Либідь, 1993.-- 287с.; Сарбей В.Г. “Українське питання” в російській імперії очима дослідників початку і кінця ХХ століття // УІЖ.-- №3.-- 1996.-- С.35-46; Турченко Ф.Г. Українська самостійницька ідея на зламі епох (середина ХІХ ст. -- 1917 р.) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.-- Запоріжжя, 1993.-- С.97-126..

Значно зріс інтерес дослідників до історії українського національного руху і партій, які його репрезентували. Про це свідчить захист дисертацій Т. Геращенко, В. Головченком та С. Чмир. Предметом дослідження стала діяльність українських партій та організацій, що репрезентували націонал-радикальну, соціал-демократичну та ліберально-демократичну течію в суспільно-політичному русі України. Найвпливовішими з цих партій були РУП та УНП, засновані у Харкові. Першим з сучасних дослідників, хто звернув увагу на особливе значення Харкова в українському національному відродженні початку ХХ ст., був В. Головченко Геращенко Т.С. Місце і роль самостійників в українському національному русі (кінець ХІХ століття -- початок 1918 р): Автореф. дис… канд. іст. наук.--Запоріжжя, 1993.; Головченко В.І. Витоки і становлення української соціал-демократії (1896-1907): Автореф. дис… канд. іст. наук.-- Харків, 1993.; Чмырь С.Г. Украинская Демократическо-Радикальная партия: истоки, организация, программа, тактика: Автореф. дисс… канд. ист. наук.-- М., 1994..

Останнім часом в Харківському національному університеті, Харківському педагогічному університеті та в інших наукових закладах міста ведеться інтенсивна робота по вивченню окремих аспектів українського суспільно-політичного руху в Харкові. Нині склалася група істориків, які вивчають різні питання даної проблематики. Стосовно окресленого періоду інтерес викликають роботи Д. Чорного. Увагу науковця привертають такі питання, як участь національної еліти Харкова в революційних подіях 1905 р., розвиток національного руху в місті напередодні першої світової війни Чорний Д. Харків початку ХХ століття: історія міста, долі людей.-- Харків, 1995.-- 116с.; Чорний Д. Вибори до І Думи в Харкові // Збірник Харківського історико-філологічного товариства.-- 1994.-- №2.-- С.23-33..

З 1996 р. при підтримці Харківської міської ради була започаткована серія “Харківський біографічний словник”. Першими надбаннями цій серії стали роботи О. Головка, С. Посохова та О. Ярмиша, присвячені харківським губернаторам та органам Харківського міського самоврядування. В них автори побіжно розглядають позицію керівництва міста щодо українського руху в Харкові Головко А.Н., Ярмыш А.Н. Сделал, что мог … Харьковский городской голова А.К. Погорелко.-- Харьков: Основа, 1998.-- 138с.; Посохов С.И., Ярмыш А.Н. Губернаторы и генерал-губернаторы.-- Харьков: Ун-т внутр. дел, 1997.-- 163с..

Розвиток культурно-просвітницького руху знайшов відображення в роботі Т. Коломієць “Харківське товариство поширення в народі грамотності” (1869-1920 рр.). Однак, висвітлюючи різні аспекти участі в товаристві інтелігенції, в тому числі і національної, автор недостатньо досліджує її внесок в роботу цієї культурно-освітньої організації Коломієць Т.В. Харківське товариство поширення в народі грамотності. (1869-1920 рр.).-- Харків: Фірма “Консум”, 1998.-- 190с..

Привертають увагу наукові праці, в яких розкривається внесок окремих громадських діячів Харкова в національне відродження. Першим кроком в цьому напрямку стала робота В. Кравченка, який підготував об'єктивно-виважену суспільно-політичну і наукову біографію Д.І. Багалія Кравченко В.В. Д.И. Багалей: научная и общественно-политическая деятельность.-- Харьков: Основа, 1990.-- 176с.. В дослідженні персоналій вагоме місце посідають статті харківського історика С. Наумова, в яких він з'ясовує суспільно-політичні орієнтири та висвітлює основні віхи діяльності таких видатних діячів національного відродження у Харкові, як Х.О. Алчевська та Г.М. Хоткевич. Одну з останніх своїх робіт С. Наумов присвятив аналізу суспільно-політичних поглядів членів організації “Братерство Тарасівців” Наумов С. Аполітичний культуртрегер? Гнат Хоткевич в українському національному русі // Слово і час.-- 1999.-- №12.-- С.65-70.; Наумов С. Братство тарасівців // УІЖ.-- 1999.-- №5.-- С.36-44, №6.-- С.55-63.; Наумов С. “Мене не викреслити при всьому бажанні з історії ніяк” (Христя Алчевська в українському національному русі початку ХХ століття // Слово і час.-- 1995.-- №8.-- С.26-32.. Особливий інтерес дослідників серед персоналій українського руху в Харкові, безумовно, викликає постать М. Міхновського. Останнім часом з'явилося багато наукових статей, присвячених різним аспектам діяльності М. Міхновського. Найбільш ґрунтовною є колективна стаття І. Кураса, Ф. Турченка та Т. Геращенко “Постать на тлі епохи”. Поруч з окремими фактами біографії, автори статті зробили спробу проаналізувати основні положення теоретичної спадщини М.Міхновського, ставлення до нього сучасників Курас І.Ф., Турченко Ф.Г., Геращенко Т.С. М.І. Міхновський: постать на тлі епохи // УІЖ.-- 1992.-- №9.-- С.76-91, №10-11.-- С.63-79..

Аналіз історіографії українського суспільно-політичного руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. свідчить, що дана проблема висвітлена епізодично і недостатньо. Це обумовлює потребу наукового осмислення названої теми.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали опубліковані та неопубліковані матеріали. Пошуково-дослідницька робота ґрунтувалася на комплексі джерел, які умовно можна поділити на кілька груп: документи національних партій і громадських організацій, які діяли в Харкові; документи правоохоронних органів Російської імперії, в яких міститься інформація про український суспільно-політичний рух в даному регіоні; легальна і нелегальна періодична преса; мемуарна література, представлена, головним чином, спогадами.

Для всебічного розкриття теми автор залучив документи архівів, зокрема Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАУ, Київ), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ), Державного архіву Харківської області (ДАХО), в яких зосереджено цінні і маловідомі матеріали.

Крім архівних джерел, для написання дисертаційного дослідження використано опубліковані документи з історії української суспільно-політичної думки, підготовлені дослідниками в Україні та діаспорі. В порівнянні з іншими джерелами їх кількість невелика.

Головним джерелом для вивчення етносоціальної структури населення Слобожанщини і Харкова стали матеріали Всеросійського перепису 1897 р. та опубліковані в місцевій періодичній пресі статистичні дані про населення регіону. Високий рівень інформації, який зберігають зазначені джерела, дає можливість зробити висновки про національну і соціальну структуру населення регіону та наявність в ньому необхідного потенціалу для національного відродження.

Важливу частину джерельної бази становлять матеріали періодичної преси. Автором були проаналізовані матеріали загальноукраїнських часописів: “Рада”, “Літературно-науковий вісник”. Цікаві дані містять харківські періодичні видання: “Южный край”, “Слобожанщина”, “Сніп”, “Украинский вестник”. Матеріали, які стосуються безпосередньо Харкова, містяться в науково-літературному збірнику “За сто літ” та журналі з проблем українознавства “Україна”. Особливий внесок в розробку питань українського суспільно-політичного руху зробили журнали, започатковані наприкінці 40_х -- початку 50_х рр. за кордоном: “Визвольний шлях” (Лондон), “Сучасність” (Мюнхен), “Самостійна Україна” (Чикаго), “Український самостійник” (Мюнхен), Альманах “Гомону України” (Торонто) та інші.

Окрему групу джерел складає мемуарна література. Для всебічного розкриття теми мають значення спогади видатних українських громадських діячів -- Є. Чикаленка, Д. Дорошенка, С. Русової, Г. Хоткевича, Х.Д. Алчевської. Особливо треба відмітити серед цієї групи джерел автобіографію Д. Багалія Дорошенко Д. Мої спогади про давнє минуле. 1901-1904.-- Б.М., 1949.-- 130с.; Русова С. Мої спомини.-- Львів, 1937.-- 206с; Хоткевич Г. Спогади, статті, світлини.-- К., 1994.-- 168с.; Чикаленко Є.Х. Спогади (1861-1907).-- Нью-Йорк, 1955.-- 504с.; Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.-- Харків: “Золоті сторінки”, 1999.-- Т.1: Автобіографія. Ювілейні матеріали.-- 600с.. Названі джерела проливають світло на багатогранний розвиток українського суспільно-політичного руху в Харкові на початку ХХ ст.

Критичний аналіз вищеназваних джерел з їх оцінкою дає можливість розкрити основні аспекти обраної теми, поглибити розуміння окремих моментів діяльності українських національно свідомих елементів в Харкові, ввести до наукового обігу нові архівні матеріали, зробити обґрунтовані висновки.

Теоретичні засади дослідження. Виконання поставленої мети та завдань дисертаційного дослідження -- всебічне осмислення історії українського суспільно-політичного руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. -- можливо провести за умов обов'язкового засвоєння та використання як фактичного, так і методологічного матеріалу з історичної спадщини українського народу.

Теоретико-методологічною основою даного дисертаційного дослідження стали діалектичні принципи об'єктивності та історизму наукового пізнання у висвітленні історичних подій та явищ.

Зазначені принципи реалізувались за допомогою застосування як загальнонаукових методів -- історичного та логічного або системно-структурного, з притаманним їм аналізом, синтезом, системним та критичним підходами, так і загальноісторичних методів -- проблемно-хронологічного, історико-порівняльного, історико-типологічного, описового та інших. З метою математичного підтвердження теоретичних узагальнень в дослідженні застосовані методи кількісного та статистичного аналізу, за допомогою яких автором оброблено статистичні матеріали Всеросійського перепису 1897 р.

У другому розділі -- “Передумови виникнення українського суспільно-політичного руху в Харкові”, який складається з двох параграфів, аналізується вплив етносоціальних процесів на розгортання українського руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. та передумови його формування.

Український суспільно-політичний рух в Харкові розвивався на певній етносоціальній базі, становлення якої відбувалося протягом кількох століть і являло собою складний процес, обумовлений особливостями географічного положення Слобожанщини та її історії. Формування етносоціальної структури Слобожанщини і її вплив на розгортання українського руху в Харкові автор розглядає на підставі фактів з історії заселення регіону. Чисельні джерела вказують на значну перевагу українців. Проведений статистичний аналіз доводить, що розмах російської колонізації незначним чином вплинув на національний склад населення. Для Слобідської України була характерна етнічна однорідність, яка є найбільш поширеною і стабільною формою ідентичності.

Національний рух вимагає участі і тісної співпраці всієї нації, усіх соціальних класів і груп. Слобожанщина характеризувалася не тільки високою концентрацією українського населення, а й достатньо повною його соціальною структурою. Серед українців збереглися всі соціальні групи, характерні для інших народів Східної Європи, які не мали власної державності: селяни, робітники, духовенство, дворянство, підприємці. Автор, порівнявши процентне співвідношення представників титульної нації з національними меншинами серед різних прошарків населення, з'ясував, що частка українців на Слобожанщині, в порівнянні з іншими регіонами Підросійської України, була вищою. Проте, не слід забувати, що Слобожанщина була найміцніше з усіх українських земель пов'язана з Російською імперією. Процес асиміляції різною мірою торкнувся всіх верств українського населення.

Важливим фактором, який впливав на зміни в національному складі населення, а в кінцевому результаті -- і на розвиток національного руху, був відносно високий рівень урбанізації на Слобожанщині. Стрімке зростання міського населення стало можливим завдяки наявності великого промислового, культурного і торговельного центру -- Харкова. Протягом ХІХ ст. чисельність населення у ньому стрімко зросла, що не могло не вплинути на національний склад. Як свідчать дані перепису 1897 р., кількість українського населення в місті складала лише 25,9%. Проте, це не завадило Харкову стати центром національного руху в Україні. Найбільша частка національно свідомого населення Слобожанщини зосереджувалась в Харкові. Однак, жорстоке переслідування організованого українського життя і повільна міграція українців до міста стримували цей рух, послаблюючи його людські та інституційні ресурси.

Розвиток національного життя в Харкові протягом ХІХ ст. створив організаційні та ідейні передумови для розгортання суспільно-політичного руху в регіоні на початку ХХ ст. Для з'ясування ідейно-теоретичних основ українського руху в Харкові автор зупинився на етапах українського відродження в місті. Український суспільно-політичний рух Харкова пройшов ті ж стадії розвитку, що й інші області України. Слобожанщина раніше, ніж інші регіони, втратила свою автономію. З одного боку, це призвело до більш швидкого обрусіння, особливо заможних верств населення, з іншого, в даному регіоні раніше почав зароджуватися протест проти імперської політики самодержавства, що створило необхідні передумови для народження ідеї українського національного відродження. Харків став першим центром академічної або наукової фази українського національного руху.

В другій половині 40_х рр. в Харкові дедалі відчутнішими стають процеси асиміляції. В організаційну стадію національного відродження Харків включається з запізненням, лише на початку 60_х рр. Піднесення українського руху пов'язане з діячами Харківської громади. Як і більшість громадівців 60_х рр. ХІХ ст., члени української Харківської громади належали до ліберально налаштованих кіл української інтелігенції, або “культурників”. Практична діяльність громади носила культурно-освітній характер, що було притаманно громадівському руху 60_х рр. Однак, поряд з ідеями народництва, в яких поєднувалася щира любов до рідного краю, селянства, харківські громадівці зберегли в своїй ідеології елементи консерватизму. У зв'язку з урядовими репресіями в 70_80_х рр. українські діячі намагаються не виходити за межі культурно-просвітницької і наукової діяльності. Завдяки зосередженню зусиль саме на цій ланці, вдалося досягти вражаючих результатів у вивченні історії та етнографії України, популяризації української культури. В 70_і рр. ХІХ ст. в Харкові почали діяти культурно-просвітницьке “Товариство поширення в народі грамотності” та наукове Історико-філологічне товариство при Харківському університеті, які зробили вагомий внесок в національне відродження. Проте, український рух став перед загрозою втрати молодшого покоління українських діячів, яких не задовольняло аполітичне культурництво, а захоплення ідеями народництва та європейського соціалізму приводило в табір російських організацій. Ця проблема особливо гостро стояла в російськомовному Харкові. У зв'язку з цим на початку 90_х рр. ХІХ ст. в громадівському русі відбуваються суттєві зміни, які визначили всю подальшу діяльність українських громад. Це був пошук нових форм і методів роботи, які б найкраще відповідали потребам часу. Український національний рух готувався вступити в найвищу фазу свого розвитку -- політичну.

Третій розділ -- “Розвиток національного руху в Харкові наприкінці ХІХ -- початку ХХ століття”, присвячений вивченню змін, які відбулися в українському русі на межі ХІХ--ХХ століть в Харкові.

Останнє десятиліття ХІХ ст. ознаменувало новий етап в розвитку українського суспільно-політичного руху, який характеризувався радикалізацією діяльності громад, виникненням національних партій, і сприяв більш активній участі українського народу в політичному житті.

Харків не стояв осторонь цього процесу. Як один з найрозвинутіших центрів української культури, громадської і політичної думки, він став тим осередком, де продовжувало гуртуватись національно свідоме громадянство. В розділі проаналізовано події, пов'язані з початковим етапом політизації українського руху: діяльністю першого самостійницького гуртка -- “Братерство Тарасівців” і Харківської української студентської громади, першої політичної партії в Наддніпрянській Україні -- РУП та партії націонал-радикального спрямування -- УНП. Діяльність цих організацій мала всеукраїнське значення.

В Харкові, раніше ніж в інших регіонах України, розпочалася політична фаза українського національного відродження, в яку він вступив на початку 90_х рр. ХІХ ст. Поміркованість українофілів, культурно-просвітницька спрямованість їх діяльності продовжували викликати негативну реакцію рішуче налаштованої частини українського суспільства, головним чином, молоді. В 1891 р. члени Харківської “Молодої громади” заснували політичну організацію -- “Братерство Тарасівців”. Частина членів “Братерства”, що стояли біля її витоків і входили до складу харківської організації, започаткували наприкінці ХІХ ст. націонал-державницький напрям в суспільно-політичній думці України. Саме з діяльністю цієї організації слід пов'язувати початок “модерністичної доби”. Внаслідок розгрому організації в 1893 р. українське життя в Харкові на деякий час стихло.

Активізація у другій половині 90_х рр. ХІХ ст. політичної діяльності української інтелігенції в Харкові пов'язана з заснуванням української студентської громади. Їй належить основна заслуга в згуртуванні української молоді і скликанні з'їздів українських студентських громад у 1898 та 1899 роках. Резолюції з'їздів засвідчили докорінну зміну в орієнтирах української молоді.

Наприкінці 90_х рр. ХІХ ст. національно-політична атмосфера Харкова значно відрізнялася від інших регіонів України, що входили до складу Російської імперії. Ідеї лібералізму в політичному спектрі Харкова були слабо представлені, і не мали належної підтримки серед населення. Діяльність Загальної української організації (ЗУО), яка намагалася виконувати роль об'єднуючого центру, не влаштовувала національну інтелігенцію. Представники старшого покоління були зорієнтовані на співпрацю з російським урядом. Що ж стосується радикально налаштованої частини соціалістичної і національної молоді, їх не влаштовували помірковані методи ЗУО. Внаслідок цього Харків став містом, яке приваблювало представників свідомих українських кіл протилежних політичних напрямків: соціалістичного і націонал-радикального. Нові революційні настрої української інтелігенції знайшли вихід у заснуванні перших у Наддніпрянській Україні політичних партій.

Харків перетворюється в один з найпередовіших центрів суспільно-політичного життя в Підросійській Україні. В 1900 р. тут почала діяти перша в Наддніпрянській Україні партія -- РУП, а в 1901/1902 рр. -- УНП. Вони репрезентували два напрямки в українській суспільно-політичній думці: соціалістичний і націонал-радикальний. РУП належала безсумнівна заслуга в політизації українського руху та початку національної агітації серед селян Харківської і Полтавської губерній. В перший період діяльності метою партії стало об'єднання української молоді у боротьбі за національні права і соціальну революцію. Проте, короткому періоду швидкого зростання партії в Харкові поклали край арешти 1903 р. та чисельні внутрішньопартійні суперечки навколо вузлових проблем партійної стратегії і тактики. Найбільш гострі дискусії точились довкола соціально-економічного та національного питання в Харкові. В цілому, в партії отримали перемогу прибічники західноєвропейської соціал-демократичної моделі, які центром своєї діяльності обрали Київ. Зі змінами керівного складу Харківської Вільної громади РУП, з послабленням теоретичної і практичної роботи, вона втратила роль партійного центру. Починаючи з 1903 р., молоді члени РУП в Харкові акцентують увагу на роботі серед міського пролетаріату.

На противагу РУП, УНП розпочала свою діяльність не з практичної роботи, а зі створення ідейно-теоретичних основ партії. В 1904 р. кількома політичними акціями в Харкові УНП гучно заявила про себе. Проте, її дії більшістю сучасників були сприйняті негативно. Перші практичні кроки показали непопулярність самостійницьких ідей як серед зрусифікованого пролетаріату Харкова, так і українського селянства губернії. Тому, намагаючись поширити свій вплив, члени партії підтримували тісні контакти з членами РУП, представниками української студентської громади, національною елітою міста.

Треба відзначити, що старше покоління українофільської інтелігенції зробило значний внесок в національне відродження краю. Репрезентуючи в своїй більшості ліберально-демократичні або консервативні погляди, інтелігенція активно співпрацювала в російських товариствах. Саме завдяки її діяльності російські товариства перетворювалися в центри національно-культурної, просвітницької агітації. Напередодні першої російської революції найбільшу громадську активність виявили саме представники старшого покоління української інтелігенції, беручи участь у різноманітних акціях протесту проти російського уряду.

У четвертому розділі -- “ Стан українського національного руху в Харкові. 1905-1914 рр.”, основну увагу сконцентровано на участі українського населення Харкова в революційних подіях 1905-1907 рр. та змінах, які відбулися в теорії та практиці національного руху в період між революцією та першою світовою війною.

Буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. в Російській імперії стала новим етапом розвитку суспільно-політичного руху в Україні. Провідними напрямками українського руху в Харкові були: ліберально-консервативний, який представляла українська еліта міста; соціал-демократичний, де найбільш активно діяла Харківська Вільна Громада РУП, згодом УСДРП; самостійницький -- Харків залишався основним ареалом діяльності УНП. Незалежно від своїх суспільно-політичних орієнтирів, українська харківська інтелігенція з піднесенням зустріла першу російську революцію, сподіваючись, що вона змінить на краще долю народу. В міру власних сил, вона намагалася сприяти її розгортанню.

Українські соціалістичні партії УСДРП та “Спілка” (в Харкові більш активно діяли члени першої) все більше схилялись до ліворадикальних соціалістичних гасел, віддаляючись на практиці від ідей західноєвропейської соціал-демократії. Лівіння українських соціалістів штовхало їх на співпрацю з російськими соціал-демократами, зменшуючи вплив серед українського населення. Члени УНП, які напередодні 1905 р., віддаючи данину часу, наголошували на соціалістичних гаслах, по мірі наростання революції переживають певну еволюцію поглядів. Криваві події грудня 1905 р. сприяли переходу частини членів УНП на позиції консерватизму, що проявилося в їх співпраці з російськими ліберальними колами, об'єднаними в конституційно-демократичній партії, участі в виборчих кампаніях до Державної Думи, поширенні легальної роботи партії. Тактика співробітництва призвела до того, що члени УНП в Харкові виступали ініціаторами багатьох легальних заходів, спрямованих на ліквідацію утисків щодо українства з боку Російського уряду. Ці акції активно підтримувала національна еліта міста. Вона домагалась зняття заборон з української мови, створення національної преси, відкриття українських шкіл, кафедр українознавства, українського культурно-просвітнього товариства.

Після поразки першої російської революції та в період реакції 1907-1910 рр. розвиток українського суспільно-політичного руху в Харкові змушений був знову, як і в другій половині ХІХ ст., набрати культурно-освітянських форм. Це, в першу чергу, було пов'язане з шовіністичним курсом царської влади на русифікацію і репресії. Політична реакція, яка запанувала в Росії після поразки революції, призвела до того, що чимало активних українських діячів в Харкові відійшли від політики, частина змушена була емігрувати, інші були заарештовані. Особливо це стосується Харківського комітету УСДРП. У тих, хто залишився в Підросійській Україні, репресії уряду викликали прагнення об'єднатися на засадах конституціоналізму й парламентаризму. В 1908 р. українські громадські сили були організовані в один союз, -- Товариство Українських Поступовців (ТУП). ТУП складалося з окремих громад, що існували по всіх губерніях, в тому числі і в Харкові. До складу цієї напівлегальної організації увійшли представники самостійницької течії в українській суспільно-політичній думці, харківські діячі М. Міхновський та О. Степаненко. Як і в попередній період революції, вони намагалися порозумітися з українськими ліберал-демократами, легальні методи роботи яких були більш дієвими в період реакції. Лідери і окремі члени УНП перенесли свою діяльність до легальних і напівлегальних громадських організацій, найактивніші з яких зосередились у Харкові. Протягом 1906-1914 рр. при Харківській громадській бібліотеці активно діяв український відділ. Можна вважати, що в Харкові він деякий час виконував роль “Просвіти”. В повсякденному житті зустрічаємося з безперечними фактами зростання національної свідомості серед мешканців міста. Переслідування українського руху в період реакції призвело до того, що він з культурно-освітньої перекинувся в економічну сферу. В Харкові в 1909 р. було засноване “Третє харківське товариство взаємного кредиту”, яке виконувало роль національного банку.

Намагаючись об'єднати українців в нелегкий період репресій, національні діячі не залишають надії заснувати “Просвіту”. В той час, коли більшість з “Просвіт” були закриті, харків'янам в 1912 р. вдалося дістати дозвіл на відкриття культурно-освітнього товариства імені Г. Квітки-Основ'яненка. 1912 р. можна назвати щасливим для українців Харкова. Їм вдалося не тільки заснувати культурно-просвітнє товариство, а й видати дві газети, орієнтовані на українську тематику. У 1912 р. вийшло кілька номерів “Украинского вестника”, в якому друкувалися статті з історії Київської Русі та Харківської губернії. Але більшого значення набув вихід харківського тижневика “Сніп”. Вихід “Снопа” засвідчив нестримний процес політизації та радикалізації українського суспільно-політичного руху в Харкові перед першою світовою війною.

3. Основні результати дисертаційного дослідження

У результаті проведеного комплексного дослідження автором були зроблені наступні висновки.

Український суспільно-політичний рух в Харкові кінця ХІХ -- початку ХХ ст. -- оригінальне і важливе явище вітчизняної історії. Він виник і формувався на певній етносоціальній базі, структура якої була обумовлена особливостями географічного положення історичної області України -- Слобожанщини.

В кінці ХІХ ст. Слобожанщина характеризувалася високою концентрацією українського населення й достатньо повною його соціальною структурою. Проте, Слобожанщина була найміцніше з усіх українських земель пов'язана з Російською імперією. Харків, будучи губернським адміністративно-територіальним центром, зазнав найбільшого впливу русифікаційних процесів. Але це не завадило йому стати одним з центрів українського суспільно-політичного руху наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст.

У своєму розвитку український рух в Харкові пройшов три етапи, які, в цілому, відповідають запропонованій відомим чеським дослідником М. Грохом схемі розвитку національних рухів “малих” народів Європи.

На початку 90_х рр. ХІХ ст. відбуваються суттєві зміни, які визначили розвиток українського суспільно-політичного руху в Харкові до 1914 р. На даному етапі українського суспільно-політичного руху чітко простежується кілька періодів.

Перший -- з 90_х рр. ХІХ ст. до 1900 р. -- початок політизації українського руху, пов'язаний з діяльністю “Братерства Тарасівців” та Харківської української студентської громади. Харків першим вступив в політичну фазу національного відродження, наслідком якої стало виникнення політичних організацій, діяльність яких, в свою чергу, призвела до виникнення національних партій.

Другий період починається в 1900_му р. і триває до 1905 р. -- він характеризується виникненням і діяльністю перших національних політичних партій в Наддніпрянській Україні, РУП та УНП. На короткий час Харків стає центром національного відродження політичної фази в Україні. В цей час відбувається завершення ідеологічного оформлення української національної ідеї. У визначенні майбутнього державного статусу України вона була представлена двома основними напрямками -- самостійницьким та автономістично-федералістичним. В порівнянні з іншими регіонами України, в Харкові розгорнулися найбільш гострі дискусії між прихильниками самостійності і автономії.

З початком першої російської революції 1905-1907 рр. український національний рух в Харкові вступає в новий, третій період свого розвитку, який тривав до 1914 р. Революційні події викликали суттєву еволюцію в теоретичній і практичній діяльності українських партій. Соціал-демократичні партії все більше схиляються у бік ліворадикальних гасел, що штовхає їх на співпрацю з російськими соціал-демократами і зменшує вплив серед українського населення. Що стосується УНП, яка напередодні і на початку революції, віддаючи данину часу, наголошувала на соціалістичних гаслах, по мірі наростання революції її члени все більше схиляються в бік консерватизму, співпрацюючи з урядовими колами, беручи участь у виборчих кампаніях до Державної Думи, поширюючи легальну роботу.

З поразкою революції і наступом столипінської реакції відбуваються не тільки зміни в ідеології українських національних партій. Урядові репресії унеможливлювали також їх практичну діяльність. Шукаючи виходу з даної ситуації, представники українських партій змушені були відмовитись від нелегальних форм роботи і створювати легальні безпартійні товариства і організації. Провідну роль серед них в Харкові відігравали український відділ ХГБ, товариство Квітки-Основ'яненка, Третє товариство взаємного кредиту та інші. За безвинними, на перший погляд, культурницькими формами роботи організацій приховувалась вкрай небезпечна для імперських урядових кіл “мазепинська” пропаганда української національної ідеї. Особливістю Харкова було те, що українські соціал-демократи в зазначений період поступово втрачають домінуючу роль в українському національному русі. Спостерігається наростання консервативних тенденцій. Місце лівих соціалістичних гасел, заступають більш виважені, помірковані вимоги, розраховані на загальнонаціональне об'єднання українського суспільства.

Отже, на зламі ХІХ-ХХ ст. Харкову судилося відіграти помітну роль у складних і неоднозначних процесах, пов'язаних з політизацією українського руху. Національний рух в Харкові розвивався як складова частина загальноукраїнського національного руху й мав його характерні риси.

Список опублікованих наукових праць дисертанта з досліджуваної проблеми

Пальченкова В.М. Діяльність української інтелігенції в Харківському товаристві поширення в народі грамотності // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.-- Вип.V.-- Запоріжжя, 1999.-- С.41-51.

Пальченкова В.М. Основні етапи громадівського руху на Слобожанщині (друга половина ХІХ -- початок ХХ століття) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.-- Вип.V1.-- Запоріжжя, 1999.-- С.70-76.

Пальченкова В.М. Микола Міхновський і харківський тижневик “Сніп” // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.-- Вип.ІХ.-- Запоріжжя, 2000.-- С.70-77.

Пальченкова В.М. Конституційні проекти М.Грушевського та М.Міхновського в українській суспільно-політичній думці початку ХХ століття // Україна ХХ століття: історія та право: Зб. наук. праць.-- Вип.1.-- Запоріжжя, 1998.-- С.26-34.

Размещено на Allbest.ru