Напівпримарне минуле

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напівпримарне минуле

Новак Олексій Федорович

2011

Беручи в руки книги Т.Ф. Новака, конче треба знати, що вони писались у похмурі часи знавенілої ідеології темних упереджених людей, які називали себе сталінцями. В тому потворному царстві здирства, страху і смерті, ніхто нікому не вірив, не вірили навіть самим собі - як їхній вождь Й. Сталін. Кожну людину запідозрювали у зраді прогнилому режиму. Все, що писалося, піддавалося жорсткій цензурі, а то й диктату. Кожен мав писати так, як цього вимагала існуюча політична олігархічна система. Жодних відступів від її ідейних засад, навіть якщо вони суперечать фактам.

Комуністична рать не довіряла й запідозрювала також мого брата Терентія, який їй служив вірою і правдою. Перед кончиною у 1983 році (мав рак простати) брат двічі приїжджав до мене в Рівне, щоб скинути душевний тягар ідеологічних сумнівів і розчарувань, які під кінець життя не давали йому спокою. Вночі ми виходили на двір, де розмовляли до ранку, бо квартира, в якій проживала моя родина, була обплутана кагебістами підслуховуючими апаратами.

Наші розмови торкалися переважно комуністичної діяльності Терентія в минулому, його ідеологічного кредо; особливо багато велося мови про рівненське антифашистське підпілля, про партизанський загін Д. Медведєва, про розвідника цього угруповання И. Кузнєцова, з яким у брата були близькі дружні стосунки. Дещо з почутого мені було відоме ще з далеких сорокових років минулого століття.

Скажу по совісті: відвертого осуду комуно-совєтської диктатури від брата я не почув, хоча комуністи принесли йому в житті масу лиха. Доходило до того, що поривався дати собі кулю до скроні. Моїх націоналістичних переконань він не поділяв, хоча націоналістична проблема українського народу була йому не байдужа. Іноді проскакували тьмяні проблиски критики совєтської системи й концепції марксизму-ленінізму, але неістотні і нерадикальні.

Внаслідок наших зустрічей для мене розкрилася низка нових невідомих фактів, а відомі уточнилися, поглибились. Ось зміст цих ново відкриттів у певній послідовності.

Проблема, як залишився брат живим, попавши в лапи фашистської поліції, куди його як одного з лідерів КПЗУ доправили націоналісти, досі лишається таємницею в історії Рівненського антигітлерівського підпілля. Цей феномен спричинився до того, як комунари за все життя не нагородили Терентія Новака за його гігантську працю в польському і німецькому підпіллі на користь СРСР хоча б простенькою медаллю. Навпаки, упродовж усіх років постійно переслідувався: знімали з керівних посад, сипались догани… Служачи в КДБ тривалий час, не піднявся вище звання майора, тільки перед виходом на пенсію, щоб збільшити грошовий оклад на прожиття, присвоїли звання підполковника. новак антифашист підпілля партизан

У 1965 році, коли відзначали 20-річчя перемоги над фашизмом, Терентію Новаку раптом причепили зірку Герою Радянського Союзу й дали орден Леніна. Це була відповідь на категоричну вимогу групи партизанських лідерів на чолі з С. Ковпаком. Той у Києві офіційно заявив, що коли Новаку не дадуть Герою, то він зніме одну свою золоту зірку й подарує йому. Не бажаючи загострювати стосунки з партизанами, керівництво КПРС пішло їм на поступки. Так на грудях Новака з'явилася зірка Герою і орден Леніна, а всі інші бляшки - одні значки, а не нагороди, серед них, правда, вищі ордени Польщі за участь в Армії Людовій.

Увесь банальний негатив про Франса Крупу, зокрема його надмірна пристрасть до спиртного, - чистої води примара, вигадки. Він справді деякий час квартирував у нас в Гощі. Про це мені розповів найстарший брат Тихін. Часто, особливо у світкові дні, Крупа кудись зникав і появлявся аж у ночі.

Одного разу він прийшов, коли всі спали, і попросив, щоб йому постелили в клуні на сіні. Сам був до краю стомлений, склякнутий на холоді: була пізня осінь. У той день у клуні ночував Терентій. Він спросоння почув, що хтось поряд звалився на землю і голосно застогнав. Це був Крупа. Брат його непритомного перетягнув на сіно й вкрив теплою одежею, що потрапила під його руки. У того була висока температура, він марив. Цілу ніч Терентій з матір'ю поїли його різними травами, чаєм з ружі, давали навіть спиртне. Під ранок Крупа дещо очуняв, подякував своїм рятівникам, а братові наодинці сказав: "Я тобі колись за це щиро віддячу". Ці слова виявилися пророчими. Коли вони у липні 1941 року зустрілись один на один у застінках комендатури фашистської поліції, Франс Крупа, мабуть, тут згадував їх і прислухався Терентію шепнувши: "Дякуй Господу Богу за те, що потрапив до мене".

У його ставленні до брата зіграли роль ще такі морально-етичні фактори: Крупа (він австріяк), як більшість прихильників Гітлера, не вірив, що більшовики ще колись окріпнуть і проженуть німців із СРСР. А раз це так, що кожна мисляча людина, прагнучи вижити і знайти собі місце під Сонцем, має шукати шляхи співпраці з окупантами. Це стосується і Т. Новака. І ще одна історична обставини. Брат був надзвичай душевно доброю людиною. Фран Крупа помічав це і цінив. На початку 30-х років він зробив йому декілька важливих послуг, які оберегли його від арештів польською владою, хоч обидва стояли на ідейно протилежних позиціях. Цей чинник був найнезрозуміліший і недоступний для світогляду недовірливої облуди комуністичної хунти.

- Чому ти, Терентію, відразу не розповів своїм соратникам-однодумцям по партії та КДБ про ці частковості? Тоді зникли б усякі підозри, недовір'я - все б стало на свої місця?

- У реальному житті це не так просто, як у твоїй уяві. Ми жили з тобою у різних світах. Той, у якому жив я, не схожий на твій. Там інші люди, інша система поглядів, норм, оцінок. Там відсутні такі категорії, як віра в справедливість, у високі моральні якості людини. Якби я їм розповів, що Крупа стосовно мене керувався загальнолюдськими мотивами, зокрема людською добротою, з мене просто посміялися б, прийняли б за маніяка. За сказане потім потрібно було б відповісти непередбаченою ціною.

- Це правда. Нічого святого в нищих душах цих жалюгідних псевдо людей не мало місця. Тому ти весь час мовчав.

Іншим разом я спитав у брата про ще одну справу, багато років покриту мороком, які досі не зрозуміла і нерозкрита навіть родичам.

- Розкажи, брате, як сталося так, що тобі оунівці пробачили членство в КПЗУ - розсадник совєтофільства на Заході, службу імперіалістичні Росії, тоді радянській. Тут намертво заховані всі кінці у воду.

Терентій розкрив мені очі на цю загадкову таємницю. Справа в такому. Піл кінець тридцятих років брат і Олександр Бусел, один з лідерів ОУН на теренах Волині, сиділи в одній камері польської в'язниці. Безкомпромісно дискутуючи, вони все-таки знаходили спільну мову з низки ідеологічних питань. Олександр до Терентія як до українця ставився з повагою. Він уважав, що йому, малограмотному й недосвідченому селянинові, про вокативні комуністи задурманили голову своїми думками. Він уважав причетність Терентія до химер більшовизму явищем випадковим, нічим не обґрунтованим. Такої ж самої думки він залишався, зустрівшись із братом за умов фашистської афери маючи намір перетягнути його в табір ОУН. Подібну перспективу виношував також Крупа, маючи намір зробити з нього ретельного слугу німецького рейху.

Ці міркування підтверджуються також разючим фактором. У 1940 році оунівці застрелили в Рівному чи бува не начальника обласної міліції. Про цей терористичний акт тоді горлали всі газети, радіо, він збудоражив усю область. Більшовики з енкаведистами попихом зібрали секретну нараду, де мало обговорити заходи боротьби з ОУН. Це, здається, відбулося в драмтеатрі. На збіговисько також запросили Новака. Йдучи по коридору в залу, він раптом віч-на-віч зіткнувся з кимось з чатових людей ОУН. Може, то був Олександр Бусел чи один з братів Робітницьких або Волошин, точно не пам'ятаю. Той зблід, застиг на місці, думав гаплик. Брат його застеріг: "Я тебе не видам". Вони розійшлися миром. Хитка подія на порятунок справдилась. Зустрічний зник, зберігши життя і таємницю проникнення в приміщення наради.

Коли ОУН організувала суд над братом (літо 1941), то цей добродій виступив як його захисник. Поєднавши наведені зізнання з прихильністю до Новака Крупи, оунівці повірили в те, що Новак - своя людина. Дали квартиру, роботу, навіть охорону. Охоронця Оверка я бачив сам.

Московські рецензенти книги брата "Поєдинок" зробили до неї понад тридцять зауважень і вимог. Зміст однієї з них звучав так: "Неосвящена борьба подпольной организации с украинскими националистами". Щоб необґрунтовано усунути цю псевдо прогалину, бо про таку боротьбу в рукописі ніде не йшлося (я асам читав рукопис), появився текст про масові вбивства членів СБ у Клевані підпільниками Кравчуком і Поцілуєвим. Зокрема про вбивство сто націоналістів як у Звіті про роботу, виконану підпільною організацією в Рівненській окрузі за (1941-1942 рр.). Цей матеріал абсурдний блеф, легенда. На останній зустрічі з Терентієм я нарочито піднімав питання про ці вбивства. Відповідь була однозначною: "Я фантазував, бо інакше книга не побачила б світ". Це признання стосується також дискредитації Франца Крипи, якого в "Поєдинку" обізвано "навівбожевільним". Це гладка фантасмаргія, інспірована вимогам часу, а не реальна історія.

Яка причина арешту Т. Новака 12 липня 1942 року, про це йдеться у "Поєдинку", де все знову вивернуте догори дном, поставлене з ніг на голову? Такий арешт справді був, але зовсім без політичного підґрунтя. Про нього мені відверто розповів брат, нічого не приховуючи й не перекручуючи. Справа ось в чому.

Підпільній організації потрібні були чималі гроші: постійні поїздки, утримання підпільників, хто з них не працював. Особливі видатки йшли на продукти для полонених у таборах, які масово гинули з голоду. Пливли кошти і на підкуп службистів табору, що звільнили полонених, які складали основну базу резервістів підпілля. Несподівано грянула ревізія і виявила нестачу в казні фабрики, за що директора Новака затримали на 19 діб. Обласні гітлерчуки - верховоди Рівного Беєр і Бот були зацікавленні у його звільненні, бо під керівництвом Новака фабрика працювала справно, давала чималі прибутки. Коли ж бо той погорів (фінансова нестача була невелика), підпільники на ній організували безлад, надходження у державну скарбницю різко впали. Допоміг у звільненні брата також Крупа. Донос Жовтуцького - безглузда нісенітниця, чистої липи вигадка.

Є неточності щодо провалу Рівненького підпілля, що почався в Гощі і мав цілком випадковий характер. Улітку 1943 року в Гощі базувалися три спец легіони, які служили фашистам, - вірменський, грузинський і азербайджанський. Ми, Новаки, запізналися з офіцером вірменського легіону Мерзояном Андроном - майбутнім чоловіком сестри Устини. Він таємно повідомив, що хоче перейти з групою легіонерів у партизанський загін комуністичного спрямування, і попросив, щоб ми посприяли йому, якщо можемо. Сторони порозумілися.

Непередбачено німці пішки сповадили легіони в Рівне, щоб направити у Францію. Організувати перехід групи Мерзотна до ведмедівців поїхала на відкритій машині у рівне Устина. По дорозі її помітив один вірменин, який вірно служив гітлерівцям, а з Мерзояном гризлися як собаки, запідозрював Мерзояна у намірах залишити батальйон. Він знав про його знайомство з Устиною, їх інтимні стосунки.

Коли група з чотирьох (не з вісімнадцяти як у "Поєдинку") осіб вирвалась із залізничного вокзалу, куди вже прибули легіонери, Устина не знала, куди їх вести. Відтак, на свій розсуд, вони потрапили у найближче село Тинне (не в Тютьковичі!). Тут їх за гроші сховав на горищі від німців якийсь селянин. Він не другий день возом приїхав у наш гощанський двір (я його там бачив) і все по секрету розповів Устині і брату Івану про вірменів, які втекли від німців. З ним у Тинне поїхав шістнадцятилітній Іван. Він віднайшов у Рівному Луця і всі митарства знайшли своє логічне завершення.

На шляху до Уманських лісів сталася непередбачувана перестрілка. В Оржеві (чи в Шпанові) їх заступили німці і двох з них поранили. Щоб не попасти в руки фашистів, поранені дали собі кулю до скроні. Про це нам з Устиною у 1945 році розповів вірменин Сергій, що разом із Мерзояном тоді врятувався. Ні один із фашистів у бою не загинув, бо було якесь свято і, коли зіткнулися між собою противники, вірмени не стріляли, щоб не влучити у когось із селян, тоді як німці цією пересторогою нехтували. Ніякого бою відділу Поцілуєва з фашистами, про що згадується в "Поєдинку" не було і в помині.

Нашого бідного батька Федора фашисти розстріляли за кілька місяців до перипетій з вірменами. Влітку 1943 року гестапо провело останні арешти людей - потенційних ворогів рейху. Сестра Устина їздила до Терентія, щоб попросив Ф. Крупу посприяти звільненню батька. Позаяк гестапо не підпорядковувалося СД, діяло самостійно, то Терентій не зважився його турбувати, та й побоявся за себе і за підпілля. Тож Крупа зовсім не відав паро трагедію з нашим батьком, смерть якого не була пов'язана з провалом підпілля Новака, до чого вдається брат у "Поєдинку". Про розстріл батька не знало також пряме начальство Терентія. Коли його не стало серед живих, син Терентій ще кілька місяців спокійно працював на фабриці і керував підпіллям.

Щось довідатися про групу Мерзояна, яка зникла, на фабрику прийшло троє людей: один поліцай СД і два вірмени. Один серед них уже згадуваний провокатор, що з власної ініціативи стежив за Мерзояном. Щоб його якось угомонити ще в Гощі Устина йому якось сказала, що в нас в Рівному є брат-директор великої фабрики, якого пошановують німці, а наша сім'я користується особливою повагою. Якщо він не одумається, то матиме справу з органами безпеки німців, які ні з ким не церемоняться. Коли Мерзоян зник, цей покидьок негайно доповів своєму командуванню про факт щезнення, а ті звернулися в органи СД, які послали на фабрику свого представника з двома вірменами. Ці вийшли на вулицю Хмільну, прямуючи поряд з хатою брата, на веранді якої стояла Устина. Дивом не помітили її. Устина через міський ринок кинулася на вулицю Литовську, де жила родина Терентія, щоб її попередити про навислу небезпеку. В той час на ринку німці хватали людей для відправки на роботу в Німеччину. Устину також схопили і відправили в концтабір, тому не могла повідомити підпілля про втечу вірменів. Нічого не знаючи про них, Терентій на фабриці дочекався непрошених гостей, безпосередньо зіткнувшись з ними, чудом врятувався. Через кілька днів Устина втекла з табору. Це сталося, вже після епопеї з вірменами й переходу Терентія на нелегальне становище. Родина його дружини попередила Устину, щоб не йшла на фабрику або на квартиру зятя: за ними стежить СД. За Терентієм приходили на фабрику, щоб заарештувати. Йому вдалося втекти.

Брат деякий час перебував у Рівному, проживаючи на конспіративні квартирі. У січні 1944 року перейшов у загін Медведєва.

Один епізод з розповідей брата особливо привернув мою увагу. Це стосується взаємовідносин М. Кузнєцова і його шофера М. Струтинського, який зробив командування загону таємний донос на свого шефа, за що того в загалі засудили до розстрілу. Згідно з наказом Москви смертну кару замітили перебазування на підпільну роботу в Львів. Коли Кузнєцов залишив табір, прощаючись із Терентієм, відверто сказав: "Як розвідник, він розумієте: мене посилають у Львів на вірну смерть. Якщо якийсь чином залишуся живий, то перше, що я зроблю, дам кулю в лоб М. Струтинському, а якщо вам пощастить і ви залишись живим, що дуже прошу вас напишіть усю правду про цього негідника".

Ще один важливий принциповий факт, про який мені розповів брат. У книзі "Армія Людова" його змусили написати, що буцімто загальнонародне повстання у Варшаві, яке очолював славнозвісний граф Бур-Комаровський, підримувала АЛ. Так чинити наказувала Москва. Насправді все було навпаки: АЛ залишилася зовсім осторонь. Розквартирована з другого боку Вісли, мовчала, набравши в рот води, вичікувала, допоки фашисти повстання польських патріотів не потоплять у крові. Навіть таких повстанців, які залишилися живими й переплели Віслу, рятуючись від фашистів, потопили в річці. Це тоді, як бійці всієї АЛ нестримно рвалися на допомогу повстанцям. Москва далі зацікавлена у противному - в поразці повстання, бо воно вибухнуло не за приписами Кремля, а як вияв патріотичного піднесення польського народу.

Размещено на Allbest.ru