Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми житлового та матеріально-технічного забезпечення студентів університетів УРСР в повоєнний період

Погребна О.О.

Житлово-побутова проблема була однією з найболючіших проблем університетських колективів у повоєнні роки. Організація побуту та пов'язані з цим проблеми впливають на спосіб мислення людини, в даному випадку - студентів. Дослідження студентського складу університетів УРСР повоєнного періоду було б неповним без висвітлення їх матеріально-побутових проблем. Комплексний аналіз проблем житлового та матеріального забезпечення студентів університетів УРСР в повоєнний період дозволить краще зрозуміти студентство, як особливу частину радянського суспільства зазначеного періоду.

Науковці радянського історіографічного періоду, висвітлюючи окремі аспекти матеріально-технічного забезпечення університетів та студентів, в умовах тотальної ідеологізації часто перевищували роль партії у розвитку університетської освіти. Тому дані цих досліджень слід використовувати обережно, з критичним переосмисленням.

Дослідження Л.В. Ковпак [1], присвячене соціально-побутовим умовам життя населення України в період 1945-2000 pp. дозволяє оцінити житлове і матеріальне становище в межах всієї республіки.

Дисертаційні роботи сучасної історіографії, присвячені розвитку вищої школи, коротко відтворюють матеріальний стан вузів та студентів [2; 3]. Однак, аналіз стосується або конкретних вищих навчальних закладів, або всіх вузів в цілому, що, відповідно, звужує, або надто узагальнює картину. Останнім часом дослідження студентського побуту стало більше привертати увагу дослідників. Зокрема, дисертаційне дослідження

Н.М. Хоменко [4] доводить, що складні матеріально-побутові умови студентів негативно впливали на їх повсякденне життя.

Отже, актуальність та своєчасність даного дослідження, окрім наукового інтересу, зумовлена і тим фактом, що порушена проблема поки що не має достатнього розкриття в історичній науці.

Метою пропонованої статті є вивчення матеріального забезпечення студентів університетів у повоєнний період, виявлення головних закономірностей відбудови житлового фонду УРСР. Для дослідження матеріального забезпечення студентів та університетів автором було використано архівні документи.

Відновлення житлового фонду відбувалося у двох напрямках: через ремонт частково зруйнованих будівель і шляхом нового будівництва. Широко застосовувалась практика народної будови.

Велике значення у відродженні вищих навчальних закладів відіграла постанова ЦК КП (б) У і Ради Міністрів України "Про поліпшення матеріально-технічних умов Київського державного" та цілий ряд подібних постанов, прийнятих 1945-1946 pp. Вони були спрямовані на негайну ліквідацію наслідків окупації та організацію нормального навчально-виховного процесу в освітніх закладах. Свідченням уваги держави до матеріального забезпечення студентів була березнева постанова 1947 р. Ради Міністрів і ЦК КП (б) У "Про заходи до поліпшення матеріально-побутового і культурного обслуговування студентів". Для організаційного забезпечення відновлювальних робіт було створено спеціальні будівельні трести "Київвузбуд", "Гіпрогромадянбуд", "Харківвузбуд".

В перші повоєнні роки студенти університетів відчували гостру потребу в гуртожитках, оскільки житловий фонд був зруйнований, а умови в тих гуртожитках, які залишилися - були непридатними для комфортного проживання. Матеріальна база гуртожитків була слабкою. Приміщення були недостатньо обладнані, бракувало меблів та білизни, були проблеми з опаленням і водопостачанням. Постійна перевантаженість студентських гуртожитків була зумовлена повільними темпами відбудови житлової площі при збільшенні контингенту студентів.

"Квартирне питання" стосувалося, в першу чергу, іногородніх студентів, в дослідженні не беруться до уваги студенти, що мешкали в батьків чи родичів. Частина студентів була змушена винаймати "кутки". Керівництво університетів вирішувало цю проблему, виділяючи гроші на оренду квартир. Однак, часто кошти виділялися несвоєчасно, а самі студенти не завжди витрачали гроші за призначенням [5, арк.2].

В результаті погіршення матеріально-побутового обслуговування студентів з вищих навчальних закладів республіки у 1946-1947 р. вибуло 10398 студентів, що становило 8,9 % [6, арк.2]. Справедливо буде зазначити, що частину студентів відраховували з ідеологічних міркувань, але такі факти маскувалися доведенням академічної неуспішності. Однак, частка студентів все ж змушена була покинути навчання і заробляти собі на життя.

Загалом, ситуація з гуртожитками і навчальними приміщеннями після війни та окупації була досить складною. Tак, гуртожиток Київського університету по вулиці Tарасівській № 5, розрахований на 300 чол. було підірвано і спалено, гуртожиток по вулиці Червоноармійській № 61 на 200 чол. - спалено. Устаткування було вивезене з гуртожитків по вул. Короленка № біб, Басейна № 1, Героїв Стратосфери № 85, Жертв Революції № 4, Діонісіївський провулок № 15 [7, арк.1-2].

Київський Державний університет на 1 травня 1946 р. мав головний корпус по вул. Володимирська 58, 2 орендовані гуртожитки на вул. Жертв революції 4а та вул. Володимирській 60 (5 та 2-поверхові),

1 власний гуртожиток на вул. Повітрянофлотське шосе 87. За університетом були закріплені орендовані житлові будинки на вул. Толстого 13, вул. Володимирська 616, вул. Діонісіївський провулок [8, арк.6]. Одним з найважливіших завдань післявоєнного періоду була відбудова приміщень університету, який на той час був забезпечений лише на 20% [9, с.384].

Двоповерховий головний корпус Харківського університету (збудований у 1780 р.) був розташований по вул. Університетській 16. За університетом було закріплено 4 гуртожитки: 4 - поверховий на пр. Леніна 14,2-поверховий - на вул. Tолкачевка 5,3-поверховий - на Буреацькому узвозі 4, 4-поверховий - на вул. Артема 49. Однак, введені в експлуатацію гуртожитки не задовольняли потреб студентів у житлі в повній мірі. Під потребу у проживанні студентів було віддано 12-й корпус університетського приміщення, де оселилось 580 студентів [10, с.438]. Частина студентів мешкала в приватному секторі і отримувала грошову допомогу від фінансової частини університету і профспілкової організації.

Навчальний корпус історичного факультету (надбудова 1924 р.) мав три поверхи і був розташований на вул. Раднаркомів 15 [11, арк.1 - 7]. Крім студентів історичного факультету в ньому також займались студенти філологічного, географічного і геологічного факультетів [11, арк.81]. Це створювало відчутну незручність, адже при загальній пропускній здатності корпусу на 300 чоловік тут тіснилась 1200 студентів. Після війни корпус історичного факультету потребував часткової заміни перекриття і ремонту даху, ремонту центрального опалення, водопостачання, освітлення.

В цілому, Харківський університет за роки війни втратив 50 % аудиторного фонду [11, арк.81].

В 1944-1945 н. р. у Львівському університеті була відновлена центральна частина головного корпусу університету та крило по вул. Міцкевича, відновлено приміщення фундаментальної бібліотеки (окрім читального залу), відремонтовано дах в головному корпусі та бібліотеці, налагоджено центральну опалювальну систему [12, арк.107]. В цьому ж році розпочався капітальний ремонт гуртожитків по вул. Жовтневій 41, вул. Стрийській 26 та поточний ремонт гуртожитків по вул. Герцена 7, вул. Пушкіна 49. Загальна вартість відновлюваних робіт за кошторисом Гіпрогромадянбуду складала 6919900 карбованців.

В кінці 1945 р. на відбудову університету було додатково виділено 1200000 карбованців [13, арк.108]. Однак, навіть з додатковим асигнуванням, коштів не вистачало. При підготовці до зими 1946-1947 н. р. виникла потреба ремонту котлів, водопостачання, даху над актовим залом [12, арк.109].

Загальні збитки від пошкоджень і пограбувань Львівського університету складали 24,5 млн. карбованців [12, арк.107].

Дніпропетровський Державний університет у 1946 р. мав 4-поверховий навчальний корпус на вул. Карла Маркса 18, 4-поверховий гуртожиток на вул. Університетській 1, навчальний корпус і гуртожиток на вул. Шевченківській 59 [13, арк.3]. Навчальний корпус для гуманітарних факультетів був підірваний фашистами при відступі. Загалом було втрачено 70 % приміщень.

Одеський Державний університет у 1946 р. мав два 3-поверхові гуртожитки на вул. Пастера, житлові будинки по вул. Червоної Армії 24 і вул. Щепкіна 12 (2-поверхові). Навчальні корпуси на вул. Петра Великого

2 (3 поверхи і підвал), вул. Щепкіна 12 (два 3-поверхові корпуси), вул. Пастера 29 [14, арк.6].

Характерним показником, що відображав рівень життя українського студентства в повоєнні роки був рівень прибутків. Для більшості студентів основним джерелом матеріального забезпечення були державні стипендії. Для призначення стипендій щороку створювались спеціальні факультетські комісії. Специфічною особливістю досліджуваного періоду було те, що стипендія призначалася з урахуванням матеріального становища, академічної та громадської активності [15, с.430].

Ще однією характерною особливістю було те, що розмір стипендії зростав при переході студентів на старші курси. Механізмом підвищення мотивації та заохочення до навчання було те, що порушників дисципліни тимчасово позбавляли права стипендіального забезпечення, а студенти відмінники отримували підвищену на 25 % стипендію.

Розмір стипендії залежав і від обраної спеціальності. Так, студенти - історики отримували найменшу стипендію - від 220 до 290 крб. [15, с.429], студенти технічних, гірничих та хімічних спеціальностей могли отримувати до 480 крб. Це пояснювалось складністю, небезпечністю та важливістю для промисловості обраних спеціальностей. Ще одним засобом матеріального заохочення були іменні стипендії, які були на 10 % вищими за стипендії студентів-відмінників відповідних курсів.

Правом стипендіального забезпечення незалежно від матеріального становища (при оцінках не нижче, ніж задовільно) користувалися Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, вихованці дитбудинків, сироти, інваліди слуху та зору.

В цілому матеріальне забезпечення було досить низьким. Іногородні студенти і тут знаходились в менш вигідному становищі. Місцеві студенти зовсім поряд мали батьків, які фінансували одяг, проживання та харчування.

Незадовільний стан матеріально-побутового забезпечення студентів і викладачів пояснюється також загальною стратегією розвитку СРСР, яка мала на меті перетворення Союзу на економічно могутню державу, здатну вести на міжнародній арені наступальну політику. Проголошена вона була задовго до періоду, що вивчається, але зберегла свій характер. Промисловість було поділено на дві групи - "А" (виробництво засобів виробництва) та "Б" (виробництво предметів споживання). Перша група мала право першочергових капіталовкладень і матеріально-технічного постачання, а друга - фінансувалася за залишковим принципом і відчувала дефіцит ресурсів. Після війни в Радянському Союзі інтенсивно фінансувалися галузі, які забезпечували виготовлення ракетно-ядерної зброї. He було здійснено повної демілітаризації промисловості - практично на кожному заводі залишалися цехи, що виготовляли продукцію оборонного значення. Звичайно, це не сприяло зростанню життєвого рівня населення.

За санітарними правилами 1949 р. гуртожитки мали бути укомплектовані спальними кімнатами і підсобними приміщеннями. До підсобних приміщень належали: вестибюль, гардероб, умивальник, вбиральні (з поділом на чоловічі та жіночі), душові, кубові, приміщення для розігріву харчів, кімнати для прийому їжі, для денного перебування, для чищення взуття та одягу, комори для зберігання особистих речей, господарчі комори, кімнати для обслуговуючого персоналу, кімнати для постільної білизни, пральні, ізолятор [16, арк.138]. Для гуртожитків, в яких проживало більше 300 чоловік, додатково передбачались їдальня та медпункт.

Реальна ж картина значно відрізнялась від встановлених норм, а матеріально-побутове становище студентів частково покращилось лише після подолання наслідків повоєнної розрухи, в кінці 1950-х pp. Тоді, було покращено побутові умови в старих гуртожитках, введено в експлуатацію нові, відновлено і налагоджено систему медичного обслуговування та громадського харчування. Однак, певні покращення не вирішили всіх матеріально-побутових проблем студентів.

Доцільно завважити, що забезпечення нормальних умов проживання в гуртожитках, звичайно, залежало від адміністрації, але в деякій мірі це залежало і від самих студентів, які часто влаштовували гулянки, не прибирали в кімнатах [17, арк.77].

В 1950-х роках розгорнулось капітальне будівництво навчальних корпусів і гуртожитків. Рада Міністрів СРСР своїм розпорядженням № 11558-р від 29 липня 1950 р. передала Харківському державному університету приміщення колишнього Дому проектів і зобов'язала Міністерство вищої освіти СРСР відновити і реконструювати будинок протягом 5 років. Такий строк був приурочений до 150-річчя університету [18, арк.16]. На основі колишнього Дому проектів почалося зведення першого в республіці вузівського висотного будинку. За проектним завданням обсяг майже 130-метрової споруди становив понад 300 тисяч кубометрів, а загальна вартість будівництва - 80 млн. карбованців. У новому приміщенні університету передбачалось розмістити 10 факультетів, студентський гуртожиток, адміністративно-господарську частину і центральну наукову бібліотеку. У центральній частині будинку планувався актовий зал на 1100 місць, 2 спортивні зали та інші адміністративні приміщення [19, с.378].

Плани, як завжди, були грандіозними, але гоафік робіт постійно порушувався. Після тривалої підготовки основні будівельні роботи розпочались лише в 1953 р. Причиною затримки була відсутність робочих креслень. Крім того, на темпах роботи позначились брак будівельних матеріалів та дерева [20, арк.17].

університет студент житловий матеріальний

За проектом відбудови нових приміщень Київського університету історичний факультет мав розташовуватись в головному корпусі. Передбачалось будівництво трьох аудиторій по 150 м², двадцяти п'яти - по 50 м², двадцяти - по 25 м², загалом - 2200 м². За планом тресту "Київвузбуд" на 1954 р. для Київського університету було передбачено будівництво гуртожитку на 450 місць з бюджетом в 800 тисяч карбованців, але виділено було лише 250 тисяч рублів [20, арк.63].

За планом 1954 р. на капітальний ремонт Одеського університету було виділено 1460 тисяч карбованців. До 1954 року було завершено роботу по укріпленню приміщень за виключенням зовнішніх робіт, які планувалося завершити до кінця року [20, арк.84].

На ремонт Львівського університету в 1954 р. було встановлено ліміт фінансування в 450 тисяч рублів. Було завершено будівництво студентської їдальні, реконструйовано актовий зал. Відновлення головного корпусу було виконано на 59, 4 % відносно річного плану [20, арк.96].

На 1952\53 навчальний рік гуртожиток №1 Дніпропетровського університету займали 50-80 студентів, у гуртожитку №2 мешкало від 400 до 800 студентів. Середня житлова площа складала 2,5 м², при нормі 4 м² на одного студента [21, с.96].

Вирішення житлової проблеми здійснювалось вкрай повільно в межах всієї держави. Відчутних змін не принесло ані залучення величезних людських ресурсів, ані численні заходи щодо поліпшення становища. Сумно, що проблеми та труднощі були спричинені не лише наслідками повоєнної розрухи, а ще і байдужим ставленням влади до проблем людей, залишковим принципом фінансування, а в широкому сенсі - загальною неефективністю системи.

Після прийняття постанови Ради Міністрів і ЦК КПРС "Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві" у листопаді 1955 р. темпи відбудови житлового фонду УРСР значно прискорилися, але однотипні новобудови були надто простими з точки зору архітектури і, як виявилося пізніше, не цілком якісними. Отже, до реформ М.С. Хрущова можна зарахувати і "житлову реформу". За темпами будівництва і введенням житла на душу населення СРСР на той час посідав перше місце в світі. За 1956-1963 pp. в Союзі було побудовано житла більше, ніж за попередні 40 років [22, с.47].

Однією з проблем житлового фонду була відсутність гуртожитків для аспірантів. Така ситуація призвела до того, що при зарахуванні перевага надавалася місцевим, що негативно впливало на адекватну оцінку рівня вступників. В тих випадках, коли зараховували іногородніх аспірантів - вони були змущені проживати в переповнених гуртожитках, де не було створено нормальних умов. Наприклад, в Київському університеті в одній кімнаті гуртожитку, де не було ні стільців, ні столів, мешкало 11 аспірантів [23, арк. 19].

Складна ситуація матеріально-побутового забезпечення студентів не була вирішена і в кінці періоду, що вивчається. Так, на початку 1960-х років контингент студентів постійно зростав, а площі навчальних приміщень не вистачало. Цри нормі 15 м² навчально-лабораторних приміщень на одного студента, в 1959 р. фактично було - 5,52 м² в 1960 р. - 5,90 м², на кінець 1965 р. - 4,92 квадратних метри [24, арк.154]. Це свідчить не лише про незадовільний стан існуючої матеріально-технічної бази, а і про тенденції до погіршення.

Потреба студентів у житлі теж була задоволена не в повній мірі. Асигнування на капіталовкладення для будівництва гуртожитків були недостатніми. При нормі 6 м² на одного студента денної форми навчання фактична площа становила 2,65 м² - в 1959 p., 2,54 м² - в 1960 p., 2,92 м² - в 1961 p., 2,46 м²-в 1965 році [24, арк.155].

Список використаних джерел

1. Ковпак JI.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині XX ст. (1945-2000 pp.) / HAH України; Інститут історії України. - K., 2003. - 250с.

2. Сергійчук О.М. Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя 1953 - 1964 pp.: дис. канд. іст. наук: - К, 2002. - 229 с.

3. Домбровська С.М. Розвиток вищої школи в Харкові у період тимчасової лібералізації тоталітарної системи (друга половина 50-х - перша половина 60-х років XX ст.): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. істор. наук. - Харків, 2006. - 21 с.

4. Хоменко Н.М. Повсякденне життя студентської молоді України (1950-1960-ті pp.): дис. канд. іст. наук: 07.00.01 /НАН України, Ін-т історії України - K., 2008. - 263 арк.

5. Центральний державний архів громадських об'єднань (далі - ЦДАГО України). - Ф.1. - Оп.23. - Спр.4530.

6. Там само. - Ф.1. - Оп.23. - Спр.5430.

7. ДАК. - Ф. Р-1246. - Оп.5. - Спр.23.

8. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО України). - Ф.4849. - Оп.1. - Спр.2441.

9. Історія Київського університету.1834-1959. - K.: Вид-во Київського ун-ту., 1959. - 628 с.

10. Кравченко В.В., Посохов С.І., Кадєєв В.І., Наумов С. O., Мартем'янов

11. О.П., Косінова Г. O. Харківський національний університет ім.В.Н. Каразіна за 200 років: монографія. - X.: Фоліо, 2004. - 750 с.

12. ЦДАВО України. - Ф.4849. - Оп.1. - Спр.2440.

13. Там само. - Ф.4849. - Оп.1. - Спр.2439.

14. Там само. - Ф.4849. - Оп.1. - Спр.2442.

15. Там само. - Ф.4849. - Оп.1. - Спр.2443.

16. Высшая школа. Основные постановления, приказы и инструкции / Министерство высшего образования СССР / JI.И. Карпов (ред. ), Е.И. Войленко (сост.), В.А. Северцев (ред. ). - М.: Советская наука, 1957.

17. ЦДАВО України. - Ф.4849. - Оп.1. - Спр643.

18. Там само. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.320.

19. Там само. - Ф.1. - Оп.71. - Спр.154.

20. Харьковский государственный университет им.А.М. Горького за 150 лет. - X., 1955. - 387 с.

21. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.71. - Спр.154.

22. Історія Дніпропетровського національного університету /Голова редкол. М.В. Поляков. - 3-є вид., перероб. і доп. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2003. - 232 с.

23. Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині XX ст. (1945-2000 pp.) / HAH України; Інститут історії України. - K., 2003 250 с.

24. ЦДАВО України. - Ф.4849. - Оп.1. - Спр.301.

25. Там само. - Ф.4621. - Оп.1. - Спр.218.

Размещено на Allbest.ru