Житлове будівництво у містах Української PCP (1950-ті роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житлове будівництво у містах Української PCP (1950-ті роки)

Лук'янець О.А.

Житлове питання завжди було і буде актуальним для людей. Оскільки житлові умови суттєво впливають на культурно-освітній рівень людей, на їх здоров'я, працездатність, повноцінний відпочинок, всебічний творчий розвиток особистості, на формування та зміцнення сім'ї, виховання підростаючого покоління. В добре облаштованих квартирах на 20% скорочуються затрати часу на приготування їжі, майже на 40% - на догляд за помешканням, на 35-40% знижується захворюваність людей, на 45-65% збільшується кількість вільного часу у населення [2,с.43].

Мета дослідження полягає у висвітленні проблем розвитку житлового будівництва та впливу житлової політики радянського керівництва на соціальне становище мешканців міст.

Наукові праці з даної проблематики можна поділити на дві основні групи: радянську та сучасну українську. До наукових робіт першої групи потрібно ставитися з певною критичністю, оскільки вони були написані для того, щоб переконати читача у тому, що влада повністю забезпечує житлово-побутові потреби населення.

Серед сучасних робіт українських істориків, слід було б виділити спільну роботу В. К. Барана та В. М. Даниленка [1], яка висвітлює політичні та соціально-економічні процеси, які відбувалися у післявоєнному радянському суспільстві. Варта уваги робота Л. В. Ковпак [5], в якій дуже детально аналізуються соціально-побутові умови життя населення, житлове та комунальне будівництво, як важлива складова державної соціальної політики.

Після закінчення Другої світової війни у містах Української PCP актуальним стало питання відновлення зруйнованого житлового фонду. За офіційними даними, повністю або частково було зруйновано 714 міст, біля 20 тис. сіл, 2 млн. будинків та приміщень, близько 10 млн. осіб не мали даху над головою [3,с. 16]. На відбудову було спрямовано багато людських і матеріальних ресурсів.

У 1950-х роках збільшувались капіталовкладення у житлове будівництво. За 1950-1958 pp. вони зросли майже в 3,5 рази. У стислі строки в Україні була створена промисловість по виробництву залізобетонних і будівельних конструкцій, налагоджено виробництво теплоізоляційних матеріалів, запроваджувалося масове застосування пластмасових виробів. Індустріалізація будівництва значно знижувала собівартість робіт, скорочувала терміни будівництва [5,с.46].

Протягом 1951-1955 pp. здано в експлуатацію близько 42,1 млн. кв. м. житла, а за період 1956-1960 pp. - більш, ніж 87, млн. кв. м. Капіталовкладення у житлове будівництво зросли з 2613 млн. крб. до 5873 млн. крб. Будувалися нові міста і робітничі селища. Справжньою гордістю будівельників стали такі нові міста, як Марганець, Ватутіно, Нова Каховка, Шахтарськ [4,с.369].

Проте, незважаючи на значні досягнення у будівництві, були й недоліки, які гальмували темпи житлового будівництва й суттєво впливали на його якість.

Цікаву інформацію про ситуацію, яка склалася в архітектурно-будівельній практиці першої половини 1950-х pp., нам надає доповідна записка « O недостатках в архитектурно-строительной практике по застройке городов Украинской ССР», яка була написана на прохання секретаря ЦК КПУ: «За останні роки в плануванні та забудові міст УРСР, а також в архітектурі та будівництві житлових споруд, намітився цілий ряд суттєвих недоліків. До цього часу жодне місто УРСР немає затвердженого генерального плану, забудова міст йде фактично без детальних планів першочергового будівництва, а відведення ділянок для нового будівництва здійснюється без урахування економіки міського господарства, як наслідок - нові житлові масиви будуються на випадкових і не облаштованих окраїнних територіях міст. Замість того, щоб вести будівництво на благоустроєних територіях, найбільш економними 3-5 поверховими будинками, управління у справах архітектури та міські виконкоми дозволяють будівництво малоповерхових поселень на окраїнах міст, поблизу підприємств. В містах і поселеннях Донбасу одноповерхове будівництво в 1953 р. склало 81%, двоповерхове - 14, а багатоповерхове (4-5 поверхів) тільки 5 %.

В містах ведеться забудова за різнохарактерними проектами, які розроблені різними організаціями, так, наприклад, в м. Сталіно проекти розробляють більше 50 організацій. За таких умов міські архітектори не забезпечують єдності архітектури проектів і забудови» [13,арк.27].

Будівництво житлового будинку в м. Луцьку не забезпечувалося належними будівельними матеріалами - бутовим камінням, лісом, цеглою, а також необхідною кількістю робочої сили. Схожа ситуація спостерігалася на спорудженні житлового будинку в м. Запоріжжі, яке було розпочато в квітні місяці, і протягом року темпи робіт були незадовільні, що пояснюється недостатньою забезпеченістю робочою силою, замість 50-60 робітників, на будівництві працювало 10-15 робітників, а в червні будівництво взагалі припинилося [8,арк. 142].

He одинокими були випадки, коли готові споруди мали багато будівельних недоліків та дефектів. Наприклад, в акті комісії по прийому споруди готелю «Харків» від 20.09.1952 p., складено перелік дефектів і недоробок на 24 сторінках [8,арк.144].

Основні причини невиконання плану капітального будівництва в 1952 p.:

- непідготовленість ряду об'єктів до початку будівництва (багато об'єктів було додатково включено до плану капітального будівництва і не були забезпечені відповідною затвердженою проектно-кошторисною документацією);

- відсутність необхідних будівельних матеріалів;

- погана організація робіт в будівельних організаціях, неукомплектованість будівництв робочою силою, механізмами та будівельними матеріалами тощо.

З 1954 р. проводилась централізація будівництва. У містах створювалися єдині будівельні організації, які мали забезпечити оптимізацію будівельних процесів на місцях. Так, наприклад, будівельні об'єкти Дрогобицького обласного будівельного управління Міністерства житлово-цивільного будівництва УРСР були дуже розпорошені і знаходилися у різних містах: Дрогобичі, Стрию, Трускавці, Бориславі. Середня відстань від одного майданчика до іншого становила 45 км [9,арк.64].

У 1955 р. відбулася переорієнтація в житловому, цивільному та промисловому будівництві: зроблено акцент на спорудженні будівель за типовими проектами, «без надмірностей», на основі індустріальних методів будівництва. Згідно з постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1955 р. будівництво житлових (ст.92) і культурно побутових будинків повинно було здійснюватися тільки за типовими проектами, за індивідуальними - лише в окремих випадках за дозволом Держбуду УРСР, а в Києві - Київського міськвиконкому. Такий підхід дозволив заощадити певні кошти, значно розширити й прискорити будівництво, але водночас поклав початок типовій одноманітності наших міст і будинків [1,с.91].

24 серпня 1957 р. Рада Міністрів УРСР і ЦК КПУ прийняли постанову «Про розвиток житлового будівництва Української РСР>>. Постанова зобов'язувала Держплан УРСР, раднаргоспи, міністерства і відомства УРСР, виконкоми обласних, Київської і Севастопольської міських рад депутатів трудящих в державних планах розвитку народного господарства, при визначенні обсягів житлового будівництва, виходити з необхідності ліквідації нестачі житла для трудящих за найближчі 10-12 років [7,с.462].

Після прийняття цієї постанови великих обсягів набули всі види будівництва житла: за рахунок державних асигнувань, за кошти підприємств, кооперативне та індивідуальне. Якщо у 1950 р. в УРСР на 1 тис. населення будувалося 5,6 квартири, то у 1958 р. - 11,7 квартири. У 1985 р. введення нових квартир (з урахуванням збільшення їх середньої площі) на тисячу чоловік знизилося до 7,2, а кошти на житлове будівництво в загальних капіталовкладеннях у порівнянні з початком 1960-х pp. знизилась з 23,5 % до 14-15% [5,с,47].

У травні 1958 р. Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову, що визначала порядок застосування типових проектів у будівництві. За цією постановою слід було переробити проекти з урахуванням зменшення висоти приміщень до 2,5 м, розробити проекти будинків для малосімейних та одиноких мешканців, типові проекти культурно-побутових та дитячих установ з уніфікованими конструкціями для забудови житлових районів. У малих та середніх містах дозволялося споруджувати житлові будинки на 2-3 поверхи, у великих - 4-5 поверхові [1,с.9І].

Варто зазначити, що загальна площа введених у дію житлових будинків, які споруджувалися державними та кооперативними організаціями (без колгоспів) і житлово-будівельними кооперативами, становила за весь період 1918-1955 pp. 62 782 тис. кв. м. За період 1956-1964 pp. вона дорівнювала 66 504 тис. кв. м. За рахунок відселення або вселення в нові квартири в Україні поліпшили свої житлові умови за 1956-1960 pp. 8,8 млн. осіб, а в 1961-1965 pp. - 9,1 млн. осіб [6,с.167].

Проте, незважаючи на значний обсяг виконаних робіт у сфері житлового господарства, простежувалося відставання цих галузей від росту промисловості та розвитку міст і робітничих селищ [15,арк.130].

Станом на 1 січня 1959 р. на одну людину в республіці припадало в середньому 6,35 кв. м житлової площі, в містах 5,8 кв. м, у селах - 6,8 [1,с.91].

До речі, наприкінці 1950-х pp. в середньому на одну кімнату припадало: в Англії - 0,77 осіб, у Франції - 0,95 осіб, в Італії 1,28 осіб, у Швеції

- 0,93 осіб [14,арк.5].

Люди продовжували жити в гуртожитках, бараках, орендованих помешканнях та кімнатах.

Так робітники, які працювали у м. Києві на об'єктах будівництва «БМУ-5» проживали у гуртожитках, побутові умови життя в яких мали ряд суттєвих недоліків. Перевіркою було встановлено, що корпус №6 по вул. Мечникова, де проживає більшість робітників, погано обігрівається, що викликало справедливі скарги мешканців.

За даними інспектора відділу кадрів «БМУ-5» показник невиходу на роботу у зв'язку з хворобою, ще на початку зими через холод у гуртожитку збільшився в 2,5 рази. У вихідні дні печі не опалювалися. Постільна білизна, особливо матраци не змінювалися по кілька років. В кімнатах були відсутні шафи. Пральня відкривалася один раз на місяць. Потреба у гарячій воді не забезпечувалася. Після повернення робітників з роботи на кухнях створювалися великі черги.

У цьому гуртожитку простежувалася недопустима скупченість. Наприклад, у кімнаті №16 площею 13-14 кв. м мешкали 4 сім'ї, три з яких, мали дітей грудного віку[10,арк.57].

Такі тяжкі житлові умови, безперечно, негативно впливали на фізичний та моральний стан людей.

Норми будівельного проектування, які були затверджені за дорученням Ради Міністрів СРСР Державним Комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва для обов'язкового застосування з 1 січня 1955 р. всіма міністерствами, відомствами і Радами Міністрів союзних республік, містили в собі правила будівельного проектування. Tак житлові будинки квартирного типу передбачали наступні приміщення: житлові кімнати, кухню, коридор, ванну (або душ), туалет, господарчу комору. Гуртожитки повинні були мати спальні кімнати і підсобні приміщення загального користування: вестибюль, гардероб, кухні, кімнати денного перебування, кімнати для чистки одягу та взуття, комори для зберігання особистих речей, господарчі і кімнати для прання, службові кімнати обслуговуючого персоналу, загальні санітарні вузли та ізолятори [12,арк.115].

Слід відмітити, що у проектах і кошторисах житлових будинків мало відводилося уваги та коштів на обладнання та оздоблення квартир. Так, багато квартир були позбавлені комірчин, вбудованих шаф; кухні, крім раковин і плит, більше нічим не обладнувалися. Площа кухні, зазвичай, мала малі розміри і не передбачала місця для розташування холодильника, пральної машини, кухонних столів і шаф. Оздоблення квартир часто обмежувалося простим фарбуванням стін [13,арк.29].

Плата за житло становила 1 крб. 32 коп. за квадратний метр (1957 p.). Після грошової реформи 1961 р. - 13 коп. [6,с. 167].

Безперечно, центральний та республіканський уряди за допомогою постанов та указів намагалися виправити існуючі недоліки, які тим чи іншим чином негативно впливали на розвиток житлового будівництва. Проте, постанови та укази хоч і покращували ситуацію, але виправити системні недоліки у будівельній галузі не змогли. Наприкінці 1950-х років спостерігаються подібні проблеми в будівництві, які мали місце на початку 1950-х pp.

Так, в ряді міст продовжували допускатися серйозні недоліки у плануванні та здійсненні капітального ремонту жител, значна частина житлового фонду перебувала у незадовільному технічному стані.

Поточний ремонт житлового фонду, особливо дахів, водопровідних і каналізаційних мереж часто виконувався несвоєчасно і неякісно. Кошти, які виділялися на благоустрій міст в ряді випадків продовжували витрачалися безгосподарно. Механізація і автоматизація виробничих процесів у житлово-комунальному господарстві впроваджувалася дуже повільно. Траплялися численні випадки, коли керівництво підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства було довірено особам, які не мали необхідної підготовки та практичного досвіду і були неспроможні виконувати покладені на них обов'язки [15,арк. 131].

Отже, керівництво країною, зважаючи на післявоєнний стан житлового фонду, намагалося забезпечити житлові потреби населення. Швидкими темпами розвивалася індустрія будівельних матеріалів, проводилася централізація будівельно-монтажних організацій, яка мала на меті оптимізувати будівельні процеси, було розроблено багато типових житлових проектів, що мали пришвидшити та здешевити спорудження житла. Проте, незважаючи на високі обсяги житлового будівництва та всі командно-адміністративні заходи, якими уряд хотів одразу усунути всі недоліки, які мали місце у будівельно-архітектурній сфері, проблема нестачі житла залишалася однією з найгостріших у суспільстві, негативно впливаючи на морально-психологічний стан мешканців міст.

Список використаних джерел

житловий будівництво радянський капітальний

1. Баран В. К. Україна в умовах системної кризи (1946 - 1980-і pp.) / В. К. Баран, В. М. Даниленко. - K.: Альтернативи, 1999. - (Україна крізь віки: в 15 томах. - Т.13). - 304 с.

2. Витрук JI. Д. Улучшение социально-бытовых условий жизни трудящихся УССР (60-80-е годы) / JI. Д. Витрук. - К.: Наукова думка, 1986. - 180 с.

3. Гирич Я. М. Урбанізація як складова розвитку міст УРСР в 1950-х - 1960-х pp. / Я. М. Гирич // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2008. - № 94. - С.16-19.

4. История Украинской ССР: В 10-ти т. / А.В. Лихолат. - K.: Наукова думка. Т. 10 : Украинская CCP в период построения развитого социалистического общества ( 1945-начало 60-х годов ). - 1985. - 775 с.

5. Ковпак JI. В. Соціально-побутові умови життя населения в другій половит XX ст. (1945-2000 pp.) / JI. В. Ковпак . - К.: Інститут історії HAH України,

2003. - 250 с.

6. Литвин В. Україна у другому повоєнному десятилітті (1946-1955) / В. Литвин. - К.: Лі-Терра, 2004. - 272 с.

7. Україна: Хроніка XX століття. Довідкове видання. Роки 1946 - 1960. -4.2. 1953-1960. - K.: НАНУ. Ін-т історії України, 2005. - 613 с.

8. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.І. - Оп.79. - Спр.308.

9. Там само. - Ф.І. - Оп.79. - Спр.310.

10. Там само. - Ф.І. - Оп.79. - Спр.ЗИ.

11. Там само. - Ф.І. - Оп.79. - Спр.339.

12. Там само. - Ф.І. - Оп.79. - Спр.362.

13. Там само. - Ф.І. - Оп.24. - Спр. 3666.

Размещено на Allbest.ru