Кирило-Мефодіївське товариство як політична організація

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

1. Загальна інформація та відомості про Кирило-Мефодіївське товариство

1.1 Історія створення товариства

1.2 Основні учасники, засновники та лідери

2. Фактичні аспекти діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

2.1 Головні цілі та задачі товариства

2.2 Програмні документи

2.3 Розгром товариства

3. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

Висновки

Використана література

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Український народ завжди ставав на захист своєї свободи, державності, патріотизму і саме тому, тематика боротьби з будь-якими проявами переслідування та порушенням цих явищ та понять, залишатимуться актуальними у нашій країні та світі.

З самого початку 19 століття український національний культурний рух був тісно пов'язаний з політичним. Багато українців були дійсними членами загальних російських масонських організацій, які просували ідею створення «правового суспільства» - з людей, наділених рівними правами. Вони брали участь у таємних об'єднаннях, спрямованих проти російської монархії.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була важливою складовою шляху до консолідації національного визвольного руху. Це була нелегальна політична організація, створена в Києві в 1846 р. представниками української національної інтелігенції. Т. Шевченко також поширював ідеї національного визволення у своїх поетичних творах. Метою діяльності Братства було досягнення державної незалежності України та визнання її рівноправним членом конфедерації незалежних слов'янських держав з українським політичним центром у Києві. Найактуальнішими завданнями Братства були боротьба за ліквідацію монархічної системи Російської імперії та відміна кріпацтва. Практична діяльність організації була зосереджена на освіті та пошуку шляхів підвищення економічного розвитку України. Російський царат жорстоко переслідував членів Братства.

Ідеї Братства, закладені у національну свідомість, отримали розвиток серед представників соціального руху наприкінці 19 ст. Членів часто нелегальних організацій об'єднували потяг українізму, відданість народу та гордість за його історію. Працівники соціальних організацій здебільшого займалися культурно-освітньою роботою. Вони організовували школи, видавали підручники та популяризували український фольклор.

Об'єктом вивчення курсової роботи є - Кирило-Мефодіївське товариство як політична організація

Предмет - аналіз діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

Мета - з'ясування актуальності даної тематики в історично-правовому аспекті.

Завдання - формулювання власної думки, що до Історичного значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

1. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ТА ВІДОМОСТІ ПРО КИРИмЛО-МЕФОмДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО

кирило мефодіївський товариство

1.1 Історія створення товариства

Польське повстання 1831 року серйозно налякало уряд Російської імперії. У ході його доволі жорстокого придушення російська влада намагалась підірвати не лише економічну основу польського визвольного руху, конфіскуючи майно повстанців (правда, невдовзі більшість конфіскованих маєтків була передана родичам репресованих, чи передана їм у оренду), а й знищити духовні передумови польського патріотизму. З 1832 року російська мова стала єдиною офіційною у всіх установах Правобережжя, закрито значну кількість костьолів. Університет, заснований за імператорським указом, повинен був також замінити собою Києво-Могилянську академію як центр світської освіти із значними історичними і гуманістичними традиціями. Сама академія перетворювалась на заклад, що готував виключно служителів православної церкви. [6]

На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток «Київська молода», поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. Цей гурток став ідейним та організаційним предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. - Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого в літературі як Кирило-Мефодіївське товариство. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». Незважаючи на всю неоднозначність трактування української проблеми учасниками декабристського руху їх вплив на формування ідеології братства був незаперечним. Особливо це стосується такої декабристської організації, як Товариство об'єднаних слов'ян, засадничі програмні ідеї якого, в значній мірі, знайшли своє відображення в головних документах Кирило-Мефодіївського товариства.

З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. Товариство було не лише мало чисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування “браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) [3]

У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства - першої на Україні організації політичного спрямування. [2]

1.2 Основні учасники, засновники та лідери.

Ініціаторами створення братства виступили В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич.

Крім організаторів до братства незабаром увійшли й інші учасники Восени 1846 загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. О.О. Навроцький (1823-1992; уродженець с. Антипівки Золотоніського повіту, тепер Золотоніського р-ну Черкаської області), Г.(Ю.)Л. Андрузький (1827 - після 1864; уродженець с. Вечірок Пирятинського повіту, тепер Пирятинського р-ну), I.Я. Пасяда (1823-1894; уродженець м. Зінькова Полтавської області), М..I. Савич (1808-1892; уродженець м. Зінькова), П.О. Куліш (1819-1897), Т.Г. Шевченко.

У Полтаві ідеї кирило-мефодіївців разом з В.М. Білозерським пропагував Д.П. Пильчиков (1821-1893), який у 1846-1864 рр. вчителював у Полтавському кадетському корпусі. . Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) - до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Г. Андрузький). [20]

Вважаю за доцільне детальніше розповісти про деяких з них.

Микола Гулак народився в 1822 року на Полтавщині в небагатій дворянській сім'ї. У 1843 році він закінчив юридичний факультет Депутатського (Тарту, Естонія) університету. 16 липня 1844 року цим університетом йому було присвоєно ступінь кандидата права. М. Гулака прийнято вважати лідером радикального крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке виступало за рішучі дії в справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва.

Після викриття Товариства на слідстві він намагався взяти на себе максимальну відповідальність, вигороджуючи товаришів. За вироком отримав найважче покарання - 3 роки ув'язнення в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці і подальше заслання на 5 років в Перм. Після відбуття заслання, працював певний час на півдні України, а з 60-х років XIX сторіччя - на Кавказі. Помер 1899 року в м. Єлизаветполі (Ганджа, Азербайджан).

Палким патріотом України був також автор центрального програмного документа Кирило-Мефодіївського товариства Микола Костомаров. Він народився 16 травня 1817 року на Ворожчині. Його батько був доволі багатим поміщиком, а мати - кріпачкою. Батько багато уваги приділяв освіті сина. Початкову він отримав у Воронезькій гімназії, 1833-1837 року навчався в Харківському університеті, що був на той час одним з головних духовних центрів України. Тут він знайомиться з українськими письменниками-романтиками, сам активно починає вивчати українську мову і, навіть, писати нею художні твори. Однак головною його пристрастю є історія. Отримавши 1844 року ступінь магістра М. Костомаров на запрошення М. Максимовича переїжджає до Києва на викладацьку роботу в київському університеті. За участь в Кирило-Мефодіївському товаристві він був засуджений на один рік ув'язнення в Петропавлівський фортеці та заслання до Саратова. [19]

1859 він повертається з заслання до Санкт-Петербурга відомим вченим і обирається професором тамтешнього університету.

М. Костомаров 19 квітня 1885 року. Наукова традиція схильна вважати його автором основних програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, у першу чергу, «Книг буття українського народу».

Хоч два інших інтелігенти - викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко - підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Шевченко Народився 25 лютого[2] (9 березня за новим стилем) 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині село Звенигородського району Черкаської області) в закріпаченій селянській родині , вступив до братства у квітні 1846. Т. Шевченко. був противником абсолютної монархії. Державний устрій тогочасної України він уважав продовженням необмеженої влади монарха Росії, яка реалізувалася за допомогою гетьманів, а потім панів. Т. Шевченко писав, що українські пани хіба що базікають про неньку Україну, про волю, а в житті укладають вигідні для себе соціально-політичні угоди, прагнуть мундирів дворянських, а з селян деруть шкуру. [8]

Поет схилявся до ідеї буржуазної республіки, оскільки там не було одновладдя, функціонував представницький орган, громадяни мали рівні права. За такі роздуми та діяльність Шевченко було віддано в солдати і відправлено в оренбурзькі степи із суворою забороною писати і малювати 26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. [10]

За оцінками дослідників близько 100 осіб підтримували зв'язки і дружні відносини з членами товариства. Серед членів товариства, на відміну від масонів чи декабристів, не було представників великої родової аристократії, його основу складали вчені, письменники, діти середніх чи дрібних землевласників. [14]

2. ФАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ КИРИИЛО-МЕФООДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВА

2.1 Головні цілі та задачі товариства

За час існування Кирило-Мефодіївського товариства, його учасники поставили перед собою велику кількість задач, що мали ідейний характер та принципово важливе значення для всієї нації. Зазначимо найсуттєвіші з них, що знайшли своє вираження у окремій концепції:

- створення демократичної федерації християнських слов'янських республік;

- знищення царизму та скасування кріпосного права та станів;

- утвердження у суспільстві демократичних прав і свобод для громадян;

- досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами;

- поступове поширення християнського ладу на весь світ. [2]

Якщо розглядати перелічені пункти детально, то слід зазначити, їх безперечну актуальність на час існування Кирило-Мефодіївського товариства. Наприклад, Слов'янофільство було досить популярним напрямком політичної думки у слов'янських народів першої половини XIX сторіччя. Однак, як ідеологічна течія, воно не було однорідним і ціліснім. У кожного із слов'янських народів ці ідеї набували специфічного змісту, а цілі та засоби поєднання слов'ян були, в значній мірі, відмінними. Так кирило-мефодіївці вважали, що, оскільки всі спроби українців досягти державно-політичної незалежності самостійно закінчувались невдачею, то єдиним виходом для них, який дозволить позбавитись національного і соціального гніту, є спільна боротьба з іншими поневоленими слов'янськими народами. Так, зокрема, В. Білозерський у Пояснювальній записці до Статуту товариства відзначав: «ця свобода є досяжною для нас і інших підкорених племен тільки при об'єднанні слов'ян в одну державу, засновану на повазі народності кожного».[13]

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) «.[дод.3;4] - до революційних методів боротьби (Т.Шевченко, [дод. 2] М. Гулак, Г. Андрузький).Через це погоджуючися щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов'ян; Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й «моральний приклад», який вони подаватимуть властям, - це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали, к одним із таких безперечно можна віднести непорушні і керівні принципи християнської моралі. Товариство ставило на меті знищення всякої письмової та релігійної ворожості між слов'янськими народами, і розповсюдження ідеї про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах. Правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов'ян повинні основуватись на святій релігії господа нашого Ісуса Христа. Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві. [23]

У сфері суспільних відносин особливу увагу звертали на необхідність ліквідації соціальної нерівності та її особливо потворного прояву - кріпацтва. Викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, повсюдне розповсюдження грамотності, просвітництво широких народних мас визнавалось головним засобом досягнення мети, яке ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського товариства. [15]

Мали місце і деякі Києвоцентричні погляди учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Знаходячись під впливом західноєвропейських філософів та польського романтизму, в яких у цей час чітко простежується популярна народно-месіанська ідея, кирило-мефодіївці розробили свій варіант «месіанізму»: головною особою їхніх широкомасштабних планів мав стати скривджений, поневолений, але нескорений український народ. Саме йому відводилася місія визволителя росіян від їхнього деспотизму, а поляків - від аристократизму, роль спасителя і об'єднувача усіх слов'янських народів. Києвоцентричні погляди учасників Кирило-Мефодіївського товариства можна розглянути як своєрідне продовження у XIX сторіччі ідеї Києва «Другого Єрусалиму», що лягла в основу державницьких прагнень гетьманської доби і, навіть, більш давньої - «Андріївської легенди» софійських книжників Києворуської держави. [12]

Мали місце і задуми, що стосувалися питань державного устрою, та адміністративно-територіального поділу майбутнього об'єднання слов'янських народів. Всі слов'янські народи повинні були утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах». Столицею федерації мав стати Київ. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торгові, загальне скасування кріпосного права й невольництва, в якій ні було б формі. Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади - загальнослов'янського собору з представників всіх народів. [18]

Таким чином ми розглянули та підкреслили основні цілі та задачі, що стояли на меті у Кирило-Мефодіївського товариства. Слід зазначити, що не дивлячись на те, що на перший погляд масштабність зазначених планів є досить вражаючою, всі вони мали цілком реальні шанси на здійснення, та були офіційно закріплені у локальних норматив-правових актах братства. Ці внутрішні норми виражалися у формі програмних документів, про основні з яких ми поговоримо у наступному пункті. [20]

2.2 Програмні документи.

Політичну програму Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в «Книзі буття українського народу», «Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія» і Записці, складеній В.М. Білозерським. Програмні положення містили й записки про освіту народу (В.М. Білозерського), про емансипацію жінок (М.І. Савича), про об'єднання слов'янських народів (М.І. Костомарова), а також літературні твори Т.Г. Шевченка, М.І. Костомарова, П.О. Куліша, листування членів товариства.

Книга буття українського народу» («Закон Божий») - ідеологічна програма Кирило-Мефодіївського братства, написана у формі біблійного оповідання. Більшість дослідників вважає її автором М.І. Костомарова.

Складається зі 109 параграфів, у яких всесвітню та українську історію викладено у розрізі історії християнства. Соціальна нерівність у творі пояснюється лицемірством панівного класу, який прийняв християнство, але продовжував гнобити народ. Підкреслюється зв'язок між минулим та майбутнім України, волелюбність українського народу визначається як його невід'ємна риса. Твір містить ряд положень щодо скасування кріпацтва, національної та соціальної нерівності, а також ідею об'єднання слов'ян, народів у федеративну республіку з наданням кожному народові авт. прав. Автор постулює ідею непорушності національних прав українців. Україну він вважає центром об'єднання усіх слов'ян, народів, вбачаючи в цьому її роль в історії людства. [14]

В «Книзі буття українського народу» є ряд прогресивних положень, зокрема про необхідність ліквідації кріпосницького права і національної нерівності, знищення дворянських привілеїв і станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і автономії. Разом з тим автори її виходили з того, що українська нація являє собою нібито особливу єдність, пройняту духом рівності і братерства, замовчували класовий антагонізм, який існував всередині українського народу, і вважали, що йому нібито судилося повести за собою слов'ян до об'єднання. [10]

«Книгу буття українського народу» знайдено під час обшуку в М.І. Костомарова у 1847. Відтоді твір знаходився в архівах Третього відділення у Санкт-Петербурзі, пізніше - у рукописному відділі Санкт-Петербурзької Академії Наук, де був виявлений у 1917 році. Вперше опублікований 1921 року у журналі «Наше минуле». [3]

Кирило-Мефодіївського товариства статут - один з осн. документів Кирило-Мефодіївського товариства. Його автор - М. Костомаров, співавтори - М. Гулак і В. Білозерський. Складається з двох частин, перша має назву «Головні ідеї», друга - «Головні правила Товариства». У 1-й частині викладено основні політ. ідеї т-ва. Попри відсутність у ній чіткого формулювання про створення слов'ян. федерації, саме про неї йдеться в 6 її пунктах, там мовиться про:

- «духовне й політичне з'єднання слов'ян»;

- «власну самостійність» кожного слов'ян. «племені»;

- нар. правління й рівність громадян;

- спільні християн. основи правління, законодавства, права власності й освіти;

- освіченість і чисту моральність як умову участі у владі;

- заг. слов'ян. собор з представників усіх «племен».

Друга частина більш детально розроблена і присвячена засадам діяльності самої таємної орг-ції. У ній ідеться про те, що:

- метою т-ва є поширення ідей т-ва «шляхом виховання юнацтва», пропаганди й залучення до своїх лав нових чл.; у зв'язку з цим покровителями т-ва було обрано просвітителів слов'ян - святих Кирила і Мефодія (див. Кирило та Мефодій) і відповідну емблематику;

- умовою вступу до т-ва є готовність віддати задля його цілей духовні здібності й майно; під жодними тортурами «не видати нікого з членів, своїх братів»;

- т-во допомагає сім'ї свого переслідуваного чл.;

- право чл. т-ва (очевидно, зважаючи на конспіративний характер діяльності т-ва) залучати нових побратимів, не повідомляючи імен ін. членів;

- до т-ва приймаються «слов'яни всіх племен і усіх звань»;

- у т-ві запроваджувалася цілковита рівність;

- зважаючи на існування у слов'ян. світі різних християн. конфесій, т-во мало на меті викорінення «будь-якої племінної та релігійної ворожості» й пропаганду ідеї «можливості примирення розходжень у християнських церквах»;

- програмна вимога т-ва - «викорінення рабства та будь-якого приниження нижчих класів» - вона стосувалася найбільш соціально та національно пригнічуваних верств слов'ян. народів;

- т-во і кожний його чл. керуються євангельськими принципами, відкидаючи «правило... ціль освячує засіб»;

- окремі члени або група чл. т-ва наділялися правом проводити власні зібрання й виробляти часткові правила для своїх дій, які б «не суперечили головним ідеям і правилам Товариства».

Останній, 11 пункт статуту містив категоричну заборону розголошення відомостей про існування т-ва та його склад.

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків» «Записці», написаній Василем Білозерським), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.). [15]

2.3 Розгром товариства

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців [Джерело?] (деякі джерела свідчать що 16 місяців, але це не так). Кирило-Мефодіївське товариство викрили у лютому 1847 р. Передували цьому зовсім буденні події. У будинку на Подолі, власником якого був протоієрей Андріївської церкви Завадський, з'явився новий мешканець - дев'ятнадцятирічний Олексій Петров, студент юридичного факультету Київського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано, втім устиг виховати «достойного» сина. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, що колезький секретар Микола Гулак, який мешкав у цьому ж таки будинку, вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства. [8]

За іронією долі, внутрішній світ того, хто виглядав потенційним противником царизму, відповідав своїй жалюгідній зовнішності. Микола Гулак досить скоро переконався в цьому і не раз, ймовірно, кляв себе за необережність: спочатку стійко тримаючись на допитах, а пізніше - намагаючись під час слідства взяти на себе не лише свою провину. [1]

Якось Петров почув, як гості Гулака, а це були поміщик Микола Савич, студент Олександр Навроцький і професор Микола Костомаров, вели мову про республіканський устрій Росії. Олексій познайомився з сусідом, виявив цікавість до теми, і Гулак мав схибив, довірився йому. Повідомив малознайомій особі основи конспірації товариства. Зокрема, показав Петрову золоту каблучку, на внутрішньому боці якої були слова: «В ім'я св. Кирила і Мефодія». Крім того, Гулак розповів Петрову про засади й цілі товариства, прочитав «Закон Божий» і навіть дозволив його переписати. Згодом цей документ став одним з основних доказів обвинувачення. Що не дивно, адже там містилися несумісні з імперською ідеологією думки. Наприклад, § 97: «І пропала Україна - але так тільки здається»; § 100: «Лежить в могилі Україна - але не вмерла».

28 лютого 1847 р. Олексій Петров з'явився у заступника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича і зробив усний донос на членів братства. Сам Юзефович, котрий знав Костомарова, Куліша, був їхнім покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство. Юзефович порадив студенту звернутися особисто до опікуна київського навчального округу - генерал-майора Траскіна (він знав, як важко потрапити до нього на прийом, тим паче звичайному студенту). Та Петров подолав усі труднощі і донос таки опинився на столі Траскіна. Той негайно відправив доповідну записку київському губернатору Бібікову. 17 березня 1847 р. губернатор направив повідомлення про донос Петрова до сумнозвісного Третього Відділення, яке, зокрема, Герцен називав «центральною шпигунською конторою». Того ж дня шеф жандармів граф Орлов повідомив про це царя і отримав наказ заарештувати Гулака.

На момент доносу Гулак уже проживав у Санкт-Петербурзі і служив у канцелярії ради університету. Арешт відбувся у його помешканні. У Гулака вилучили вже згадувану каблучку. Під час обшуку він попросився до туалету, де спробував викинути рукопис. Але слідчі знайшли його: це був «Закон божий». Серед паперів Гулака знайшли листи колишнього вчителя петербурзької гімназії Куліша, колишніх студентів Київського університету Бєлозерського і Марковича. На допитах Гулак мовчав. Його помістили до камери-одиночки Олексіївського равеліну. [19]

20 березня 1847 року Петров у Києві робить повторний донос. Повідомляє, що студент Маркович також читав рукопис Гулака «Закон божий» і висловлювався позитивно щодо його змісту. Почалися арешти інших членів товариства. Коли жандарми прийшли до Костомарова, той сам пред'явив каблучку з написом. У квітні в Києві арештували Шевченка і відправили до Петербургу з усіма паперами та малюнками. У записах поета не знайшли жодних доказів його участі у таємному товаристві. Тоді чиновники Третього Відділення звернули увагу на зміст віршів Шевченка, особливо на «Сон». Затримали й інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства.

Слідство тривало до травня 1847 р. Тоді ж Орлов представив Миколі І доповідь у справі, яку нарекли справою «Україно-слов'янського товариства». Ось деякі вироки.

Микола Гулак - три роки Шліссельбурзької фортеці з наступним засланням в одну з губерній під суворий нагляд.

Микола Костомаров - рік Олексіївського равеліну, після чого заслання у Вятку на службу під суворий нагляд.

Тарас Шевченко - направлений рядовим в Окремий оренбурзький корпус під суворий нагляд із забороною писати й малювати (де, як відомо, він провів десять років).

Пантелеймон Куліш - чотири місяці Олексіївського равеліну, після чого направлений на службу до Вологди під суворий нагляд із забороною писати.

«Кобзар» Шевченка, «Повість про український народ», Україна», «Михайло Чернишенко» Куліша та «Українські балади» Костомарова заборонили й вилучили з продажу. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції. [16]

3. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КИРИИЛО-МЕФООДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВА

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому з кількох міркувань. Зокрема, створення братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політичного стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який вважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація Товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної інтелігенції проти російського царату.

Практична діяльність кирило-мефодіївців була досить багатогранною: вони поширювали радикальні програмні документи, революційні твори Шевченка, гуртували сили своїх однодумців, проповідували ідеї товариства в університеті, військових училищах, інших учбових закладах Києва, займалися науковою працею і поширенням освіти серед народу. Зокрема, П. Куліш написав перший підручник з історії України - «Повесть об украинском народе» для дітей старшого шкільного віку і опублікував його 1846р. в Петербурзі.

Програму і діяльність Кирило - Мефодіївського товариства позитивно оцінювали революційні демократи Герцен, Чернишевський, Франко, Драгоманов, Грабовський. Значення товариства полягало в тому, що воно активно здійснювало спроби практичного втілення передових ідей і стало кульмінацією українського національно - визвольного руху 40-х років. [10]

Широка робота по забезпеченню ідейних засад національного відродження, розпочата учасниками товариства після заслання, відобразила і, в значній мірі вплинула на становлення в українському основних парадигм у формуванні програм діяльності по забезпеченню Україні та українцям умов збереження власної ідентичності. Відомий історик Д. Дорошенко підкреслював, що « . ідейне значіння братства було величезне. Можна сказати, що його ідеї й його програма надовго зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження. Тоді як традиція окремого політичного розвитку в Україні існувала тривалий час, сучасний націоналізм - доктрина, за якою люди спільної культури повинні скласти незалежну державу - з'явися на цій території досить пізно. Уважний дослідник побачить, що перші активні прояви націоналізму серед груп освіченої інтелігенції в Україні можна спостерегти вже на початку дев'ятнадцятого сторіччя і в середині того сторіччя Тарас Шевченко, найбільше ім'я в українській літературі, надав поетичної експресії націоналістичним прагненням. Це вже значно пізніше, були сформовані виразно політичні організації, що прагнули реалізувати в Україні націоналістичну ідеологію».Т. Шевченку вдалось у своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління українців, поєднати соціальний та національно-визвольний, державницький моменти, протистояння яких призводило в минулому до несконсолідованості української нації та її поразок у вирішенні цих самих соціального та національно-визвольного питань. М. Костомаров, створивши концепцію українського історично-політичного месіанізму, звернув увагу на особливості менталітету нації та їх вплив на її історичну долю.

Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й забезпечило модернізацію політичного мислення у відповідності з тогочасним рівнем політичної думки Західної Європи.

В ідеології Кирило-Мефодіївського братства 1846-1847 років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків'ян; традицій козацького державництва й політичного автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-Мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Мефодіївського братства до Центральної Ради 1917 року.

Таким чином ми можемо виокремити наступні важливі аспекти існування Кирило-Мефодіївського братства:

- Першими розробили широку політичну програму, яка стала прикладом для їхніх наступників. [4]

- Уперше було здійснено спробу поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та ідеєю слов'янської єдності.

- Національне визволення українців розглядалося братчиками в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів.

- За своїми світоглядними особливостями товариство було схоже на такі тогочасні європейські націоналістичні організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія» тощо. Воно також поєднувало ідею національного визволення зі здійсненням загальнодемократичних перетворень. Проте на відміну від них братство було єдиною організацією, що категорично відкидала насильство як засіб досягнення своєї мети.

- Ореол мучеництва, який закріпився за братчиками через їх суворе покарання царизмом, не відштовхнув наступників від боротьби за українську справу, а навпаки, зробив її більш привабливою.

ВИСНОВКИ

Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII - на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.

Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.

Метою курсової роботи було - з'ясування актуальності вивчаємої тематики в історично-правовому аспекті. Осмислення самобутності феномена українства, філософські рефлексії над процесом становлення й утвердження української духовної культури інші надзвичайно актуальні як у плані пізнання нами власної сутності, так і визнання нинішнього українського буття у світі. Визначаючи духовну сутність України сьогодні, не можна уникнути історії формування цієї сутності, зумовленої багатоманіттям культурних витворів народу. узагальнених і осмислених його філософією.

Філософські розмірковування над самобутністю й оригінальністю освоєння світу українським народом допомагають знайти відповідь на запитання про своєрідність стилю мислення, притаманного нашому народові, віднайти ті вирішальні фактори, які сприяли збереженню й плеканню цієї своєрідності й самобутності. Серед таких факторів досить потужним видається Кирило-Мефодіївська традиція.

Як ми пам'ятаємо на початку курсової роботи перед нами стояло завдання формулювання власної думки, що до Історичного значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Таким чином я можу зробити висновок, що значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Винниченко В. Відродження нації. В 3-х тт. - К., 1990. - Т. І. - 348 с.

2. Возняк М. Кирило-Мефодіївське товариство. - Львів, 1921. - 238 с.

3. Гнатенко П.И. Общественно-политическая мысль на Украине во второй половине XVII - начале XVIII века. - Днепропетровск, 1982. - 169 с.

4. Гошовська В.А. Становлення української соціал-демократичної думки кінця ХІХ - початку XX століття: Проблема світогляду, національних особливостей, теоретичного осмислення на сторінках преси. - X., 1997. - 422 с.

5. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації Х1Х-ХХ ст. - К., 2000. - 360 с.

6. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991. - 240 с.

7. Грушевський М. Історія України - Руси: У 10 т. Нью-Йорк, 1954.

8. Грушевський М.С. З політичного життя Старої України. Розвідки, статті, промови. - К., 1918. - 127 с.

9. Грушевський М.С. З починів українського соціалістичного руху. Михайло Драгоманов і женевський соціалістичний гурток. - Відень, 1922. - 212 с.

10. Дмитриченко В.С. Соціалістична думка на Україні в 70-х - на початку 80-х років XIX ст. - К., 1977. - 224 с.

11. Дмитриченко В.С. Суспільно-політичні погляди Я.П. Козельського. - К., 1957. - 68 с.

12. Ісасвич Я. Братства та їхня роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. К., 1966.

13. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т.т. - К., 1990. - Т. 1. - 544 с.

14. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т.т. - К., 1990. - Т. 2. - 694 с.

15. Куліш П. Хутірська філософія і віддалена від світу поезія // Хроніка - 2000. - 1993. - №5(7). - С.70-80.

16. Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. - К., 1992. - 232 с.

17. Подолинський С. Вибрані твори / Упоряд.: Л.Я. Корнійчук. - К., 2000. - 328 с.

18. Світенко С.І. Народництво в Україні 60-80-х років XIX століття: Теоретичні проблеми джерелознавства та історії. - Дніпропетровськ, 1999. - 240 с.

19. Сергієнко Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. - К., 1983. - 206 с.

20. Скакун О.Ф. Прогресивна політико-правова думка на Україні (IX ст. - 1917 р.). - К., 1990. - 101 с.

21. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. - К., 1993. - 191 с.

22. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея ХVII-ХVIII столітть: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К., 1997. - 367 с.

23. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. - 2-е вид. - К., 1992. - 512 с.

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

ДОДАТОК 3, 4

Размещено на Allbest.ru