Хрещення Русі та його історичне значення

Християнство як офіційна релігія. Християнство за перших руських князів. Обмеження впливу язичництва. Хрещення Русі Володимиром Великим. Об'єднання жителів в культурну і політичну спільність. Залучення слов'яно-фінського світу до цінностей християнства.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 26.12.2012
Размер файла 23,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

РЕФЕРАТ

з курсу «Історія України» на тему:

«Хрещення Русі та його історичне значення»

Виконавець

студентка I курсу

спеціальності Початкова освіта

групи Поб-2-12-4.0д

Загороднюк Ірина

Викладач

викладач кафедри історії

України і методики навчання

І.М. Потрехалкін

Київ-2012 р.

Вступ

Як зазначають дослідники, впровадження християнства в Київській Русі-Україні не становило одномоментного акту. Це був тривалий процес, що зазнав впливу різноманітних чинників: ідеологічних, політичних, духовно-культурних. Прийняття християнства як офіційної релігії наприкінці 1 тис. принесло Київській Русі неабиякі зовнішньополітичні здобутки. Вона прилучалася до кола цивілізованих держав, позбавлялася статусу "варварської" країни. Такі чинники, як універсалізм християнства, освячення ним централізованої монархічної влади, здатні були сприяти подоланню міжплемінних чвар серед східних слов'ян-русичів, консолідації давньоруської народності, зміцненню централізованої ранньофеодальної держави з центром у Києві. Мабуть, тому необхідність християнізації усвідомила передовсім києворуська правляча еліта -- представники князівської влади. Саме політичні розрахунки переважали на перших етапах долучення Русі до християнства: то було прагнення прийняти не стільки нову віру, скільки нову, ефективнішу політичну ідеологію та забезпечити Русі рівноправне становище в колі християнських держав. Особливо важливими були відносини з могутнім сусідом -- Візантійською імперією.

Передумови

Утвердження християнства на Русі -- тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з'явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів. Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з'являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської кафолічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі. Християнське життя єпархії дещо занепадає з приходом гуннів (в інших джерелах - болгарів), союзу племен змішаного праслов'яно-тюрко-угро-фінського походження і появи держави Велика Болгарія (Гуннія, Хазарія). Але Скіфська єпархія продовжує існувати до IX ст. (тобто фактично до прийняття християнства на Русі).

У будь-якому випадку можна говорити про те, що на момент прийняття християнства у суспільстві Київської Русі існувала велика кількість різних віровчень і напрямків, серед яких слід відмітити язичництво, християнство (грецького і латинського обрядів, все ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (поширене у сусідній Волжській Булгарії, а отже без сумніву відоме і на Русі), іудаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокрема Києві). Таким чином, перед Володимиром Великим, стояла складна задача - вибрати одне з віровчень про єдиного Бога, кожне з яких мало значну частину своїх прибічників на землях Русі - християнства грецького або латинського, ісламу чи іудаїзму у якості державного віровчення.

Питання поширення християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих церковних істориків, таких як Іоанн Золотоустий і Тертулліан ще задовго до його прийняття у Великому Князівстві Руському.

Наукові джерела історії староруського християнства

До найвідоміших вітчизняних джерел фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), “Послання до смоленського пресвітера Фоми” наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154р.), “Послання до братії” Луки Жидяти, “пам'ять і похвалу Володимирові” Якова Мнима (11 ст.), “Повість временних літ” і “Житіє Феодосія Печерського” Нестора (бл. 1056-після 1113рр.), “Києво-Печерський патерик” та інші.

Іноземні джерела про християнство у Київській Русі представлені житіями святих (Георгія Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енцикликою патріарха Фотія, творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських авторів - архієпископа Бруно (974-1009рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших.

Перші християни

Християнизація Русі завдяки географічному положенню країни (суміжність з Чорним морем і невелика віддаль від Близького Сходу), почалася з раннього проникнення християнства вже за перших віків по Хрещенню Русі на територію нинішньої України.

Свідчення істориків говорять про появу християнства на території, яку обіймає сучасна Україна, у пізньоантичних містах Північного Причорноморя, які були населені грецькими колоністами та в перші століття нової ери стали зосередженням найбільших вогнищ християнства.

З цього регіону на початку нашої ери починає поширювати християнство на теренах Східної Європи апостол Андрій Первозванний. Його кафедра містилася в Синопі і була апостольським осередком , найближче розташованим з північнопонтійськими землями. Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у «Повісті минулих літ», про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі Русі апостол Андрій під час однієї з своїх місійних подорожей в середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє.

Чи апостол Андрій був на території Києва, на це нема джерельних доказів, але майже певне, що він, згідно з писанням Євсевія Кесарійського, який ґрунтувався на Оріґені (3 в.), одержав як місійну територію Скитію, тобто землі нинішньої України. Він мав з Синопу податися на Закавказзя, Чорне море та в Скитію (А. Карташев). Є. Голубінський і С. Томашівський уважають, що розповідь про апостольство Андрія в Україні є твором пізнішим, але М. Чубатий доводить, що перебування Андрія на Русі є майже певне.

Другим легендарно-відомим місіонером на землях Русі був учень апостола Петра римський папа Климент I (88-97 рр.). Як опозиціонера до офіційної римської релігії, його було заслано наприкінці І ст. н.е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення. Повертаючись до 867 р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св. Климента , щоб представити їх у Римі і Константинополі.

Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміщення після перевезення князем Володимиром (980-1015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988 р. голови Климента, а також тіла його учня Фіва, в спеціальній раці. Автор «Слова», виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі.

Конкретніші дані про наявність християнства на укр. землях походять з часів перебування на тих територіях ґотів, які прийшли у 3 в. з півночі Ґоти нищили християнські колонії, вони доходили до Малої Азії і брали невільників аж з Каппадокії, які знайомили ґотів а християнством. Єп. західних ґотів Ульфіляс переклав Св. Письмо на ґотську мову, т. зв. «Кодекс Арґентеус» (тепер зберігається в Упсалі в Швеції). На Соборі в Нікеї 325 брав участь єп. ґотів Теофіль. Одним з наступників Теофіля був єпископ Унило, що його висвятив св. Іван Золотоустий. Осідком Унила була Дора в Криму. Наїзд гунів (375) загальмував поширення християнства на українських землях на довший час, хоч у південному Криму залишилися ґоти, бо не всі під тиском гунів подалися на Захід. Археологічні розкопи стверджують існування церков на Причорномор'ї у 3 - 4 вв. Найдавніші речі церковного вжитку знайдені в Херсонесі і Керчі, походять з 4 -- 5 ст.

Християнство за перших руських князів

Купель у Корсуні (суч. Севастополь) - збудована у 1997 р. на імовірному місці хрещення Володимира[1]

Є відомості, що бл. 860, два руських князі мали б прийняти християнство, бо патріарх Фотій в одному посланні пише, що він вислав на Русь єпископа десь бл. 864. Нема, однак, певності, чи то було єпископство в Тмуторокані, чи в Києві.

Наприкінці 9 ст. організаційно в “руській землі” оформлюється церковна структура - митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. 9 ст.), який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства. За переказами, на могилі Аскольда мала бути збудована церква св. Миколи, що свідчило б, що він був християнином.

Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ.

Наступник Олега на київському столі Ігор I (913-945 рр.) сприяв дуалістичному, двомірному характеру релігійного життя в державі. Він толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому проникненню в країні.

Знову ж за Олега язичницька реакція придушила християнство, але воно не зникло зовсім, і є свідчення, що за кн. Ігоря існувала в Києві церква св. Іллі, бо при укладанні договору з греками 944 частина його посольства присягала на Євангеліє.

Християнство ширилось в Україні також з Заходу, з Моравії, де місійну працю провадили Кирило і Мефодій та їхні учні. Обидва слов. апостоли в дорозі до хозарів були в Криму і там найшли мощі папи Климентія І. З діяльністю Кирила і Мефодія традиція пов'язує проникнення християнства через Галичину на Волинь, де мали б бути у Володимирі єп. ще перед хрищенням Києва за Володимира Великого. Припускають, що за тих часів у Перемишлі вже було єпископство (М. Чубатий).

По смерті Ігоря у 945 р. на чолі держави стає його вдова - княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше в Києві у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). За свідченням німецьких хроністів , посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь він прислав на Русь посольство на чолі з єп. Адальберт. Проте вже у 962 р. він вернувся назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.

Діяльність Ольги не знаходить підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег правдоподібно вже були християнами. Більше того, у 979 р. папа Бенедикт VII висилав послів до Ярополка.

Хрещення Русі Володимиром Великим

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів - Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош.

Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну, є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, М. Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Ф. Дворнік). Другу теорію (рим.) відстоюють Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болг. ред.). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Ю. Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київської держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч - раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов -- підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політичного опанування Русі Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з далекими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.

Історичне значення

1). Залучення слов'яно-фінського світу до цінностей християнства.

2). Створення умов для повнокровного співробітництва племен Східно-Європейської рівнини з іншими християнськими племенами і народностями.

3). Русь була визнана як християнська держава, що визначило більш високий рівень відносин з європейськими країнами і народами.

Російська церква, що розвивалася у співпраці з державою, стала силою об'єднує жителів різних земель в культурну і політичну спільність.

Перенесення на російський грунт традицій монастирського життя додало своєрідність слов'янської колонізації північних і східних слов'ян Київської держави. Місіонерська діяльність на землях, населених фінно-мовних і тюркськими племенами, не тільки залучила ці племена в орбіту християнської цивілізації, а й кілька пом'якшувала хворобливі процеси становлення багатонаціональної держави (це держава розвивалася на основі не національної та релігійної ідеї. Воно було не так російським, скільки православним. Коли ж народ втратив віру-держава розвалилася).

Залучення до тисячолітньої християнської історії ставило перед російським суспільством нові культурні, духовні задачі і вказувало на засоби їх вирішення (освоєння багатовікового спадщини греко-римської цивілізації, розвиток самобутніх форм літератури, мистецтва, релігійного життя). Запозичення ставало основою для співпраці, з освоюваних досягненні Візантії поступово виростали раніше невідомі слов'янам кам'яне зодчество, іконопис, фресковий розпис, житійної література і літописання, школа і переписування книг. Хрещення Русі, розуміється не як короткочасна дія, не як масовий обряд, а як процес поступової християнізації східно-слов'янських і соседствовавших з ними племен - хрещення Русі створило нові форми внутрішнього життя цих зближуються один з одним етнічних груп і нові форми їх взаємодії з навколишнім світом.

християнство руський князь

Висновок

Отже, хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією судилося князю Володимиру. Прийшовши до влади Володимир задля їхніх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються шість різноплеменних богів -- Перун, Дажбог, Хоре, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Однак вони не змогли ідеологічно закріпити реформаторську діяльність Володимира. До цього додавалися зовнішньополітичні обставини, за яких Києво-руська держава знаходилася практично в оточенні християнських держав. Зазначимо, що на цей час християнство було офіційною релігією у Болгарії, Моравії, Сербії, Германії, прийняв хрещення польський князь Мешко, заснована у Чехії Празька епископія, кордони якої наблизилися безпосередньо до західних кордонів Русі. Раніше християнство утвердилося на сході -- Вірменії, Грузії, Абхазії, пускало корені в Угорщині і в скандинавських країнах.

Тому Володимир неодноразово звертається до ідеї хрещення Русі, однак не поспішає його прийняти ні з рук римської курії, ні з рук константинопольського патріархату. Відчуваючи могутність своєї держави, київський князь прагне здійснити цей відповідальний крок на вигідних для його країни умовах. Обережна й далекоглядна політика Володимира швидко приносить йому успіх в питанні запровадження християнства в Київській Русі. Сталося це за обставин послаблення внутрішньополітичних умов у Візантійській імперії. Як відомо, у другій половині 80-х років X ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване головнокомандуючим Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Відчайдушне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. Після офіційного хрещення киян 988 р. християнство становиться державною релігією Київської Русі.

Список літератури

1. Малий словник історії України Відповідальний редактор Валерій Смолій. К.: Либідь, 1997.

2. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954--1989.

3. Голубинский Е. История Русской Церкви. М. 1901;

4. Томашівський С. Вступ до історії Церкви в Україні, тт. 1 -- 2. Жовква 1931;

5. Назарко I. Св. Володимир Великий, володар і христитель Руси-України. Рим 1954;

6. Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви, т. І. Париж 1959;

7. Чубатий М. Історія християнства на Руси - Україні, т. 1. Рим - Нью-Йорк 1965;

8. Полонська-Василенко Н. Історія України, т. І. Мюнхен 1972

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Християнство у східних слов'ян до середини ІХ століття. Короткий аналіз діяльності Костянтина та Мефодія. Перше (Аскольдове) хрещення Русі. Боротьба християнства та язичництва на протязі Х ст. Хрещення Володимира у 988 р., політичні та соціальні причини.

    курсовая работа [80,1 K], добавлен 31.01.2014

  • Історичні передумови хрещення Русі. Спроби прийняття християнства Аскольдом у 874 р. Язичницька реформа Володимира. Вплив християнства на мораль i культуру, на розвиток писемності, літератури, мистецтва, архітектури, зодчества і образотворчого мистецтва.

    курсовая работа [59,7 K], добавлен 06.08.2013

  • Процес християнізації Русі. Система небесної ієрархії християнства. Співіснування різних релігій на Русі. Поширення християнства в Середній Європі. Спроби Аскольда охрестити Русь. Володимирове хрещення Київської Русі. Розвиток руської архієпископії.

    реферат [33,5 K], добавлен 29.09.2009

  • Оцінка ролі князя Володимира в проголошенні християнства державною релігією Київської Русі. Визначення історичних передумов та зовнішньополітичних обставин виникнення ідеї хрещення руського народу. Опис "іспиту віри" у легендарній "Повісті минулих літ".

    реферат [32,9 K], добавлен 28.03.2011

  • Характеристика обставин, мотивів і вибору віри великим князем Київським В. Святославичем. Аналіз теологічно-ідеологічних засад і цивілізаційно-політичних спонукань хрещення Русі. Військова сутичка з Візантією. концепція шляху розвитку Руської Церкви.

    статья [77,8 K], добавлен 07.08.2017

  • Правління князя Володимира та його хрещення у Херсонесі. Хрещення Русі у 988 році та значення даної події для держави. Заснування Києва Ярославом Мудрим у 1037 році. З'їзд князів у місті Любечі в 1097 році, боротьба князя Мономаха з половцями.

    презентация [3,4 M], добавлен 03.02.2011

  • Передумови прийняття християнства в Київській Русі. Історичний нарис з історії формування давньоруської державності. Розгляд язичництва як системи світогляду. Особливості історичного вибору князя Володимира. Ствердження християнства як панівної релігії.

    курсовая работа [38,3 K], добавлен 27.09.2011

  • Визначення етнічної структури в Київській Русі для визначення спадкоємця києво-руської культурно-історичної спадщини. Запровадження християнства - Хрещення Русі - епохальний поворот в історії Давньоруської держави. Вплив християнізації на її розвиток.

    реферат [24,4 K], добавлен 05.09.2008

  • Внутрішньо та зовнішньополітічне, економічне й соціальне становище Київської Русі до впровадження християнства. Причини, що привели до охрещення русичив. Процес християнізації. Наслідки та значення запровадження християнства у Київській Русі.

    реферат [26,9 K], добавлен 17.11.2007

  • Аналіз впливу князювання Ольги на відносини Русі з іншими країнами, з Візантією. Коротка характеристика помсти Ольги за смерть чоловіка. Таїнство хрещення княгині, його загальнодержавне та політичне значення. Зміцнення міжнародного положення Русі.

    контрольная работа [16,0 K], добавлен 15.02.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.