Василь Стус у вузівських підручниках з історії України періоду незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВАСИЛЬ СТУС У ВУЗІВСЬКИХ ПІДРУЧНИКАХ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Здобуття Україною незалежності і розпад СРСР спричинилися до змін погляду на історію України в цілому і її громадсько-політичних рухів XX століття зокрема. В опозиційному русі 60-80-х років XX ст. ім'я В. Стуса є дуже помітною фігурою як одного з лідерів.

У вузівському курсі історії УРСР місце для висвітлення діяльності та ідей інакомислячих - дисидентів не було з ідеологічних і політичних міркувань: опозиція радянському ладу придушувалася всіма способами і мовчання про неї було складовою цієї боротьби. Стосовно дисидентів; у Радянської влади не існувало єдиного підходу до викорінення цієї внутрішньої опозиції, породженої вже умовами самої радянської дійсності і способу життя. З одного боку, з ними, як ворогами режиму, слід розправлятись швидко, рішуче і безжально. Ворогів убивають, саме гак і чинили в 20-50-і роки масово і беззастережно. Пом'якшений варіант боротьби з опозиціонерами передбачав різноманітні утиски і систему покарань для виправлення за принципом «Злодій має сидіти у в'язниці». А дисиденти ж сприймались і засуджувались саме як кримінальні злочинці. Інший аспект цієї ж самої боротьби зводив дисидентів до рівня недієздатних, психічно хворих людей, котрих слід не репресувати в таборах і тюрмах, а лікувати методами найкращої у світі, передової радянської медицини. Дисидентів просто оголошували божевільними, недієздатними особами, що на побутовому рівні мало особливе тавро у свідомості звичайних, пересічних людей: «дурдомчик», «псіх». Втім, обидва підходи радянські у ставленні до дисидентів вели до ліквідації як самого руху, так і його учасників.

В умовах незалежної держави Україна вцілілі дисиденти стали державними діячами разом з колишніми компартійними і господарськими керівниками. Вони подбали про поширення ідей і увічнення пам'яті загиблих своїх соратників, одним з. яких, є поет і літератор, учитель і борець за національну ідею Василь Семенович Стус. Його ім'я увійшло в різні вузівські підручники з історії України, але не як поета-літератора. науковця, а опозиціонера, борця проти авторитарного (тоталітарного) компартійного адміністративно-командного режиму системи нищення національної свідомості, мови і культури народів СРСР, в тому числі й українського.

Автори «Курсу лекций по истории Украины» зазначили факт появи нового покоління критиків, поетів, письменників, серед яких названо і В. Стуса [3, 34.4]. Його ж названо серед заарештованих учасників Української Хельсінської (інший варіант Гельсінської) групи (надалі - УГГ) [3, с. 357].

В нарисах історії «Україна і друга половина XX століття» київські переважно науковці зазначили факт арешту за вказівкою В.В. Щербицького та В.Ю. Маланчука низки представників української інтелігенції - друга хвиля арештів 1972-1973 років. Серед заарештованих названо і В. Стуса. На початку 80-х років відбулися чергові судові процеси: на лаві підсудних В. Стус, Ю. Литвин, О. Тихий, В. Марченко. Дехто з них помер в ув'язненні, дехто, не витримавши пекельних умов табірного режиму, покінчив життя самогубством, так і не дочекавшись реабілітації. Зазначено факт перепоховання в листопаді 1989 р. Останків В. Стуса, разом з Ю. Литвином і О. Тихим на Байковому кладовищі у Києві [7, с. 169-170].

Факти арешту В. Стуса в числі інших представників невдоволеної радянським ладом української інтелігенції 1972 і 1980-х років наведено і в підручнику для вузів, виданому львівськими науковцями. В ньому вміщено і світлини дисидентів, в т.ч. і В. Стуса [1, с. 373-374, 380]. Відзначено і вшанування пам'яті, цієї людини 17 січня 1988р. на засіданні Українського Культурологічного Клубу (УКК). Особливо наголошено на факті прийняття 17 квітня Верховною Радою України (тоді ще УРСР) Закону про реабілітацію жертв політичних репресій. І автори назвали всіх загиблих (померлих) на 2003 рік учасників руху опору [1, с. 382, 384].

Київські автори під головуванням акад. НАНУ В.А. Смолія подали епізод 4 вересня 1965 р. В той день в Київському кінотеатрі «Україна» під час прем'єрного показу кінострічки С. Параджанова «Тіні забутих предків» І. Дзюба. В. Стус, В. Чорновіл та ін. організували щось на зразок демонстрації протесту проти арештів [2, с. 347]. Названо і факт загибелі В.Стуса у таборах, разом з О. Тихим та Ю. Литвином як учасниками УГГ [2, с. 351].

Доволі розлого і, одночасно, об'єктивно аналізує дисидентський рух України на загальносоюзному тлі канадський політолог та історик з українським корінням Орест Субтельний. Він ретельно виписав склад найактивніших учасників різних рухів, течій і груп і реакцію властей по кожній з них. Серед активних учасників правозахисного руху згаданий і В. Стус. Та віддавши данину поваги відвазі, натхненності та ідеалізму дисидентів, вказав на одіозну поведінку їхніх гонителів, і разом з Тим О. Субтельний мусив визнати наступне. Цей рух не набув широкої підтримки на Україні: надто вузькі питання піднімали дисиденти, те, що не було проблемами щоденного життя, не хвилювали більшість населення - робітників і колгоспників. Відзначено і репресії: влада прагнула ізолювати дисидентів від суспільства (і робила це успішно і ефективно: про них мало хто щось і знав), змусити покаятися і замовкнути. Критикам режиму відмовляли в робочих місцях за фахом (ті, як правило, були інтелігентами - фахівцями в галузі гуманітарних наук, а працювати не головою, так руками і тяжко все одно мусили працювати - за неробство в СРСР чекала тюрма), відмовляли в освіті їхнім дітям тощо. І українські служби КДБ діяли особливо безжально і безоглядно.(західних журналістів у Києві чи не було зовсім, або було недостатньо для захисту українських дисидентів). Проблема ж національних прав українців не викликала на Заході великого інтересу [6, с. 449-450].

Значно, розлого подано опозиційний рух в підручнику для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Автори «Новітньої історії України», проаналізувавши дисидентство і констатувавши його немасовість, відзначили, що змусити дисидентів замовкнути властям не вдалося і дисиденти зробили свій внесок у пробудження громадської думки [4, с. 438-442]. Так би хотілося з точки зору сьогодення. Але ж дійсно критика радянського тоталітаризму з одночасними його змінами справа кінця 80-х років XX століття. Чи була б вона можливою без загальносоюзного курсу на перебудову? На нашу думку, навряд чи.

Найдокладніше подано історію дисидентського року України у т. 6 її політичної історії XX століття. Наголошено на саме радянському походженні як шістдесятництва, так і дисидентського руху СРСР в. цілому. Відзначено участь B.C. Стуса в дисидентському русі, факт його арешту в січні 1972 р. в Києві, зазначено вирок 5 років ув'язнення і 3 роки заслання з посиланням на конкретне джерело [5, с. 237]. Виявлено факт активного членства В. Стуса в УГТ, навіть певний час керівництва нею, що рівнозначно для нього смертному вироку - нового ув'язнення він не пережив за станом здоров'я [там само, с. 242]. підручник історія україна стус

Таким чином, проаналізувавши діючі вузівські підручники з історії України, опубліковані з 90-х років XX століття до 2006 року, можна зробити наступні висновки.

1. Особа та діяльність Василя Семеновича Стуса в жодному із аналізованих підручників і навчальних посібників не проігноровані, а подані різною мірою і чином, з тією чи іншою кількістю подробиць. Це свідчить, що людина і поет-дисидент В. Стус не забутий, його ім'я популяризується серед все нових поколінь студентської молоді.

2. В жодному з підручників: не має докладної біографії чи скільки-небудь детального опису його життєвого шляху. То є цілком природній і в цілому логічний факт. Навіть в умовах незалежної України про всіх визначних людей держави не те що розповісти, а іі просто згадати неможливо. На те є. спеціальна біографічна література, дослідження творчості, публікації творів тощо.

У Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов студенти всіх спеціальностей при вивченні вітчизняної історії мають змогу самостійно, в тому ЧИСЛІ; у реферативній формі ознайомитись і опрацювати віхи біографії B.C. Стуса. А ті, хто обрав фахом викладання української мови та літератури, докладніше знайомляться з творчістю і життєвим шляхом цієї особи, включаючи написання курсових і дипломних робіт відповідної тематики.

ЛІТЕРАТУРА

1. Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка : кер. авт. кол. Ю. Зайцев. 4-е вид. - Львів : Світ. 2003.

2. Історія України / В.Ф. Вертюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін. Під ред. В.А. Смолія. - К. : Альтернативи, 1997.

3. Курс лекций по истории Украины. Редкол. : Носков В.А. (рук.) и др. - Донецк : ПАИ прес. 1994.

4. Новітня історія України (1900-2000) : підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І. Русєв, В.П. Дрожжин та ін. - К. : Вища школа, 2000.

5. Політична історія України : XX століття : в 6 т. / Редкол. : І.Ф. Курас (голова) та ін. - К. : Генеза, 2002-2003. - Т. 6. Від тоталітаризму до демократії (1945-2002) / О. М. Майборода, Ю.І. Шаповал, О.В. Гарань, 2003.

6. Субтельний О. Україна : історія / Пер. з англ. Ф.І. Шевчука. Вст. ст. С.В. Кульчицького. 2-ге вид. - К. : Либідь, 1992.

7. Україна : друга половина XX століття : Нариси історії / П.І. Панченко, М.Р. Плющ, Л.А. Шевченко та ін. - К. : Либідь, 1997.

Размещено на Allbest.ru