Становище українських земель під владою Речі Посполитої

Опришки -- учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гніту польської шляхти, молдавських феодалів, угорських та австрійських поміщиків у XVI -- 1-й половині XIX століттях.

Історія

Етимологія слова

Походження слова «опришок» неясне; може бути зіставлене з опріч «окремо, осторонь» як назва незалежного від пана чоловіка (теж не зовсім ясним) або оприск «скеля, уламок», оприскливий «нестриманий, дошкульний», пов'язаними з прискати[1]. Етимологічно, але не по значенню, споріднене з російським «опричники» (особиста гвардія Івана Грозного).

Виникнення руху

Вперше опришки згадуються в документах 1529 р. У зв'язку з посиленням феодально-кріпосницької експлуатації і національного гніту на західноукраїнських землях. Рух опришків спочатку розгорнувся на Прикарпатті, пізніше охопив Закарпаття і Буковину. Опорним центром опришків були Карпатські гори.

З Галичини, Закарпаття і Буковини тікали в гори розорені, покривджені селяни (наймити, комірники, городники, панські слуги), бідні міщани і польські, молдавські та угорські селяни, з яких створювалися опришківські загони. Вони нападали на поміщиків, орендарів, лихварів, корчмарів, руйнували шляхетські маєтки, а захоплене майно роздавали сільській бідноті.

Поширення

Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені невеликими загонами. Партизанська тактика раптових ударів, сувора конспірація, глибоке співчуття і цілковита підтримка з боку селянства, яке постачало їм зброю і харчі, давали можливість опришкам вести успішну боротьбу проти гнобителів.

У XVI-XVII століттях зброєю опришків були луки, списи, сокирки. Пізніше, у 18-19 ст., нею стали рушниці, пістолі, ножі, рогатини. Символом бойової доблесті опришків були топірці (бартки), на яких вони присягалися, коли вступали у загони.

В середині 16 ст. загони опришків діяли на Покутті (Коломийський повіт), Саноцькій і Перемишльській землях. В 2-й половині 16 ст. рух опришків охопив Західне Прикарпаття, Галицько-Угорське пограниччя, а також околиці Язлівця, Жидачева, район Кам'янця-Подільського. В той час відомими ватажками опришків були М.Гатала, брати Гриць та Іванча та інші.

Перша половина XVII ст.

В 1-й пол. 17 ст. на Покутті успішно діяв буковинський ватажок Г. Кардаш. Очолювані ним опришки 1621 р. здобули фортецю Пнів. У 30-40-х рр. на Західному Прикарпатті прославилися у боротьбі проти шляхти С. Солінка, В.Чепець, В. Баюс та ін. ватажки.

Значні виступи опришків відбулися під час народно-визвольної війни 1648--1654 рр. опришки здобули королівські замки у травні 1648 р. -- у Новотанці та липні -- в Саноці. Очолювані В. Сімашкою, О. Шичиком та ін. ватажками, опришки діяли поблизу міст Яслинського, Дуклі. Брали участь у повстанні 1648 р. під керівництвом С. Г. Височана.

В 1649--1654 рр. вдало виступили на Лемківщині під проводом Санька, А.Савки та ін. З ними підтримував зв'язки керівник повсталих польських селян Костка Наперський. На Поділлі опришки. здобули Гусятин і Сатанів.

У 1653 р. в Молдові разом з військом Тимоша Хмельницького діяли 2 тисячі опришків під проводом Харачка.

Друга половина XVII ст. та початок XVIII ст.

В 2-й половині XVII століття рух опришків очолювали на Покутті та Прикарпатті І.Винник (Печеник), Нестор, М. Скребета, брати Лунги, Бордюк та інші ватажки. На поч. 18 ст. боротьбу проти поміщиків розгорнули І. Пискливий, Пинтя, В. Солоник, І. Панчишин та ін. Найвищого піднесення рух опришків досяг у 30-40-х рр. 18 ст. під проводом Олекси Довбуша. Після його загибелі загони опришків очолювали В.Баюрак, І.Бойчук, П. Орфенюк.

Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях 18 ст. на Правобережній Україні. Рух опришків не припинився після загарбання феодальною Австрією Галичини (1772 р.) і Буковини (1774 р.). У 80-х рр. 18 ст. у Станіславській окрузі діяли загони під проводом Д. Богуславця, Я. Фенюка, М.Баби. На Покутті в кінці 18 ст. прославився ватажок П. Гуманюк (Сапрянчук). Протягом 1-ї половині 19 ст. в Галичині, на Закарпатті і Буковині діяло понад 50 загонів.

Придушення

За допомогою численних військових частин і каральних загонів смоляків, гірських стрільців, пушкарів австрійському урядові вдалося репресіями остаточно придушити опришківський рух. Останнім ватажком опришків був М.Дратрук (Бордюк), прилюдно скараний в Коломиї.

Антифеодальний рух опришків, що підривав основи шляхетської Польщі та монархічної Австрії, був складовою частиною антикріпосницької боротьби українського селянства. Про героїчну боротьбу опришків складено багато народних пісень, легенд, переказів.

3. Розподіл Речі Посполитої Російською та Австрійською імперіями

визвольний колїївщина гайдамацький повстання

Три поділи Речі Посполитої

До кінця XVIII століття Річ Посполита була одним з найбільших у Європі держав. Повна назва звучала як "Річ Посполита (від пізньолат. respublica - республіка) двох Народів", малися на увазі народи "Корони" (Польського королівства) і "Великого князівства Литовського, Російського й Жемойтського", що склали після Люблінської унії 1569 р. федерацію, яка проіснувала аж до III розділу.

Після смерті Августа III (1763) у Польщі утворилися два політичних табори: Рух під проводам Чарторийських, який пропонував програму реформ по поверненню слави Речі Посполитої, маючи на увазі, що союзником Польщі в боротьбі за реформи стане Росія, і Республіканці, програма яких стояла на захисті Золотої вільності й опорі всяким змінам державного ладу. На чолі Республіканців стояла родина Потоцьких. Республіканці прагнули до союзу з Австрією й Францією, і їхні ідеї збігалися з інтересами сусідніх з Польщею держав. Уже з 1732 року існував договір (Договір Лоєвенвольда) між майбутніми державами, які братимуть участь у розділі, про недопущення змін державного устрою країни.

Ослаблення Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. дало можливість Пруссії, Австрії та Росії розчленувати цю державу. Три територіальних розділи польської держави були проведені в 1772, 1793 і 1795 роках сусідніми з Річчю Посполитою державами: Росією, Австрією й Пруссією.

І поділ -- у 1772 р. Росія загарбала частину Білорусії, Австрія --- Галичину, Пруссія -- споконвічні польські землі. У 1774 р. Австрія загарбала Буковину, а ще в кінці XVII ст. -- Закарпаття. Таким чином, наприкінці XVIII ст. всі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії.

ІІ поділ -- 1793р. Росія загарбала Правобережну Україну та білоруські землі, Пруссія -- польські землі.

ІІІ поділ -- 1795 р. До Росії відійшла Західна Волинь, Західна Білорусія, більша частина Литви і Курляндія (частина Латвії). Пруссія привласнила західнолитовські землі і поділила з Австрією польські землі. Польська держава перестала існувати.

Розділи Речі Посполитої між Пруссією, Австрією й Росією, яке сталося в XVІІ столітті, належать до "вічно живих" тем європейської історії. У різних країнах видана (і продовжує виходити у світ) вражаюча кількість монографій, мемуарної літератури, архівно-документальних публікацій, присвячених як розбору обставин зникнення Польської держави з карти Європи, так і рецидивам територіального перекроювання Речі Посполитої в XIX столітті, що виявили повторюваність, розтягнутість у часі самої тенденції розділів.

Розділи 1772, 1793 і 1795 років - це й одна з "болючих точок" європейської історії, російсько-польських відносин. Вони так чи інакше спричинили довгий ланцюг трагічних подій, серед яких польські повстання 1830 - 1831 і 1863 - 1864 років і наступні невдалі спроби царської адміністрації інкорпорувати Польщу до складу Російської імперії, двозначності декларацій Лютневої революції по польському питанню. Потім, після проголошення Польщею незалежності в 1918 році, - радянсько-польська війна 1920 - 1921 років, що завершилася масовою загибеллю наших військовополонених у польському полоні, і трагедія Катині й Мідного, вступ радянських військ у Польщу 17 вересня 1939 року й фактична співучасть за рік до цього Польщі в мюнхенській змові (ультиматум Чехословаччини з вимогою повернути Тешенську область). Просте перерахування суперечливих, які гостро, а часом болісно сприймаються тим, що встають у цьому контексті, показує, наскільки важливим і актуальним залишається об'єктивне дослідження польського питання в його історичній ретроспективі.

Звідси - все нові й нові звернення істориків до епохи розділів як до вихідної точки "польського питання" - найскладнішого історичного феномена, природа, причини й наслідки якого багато в чому залишаються нез'ясованими або недостатньо з'ясованими. Справа в тому, що при ґрунтовному, але далеко не повному освоєнні фактичного матеріалу, дискусії навколо цілого ряду сутнісних, принципових питань, що стосуються розділів, тривають.

Висновки

Катастрофа повстання під проводом Костюшка стала вигідним приводом для остаточного поділу Польщі. Велика, хоча й знесилена держава, яка проіснувала вісім століть, була зліквідована найближчими сусідами за якихось 23 роки. В історичному досвіді Європи це було феноменом.

У поділах Польщі можна було б вичленити кілька специфічних чинників. По-перше, те, що Польща була елімінована з активної участи в міжнародній політиці. Польща, як партнер слабосилий, що потребує серйозної допомоги, проблем від союзу з яким більше, аніж вигоди, не зуміла залучити жодного більш-менш поважнішого союзника. Через те її швидкий занепад не спричинив жодних пертурбацій. Поділ території Польщі поміж трьома з чотирьох її сусідів (четвертим була анемічна Туреччина) зроблений з рівновагою загарбань, був наслідком фундаментальної засади "рівноваги сил".

Коштом чорної діри - обширної нічиєї землі - три імперії Середньої та Східної Європи серйозно розширили свої території. Під час третього поділу і в роки після нього видавалося, що пограбування і упослідження Польщі було остаточне і безповоротне, що над трясовиною тут же зімкнулася і згладилася поверхня води.

Розподіли Польщі та власне кажучи знищення цієї держави взагалі мало величезні наслідки як для Росії, Пруссії, Австрії, Польщі так і для всієї Центрально-Східної Європи загалом.

Серйозні й негативні наслідки мали ці поділи для Центрально-Східної Європи. Надалі тісно співпрацюючи між собою, Росія, Пруссія та Австрія здобули вирішальну перевагу на континенті. Тут було встановлено неподільне панування трьох імперій і визначених ними консервативно-реакційних порядків аж до 1918 року. Наслідком їхнього панування було заблокування процесу розвитку демократії.

Так само тривалими, але значно трагічнішими виявились наслідки поділів для польського народу. Він втратив незалежність на 123 роки (а якщо брати до уваги також перший поділ і час повного контролю Росії - то понад 200 років).

Поділи та ліквідація Речі Посполитої загальмували процеси модернізації на кілька поколінь (за винятком кількох років існування Королівства Варшавського). Спричинили зупинення економічного поступу, який намітився між першим та другим поділами, а впродовж XIX століття - і розрив ефективних економічних зв'язків між регіонами, що опинилися в різних державах.

Список використаних джерел та літератури

1. Бардах Ю, Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. -- М., 1980;

2. История южных и западных славян. - Т.1 -2. М., 1998;

3. Конзеля Л., Цегельский Т. Концерт трех черных орлов. Споры о разделах Польши // Историки отвечают на вопросы. Москва, 1990;

4. Краткая история Польши с древнейших времен до наших дней. - М., 1993;

5. Польща і Європа в XVIII столітті. Міжнародні й внутрішні фактори розділів Речі Посполитої -- М., 2000;

6. Соловьев С. М. История падения Польши - Т.16 - Соч. Москва, 1995;

7. Стегний П.В. Разделы Польши и дипломатия Екатерины II. 1772. 1793. 1795-- М., 2002.-- 696 с.;

8. Тымовский М., Кеневич Я., Хольцер Е. История Польши: Перевод с польського - Весь Мир, 2004 -- 544с.

Размещено на Allbest.ru