Концентраційні табори нацистської Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концентраційні табори нацистської Німеччини

концентраційний табір єврей освенцім смерть

Концентраційні табори - місця примусового утримання або ув'язнення значної кількості людей, як правило, у тимчасових приміщеннях і в примітивних побутових умовах. Започатковані англійськими колоністами на окупованих територіях під час англо-бурської війни 1899--1902. Широко використовувалися у період Першої світової війни для ув'язнення військовополонених. Особливого розмаху практика застосування концентраційних таборів набула в міжвоєнний період 1918--39 рр. у країнах з тоталітарним режимом, де вони використовувалися як знаряддя придушення політичної опозиції та місця ізоляції неблагонадійних осіб і кримінальних злочинців.

Нацистські концентраційні табори у Німеччині почали створюватися відразу після приходу Адольфа Гітлера до влади з метою ліквідації політичних противників, а також виконання програми «оздоровлення нації», суть якої полягала у знищенні цілих народів, визнаних расово неповноцінними (євреїв, циган тощо), певних соціальних груп (крим. злочинців, представників окремих релігійних груп) та фізично або психічно неповноцінних осіб.

Юридичної санкцією масових арештів після приходу нацистів до влади в Німеччині став прийнятий у лютому 1933 року «Надзвичайний декрет рейхспрезидента про охорону народу та держави», на підставі якого особи, підозрювані у ворожості до режиму, могли піддаватися превентивному арешту на невизначений термін. Щоб надати цій практиці подобу законності, у квітні 1934 року було видано постанову, згідно з якою для превентивного арешту був потрібний письмовий ордер.

Введення надзвичайного стану у лютому 1933 року супроводжувалося масовими арештами комуністів, яких нацисти звинуватили у підпалі рейхстагу. У березні 1933 року був прийнятий закон про надання нацистському уряду надзвичайних повноважень, на підставі яких були проведені арешти керівників «старих» політичних партій (соціал-демократичної та інших), профспілкових діячів, а також євреїв - письменників, журналістів та юристів. У липні 1933 року число «превентивно» заарештованих досягло в Прусії 14,906 людей, а по всьому Рейху - 26,789 людей. Штурмовими загонами (СА), СС та поліцією було створено близько 50 таборів масового ув'язнення, в тому числі Дахау, Ораніенбург, Естервеген та Заксенбург.

У квітні 1934 року керівництво гестапо зосередилося в руках Генріха Гіммлера: концентраційні табори перейшли повністю під контроль СС, судова влада втратили будь-яку можливість втручатися у справи гестапо. У лютому 1936 року Гіммлер наділив гестапо правом проводити арешти і розслідувати всі види антидержавної діяльності в межах Рейху; арешти гестапо не підлягали судовому розслідуванню; адміністрація концентраційних таборів була підпорядкована гестапо. Ордер на арешт пред'являвся затриманим лише після арешту (або не пред'являвся взагалі); у в'язниці після тривалих катувань їх змушували підписувати ордер на арешт, який потім пересилали в концтабір у якості супровідного документа. Малі концентраційні табори були ліквідовані, а в'язні переведені в більш великі табори - Дахау, Заксенхаузен і Бухенвальд.

Чисельність політичних в'язнів збільшилася після анексії Німеччиною Австрії і Судетської області (1938). Табори переповнилися, особливо у зв'язку з арештом після «Кришталевої ночі» близько 35 тис. євреїв. Загальне число ув'язнених зросло в 1938 року з 24 тис. до 60 тис.

З початку воєнних дій у системі концентраційних таборів відбулися значні зміни: збільшилася кількість ув'язнених, розширилася мережа концентраційних таборів як на території Німеччини, так і за її межами; змінилися функції таборів. «Превентивне ув'язнення» було підпорядковане завданням економічної експлуатації та масового винищення в'язнів.

До числа таборів додалися Аушвіц (травень 1940 року), Гузен (травень 1940 року) і Гросс-Розен (серпень 1940 року).

Винимщувальний тамбір, також тамбір смемрті -- поширена у післявоєнній історичній і публіцистичній літературі кваліфікація кількох нацистських концентраційних таборів, призначених для масового знищення різних груп населення: євреїв, циган, військовополонених тощо.

Звичайно у це число включають шість таборів: Аушвіц, Треблінка, Белжець, Собібор, Хелмно та Майданек у Польщі.

Концентраційні табори були обладнані як місця страти ще до розробки планів масового винищення. Знищенню чи «особливій мірі», піддавалися різні групи ув'язнених. Практикувалася у таборах так звана програма евтаназії, відповідно до якої душевнохворі та хронічно хворі вбивалися ін'єкцією отруйних речовин. Лікарі концентраційних таборів вбивали непрацездатних за допомогою внутрішньовенного вливання фенолу, евіпана натрію та синильної кислоти. Такими ж методами велася боротьба з епідеміями. У жіночому таборі Равенсбрюк вагітних відправляли у газові камери чи примусово робили аборт.

Відповідно до програми біологічного знищення «нижчих рас», у 1941 році розроблювалася система швидкого проведення стерилізації двох-трьох мільйонів євреїв, визнаних працездатними, а також циган. В Аушвіці, наприклад, згідно з цією систему репродуктивних органів жертв стерилізували за допомогою рентгенівських променів або ін'єкцій з роз'їдаючих хімічних та рослинних препаратів. Експерименти з цієї тематики у широких масштабах проводив головний лікар Аушвіца Йозеф Менгеле.

Головними елементами таборів смерті були газові камери та крематорії. Нацисти сконструювали газові камери, щоб підвищити ефективність масових вбивств і зробити процес більш безособовим для катів. Вперше газові камери стали застосовуватися ще під час програми евтаназії психічно хворих німців у вересні 1939 - кінці літа 1941 років.

Типова послідовність дій, що відбувалися в Аушвіці та Майданеку над цивільними особами єврейської та циганської національностей відразу після прибуття (в дорозі багато людей вмирало у вагонах від спраги та задухи): відбір на негайне знищення на виході з вагонів; негайна відправка відібраних для знищення в газові камери. У першу чергу відбирали жінок, дітей, людей похилого віку і непрацездатних. Тих, хто залишався, чекала каторжна праця, голод, а тих, хто хворів або просто слабшав від голоду, негайно відправляли в газові камери. Так у комплексі таборів Аушвіц було сім таких газових камер.

У Треблінці, Белжеці, Собіборі в живих тимчасово залишали лише тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів. Всі інші підлягали негайному знищенню.

Після Ванзейской конференції 1942 року було прискорене створення нових таборів масового знищення, головним чином на території Польщі. Першим табором смерті був Хелмно, відкритий в Вартегау (область Польщі, анексована Німеччиною) в грудні 1941 року. Євреїв, а також циган там отруювали вихлопними газами у спеціальних автомобілях - газенвагенах. У 1942-1943 роках вбивство євреїв газом відбувалося в таборах Белжець, Майданек, Треблінка і Собібор. Центрами знищення стали великі концентраційні табори, перш за все Аушвіц. За розпорядженням Адольфа Ейхмана в першу чергу знищенню підлягали польські євреї і євреї, вигнані з Рейху.

На початку 1942 року почалася депортація євреїв з гетто Польщі в табори смерті, що здійснювалося під назвою «переселення». Ліквідація євреїв генерал-губернаторства отримала найменування «акція Рейнхард» в пам'ять нацистського ватажка Рейнхарда Гейдріха, вбитого в червні 1942 року.

Депортація євреїв з іншої частини Європи до таборів знищення (в тому числі транспортування з концентраційних таборів) почалася в березні-квітні 1942 року і тривала до кінця 1944 року. Спочатку були перевезені працездатні особи, яких використовували на будівництві таборів знищення. Після повстання в Треблінці в серпні 1943 року і Собіборі в жовтні 1943 року обидва ці табори разом з табором Белжець були ліквідовані, і центр знищення був перенесений на захід - в Аушвіц і Штутгоф. Винищення євреїв у газових камерах тривало до листопада 1944 року.

Найбільшим табором смерті був Аушвіц що існував з кінця травня 1940 до січня 1945 біля міста Освенцім (Польща); до весни 1943 року там працювали чотири газові камери, в яких використовувався газ Циклон Б. У період, коли в табір надходило найбільше ув'язнених, щодня труїли газом до 6000 євреїв. До листопада 1944 року в Аушвіці було знищено більше мільйона євреїв, а також десятки тисяч циган, поляків та радянських військовополонених.

Згідно з оцінками, в Бухенвальді загинуло близько 50000 людей -- переважно євреї та політичні в'язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани та гомосексуалісти. Це при тому, що він не був облаштованим табором смерті: їх вбивали камінням, різками, кастрували, нівечили, морили голодом.

Коли радянські війська почали наступ зі сходу, а англо-американські - із заходу, Гіммлер віддав наказ про термінову евакуацію в'язнів з таборів на окупованих територіях. На початку 1945 року більше 500 тисяч в'язнів здійснювали пішки «марші смерті», що тривали кілька днів у холоді та під дощем, без будь-яких необхідних речей та їжі. Ув'язненим німцям було видано зброю і наказано допомагати есесівцям. Виснаження, голод, спрага, розстріл втікачів і слабких забрали сотні тисяч жертв. Місцеве населення не надавало притулку втікачам. У таборах призначення маси новоприбулих гинули від голоду і скупченості. «Евакуація» коштувала життя 250 тисяч в'язнів.

З капітуляцією Німеччини у Другій світовій війні система таборів смерті була знищена.

Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів (Day of Liberation of Concentration Camps) -- пам'ятна дата, що відзначається щорічно 11 квітня за ініціативою Організації Об'єднаних Націй. В березні 1945 року на території Бухенвальду (найбільшого концентраційного табору) спалахує збройне повстання, організоване силами самих ув'язнених. Коли в концтабір Бухенвальд увійшли американські війська, повсталі вже перебрали на себе контроль над табором смерті, над табором було піднято червоний прапор. В значній мірі завдяки цьому, нацистам не вдалося замести сліди своїх злочинів і свідчення в'язнів дійшли до міжнародного нюрнберзького трибуналу. 11 квітня -- день входження американців на територію Бухенвальду -- і був прийнятий ООН як дата, коли відзначається «Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів».

Кількість жертв таборів смерті точно не встановлена, і цифри різних авторів сильно різняться залежно від політико-пропагандистських або публіцистичних амбіцій.

Аушвіц (Освенцім)

4 млн осіб, згідно з документами Нюрнберзького трибуналу, згідно з опублікованими документами з архівів ФСБ Росії, згідно з доповіддю Надзвичайної Державної Комісії «Про жахливі злочини німецького уряду в Освенцімі», опублікованої в «Красная звезда» 8 травня 1945 р. в якому йдеться, що «...за час існування Освенцимського табору німецькі кати знищили в ньому не менше 4 млн. громадян СРСР, Польщі, Франції, Югославії, Чехословаччини, Румунії, Угорщини, Болгарії, Голландії, Бельгії та інших країн».

3,5 млн осіб, з них 2,5 млн отруєні газом тільки до 1 грудня 1943 р., згідно з визнанням першого коменданта Освенціма Рудольфа Гесса.

1,5 млн осіб, згідно із меморіальною дошкою, встановленою в 1995 р. замість дошки з цифрою в 4 млн, яка була офіційно демонтована в 1990 році.

Сучасні історики збігаються у думці, що у Освенцімі було знищено від 1,1 до 1,6 мільйона осіб, більшість з яких складали євреї. Ця оцінка була отримана непрямим шляхом, для чого проводилось вивчення списків на депортацію та підрахунок даних про прибуття составів з в`язнями у Освенцім.

Треблінка

більше 700000-850000 чол., метод вбивства - вихлопні гази.

Інші табори

Белжець -- близько 434500 чол., за іншими оцінками 600000 євреїв були вбиті чадним газом в газових камерах, метод вбивства - вихлопні гази.

Собібор -- близько 90,000-250,000 чол., метод вбивства - вихлопні гази.

Хелмно -- близько 152,000 чол. за даними "Короткої єврейської енциклопедії (КЄЕ)", з яких 98% євреї, метод вбивства - душогубки (CO).

Майданек -- 80000 чол., за даними "Яд Вашем" - 360000, за даними "Короткої єврейської енциклопедії (КЄЕ)" - 300,000 , метод вбивства - розстріли, вихлопні гази (СО), "Циклон Б".

Бухенвальд - близько 50000 людей.

Спогади колишнього в'язня фашистських концтабору Освенцім Василя Тимофієва

«Зранку в таборі починалась «профілактика»: стрижка волосся, вірніше, його виривання. А коли хто не витримував всього і починав опиратися, то кати били палицями по голові і всьому тілу, а потім «купали» зі шлангів холодною водою, після чого обливали окропом. Для тих, хто опирався, процедура продовжувалась цілий день. Таке знущання рідко хто витримував. Із сорока в'язнів винесли 10 напівмертвих, а слабких, які ледь трималися на ногах, відправяли до крематорію для спалювання в газових печах.

Цілий день продовжували нелюдські знущання. Їсти не давали, а увечері відправляли на «карантин», що знаходився поруч. Там такий режим: підйом о 5-ій годині ранку, на сніданок давали 200 гр. хліба наполовину з тирсою і півлітра баланди з бруквою, а потім починалося знущання. Ставили в'язнів у дві шеренги і примушували сидіти навприсядки з витягнутими вперед руками, не рухаючись, доки кат не скаже: «Встати!». Хто не витримував цих «вправ», той одержував нагайкою по голові, руках і всьому тілу.

Після ударів шкіра тріскалася, текла кров, а через два-три дні людина ставала чорною від побоїв. Строк «карантину» - один місяць, після нього замордованих в'язнів відправляли до «госпіталю», а звідти - до крематорію, навіть ще живими.

Так проходив щоденно, щомісяця, щороку «карантин» в концтаборі Освенцім. Всім в'язням на «карантині» ставили тавро на лівій руці. Мені зробили тавро за №126956. Я утримувався в концтаборі Освенцімі до жовтня 1944 р. Ми щодня чекали від катів смерті. Траплялись випадки, коли під час роботи на в'язнів нацьковували собак-вівчарок. Їх могли розстріляти за що завгодно, доповівши начальнику табору, що знищений за спробу втечі.»

Спогади колишнього в'язня фашистського концтабору Освенцім Романа Роздольського

«На моє щастя мене привезли до Освенціма щойно на початку 1943 року, тобто в час, коли режим в центральному освенцінському таборі, де перебувало 15,000 в'язнів, почав лагідніти. Лагідніння проявлялося особливо в тому, що від травня 1943 року т. зв. “капи”, “блокові” і “штубові” не мали вже права безкарно вбивати підчинених їм в'язнів, що до того часу було на порядку дня. То були призначені таборовою владою в'язні, переважно професійні злочинці, які стояли на чолі робочих команд і завідували бараками, в яких ми мешкали. Та “реформа” була викликана головно тим, що Третьому Райхові вже почало не вистачати робочої сили і гітлерівці вирішили “економити” на здатному до праці людському матеріалі. Правда, ще в перших місяцях 1943 року відсилали до крематоріїв усіх калік, старців, реконвалесцентів по тифі, людей з опухлими ногами, беззубих. Я сам прожив у таборовій “лікарні” (Krankenbau) дві великі “перебірки”; в яких гітлерівські лікарі вісортували до газової комори кількасот хворих. Але від половини 1943 року для нас - т. зв. арійців (не-євреїв) - те страхіття скінчилося і ми могли заявлятися хворими і йти до лікарні, не ризикуючи смертю. Тільки до нещасних євреїв та реформа не стосувалася. Ще кілька місяців ми переживали страшне видовище, коли до нашого табору приїздило 10-12 грузовиків і з лікарні забирали сотні людей в самих сорочках до газової комори.»

Використана література

1. Мельников Д.Е., Черная Л.В. Империя смерти: Аппарат насилия в нацистской Германии 1933-1945. М.: Политиздат, 1987.

2. Коваль М.В. „Нацистський геноцид щодо євреїв та українського населення (1941 - 1944)// Український історичний журнал - 1992 - №2.

3. Дейвіс Н. Європа: Історія/пер. з англ. П. Таращука. К.: Основи, 2001.

4. Смолень К. Освенцим 1940 - 1945гг. Освенцим, 1966.

Размещено на Allbest.ru