Колгоспи України в 1934-1939 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Мусієнко Владислав Євгенович

УДК 94 (477) “1934/1939”: 63

КОЛГОСПИ УКРАЇНИ В 1934-1939 РОКАХ

АВТОРЕФЕРАТ

ДОНЕЦЬК - 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається нагальною проблемою об'єктивного прочитання історії на підставі нових концептуально-методологічних підходів. Сучасні трансформаційні процеси в аграрно-промисловому комплексі України, які ще більш активно розгорнулися після виходу в світ Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” (1999 р.) та прийняття нового Земельного Кодексу України (2001 р.), потребують скорішого вирішення земельного питання. Тому є нагальна необхідність озирнутися назад, щоб на основі глибокого аналізу попереднього досвіду ведення сільськогосподарського виробництва в Україні оцінити сучасні події в агропромисловому комплексі України, правильність, дієвість обраних шляхів аграрних перетворень та їх корисність для пересічного господаря - сільського виробника, вчора - колишнього колгоспника. Бо саме в середині та другій половині 30-х років, на нашу думку, закладені підвалини організаційного зміцнення колгоспного ладу сформували новий тип українського селянина - колективіста, який, засвоївши насаджений радянською владою тип поведінки, був змушений відмовитись від традиційного селянського світобачення, особливостей його менталітету.

Врахування позитивного та негативного досвіду перебудови сільського господарства України окресленого періоду, увага до придбаних у той час певних рис селянина-колгоспника, людського чинника як такого допоможе з'ясувати сьогодні найоптимальніші шляхи вирішення сільськогосподарських проблем.

Таким чином, ми вважаємо, що дана тема дослідження в її концептуальному плані є гостроактуальною, оскільки підіймає широке коло проблем теоретичного і практичного характеру, і, таким чином, уперше є предметом окремого наукового дослідження, появи якого нагально вимагає час.

Об'єктом дослідження виступають колгоспи як структурний соціально-економічний сегмент радянського господарчого комплексу, що формував оригінальні специфічні суспільні відносини українського селянства.

Предметом вивчення є державна політика стосовно утвердження колгоспного ладу в Україні, особливості суспільного життя українського колгоспного селянства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1934 по 1939 роки: від початку організаційного зміцнення колгоспного ладу до початку Другої світової війни, що спричинила змінилися територіальні зміни в Україні. Зазначений проміжок часу автор вважає періодом формування та укріплення тих організаційно-господарських засад колгоспів, які становили основу їх діяльності аж до початку 90-х років, а також періоду утвердження методів тоталітарного управління сільським господарством. Разом з тим, у межах необхідності в роботі розглядаються певні процеси та події, які мали місце в різні роки існування колгоспної системи, проводяться історичні паралелі.

Географічні межі охоплюють землі областей УРСР, що входили до її складу до приєднання західноукраїнських теренів у 1939 р.

Мета дослідження: здійснити комплексний аналіз колгоспів зазначеного періоду в Україні, з'ясувавши позитивні й негативні чинники соціально-економічних перетворень на селі; визначити роль колгоспника як людського фактора під час організаційного укріплення колгоспного ладу на підставі аналізу документів різного походження. Хоча робота і є комплексною, автор не намагається охопити всі ділянки історико-фактологічного аспекту дослідження колгоспного ладу.

У контексті реалізації загальної мети обумовлена постановка комплексу завдань дослідження:

- визначити ступінь наукової розробки обраної проблеми в історичній літературі, з'ясувати об'єктивність дотичних попередніх доробків та досліджень;

- на підставі аналізу законодавчих актів, політики ВКП(б) та КП(б)У стосовно колгоспного будівництва зазначеного періоду окреслити суть продовольчої політики та її вплив на господарське становище колгоспів;

- простежити процес організації праці в колгоспах та визначити особливості їх господарського життя;

- визначити загальний рівень добробуту колгоспів та їх працівників;

- встановити причини існування соціального розшарування в колгоспах за умов реальних проявів внутрішньоколгоспної демократії;

- зробити ретроспективний аналіз буття колгоспного селянства у контексті людського виміру;

- визначити причини кризи колгоспної системи та сформулювати рекомендації, спрямовані на недопущення негативного і використання позитивного досвіду колгоспного ладу під час проведенні аграрних перетворень в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- вперше у вітчизняній історичній науці проведено комплексний історичний аналіз соціально-економічного життя колгоспів та їх працівників періоду утвердження адміністративно-силових методів управління аграрним виробництвом республіки;

- на основі аналізу як відомих (але переосмислених з позиції сучасної методології), так і замовчуваних раніше фактів здійснений пошук знань на рівні, репрезентованому конкретними формами людського існування в межах досвіду, який переживало колгоспне селянство під час радянської реконструкції сільського господарства;

- спираючись на конкретні господарські показники життя колгоспів доведено негативні наслідки ігнорування владою людського чинника аграрних перетворень;

- на підставі антропологічного підходу здійснено спробу вивчення селянського менталітету та трансформації його під впливом соціалістичних перетворень в українському селі.

- у дослідженні використано певний масив раніше не застосованих архівних матеріалів, введено до обігу таку оригінальну групу джерел, як усна історія у вигляді спогадів колишніх колгоспників. Це дало змогу висвітлити різноманітні аспекти людського буття у межах колгоспного ладу періоду його організаційного зміцнення.

Проведене дослідження має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Воно полягає у тому, що наявний фактографічний матеріал, теоретичні положення, результати, методологія та методика дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії аграрних відносин на Україні, концептуальних, наукових та популярних праць з історії України ХХ століття, розкритті питань розвитку сільськогосподарського виробництва в державі у лекціях з відповідних тем, при підготовці спецкурсів з аграрно-селянського питання. Результати дослідження також можливо застосувати при проведенні сучасних аграрних перетворень у державі.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету. Методологічна концепція та окремі аспекти дослідження знайшли своє відображення в тезах доповідей та виступах на конференціях у Донецькому державному університеті (2000, 2001), Харківському державному технічному університеті сільського господарства (2001), ІІІ та IV Всеукраїнських симпозіумах з проблем аграрної історії (Черкаси, 2001-2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт загальним обсягом 4,1 др. арк.

Обсяг і структура дисертації обумовлена змістом і сутністю проблеми, а також специфікою поставленої мети і завданням дослідження і складається зі вступу, п'яти розділів, які мають внутрішній поділ на підрозділи, висновків, списку використаної літератури (361 назва), додатків. Обсяг дисертаційного дослідження становить 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

колгоспник сільський господарський

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об'єкт вивчення, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, мету і завдання дослідження, доводиться наукова новизна та можливість практичного запровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, наводиться характеристика використаних джерел, обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

Історіографію обраної теми умовно розподілено на 3 основні групи: 1) розробки радянських дослідників у галузі історії аграрних відносин; 2) сучасна вітчизняна історіографія; 3) зарубіжна література.

Формування радянської історіографії природньо зумовлено етапами розвитку Радянського Союзу і залежним від цього ставленням офіційної влади до проблем сільського господарства.

Перш за все варто виділити загальні історіографічні огляди радянських істориків з даної проблеми Богденко М.Л., Зеленин И.Ф. Основные проблемы истории коллективизации в современной советской исторической науке // История советского крестьянства и колхозного строительства в СССР. - М.: Изд - во АН СССР, 1963. - С. 192 - 222.; Данилов В.П. Изучение аграрной истории советского общества // Очерки истории исторической науки в СССР. - М.: Наука, 1985. - Т. 5. - С. 491-520.. В них висвітлювались події колгоспного життя з позицій парадигм епохи радянського тоталітаризму, в яку вони творили, декларувалась теза про абсолютну перевагу колгоспного ладу над одноосібним селянським господарством.

Фахівці, що працювали у період від початку колективізації і до початку 50-х років нерідко занижували значущість того чи іншого чинника колгоспного життя, якщо він не повністю відповідав радянській доктрині ведення сільського господарства, пропагували соціалістичний спосіб сільського господарювання Баратов Б. Країна радості. Що дала Жовтнева соціалістична революція робітникам і селянам. - К.: Держполітвидав при РНК УРСР, 1938. - 72с.; Гордієнко Н. Будівництво колгоспів на Україні. - Харків, 1939. - 47с.; Клименко Ф.Н. В борьбе за передовой колхоз. - М.: Сельхозгиз, 1939. - 34с. . Так, історик Д.Давидов доводив, що саме політвідділи МТС змогли врегулювати суспільне становище на селі в кризові 1932-1933 рр., а в 1934 р. повернути розвиток колгоспів у бік організаційного зміцнення Давыдов Д. Роль политотделов в укреплении колхозного строя // На аграрном фронте. - 1935. - № 1. - С. 28-45. .

Протягом періоду “хрущовської відлиги” та кількох наступних років радянські історики дістали можливість розкрити багато дискусійних питань колгоспного будівництва. Одними із значних досліджень цього часового проміжку є монографії та статті М.Т.Куца та В.П.Данилова. Вони зробили спробу показати, що колгоспне життя - не тільки переможна статистика по об'ємах валової сільськогосподарської продукції, а й побут колгоспників, їх невисокий культурно-освітній рівень тощо. Також автори викривали недоліки та помилки колгоспного виробництва, діяльності МТС та показували шляхи їх подолання Данилов В.П. Основные итоги и направления изучения советского крестьянства // Проблемы аграрной истории советского общества. - М.: Наука, 1971. - С. 212-253; Куц М.Т. Питання колгоспного будівництва на Україні (1929- 1941 рр.). - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1965. - 279с.. Але разом з тим в їх роботах ніяким чином не розвінчувався аграрний курс влади 30-х рр.

У 60 - 70-ті роки вийшли з друку такі узагальнюючі фундаментальні видання, як багатотомна “Історія Української РСР”, “Історія селянства Української РСР” История советского крестьянства: В 5-и т. - Т.2: Советское крестьянство в период социалистической реконструкции народного хозяйства (конец 1927-1937 гг.). - М.: Наука, 1986. - 448с.; История cоветского крестьянства: В 5-и т. - Т. 3.: Крестьянство накануне и в годы Великой Отечественной войны (1938-1945 гг.). - М.: Наука, 1987. - 448с.; История советской деревни (1917-1977 гг.). - М.: Институт истор. СССР, 1984. - 231с.; История социалистической экономики СССР: в 7-и т. - Т.4.: Завершение социалистического преобразования экономики. Победа социализма в СССР (1933-1937 гг.). - М.: Наука, 1978. - 519с.; Історія селянства Української РСР: У 2-х т. - Т. 2. Від Великого Жовтня до наших днів. - К.: Наук. Думка., 1967. - 543с.. Вони цінні тим, що мали широку документальну базу для характеристики колгоспного будівництва 30-х рр., особливо у господарському аспекті, але в них недостатньо чітко висвітлені окремі статистичні дані. До того ж у цих виданнях обминались багато важливих дискусійних проблем життя колгоспників.

З цілком заідеологізованої історіографії періоду “застою” варто відзначити праці російського вченого М.О.Вилцана Вылцан М.А. Денежные доходы колхозов во второй пятилетке (1933-1937 гг.) // История СССР. - 1973 - № 3. - С. 98-111; його ж. Завершающий этап создания колхозного строя (1935-1937 гг.). - М.: Наука, 1978. - 263с.; його ж. Советская деревня накануне Великой Отечественной войны. - М.: Политиздат, 1970. - 199с.. Ґрунтовний фактографічний матеріал дозволив автору підняти велике коло питань з історії колгоспного життя означеного періоду. Проте, поза увагою автора залишився людський фактор як чинник колгоспного ладу.

Всебічне об'єктивне дослідження колгоспної проблематики стало можливим саме у перебудовчий час. З питань аграрних відносин в українському селі 30-х років було опубліковано багато робіт, переважно у вигляді статей, які так чи інакше торкалися проблем колгоспної системи Горбик В.А., Талан Е.П. История отдельных колхозов в локально-исторических исследованиях // Первая Всесоюзная научная конференция по историческому краеведению (г. Полтава, октябрь 1987 г.): тезисы докладов и сообщений. - К., 1987. - С. 116-117; Григоренко А.П., Рыбак И.В. История колхозов и совхозов Украинской СССР: Основные итоги и задачи изучения // Там само. - К., 1987. - С. 115-116; Данилов В.П. Дискуссия в западной прессе о голоде 1932- 1933 гг. и демографической катастрофе 30 - 40-х годов в СССР // Вопросы истории. - 1988. - № 3. - С. 37-52.. Російські дослідники М.О. Бензін та Т.М. Димоні, аналізуючи становище колгоспників в означений період, вже тоді наголошували, що селянство, не дивлячись на піднесення трудових подвигів, складало враження пасивного об'єкта історії Бензин М.А., Димони Т.М. Крестьянство и власть в СССР в конце 30-х - 50-е годы // Менталитет и аграрное развитие России (ХІХ -ХХ вв.): Матер. междунар. конф. Москва, 14-15 июня 1994. - М., 1996. - С. 155-166..

Високу пошуково-дослідницьку цінність мали праці, авторами яких є вчені Інституту історії України НАН України, зокрема С.В.Кульчицький Кульчицький С.В. Комунізм на Україні: перше десятиріччя. - К.: Основи, 1996. - 396 с.; Кульчицький С.В. Розвиток соціалістичного сільського господарства УРСР в 1929-1938 рр. // Істор. дослідж. Вітчизняна історія. - 1985. - Вип. 11. - С. 8-13; Кульчицький С.В. Україна між двома війнами: 1919-1939 рр. // Україна крізь віки: У 14-ти т. Т.11. - К.: Альтернативи, 1999. - 335с.; Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. - К.: Україна, 1991. - 431с. та генерація його послідовників. Варто визначити багатопланову за структурою і змістовною спрямованістю колективну монографію “Українське село у 20 - 90-х роках ХХ століття” Українське село у 20 - 90-х роках ХХ століття (короткий історико-економічний нарис). - К., 1998.- 122 с.. Автори цієї роботи проаналізували суперечливий процес “розселянювання” українського селянства. Автори монографії “Аграрна реформа в Україні / соціологічна діагностика” Аграрна реформа в Україні / Соціологічна діагностика. - К., 1998. - 278 с., провели паралелі між аграрними проблемами 30-х та 90-х років, висвітлюючи ставлення сучасних селян до повернення приватної власності на землю.

У монографіях та численних статтях як українських так і російських сучасних авторів піднімаються проблеми соціальної діагностики аграрних перетворень на Україні середини 90-х років в історичній ретроспективі, ставляться питання про необхідність повернення МТС, переосмислюються шляхи розвитку радянської економіки взагалі та місце в ній колгоспного сектору, аналізуються результати розвитку особистого допоміжного господарства колгоспників, розкривається негативний вплив сталінщини на процес розселянювання Гайдуцький П.І., Лобас М.Г. Відродження МТС. - К.: ИВАТ “Агроінком”, 1997. - 508с.; Калугина З.И. Личное подсобное хозяйство в СССР. Социальные регуляторы и результаты развития. - Новосибирск: Наука, Сиб. отдел., 1991. - 192с.; Панченко П.П. Аграрна історія України: Навч. посібник для студ. і викладачів сільгоспзакладів освіти І-ІV рівнів акредитації. - К.: Просвіта, 1996. - 360с.; Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання країни // Укр. істор. журн. - 1989. - № 10. - С.12-21; № 11. - С.3-12.. Окремою проблемою в сучасній історіографії вирізняються дослідження репресій проти українського колгоспного селянства, яку в тій чи іншій мірі розробляють С.Білокінь, І.Вінниченко, П.Панченко, Д.Табачник, Ю.Шаповал та інші Білокінь С.І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче дослідження. - К., 1999. - 447с.; Вінниченко І.І. Україна 1920 - 1980-х: депортації, заслання, вислання. - К.: Рада, 1994. - 126с.; Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). - К.: ARC-UKRAINE, 1996. - 793 с.; Шаповал Ю.І. Україна 20 - 50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К.: Наук. Думка, 1993. - 350 с.; його ж. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. - К.: Генеза, 2001. - 558 с..

При проведенні сучасної реформаторської політики в аграрному секторі нашої держави уроки соціально-економічних перетворень, які відбувалися в українському селі в 30-ті роки, поступово враховуються в працях економістів, публіцистів, істориків, які були опубліковані протягом останніх років Взгляд с хутора: полемические заметки “колхозного барона” об аграрной реформе // Зеркало недели. - 2000. - № 21. - С.1,8; Гоцуенко Е., Гоцуенко Н. Земля и воля: заметки на полях аграрной реформы // Зеркало недели. - 2000. - № 16. - С. 7; Ісаєвич Я. Селяни України: вчора і сьогодні // Сучасність. - 1999. - № 7 - 8. - С.125-127; Малиенко А. Проблемы аграрних реформ в Украине // Зеркало Недели. - 2000. - 12 серпня..

До історії колгоспного ладу означеного періоду зверталися і зарубіжні вчені Доманицький В. Сільське господарство України в умовах Нової Європи. - Прага: Культурно - наукове вид - во УНО, 1942. - 25с.; Дудра М. Колгоспи в країнах поза радянською орбітою // Український господарник. - 1954. - № 2. - С.48-61; Максудов С. Дискуссии на Западе о потерях Советского населения в эпоху коллективизации // Потери населения СССР. - Benson, Vermont: Chalidze publ., 1989. - C.213-236; Radziejowski J. Collectivization in Ukraine In The Light of Soviet Historiography // Journal of Ukrainian Studies. - 1980. - № 9. - Р.134-153.. Провідною концепцією західної історіографії є теза про насильство держави над селянством. З цієї позиції характеризував колгоспне життя Р.Конквест Конквест P. Жнива скорботи: радянська колективізація та голодомор. - К.: Либідь, 1993. - 384с.;. Причини та наслідки масового терору влади серед селянства проаналізував дослідник з діаспори Г.Костюк Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза та наслідки): Дослідження і спостереження сучасника. - К.: Смолоскип, 1995. - 512 с.. Проте, працям західних фахівців бракує солідної та достовірної джерельної бази, що знижує їх науковий потенціал.

Таким чином, історіографічний аналіз вивчення проблеми дозволяє зробити наступні висновки: досліджувана проблематика за певних об'єктивних обставин набула ідеологічного та політичного забарвлення, з самого початку підпала під вплив державної кон'юнктури; відсутність (за рідким виключенням) нових методологічних підходів в історичних дослідженнях звужує можливість всебічного вивчення колгоспного ладу та інших аграрних проблем в Україні як означеного періоду, так і взагалі.

Мета та завдання даного дослідження визначили його джерельну базу. Для класифікації джерел нами застосований загальновизнаний принцип розподілу за походженням, який дозволяє зробити оптимальним використання їх різних видів: 1) офіційні матеріали і документи вищих органів влади та управління; 2) матеріали та документи виконавчих органів влади; 3) документи та матеріали громадських об'єднань; 4) статистичні дані; 5) матеріали періодичної преси; 6) документи особистого походження.

До першої групи джерел належать різноманітні законодавчі та нормативні акти радянських та місцевих органів влади, в яких визначено завдання, форми, методи колгоспного будівництва як в СРСР у цілому, так і в Україні зокрема, що містяться у спеціальних збірниках документів Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства, 1927-1935 гг. - М.: Партиздат, 1957. - 538с.; Важнейшие решения по сельскому хозяйству за 1938-1940 гг. - М.: Сельхозгиз, 1940. - 448с.; Збірник важливих постанов по сільському господарству. - К.: Комуніст, 1947. - 375с.; Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления коммунистической партии и советского правительства. 1927 - 1935 гг. - М.: Изд - во АН СССР, 1957. - 575с..

Директивні документи виконавчих органів влади, звіти, зведення, спецповідомлення уповноважених державних установ, зокрема, Наркомату земельних справ УРСР, матеріали нарад з питань колгоспного виробництва, скарги колгоспників владі, різноманітні листування тощо, які містяться у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та державного управління України (ЦДАВОВУ України, ф.Р-27 “Народний комісаріат земельних справ УРСР”), відтворюють господарчу діяльність колгоспів у зазначений період. Доповідні ДПУ містять інформацію щодо політичних настроїв колгоспників, негараздів та, навіть, злочинів, які мали місце у колгоспах за вини керівного складу господарств, зберігають у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ, ф.1 “ЦК КП(б)У”). Питання планування колгоспного виробництва, кадрів, ветеринарного обслуговування тваринництва, матеріального постачання села тощо дають змогу проаналізувати матеріали обласних архівів: Державного архіву Дніпропетровської (ф.416, 1278, 2749, 3013, 3021), Харківської (ф.2), Черкаської (ф.Р-79, Р-1015) областей.

Наступну групу джерел становлять документи та матеріали громадських об'єднань - партійних, кооперативних тощо. Необхідно підкреслити, що колгоспне будівництво визнавалось державою як одне з найголовніших завдань соціалістичного будівництва, а тому партійні постанови у цій галузі нерідко мали законодавчу силу. Найважливіші з цих документів сконцентровані в у багатотомному документальному збірнику “Комуністична партія Радянського Союзу у резолюціях, рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК” Комуністична партія України в резолюціях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. В 2-х т. - К.: Політвидав України, 1977 - 78. - 469с.;, ряді інших збірників Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления коммунистической партии и советского правительства. 1927-1935 гг. - М.: Изд - во АН СССР, 1957. - 575с.; Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917-1957гг.: В 3-х т. - Т.2: 1929-1945: Сб. документов. - М.: Госполитиздат, 1957. - 888с..

Особливої уваги заслуговують документи про господарську діяльність колгоспів. Багатим на таку інформацію є “річний звіт” колгоспу. Він складався на стандартному бланку, відображав всі напрямки роботи колгоспу та містив величезний багатий матеріал про реальне становище господарств. Зазначені документи зберігаються у фондах ЦДАГОУ (ф.1 “ЦК КП(б)У”), ДАДО (ф.326п. “Донецький обком КП(б)У), Державного архіву Чернігівської області (ф.470п. “Чернігівський обком КП(б)У”).

Статистичні матеріали дають можливість додати аналіз процесів та явищ колгоспного життя їх кількісною характеристикою. Цінними в цьому плані є статистичні збірники та довідники Колгоспи Української РСР в цифрах. - К.: Урожай, 1969. - 182с.; Колгоспи УРСР в 1938 р.: За даними річних звітів колгоспів. - К. - Харків: Вид-во колгосп. та радгосп. літ-ри, 1940. - 176с.; Народне господарство УРСР: Стат. довідник. - К.: Держполітвидав України, 1940. - 284 с.; Сельское хозяйство СССР. Ежегодник. 1935 г. - М.: Сельхозгиз, 1936. - 136с.; Соціалістична перебудова і розвиток сільського господарства Української РСР: У 2-х т. - Т.2: 1938-1975. - К.: Вид-во КДУ, 1968. - 695с., хоча їм і притаманні певні недоліки. Так, у довоєнних виданнях розрахунок валового збору зерна відбувався на підставі “біологічної” врожайності, що є необ'єктивним показником у такого роду підрахунках тощо. Важливими джерелами для дослідження є повідомлення, інформація про колгоспи: їх господарську діяльність та суспільне життя у періодичних виданнях, головним чином таких партійних та урядових виданнях того часу, як “Вісті”, “Комуніст”, “Соціалістичне землеробство”, “Колгоспниця України”, районних газетах.

Важливу групу джерел складають документи особистого походження. До них відносяться спогади, мемуари, щоденники, листи. Багато спогадів містяться у документальному збірнику, упорядкованому В.Ноллом Нолл В. Трансформація громадянського суспільства: усна історія української селянської культури 1920 - 30-х років. - К.: Центр досліджень усної історії та культури “Родовід”, 1999. - 559с.. Тут є також дані опитувальника, які дозволили точно та виразно передати думки і погляди самих оповідачів. Трагічні приклади життя та долі колгоспників, які були репресовані протягом 1930-х років, наводяться у документальних працях “Народовбивства в Україні: офіційні матеріали...”, “Розп'яте село...” Народовбивства в Україні: Офіційні матеріали про масові вбивства у Вінниці. - Л., 1995. - 263с.; Таран М.П. Розп'яте село: Свідчення очевидців про нищення селянства Гребінківщини в 30 - 40-х роках ХХ століття. - Біла Церква: Сільський майдан, 1995. - 57с.. У фонді ЦК КП(б)У (ЦДАГОУ, ф.1) зберігаються листи німецького письменника А.Шоррера, в яких яскраво описувалось неблагополучне господарське становище колгоспів Одеської області, висвітлювались настрої колгоспників.

Окрему частину джерел особистого походження становлять результати польових досліджень автора: свідчення колишніх колгоспників про деякі аспекти колгоспного життя зазначеного періоду, тобто введений сегмент усної історії.

Таким чином наявна джерельна база та її всебічний аналіз, у тому числі в контексті антропологічного підходу, дає можливість для розкриття теми дослідження. Аналіз комплексу історичних джерел підтвердив високий рівень їх репрезентативності.

Теоретико-методологічну основу дослідження становить сучасний підхід до розгляду історичної дійсності як поліцетричного нелінійного процесу - історична антропологія (або людоцентризм історії). Іноді її ще називають антропологічно зорієнтованою історією, яка викристалізувалася з історії ментальностей. Теоретичні принципи здійснюються за допомогою хронологічного, історико-порівняльного, статистичного методу, контент-аналізу (інформаційного методу), екстраполяції, комплексного аналізу.

У другому розділі “Організаційно-економічне становище колгоспів у 1934-1939 роках” аналізується процес організаційного зміцнення колгоспів, в які на початок липня 1934 р. в Україні було об'єднано 3295,4 тис., або 78,3 % селянських дворів. Колгоспи за своїм землеустроєм стали найвеличезнішими аграрними господарствами у світі. Проте, земля колгоспам була передана не у володіння, а лише у неподільне довічне користування. Держава залишила за собою функцію розпорядження останньою. Документи доводять, що створені до 1934 р. колгоспи-гіганти були визнані економічно та організаційно недієвими, тому розпочався процес їх розукрупнення, який, на справі, став елементарним бездумним розчленуванням господарств.

Остаточно у довоєнні роки землеупорядкування колгоспних угідь було завершено в 1940 р. шляхом зселення хуторів (близько 96 тис. сімей). За колгоспами було закріплено 35 млн. га землі.

Подальше прив'язування колгоспника до суспільного господарства відбувалося шляхом розширення кола їх економічних зобов'язань перед державою. Самі колгоспи теж мали їх розгалужену систему: обов'язкові, натуроплата за роботу МТС, контрактація, державні закупки, децентралізована заготівля, гарнцевий збір. Методом обов'язкових постачань забезпечувалося гарантоване постачання держави дешевою сільгосппродукцією колгоспів. Але вони були найбільшим тягарем для колгоспів, які мали завдяки цьому заходу величезні борги перед державою. Така заборгованість дістала величезних обсягів, тому в 1935 р. уряд був вимушений скасувати її за всі минулі роки, хоча плани хлібозаготівель майже не зменшилися. До 1940 р. було введено натуральні повинності на всі основні продукти сільськогосподарського виробництва. Обов'язкові постачання продукції колгоспниками, які складали 1/5 частину загального обсягу надходжень м'яса, 1/3 надходжень молока та ще грошовий податок у сумі 122 крб. на рік, мали силу закону і підлягали безумовному виконанню у чітко визначений владою термін.

За свідченням документів та спогадів колишніх колгоспників, владою також накладалися і так звані “каральні” податки, зокрема, на бездітність, який стягував місцевий фінвідділ. Виплати по державними облігаціям (або “позикам”) стягувались владою шляхом психологічних та фізичних примушень. Гроші, зароблені колгоспником, відразу ж залишалися у державі через несплату останньому за роботу, що могло відбуватися навіть протягом кількох років. Таке становище значно деморалізувало селян, зневірюючи їх у справедливості колективного господарювання та радянської системи в цілому.

Організація праці у колгоспах починалася з централізованого та внутрішнього планування і відповідала положенням Примірного Статуту сільгоспартілі (1935 р.). Працівники розподілялись по бригадах та ланках. Проте, ця схема виявилася неефективною, про що свідчать постійні порушення ходу робіт всіма ланками колгоспної структури виробництва. Головними причинами цього були: байдужість колгоспного виробництва, відсутність співробітництва між усіма ланками колгоспного керівництва та безпосередніми виробниками, низьке матеріальне зацікавлення колгоспників. За таких умов ударництво та соцзмагання стало справою штучною, показовою, економічно та організаційно непридатною для масового впровадження. Велика плинність кадрів, особливо керівного складу та спеціалістів, знеособлення результатів праці автоматично розхолоджувало бажання людей працювати сумлінно.

Тож, тотальне усуспільнення сільського господарства в Україні справило негативний вплив на менталітет власника і хазяїна, історично притаманний українському селянину. Хоча порівняно з першими роками колективізації господарські успіхи колгоспів були відчутними (що дозволило, наприклад, скасувати карткову систему розподілу харчів), проте, організаційне зміцнення їх у зазначений період мало вплинуло на подальше покращення результатів господарювання останніх.

У третьому розділі “Колгоспне виробництво” аналізується господарське становище колгоспів, ефективність їх сільськогосподарського виробництва та співробітництва з МТС, визначається роль колгоспників у цьому процесі.

Автор дійшов висновку, що господарське зміцнення колгоспів, починаючи з 1934 р., яке активно декларувалося владою, по багатьох показниках не відповідало дійсності. Внаслідок голодної кризи 1932-1933 рр. колгоспники були знесилені. Значне скорочення кількості робочої сили у колгоспах викликало кампанію дозаселення спустошених сіл. Селяни, що прибували з різних областей України та Росії у постраждалі райони протягом 1934 р., бачили страшну картину господарського зруйнування колгоспів. На прикладі долі окремих сімей автор намагався показати всю глибину трагедії, пережитої людьми в ті місяці та роки.

Спираючись на документи партійних установ та свідчення колишніх колгоспників автор стверджує, що у колгоспах східних, південно-східних, деяких центральних та південних регіонів України протягом 1934-го, першої половини 1935 рр. ще зберігалося надзвичайно скрутне становище з продовольством.

В такій ситуації державні позики зерна та харчів стали єдиним засобом, який підтримував “проривні” колгоспи, але цей захід мав лише тимчасовий ефект, не вирішуючи проблеми в цілому. Грошове кредитування було надто роздрібненим, а тому позитивних результатів майже не давало. Навіть після скасування карткової системи на продукти харчування в 1935 р. вкрай слабке господарське становище більшості колгоспів протягом 1935-1936 рр. було реальністю.

Господарське становище колгоспів також напряму залежало від якості сільськогосподарського виробництва, яке бажало залишати кращого. Автором докладно проаналізовано спеціалізацію районів різних кліматично-географічних зон України. Це дало можливість констатувати, що різноманітність культур, що вирощувались колгоспами, була достатньо високою, чого не можна сказати про врожайність. Зауважимо, що остання знизилась в окреслений період по окремих видах провідних культур на 20-40 % порівняно з 1913-1918 роками. Показники врожайності зернових, визначені державними установами, були хибними, бо визначались шляхом підрахунку “біологічної” (на корені) врожайності. Задекларовані технічні збитки, які автоматично вираховувались з цієї цифри, оцінювались у 10 %. Насправді ж ця цифра була набагато більшою. Розбіжність сягала в середньому 1,5-2 ц/га. Державні ж зобов'язання колгоспів по обов'язкових зернопоставках розраховувались на основі біологічної урожайності, тому голови колгоспів у звітах часто суттєво знижали цей показник, щоб виконати планові поставки.

Фактичний рівень агротехніки у колгоспах залишався невисоким: погано проводилася прополка, якість насіння була невисокою, величезний збиток колгоспам приносили шкідники. Недостатнім було і використання добрив. Жива тяглова сила продовжувала залишатись традиційним атрибутом колгоспного виробництва, хоча якість робіт, проведених за допомогою неї, вже не відповідала вимогам часу. Моторна техніка використовувалась недостатньо внаслідок її поганої якості, відсутності запчастин, непристосованості до умов деяких аграрних районів. Навіть у 1940-му році під час збиральної кампанії було використано всього 66,4 % комбайнів від їх загальної кількості, а в окремих областях - ще менше.

До середини 30-х рр. колгоспи опинилися нездатними утримувати належним чином суспільну худобу. Відставання кормової бази, механізації виробничих процесів, ветеринарного обслуговування тварин призвело до того, що рівень масової загибелі її у цей період за деякими даними наближалися до 100 %. Реальне покращення стану суспільного тваринництва стало проявлятися лише в 1938-1939 рр.

Невід'ємною частиною колгоспного виробництва було співробітництво господарств з МТС, до складу яких входила вся сільгосптехніка. Стосунки колгоспів та МТС ґрунтувались на спеціальних домовленостях, яких, проте, сторони часто не дотримувались, особливо станції. Міжколгоспні холості перегони техніки, які часом сягали 14-16 % загального обсягу робіт, несвоєчасний підвіз пального, катастрофічна нестача запчастин, непродуктивне розташування колгоспних полів для роботи техніки зводили нанівець всю ефективність діяльності МТС, собівартість якої до того ж і так була невиправдано високою.

Отже, колгоспне виробництво в означений період було далеким від оптимальних показників господарювання. Це пояснюється наслідками господарського знесилення після голодної кризи, слабким рівнем агротехніки та розвитку тваринництва тощо. Зосередивши всю масу сільгосптехніки в 30-ті рр. у межах МТС, держава, проте, не зуміла забезпечити великої продуктивності від її використання.

У четвертому розділі дисертаційного дослідження “Добробут та життєвий рівень колгоспників” висвітлюється соціально-економічний стан колгоспників, їхній добробут.

Відомо, що оплата праці колгоспників мала відрядну форму у вигляді так званих “трудоднів”. Проте, ця система не означала платні за відпрацьований день. Урядом була запроваджена спеціальна єдина тарифна сітка оцінювання різних видів сільгоспробіт. До 1940 р. колгоспний трудодень застосовувався тільки в якості міри праці, яка була витрачена на виконання окремих операцій, не враховуючи кінцеві результати за рік. Такий порядок оплати породив знеособлювання наслідків праці. Колгоспники називали цю систему оплати “роботою за палички” та вважали її далекою від справедливого оцінювання результатів. Грошове авансування колгоспників попри положень закону було явищем епізодичним. Колгоспники масово розраховувались трудоднями між собою за різні послуги.

Негативне ставлення працівників колгоспів до системи трудоднів ґрунтувалось також на непорядному веденні їх обліку та обчислення керівним складом господарств, бригадирами.

Автором прослідковано динаміку змін у виплатах колгоспникам на зароблені трудодні, яка свідчить про катастрофічно низькі показники безпосередньої вартості трудодня. В 1934-1935 рр. в окремих районах України за трудодень давали по 60-100 г зерна, в інших місцях - 300-500 г. Певне покращення стало спостерігатися лише з початку третьої п'ятирічки, і то порівняно з першими роками колективізації. Автором підраховано, що родина сумлінного колгоспника за рік при оплаті 2-3 кг за трудодень могла заробити близько 2,5 т пшениці та 1 400 крб. (що дорівнювало вартості не найкращої корови).

Отже, запропонована урядом відрядна система оплати праці колгоспників у вигляді трудоднів не стала бажаним заохочувальним чинником для плідної роботи на суспільному виробництві. Необмежене втручання у процес обліку та нарахування трудоднів керівним складом колгоспів поглиблювало цю тенденцію.

Не дивно, що переважну увагу селяни приділяли власному допоміжному господарству, розмір якого був встановлений в середніх межах по Україні 0,54 га. В 1938 р. присадибні ділянки давали не менш 30 % всієї сільськогосподарської продукції в Україні, хоча самі колгоспники були змушені приділяти йому всього 20,8 % робочого часу. Завдяки домашнім виробництвам робітники колгоспів мали змогу реалізувати предмети побутового вжитку на ринку, отримуючи грошовий прибуток, якого майже не давала праця в суспільному господарстві.

В цілому ж добробут колгоспників напряму залежав від прибутковості суспільних господарств, в яких вони працювали. Показник заможності самих колгоспів виражався через рівень цін на сільгосппродукцію (державні були в 3-9 разів нижчі ринкових), розвиненість допоміжних виробництв господарств, колгоспної ринкової торгівлі, яка зі зруйнуванням системи товарно-грошових відносин очікуваного економічного ефекту давати перестала. Нерідко у колгоспах не існувало навіть хлібних лавок, а продукти харчування, які завозились, були дуже низької якості. Певну допомогу соціально незахищеним верствам колгоспників надавали різні суспільні фонди, каси взаємодопомоги. Але мережа їх була недостатньою для радикального покращення добробуту селян.

Далекою від ідеалу залишалася побутова та культурна інфраструктура колгоспів, яка була важливим чинником добробуту їх працівників. Хати освітлювались здебільшого “каганцем” або керосиновою лампою, меблі в них були примітивні. Катастрофічно не вистачало дитячих ясел, садків, медичних закладів. М.І.Калінін в 1943 р. констатував, що колективізація сільського господарства мало відбилася на плануванні, зовнішньому вигляді, інфраструктурі, архітектурному оформленні сіл.

Проте, існували кілька зразково-показових колгоспів, в яких перелічені чинники побуту разюче різнилися від решти господарств. Це явище було поодиноким, штучно створеним, а тому загальної картини не міняло.

Таким чином, життєвий рівень колгоспників визначався через кількість зароблених трудоднів та їхню вартість, обсяг держаних зобов'язань, розвинутість власного допоміжного господарства. Як свідчать документи, добробут працівників колгоспів в означений період все ж залишався невисоким, що відвертало селянство від сумлінної праці на користь суспільного господарства.

У п'ятому розділі “Соціально-політичне життя колгоспників” автором розглядається проблема соціально-політичних відносин у колгоспах України. Одним з найважливіших чинників останніх була колгоспна демократія. Але, як свідчать документи, вона не гарантувала колгоспникам реалізації всіх громадянських прав. Так, у 1934 р. значно збільшилося число випадків незаконного виключення робітників з колгоспів. Це явище навіть спричинило скликання Другого з'їзду колгоспників-ударників, на якому був прийнятий новий Примірний Статут сільгоспартілі. Але автором на підставі документальних даних доведено, що реалії колгоспного життя не завжди відповідали положенням Статуту. Наприклад, загальні збори не були дійсним органом колгоспного самоуправління, про що свідчить той факт, що селяни їх нерідко саботували. Це можна пояснити ще й тим, що майже повсюди спостерігалась байдужість місцевої влади до проблем колгоспників, повсякденного громадського життя у різних його проявах. Брутальні порушення принципів колгоспної демократії фіксувалися керівними особами України, Прокуратурою. Буде справедливим зауважити, що колгоспники мали право розбирати в суді різні суперечки, що виникали між ними та колгоспами. Але і в цьому питанні фіксувалися певні порушення прав селян.

Не стали виключенням у процесі подальшої дискримінації колгоспників і положення Конституції 1936 р.: право на щорічну відпустку, лікарняні та пенсію мали лише робітники та службовці.

Дуже потерпіло колгоспне селянство і від репресій, які протягом 30-х рр. мали різноманітні специфічні форми (масові, групові, індивідуальні) та методи (конфіскація майна, ув'язнення, депортація, розстріли, терор голодом). Прилюдні побиття та інші катування, що були звичайною практикою, нерідко призводили до смертельних випадків. Реального покарання за подібні вчинки керівники господарств, як правило, не отримували.

Маємо рацію твердити, що відсутність масового опору владі з боку селян у відповідь на її незаконні дії була обумовлена жахом колгоспників перед поверненням масових репресій, що мали місце в першій половині 30-х рр. У випадках скарг на своє керівництво влада так чи інакше опинялася на боці відповідачів, тому реального захисту колгоспник отримати не міг. То ж, ставлення колгоспників до влади можна оцінити як щоденний пасивний опір, повністю викоренити який радянська система так остаточно і не змогла.

Свідомі селяни-колгоспники намагалися будь-яким чином потрапити до міста, де вони відчули б себе повноцінними, “нормальними” членами радянського суспільства. Такі люди стали “розселяненими”, разом з тим вони були кращими представниками селянства. До кінця 30-х років їх ставало все більше. Процес руйнації традиційного господарського та громадського ладу в селах України набував своєї сили.

Невіра у справедливість колгоспного ладу, тяжке матеріальне становище колгоспників викликали масові крадіжництва у колгоспах. Тягли майже всі: від пересічного працівника до голови колгоспу. (різниця була лише у масштабах). За крадіжки пересічні робітники каралися доволі жорстоко: як фізично, так і судовим порядком, але продовжували тягти, поступово роблячи це більш “професійно”. За увесь час існування колгоспного ладу така ситуація набула ознак типового явища, стала чимось на зразок “права” кожного колгоспника. Це не вважалося моральним злочином, стало “саморозуміющимся” фактом. Явище, закладене в 30-ті роки, збереглося і до теперішнього часу, перебуваючи у свідомості селян вже на рівні ментальності.

За таких справді антидемократичних умов життя ми можемо охарактеризувати колгоспника як тоталітарну особистість, якій була властива зовнішня лояльність стосовно адміністративної системи, втіленість в неї і, разом з тим, повна невіра у саму цю систему, її можливості. Реальний прояв колгоспної демократії опинився майже повною протилежністю задекларованих владою положень. Нова хвиля репресій проти колгоспників ще більше знівелювала їх як гідних громадян демократичної держави. Крадіжництва з суспільного господарства стали звичайним явищем. Реалією колгоспного життя стало соціальне розшарування в середині господарств, яке поглибило невіру селянства у справедливий розподіл соціальних благ представниками влади.

Розв'язуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов певних висновків, які й виносяться на захист:

- у другій половині 30-х років проявилася розбіжність між справедливою з соціалістичної точки зору організаційною структурою колгоспної системи та реальним організаційно-економічним становищем самих колгоспів. Прийняття в 1935 р. нового Примірного Статуту сільгоспартілі наявну ситуацію радикально не змінило;

- фактичне господарське становище колгоспів залишалося важким, що проявлялося через великі проблеми з продовольством (внаслідок чого в колгоспах люди продовжували опухати від нестачі харчів ще протягом 1934-го, а в окремих місцях - й 1935 років); низький рівень виконання агротехнічних заходів, важкий стан тваринництва на колгоспних фермах;

- наявною була невідповідність еквіваленту вкладеної праці у громадське виробництво та отриманої платні по трудодням, що не стимулювало колгоспників віддавати перевагу колгоспному виробництву замість власного господарства. Присадибні ділянки та домашні виробництва колгоспників були головним джерелом добробуту останніх;

- у досліджуваний період задекларовані державою господарсько-демократичні засади колгоспної системи не діяли. Фактичною та безумовною владою у господарствах були голови колгоспів, сільрад, які у більшості випадків призначалися органами влади;

- соціальне розшарування у середовищі колгоспників, у тому числі і за матеріальною ознакою, стало наслідком бюрократизації колгоспного керівництва, вносило напруження у стосунки селян у колгоспах, створювало підґрунтя для протистояння окремих груп. Тяжке становище у колгоспах, переважний розвиток індустріалізації, урбанізація призвели до формування прошарку “розселянених” селян. Основу цієї групи склала саме сільська молодь;

- однією з типових рис колгоспної системи стало крадіжництво суспільного майна, яке набуло поширення і стало нормою життя селян саме у 30-ті роки і спостерігалося протягом всього часу існування колгоспного ладу;

- масове насильство, застосоване на початку колективізації, зробило можливим ще більш масштабне застосування цього методу вже не тільки проти “куркульства”, а й проти всіх колгоспників, яких так чи інакше можна було запідозрити у відсутності лояльності до існуючого ладу. Така ситуація сприймалася багатьма селянами як природна, навіть, розглядалася як здійснення ще одного важливого кроку на шляху до світлого майбутнього;

- переважна більшість запланованих заходів держави по зміцненню колгоспної системи в другій половині 30-х років не досягла своїх результатів по причині несумлінного виконання їх на місцях або непристосованості останніх до реальних умов господарювання. Внаслідок зазначених чинників колгоспна система окресленого періоду справила переважно негативний вплив на життя українського селянства. Якщо селянина тих років ми можемо вважати “розселяненим” колективізацією, який почав втрачати одвічні селянські риси, то сучасний мешканець села потребує зворотного - “оселянювання”, певного відродження.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Мусієнко В.Є. Оплата праці колгоспників України у 30-ті роки // Вісник Донецького університету. Серія “Б”: Гуманітарні науки. - Донецьк: Вид-во ДонДУ, 2000. - Вип.1. - С.196-200 (0,6 др. арк.).

2. Мусієнко В.Є. Переселення селян у колгоспи Донбасу та їх доля у 1932-1935 рр. // Нові сторінки історії Донбасу: Ст. / Голов. ред. З.Г.Лихолобова. - Донецьк, 2000. - Кн.8. - С.165-175 (1 др. арк.).

3. Мусієнко В.Є. Соціально-економічний стан колгоспів Дніпропетровщини (в сер. 30-х років) // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Зб. Статей. Вип.16. / Відпов. ред. П.Т.Тронько. - Київ - Донецьк: Рідний край, 2001. - С.101-106 (0,4 др. арк.).

4. Мусієнко В.Є. Організація праці в колгоспах України 1934-1939 рр. // Історичні і політологічні дослідження / Ред. кол.: П.В.Добров (голов. ред.), В.М.Нікольський (відпов. секр.), М.Є.Безпалов, Г.П.Єрхов, О.В.Крапівін, Р.Д.Лях, В.О.Пірко, А.П.Розкошний). - 2001. - № 8.- С.88-95 (0,6 др. арк.).

5. Господарське становище колгоспів України в 1934-1935 рр. // Матеріали доповідей вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу по результатах науково-дослідної роботи. Історичні науки, політологія, міжнародні відносини і філософія / Ред. кол.: П.В.Добров (голов. ред.), В.М.Нікольський (відпов. секр.), М.Є.Безпалов, Г.П.Єрхов, О.В.Крапівін, Р.Д.Лях, В.О.Пірко, А.П.Розкошний). - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С.16-18 (0,2 др. арк.).

6. Мусієнко В.Є. Роль допоміжних господарств колгоспників у колгоспній системі України (1934-1939 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Зб. статей / Ред. кол.: П.В.Добров (голов. ред.), В.М.Нікольський (відпов. секр.), М.Є.Безпалов, Г.П.Єрхов, О.В.Крапівін, Р.Д.Лях, В.О.Пірко, А.П.Розкошний). - 2000. - № 2. - С.71-78 (0,6 др. арк.).

7. Лях Р.Д., Мусієнко В.Є. Економічні повинності колгоспів України у другій половині 30-х років // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Аграрні реформи в Україні: теорія, політика, інформація” (19-20 квітня 2001р.) / Голов. ред. Б.Г.Москальов. - Харків: ХДТУСГ, 2001. - С.53-55 (0,2 др. арк.).

8. Мусієнко В.Є. Зміцнення колгоспів України у другій половині 30-х рр.: історична закономірність чи ідеологічна догма? // Український селянин. Матеріали ІІІ Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії. Черкаси-Мліїв, травень 2001. - Вип.3. - С.263-267 (0,5 др. арк.).

АНОТАЦІЇ

Мусієнко В.Є. Колгоспи України в 1934-1939 роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2002.

Дисертацію присвячено колгоспам України як структурному соціально-економічному сегменту радянського господарчого комплексу, що формував оригінальні специфічні суспільні відносини у середовищі українського селянства. У дослідженні вивчається державна політика стосовно зміцнення колгоспного ладу в Україні. Вперше завдяки сучасним методологічним засадам спеціальної уваги приділено колгоспникові як провідному людському чиннику всіх аграрних перетворень, які проводилися радянською владою, особливостям суспільного життя українського колгоспного селянства. На прикладі організаційних засад колгоспів, розміру економічних зобов'язань як самих господарств, так і їхніх працівників перед державою продемонстровано неефективність виконавчих заходів, які проводилися на місцях з метою реального зміцнення колгоспного ладу. Добробут самих колгоспників напряму залежав від ефективності колгоспного виробництва, рівню вартості трудодня, власного господарства. Реальний прояв колгоспної демократії відрізнявся від задекларованих положень, що породило соціальне розшарування всередині колгоспів. Репресивні дії влади проти колгоспників протягом 30-х років зробили природним метод масового насильства як провідного чинника соціалістичного будівництва на селі. Зроблено висновок, що переважна більшість запланованих заходів держави по зміцненню колгоспної системи в другій половині 30-х років не досягла своїх результатів по причині несумлінного виконання їх на місцях або непристосованості останніх до реальних умов господарювання. Внаслідок зазначених чинників колгоспна система означеного періоду справила переважно негативний вплив на життя українського селянства.