Абсолютна монархія в Англії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Станово-представницька монархія в Англії. У другій половині XIII у. в Англії сформувалася станово-представницька монархія, коли в умовах недостатньої централізації і слабкості державної адміністрації корона залучала до співучасті у владі і в управлінні представників пануючих станів у вигляді суспільно-державних інститутів. Передумовою до цього послужило оформлення феодальних станів. Дворянство вже в XIII ст. грало велику роль в економічному і політичному житті країни. Інтереси дворян - рицарів і джентрі - зблизилися з інтересами міської верхівки і дрібних сільських власників. Боротьба феодальних станів проти короля привела до особливої напруженості в 50-60-ті роки XIII ст.

Політика Генріха III спричинила посилення опозиції. Мотивом до виступу послужило скликання Великої ради в 1258 році, на якій король зажадав від станів величезних фінансових витрат. 11 червня 1258 року в Оксфорді озброєні барони, на «скаженому парламенті», пред'явили петицію з 29 пунктів. Проект перебудови державного управління був прийнятий парламентом і названий «Оксфордські провізії». Цей акт передавав всю владу в руки 15 баронів, що повністю контролювали короля і всіх вищих посадових осіб, що призначалися. Три рази в рік скликався парламент, де вирішувалися питання соціально-державного характеру, політичні, економічні питання і т.д.

Отже, в 1258 році пануючою ланкою влади стають барони. Це викликало невдоволення рицарів і городян. У протифвагу вони зібралися в Вестмінстері і проголосили «Вестмінстерські провізії». Цей документ встановлював гарантії на права дрібних васалів і передбачав деякі поліпшення діяльності місцевих органів. Між королем і баронами почалася громадянська війна (1258-1267).

Симон де Монфор очолив військо баронів. Отримавши верх над королем, він зізвав в 1265 році становий парламент. У парламент входили по два рицарі від кожного графства і по два представники від кожного міста. Але військові дії поновилися, і Монфор загинув. Корона повела неухильну боротьбу за розширення своїх реальних прав в умовах нових установ і інститутів. Незважаючи на військові успіхи, король все-таки пішов на компроміс, результатом чого стало затвердження парламенту.

З середини XIV ст. парламент ділився на палату лордів і палату общин. У XV ст. палата лордів формується із спадкових перів, палата общин - із представників дворянства і міської верхівки. Найважливішою функцією парламенту було розв'язання фінансових питань. У статуті «Про не накладання податків» зокрема говорилося: «…обкладення прямими податками не може мати місця без згоди парламенту».

Функції парламенту поступово розширялися. У XIV-XV стст. сформувалася законодавча ініціатива парламенту. Незабаром встановився порядок, по якому постанови (статути), прийняті обома палатами і королем, не могли бути змінені або відмінені без згоди обох палат. Статути стали вищим актом державної влади (законом). Англійський парламент досяг значних успіхів і став найбільш активним серед станово-представницьких органів європейських держав.

Основною властивістю затвердження і розквіту абсолютної монархії в Англії було зосередження в інституті королівської влади основних законодавчих, адміністративних і судових державних повноважень. Становлення абсолютизму співпало зі сходженням на престол Генріха VII (1457-1509), який був першим представником династії Тюдоров. Довга міжусобна війна Червоної і Білої троянди ослабили королівську владу. Сталося відособлення окремих територій, розвивається місцеве самоврядування.

Подальший розвиток економіки тісно пов'язаний з торгівлею, що привело до зростання ролі дворянства, інтереси якого по значенню були близькі інтересам буржуазії (джентрі). Генріх VII значно укріпив королівську владу. Була створена Зоряна палата (1488) як особливий королівський суд з членів Постійної ради, що займалася політичними справами. У 1540 році він отримав і права королівської загальної карної юстиції.

Опорою корони стали джентрі і буржуазія. Генріх VIII (1509-1547) продовжив політику батька. Його правління відмічене перемогою корони над парламентом. За правління Генріха VIII, рішучого і деспотичного монарха, який не зважав ні на традиції, ні на релігійні порядки, посилився політичний режим одноосібної влади свавілля і узурпації.

Реформація церкви відповідала інтересам буржуазії і нового дворянства. У 1539 році парламент затвердив право короля на видання особливих актів прокламацій, які набули повного значення законів, і для видання яких не була потрібна згода парламенту. Що являло собою повну перемогу короля над парламентом.

Правління Єлизавети I Тюдор (1558-1603) характеризувалося розквітом абсолютизму - остаточно затвердилося англіканство. У 1559 році парламент підтвердив, що королева є главою церкви.

Держава перетворилася в могутню морську державу; з'являються перші колонії в Північній Америці, засновується Ост-Індська торгова компанія. Одночасно з цим все більша кількість селян ставали жителями міст, землі перетворилися в пасовища. З'явилося безліч жебраків і бродяг; повсюдно підіймалися повстання. Намагаючись вирішити проблеми, Тюдори видають закони, забороняючі переселення селян до міст, і закони проти бродяг і жебраків.

Тюдори зуміли укріпити королівську владу і стати абсолютними монархами. Але королівська влада не мала в своєму розпорядженні централізований бюрократичний апарат, постійну армію. Абсолютизм носив незавершений характер.

Після смерті Єлизавети запановує нова династія Стюартів (1603-1649). Правління Якова I (1566-1625) і Карла I (1600-1649) відмічене релігійною і політичною боротьбою. Правління Стюартів співпало з розквітом абсолютизму в Франції.

Необмежена влада французького короля спонукала Стюартів остаточно позбавити парламент всякого значення. Роки без правління парламенту супроводилися розширенням функцій Високої комісії і Зоряної палати.

Останнім з династії Стюартів був Карл I. У його політичному підході домінували ідеї про те, що королівська влада не залежить згоди народу і парламенту в зв'язку з своїм божественним походженням, що влада корони розповсюджується на всю країну, що король відповідає хіба що перед Богом або іншими королями, що парламент існує тільки по милості короля. У відповідь на це Англійський парламент повів боротьбу за відновлення своїх прав. Особливо гострою ця боротьба була при правлінні Карла I, змушеного звернутися до парламенту за субсидіями для ведення війни з Іспанією і Францією.

Таке абсолютистське уявлення про державу не відображало соціальних і політичних реалій Англії XVII ст. і рано або пізно повинне було стати ще одним чинником прискорення гострої державно-політичної кризи, що завершилося революцією.

абсолютний монархія парламент

Размещено на Allbest.ru